” Шпиталь “

Дівчина прокинулась через 2 дні.

Вона прокинулась і побачила темнуту.

Ада- а де я?… – здивовано запитала вона.

Рональд – в шпиталі.

Ада – а чого я нічого не бачу?

Рональд – в тебе очі забинтовані.

Ада – понятно… стоп, голос знайомий, Рональд? Ти ?!

Рональд – а хто ж ще з таким голосом може бути ? – усміхнувся. Так треба тобі мед сестру покликати. – закликавши мед сестру, вона прийшла і оглянула Аду, видавши їй ліки вона вийшла. Випивши те що дала мед сестра і вляглась, але тепер вже відчувались всі бинти які були на ній.

Ада – ну розповідай як ти тут опинився. Нас же після тої зими розкидали.

Рональд – знаєш після того як Італія на бік Антанти перейшла, щоб їх чорт побрав, то мене туди закинули і там сидів з австро-угорцями. Але веселіше ніж в Франції чесно кажучи. А потім на міну наскочив і тут тепер.

Ада – ох ти лишонько, а ноги то є ?

Рональд – так, але я тут на довго певно, поки без костилів ходити стану. А з тобою, що стало? Виглядаєш не дуже ?

Ада – не знаю. Мене з Франції не забирали і там вже в 17 році почались бої під Камбре. Ну і англіки довбані хім-снаряди певно застосували. Аж згадувати больно, тіло досихпір пече. – під час розмов в палату зайшов лікарь. Він разом з мед сестрою увели її в якийсь кабінет. Особливого нічого Ада підмітити не змогла, лише безліч звуків. В тому кабінеті їй зняли бинти з очей і оглянули їх. Замінивши інші бинти і намазавши тіло загоюючими мазями, наложили нові. Поінтересувавшись в лікаря, що там з нею стало, виявилось, що тоді був застосований Іприт. Іприт проник скрізь одяг, а далі під шкіру. Іприт проникає під шкіру і починає розчиняти все до чого дотягнеться, а також може проникати в дихальні шляхи наносячи опіки. Коротко кажучи, все тіло було в хімічних опіках другої, по декуди першої ступенів. Далі її відвели назад в палату. Рональду приказала допомагати Аді, на що дівчина відшутилась тим, що зібралась команда калік.

Наступний день почався не з сніданку а з процедур, як би це сумно не звучало. Рональда забрали, а Аду залишилась в палаті. Через кілька хвилин до неї прийшла мед-сестра.

С – добрий ранок. – привітавшись вона почала розкладати щось поряд з дівчиною.

Ада – добрий добрий, а що ви розкладаєте ? Що будете робити ?

С – треба тебе намазати маззю. – відкрила баночку. – давай руки спочатку намажу. – дівчина послушно протянула руки. Прибравши рукави мед-сестра почала мазати її руки маззю, на що Ада шуганулась, а її тіло покрилось мурашками.

С – ти чого?

Ада – холодне. – вже починає згорати від стида від цієї ситуації.

С – ну з цим нічого не поробиш. – взявши її покрепче за руку почала намазувати. Закінчивши з цими слизькими справами мед-сестра залишила дівчину одну очікувати на свого друга. Через пів години він прийшов і одразу ж заговорив.

Р- я вже тут.

Ада- ага.

Р- на скільки памятаю ти любиш поїсти. – після цих слів стало видно як вона ледь не засвітилась від радості і зразу підскочила.

Ада- ну що пішли їсть.

Р- да уж, певно це самий швидший спосіб підняти тобі настрій. – тихо посміявся.

Пройшовши довгі коридори вони зайшли в столову. Взявши їду вони зайняли своє місце за якимось столиком.

Ада- так, а тепер треба якось то не бачучи з’їсти. – взяла ложку в праву руку а в ліву тарілку. Тепер вона розуміє де тарілка. Запихнувши першу ложку з чимось смачним, вона спочатку зависла, а потім опустила голову.

Ада- як це їсти?…

Р- а що таке ?

Ада- це ж гречка. Не солена…

Р- ех, ну треба з’їсти.

Ада- а в тебе що ?

Р- а ти поди… да те саме що і в тебе.

Ада – мда..

Завершивши свою скромну трапезу вони віднесли все і після того направились на вулицю. Вийшовши в невеликий парк, що був на території шпиталю. На вулиці був прохолодний, приємний вітерець, який розвіював не дуже довге, біле волося дівчини. Взявши один одного попід руки вони пішли шастати по парку. Намотавши кілька кругів вони сіли під якимось деровом. Сидячи під кремезним дубом вони розмовляли про все що в голову збреда. В якийсь момент Ада просто поклала голову на плече Рональда і задрімала. Прокинулась вона вже на ранок. Рутинний день повторювався і вона рішила підтримувати себе

У формі. Взявши свого напарника вони вийшли на вулицю і пішли по стежкам, паралельно рахуючи кроки. Вийшла така картина: 443 кроки прямо, поворот на ліво 255 кроків, ще раз поворот на ліво 443 кроки і остатній поворот вертаючись на місце старту. Відпустивши Рональда на всі 4 сторони, вона почала пробувати самій ходити по виміряним стежкам. Перше “тренування” пройшло більш менш успішно. Йдучи швидким кроком вона трохи не розрахувала кроки і кілька разів врізалась в дерева. Через кілька днів вона вже змогла більш менш впевнено бігати і умудрялась майже не врізатись. Через тиждень її зір трохи відновився і їй видали окуляри. Бачила вона в районі -7, але то ліпше ніж нічого. Лікар сказав що окуляри треба буде носити протягом двух місяців. Через кілька днів її виписали, а Рон залишився далі ноги відновлювати.

Трохи звикши до окулярів вона вже була готова йти в бій, але через вади зору їй не дозволили бути на передовій, а на то мість запропонували посаду листоноші в тилу. Подумавши кілька днів вона погодилась, таємно рішив, що через свої зв’язки і знайомих зможе потрапити на перед.