Шкільний день

– Вибач, але я не можу. Я втрачу репутацію, яку так довго заробляв… Вибач. Ми ж можемо залишитися друзями..?- Теплий вітер з відчиненого вікна колихав руде волосся і чомусь воно потускніло в очах Дазая. Він опустив очі, і декілька секунд дивився в підлогу. Потім його вуста розпливлись в усмішці, хлопець гордо підняв голову і принизливо дивився на низького друга, який нервово крутив волосся на пальці.
-Ти серйозно думав, що я закоханий в тебе? Боже, гномику, коли ти перестанеш бути таким довірчивим?)- Осаму сперся рукой на віконну раму і нагнувся ближче до Накахари, вдаривши його пальцем по носі.- Скільки ще мені доведеться тебе вчити, песику? – ця фраза не на жарт вибісила низького рудика.
-А я ж тебе жалів, довірився, ах ти ж лярва!- рудий замахнувся на шатена, але той вправно відхилився і побіг до класу.
– Побачимось, гарбузику!)- сміючися Дазай забіг до класу і вдарив дверима.
-От жеж хвойда…- Накахара поклав руки до карманів і пішов у свій клас.
Вже вечоріло, Дазай сказав, що він зайнятий сьогодні, тому Чуя йшов додому один. Підійшовши до своєї шафи, він помітив лист, кутик якого красувався на зовні шафи. Хлопець дістав лист, і оглянув його. Здавалося, звичний лист, але хто зараз використовує листування. Він відкрив його і почав читати:
“Чуя Накахара, якщо ти читаєш це, то я нарешті вирішила це зробити. Я новенька з паралелі, якій ти допоміг, показуючи школу. Прошу тебе, прийди в кафе біля блакитного будинку, в якому ти живеш завтра о 17:30, після твоїх тренувань. Маю важливу інформацію”
Обличчя Накахари перекосило і він відразу побіг до Дазая.
-Гей, бовдуре! Хто має доступ до особистої інформації, як, наприклад, місце проживання?- рудий спітнів, оскільки дуже поспішав.
– Що сталося? Чому тебе це так зацікавило? – шатен витирав дошку, але відклав ганчірку і підійшов до Чуї.
– Я думаю, що за мною стежать. – високий чомусь не був здивований цій новині. Його обличчя враз посерйознішало.
– Вона вже почала діяти..- Дазай закусив губу і цикнув.
– Ти знав про це?! – Накахара здивувався і втупився в обличчя Осаму. Той лиш з усмішкою кинув погляд на спітнілий одяг друга.
– Не переживай, гарбузику, я відразу запідозрив, що вона не та, за кого себе видає. Скоріше всього, це шпіон з іншої організації, потрібно бути обережнішими.
– Є якісь пропозиції, що робити, пане “Я відразу помітив”? – Накахара вже звик до гидкого характеру Осаму і просто змирився з цим.
– Ну, я можу тобі допомогти, якщо ти виконаєш мій наказ)
– Невже ти знову будеш мені нагадувати про ті ігрові автомати і дитячий “договір”?
– Не переживай, про це я буду тобі нагадувати до кінця життя. В мене інше прохання зараз, гномику.
– О, невже. Тепер це “прохання”, а не “наказ”. Ну, мені навіть цікаво послухати.
– Мені потрібен твій поцілунок.
Декілька секунд Чуя обробляв інформацію, яку почув, потім сприймав це, його щічки почервоніли і очі, повні нерозуміння піднялися та здивовано дивилися в обличчя Осаму. Але в секунді це все зникло і обличчя Накахари стало холодним і серйозним.
– Твої жарти зайшли занадто далеко.- хлопець прикуств губу і розвернувшись, планував покинути клас. Його рука вже натискала на ручку, але Осаму притиснув його до дверей і повністю закрив його своїм тілом.
– Куди ж ти зібрався, гарбузику? Що будеш робити з тою скаженою сталкеркою? – Чуя стиснув кулак. – Чу, без мене ти з нею не впораєшся, а все, що я від тебе прошу, це маленький поцілунок.
Накахара різко повернувся, взяв Дазая за щоки. Осаму ніжно обійняв рудого за талію та притягнув до себе. Вони злилися в гарячому танці язиків і їх розум затуманився. Дазай гладив Чую по спині, притискаючи до себе сильніше. Рудий отямився, відштовхнув високого і вибіг з кабінету. Дазай прикусив губу в тихо усміхнувся.
Тікаючи по довгим коридорам від самого себе, він роздумував над ситуацією і злився на друга. Його лють була лише прикриттям, а провину потрібно було перекинути на іншого. Чуя закіпав від гніву на Дазая, але в першу чергу він гнівався на себе та свою довірливість. Коли в нього закінчились сили, Накахара різко відкрив вікно і стрибнув в нього. Через хвилину він вже був на даху школи та старався заспокоїтися. В цей час Осаму тихо підійшов до нього і доторкнувся до плеча. Чуя відсахнувся і піднявся на 2-3 метра вгору.
– Гарбузику, я ж не серьезно, заспокойся. Все добре, ніхто про це не дізнається, це буде нашою таємницею. Я обіцяю.
– Не обіцяй, від тебе це звучить огидно, як і всі інші слова.
– Це був знак моєї любові і поваги до тебе) – високий шатен сів на підлогу та хитро посміхнувся.
– Так я й повірив. – через хвилину мовчання почервонілий хлопець продовжив. – Навіщо..?
– М? Ти про що? – він кинув здивований погляд на рудого. – А, ти про поцілунок? Так було треба, повір. Ти ж знаєш, я ніколи не роблю щось просто так.
– …Має рацію, але це було занадто. В наступний раз не роби такого.
– Як скажеш, гарбузику. – хлопець посміхнувся.
Наступного ранку Накахара не прийшов до школи. Весняне сонце било в очі Дазая і дуже його дратувало.
-“Чого це Чуї сьогодні нема…захворів бодай. Ну, це не моя справа, мені треба вирішити невеличку проблемку сьогодні. Ха, я так і знав, що вона почне діяти скоро. Ні, ну глянь на неї, рожеві пасма розлітаються на вітрі, великі сірі очі, коротка спідниця і тонна макіяжу, тц”- думав Дазай, дивлячись в бік милої дівчини на другій парті.