щастя любить тишу, а нещастя крик

Біль підступається з різних боків. Через постійні хвороби Джісон повинен постійно бути в лікарні. Але ось він, шанс вийти з лікарні та повернутись до звичного життя! Нарешті відчути свободу. Він же відчує, так..?

——————

Вдихаючи ковток свіжого повітря можна забутись. Забути про погані думки, забути про погане самопочуття. Власне так і було з Джісоном. Стоячи на ґанку лікарні хотілось втікти куди-подалі, але не було можливості. Постійне перебування у ліжку серед чотирьох білих стін робило хлопця все більш слабкішим, не давало вільно дихати. Замість улюблених танців, прогулянок з друзями, романтичних стосунків з кимось Хан мусив проводити весь час у лікарні. Єдине заняття, яким він зацікавився це малювання. Часто Фелікс дзвонив йому по відеодзвінку та показував нове місце, яке відвідує, а Джісон робив скріншот та малював, водночас розмовляючи з другом. Той розповідав йому шалені  історії зі школи та життя. Слухати це було приємно та боляче водночас. Самим світлим у цьому всьому було маленьке сонце, молодша сестра хлопця, Шухуа. Вона завжди приносила гарний настрій у лікарню, де цю чарівну дівчинку вже знали всі, від лікарів до поварів.

У такі тяжкі дні вона приходила та немов сонце гріла душу брюнета. Її голос був найкращею піснею для вух, її обійми були найкращим лікуванням замість тисячі слів. Така життєрадісна та щаслива дівчина зараз залетіла в палату зі сльозами на очах.

-Шухуа! Що сталось, чому ти плачеш? – хлопець ледь не підскочив, але вчасно згадав, що лежить під крапельницею. Легко підвівся, щоб присісти та трохи відсунувся вбік, аби сестричка могла сісти. – Тебе хтось образив?

-Тебе повинні виписати через тиждень! – через сльози викрикнула дівчина. Змахнувши їх, вона раптом почала сміятись та кинулась до Джісона з обіймами. Той не одразу зрозумів, що коїться та був у шоку. Легко притуливши до себе Шухуа він прошепотів:

-Як ти про це дізналась..?

-Я йшла до тебе у палату та зустріла Чана, – відповіла дівчина, вже трохи заспокоївшись та сівши коло брата, – запиталася одразу як у тебе самопочуття, які прогнози на твоє виздоровлення, а він сказав ось це! Я ледь підбори не зламала, поки бігла до тебе, уявляєш? Точно так само, як у школі сьогодні.

-А що було у школі? – з посмішкою запитав хлопчина. Хоча він і був весь час у лікарні, але знав про усі плітки та події у школі, знав кожну таємницю. І ось, вже через тиждень він сам прожиє ці емоції!

Хан послухав нову історію від сестри, часом перепитуючи деталі та кивав головою, як знак продовжувати розповідь.

-Фух, в тебе є вода? Горло пересохло стільки тобі розказувати. Скоро сам усе будеш знати.

-Воду візьми у тумбочці. А до речі, чого Кріс сказав про мій випис спершу тобі, а не мені?  – прагадав старший.

-Він і йшов до тебе, щоб сказати про це, але зустрів мене, тож і виршів сказати мені. Хотів піти до тебе, але в нього були нові пацієнти.

-Тепер розумію, шкода тільки, що не зайшов..

-Після випису побачення будуть у ресторанах, а не в лікарні? – з усмішкою запитала Шухуа.

-Ти на що це натякаєш?

-Ну Джисоні-і, мені ж не п‘ять рочків! Я прекрасно бачу, як ти дивишся на нього. У вас різниця всього чотири роки, та і ти закінчиш школу в цьому році, тож ваші стосунки будуть нормальними. – Хан хотів перервати дівчину, але вона не дозволила, – Можеш брехати мені скільки завгодно, але не бреши собі.

-Можливо ти і права.. – з видихом сказав брюнет, перемістивши свій погляд на вікно.

-Я завжди права. Ну зізнайся йому хоч зараз! Тебе ж виписують з лікарні, ти більше його не побачиш.

-А ти думаєш це взаємно?

-Джісон, Шухуа. – прозвучав голос десь зправа. Серце пішло кудись в п‘яти. Повільно повернувши голову, Джісон побачив того, кого менше всього очікував побачити.

Крістофер стояв в дверях злегка схиливши голову на бік та посміхався. Пару пасемок волосся спали на лоба, роблячи обличчя ще красивішим.

-Я мабуть піду вже, мама хвилюватись буде.. та і плітки усі я тобі вже розповіла.

-Зачекай!!

-Одужуй!

Швидко обійнявши брата на прощання Шухуа вийшла з палати та попрямувала додому.  Бан Чан повільно підійшов до ліжка Джісона та сів поруч. Не занадто близько, але цього вистачало, аби у хлопця швидше забилось серце. Ситуацію погіршила долоня, якою старший накрив руку брюнета. Але в той самий момент забрав її, наче опікся.

-Ти маєш зрозуміти, що ще занадто маленький для такого. – з неочікуваною теплотою у голосі почав Чан.

-Га?

-Тобі варто трохи підрости, хоча б до кінця школи. Тоді жодних проблем у стосунках точно не буде. Погоджуєшся?

-Так..! Я і сам хотів це зробити тільки коли закінчу школу, адже я тільки школяр і..

-Зачекай, ти починаєш нервувати та метушитись. Зараз все добре і буде так само добре або і ще краще. В нас ще багато часу, ми встигнемо насолодитись один одним. А зараз тобі варто поспати, добре?

-Добре. Коли ти прийдеш?

-Коли тільки покличеш. Відпочивай. – коротко поцілувавши в лоба, Крістофер вийшов з палати. Хан в свою чергу спробував заснути. Сьогодні було багато новин, навіть забагато. Але все ж таки, головною залишиться новина про його одужання та повернення. Вже зовсім скоро Джісон заживе, як раніше!