Щастя

-Тоні, як справи? Уяви собі, я одружуюся! Ні, ти її не знаєш, вона з простої сім’ї, але я в житті не бачив такої щирої, працьовитої та незвичайної дівчини. То що, будеш дружбою на весіллі? – фойє рядового готелю лондонського передмістя наповнилося бадьорим тенором Тома, котрий обдзвонював приятелів з метою сповістити радісну новину. Тоні Стівенс – однокласник хлопця, обіцяв прийти і захопити свою сестру Лавінію. Так само радісно погодився стати свідком його друг дитинства Чарльз Фрімен – відомий на все графство ловелас і любитель сумнівних розваг. Отримавши їхню згоду, Том вирішив більше нікого не запрошувати. А батьки…Що ж, вони точно не схвалять такий нерівний і скоропальний союз, тим більше після втечі сина і розірвання заручин з Сесілією. Але рано чи пізно вони змиряться з цим. Том вперше хотів зробити щось наперекір батькові.

Меропа сиділа в готельному номері. Досить посередня кімната з великим дубовим секретером і пастельним ліжком здавалася їй вершиною розкоші. Власне після халупки, в котрій вона виросла все здавалося пишним і розкішним. Том (котрий заради формальної пристойності винайняв сусідній номер) іноді добродушно посміхався з її захопленого крутіння головою і вигуків захвату.

Дівчина дістала свою чарівну паличку. Махнула нею в напрямку вази з квітами. Ваза підлетіла і Меропа взялася розглядати пелюстки. Зовсім скоро вона буде змушена забути про магію, принаймні в значних об’ємах. Головне, що вона взяла з собою амортенцію, котру завбачливо підлила в ранкову каву нареченого. Доведеться варити ще – свіже зілля розраховане на одну зміну всіх фаз Місяця, а зберігати його можна на три доби довше цього терміну. Значить доведеться відлучуватися і їхати на алею Діагон. Від думки про те, ЯК це доведеться робити, дівчину проймав холодок.

Наступного дня в готель приїхали Тоні Стівенс – невисокий шатен з тонкими губами та гачкуватим носом. Біля нього стояла повнувата засмагла  дівчина з короткою стрижкою. Тоні та Том обмінялися потиском рук та взялися до дружньої розмови за келихом вина в невеликому, проте доволі вишуканому ресторані готелю.

-Вітаю, любонько, ви наречена Тома? Міра, так? – сестра Тоні усміхнулася до Меропи, отримавши кивок у відповідь.

Меропа почувалася незручно в цьому приміщенні, оздобленому штучними колонами, в’юнкими ліанами та живою музикою. Лавінія відчула її скутість, тому запропонувала вийти в невеличкий пустий внутрішній дворик.

-Допомогти тобі з весільною сукнею? – сестра Тоні першою порушила мовчанку.

-Так, – силувано всміхнулася Меропа.

-То чого ми стоїмо? Поки хлопці зайняті обідом, ми можемо обрати щось, тільки не забудь про гроші, – дзвінко розсміялася Лавінія.

Дівчата прийшли в красиву крамничку ательє і в Меропи відразу розбіглися очі. Вона пройшлася рядами, проводячи рукою по тонких білосніжних тканинах. Яке ж все прекрасне! Але тут її погляд впав на просту приталену кремплінову сукню нижче колін. Вбрання було кольору слонової кістки і комплектувалося таким же капелюшком.

-Міс, якщо ви бажаєте поміряти вбрання, то можете пройти в оте приміщення, – Меропа аж здигнулася від несподіваного голосу продавчині за спиною, але прийняла її пораду.

За кілька хвилин майбутня наречена вже стояла перед здивованою Лавінією, котра аж відставила журнальчик в бік. Приглушене жовтяве світло надавало відблисків сукні, здавалося, що непомітна зовнішність Меропи, підкреслена таким одягом, заграла яскравішими барвами, а в сіро-карих очах затеплілися іскорки.

-Чудесно, люба, але я здивована, що ти обрала такий нестандартний образ. Чому б не взяти класичну білу сукню?

-Ця сук-кня дуже гар-рна, мені так сподоб-балася, – мовила Меропа.

Лавінія тільки знизала плечима.

Повернувшись до готелю, Меропа вирішила побути наодинці з собою, поки Том в готельному клубі грав в преферанс разом з Тоні та Лавінією.

-Чесно кажучи, Томе, я здивований твоїм вибором, – стишеним голосом промовив Тоні, завершуючи чергову партію та затягуючись сигарою. – Ти говорив, що дівчина з простої сім’ї, але я думав, що це єдиний її недолік, – алкоголь розв’язав йому язика і юнак говорив, що заманеться.

-Що ти маєш на увазі? – з очей Тома посипалися іскри.

– Не подумай нічого такого, але вона некрасива, інтелект як у восьмирічної дівчинки, а харизми – нуль.

Далі Тоні вже нічого не говорив, бо кулак Тома, описавши параболу приземлився на його щелепі. Лавінія зойкнула.

-Ідіот, ти мені ледь зуба не вибив, – прохрипів Тоні, тримаючись за щелепу, на котрій вже набігав ліловий синець.

На щастя, напівтемрява та відсутність лементу не привернули увагу охоронців, тому Тоні мовчки і прямо пальцями дістав лід зі склянки віскі і приклав до місця удару. Його сестра поморщилася від такого свинства, але нічого не сказала – за плечима Лавінії була хороша школа та висока тактовність. Ця Міра теж здалася їй загадкою, але кохання – дивна річ. Може вона хороша хазяйка? Або (від цієї думки Лавінія почервоніла) Том її звабив, тепер одружується, оскільки негоже дитині рости без батька. Але ж його батьки навряд чи були згодні на таку невістку. І Том нічого не говорив про присутність Томаса та Мері Реддл на весіллі. Зрештою, вони планували укласти звичайний громадянський шлюб у міській управі – без вінчання та гостей. Для чого цей поспіх? І чи планують вони пізніше зіграти справжнє весілля? А може це фіктивний шлюб? Але для чого? Голова Лавінії тріщала від думок, навіть коли вона вже піднімалася гвинтовими сходами до свого номера – сусіднього з Меропою.

Укладення шлюбу планувалося за три дні. Але виникла одна проблема – в Меропи не було ніяких документів, тому чиновник в приміській управі вперто відмовлявся приймати заявку. Том, зрештою, не був здивованим – батько його нареченої – рідкісний маргінал.

-Томе, м-можна я повернуся досеред-дини? Дуже хочу пити, а т-там була вода, – сказала Меропа, коли вони вже похмуро пленталися до автомобіля. В її голові з’явилася одна ідея.

У відповідь на кивок Тома вона побігла назад. Як добре, що в неї з собою паличка. На неї чекало дуже складне закляття, вона сумнівалася, що зможе його виконати – тим більше, що ніколи цього не робила.

Адреналін кипів в жилах, коли вона бігла коридором, відкривала двері, ловила на собі здивований погляд кучерявої секретарки.

-Мем, у вас нема документів, зробіть спочатку паспорт, а тоді зможете одружитися, – ліниво протягнув той самий повнуватий чиновник.

-Конфундус! – шепотом мовила дівчина, спрямовуючи паличку, сховану в рукаві, на цього чоловіка. Він миттю змінився в лиці:

-Що ж, вітаю вас, дозаповнюйте заяву, і в середу о 16:00 приходьте до кабінету під номером 3.

Меропа дописала потрібні пункти під диктовку, подякувала і рушила геть.

-Томе, зачекай! Все вже д-добре, ми одруж-жуємося! – дівчина знову зайшлася пронизливим кашлем.

Наступного дня приїхав високий і статний Чарльз Фрімен – у доброму гуморі та стабільно злегка п’яному стані. Наречений та дружби обирали костюми, поки Меропа та Лавінія були зайняті своїми клопотами.

-Містере Реддл, вас до телефону! – голос портьє вивів Тома зі стану веселої прострації. Юнак щойно повернувся з крамниці і здогадувався хто це може бути.

-Алло, Том Реддл слухає!

-Синку, ти що витворяєш! Все село на вухах! Говорять, що ти втік з дочкою того волоцюги Ґонта! Негайно припини мене соромити і повертайся додому! – різкий голос батька миттєво вивів з Тома всі залишки алкоголю.

-Тату, я дорослий чоловік і знаю, що я роблю! Прошу мене не шукати! – він поклав слухавку, навіть не попрощавшись. В тому, що батьки знають його місцезнаходження, він не бачив нічого дивного – його друзі могли комусь сказати, в який готель їдуть, а такі новини розлітаються зі швидкістю свіжої випічки.

-Сер, якщо знову питатимуть мене – говоріть, що я виселився! – крикнув Том до портьє, направляючись у напрямку ліфту. Треба захопити ще грошей, оскільки обручок він так і не купив.

Настав день весілля. Том орендував цілу залу в готелі, але сидіти в ній мали тільки п’ятеро осіб. Цілий ранок і обід невелика компанія була зайнята зборами. Том якраз читав свіжу пресу в фойє, коли сходами повільно зійшла Меропа, ніяково посміхаючись.

-Міро, а де ж фата? Срібна тіара? – Том не міг приховати свого здивування.

-Ця сук-кня значно красив-віша за звич-чайні, – відповіла Меропа.

-Так, Томе, ти трохи несучасний. Капелюшок замість фати дуже личить Мірі. І сукня гарно лягла по фігурі. Більше того, я обстригла її довге волосся і закрутила. Міро, покажи, – Лавінія звернулася до нареченої, котра слухняно зняла капелюшок і показала волосся вище плечей, хвацько укладене кучерями. Перлиною її образу стала модна білосніжна тонка пов’язка, пов’язана впоперек лоба, і прикрашена рядочком бісеру. Меропа виглядала навіть симпатичною.

-Ти прекрасна, – видихаючи мовив Том, беручи наречену під руку.

Церемонія тривала максимум п’ятнадцять хвилин. Підписуючи документ, Том аж тепер побачив, що Меропа молодша від нього на два з половиною роки – він навіть не знав її точного віку, так само як і вона не знала точної дати свого народження. На хвилинку йому стало смішно – його вже дружина – практично його ровесниця, але іноді він себе відчував молодим батьком, котрий розказує щось маленькій донечці, а вона з захватом зазирає йому в рот – настільки Міра була далека від життєвих реалій та іноді не знала простих речей. Але до нестями закоханий Том її в цьому не звинувачував – винні були її батько та брат, а його мила дружина – жертва жорстокого виховання.

Меропа розглядала кільце з білого золота, прикрашене невеликим хризолітом, котре прикрасило її тонкий пальчик. Падав дощ, але веселу компанію це не турбувало. Вони орендували ще одну автівку та повернулися до готелю, де на них вже чекав красивий стіл, оздоблений білими лілеями. Офіціанти принесли ще кілька паруючих тарілок та залишили Тома, Меропу, Тоні, Лавінію та Чарльза наодинці. Молода дружина наминала неймовірно смачні лимонні тістечка, Чарльз і Тоні змагалися у тому, хто більше вип’є вина, Том практично нічого не їв, а Лавінія почергово вмикала то грамофон, то радіо. Раптом заграла якась повільна мелодія.

-Невже ми не потанцюємо сьогодні? – не дочекавшись згоди, Том потягнув Меропу за руку. Дівчина не вміла танцювати, але юнак так добре вів танок, що вона розслабилася та отримувала задоволення.

День був абсолютно прекрасним. Ввечері Лавінія запропонувала сфотографуватися в салоні фотографії, котрий містився навпроти готелю. Ніч подружжя провело вже разом.

-А чому ми на фото не рух-хаємося? – запитала Меропа за два дні, коли світлини вже були проявлені на фотопапері.

-А чому ми повинні рухатися? – з усмішкою запитав Том, повертаючи голову через крісло, за яким стояла його дружина.

Меропа знизала плечима – вона зрозуміла, що сказала дурницю, але її чоловік тільки посміхнувся.

-Якщо ти не знаєш чим відрізняється фотографія від кіно….То сьогодні ми йдемо в кінотеатр! – і Том зі сміхом вхопив Меропу за талію, паралельно падаючи з крісла.

Томові друзі вже поїхали, тому молодята з насолодою проводили медовий місяць – щодня то кіно, то театр, то ресторан, то ярмарок,  то музей, то просто піша або автомобільна прогулянка. За тиждень вони з’їхали в скромніший номер, тому що планували жити довгий час, а з такими витратами можна було легко спустити все менш як за півроку. Том з острахом розумів, що рано чи пізно їм доведеться або повернутися до Малого Генґелтону, або він буде змушений піти на роботу якимось рядовим банківським служакою, або конторським документалістом – фізичної роботи він не визнавав, а в університеті не вчився. Але це буде потім, а поки – потрібно насолоджуватися життям.

Меропа кожну ранкову каву щедро присмачувала Амортенцією, але з острахом розуміла, що скоро їй доведеться знову закупитися інгредієнтами. Одного жовтневого вечора вона попросила Тома відвезти її в центр Лондона. Де Дірявий Казан – Меропа і гадки не мала – але сподівалася знайти самостійно. Зранку вона завбачливо напоїла чоловіка подвійною порцією зілля. Як виявилося – п’ятий перехожий, котрого Меропа запитала про Дірявий Казан, знав, що це за бар і показав туди дорогу. Виявилося, що це набагато ближче, ніж вона собі уявляла. Поки Том сидів в пабі в компанії давнього знайомого, Меропа встигла поміняти гроші в банку, накупити вдосталь інгредієнтів, вмістити їх в зменшувальну бездонну сумку, а для прикриття ще й накупити тонну екзотичних ласощів – достатньо незвичних, щоб вразити чоловіка, але достатньо буденних, щоб не викликати підозру.

-Міро, ти просто чарівниця! – очі Тома забігали від вигляду незвичних продуктів. Зустрівшись зі зляканим поглядом дружини, він, нічого не зрозумівши, відкусив лапку шоколадної жабки.

Наступного дня Том поїхав за покупками, а Меропа взялася варити Амортенцію прямо на невеликому примусі в другій кімнаті їхнього номеру.

-Готую тв-вій улюблен-ний напій, коханий, – посміхнулася молода дружина, коли чоловік повернувся і всім своїм виглядом показав неймовірне задоволення від чудового аромату.

Життя здавалося чудесним. Світ маґлів захоплював своєю широтою. Нові враження літали зі швидкістю кінематографічних картинок. Взимку вони поїхали в гори, а Різдво зустріли на березі холодного океану. В лютому Тому мав виповнитися 21 рік і він міг забрати решту страхової суми, тому питання грошей знову втрачало актуальність. Меропа щомісяця їздила на закупки в магічну аптеку, справно продовжуючи поїти чоловіка Амортенцією. Вона дуже хотіла завагітніти та народити дитину, але все ніяк не виходило. Проте Меропа не дуже переживала – свій шматочок щастя вона вже давно мала.