Чорний Кіт – Фікманія

Форматування

від Морія

*Ретроспектива *

Це був похмурий день. Гроза лякала до втрати свідомості. Вітер пришпилював дерева до землі, а дощ общипував їх листя. Серед цього страшного дійства особливо не природно виглядало немовля що лежало посеред галявини. Ще дивнішим видавався спокійний сон малюка. Наче нічого у світі не могло порушити його сон.

На межі галявини виникло дуже дивне створіння. Вуха його були наче розтягнуті, а ріст був не більше шестирічної дитини. Істота наблизилась до дитини та піднесла її в повітрі.

Хлоп!

Час наче зупинився і навколишня природа також. Сонячне проміння освітило ліс. На галявині не було жодної живої душі.

*Кінець ретроспективи *

***

– Генрі, де ця поганка?!

Стара жінка незадоволено роззирнулася в пошуках причини свого не задоволення. Вона виглядала наче живий труп, стара шкіра обвисала з неї та здавалась чужорідною. На колись давно красивому лиці, зараз проглядалося лише роздратування, що не надавало йому приємного враження.

Хлоп!

Біля жінки з’явилась істота. Одягнута вона була в дивний старий камзол.

– Леді Віндзор, маленька місс в саду. – відповів ельф.

– А мала бути у ритуальному залі! Перенеси її туди швидко. – стара скривилася. – Була б слабша уже б її убила.

***

Тепло.

Проміння менехтить між цвітом яблуні. Маленька дівчинка дрімає у тіні дерева. Сни у дитини були кольрові та чудові. Зараз їй снилося що вона прекрасна королева яка літає на драконі та долає ворогів. Такими мали бути королеви в уяві маленької Сильві.

Хлоп!

– Місс Сильвія, усе готово.

Дівчинка відкрила очі. Сонце сховалося за хмарами, приємний сон розчинився.

– Я не хочу, Генрі.

Великі очі істоти з жалем поглянули на Сильві. Маленька дівчинка піднялася з землі, зітхнувши попрямувала до великого будинку що виднівся між деревами. Цвіт яблуні заполонив повітря навколо.

***

Холодний, просторий зал з різьбленим вівтарем посередині, завжди лякав маленьку Сильві. Кожного разу, як вона сюди заходила це закінчувалось болем. Дівчинка була дрібненькою як на восьмирічну дитину, а рідке чорне волосся та горбата спина відлякували. Важкі двері за спиною зачинилися. Пастка.

– З’явилась нарешті. Починаємо.

Руни на стінах засвітилися синіми вогнями. Дівчинка здригнулася покрокувала до величного вівтаря. Вівтар був не зручний та холодний, а ритуальний одяг не допомагав дитині почуватися комфортно.

Уже лежачи на камені, душу Сильві гріла лиш одна думка “Це останній ритуал”.

0 Коментарів