Щоденник
від софія– …рріет! Гарріет! – хтось штовхав її за плечі.
– Ну, що таке? – стомлено відповіла вона, не обертаючи голову.
– Ти сидиш тут вже як п’яту годину, нінащо не реагуєш, а просто втикаєш в одну точку, та питаєш що сталося?! – фиркнув Том, сідаючи на лавку, біля неї. – Послухай…
– Я не хочу нічого слухати, – роздратовано буркнула дівчина. – Наслухалась вже від сімейки Візлі, та Ґрейнджер.
– О Мерлін! – протягнув Том, відкинувшись о лавку. – Вони знову якусь дурню тобі наплели?
– «Ти мало в чому розумієшся у магічному світі, тим паче в тебе кучу грошей є. Краще віддай маєток тому хто вміє та знає як за ним доглядати», – перекривлячи когось, відповіла Гарріет. – « і взагалі, хватить вже сумувати та тужити за тими хто і так вмер»
– А я не можу припинити! – скривилась вона, повертаючись до Тома. – Я не можу та не вмію отак взяти та відпустити ці всі смерті догорогих мені людей.
Вона похилила голову, ховаючи за волоссям сумний вираз обличчя.
– Якщо хочеш, можеш висказатись мені. – через пару хвилин мовчання, відповів Том.
– Вибач, але я не хочу, – закусила губу Гарріет, піднімаючи голову.
– Окей, – кивнув хлопець, зовсім не ображаючись. – Можеш записувати все що тебе турбує у щоденник. Я чув, така практика розповсюджена у маґлів.
– Думаєш? – Гарріет задумливо поглянула на озеро. Воно дісталось їй у спадок, тому що входило в територію яка належала Роду Поттерів. Озеро прямо таки наповнювало магією, як і все в родовому маєтку. Якби вона була одна, їй було б надзвичайно складно за цим всім доглядати, але на щастя, у неї був Том та домові ельфи.
– Знаю, – встаючи з лавки, з усмішкою кивнув він. – З‘їздимо тоді в Лондон, докупимо якраз новий одяг, пару інгредієнтів для зілля, та щоденник.
Том простягнув їй руку, та Гарріет, не задумуючись міцно стиснула її.
0 Коментарів