Чортенятко

Ранок настав швидко. Розплющивши очі, Кенма заплющив їх, і як нормальна людина ще годинку полежав, а не як ці довбані Куроо та Бокуто, які щойно прокинувшись вже готові й гори звертати й Оскар отримувати. Тварюки.

 

Раночок був прекрасним ще п’ять хвилин тому, коли Кенма був у ліжечку, але зараз він не у ліжечку. Козуме сидить з друзями в кафе та не може описати цей надлишок звуків, кольорів та запахів якось хоч трішки схоже не “прекрасно”

 

— А потім він такий: “Гадки не маю про що ви говорите, але Чермандер еволюціонує в Чермаліона”! Врубаєте?! — Куроо сміявся зі своєї розповіді більше ніж Бокуто. Жартун, блін, — А виглядав він таким вже задоволеним, наче тільки що взломав Пентагон з калькулятора.

 

— Хахахахаха, бро, ну тобі підфартило з хлопцем!

 

— Це точно! — Куроо сарказму не розуміє, хоча не те щоб Бокуто був здатен на сарказм.

 

— Сьогодні знов до нього?

 

— Ага! В мене є просто капєц яка крута ідея для побачення!

 

— Тоді давай бро, дерзай!

 

— До речі, ви також на побачення йдете? — щось надто часто Тецуро почав використовувати слово “побачення”, напевне він теж перетворюється в придурка, що по-дибільному посміхається і має сердечка в очах та непристойності в голові, — А Кенма? Ти що, будеш весь день сам? Це не круто.

 

— Ні, я напевно зустрінуся з Шойо

 

— Оя.

 

— Оя-оя?

 

— Оя-оя-оя! Наше маленьке Кенминятко виросло і почало приводити додому хлопчиків!

 

— так-так! — Бокуто і чорнявий балаган почали вдавано плакати одне одному в сорочки, а Акааші в цей час виглядав так, наче він тут ні до чого.

 

— та не водив я нікого додому, — позіхаючи відповів Кенма, — це ви тут свої Санта-Барбари влаштовуєте.

 

— Ей! Але ладно, значить вирішили — всі розходимось парами та прекрасно гаємо час зі своїми бойфрендами, до речі, Кенмо, — але Козуме прийшло повідомлення від Шойо, тому він просто проігнорував все що йому почав говорити Куроо, замість цього переписуючись з милим рижиком.

 

[Шойо]

Привіт!

[Я]

Привіт

Як справи?

Добре

А ти як?

Класно!

У нас сьогодні останній день тут!

нам навіть дозволили

нічого не робити!

Пощастило

Ще і як!

слухай

М?

Ти сьогодні зайнятий?

Ні

А що?

Не те щоб щось важливе

Просто

Може ти хочеш

Сьогодні

Зі мною

Зустрітися

Ну

Там

Потеревенити

Можемо піти до мене в номер

Пограти

Але якщо не хочеш

Хочу

Правда?

Круто!

 

— Гей, Кенмо, ти мене слухаєш? Ти все поняв?

 

— Та-та, все поняв, кохання-зітхання, все романтично, — відмахнувся Козуме, поки призначав місце зустрічі.

 

— От і добре, ми вже про все домовились, так що… — Він кинув погляд на годинник, — я запізнююсь! Все, біжу!

 

І знову полетів так, як бабуся Кенми сказала б дати лиха закаблукам.

 

— Так, мені також пора, — сказав Козу, коли встав зза столу, і, най би його качка копнула, знову порізався, об меню. Що за прокляття?

 

* * *

 

— Привіт!

 

— Привіт.

 

— Ох, мені так сподобалось просто гуляти Кіото, але погода сьогодні просто жахлива, — сказав Шойо, закутуючись в шарф, що йому подарував Кенма. І знову Кенма помітив погоду тільки тоді, коли на неї звернув увагу Хіната. Для такого сонячного і яскравого хлопчини як Шойо, зовсім не дивною була симпатія до світлих безхмарних днів, а сьогодні противно моросило, — Гей, Кенмо, може все-таки підемо до мене? Можемо пограти в ігри та поїсти смаколиків.

 

— Добре.

 

— Юху! — з Шойо сонця було і не потрібно, він сяяв посмішкою так, наче хотів, щоб Кенма осліпнув, хоча навіть без зору, Козуме б вдалося похвалити картини Хінаточки. Якось химерно вийшло, хоча так Кенма і думав.

 

— Заходь, — Шойо за руку затягнув його до кімнати, як тільки Кенма скинув свої шкари, — сідай, — рудий сів трохи далі, а між ними висипав вагон і маленький причепчик мармеладу, чипсів і іншої смачної гидоти, — так, ми ж в це будемо грати? — Шойо ткнув пальцем в екран телефона.

 

— Так.

 

— Круто! — він почав відкривати солодощі, попутно жмакаючи кнопку завантаження, — а ти на якому рівні?

 

— На п’ятдесят шостому.

 

— Шо? Гра ж тільки недавно почала виходити! Я лише на двадцять п’ятому.

 

— Я багато граю. Підключайся, підемо на босів.

 

— Вже? Пішли!

 

* * *

 

— Оохх, — Шойо відкинувся на спину та закинув до рота декілька цукерок, після чергового відлупцьованого боса гри, — ти так швидко їх вбиваєш, а я лише й встигаю що бігати та призи збирати!

 

— Ха, смішно, а що ти хотів з такою зброєю?

 

— А що не так з моєю зброєю?

 

— Вона ж в тебе зовсім не качана, доступно пояснив Кенма, — йди сюди, — Шойо з цікавістю в очах підповз до Козуме і сів біля нього, — давай сюди телефон.

 

— Гей, я нічого не бачу!

 

— Так краще?

 

— Ні, тепер сидіти незручно, можеш шию повернути?

 

— Мені так незручно

 

— А так?

 

— Теж.

 

Як результат, ці двоє котиків шукали зручну позицію, щоб Кенма міг тикати в телефоні, Шойо все бачив і щоб зручно сидіти обом було, так ще й щоб діставати до солодощів. Врешті решт, Кенмі це трошечки набридло.

 

— Так, стій, просто сядь сюди.

 

— Що?

 

— Ось так, спереду.

 

— Але ти не будеш бачити.

 

— А якщо так, — Кенма посміхнувся і поставив підборіддя на плече Шойо, а руки простягнув по боках від його ребер та взяв телефон.

 

— Але…

 

— Тобі незручно?

 

— Ні, все круто, — Хіната влігся на Кенму і йому справді було дуже круто.

 

— Так, тепер треба прокачати твою зброю.

 

— Яку?

 

— Першим ділом меч.

 

* * *

 

— Так, Хінато! — до кімнати зайшов старший чоловік з цигаром в роті й довгим білявим волоссям, — Ми їдемо! О, — він подивився на Кенму, — Ти вже тут, молодець, Хінато, бери свого мужика, манатки й шуруйте в автобус!

 

— Перепрошую, а я тут до чого?

 

— В сенсі до чого? Козаче, хіба не твій браток тут вмовляв мене відпустити Цукішиму їхати додому з ними машиною, а тебе спихнути сюди?

 

— Шо?! — Крикнули в унісон два голоси, один радісний, а той що Кенмин шокований.

 

— А треба було слухати, що тобі кажуть! — противно заверещало чортеня на плечі, і чомусь, сьогодні в нього був голос Куроо.