===== Щастя =====

Вже в селі Рунаан зіткнувся із серйозною проблемою: він не знав, що робити з твариною. Маленьке цуценя жалібно скавчало й тикалося холодним носом у його руку, поки він, розгублений, пропонував йому їжу в загальній їдальні. Через те, що їхня група прибула вночі, він міг би приховати тварину від інших. Адже в казармах була сувора заборона не тільки на стосунки, але й на утримання тварин.

Три години Рунаан марно намагався нагодувати малюка, навіть м’ясо дістав, але нічого не допомагало. Крихітці не подобалося ні м’ясо, ні овочі, ні ягоди, ні крупи…

Відчай стиснув груди, і, підкоряючись раптовій ідеї, він вискочив у вікно. На щастя, ніхто не помітив бліду тінь зі згортком у руках, яка швидко бігла вулицями.

Він стояв біля дверей, чекаючи відповіді після стуку важкого металевого кільця. Пройшло секунд двадцять, і ось за дверима почулися кроки, а у вікні заграли відблиски світла.

— Рунаан? Що сталося, чому так пізно? — запитав сонний коваль. Його трохи сонний та пом’ятий вигляд збентежив Рунаана, але він швидко прийшов до тями, почувши чергове жалібне скавчання у руках.

— Я не знаю, що з ним робити, — тихо відповів ельф, опустивши погляд.

— Заходь, зараз подивимось, — відповів Етарі, впустивши його до кузні і запаливши світло. Теплі руки коваля прийняли тремтяче тільце й розв’язали тканину. Цуценя почало облизувати руку майстра. — Він голодний, — сказав Етарі і попрямував на кухню. Рунаан, не знаючи, що робити, пішов за ним.

Коваль спритно налив молока у каструльку, додав води й цукру та за допомогою магічного імпульсу запалив вогонь.

— Молоко? — здивовано запитав асасин.

— Так, усіх дитинчат ссавців матері годують молоком, — усміхнувся майстер.

Коли суміш охолола, коваль дістав великий шприц, наповнив його і підніс до ротика малюка. Той одразу жадібно вхопився за їжу.

У тиші, спостерігаючи, як малюк п’є, Рунаан ледь не проґавив запитання.

— Рунаан, ти мене чуєш? — запитав Етарі, нахиляючись до нього.

— Так, чую. Що? — розгублено відповів той.

— Де ти його знайшов? І де був десять днів?

— На завданні. Знайшов біля трупа дорослого тенезуфа, — тихо відповів ельф. — Не знаю, що з ним робити. У казармах його швидко знайдуть.

— Нехай залишається у мене, я знаю, як доглядати за ним, — спокійно відповів коваль.

Він підійшов до Рунаана і торкнувся його обличчя, обережно стерши бруд зі скули.

— У тебе бруд на обличчі, — усміхнувся він, дивлячись ельфові прямо в очі. Рунаан відчув, як його серце стиснулося.

— Хочеш чаю? — запропонував Етарі.

— Можна, — відповів Рунаан, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Поки чайник закипав, малюк солодко спав з грілкою у коробці на вікні. Етарі поставив перед Рунааном чашку чаю й тарілку з печивом, жартуючи:

— Смачного, мій нічний гість.

Коли вони вже сиділи за столом, коваль раптом зізнався:

— Я хотів запросити тебе на осінній фестиваль.

— Фестиваль? Коли він буде? — розгублено запитав Рунаан.

— Завтра ввечері.

Етарі взяв його руку у свою:

— Будь моїм Есеєм на цьому фестивалі.

♡｡⁠.⁠✧.⁠｡⁠⁠♡

Невиспаний, але щасливий, Рунаан прокинувся наступного ранку, поки його спокій не був порушений Тіадрін.

— Ну ти й ловелас! — влетіла вона в його кімнату, порушуючи всі правила гуртожитку. — Він виглядає, як найщасливіший ельф на землі! Ти зобов’язаний сьогодні танцювати з ним!

Дівчина вихопила з рук друга його меч і точильний камінь, кинувши їх на верхню койку, що пустувала з часів переїзду Лейна, після чого потягла сонного ельфа до головної вулиці, де вже йшли приготування до свята.

День проходив у метушні перед святом. Рунаан втомився від нескінченного бігання Тіадрін і постійних жартів друга. Його думки були зайняті тим, що цього разу йому самому доведеться брати участь у танцях, тоді як його другові пощастило: маючи пару, наряджатися і виходити на площу було необов’язково.

— Навіщо мені ці брязкальця на роги? — Рунаан критично оглядав своє відображення в дзеркалі, не розуміючи сенсу тонких ланцюжків із маленькими камінцями.

— Це просто прикраса. Ти виглядаєш чудово — з усмішкою відповіла Тіадрін, відступивши на кілька кроків, щоб окинути його поглядом. — Іди, свято ось-ось почнеться.

Ельф мовчки усміхнувся і, кивнувши друзям, покинув їхній дім.

На площі вже лунала музика, і молоді ельфи почали збиратися на перший танець. Рунаан трохи розгубився, коли незнайомий хлопець запросив його до кола. Однак рухи його партнера здавалися холодними, і вже на середині танцю вони помінялися місцями з іншою парою. Наступною партнеркою виявилася зовсім юна ельфійка, яка так сильно нервувала, що постійно плуталася в ногах. Рунаан тепло їй усміхнувся, намагаючись підбадьорити, і це допомогло дівчині розслабитися.

На третю партнерку він навіть не глянув.

Але коли четвертий танцюрист закружляв його, Рунаан раптом відчув, як знайомі ці сильні руки. Він підняв погляд і зустрів усмішку Етарі.

— Ти прекрасний — тихо сказав коваль, змусивши серце Рунаана стиснутися, а губи самі розтягнулися в усмішці.

— Я чекав на тебе — прошепотів асасин, і Етарі, не гаючи часу, ніжно поцілував його у скроню, притискаючись ближче, ніж дозволяли правила танцю.

Тепло від його близькості було обпікаючим, а танець занадто інтимним. Відчуваючи, що втрачає контроль над емоціями, Рунаан запропонував:

— Давай втечемо зі свята?

Сам від себе не чекавши таких слів, він злякався, але було вже пізно.

— Пропоную поляну з ночноцвітами, — прошепотів Етарі йому на вухо, і від цього по спині пробігли мурашки. Щоки ельфа залилися рум’янцем.

Етарі усміхнувся, легко підхопивши Рунаана на руки, і вони стрибнули зі сцени, опинившись у темряві, далеко від музики й світла. Здавалося, що коваль усе заздалегідь спланував, але Рунаан просто заплющив очі, намагаючись заспокоїти своє зашвидке серцебиття.

Коли вони опинилися на галявині, залитій місячним світлом, майстер першим зробив крок, запрошуючи продовжити танець. Ледь чутний аромат ночноцвітів наповнив повітря, додаючи особливої магії їхньому моменту. Вони танцювали під світлом повного місяця, майже не торкаючись землі, і Рунаан почувався так, ніби летить.

Есей і Лір, легенда про сонячного і місячного ельфів, закоханого принця і його вбивцю. Асасин, яка не змогла вбити, і принц, який покинув королівство заради кохання.

Танець ставав усе більш чуттєвим, доки Рунаан не зміг більше стримуватися. Його погляд зблиснув, відбиваючи місячне світло, і Етарі, ніби розуміючи його безмовний заклик, уповільнив рух і, притягнувши Рунаана ближче, поцілував його. Губи коваля були шорсткими, а руки надто гарячими, але Рунаан не пручався. Він вдихав його запах, відчуваючи себе п’яним від цих обіймів.

Коли Етарі раптом підхопив його на руки й упав у траву, сміючись, Рунаан був занадто розгублений, щоб заперечити. Він лише з подивом дивився на ельфа, не розуміючи, що той задумав.

— Прекрасна ніч має закінчитися не менш прекрасно, чи не так? — усміхнувся майстер, поправляючи вибиту пасму партнера і прикрашаючи її квіткою. — У нас ще багато часу.

Рунаан мовчки підкорився, дозволивши ковалю притиснути його до себе. Лежачи на Етарі, він відчував сором за свою зухвалість і… щастя.

♡｡⁠.⁠✧.⁠｡⁠⁠♡

Уранці, прокинувшись, асасин не відразу зрозумів, де він знаходиться. Його погляд блукав по кімнаті, доки не зупинився на знайомому шарфі, недбало кинутому на стіл. Спогади про ніч заповнили його розум, і на губах з’явилася легка усмішка. Етарі викрав його перший поцілунок, і це виявилося несподівано приємним… Ні, він сам подарував його ковалю.

Підвівшись із ліжка, Рунаан раптом зрозумів, що його переодягли уві сні. Він завжди вважав себе чутким навіть уві сні, але, схоже, Етарі був або неймовірно обережним, або… Чоловік вирішив не домислювати.

Спустившись сходами, він побачив коваля, який зосереджено точив сокиру. Звук шліфовки припинився, щойно Етарі його помітив.

— Доброго ранку! Що будеш снідати? — запитав майстер, прибираючи сокиру вбік і підходячи до нього.

— Чай із печивом, — відповів Рунаан, усміхаючись і дозволяючи обійняти себе теплим рукам.