чорничний пиріг

Коли ми з тобою в останнє пекли пиріг з чорницею? Ти пам’ятаєш? Ось і в мене цей спогад щось випав із пам’яті.

Ми домовились не вживати слів «останній» (замість нього, особливо ти, вживаємо «крайній») та «забуття».

З останнім все ясно: більше такого не буде значить, а відсутність повторень це відсутність ритму, відсутність ритму майже дорівнює

відсутності життя.

Забуття майже теж саме: ми вживаємо «випав з пам’яті», тому що забуття це все, а що випало то можна віднайти, то можна підібрати.

Підбирати спогади це щось середнє між підбиранням чарівної мелодії та підбиранням ключів, які впустив на підлогу, коли поспішав на роботу.

Я гортаю книгу рецептів, так, ми їх записували, тому що «збережене» в Інстаграмі, чи, борони нас бог, збережене в Пікабу це повна дурня,

і хай би вона такою була, та це повна дурня ще й без романтики.

Тож я гортаю книгу рецептів, великий блокнот формату А4 на пружинці, в нього м’яка обкладинка, але навіть через рік вона виглядає нічого.

Всім би так себе зберігати, всім би так зберігати свою красу та себе; дуже дотепно і вдало б було порівняти зараз нас з цим блокнотом,

але ми ж так змінились за рік. І хто б нам сказав, в який бік.

Я гортаю книгу рецептів, так, ми їх записували, але ніяк не можу віднайти рецепт чорничного пирога. А він там був, просто сто відсотків.

Серйозний мінус блокнотів на пружинці – це те, що не залишається слідів, коли з нього виривають сторінку.

Якщо б хтось з нас, чи ти, чи я, спробували б вирвати аркуш із звичайного – точно лишили б сліди, так, пригадую, тому ми і придбали блокнот на пружинці.

Тому ми завжди їх беремо.

Коли ми

в останнє

готували пиріг із чорницею? Я кажу в останнє, так, я часто роблю таку помилку, хоч ми і домовились. Та ти ж мене одразу виправляєш. А зараз – мовчання.

Мене щось ніхто не виправив. Я продовжую пошуки зниклої сторінки, знову і знову гортаю блокнот.

Здається, якщо я знайду її

то знайду вас обох.