Чорна і біла коробочки

Нарешті вони вдома. Валізи, сумки, куча пакунків з подарунками, які вони ще не встигли завезти в офіс. Чоловіки одразу завалилися до Спартака, бо це було найближче і жоден з них не хотів розходитися по домівках. Женя радісно плюхнувся на диван, поки Спартак розносив речі по місцях. Тільки подарунки залишилися стояти на столі в кухні. Женя зацікавлено глянув на них і, підкравшись, заглянув.

— Ми ж домовилися розпаковувати їх вдвох і тільки в офісі, — почулося за його спиною.

— Ну, Спартаааак. Мені нудно. Можна хоча б одну коробочку відкрити? — Женя зробив максимально благальний погляд. На це блондин тільки закотив очі й, махнувши рукою, пішов налити собі води.

Янович запхнув руку в перший-ліпший пакет і звідти вийняв дві маленькі коробочки: чорну і білу, зв’язані між собою стрічкою. Мабуть, щоб не загубились. Чоловік акуратно розв’язав стрічку і помітив на ній записку: “Жені — чорне, Спартаку — біле”. Оригінально, бо зазвичай навпаки. Тому Женя відкрив чорну коробочку і побачив там щось, схоже на якісь прикраси. До нього якраз підійшов Спартак і зацікавлено заглянув.

— Ого… — очі Спартака були більші, ніж блюдця. — Я знав, що наша аудиторія дуже унікальна, але не думав, що настільки.

— А що це? — Женя був дуже спантеличений і трохи насторожений від такої реакції Субботи.

— Це кафи на соски.

— Шо-шо?

— Прикраси для грудей, які не потребують проколів. Обманки, одним словом.

Янович втратив дар мови. Не знаючи навіть, від чого більше: що їм таке подарували, чи що Спартак в цьому розбирається.

— А ти звідки знаєш? Досвід мається? — віджартувався комік.

— Ні, просто коли носив септум у носі, то цікавився різними прикрасами, — Спартак глянув і в білу коробочку — те саме. Тільки у Жені бронзові прикраси-сердечка, а в — Спартака срібні завитки, схожі на хмарки. — Все-таки людина, яка це подарувала, має смак. Знала, що і кому підійде.

— Мені більше цікаво, що ми будемо з ними робити, — видно, що вся ця ситуація дуже смішила Яновича.

— Можемо хоча б приміряти, — Спартак стенув плечима.

— Ти жартуєш? Чи серйозно? — кучерявий ніяк не міг зрозуміти чи його дурять, чи ні.

— Ну не викидати ж.

Психолог доволі швидко зняв сорочку і, обережно взявши кафи з коробочки, одягнув їх на соски. Холодний метал дуже відчувався, того по тілу побігли мурашки, а самі соски трохи затверділи. Побачивши напівоголеного Спартака, та ще й з такими прикрасами на прекрасних грудях, які так його манили, фантазія Жені полетіла в далекі краї та не обіцяла повернутись.

— Ну як? — Суббота випрямився, і між ними повисла пауза. Жені знадобилося декілька хвилин, щоб перестати пялитися на груди й подивитися Спартаку в очі. Чи думав він колись, що буде так залипати на груди чоловіка, а не жінки? Ніколи.

— Це прекрасно, — чоловік повільно підійшов до Спартака і провів по випуклій горошині великим пальцем, поглядом вивчаючи губи товариша. Відстань між ними була мінімальною і кожен відчував гаряче дихання іншого. Мить, і Спартак порушив цю відстань, взявши контроль над язиком Жені та кусаючи губи. Потім його руки обережно лягли на живіт брюнета і почали підіймати його оранжевий гольф, знімаючи й відкидаючи його геть. Відсторонившись, сказав:

— Твоя черга, — він взяв одну з прикрас і допоміг Жені одягнути. Ці кафи ідеально прикрашали його випуклі соски, які дуже часто можна помітити навіть не в обтягуючій одежі. Суббота подумки подякував людині, яка це подарувала. Один з найкращих подарунків. Він знову підійшов до Жені та потягнувся за новим поцілунком. Та перш ніж він встиг це зробити, його зупинили.

— Ти ж розумієш, що друзі так не роблять? І гетеро теж.

— Наші відносини і так переросли в щось більше, ніж дружба. Просто визнай це і поцілуй мене.

Поцілунок не забарився, бо обоє розуміли, що це взаємно, та й особливо більше про це не задумувалися. Їм було комфортно — все інше неважливо. Комфортно разом піти спати (при цьому знявши прикраси), обніматися і довго-довго говорити, поки не відключаться повністю.

Наступного ранку Спартак поспішив на роботу. Янович, як чемний хлопчик, проводжав його, і раптом його погляд зачепився за ледь випуклі горошини, які ледве було видно під сорочкою і жилетом. “От пустун” про себе поміхнувся Женя.

P.S: Собака гавкає, караван іде) Попри всі події, фанхатина існує, того я продовжу писати. Якщо цікаво, може завітати на мій тг-канал 😉