Щастя в дрібницях

Квартира родини Дель Анхель.

Студія Алонсо.

Алонсо в бандані роздруковує та розглядає фото, щось наспівуючи собі під ніс.

Видно, що у нього тільки починають відростати волосся та брови  після хіміотерапії.

Він розглядає фото та посміхається.

Раптом двері студії Алонсо відкриваються і туди входить Андріана з хитрою посмішкою і дивним, великим пакетом в руках. Вона ледве чутними кроками підходить до Алонсо.

Адріана: Бу!

Алонсо, здригнувшись: Тьфу ти! Настрашила!

Адріана: І тобі привіт, братику!

Алонсо: Ти звідки взялася?

Адріана, повільно крокуючи кімнатою: Ну, це досить-таки довга історія. Колись давно двоє людей, мої тато та мама зустрілися…. Спочатку поглядами, потім закохалися одне в одного, а пооотім якось, в одну ніч…

Алонсо: Добре-добре-добре, я все зрозумів, можеш не продовжувати?

Адріана, сівши поруч на підлогу: А що ти робиш? Чим займаєшся?

Алонсо: Хіба не видно? Складаю план детального захоплення світу!

Адріана, дивлячись на світлини: Ну, судячи по фотках, ти дійсно його захопив! Ну, хоча б, більшу його частину точно!

Алонсо, посміхаючись: З подорожжю вийшло все так, як я хотів! І навіть більше!

Адріана: Тобто?

Алонсо: Я не думав, що робитиму виставку своїх фото.

Адріана: Тобто? Ти на приколі чи що?! Ти сумнівався, чи показувати людям ці фотки! Та вони офігезні!

Алонсо, замислена посміхаючись: Ні, не в тому річ, мала!- бере до рук міні-версію фото Крістіни та Вікторії, яке зробив незадовго до свого від’їзду з Мехіко.- Я не думав, що стану свідком цієї фотовиставки. Адже, судячи з того, що було раніше, мене б вже не мало бути на цій планеті!

Адріана: Пф, думав так легко збритися і все? Нічого подібного! Ти нам ще в господарстві знадобишся!

Алонсо, сміючись: Ну, дякую, сестричко, на доброму слові!

Адріана: Ні, реально, ти сам подумай! Це ж круто капець – мати свого фотографа в родині! Раптом я колись випускатиму свою колекцію, бемць – і не треба шукати фотографа, бабки ще на нього витрачати!

Алонсо, обурено: Тобто, шановна? Ти думаєш, що, коли я твій брат, то можна буде так ось запросто мене використовувати?!

Адріана, зробивши янгольські очка: Ну а що, хіба ні? Ти ж сам казав, що я твоя люба сестричка і…

Алонсо, з вдаваною, сухою суворістю: А ти мені сама казала, що в бізнесі не можна робити знижку членам родини і що ти не любиш блату!

Адріана: Так, не люблю!  Ти  маєш рацію, брозе! Але не люблю виключно тоді, коли спостерігаю за нею збоку. А про саму себе я нічого не казала!

Алонсо, засміявшись: Ай-яй-яй! Ти диви, яка хитрунка!

Адріана, відкидаючи назад волосся: А ти думав! Хочеш жити- вмій крутитись!

Алонсо: Народна мудрість родини Сан Брано!

Адріана: Саме так!- пауза.- А де твоя прекрасна дружина?

Алонсо: Вона в кімнаті. Лягла відпочивати.

Адріана: А то я думав, що у вас така тиша. І двері не закрито.

Алонсо: Нам немає чого приховувати.

Адріана: Я ще зайшла так нахабно. Можна сказати, що з ноги.

Алонсо: Тобі можна, ти ж знаєш!- посміхнувся.

Адріана: Сказала б я тобі, що ти найкращий брат на світі, але не буду! Дзуськи тобі! Ось так!- показала язик.

Алонсо, з удаваною посмішкою: Що? Як? Чому? Невже я не заслужив?

Адріана: А не буду, щоб ти не задирав високо носа! Станеш пихатим – і що я з тобою робитиму?

Алонсо: Ну як що? Ставитимешся з повагою! Як то кажуть, говоритимеш на «Ви» і пошепки!

Адріана: Угу, зараз! Ще чого! Розмріявся! – дивиться на Алонсо. Пауза.

Алонсо: Щось не так?

Адріана: Дивлюсь я на тебе і думку гадаю…

Алонсо: Чому ти не птаха, чому не літаєш?

Адріана, відмахнулась, засміявшись: Та ні, дурко ти! Про інше!

Алонсо: І про що, якщо не секрет?

Енд: Куля долі.

Ал: Що?!

Адріана:Твоя зачіска зараз.

Алонсо: А що з нею не так? Вірніше, з її відсутністю?

Адріана: Та нє, всьо чітко! Навіть шикарно!- підсіла до Алонсо ближче, почала гладити його по голові, на якій немає волосся.

Алонсо: Ти що робиш?!

Адріана: Твоя виголена голова зараз схожа на кулю долі! От я і тертиму відтепер  її щодня, чекаючи на передбачення.

Алонсо: На даний момент, воно одне.

Адріана: Як цікаво! Кажи! Яке? Я суцільна увага!- гладить Алонсо по голові.- Що на мене чекає, о, Куле Долі?

Алонсо, змінивши голос: На даний момент, о, красуне Адріано, скажу тобі так…- пауза. – Що екзамени на тебе чекають вступні! В Нью Йоркську академію мистецтв, до речі! Де колись навчався мій батько Гільєрмо Дель Анхель.  Якщо не вчитимеш, ніфіга вступні не здаси і лишишся ні з чим. Навіть мама не допоможе, а татко Еста, який, м’яко кажучи, не вельми в захваті від твого захоплення, тим більше. Сідай за книги та креслення.

Адріана, поморщившись: Фіговий тамада і конкурси нецікаві. Тру ще раз.- проводить руками по голові Алонсо.

Алонсо, склавши руки на грудях: Нічого нового не скажу тобі, дитино моя! Доля!- трубно заспівує.-Маааактуууууб!!!- сміється.

Адріана: Та ну тебе!- кидає в нього подушкою, Алонсо, сміючись, встигає ухилитися. – А я до тебе, до речі, з подарунками прийшла! Не з пустими руками! А ти..

Алонсо, піднявши руки догори: Добре-добре-добре¸ здаюся! – голосом зацікавленої дитини.- І що за подарунки?

Адріана: Те, що допоможе тобі почуватися більш впевненим в нашому буремному світі!- ставить пакет перед Алонсо.- Тадааам!

Алонсо: Нічого не розумію. І що ж це?

Адріана: Зараз побачиш! Тадаааааам! – висипає вміст пакету на підлогу.

Алонсо, здивовано: Перуки?

Адріана, радісно: Ну так, на будь-який смак та настрій! Я просто пригадала, як ти зізнався мені, що тобі незвично бачити себе у  дзеркалі без волосся та брів, які випали після хіміотерапії, а в головних уборах часто влітку спекотно. І ось, я знайшла вихід!

Алонсо, шоковано: Не знаю навіть, що і сказати! Ти перевершила саму себе, сестричко!

Адріана, гордо: Аякже! Я старалась! Все для тебе. Яку хочеш вибирай. Синю, зелену, ірокез.

Алонсо: Ми говорили з тобою на цю тему вчора увечері! Минуло менше доби! Коли ти це встигла?

Адріана: А це не тільки я, до речі!

Алонсо: А хто ж ще?

Адріана, махнувши рукою: Та…. Маю одного примазаного другана, ще з коледжу. Після художнього пішов у перукарі ваяти нестандартні перуки. Як тобі он та синя з рожевими пасмами? МаХо буде в захваті!

Алонсо, взявши чорну перуку:  Почнемо з цієї! Ну як вона тобі?

Адріана: Зачекай!- зібрала пасмо перуки на чолі Алонсо.- Вуста стисни і праву руку догори!

Алонсо: Нащо?

Адріана, роздратовано: Треба! Слухайся художника! Роби що кажу!

Алонсо витягує руку вгору.

Адріана, задоволено, переможно: Ну ось, що і варто було довести! Майн фюррер, чи не хочеться Вам захопити якусь з країн?

Алонсо, зробивши грізний погляд: Я не ділюся такими своїми планами з іншими.

Адріана: Правильно, майн фюррер! Таке потрібно тримати в таємниці! Бо свідки довго не живуть! А я хочу жити ще довго! Як і ти!

Алонсо: Правильно мислиш, крихітко!- починає насвистувати якийсь марш.

До студії входить сонна Марія Хосе, потираючи поперек.

Марія Хосе, посміхаючись: А я думаю, чому тут стоїть такий гамір! Привіт, Адріано!- цілує дівчину в обидві щоки.

Адріана: А це нелегка принесла майбутню сестричку твого коханого чоловіка! – винувато. – Ти вибач, що ми розшумілися тут!

Алонсо: Просто в моєї сестрички виникла чергова шалена ідея, яку вона втілила в найкоротші терміни!

Адріана: Це ж я! – до Алонсо: – Швидко! Відгадуй що то?! Ходить-ходить, а як зайде, то  не виходить! Хвилина на роздуми, час пішов!

Алонсо: Ем… Пес до буди?

Адріана: Та ну, дурко!- легенько постукала кулачком по чолі Алонсо. –Думай ще!

Алонсо: Думок більше немає! Все, здаюся!

Адріана, похитавши головою: Ех ти! Та це ж дурня в моїй голові! Ходить собі, ходить, як зайде, то не виходить! Логічно ж?

Марія Хосе, сміючись: Адріано, ти наше диво!

Адріана: Та я знаю!- плеснула в долоні.- О, я придумала! Алонсо: Чому мені вже страшно?

Адріана: А ти не бійся – мені довірся! – голосно.- Пані та панове, оголошується початок дефіле перук! Перуки представить нам наша незмінна модель, улюбленець публіки, долі, матусі Ві, МаХо та взагалі усіх красивих жінок –Алонсіньйо Дель Анхель! – останні слова промовляє голосом коментатора боксерських поєдинків у момент, коли вони представляють боксерів.

Марія Хосе, сміючись: Не думаю, що Алонсо погодиться на це!

Алонсо: Ви погано мене знаєте, прекрасна незнайомко!- цілує Марію Хосе.- Прошу у вітальню! Тобто, зайняти місце в глядацькому залі!

Марія Хосе, сміючись: Ви, як діти!

Алонсо: Живемо за заповідями Господа нашого! Попрошу в глядацьку залу!

 

Через декілька хвилин.

Марія Хосе сидить у вітальні, погладжуючи свій кругленький живіт.

Вона чує, як рухається малюк.

Марія Хосе, тихо сміючись: Мій маленький, здається, твої татко та майбутня тітонька трохи з’їхали з глузду, проте, ти не хвилюйся, вони все одно тебе дуже люблять!

Театрально та повільно відкриваються двері кімнати. Виходить Адріана в  одній з перук, темних окулярах  і з імпровізованим мікрофоном в руках.

Адріана: Отже, пані та майбутні панове! Зустрічайте! Король стилю, тусовок та жіночих сердець- Алонсо Дель Анхель – у нових та абсолютно нових образах! Під ваші оплески!

Адріана клацає кнопкою магнітофону – звучить пісня BoneyM- DaddyCool.  Імітуючи фірмову «місячну» ходу Майкла Джексона, входить Алонсо.  Він робить декілька танцювальних па, крутиться на одному місці. В його руках мікрофон, Алонсо робить вигляд, що співає, в такт пісні.

Марія Хосе, плескаючи в долоні: Браво! Бравіссімо!

Адріана: Наступний образ- відомий мафіозі!- входить Ал, в крислатому капелюсі і сигарою в руках, яку Адріана напередодні взяла у Естебана. Алонсо знімає капелюх, пихато подивившись навкруги. На його голові – чорна перука, гладко зачесана назад. Лунає мелодія з «Хрещеного батька».

Марія Хосе, захоплено сміючись: Вилитий Аль Капоне!

Адріана: А якщо бути точнішими, то АлКапоне! Батько Нью-Йоркською та мексиканської мафії!

Алонсо, звабливо дивлячись на  Марію Хосе: Я запам’ятав тебе, крихітко!- посилає повітряний поцілунок двома пальцями.

Марія Хосе, сміючись: Мій коханий гангстер!

Адріана: Наступний образ!

Лунає пісня Bob Marley & The Wailers–Iron Lion Zion. Алонсо виходить в окулярах- «тішейдах» стилю Джона Леннона та в перуці, яка складається з дредів. В його зубах самокрутка.

Марія Хосе, сміючись: То взагалі ідеально!

Адріана: Теж так вважаю!- простягнувши запальничку.- Вогнику, друзяко?

Алонсо, запхавши руку до кишені, злегка схилившись на один бік: Дякую, мала, трохи пізніше.

Адріана: Але, це найідеальніший образ! Справді! Ходи так завжди!

Алонсо, флегматично: Я подумаю над цим.- похитується в такт музиці, махаючи головою то вліво, то вправо.

Адріана: Я думаю, що всі будуть в захваті! Особливо, мама Ві!

Чути дзвінок у двері.

Алонсо на мить завмер.

Марія Хосе, сміючись: Здається, у Вівіан зараз дійсно буде нагода оцінити твій образ, коханий!

Алонсо: Е..

Адріана: Іди перевдягайся, растамане-початківцю! – до Марії Хосе.- І ти сиди на місці, відпочивай, молода матусю! Я сама відкрию!

Адріана виходить.

Алонсо, до Марії Хосе: Можливо, поки мала пішла, ми…

Марія Хосе, сміючись: Ти здурів?!

Алонсо: Всього один поцілунок! Ходи до мене, крихітко!

Марія Хосе: Там Вівіан та Естебан, вони…

Алонсо: Вони увійдуть сюди за декілька хвилин. Ходи до мене, дівчинко!

Алонсо та Марія Хосе цілуються.

Входять Естебан, Віван та Адріана.

Вони про щось захоплено розмовляю.

Адріана: …І ось перші начерки моєї колекції майже готові!

Вівіан: Ти молодець, моя люба!

Адріана: Мамо Ві, я не казала вам, але на цю колекцію мене надихнув наш Ал.

Вівіан: Алонсо? Тобто?

Адріана: Ну, коли ми навідували  Алонсо у клініці,я  бачила багато різноманітних випадків, коли молоді дівчата також хворіли, як наш Ал. Були без волосся. Ну і от моя колекція буде називатися «Життя продовжується і хрін ви нас зламаєте!». Там будуть не просто сукні, а сукні, під які будуть підібрані капелюшки на перуки. Для дівчат, які втратили волосся під час хіміотерапії, але все одно хочуть бути привабливими попри все. І от мрію, аби на показі брали участь саме дівчата, які побороли цю заразу чи борються з нею на даний час.

Вівіан, зворушено: Моя дівчинко, в тебе велике серце!

Естебан, бурмочучи: Ще б велику голову… З мізками… Щоб серйозно до життя відносилася…

Адріана, ображено: Ну, тату!

Естебан: Що «тату?!»

Адріана, пригорнувшись до батька: Ти все ще не можеш пробачити мені, що я не пішла у юриспруденцію?

Естебан, набундючено: У тебе була б постійна, серйозна робота!

Адріана: Яку б я терпіти не могла!

Естебан: А оце вже прикро!

Вівіан, посміхнувшись: Годі вам сваритися! Чому ви нас обидва навчали? Завжди бути на позитиві! Тому що,…- злякано… Ааа!

Алонсо, також удавано злякано: Аааа!

Вівіан: Синку, що це?!

Алонсо, приклавши руку до грудей і закотивши очі: Мамо, як ти мене налякала!

Вівіан: Ох, синку! Це ти мене налякав! Що це на тобі, Господи?

Алонсо, гордо: Це мій новий імідж!

Вівіан, шоковано: Тобто?

Алонсо, театрально відкинувши дреди назад: Так я виглядатиму завжди!

Адріана: Ще футболочку таку в стилі хіпі! Правда, класно? О, чекаай!  От голова!- , ляськає себе по чолі, дістає з пакета футболку. На ній намальований кролик-растаман з дредами та з самокруткою в роті.- Зовсім забула, що маю для тебе подарунок! Сама придумала, намалювала! Ось! Дарую від чистого серця!

Алонсо: Сестричко, це краса!

Адріана: Приміряй негайно!

Алонсо: Так точно! Я зараз!- цілує маму, виходить з кімнати.

Вівіан: Що тут відбувається, доню?

Адріана: Не хочу дати братику засохнути!

Виходить Алонсо. Він у новій футболці з кроликом.

Алонсо, радісно: Мамо, ми влаштували дефіле перук!

Адріана: А ще випробовували Кулю Долі!

Вівіан: А ще що таке?

Адріана: Але, марш сюди!- підходить Алонсо- на ньому вже футболка, подарована Адріаною.- Нахили голову!- Алонсо нахиляє, Адріана тре його залисину, таємничим голосом: – Що ж чекає на мене, о, Куле Долі?

Алонсо, голосом джина: Однуу хвилиину, мила дівчинко! Пшшш!- повертається до Адріани іншою стороною. Біля лівої скроні видніється напис чорною фарбою: «Вчи екзамени, дівчинко!»

Всі сміються.

Адріана, ображеним голосом: Дуже смішно!

Алонсо: Твоя школа, мала!

Адріана: А от і ні! Мої жарти всі смішні! Як у татка!

Естебан: Шкода, що ти на мене схожа лише цим…-зітхає.

Адріана, закотивши очі: Тату, ну не починай, гаразд?

Естебан: Все, мовчу!

Марія Хосе: Досить усім сперечатися! Ходімо пити чай!

 

У вітальні.

Естебан: Ніхто не забув, що ми вже післязавтра вирушаємо до Ріо? Всі готуються?

Все, гуртом: Так точно, товаришу генерал!

Адріана: Сукня нареченої теж вже в процесі!

Марія Хосе: Так-так! Вона чудова! Ми бачили ескізи!

Алонсо, гордо: За ескізами сестрички!- обіймає Адріану.

Естебан: А мені покажете?

Адріана, Марія Хосе, Вівіан гуртом: Ні! Ні! Ні!

Естебан, закотивши очі: Ну халепа! Знову ваші дівочі забобони?

Адріана: Це не забобони, татку! Це традиції! Яких потрібно дотримуватися!

Алонсо: А подарунки? Що ми подаруємо молодим?

Адріана: Ти довбень?- постукала Алонсо кулачком по чолі.- Не при наречених це ж обговорювати!

Алонсо, почухавши потилицю: Ну так, не подумав.

Естебан, замислено: Я також готую подарунок. Найкращий.- дзвінок телефону.- Бандо, одну хвилину! Служба!

Всі: Так, звісно!

 

На балконі.

Естебан: Естебан Сан Брано. Слухаю.

Дієго: Друже, привіт.

Естебан: О, привіт, лобако!

Дієго: Я не заважаю?

Естебан: Ти здурів чи як? Звісно ж, не заважаєш.

Дієго: Це добре.

Естебан: Щось сталось?

Дієго: Так. Я терміново вилітаю в Мехіко.

Естебан: Щось сталося?

Дієго: Так. Здається, я натрапив на її слід.

Естебан: На чий?

Дієго: Ти вже випив чи як? На слід своєї сестри. Нашої з Вівіан сестри.

Естебан: Та ну на хрін!

Дієго: Так. Саме так. Пам’ятаєш містера Щербацкі з архівів ЦРУ?

Естебан: Звісно. Мій колега. Ми з ним разом під час місії у В’єтнамі пересікалися.

Дієго: Ну от. Він мені надав доступ до деяких документів, які привідкривають завісу.

Естебан: А оце вже цікаво!

Дієго, з повним хвилювання голосом: Так. Я точно знаю, що її звали Лусіана, що вона все життя провела в Мехіко. Я вилітаю туди завтра.

Естебан: Підмога потрібна?

Дієго, сміючись: Впораюся! Ти до весілля готуйся, наречений!

Естебан: Так точно! Вас чекаємо в повному складі!

Дієго: Ну аякже! Як я можу пропустити весілля своєї сестри? – зітхнув.- Шкода, що я не зможу провести її до вівтаря.

Естебан: Нічого, хлопако! У вас ще все життя попереду! Все ще буде!

Дієго: Так. –зітхнув.- Лишилось знайти  ще нашу молодшу сестру. Лусіану. Сподіваюся, що вона жива і що в неї все гаразд.

Естебан: Тримай мене в курсі. Удачі, хлопако.

Дієго: Дякую, друже. За все дякую. І ще…

Естебан: Так?

Дієго: Бережи її. Мою сестру. Та племінника. Вони вже стільки всього пережили.

Естебан: Міг би й не просити. Само собою, братику. Тримай у курсі.

Дієго: Звичайно. До зустрічі.

Естебан: До зустрічі.

 

Естебан повертається у вітальню.

Там всі активно розмовляють.

Алонсо: Я вчора спілкувався телефоном з Крістіною.

Вівіан: І як у неї справи?

Алонсо, сміючись: Можеш собі уявити, Вікторія намагається співати! По-своєму, звісно! Щойно чує якісь мотиви з телевізора чи радіоприймача, одразу ж починає  підспівувати! По-своєму, звісно!

Вівіан, сміючись: Не здивуюся, якщо років через сімнадцять ми з вами опинимось на концерті відомої співачки!

Алонсо: У якої вже є персональний фотограф!

Всі засміялися.

Адріана:  Ну звісно, братику! Як же без твоєї скромної персони? До речі, Віві… Мені МаХо розповіла, як сильно ти любиш Вікторію і тому… – простягує Вівіан ескіз.

Вівіан: Господи.. Що це?

Адріана, з посмішкою: Міні копії сукні нареченої! Для Вікторії і її маленької кузини! Сподіваюся, ти не будеш проти таких маленьких подружок нареченої?

Марія Хосе: До речі, Крістіні та Лізбет ця ідея дуже сильно сподобалась! Вони лише за!

Вівіан зі слізьмми і очах: Яка ж тільки краса…

Алонсо: Я уявляю, яка це буде краса!

Марія Хосе: Я впевнена, сукні будуть чудові- і в нареченої, і в її маленьких подружок! Адже все буде пошито в модному домі Лусіани Дюваль!

Естебан: Що-що? Як ви сказали? Лусіани? Лусіани Дюваль?

Адріана: Ну так, татку, а що? Ти також вирішив вивчати світ моди?

Естебан: Та ні, то так. Думки вслух. Відбій.

 

Естебан виходить на балкон, бере до рук телефон.

Естебан: Алло, хлопако? Так, знову я. На рахунок сестри. Так, здається у нас є зачіпка.

 

На місто поступово почали падати сутінки.