Ще одна сповідь

10.11.2035.

Вечірня прохолода пахне півоніями з підвіконня та піцою в мікрохвильовці. Чоловік підпирає рукою голову, перечитуючи вже завчені напам’ять записи з робочого блокноту — він втомлений та трохи засмучений, але має наміри продовжити цю справу до кінця. Його не наймали ані в детективи, ані в психологи, але він відчуває, що не може залишити цих жінок частиною роботи. Їх відверті розповіді перетнули межі лабораторії, тепер вони в його думках.

Дзвін ложки об край порцелянового горнятка, гомін тополь під вікнами. Молодий експериментатор вагається: деколи йому здається, що він вдирається в особисті кордони, збираючись ворухнути те, що йому аж ніяк не належить. Якщо вони вирішили не випускати ці почуття, то хіба він має право на втручання, нехай і непряме?

Але він ентузіаст, тому вже звик слідувати таким поривам, адже вони ніколи не приводили до поганого. Принаймні дотепер. Його старання можуть виявитись марними, але ситуація не повинна стати ще гіршою. Що може бути гірше за приховування почуттів протягом тридцяти років?

Чоловік знов розгортає блокнот на шостому листопада і вчитується в неохайно накидані олівцем репліки, подумки відтворюючи цілу розмову. Промотує моменти з діалогом про побутові речі і зупиняється на підступі до найголовнішого.

***

– Ви домогосподарка чи більше любите активне життя?

– Як бачите, з моєю роботою не надто побудеш домашньою дівчинкою, – коротка усмішка. – Але насправді я саме така. Я справжня інтровертка. Якби не концерти та світські заходи, я б і зовсім відмовилась виходити з дому.

– А по вас і не скажеш, – вкрадливо підкреслює чоловік.

– Роки практики, – грайливо відповідає Кароль.

– Давайте продовжимо сімейний блок. Що для вас є домашній затишок?

Жінка задумливо відводить погляд.

– Знаєте, затишок має багато складових: від гарних меблів до приємного запаху. Проте, напевно, мій комфорт таки створюють люди.

– Наприклад, хто?

– Наприклад, Веня, – з посмішкою відповідає жінка. Дослідник переводить погляд на детектор — лампочки світяться зеленим. Недивно, він же її син.

– Веня виріс хорошим хлопцем, – коментує він, перегортаючи сторінку до іншого плану. Хоча в цьому немає потреби — він вже і так наперед знає, яким буде наступне питання. – Ви знаєте, за вашою згодою мені дозволено відходити від заздалегідь заготовлених питань. Ви не будете проти, якщо я трохи з вами попліткую?

– Дивлячись на яку тему, – виважено говорить Кароль.

– Не хвилюйтесь, це якраз стосується сімейного блоку. Чи є у вашому житті коханий чоловік?

– Ні, немає.

Світло лампочки не змінило колір: вона так само мерехтить зеленим.

– А як же славетні заголовки статей про Дана Балана… – дещо здивовано вимовляє дослідник, і Тіна заливається дзвінким сміхом.

– Для того, щоб спитати мене про Балана, не треба було навіть запрошувати мене на детектор. Я б вам і так сказала, що це чистої води хайп.

– А ваші спільні виступи?

– Коли вони були? П’ятнадцять років назад? – пустотливо запитує Кароль, не очікуючи на відповідь. – Балан давно в минулому, і, як хочете знати, між нами ніколи нічого не було. Якби я щось відчувала, ми б точно записали принаймні ще один дует.

Лампочки продовжують мерехтіти зеленим.

– Як з Юлією Саніною?

Пульс опитуваної пришвидшується — його добре зчитують датчики, прикріплені до зап’ясть прозорими дротами.

– Що з Юлією Саніною? – обережно перепитує жінка.

– Ще один дует, як з Саніною?

Кароль переводить подих, в її тоні відчувається полегшення.

– З Саніною навіть не один, а два. Прихильники були надто наполегливими, ми просто не змогли втриматися!

– Три дуета в спільній кар’єрі… Мабуть, ви дуже добре сумісні.

– Це дійсно так, – відповідає жінка, значно змінюючись у виразі обличчя: погляд стає м’яким, очі випромінюють внутрішнє світло, а кінці губ ледве помітно піднімаються в посмішці.

– Юлія ваша єдина подруга? – запитує чоловік, стараючись підвести Тіну до потрібної теми.

– Я не маю подруг.

– Тобто як? – спантеличено уточнює дослідник, поправляючи криво посаджені на ніс окуляри.

– Отак. Юля мені не подруга.

Лампочка продовжує випромінювати зелене світло.

– А хто? – забувши про професіоналізм, з щирою зацікавленістю запитує дослідник.

– Просто колега.

Нарешті. Бездоганна лінія з правдивих відповідей обривається різким гудком. Екран загоряється яскраво-червоним.

– Треба віддати вам належне, ви дуже довго тримали планку, – опускає очі в записи і мовчки підраховує питання. – Ви відповіли на чотирнадцять питань з різних блоків досконалою правдою. Давайте зупинимось саме на цьому блоці, він буде останнім.

– Добре, я висловилась дещо некоректно, – не чекаючи на пряме прохання виправитись, згладжує ситуацію Кароль. – Саніна для мене не просто колега. Вона особлива колега, та сама, співпраці з якою я тішусь найбільше.

– Юлія Саніна для вас дуже особлива, але тільки як колега? – з недовірою повторює її слова дослідник, і Кароль знічено відповідає:

– Саме так.

– І в чому саме ви збрехали?

– Я не розумію, про що ви, – зніяковіло відповідає жінка, звівши брови до перенісся.

– Юлія вам не подруга і не колега, – аналізує вголос чоловік, – проте ви називаєте її особливою і говорите про неї з невластивим для вас теплом. У вас є романтичні почуття до неї?

– Що за нісенітницю ви верзете? Ясно, що ні! – зриваючись на сміх, нервово кидає жінка. Детектор не перестає подавати сигнали про брехню.

– Тіно, я гарантую вам конфіденційність, ви можете мені відкритися. Вибачте за мою надмірну наполегливість.

– Не вибачаю! – збентежено випалює Тіна, недовірливо поглядаючи на екран: показники пульсу злітають ще вище. – З якої статі я маю вам відкриватися? По-перше, ви мені не психолог, а по-друге, я нічого не приховую!

– Пані, не нервуйте, це шкодить роботі детектора: доведеться змінювати налаштування. Тим більше я бачу, що ви говорите неправду. – Декілька секунд дивиться на розлючену Кароль, чиї очі збентежено бігають лабораторією, не зупиняючись ані на секунду. Жінка виглядає спантеличеною, а ще, здається, вона налаштована доволі рішуче: боронь Боже, напише на нього скаргу за посягання на особистий простір. Дослідник від’єднує дроти від її рук і вимовляє примирливе:

– Гаразд, дослід закінчено. Вибачте, що перейшов межу, інколи забуваю, що професіоналізм і особистий інтерес не можуть існувати разом. – Винувато посміхається і поглядом благає Кароль про відповідь. Її очі одразу теплішають.

– Не хвилюйтесь, все в порядку. Пробачте і мені мою реакцію. Погані асоціації з деякими нав’язливими прихильниками, самі розумієте. Будь-яку розмову сприймаю як допит.

– Я розумію, дякую вам за відвертість, – з усмішкою говорить чоловік, проводжаючи Тіну до дверей. Довго дивиться їй в спину, а коли силует тане за межою осяжності погляду, кидає сумний погляд на громіздкий настільний пристрій.

– І все-таки ви збрехали.