Фанфіки українською мовою

    Потроху починало вечоріти. Небо, яке ще вранці було майже чистим та блакитним, зараз повністю затягнулось сірою пеленою, через що година видавалась ще пізнішою, ніж була насправді. Троє чоловіків один за одним йшли вистеленою камінням стежкою за межу поселення у ліс, до підземних печер. Один з них, той що посередині, нижчий і менший за попутників трохи хитався зі сторони в сторону й іноді зупинявся, щоб прийти в себе й відновити дихання, тримати темп йому не вдавалось. Від цього той що позаду мусив кожного разу поспішно підганяти його. Вони й так добряче затримувались. Коли гурт нарешті підійшов до витесаних з каменю сходів, що прямували донизу у заглиблення під скелястою горою, того що стояв посередині, найменшого з них, пропустили першим. Він все ще був під дією напою невідомого походження, яким його напоїли для заспокоєння й примирення, але здавалось, що його дія от-от має закінчитися, бо хлопець вже якось неохоче виконував накази своїх «охоронців».

    Вони йшли по круглому високому проходу, який спускався трохи нижче під землю. Іноді там були розгалуження, що вели до різних зал-кімнат, але чоловіки весь час йшли прямо не звертаючи. Всередині було доволі темно, хоч то тут то там висіли вогняні смолоскипи, через що хлопець попереду відчував себе героєм фільму про середньовіччя. Зупинились чоловіки лише коли зайшли у глухий кут, а перед ними постали кремезні дерев’яні двері. Якби не ситуація у якій опинився хлопець, місцина неодмінно б вразила його своїми красотами.

    В центрі печери до якої вели двері розташовувалось велике кам’яне крісло вкрите густою, кошлатою ведмежою шерстю. На ньому як на троні спокійно й велично сидів чоловік, його руки розслаблено лежали на підлокітниках, а серйозний, вдумливий погляд був спрямований просто уперед, просвердлюючи своєю важкістю вихід. Від нього по кімнаті розносився густий терпкий аромат, що одразу давав зрозуміти, що перед вами знаходиться зрілий, міцний та здоровий альфа. Його обличчя майже повністю прикривала хустка з цупкої тканини, яка розташувалась так, що виднілися лише темні, моторошні, але напрочуд живі й наповнені якогось дивовижного, гіпнотичного сяйва очі, в яких навіть не було видно зіниць, такими чорними вони були. На голові чоловіка одягнута в знак магічної влади й сили, яка знаходилась у його руках, вовча голова колишнього вожака зграї, який тепер після смерті у такий спосіб продовжував своє життя та за звичаєм передавав таким чином свою мудрість і силу їх племінному магові. З-під неї на засмаглий лоб спадало кілька локонів такого ж темного як вороняче крило волосся, яке від вологості повітря усередині печер трохи завивалось.  Одягнений чоловік був у довгу темну лляну сорочку верхні ґудзики якої залишались трохи розстібнуті й відкривали засмаглі ключиці та груди, а на ногах такі ж темні вільні штани. Поверх по обидва боки спадала до самих кісточок об’ємна хутряна накидка без рукавів, з того самого чорного південного вовка, голова якого слугувала тепер своєрідною короною для шамана. Талію чоловіка підперізував широкий шкіряний пояс з величезною срібною пряжкою, вкритою тоненькими чудернацькими магічними візерунками. Такі самі, але трохи тонші та набагато коротші ремінці були міцно стиснуті на його щиколотках та зап’ястях, а на грудях звисав кулон із вовчим зубом, то був зуб його покійного батька – попереднього шамана племені.

    Чорні південні вовки не були звичайними лісовими предками собак, то були справжні перевертні, володарі безкраїх південних лісів. Жили вони далеко у горах, у найглибших і найдальших гущавинах, куди рідко ступала нога звичайних людей. І хоч навіть там вони потроху переймали блага цивілізації й спосіб життя містян, їх звичаї та обряди все ще майже нічим не відрізнялись від далеких предків й були іноді кривавими та напрочуд жорстокими, особливо коли йшлось про чужинців та незваних гостей. Вони й зараз подекуди практикували жертвоприношення, а їх традиції могли здатися не лише незрозумілими, деякі з них навіть нелюдяними, немилосердними та безжальними.

    Почесне місце-трон розташовувалося перед таким самим кам’яним великим трохи видовженим столом. Той був дещо темніший через плями, які хаотичними візерунками вкривали цей величезний, витесаний зі скелі жертовник. Альфа на якусь мить заплющив очі, вдихаючи запах, що так приємно лоскотав ніздрі та доходив до нього від поки зачинених дверей, які от-от з силою та почестями мали величаво відкритися навстіж. Запах був ніжний, чистий та трохи солодкуватий. Юний омега стояв у проході до печери, а по обидва боки від нього, трохи позаду чатували вірні помічники лісового мага. Коли вхід нарешті з гучним, важким звуком відчинився, хлопець почав нишком стежити за діями у залі, все ще тримаючи голову трохи опущеною, як йому й веліли.

    Він нервово ковтнув слину, коли побачив перед собою величезний стіл. Його млявість зняло як рукою. Хлопець знав, що ці темні плями, які так красиво доповнювали композицію були не забаганкою природи й не витвором місцевих митців, ті були намальовані кров’ю, яку майже неможливо відтерти після численних вбивств-жертвоприношень. Можливо цей стіл стоїть тут вже не одну сотню років і за цей час встиг увібрати у себе стільки невинної крові, що страшно навіть подумати про це. І хлопцеві зовсім не хотілось, щоб сьогодні до жертв цієї печери доєднався й він.

    Чоловіки, що привели його сюди, грубо штовхнули омегу ближче до центру печери, просто до столу так, що він з шаманом тепер знаходились по різні боки впритул до вівтаря. Це здалось йому схожим на якусь ділову зустріч чи щось подібне і може від картинки цього дивно й моторошно вбраного альфи в офісі якогось височенного хмарочоса у його рідному місті чи можливо радше від нервів він не втримав тихий короткий смішок, що гучно відбився від кам’яних стін луною. За своєю невідповідністю це можна прирівняти хіба що зі сміхом на похоронах.

    Чоловік, що сидів на троні водночас трохи здивовано й сердито підняв брову. Він весь цей час уважно спостерігав за хлопцем, бачив як тепер той злякано й ніяково опускає свої теплі карамельні очі додолу ще дужче, прижмурюючи їх від страху. Волосся охайними локонами падало на красиве збентежене обличчя. Той був одягнений у легку напівпрозору сорочку вишиту білим мереживом, яка майже нічого під собою не приховувала та досягала ледь до половини стегна, голі босі ноги постійно тупцювали й терлись одна об одну від холоду. В цю святиню можна було заходити лише босоніж, проте на відмінно від бідолахи стопи альфи лежали не на холодній кам’яній підлозі, а на теплому шерстяному килимі. «Омегу потрібно обігріти» – несподівано пролунало у голові чоловіка. Тож все це треба було якомога швидше закінчувати.

    – Підходить. – підсумував шаман, а тоді спокійним, але владним голосом додав. – Залиште нас.

    Через кілька секунд двері за спиною омеги зачинились, слуги шамана, що більше скидались на воїнів, вовки в людському образі пішли геть, залишаючи його сам на сам зі справжнім звіром, що весь цей час не спускав з нього очей, дивився на хлопця як дивиться хижак на здобич вичікуючи слушного часу для нападу. У цю мить стало по-справжньому страшно.

    Чоловік обійшов стіл на став у омеги за спиною від чого того огорнуло хвилею жару, що здалось навіть доволі приємним. Від цього несвідомо захотілось зробити крок назад, щоб притулитися до теплих грудей, заспокоїтися та зігрітися. Але залишки не затуманеного розуму кричали, що все це пастка, стримуючи, таким способом, короткочасний порив.

    – Як тебе звати, юний омего?

    – Те…Техьон.

    – Еххх, Техьон. Красиво. Не очікував зустріти саме тебе сьогодні. Буду з тобою чесним, я збрехав. Ти не зовсім мені підходиш, чи радше ти зовсім не підходиш для потреб обряду, який мав відбутися сьогодні. Бо так все насправді навпаки. Ти мені ДУЖЕ підходиш. – останнє речення альфа розтягнув, його голос звучав так близько біля вуха, що в омеги від страху та ще якогось дивного, незрозумілого, тягучого відчуття по спині пройшлись мурашки.

    – Тоді може ви мене відпустите? Якщо я не підходжу для обряду. – прошепотів хлопець, щоб його голос не збився та здавався рівним та впевненим.

    – Боюсь тепер це неможливо. Шкода. Дуже шкода. Або й ні, зрештою не брехатиму. Аніскілечки. Розкажи мені краще, як ти тут опинився? Ти не омега з племені, я б помітив тебе раніше. О, так. Тебе б я точно помітив. Ти навіть не з інших вовчих племен. Ти – людина. Правильно? То що людський хлопець-омега тут робить? Як потрапив до наших володінь?

    – Я веду блог… блог – це… це не так важливо. Я просто хотів більше довідатися про місцеві племена… мені просто цікаво, нічого такого. Але я нічого не розкажу і нічого не напишу, обіцяю. Я вам клянуся. Просто відпустіть мене… будь ласка… – налякано белькотів Техьон.

    – Цікавість тебе погубила, хоча я б це так не назвав. Хто зна. Але знаєш, Техьон, можливо твоя неймовірна зацікавленість чорними південними вовками зовсім не випадкова. Всесвіт привів тебе сюди. До мене. – голос був глибоким та тихим, заставляв омегу затамувати подих та зачаровано слухати. Хоч він й не дуже поділяв ці вірування у веління всесвіту.

    – Але якщо я вам не підходжу. Ви самі сказали… що не підходжу. Тоді, будь ласка, відпустіть мене. Не вбивайте мене, благаю.

    В кутиках очей шамана з’явились невеличкі зморшки, а під чорною маскою засяяла легка усмішка.

    – Ні, ні, ні… ти пропустив момент, коли я сказав, що підходиш. Дуже-дуже підходиш. Ти зовсім нічого не розумієш? – чоловік вклав у це питання декілька сенсів, але здається хлопець не втямив жодного з них.

    Альфа нахилився до вуха Техьона ще ближче, так, що губи майже торкались раковини, а гаряче дихання обпалювало шкіру при кожному слові.

    – Ти тут не для сліз чи болю. І ти тут точно не для того, щоб померти. Тому не хвилюйся.

    Хлопець майже не дихав, наляканий чекав поки чоловік позаду нього продовжить говорити. Він вже майже не відчував своїх ніг від холоду, хоч всередині нього назрівало справжнє вогнище через наближення тічки, що от-от збиралась початися й таку незвичну для нього близькість незнайомого альфи, який мав дещо неординарний для цих містин природній запах.

    Місцеві вовки зазвичай пахнули доволі тутешніми запахами, це було щось, що могло легко возз’єднатися з лісом, без перешкод увійти у цю симфонію ароматів. Наче маскування. Але від шамана пахло зовсім по-іншому. Під ароматами різноманітних трав, ліків, зілля й отрут, якими так густо пронизані його володіння можна було відчути справжній дух вовк. Це був запах терпких східних спецій, чогось екзотичного і навіть трохи солодкуватого. Щось таке знайоме Техьону з дитинства. Його мама обожнювала східну кухню і на якусь мить коли альфа став до нього майже впритул так, що між їх тілами залишався якийсь нещасний сантиметр, Техьону здалось ніби він стоїть на кухні своїх батьків перед відкритими полицями зі спеціями й страх на певний час відступив на задній план. Ця зміна не могла пройти повз шамана. Він ще раз глянув на босі ноги хлопця й промовив:

    – Тобі холодно. Твої ноги. Вибач, такі вже тут правила.

    – Так, трохи. – ледь чутно відповів омега.

    Альфа взяв його за руку та пішов уперед. Від жару чужої долоні у Техьона підкосились ноги, але він зі всіх сил намагався зібрати себе докупи та йти далі. І хоч він старанно удавав ніби нічого не відбувається, насправді знав, що чоловік попереду точно відчуває його запах, можливо навіть його стан та почуття й вже точно знає, що в нього найближчим часом почнеться тічка. Він і сам відчув як під впливом його насиченого аромату та феромонів, які тепер наповнювали кімнату запах альфи теж посилився. І тепер хлопець здається зрозумів нащо насправді його сюди привели. Від цього короткий спокій почав покидати його, а на очі виступили сльози.

    Техьону нещодавно виповнилось вісімнадцять. Але попри свій вік у нього ще жодного разу не було тічки, тому коли він збирався у цю подорож з друзями то й гадки не мав, що та може ось так розпочатися. Абсолютно нічого навіть трішечки не натякало, що таке може трапитись. І тепер він загубився у лісі, де його знайшло плем’я перевертнів, про яке він так наполегливо намагався дізнатися якомога більше. Частково його мрія збулась, правда. Проте не зовсім саме так як йому того хотілось. Напевно у всесвіту не надто хороше почуття гумору, бо коли він хотів знайти більше інформації про чорних південних вовків, то не мав на увазі позбутися цноти з одним із них, їх шаманом у свою першу тічку. Але ж це дикі вовки. Про що він тільки думав? На що сподівався? Що він їх знайде і мило побалакає за чашечкою трав’яного чаю?

    Вони пройшли повз велике кам’яне крісло за яким розташувались двері, трохи менші за вхідні, яких Техьон раніше не помічав. Ті звісно вели до спальні лісового мага.

    Коли вони увійшли у кімнату й альфа нарешті повернувся, то побачив як у хлопця краплинка за краплинкою стікають сльози з прекрасних ніжно-карамельних очей. Течуть по лицю, шиї, падають на сорочку, залишаючи мокрі плями, які роблять й так легку тканину зовсім прозорою у тих місцях. За таких обставин з альфою щось подібне траплялось уперше, тому він зовсім не розумів як йому потрібно діяти у цій ситуації.

    – Я – Чонгук.

    – Чонгук. – одними губами ніби у трансі промовив хлопець не зводячи своїх заплаканих очей з перевертня.

    – І я – шаман племені південних чорних вовків.

    – Так, шаман.

    Насправді хлопець знав достатньо про звичаї вовків, щоб допетрати хто перед ним одразу як тільки його привели у печерну залу.

    – Ти маєш знати дещо. У нашій культурі для шамана дуже важливо тримати усі енергії у балансі та достатку.

    Тепер Техьон точно розумів про що йдеться. Він вивчав звичаї місцевих жителів і читав про це у книзі. Його німий плач який майже припинився тепер почався з новою силою. Хлопець опустив голову, прикриваючи обличчя руками так, що можна було почути лише гіркі приглушені схлипи.

    – Я не ґвалтівник. Зазвичай це честь для місцевих омег. Віддати шаману свою цноту під час тічки, щоб підтримати його сексуальну енергію на гідному рівні. Заради громади, заради нашого плем’я. Шаман – доволі значуща персона в ієрархії вовків, тож його добробут та щастя важливі для добробуту та щастя племені.

    Після цих слів альфа повільно та акуратно зняв із себе маску. Він був набагато молодшим ніж міг собі уявити хлопець і можливо якби Техьон зустрів його за інших обставинах то оцінив би його вроду сповна та навіть кокетливо посміхнувся та залюбки пофліртував. Але вони зустрілись не у кафе за чашечкою ароматного капучино, не на прогулянці у парку та не в клубі. Вони тут і зараз в опочивальні вовка-перевертня, для виконання брудного, абсурдного обряду.

    – Будь ласка, не треба. Ви ж самі сказали, що… я не підходжу.

    – Не підходиш. Тому власне тобі немає чого боятися, Техьон. Нумо, глянь на мене. – голос шамана був впевнений і трохи вимогливий, хоча й дещо розгублений водночас.

    Але все-таки Чонгук важко видихнув й ласкаво зачепив обличчя хлопця пальцями та без спротиву підняв трішки догори так, щоб їхні очі зустрілися.

    – Я не скривджу тебе. Обіцяю. Хіба ти не відчуваєш?

    – Мені страшно, Чонгук. Благаю…

    – Тсссс тихенько. Ти не повинен мене боятися. Я не зроблю з тобою нічого, чого ти не захочеш. – альфа трохи притишив голос, зробив його спокійнішим та лагіднішим.

    Насправді Техьона сказані слова зовсім не заспокоювали, а лишень лякали ще більше. Попри страх він відчував як тічка скоро заволодіє його тілом. Якщо залишиться тут коли та почнеться то звісно захоче, але це було зовсім не те, чого Техьону хотілось розумом і здоровим глуздом. Хоч Чонгук був цілковитим незнайомцем, хлопця тягнуло до нього якоюсь неймовірною, незбагненною силою. Голос перевертня, його запах, його манера рухатися і поводитися. Це все заворожувало Техьона. І хоча розум кричав, що перед ним зовсім незнайома людина, яка хотіла використати його у своїх цілях через нелюдяні й аморальні, застарілі звичаї. Тіло бажало дозволити тому зробити це. Техьону хотілось пригорнутися до альфи. Відчути його запах, особливо десь у районі шиї, де він такий густий та концентрований, тепло сильного тіла, зігрітись у його обіймах.

    – Це нечесно. Це нечесно, Чонгук.

    – Але нас тягне один до одного. Хіба ти цього не відчуваєш? – слова чоловіка звучали так щиро й невинно, ніби він й справді не розумів, що в цій ситуації так непокоїть хлопця. – Ми – істинні.

    – Це ж… ні… ні… Це ж неможливо. – І хоч Техьону не хотілось визнавати сказане чоловіком, насправді це було доволі логічним поясненням того, що відбувалось з його тілом поруч з альфою. – Я людина, а ви – перевертень. Я не можу бути вашим істинним. Це якась помилка.

    – Ні. Не смій. Я й забув, що людське єднання з внутрішнім звіром таке слабке. – розчаровано промовив Чонгук. – Якби ж ти випустив його, свого звіра… на волю, ти б відчув те, що відчуваю я. Тоді б не посмів назвати те, що між нами відбувається помилкою. Таке іноді буває, Техьон. У плем’я час від часу потрібно вливати свіжу кров,  а від сильних альф майже завжди народжуються вовченята-перевертні, дуже рідко звичайні людські немовлята. Ось цей час і прийшов, природа вибрала тебе моєю парою.

    Техьон розгублено вирячився на Чонгука в намаганнях перетравити всю отриману інформацію. Він стояв посеред кімнати та незграбно переминався з однієї ноги на іншу, поки альфа неспішно та граційно звільнявся від одягу, не зовсім зрозуміло для чого. Спершу він двома руками схопив вовчу морду на своїй голові та не зводячи чорних очей-магнітів з Техьона, спочатку підійняв її високо вгору над собою, а потім поклав на старовинний дерев’яний комод поруч. Від цього жесту в омеги перехопило подих, альфа перед ним здавався таким величним та могутнім, що на мить хлопцеві захотілось схили перед ним голову. Після цього Чонгук розстібнув пряжку на поясі й зняв з себе хутряну накидку. Від розуміння, що це не просто вбитий вовк, а перевертень, можна сказати що й людина, ще й колишній вожак зграї Чонгука, у Техьона по спині покотився холодний піт. Далі альфа все ще заглядаючи Техьону просто в очі зняв з себе чорну сорочку відкриваючи сильний смаглявий торс, де-не-де вкритий шрамами. Омега стояв там як вкопаний, зачаровано спостерігав за шаманом, хоч розум кричав тікати. Тож зібравши думки в купу, він повільно позадкував поки спина не врізалась в зачинені двері. Техьон намагався втримати погляд альфи на своїх очах, тим часом намацуючи рукою дверну ручку у себе за спиною, хоч десь усередині й усвідомлював, що шансів утекти немає.

    – Я замкнув двері. – промовив Чонгук із самовдоволеною посмішкою на обличчі.

    – Будь ласка, Чонгук. Випустіть мене, якщо я й справді ваш істинний…

    – Тихенько.

    Альфа підійшов до хлопця майже впритул і трохи нахилив голову, щоб їх очі зустрілись одні навпроти одних як рівні. Погляд крижаних чорних безодень лякав, густий запах, що огортав омегу заставляв насторожитись, але водночас такі рідні нотки солодкуватих та в той самий час гострих спецій заспокоювали. Чонгук ніжно схопив долоні Техьона у свої та ласкаво погладив їх, ті здавались такими холодними, особливо відносно гарячої шкіри вовка.

    – Я ж пообіцяв тобі. Я не скривджу тебе. Тобі немає чого турбуватися, тим паче боятися. Я твій альфа і я попіклуюсь про тебе. – голос шамана мелодійно вливався до вух хлопця. – У тебе от-от почнеться тічка. Ти сам розумієш, зараз тобі не можна нікуди. А я про тебе подбаю.

    Чонгук усвідомлював, що омега боїться близькості, хоч і насправді не міг до кінця зрозуміти чому. Вони ж істинні. Альфа чітко відчуває як юне тіло хлопця відкликається на нього. Тоді чому той себе стримує. Що у їхній близькості поганого чи гріховного? Вони створені один для одного. Навіщо ж стримувати себе. Хіба юнак не розуміє, що з Чонгуком він буде у повній безпеці, хіба не розуміє, що єдине, що хоче принести йому вовк у цей особливий для омег період це насолода й полегшення, хіба не розуміє, що він його альфа й ніколи не зашкодить йому і не кине, хіба не розуміє, що тепер став центром світу для шамана, вищим за закон та обов’язки. Ці людські звичаї були такими дивними, безглуздими й неясними, що трохи злили Чонгука, хоч з Техьоном той намагався залишатися спокійним і терпеливим.

    Нарешті чоловік опустив пальці омеги й підніс свої руки долонями доверху трохи вище.

    – Допоможеш своєму альфі, Техьоні?

    Шаману хотілось хоч в такий спосіб відчути легкі торкання ніжної та холодної шкіри красивих довгих пальців на своїй. Техьон ніби зачарований, охоплений жаром своєї першої тічки, що вже входила у володіння, потягнувся до зап’ясть Чонгука й трохи боязко тремтячими руками взявся розстібати срібні, міцно стягнені пряжки.

    – Так туго… – прошепотів Техьон. – Хіба вам не боляче?

    – Лише трохи некомфортно. Так має бути, щоб… це працювало. Так завжди говорив мій батько. Так велять вовчі закони.

    Омега ласкаво розтирав пальцями сліди на гарячих зап’ястях альфи. Його голова була трохи опущена, через що він міг краще роздивитися шрами на животі та грудях шамана. В якийсь момент його рука мимоволі потягнула до одного з них, просто в тому місці, де під ребрами билось неспокійне серце перевертня. «Чи було це небезпечно? Чи було боляче?» – прозвучало у голові Техьона. Його пальці ще досі були холодними, тож шкіра альфи обпікала, викликаючи щось схоже на електричні заряди.

    – Звідки у вас усі ці шрами?

    – Тобі не обов’язково говорити зі мною так офіційно. Ми ж не чужі люди один для одного, хіба ні? Можна на ти.

    – Добре. То звідки? Звідки у ТЕБЕ ці шрами?

    З Техьоном точно діялось щось не те, дихати ставало дедалі важче, здавалось ніби спеції дійсно застигли у повітрі, від них перехоплювало подих та дерло у горлі. Техьон зволожив рот в’язкою слиною та провів рукою донизу, зупинився вже в самому низу живота альфи, де шкіра на пальцях зустрілась з приємною на дотик тканиною штанів, які все ще залишались на Чонгукові. Брови омеги зійшлись, формуючи невеличку складочку, а серцебиття пришвидшилось. Що ж він робить? Ще несподіваніше для самого себе й альфи, Техьон опустився до ніг лісового мага, щоб зняти ремінці зі щиколоток, хоч той і не просив, таким чином уникаючи пронизливого погляду після своїх «пустощів», а тоді піднявся і зробив крок назад міцно притиснувшись до дверей.

    – Я вовк, Техьон. Я брав участь у боях і полюваннях сотні разів. – нарешті після довгої паузи відповів Чонгук, весь цей він стояв затамувавши дихання, щоб зайвий раз не вдихати солодкий аромат свого тічного омеги й спостерігав за діями хлопця. – Дякую, що допоміг мені з ремінцями.

    Техьон схрестив руки на грудях та оглянув себе. Він стояв тут у прохолодній спальні вовка-шамана в майже прозорій тонкій сорочці, вирізьблені візерунки на дерев’яних дверях неприємно поколювали спину. Все це заставляло хлопця хоч трохи прийти до тями.

    – Що ви… тобто ти. Що ти зі мною зробиш?

    – Зроблю все, що ти захочеш. І не зроблю нічого, чого не захочеш.

    – Обіцяєш?

    – Звісно. Ти ж мій істинний, ти моя душа, моє серце, ти моє все. Хіба я можу вчинити з тобою інакше? Хіба можу переступити твою волю?

    Під час цих слів альфа схопив руку омеги та притиснув долоню до своїх палаючих грудей. Щоб той ще раз пересвідчився, як швидко б’ється вовче серце у присутності свого істинного.

    – Ти… – Техьон якусь мить завагався чи потрібно зараз зачіпати цю тему, але все-таки набрався сміливості та продовжив. – Ти… коли все це закінчиться. Я маю на увазі мою…ну ти розумієш…мою тічку. Коли вона закінчиться ти відпустиш мене, якщо я захочу?

    Чонгук напружився, на його обличчі з’явилось…  щось дуже схоже на сум і навіть туга. Звісно йому було боляче від цих слів. І дивовижним чином від цього занило у грудях і у самого Техьона. Вони ж істинні. Якщо до цього омега ще мав сумніви щодо цього твердження й списував усе на свою тічку, то в момент, коли його серце ніби розкололось навпіл лише від вигляду розбитого альфи, що ще кілька хвилин тому впевнено возвеличувався перед ним, все стало ясно, все стало на свої місця. І від цього осяяння, правду кажучи, ставало ще складніше. Чи зможе він кинути цивілізацію, сім’ю, друзів, своє комфортне, звичне життя заради дикого альфи, перевертня, шамана, вовка, що живе у глибоких лісових нетрях і підпорядковується диким вовчим законам. У голові одразу виник той забарвлений кров’ю кам’яний стіл, що стоїть у залі, за дверима, одразу за його спиною.

    – Так. – роздуми хлопця перервав сумний, тихий, але повен впевненості голос, хоч було видно, яких зусиль потребувалось від альфи, щоб промовити це коротке слово. – Ти мій істинний, а не заручник. Тож, якщо ти захочеш залишити ліс і… мене, я тебе зрозумію і не буду засуджувати.

    – Дякую. – одними губами промовив Техьон у відповідь.

    – Тобі треба прийняти трав’яну ванну. – Чонгуку хотілось якомога швидше змінити тему, щоб не думати про найгірше. – Я додам все потрібне. Це допоможе тобі зігрітись і зробить початок менш болючим і більш свідомим, щоб ти не втрачав голову.

    – Це те, що мені потрібно, дякую.

    Коли вони зайшли у ванну Техьон здивовано поглянув на чоловіка. Несподіванкою стало те, що підлога була приємна та тепла. Сама кімната за інтер’єром не відрізнялась від інших печерних зал, але тут це здавалось звичайним дизайнерським рішенням. Усе було зручним та сучасним. Чонгук, який в той момент вже перебирав різноманітні колбочки з оліями й травами впіймав погляд свого омеги, здається читаючи думки й з легкою посмішкою відповів:

    – Так, коли я знімаю ремінці з рук та ніг то полюбляю комфорт. А ще тут протікають гарячі джерела, тому в деяких кімнатах підлога утеплена.

    – Приємно дізнатися, що у вас не все так запущено.

    В момент коли хлопець зрозумів, що обдумує все так ніби збирається тут жити, захотілось зі всієї сили ляснути себе по лобу.

    Чонгук увімкнув кран та повернувся до Техьона. Той задоволено прикрив очі, гріючи стопи об дуже добре обігріту кам’яну підлогу. Тут до їх запахів перемішаних з ароматами вмісту різноманітних колбочок, баночок та мішечків додавався ще й запах ніби нагрітих на сонечку камінчиків. Омега приємно усміхнувся, пригадуючи минуле літо, скелясті виступи на пряжі на якому вони з друзями робили селфі. Якщо він раптом залишиться тут, цього всього може більше й не бути. Зі спогадів його викинула раптова тиша. Вода перестала текти, а ванна стала повною, якось занадто швидко. Коли Чонгук переконався, що Техьон повернувся до реальності, він по-вовчому тихими легкими кроками підійшов до виходу, щоб дати омезі ще декілька настанов і вийти, але той зупинив його.

    – Ти йдеш?

    – Так, ванна готова. Тож… я ще зараз залишу тобі одяг і ти можеш приступати.

    Техьон напружився. Він ненавидів себе за таку слабкість, йому зовсім не хотілось, щоб перевертень покидав цю кімнату, але й сказати про це уголос не наважувався.

    – Щось не так? Якщо хочеш я можу залишитися.

    Омега лише опустив погляд додолу й зніяковів ще більше. Клятий альфа ніби бачить його наскрізь.

    – Тобі немає чого соромитися. Це природно, це цілком нормально. Так ти будеш почуватися в безпеці.

    – Добре, залишся. – нарешті тихо відповів хлопець, хоча у його голові й промайнув короткий смішок. Почуватися в безпеці з тим, хто тебе викрав, з жорстоким, відірваним від цивілізації вовком. Сміх та й годі. – Але відвернись, добре? Відвернись поки я не залізу у воду.

    Від цих слів по кімнаті пройшовся щирий сміх шамана. Техьон уперше зміг побачити щось не просто справді схоже на усмішку, ще й із зубами, на обличчі альфи, а справжній сміх, що відлунням йшов по невеликій кімнаті ще якийсь час після того, як той закінчив. І хоч чоловіка ці слова справді повеселили, він все ж покірно та слухняно розвернувся до дверей.

    – Ти ж розумієш, що твоя сорочка…

    – Ніііі… – проскиглив хлопець. – Не треба, замовкни, будь ласка. Я знаю, що вона прозора, але залиш мені хоч трохи гідності.

    – Люди. – трохи зверхньо сказав альфа. – Ви такі дивні. В наготі немає нічого негідного, нічого чого варто соромитися. Це цілком природно. А ти дуже красивий.

    Техьон від сказаного насупився, він розстібнув накидку та впустив її на землю так, що та елегантно й красиво приземлилась біля його ніг. В якийсь момент омега повернувся до Чонгука, той все ще стояв спиною, так, як йому й було велено. Хлопець зітхнув. З одного боку, він й справді соромився і хотів трохи простору, але з іншого у його голові весь час виникали картинки як до його спини притуляються гарячі груди, Чонгук цілує його вушко, щелепу і повільно спускається до шиї, поки руки блукають по животу хлопця і спускаються все нижче. Техьон махнув головою проганяючи порочні картинки геть з думок, хоча його щоки вже залились рум’янцем, член встав, а по внутрішній стороні стегна котились краплі в’язкої, густої природної змазки.

    Чонгук важко зітхнув, коли відчув як запах омеги посилився, в його роті вже почала збиратися слина, але він смиренно тримав себе в руках, очікуючи дозволу повернутися. Техьон тим часом підняв одну ногу й обережно на пробу опустив пальці воду. Та була трохи гаряча, але хлопцеві це навіть подобалось, то ж він мерщій заліз у ванну, зручно влаштувався й підсунув коліна до живота, щоб приховати всі потаємні частини свого тіла від альфи, а тоді гукнув:

    – Все. Можеш повертатися.

    Чонгук хутко розвернувся на п’ятках. Ванна була доволі глибока. Але під трохи каламутною від наповнень водою все ж можна було побачити зігнуті ніжки хлопця, які той легенько обійняв рукою та коліна, на які той вмостив голову.

    – Дозволиш мені підійти ближче? – голос альфи був низький і глибокий, трохи прихриплий від хвиль збудження, які все приходили й приходили та ставали дедалі більшими та вищими.

    Техьон лише кивнув у відповідь. Він блаженно прикрив очі, ванна й справді заспокоювала і трохи знімала градус сп’яніння, викликаного тічкою та істинним. В якусь мить він навіть забув де та з ким знаходиться, тому однією рукою під водою несвідомо потягнувся до дірочки та акуратно натиснув на неї. А коли з його губ вирвався тихий, низький писк-стогін він згадав, що зовсім поруч стоїть альфа. Хлопець налякано розплющив очі від чого ще більше зніяковів. Чонгук сидів на підлозі й справді дуже близько, його руки були складені одна на одну на краю ванни, на них він поклав своє підборіддя й весь цей час ніби зачарований спостерігав за омегою. Від чого той лише опустив лице ще нижче, що видимими залишились лише оченята, які ледь проглядались з-під опущеного на обличчя волосся.

    – Тобі немає чого соромитись. Так стане легше. Це лише початок, передтічний стан. Але все от-от має початися. Я відчуваю. Тому краще отримати полегшення зараз.

    Чонгук потягнув руку до обличчя Техьона прибираючи волосся, щоб мати змогу нарешті зазирнути у ці блискучі, сяйливі очі.

    – Ти ж колись торкався себе сам?

    – О боже, що ти таке питаєш? – обурено почав омега, а потім тихіше, майже нечутно, але не для вовчого слуху додав. – Так, звісно… звісно торкався.

    – Ти можеш зробити це зараз. Це принесе полегшення на перший час.

    Техьон приречено зітхнув. Він знову сховав обличчя в колінах й сильніше обійняв ноги руками. Невже Чонгук дійсно не розуміє в яке незручне становище ставить його.

    – Я б запропонував допомогу, але… ти навряд погодишся. Але знай я хороший коханець, тобі б сподобалось, я гарантую.

    Після цих слів з незрозумілої для шамана причини омега спохмурнів. Той згадав для якої цілі він сьогодні прийшов сюди й подумав як багато таких як він було тут до того, а скільки було ще інших, а скільки буде.

    – Я сказав щось не те.

    – Ні, просто…

    – Ти вибач, я не зовсім розуміюсь на людях, тож… я зовсім не хотів тебе образити. Кажи… коли щось не те говорю.

    Вони ще якийсь час просиділи так, голова Техьона опустилась на крило ванни так, що його обличчя знаходилось надто близько до лиця альфи. Вони просто дивилися один на одного не зронивши більше ні слова. Поки розмореного хлопця не потягнуло в сон.

    – Чонгук… – мляво почав омега, у відповідь почувши лише підбадьорливе мугикання. – Твій запах.

    – Подобається?

    – Дуже… – омега відповів тихо, трохи знітився. – Але я не про те… хіба це запах місцевого вовка?

    – А ти, я бачу, підготувався непогано.

    – Я багато всього про вас знаю. Все, що можна було знайти у відкритих джерелах та з розповідей бабусі. Просто… якщо вірити їй, то її батько-омега був з південних чорних вовків.

    – От бачиш, а ти кажеш неможливо, я ж людина. А у тобі тече вовча кров.

    – То що? Ти не звідси?

    – Мій омега-тато. Він нетутешній. З південного сходу. Від нього я й отримав цей запах. – Чонгук лукаво усміхнувся й додав. – Спеціально для тебе.

    Техьон на мить вдоволено відвернувся прикриваючи очі, а тоді позіхнув.

    – Хочеться спати.

    – Вилізатимеш?

    Хлопець сонно кивнув, Чонгук лише усміхнувся, підвівся з підлоги, та вже без зайвих прохань розвернувся й подав омезі рушник. А коли той нарешті одягнув білу лляну сорочку і штани вони повернулись до спальні.

    – Я не буду тобі брехати. – трохи засмучено промовив Чонгук. – Тут є ще одна спальня. Але я б хотів залишитися з тобою. Дозволиш?

    Техьон мимоволі згадав слова Чонгука: «Зроблю все, що ти захочеш. І не зроблю нічого, чого не захочеш» і кивнув голою в знак згоди. Хоча й знав, що це зараз він ще тримає себе в руках і вони можуть отак просто невинно спати поруч, але коли тічка почнеться у повну силу, а станеться це дуже скоро, відмовитися від істинного, що так відверто пропонує себе йому буде дуже важко, насправді неможливо.

    Хлопець зовсім не пригадує як заснув, це як зазвичай буває сталось зовсім раптово. Останнє, що він може згадати це як лежав на трохи твердуватому ліжку, вкритий теплою м’якою ковдрою,  його обгортав запах трав і солодкуватих спецій, що іноді під впливом Техьонових феромонів на альфу ставали то трохи гіркими то гострими. Тими пахощами тут було просякнуто все навколо. Його тіло охоплювала нова хвиля жару, тож він намагався заснути якомога швидше, ніби це могло його порятувати, хіба що ненадовго відтягнути момент втрати голосу розуму. Але, як на зло, заснути йому ніяк не вдавалось. Вони лежали повернуті один до одного й просто дивились, не сказавши ні слова, ніби очі навпроти могли розказати усю історію за них самостійно.

    Чонгука хотілось, дуже. А те, що між ними відбудеться було лише питанням часу, якщо вони так і залишаться в цьому ліжку, поруч. Тож поки омега ще міг думати, він обмірковував як же врешті вчинити. В ці миті лице ставало таким напруженим ніби хлопець вирішував якусь геометричну задачку на іспиті.

    – У тебе ж будуть інші? Всі ці ритуали… – раптом запитав Техьон. Це ніяк не давало йому спокою.

    – Більше не буде. Навіть якщо підеш. Тепер уже не буде.

    – Добре, –  це заспокоювало, хлопець подумки домалював плюсик у своєму уявному списку «за і проти» до першого пункту і врешті здався, –  тоді… чому ж так важко… тоді я хочу сказати, коли настане час, зробиш це ніжно, добре? – нарешті вимовив тихим, ледь чутним голосом.

    Але Чонгук точно почув його, важко видихнув й насупився.

    – Ти… Якщо не хочеш ми не будемо цього робити. Я зможу втримати себе в руках. Ми… можемо не поспішати, якщо ти ще не готовий.

    – Хочу… готовий…

    – Впевнений?

    Чонгук подивився у карамельні очі ще уважніше ніж до того, щоб зрозуміти чи Техьон ще при собі. Але погляд хлопця був досить чіткий й майже не затуманений. Той лише впевнено кивнув.

    – Звісно буду… буду ніжним. Обіцяю. – все ж лагідно промовив альфа, в грудях якого лише від однієї думки про близькість з його істинним спалахувало багаття.

    Між ними знову запала довга мовчанка.

    Іноді думки Техьона губились, пливли кудись далі, він опускав свій погляд на шию та плечі альфи. Це все, що можна було побачити, що не було приховане легким на відмінно від ковдри омеги, білим покривалом, що так красиво контрастувало зі шкірою чоловіка. Скоро Техьон і сам так розпалиться, а коли це станеться ніяка ні ковдра, ні покривало вже будуть не потрібні, але поки що жар викликав лише сильний озноб, тому хлопець закутався так сильно як тільки міг. Іноді він ненароком переводив погляд на губи альфи, прикривав очі й уявляв те що, мабуть, не слід було. В його голові спливали картинки їх поцілунків, він уявляв як чоловік наближається, як їх губи торкаються. Чонгукові м’які та гарячі. Спочатку ніжно й акуратно, а потім все глибше й пристрасніше. Чонгук торкався його шкіри трохи шершавими долонями, це приємно, так неймовірно приємно. Він просунув руку йому за спину й спускався все нижче й нижче, поки подушечка вказівного пальця не торкнулась мокрої дірочки. Лише від одних думок про це омега важко видихнув і з його губ вирвався перший за сьогодні голосний стогін задоволення. Сорому вже не було.

    Коли він нарешті розплющив очі, на нього дивився важкий погляд чорних, навіть темніших ніж зазвичай очей, якщо це взагалі можливо. Якби в них можна було відрізнити зіницю від райдужки, Техьон точно б помітив як ті сильно розширились. Дихання альфи спершу почастішало, стало швидким і глибоким, а потім він завмер, затамувавши подих і приречено прикрив очі. Ця ніч обіцяла бути довгою і складною для них обох. Але Чонгук ніяк не міг заставити себе встати та піти в іншу кімнату. Особливо після слів хлопця. Як він міг зробити це, коли тут зовсім поруч лежав його омега, який так потребував його. Та й навряд сам хлопець захотів би, щоб він так вчинив. Як би абсурдно це не звучало, але для Техьона так було спокійніше. Спокійніше відчувати тепле, сильне тіло поруч, вгорнутися в дещо екзотичний, але такий рідний аромат дитинства, бачити ці темні, трохи моторошні очі. Зараз вони такими зовсім не здавалися. Інстинкт самозбереження притих, поруч з ним був ЙОГО альфа, значить все добре, значить він йому довіряє, з ним безпечно та спокійно.

    – Спи вже, будь ласка. – дуже тихо прошепотів альфа, трохи жалісливим тоном, ніби те, що Техьон засне хоч якось полегшить ситуацію. – Благаю.

    Техьон на це лише легенько усміхнувся, його очі вже були затуманені, важко сказати від збудження й палу чи може він й дійсно от-от збирався поринути у сон. Щоки хлопця розчервонілись, а дихання ставало дедалі глибшим. Він відчував як по його ногах стікає липка густа рідина, розтікається по ковдрі та простирадлах. «Треба спати» – промайнуло у думках. Унизу живота збиралось приємне в’язке, гаряче відчуття. В якийсь момент палкі фантазії Техьона дійсно перейшли у сни, а очі більше не відкривалися, лише іноді легенько тріпотіли віями.

    Прокинувся омега десь посеред ночі, насправді важко точно сказати ніч це була чи вже ранок, йому бодай щось усвідомлювати було важко. Це дещо схоже на те, коли ти в дитинстві хворієш, прокидаєшся з  гарячкою та не розумієш котра це година і взагалі де ти зараз, здається, що все в кімнаті не так: твоє ліжко не на тій стороні, двері зовсім не там і вікно з іншого боку.

    Техьону було дуже гаряче, з одного боку він був укритий теплою зимовою ковдрою, яка невідомо звідки взагалі взялась у перевертня, а під неї нишком уві сні прослизнув і сам вовк. Гаряча мокра шкіра притулялась до його спини, а ручиська чоловіка скріпили хлопця у міцний замок з якого майже неможливо вибратися. Омега зморщився, хотілось пити, так сильно хотілось пити, в горлі пересохло так, що не залишилось навіть трохи слини, щоб проковтнути. Він мимоволі завовтузився й перевернувся на інший бік, так, що тепер його обличчя було просто біля лиця альфи. Він відчував гаряче дихання на своїх губах, а волосся чоловіка лоскотало щоки. Той від ворушіння поруч лише пробурмотів щось незв’язне.

    Хлопець зібравши всі сили якось хоч трошки послабив полон й влігся на спину наскільки це було можливо, щоб зробити хоч ковток свіжого повітря. Але те було зовсім несвіжим, все навколо як і він сам пропахло прянощами. Хоч не дихай. Від цього ставало одночасно нестримно добре і погано. Постіль під ним була вже наскрізь мокра. Дивитися на альфу не хотілось, від цього ставало ще важче, йому треба вгамуватися та втриматися. Чи може не треба? Взагалі нащо це? В думках одразу виринали історії, про перші тічки його друзів омег. Зазвичай це був не надто приємний процес, але якщо поруч з тобою альфа, а ще краще твій істинний, що випадало дуже рідко, то це зовсім інша справа. То виходить йому пощастило? Що такого якщо вони зроблять це? Чонгук буде з ним ніжним та уважним. Це ж ЙОГО альфа.

    Непомітно для самого Техьона, в голові якого все ще велись дискусії він підійнявся на лікті та навис над альфою. Отямився вже коли у думках промайнуло: «Просто понюхаю», але було надто пізно. Він нахилився до шиї Чонгука. Пахло просто чудово, в цьому місці запах був особливо концентрований і дивовижно приємний. Але на цьому хлопець не зупинився, легенько лизнув, щоб не розбудити, а в якийсь момент, коли шаман зовсім розслабив руки, омега вивільнився з обіймів та почав вести носом донизу по шкірі. Шия, груди, потім він прослизнув під ковдру, тут їх запахи вже змішались. В голові Техьона ніби щось клацнуло, напевно вимикач. Ідеальне поєднання. Тепер здавалось всі думки відійшли кудись далеко, а докори сумління заснули. Він продовжував насолоджуватися запахом, все нижче й нижче, його пальці безпардонно вп’ялися по обидва боки в стегна Чонгука. А ніс зупинився біля паху чоловіка, надто близько, все що відділяло губи хлопця від члена альфи це тонка лляна тканина. Ніздрі широко розкривались вдихаючи запах ще і ще.

    – Ти що це робиш? – почувся сонний голос згори.

    Чонгук відчував вагу на своїх ногах, а ще нігті, що вп’ялись у шкіру, навіть через штани, але найгірше чи найкраще це гаряче переривисте дихання у районі паху. І якщо ще кілька годин тому слова альфи налякали б і зупинили хлопця, повернули до тями, то зараз це вже точно не спрацює.

    Чонгук одним ривком скинув ковдру, у кімнаті панувала повна темрява і йому конче потрібна хоча б хвилина, щоб врешті звикнути й побачити щось. Тож зараз він не зміг розгледіти палких та божевільних очей омеги, зіниці якого розширилась так сильно, що навколо залишився лиш невеликий карамельний ореол, що здавалось неможливим. Волосся Техьона спадало на обличчя, трохи розбурхане від неспокійного сну. Саме в один з тих моментів, коли той невпинно крутився, охоплений гарячкою, Чонгук і вирішив міцно обійняти хлопця, збрехавши самому собі, що робить це лише, щоб Техьон не поранився.

    – Техьон? Ти чуєш мене? – голос звучав низько й приречено.

    Альфа ще трохи вагався. Думав чи правильно вони чинять. Звісно йому це утримання здавалось зовсім безглуздим, але якщо це важливо для його омеги. Це все змінює.

    – Техьон, мені краще… Краще я піду, я пошукаю щось для тебе, щось випити, якийсь трав’яний настій, а потім… потім стане легше. Зачекай трішечки добре.

    Він міцно обіймав хлопця, а коли нарешті набрався сил відпустити, щоб піднятись з ліжка той не впустив.

    – Не йди. – почувся приглушений тихий голос в районі шиї.

    – Я не зможу втриматися. Ти не зможеш втриматися.

    – Не хочу. Не хочу, щоб ми стримувалися. Будь ласка, залишся.

    – Техьоні. – голос Чонгука був схожий на виття.

    – Я знав, що так буде, я хотів.

    – Ні… ні, Техьон. Ти зараз це кажеш, але тоді, навіть тоді ти так не думав. І потім… – альфа не встиг договорити, коли його незв’язну тираду перебили.

    – Думав. Думав. Знав. Я ж… ми це обговорили. Я обдумав це… ще коли міг. Тож не хвилюйся. Добре?

    Чонгуку й справді хотілось вити. Він акуратно помінявся з Техьоном місцями, положив того на спину й вклав його голову собі на подушку. Тепер шаман міг чітко роздивитися обличчя омеги, зараз його очі були трохи прикриті від очікування і якогось примарного задоволення. Могло здатися, що він розслабився, але руки та ноги міцно обвили Чонгука не випускаючи зі свого полону.

    – Тссс. Розслабся.

    – Пообіцяй, що нікуди не підеш. – голос омеги звучав так чітко й владно, ніби вони помінялися ролями.

    – Куди я подінусь…

    – По-о-бі-цяй. – по складах промовив Техьон.

    – Обіцяю, обіцяю. – альфа залишив маленький цілунок на пухкий, сухих губах. – Я залишусь.

    – Я теж…теж залишусь… з тобою.

    І поки Чонгук трохи розгубився, обмірковуючи, що ж саме мав на увазі хлопець, той сам потягнувся до губ угорі, ті були трохи мокрі, вологі від слини та капель поту що стікали, а Техьону так хотілось пити, нестримно хотілось пити.

     

    1 Коментар

    1. Sep 18, '22 at 21:24

      😍😍😍😍😍