Шосте завдання

– Що це?
Наступного ранку Масумі прокинувся ледве не о 6 ранку. Які було заплановано – він приїде в бюро раніше та, допоки там нікого не буде, швидко зробить копії заяви та по можливості знайде більше інформації у папці з ділом. Але детектив ніяк не очікував, що Нацукі зможе приготувати йому сніданок так рано. Адже коли ввечері він прийшов додому, то помітив, що вона вже мирно дрімала в кріслі з книгою на колінах. Тоді, наче принцесу, Масумі відніс її в спальню. Спляча дівчина була наче маленька дитина або ж маленьке янголятко.
Проте зараз Нацукі стояла в декількох метрах та широко посміхалася. Адже вона приготувала йому сніданок.
– Доброго ранку, – привіталася вона, поставивши філіжанку з кавою навпроти нього.
– Н…Нацукі? – шоковано мовив детектив, – що це?
– Я просто раніше прокинулася та хотіла трохи попрактикуватися в кулінарії, – підморгнула вона, – а чому ти так рано?
– На роботі справи є, – відмахнувся Масумі, сівши за стіл, – проте я все одно вдячний тобі за сніданок. Це дуже мило з твого боку.
Дівчина посміхнулася та теж сіла навпроти нього за стіл. Взявши філіжанку чаю вона відпила трохи та стала спостерігати за ним. Детектив же скуштував її панкейки та підняв догори великий палець.
– Це дуже смачною, – посміхнувся він, жуючи, – дякую мила…
Нацукі, котра увесь цей час посміхалася, на останньому слові здивувалася. Яка? Мила? Вона точно не очікувала цього. Масумі ж випадково це ляпнув та миттю прибрав посмішку з обличчя.
– Вибач, – прошепотів він, – я випадково це сказав…
Дівчина трохи сором’язливо посміхнулася та взяла його за руку.
– Нічого страшного, – кивнула вона, – я рада, що тобі сподобалося. Якщо дозволиш, то я буду кожного ранку готувати тобі сніданки.
– Це було б добре, – трохи посміхнувся він, – я тільки за.
– Тоді доїдай та поспішай на роботу, – мовила Нацукі вставши зі столу.
Обійнявши його наостанок, вона побігла у спальню, а Масумі, спокійно доївши порцію панкейків, взяв сумку та вийшов із квартири.

На годиннику була вже 7 ранку, коли Масумі переступив поріг бюро. Добре, у нього була ще година, до того як прийде шеф. Вимкнувши усі камери, він взяв запасний ключ від кабінету Сатору та відкривши його, зайшов усередину. Підійшовши до полиці він почав перебирати папки, але потрібної все ж таки не знайшов. Детектив нервово сковтнув та замислився. “Може шеф вчора передав її Еджі?” Не гаючи часу, він закрив кабінет Акаші. Повернувши ключ на місце, він узяв ключа від бюро Еджі та відкрив їм кабінет. Зайшовши, він направився до полиць, але і там теж не було тієї папки.
Сівши за стіл, Масумі помітно нервувати, проте намагався думати логічно. Його погляд опустився на видвижні ящики під столом. Проте на самому верхньому був круглий кодовий замок. Перевіривши двоє нижніх та не знайшовши там потрібну папку, Масумі приклав вухо до дверці та почав тихо прокручувати замок, слухаючи кліки.
Через 15 хвилин, нарешті почувся останній клік та дверцята відчинилася. Зазирнувши всередину, він побачив потрібну папку. Витягнувши її, Масумі відкрив її та трохи пролистав. Всередині вже були деякі замітки.
“Схоже Еджі зрушив з мертвої точки” подумав про себе Іно та трохи прочитав записи колеги.
Але це по більшій частині були звіти. В них він описував бесіду з Отакою-саном, з подружками Ріріни та з тим, що в той вечір, вона втекла з дому. Отака-сан навіть розповів маршрут, по котрим вона гуляла частіше всього. І судячи з записів, Еджі вийшов на слід. Адже останньою заміткою було “в п’ятницю 15 квітня приблизно в 11 годині Накамура Ріріна зникла біля шосе №1…”. У Масумі ледве не похолоділа спина від цього. Він і не думав, що Еджі настільки зрушить з місця. Треба скоріше починати власне розслідування, інакше, такими темпами, вони знайдуть Нацукі, а він не встигне зрозуміти що з нею.
Вивчивши усі записи, Масумі піднявся зі стільця та хотів було закрити папку, як десь вдалині почулися чиїсь кроки. “Трясця” мовив він в думках та швидко заховав папку у ящик як і було. Швидко покинувши кабінет, він почув, що кроки йдуть в його сторону. Тремтячими пальцями детектив намагався якомога швидше зачинити двері. Повітря в легенях не вистачало, а серце билося як божевільне, але нарешті вдалося зачинити двері. Він встиг повернутися, як побачив що до нього на зустріч йшла Сакура. Масумі швидко заховав ключ в кишеню та як ні в чому не бувало, пішов до неї на зустріч. Дівчина була відверто здивована, що зустріла колегу в такий час. Адже детектив Іно завжди приходив за 10 хвилин до початку робочого дня. А тут в такий ранній час.
– Доброго ранку, – посміхнувся він, зробивши невеличкий уклін.
– Доброго, – кивнула вона, – ти чого так рано?
– Не хотів запізнитися із-за заторів на дорогах, – відмахнувся Масумі. А так, навіть, вирішив сьогодні пішки прийти. Повітрям подихати та налаштувався на сьогодення…а ти чого?
– Ну загалом я завжди рано приходжу, – серйозним тоном мовила Сакура, – проте я вчора не закінчила з деякими документами, а сьогодні я маю їх надати шефу.
– Добре, – мовив він, – тобі не буду тобі заважати. Гарного тобі дня!
– Навзаєм, – мовила вона та не озираючись, пішла до свого бюро.
“Пронесло…” – зітхнув Масумі та швиденько повернувши ключ на місце, пішов до свого бюро.
Незадовго до обідньої перерви, він вийшов із бюро та пішов до будинку Отаки-сана. Часу було десь трохи більше години, тому детектив швидко доїхав до потрібної адреси.
Будинок Ґаджі здивував Масумі неабияк. Це була справжня білосніжна вила або ж резиденція, оточена золотим високим парканом. Позаду будинка був сад, в котрому працював солідний чоловік, підстригаючи кущі. Довкола росли квіти та дерева; в центрі було озеро; а між двома деревами була гойдалка. Детектив зробив декілька знімків та швидко пішов з цього місця. По дорозі він вирішив повернутися сюди ввечері. Бо зараз підходити ближче до будинку було небезпечно та і часу не було.
На роботі, Масумі спокійно повернувся до своєї роботи. Проте думки про власне розслідування не давали йому спокою. Робота відверто не йшла ні в які ворота. Займатися оцими усіма паперами не хотілося, проте хіба був вибір? Звісно, що ні. Тому весь залишок дня, детектив чекав на його кінець, наче школяр на шкільний дзвоник.
І через якихось 6 годин, день нарешті закінчився. Зібравши свої речі, він на льоту попрощався з Сотою та кулею вилетів із бюро. Сівши в автомобіль, Масумі поїхав до того самого “замку” Ґаджі. Але на його дворі паркуватися було небезпечно, тому детектив залишив автомобіль за декілька кварталів від особняку. Поправивши на голові капелюх, він підійшов до будинку. Світло у вікнах було відсутнє, а автомобілю біля будинку теж не було – значить господаря не було вдома. Тихенько підійшовши, він озирнувся по сторонам. Наче нікого не було. Детектив тихо переліз через паркан та опинився на території особняку. “І невже Нацукі дійсно в такому багатстві раніше жила?” – дивувався в думках Масумі та підійшов до будинку. Обережно обійшовши його довкола, він ніде не помітив а ні садівника, а ні якусь покоївку. Це було йому тільки на руку, адже можна було тихо потрапити всередину. Судячи по записам Еджі, котрий вже був в цьому особняку, всередині камери та сигналізації вимикаються о 8 годині. Подивившись на годинник, детектив усміхнувся. Адже годинник показував 8:20. А значить – можна починати.
Обійшовши будинок, Масумі знайшов вікно біля самих кущів, котре якраз не було видно іншим можливим свідкам. Використовуючи свої навички, він без проблем відкрив вікно та вліз в якусь кімнату. Судячи з усього, це була кімната покоївки. Адже сама кімната була маленькою, довкола було так так вже й багато речей. Опинившись в кімнаті, Масумі зачинив вікно та вийшов в просто велетенський коридор. Стіни були світло-кавового кольору, довкола висіли різні картини різноманітних епох; стояли вази та навіть обладунки лицаря. На стелі висіла пишна люстра з маленькими, здається, справжніми кришталиками.
Масумі одразу ж піднявся на 2 поверх, адже знав, що всі спальні та покої знаходилися зазвичай саме там.
І він мав рацію. Другий поверх виявилися не менш помпезним, аніж перший. Проте кімнат було було більше. Детектив почав оглядати кожну, але всі виявилися більш для гостей, аніж для господаря. Залишалося 2 дальні кімнати. Масумі почав з правої кімнати. Проте двері виявилися зачиненими. Але зачинені двері ніколи не відштовхували його. Вийнявши з кишені чорного пальто саморобний інструмент, він через 5 хвилин відчинив двері. Зайшовши в кімнату, детектив одразу зрозумів…що то була кімната Нацукі…
Довкола були ніжно-рожеві стіни, ліжко принцеси, меблі у білих кольорах та величезні вікна з білими шторами. Над ліжком висіла якась картина. Масумі підійшов ближче, щоб краще роздивитися, та побачив на ній зовсім маленьку Нацукі в компанії Отаки-сана та жінки. Чоловік був солідним, в костюмі та ніяк не посміхався, а жінка мала зворушливий погляд та тихо посміхалася. Нацукі або ж Ріріна посміхалася, але її посмішка була геть не щирою, й не була схожа на ту, котру вона йому дарувала щодня. Сама світлина була з дерев’яній рамці з золотистим покриттям.
Масумі тихо зняв її та уважно розслідування. Ця маленька Нацукі така щаслива тут…що ж тоді сталося? Детектив зробив світлину та повісив картину на місце. Підійшовши до робочого столу, він почав шукати щось на поличках та по тумбочках. В рукавицях було геть не зручно все це робити, проте дуже важливо було не залишити ніяких відбитків на речах.
Не знайшовши нічого на полицях, Іно тяжко зітхнув, але тут же його погляд впав на те, що ліжко якось було криво заправлено та і матрац лежав нерівно. Піднявши його, він побачив лежачий на дощечках жовтий блокнот. “Таємний щоденник?” – подумав про себе Масумі та витягнув його. Повернувши матрац на місто, він дістав пакет із сумки та обережно поклав його всередину. Як тільки-но детектив поклав пакет в сумку, то почув чиїсь кроки на першому поверсі, котрі по сходинкам підіймалися на другий поверх. Швидко зачинившись в кімнаті, він підійшов до вікна, відкривши вікно. Кроки ставали все ближче. Помітивши товсту гілку дерева прямо навпроти вікна, Масумі виліз з вікна та сів на ту саму гілку. Закривши за собою вікно, він тихо зліз з дерева та спробував непомітно перелізти через паркан. Проте, це він зміг зробити тільки через 30 хвилин, адже не можна було мати бодай якихось свідків.
Закінчивши цю божевільну місію, Масумі побіг до своєї машини та завівши її, поїхав додому.