Шпигунка Самі-Знаєте-Кого чи новенька в Гоґвартсі?

ОПИС

Одного разу із часоворотом сталося халепа. Він потрапив до рук бідолашної дівчини Анаїт Мартин, яка дуже любила читати книжки та мріяла про життя, як в казках. Та коли Анаїт прокрутила часоворот, вона опинилася в іншому світі, в минулому. А саме — в світі Гаррі Поттера. Але чи був то інший світ?..

Дійшовши до потрібного купе, Марлен жестом зупинила Анаїт.

— Це купе ми з друзями займаємо вже сімь років поспіль. Навіть не віриться, що ми останній раз їдемо в Гоґвартс, — сказала вона та відкрила двері, — привіт!

Марлен весело зайшла в купе, а Анаїт, секунду подумавши, пішла за дівчиною.

— Привіт, — перша почала Анаїт, оглянувши купе. Там сиділа дівчина та хлопець. Обидва виглядали дуже привітливими та доброзичливим.

— О, Марлен, ти знайшла собі подругу? — спитала темноволоса дівчина з карими очима. Анаїт помітила, що вони були вдягнуті в дуже довгі та гарні мантії. Прямо як так жінка, що біля вокзалу підходила.

— Так, ми зустрілись, бо обидві запізнилися на потяг, — посміхнулася Марлен. — Анаїт, це Аліса та Френк. Аліса, Френк, це Анаїт. Вона в Гоґвартсі новенька, — останню фразу Марлен сказала з нотками інтриги, очікуючи несподівану реакцію друзів.

Марлен сіла біля вікна, а Анаїт, з часткою сумніву, повільно сіла біля неї та закинула ногу на ногу. Сидіння, на диво, були дуже зручні та приємні на дотик. За вікном вже можна було побачити гарні пейзажі, а за дверима нарешті не чулося галатливих учнів, що намагалися зайняти місця.

— Новенька? — перепитав Френк, який мав волосся точнісінько як у Аліси. — Звідки ти?

— Я живу в передмісті Лондона, — відповіла Анаїт, — раніше навчалася на дому.

— А чому ти вирішала в останній рік поступити до Гоґвартсу? Й чому не пішла навчатися з самого початку?

— До речі, так, якось не логично вийшло, бо…

— Гей, зачекайте! — зупинила їх Марлен, перебивши Френка. — Подивіться на Анаїт, вона аж розгубилася. Не треба одразу так закодувати питаннями.

— Дякую, — вдячно сказала Анаїт та справді була дуже рада, що Марлен їх зупинила, бо сама Мартин навіть близько не знала, що краще відповісти їм. Вона не знала, ні який зараз рік, ні то, як директор відреагує на її прибуття. Їй треба було обдумати найближчі дії, але, на жаль, зараз це було не можливо в компанії цих людей.

— Вибач, — Аліса помітила, що Анаїт справді не сподобалося такий напад питаннями. — Так, чому ти вирішала поступити в Гоґвартс саме на сьомому курсі? Просто через нинішні події це доволі дивно…

— Які події? — уточнила Анаїт.

— Ми про напади. Всі говорять, що почнеться війна, — з тінню на обличчі відповів Френк. — Просто ти не навчалася в школі весь час, коли все було добре, але зараз вирішала поступити в Гоґвартс?

До Анаїт почало доходити. Скоріш за все перед нею сидять батьки Невіла Лонґботтома, якщо вона все правильно розуміє. Та, певно, це приблизно сімидесяти роки. Про ці часи Анаїт пам’ятала мало що. Тільки базові речі, по типу, що тут зараз навчаються батьки Гаррі Поттера та Лорд Волдеморт починає війну.

— А, ну… Чесно, це і є причиною, чому я вирішала поїхати в Гоґвартс. Весь час я навчалася вдома, бо так вирішили батьки, але зараз, коли може початися війна, я захотіла все ж таки поїхати в Гоґвартс хоча б на один рік та відчути себе більш соціальною, — Анаїт посміхнулася. — Розумієте, знайомих в мене не багато, бо весь час сиділа вдома.

— Тоді все ясно, — Френк відкинувся на спинку, закинувши руки за голову. — Достатньо того, що ти не шпигунка Сама-Знаєш-Кого.

Анаїт розсміялася. Вона не пам’ятала, коли останній раз сміялася через людину, а не книжки.

— Ото було добре підмічено, — з посмішкою відповіла Анаїт. Давно вона не спілкувалася з живими людьми її віку так довго. Та й в принципі з людьми.

— О, я ж обіцяла тобі розповісти про факультети! — різко згадала Марлен.

— Тю, зараз будемо ставити ставки, на який факультет потрапить Анаїт! — хлопнувши в ладоши, заключив Френк.

— Ніяких ставок! Тільки якщо, звісно, не шоколадними лягушками, — з посмішкою додала Аліса. — Тоді можна я почну? Люблю розповідати про факультети, — всі погодилися. — Супер. Я так розумію, ти знаєш про те, що факультети названі в чесь засновників Гоґвартса та все таке інше? — Анаїт кивнула та це була правда. — Тоді почнемо з Ґрифіндору – ми всі в цьому купе на ньому навчаємося. Саме основне, це те, що Ґрифіндор цінує відвагу, хоробрість та сміливість. Дехто вважає нас безрозсудними, але я вважаю, що це залежить все ж таки від людини та ніякого відношення до факультету немає. Також ґрифіндорці завжди дотримуються, так званого, кодексу честі та цінують благородство. Просто знай – якщо ти потрапиш на Ґрифіндор, то друга сім’я тобі забезпечена.

«Перша сім’я», — в думках виправила Анаїт.

— У нас всі підтримують одне одного та допомогають в будь-чому, — продовжила Аліса. — Тепер Гафелпав – факультет терплячих, справедливих, вірних та відданих людей. Для них набагато важливіше доброзичливість, чесність, та ентузіазм, ніж власні таланти чи здібності друзів. Далі у нас Рейвенклов. Факультет розумних, креативних, індивідуальних та остроумних людей. Взагалі, рейвенкловці завжди дуже привітливі. Як мінімум мені попадалися тільки такі. Якщо в тебе доволі незвичайний склад розуму та ти вважаєшся трішки іншою, то тобі точно на цей факультет.

— Поправка, вважаєшся індивідуальною. У нас не прийнято називати людей «іншими». То звучить не дуже добре, — додала Марлен.

Анаїт в мить засіяла. То ось воно — вона не «інша», а просто індивідуальна. Або такою її вважали.

— Далі йде Слизерин, — вів Френк. — Ох, міг би я багато чого хорошего сказати про цей факультет, — з сарказмом додав він.

— Можна я це зроблю? — двері різко відчинилися та в них показався хлопець з коричневим скуйовдженим волоссям та окулярами. Анаїт одразу його впізнала, то був Джеймс Поттер, батько Гаррі. Точніше, майбутній батько.

— О, ні, тільки не ти! — Простонала Аліса. — Я теж їх багатьох не люблю, але сам по собі Слизерин – факультет доволі хороший, де є амбіциозність, хитрість, винахідливість та цілеспрямованість. Просто в наші часи там розвелися… не ті люди.

— Якось наступного разу поговорю за тих слизнів, — посміявся Джеймс. — Ви не бачили Еванс?

— Вона втікла від тебе при відбиванні потяга та залишилася в Лондоні, — відповіла Марлен.

— Дуже смішно, — Джеймс закотив очі та різко він запитливо подивився на Анаїт.

— О, Анаїт, знаймося. Це Джеймс Поттер – самий великий шут школи чарівнитства Гоґвартс! — усміхнувся Френк, за що отримав затрещину від Джеймса.

— Анаїт Мартин, — протягнула руку Анаїт, кивнувши.

— О, а ти не донька Джареда Мартина? Він навчався в Дурмстрангу та був знайом із моїм батьком, — різко запитав Джеймс, засіяв очима.

— Ні-ні, мій батько маґл.

— Вона новенька в Гоґвартсі, — з посмішкою до вух додала Аліса.

— Новенька?! — вскинув брови Джеймс. — А ти не слідкуєш для Сама-Знаєш-Кого? — вигнувши одну бров із сміхом запитав він. — Добре, я жартую. Так, щодо Еванс…

— До речі, ви що, не бачилися в вагоні старост? — спитав Френк. — Ти ж у нас цього року головний хлопчик, — він посміхнувся. Тільки зараз Анаїт помітила значок старости школи на мантії Джеймса. Вона взагалі не пам’ятала, щоб він був старостою. Їй здавалося, цю посаду зайняв хтось інший, можливо, зі Слизерину.

— Ні, вона пішла дежурити до того, як я взагалі зайшов туди, — із сумом видихнув Джеймс. — Добре, мені вже час! — із посмішкою на обличчі сказав Джеймс та зачинив за собою двери.

— То він Лілі пішов шукати, — посміхнулася Марлен, прикрившись рукою. — У нас тут повна любовна драма! Скільки ж років Джеймс намагається отримати від Лілі взаємність?.. Два-три?

— Всі сімь, — подавивши смішок, сказав Френк.

— А що, якщо я попаду на Слизерин? — різко запитала Анаїт. — Зараз же багато хто цей факультет не любить. То й ви зі мною спілкуватися не будете?

— Анаїт, розумієш, факультет не повністю говорить про те, яка ти людина, — спокійно почала Аліса. — Я впевнена, є на Слизерині хороші люди навіть зараз, просто ми з ними не спілкуємося. Але їх дуже мало через нинішні події.

— Так! Раніше все було по-інакшому. Ще з самого початку Ґодрик Ґрифіндор та Салазар Слизерин були друзями. Але там вже своя довга та цікава історія, — додала Марлен.

— А ти думаєш, що потрапиш на Слизерин? — спитав Френк.

— Я нічого не думаю. Навіть близько не знаю, куди б могла потрапити… — насправді, Анаїт було лячно думати про те, що буде потім. Що вона буде робити? А якщо її за незаконне проникнення на потяг посадять в Азкабан? Треба було подумати, перед тим як робити. При цьому Анаїт розуміла, що часу думати тоді не було.

— А взагалі, — перервала думки Анаїт Аліса. — Розкажи щось про себе. Чим ти захоплюєшся? Може, квідич? Зіллєваріння або ж закляття? Чи захист від темних мистецств?

— Я… люблю читати книги.

Марлен, Аліса та Френк перекинулися здивованими поглядами, очікуючи, коли Анаїт продовже.

— Класичну літературу. Маґловську, — додала Мартин. — Ви… читали їх колись? — дівчина збентежилася.

— Лілі читала, — різко згадала Аліса. — Вона з родини маґлів.

— А що ти читала? — спитала Марлен.

— Багато чого. Розумієте, вдома нічого робити самою, тому я знайшла такий варіант розваг… Мені дуже подобається Андре Моруа та Ремарк, ще я читала Лондона… О, а «Портрет Доріана Грея» просто неперевершений!

Було видно, що їм не сильно цікаво, бо вони навіть не розуміли про що каже Анаїт. Але дівчині явно подобалося розмовляти про літературу.

— Насправді, нам цікаво більше дізнаватися про маґлів, — різко сказала Марлен. — Але особисто я ніколи не читала їхню літературу.

— Так, я теж, — активно додав Френк. — А з областей магії? Що в тебе виходить найкраще?

— Чесно, все однаково на звичайному рівні, — відповіла Анаїт.

— Ну, нічого, може в Гоґвартсі ти знайдеш своє призначення, — заключила Марлен.

Анаїт щиро посміхнулася. Вона була безмежно рада спілкуватися з ними, їй Марлен, Аліса та Френк здавалися дуже добрими людьми. Але Анаїт розуміла, що зараз прив’язуватися та знаходити друзів не найкраща ідея. Їй спочатку треба вирішити проблему з тим, що робити далі, а вже потім заводити нові знайомства.

— Це просто жахіття! — в купе різко зайшла рудоволоса дівчина з дуже гарними зеленими очима. — Поттер не дає мені спокою… — вона присіла біля Френка та Аліси.

— Лілі, мені здається ти перебільшуєш, — із співчуттям сказала Марлен. — Джеймс змінився, невже ти не помітила?

— Він вже заходив до вас? — Лілі підскочила, виглядаючи за двери. — Оу, привіт, — вона помітила Анаїт. — Я Лілі Еванс, староста Гоґвартсу, — Лілі протягнула руку.

— Анаїт Мартин, — кивнула та й пожала руку. — Новенька в Гоґвартсі.

— Новенька?! — здивувалася Лілі. Марлен та Аліса перекинулися поглядом, посміхнувшись. — Дивно, чому мене не попередили…

— А нікому не сказали, Лілі, можеш не перейматися. Джеймс теж не знав, — пояснив Френк.

— Ну комусь же повинні були сказати? Ми старости школи, це очевидно… — було видно, що Лілі стурбована. — А ти звідки? — різко спитала вона у Анаїт.

— Я живу в передмісті Лондона, до цього навчалася на дому, — улибнулася Анаїт.

— Зрозуміла, — кивнула Лілі. — Ви не знаєте де ті мародери?

«Мапа мародерів…, — згадала Анаїт. — Це я пам’ятаю», — вона подумки посміхнулася.

— Скоріш за все вже засіли в своєму купе за стінкою, — запропонував Френк. — Тому раджу бути тихішою, а то…

— Лілі! — Двери відкрилися та в них показався Джеймс. — Ну нарешті, я вже почав думати, що ти справді залишилася в Лондоні.

Лілі приречено закинула голову на сидіння:

— Ну чому, чому директор Дамблдор зробив старостою тебе! — Проскулила Лілі. — Чому не Ремус?!

Джеймс зайшов в купе та сів прямо біля Анаїт.

— Тому що це доля, Еванс, — Джеймс подивився на неї. — Тепер ми партнери, — він лукаво посміхнувся.

— Не забігай вперед, сохатий, — в дверях показався темноволосий кучерявий хлопець. — О, я бачу ваша компанія поповнюється, — подивися прямо на Анаїт. — Сіріус Блек, пані, — він склонився, прямо як справжній джентельмен.

— Анаїт Мартин, містере, — посміхнулася дівчина та склонила голову в знак знайомства, пародіюючи Сіріуса.

— Вона новенька в Гоґвартсі, — з посмішкою сказав Джеймс. Здається, всі тут намагаються одне одного здивувати тим, що в школі новенька.

— Новенька?!

— Ха, Сіріус, твоя реакція поки що найкраща! — Марлен голосно засміялася, побачивши, як смішно очі Сіріуса розширилися.

— Я ніколи не чув про новеньких в школі. Ти звідки? — Він до сих пір стояв в шоці, цікаво розглядаючи Анаїт та помітивши, що вона єдина не в мантії. Цікаво, інші про це взагалі думали?

— Я живу в передмісті Лондона, до цього навчалась на дому, — вони дивились прямо в очі одне одному, але щось в цьому погляді Анаїт не подобалося.

— Цікаво-цікаво…

— Дуже. Лілі, я хотів поговорити, — перебив Джеймс, але Сіріус ще близько секунди розглядав Анаїт.

— Я не хотіла, — відповіла Лілі.

— Будь ласка, я ж…

— Можна хоча б не при всіх?! — спалахнула Лілі.

— Та ти ж один на один зі мною не залишаєшся ніколи! — Не витримав Джеймс.

— Друзі, вас чути на весь вагон, — біля Сіріуса показався високий хлопець зі шрамами на обличчі. Анаїт одразу зрозуміла, хто це.

— Скажи це своєму другові, — Лілі різко встала та протиснутися між Сіріусом та, як зрозуміла Анаїт, майбутнім професором Люпином.

— Сохатий, просто спробуй дати їй час звикнути, — запропонував Люпин. — Ти ж таким чином ще більше її доведеш до жару.

— Можливо, ти правий, — сказав Джеймс, відкинувшись на спинку сидіння. Бічним зором він побачив Анаїт та різко сказав, переводячи тему. — Ремус, у нас в школі новенька, ти знав?! Знаймося, Анаїт Мартин, — Джеймс рукою показав в сторону Анаїт.

— Новенька?! — Здивовано перепитав Ремус.

— Слухайте, у вас там немає ще половину потягу друзів, щоб сказати їм, що я новенька в Гоґвартсі? — З сарказмом спитала Анаїт.

— У Гоґвартсі новенька?! — між Сіріусом та Ремус виглянула ще одна голова. Всі різко засміялися.

— Це останній, чесно, — сміючись, сказав Френк. — Пітер Петтігрю, знаймося, новенька учениця Гоґвартсу, Анаїт Мартин.

Пітер протиснувся та сів на місце, де до цього сиділа Лілі.

— Приємно познайомитись, — Пітер був трішки повний, помітно нижчий за своїх друзів, але виглядав доросло та доволі мило.

— Взаємно, — Анаїт повільно протягнула руку в знак знайомства. Але подумки вона зараз поринулася в свої спогади.

«Мапа Мародерів, Джеймс Поттер, Сіріус Блек, Ремус Люпин та Пітер Петтігрю… Найкращі друзі з самого першого курсу Гоґвартсу. Після закінчення школи вони вступили в Орден Феніксу. Спроби сховати Поттерів, вже з Гаррі… А потім…, — намагалася згадати Анаїт. — Пітер… Точно! Він зрадить Поттерів!» — з цього моменту Анаїт Мартин знала, що зробить все, щоб змінити це.

Весь натступний час вони спілкувалися. Спілкувалися довго, на різні теми, про все на світі. Іноді мародери відходили, поверталися по черзі з магічними солодощами, заміняли одне одного, жартували. Лілі теж встигла декілька разів повернутися та посваритися з Джеймсом через те, що він не виконує зобов’язків старости. Ці декілька годин були для Анаїт найкращими в житті, вона відчувала себе потрібною. Але час йшов та до прибуття на станцію Хогсмід…

— Залишилося п’ятнадцять хвилин, ти коли перевдягнешся вже у форму? — Спитав Сіріус, який зараз разом із Ремусом сиділи в купе з усіма.

— Зараз вже перевдягнусь, — почала Анаїт.

— Тоді ми вийдемо, — сказала Марлен та призвала всіх жестом.

— Ні-ні, почекайте, мені на хвилинку відійти треба, — Анаїт встала та відкрила двери. — Але якщо що, можете мене не чекати, — та тільки підозрюючий погляд Сіріуса вона встигла спіймати на собі, виходячи.

— Чорт, чорт, чорт! — Анаїт йшла впродовж вагону, шукаючи вихід з потягу. — Що мені робити… Куди мені йти… — вона оглянула свій одяг: довга блакитна спідниця та біла сорочка явно не підходили для Гоґвартсу. — Треба сховатися, — заключила вона. — Сховатися, та залишитися в Хогсміді. А завтра попрошу когось відвести мене до директора й спробую з ним поговорити… Напевно.

Анаїт дійшла до наполовину пустого плацкартного вагону. Сівши в кутку, вона прийнялася чекати. Але залишалось не довго: через п’ять хвилин потяг зупинився та коли всі виходили, вона сховалася під стіл. Анаїт не знала, наскільки це працююча схема, але вибору в неї особливо й не було.

— Здається, тихо… — пошепки сказала вона, коли пройшло вже близько десяти хвилин. Обережно вставши, вона виглянула, та й справді, вже нікого не було та в потязі стояла найтихіша обстановка. Повільно, на носочках, Анаїт дійшла до виходу. Двері вже зачинили, але трішки погравшись з ручкою, вона змогла відкрити їх та виглянути на вулицю. Повітря було неймовірно чистим та, зробивши, глибокий вдох, Анаїт подивилась вдаль. Вона побачила, як учні старших курсів йшли в сторону карет. Швидко спригнувши з потягу, Анаїт сховалася за будівлю. Різко її погляд зачепився за знайомий силует Марлен, яка крутила головою та намагалася знайти Анаїт.

— Пробач… — тихо сказала Анаїт та, поглянувши в сторону деревні Хогсмід, вирішала піти туди. Зараз все було тихо, чулися сови та інші неймовірні тварини, яких впізнати по звуку Анаїт не могла.

Вона пройшлася по деревні, всі магазини, кав’ярні, паби та лавки були вже зачинені. Дійшовши до кінця, вона зручно влаштувалася на лавочці під деревом, що була скрита від чужих очей.

— Ну й… буду чекати… — видохнула Анаїт.

***

Всі вже сиділи в Великому залі та спостерігали за розподіленням учнів. Директор Дамблдор також вже сказав «декілька» слів учням, застерігаючи всіх перед тим, що може початися війна та треба бути в край обережними.

— Ви не бачили Анаїт? — Вже не витримала Марлен, розглядаючи русяву голову серед купи людей. — Вона до сих пір не з’явилася.

— Анаїт сказала: «якщо що, не чекайте мене», — нагадав Джеймс. — З нею все добре, напевно вже сидіть десь за столом.

— Я нагадаю, — суворо почала Марлен, — що Анаїт новенька та її не розподілили на факультет.

— Ну, тоді її повинні покликати разом із першокурсниками, може просто вона сидіть десь в кутку та чекає, — пожав плечима Пітер.

— До речі, так, ми ж не знаємо, як відбувається прихід новеньких. Директор Дамблдор ж нічого не сказав на цей рахунок. Може, це зробить професорка Макґонеґел, коли дійде до Анаїт? — Запропонував Ремус.

— А мені та Анаїт взагалі здається якоюсь дивною, — хмуро почав Сіріус.

— В сенсі? Вона ж хороша, — не зрозуміла Аліса.

— Ага, аж занадто. Вам самим не здається це дивним? Новенька на останньому курсі навчання, коли ось-ось почнеться війна, навчалася на дому, сама форми шкільної не мала, нічого за магію не знає, та розмовляє тільки про свої книжки, — випалив він. — Може вона взагалі для Самі-Знаєте-Кого шпигує за Гоґвартсом?!

— Хах, ну, Бродяга, на цю тему я вже встиг пожартувати, — засміявся Джеймс. — Але ти справді перебільшуєш, Анаїт звичайна дівчинка.

— Тим паче, все, що ти сказав за неї — брехня! — Запротестувала Марлен.

— З чого це?! — Сіріус нахмурив брови.

— А з того! Анаїт вже казала, що як раз таки через війну вирішала все ж таки поступити в Гоґвартс на один рік та знайти собі знайомих. На рахунок форми ми не знаємо, може вона перевдягнулася, коли пішла?

— Але в неї навіть речей з собою не було!

— Й розмовляє вона не тільки про книжки! — Перебила Марлен Сіріуса. — Ти просто підмітив те, що запам’ятав найкраще. Й про магію вона знає, просто сказала, що немає нічого такого, що їй подобається більше всього. Анаїт приємна дівчина й може смішно пожартувати. Та й якщо б її послали слідкувати, тоді б явно все було сплановано краще.

— Ха! Тобто ти хочеш сказати, що її поява тут все ж таки не дуже логична?! — Заключив Сіріус.

— Та ні ж!

— А я можу підтримати Сіріуса, — приєдналась до розмови Лілі, яка до цього спілкувалася з дівчинкою, що тільки що розподілили на Ґрифіндор. — Є декілька нюансів, наприклад, що нам з Джеймсом не сказали про неї. По правилам повинні були, я це точно знаю. Та форма теж доволі цікаве питання, бо вона до останнього намагалася відмовлятися перевдягатися. Про все інше я згодна з дівчатами.

— Та ну! Ось побачите, все буде нормально та Анаїт ще всіх вас тут завоює!

Сіріус та Джеймс розширили очі й подивились на Марлен.

— Ти полегше слова обирай, Маккіннон, — сказав Сіріус. — Це в якому сенсі завоює?!

— Твоє серце, — фиркнула дівчина та відвернулася до Аліси.

Та, звісно ж, того вечора компанія друзів Анаїт так не й не зустріли. Марлен засинала, вже думаючи, що ця дівчина була плодом її уяви. Але в той час, поки вони всі грілися в своїх ліжках, Анаїт Мартин блуждала вуличками Хогсміду, намагаючись зігрітися.