Чому я не можу його забути

Його каштанове волося розвивав вітер а у руках були конверси які він захопив пере втечею, водночас ніжно , спокійно та безстрашно , саме так він виглядаю у очах Чоніна . Перезувшись Мін отряхнув одяг і легко сказав

— ну що ж пішли. Покиж мені тут все Ян Чонін — посміхаючись сказав хлопцесь у сірий футболку та джинсових шортах .

— так пішли

Хлопці йшли вулицею розмовляючи про різні речі , у повітрі стояв запах суниць , квітів та свіжоскошеної трави .

 

— хух Синмін уявляєш у бабусі такі

здорові павуки в туалеті я думав вони мене їздять. Синмін ?— хлопець оглянувся по сторонах шукаючи поглядом брата — куди він дівся . Напевно втік, ну раз на те пішло чому б і мені не втекти — сказав Хан і пішов у бік річки. Погода була прекрасна хоча спека була просто нестерпна . Хлопець сидів на березі річки під вербою пускаючи маленькі камінчики по воді утворюючи блинці , десь на сусідньому березі річки у невеличкому лісочку співали птахи та увесь берег був вкритий ромашками . Це прекрасно. Тиша та спокій окутували хлопця повністю , ані звуку машин ні голосів людей сюди не було чути . Коли Ханові набридло кидати камінчики у воду він сів на землю та сперся на стояче позаду нього дерево , уважно розглядаючи свої порізані запястя.

— ах Хан Джисон ти справжній придурок — сказав він сам собі закривши очі. Та не довго він сидів сам . Його тишу та самотність перервали голоси шо рухались у його бік, та хлопць не звернув уваги на його майбутню компанію . Він сидів вткнувшись носом у свої коліна . Як тут до нього хтось підійшов заду і нагнувшись майже до самого вуха сказав.

— ей малий ти хто такий і що робиш нашому сімці .

Джисон різко підняв голову і побачив перед своїм обличчям , доволі симпатичного на вроду хлопця , він уважно вглядувався в обличчя Хана а топім помахав йому перед обличчям рукаю і сказав

— ей , очкарику ти мене чуєш чи ти мало того шо сліпий та ще й глухий .

Насупивши брови Сон встав з землі і поправивши окуляри сказав

— я взагалі то не грухий

— тоді відповідай на моє запитання, хто ти , і що ти тут робиш

— я не зобов’язаний тобі говорити хто я такий , і взагалі тут не написано шо це твоє місце

— ах ти — сціпивши зуби сказав брюнет притиснувши Хана до дерева — мале гімно ти ще грубити мені будеш , ти хоч знаєш хто я такий

— мені якось всеодно хто ти — сказав Джисон потім вдарив хлопця в живіт і хутчіш побіг в очерет стараючись сховатися від тих хлопців

— малий підар — юнак кинувся за Ханом . Наздогнавши втікача він повалив його на землю та навис над ним — малий покидьок яке право ти мене маєш бити .

— а хтось мені забороняв це робити ?

— так , я , а точніше Лі Мінхо

— о боже Лі Мінхо , вибачте пане я не мав цього зробити — з сарказмом сказав Хан — а тепер злізь з мене придурок — він скинув Лі з себе та вставши з землі отряхнув речі від трави і пішов додому залишився хлопця.

— сука — бовкнув собі під ніс Лі , і пішов до своїх друзів

— от піздюк треба було його добряче побити — сказав Сонхун підпалюючи сигарету — хьон ти взагалі як ?

— а ? що ? Я нормально — відпові Мінхо дістаючи з кишені пачку сигарет .— дивно вперше бачу цього малого , хоча обличчя в нього доволі знайоме

— м , а я не вперше — сказав Хьонджін шось уважно тикаючи у своєму пейджері — він мій сусід , точніше не він сам а його бабця .

— м зрозуміло , ну нехай чекає малий покидьок я влаштую йому веселе незабутнє літо — сказав Хо випускаючи дим з рота

 

— то ти піаніст — запитав Синмін Чоніна сідаючи на лавку поруч біля нього.

— ага вже десять років граю

— вау це дуже круто

— ага , особливо коли тебе насильно змушуючи грати .

У Синміна одразу ж побіліло обличчя

— ой вибач Чонін я не знав що все так , вибач .

— та нічого, звідки ти мав це знати ми знайомі тільки годину . А чим ти захоплюєшся

— а , я малюю

— ти художник

— важко так сказати, я любительський художник

— вау — очі Чоніна загорілися вогниками і він взявши Міна за руки сказав — пакажеш колись свої малюнки .

Кім спочатку від неочікувансті засоромився але потім з посмішкою на обличчі сказав

— так звичайно , але в замін ти можеш зіграти мені .

— так добре домовитися — Чонін скочив з лавки та простягнувши Синміну руку сказав — ходімо Міні мені ше багато чого тобі потрібно показати

Синмін взяв Чоніна за руку та встав з лавки . Вони повільно йшли , Чонін продовжував щось розповідати паралельно показуючи місцевість . Посмішка не зходила з обличчь хлопців. Синмін уважно слухав кожну розповідь молодшого що разу занурюючись у його красу

— він прекрасно виглядає, його посмішка , очі , губи , ямочки на щоках , усе це прекрасне , усе ідеальне. Та він сам ідеальним— говорив собі подумки Синмін він вічно міг би милуватися красою нового друга .

— Ян Чонін!!— почувся голосний крик позаду них, як тут раптом на Чоніна хтось налетів — ідіот де ти лазиш я тебе вже всюди шукав придурок . Боже таке сталося а тебе навіть не було поряд — говорив незнайомець обіймаючи Чоніна за плече — Сонхун позвам мене погуляти у двох , ти це уявляєш — хлопець з захватом розповідав другові про останні новини навіть не замітивши стоячого поряд Синміна .

— вдвох? Хіба ви не завжди вдвох ?— звівши брови запитав Чонін

— та ні Єна ти нічого не розумієш . Він запропонував мені разом піти на дискотеку .

— о це багато чого пояснює . Доречі Сонсон я зараз не один — сказав Чонін поглянувши на Синміна який досі стояв поряд . Сону поверну голову та з посмішкою простягнув руку

— о I.N ти знайшов собі нового друга . Привіт мене звати Кім Сону .

— I.N ?— подумки сказав Синмін потім також посміхнувся та простягнувши руку хлопцю відповів

— привіт приємно познайомитися я Кім Синмін — доторкнувшись до Сону , Мін одразу ж відчув різкий запах сигарет та стиглих вишень . Поєднання обох запахів сильно било в ніс від чого той пчихнув

— будь здоров Синмін-а — сказав Чонін простягуючи хлопцю серветку

— дякую

— о доречі Синмін ти сюди переїхав чи до когось приїхав — запитав Сону крутячи в руках спіральну ризику для волося .

— я до бабусі приїхав погостювати на пів літа , так то я в Інхчоні живу .

— м зрозуміло

Перші розмови та знайомства завжди незграбні та доволі бентежливі для Синміна , з ним рідко хтось говорив з однолітків а тимбільше знайомився . А тут аж двоє людей . Від цих думок на обличчі шатена зявилась легка посмішка .

— КІМ СИНМІН — хтось голосно викрикнув позаду

Повернувши голову Синмін побачив Хана який легів на нього

— бовдуре куди ти втік . Ти хоч розумієш що мені довелось пережити . Ану ходімо додому .

— що зачекай — прубормотів собі підноса Синмін коли Хан тягнув його заруку додому — ах бувайте — помахавши рукою сказав він Сону та Чоніну

— бувай Синмін-а — сказав Чонін та також помахав йому рукою його очі яскраво заблистіли на сонці після посмішки Синміна .

— так Ян Чонін і що це за погляд — з хитрою посмішкою запитав Сону

— який ще погляд про що ти говориш

— тобі що сподобався Синмін ?

— так відстань ідіот

 

Прийшовши додому Хан та Синмін обоє отримали добрячих піздюлів від бабусі за те що втекли від роботи і їх покарали на два тижні . Після лекції бабусі вони повернулись до своєї кімнати

— ах придурок це все через тебе — бовкнув Хан впавши на ліжко

— всенсі через мене , взагалі то ти також втік — сідаючи за стіл сказав Синмін взявши до рук олівець та блокнот . Він сидів дивлячись у відчинене вікно , на вулиці вже вечоріло і на гулянки почали виходити місцеві компанії. Раптом серед незнайомих постатів він побачив вже знайомі йому лиця це були Сону та Чонін . Хлопці також побачили його

— Синмін-а ти вийдеш — вигукнув Ян .

Синмін сперся на підвіконня та сказав

— ні , мене покарали на два тижні .

— м шкода — спираючись на паркан сказав Сону .

— тоді я буду з нетерпінням чекати коли тебе нарешті випустять на волю — посміхаючиться говорив Чонін також спершись на паркан .

— чекай мене Єні

— Є…Єні — подумки сказав Чонін потім посміхнувся

— ну що ж бувай Міні — помахавши рукою сказав I.N

— бувайте — у слід хлопцям сказав Синмін потім вткувся в свій блокнот і почав щось вимальвувати . Тонкі та грубі лінії плавно з’єднувалися утворюючи на полотні обличчя. Руки самі мимо волі продовжували малювати і коли зупинилися на нещодавно білому аркуші паперу зявилося доволі знайоме обличчя

— Ян Чонін? — подумки задав питання він — так , так точно це він , його очі , його форма обличчя, та його прекрасна посмішка. Чому саме він ? Такий гарний прямо як справжній .— він сперся на спинку стільницю закинувши голову догори

— Ян Чонін — вже в голос сказав він уважно роздивляючись простий олівець

— Ян що ? Ти в своєму розумів що ти верзеш, ти бачив котра година, лягай вже спати — незадоволено пробурмотів Хан та кинув у Синміна подушкою .

А на вулиці й справді зтемніло . Синмін поглянув на годинник що весів на стіні стрілки вказувати на опів на одинанадцяту .

— нічого собі , я так довго малював

— та ти вже вляжешся — Хан взяв в руки настільну лампу що стояла на тумбі між ліжками та замахнувся на Синміна .

— та лягаю я вже , лягаю — вимикаючи світло сказав він .

Та скільки б Хан не вкладав погрозами Синміна спати сам він не міг заснути , різні думки лізли йому в голову.

— Лі Мінхо — подумки сказав він дивлячись в стелю — його обличчя таке знайоме наче ми вже раніше зустрічались але я зовсім цього не пам’ятаю — у вікно яскраво світив місяць, він був повний , легкий теплий. літній , нічний вітер , легко залітав до кімнати через вілчинене навстіж вікно змушуючи біли штори на вікнах рухатись . Хан встав з свого ліжка та сепершись на підвідання визернув у вінко , він заплющив очу вдихаючи свіже морське повітря . Вже було далеко за дванадцяту годину ночі , на вулиці було ні душі , лише десь в далині гавкали собаки та кричали сови . Джисон ще трішки постояв біля вікна потім ліг на своє ліжко та впершись головою у подушку заснув .

Минув тиждень, і цей весь час хлопці сиділи вдома та робили усю хатню роботу що їх змушувала робити бабця . Вона ще могла довго на них злитися та за цей не довгий час вона заспокоїсаль та нарешті випустила їх на волю .

— так хлопці ,я тут подумала досить вас вже тримати вдома сходіть прогуляйтесь .

— що ? Правда можна ?

— ну так , Синмін-а ти питаєш так наче я якась теранша — посміхаючись сказала вона

— ну тоді скоріше пішли Хані. Мені Єна показав одне місце тобі точно воно сподомається . А ще він там сьогодні гуляти буде

— м , ти точно хочеш йти , вдома так добре .

— боже Джисон коли ти став таким занудою . Давай не викручуйся і пішли.

Хлопці переоднягулися і Синмін потягнув Хана у парк який йому показав Чонін

— ну і навіщо ми туди йдемо ?— незадоволино запитав Хан

— Чонін сказав що вони сьогодні буде там гуляти тому що Сону піде знову кататись зі своїм друг на скейті . А ще Ян не знає що бабуся нас випустила погуляти і чекає доки мене тиждень , хочу зробити йому сюрприз . — посміхнувшись сказав Кім

— і коли ви встигли так здружитись , ви ж тиждень не бачились .

— а , ми номерами обмінялися і повечорах коли були вільні говорили .

— чому я ніколи не чув цих розмов ?

— напевно тому що дуже рано лягав спати

— ну так — Хан підняв голову до гори поглянувши на небо — Знаєш Синмін…

— Хані обожно !!!!

Та Хан не встиг зреагувати та вмить опинився на тротуарній плитці . Відкривши очі він побачив розмитий силует якогось хлопця який навис над ним

— оце так зустріч — сказав хлопцесь, і Джисон відразу зрозумів хто то був — схоже сама доля нас зводить любий — Мінхо піднявся з землі та подав Ханові руку . Але той проігнорував його жест допомоги та знайшовши свої окуляри одягнув їх обтріпав себе від пилу

— Джисоні все добре — підбігши до брата запитав Синмін

— так все добре

— боже вибачте мого брата він зовсім не дивився куди йде — нагнувши голову сказав Кім до Мінхо

— та ні ти шо це я повинен вибачитись це ж я не дивився куди їду .

— Та ні це ви вибачте

— Синмін-а досить вибачатись цей придурок сам винен . Потрібно було дивитися куди їдеш

— Придурок ? Ей тебе що не вчили що старший треба поважати

— Ой вибачте хьон ідіот це я винен в тому що ви не вмієте їздити на скейті .

— Ей Хан Джисон досить вже . Вибаче ще раз нам вже час . Ану бігом пішли — Синмін попрошявся з Хо та взявши Хана за руку потягнув його за собою далі в парк до скейтпрощядки

— що з тобою? Чому ти так агресивно до нього ставився

— ти просто його не знаєш

— а ви що знайомі ?

— нажаль так

Синмін хитро посміхнувся та легко штовхнувши Хана плечем сказав

— він що тобі подобається ?

— фу ти взагалі в своєму розумі що ти несеш .

— хах та я просто жартю ти що

— ну і не смішні у тебе жарти — закотивши очі сказав Хан — о твій Чонін йди вже до нього скоріше — вказуючи головою на Чоніна сказав Хан. Синмін посміхнувши та пришвидшивши крок пішов у бік сидячих на лавці хлопців. Сону дивився у бік скейт майданчику а Ян читав книгу . Синмін поглянув на серйозне від читання обличчя Єні і різко почервонів . Його світле волосся падало йому на обличчя що було зосереджене на читанні

— так Кім Синмін прийди в себе , що з тобою взагалі робиться останній час — махаючи головою ніби скидаючи з неї щось подумки сказав він .

Кім тихо підійшов ззаду до Чонін та закривши йому очі своїми руками сказав

— вгадай хто — зробивши свій голос трішки грубшим сказав він . Після різкого дотику до обличчя хлопці він одразу ж відчув як той від неочікуваності здригнувся. Та потім розслабився та посміхнувшись з маленькою невпевненістю в голосі сказав

— Синмін-а?

— блін як ти вгадав — закотивши очі та забравши руки з очей Єна сказав Синмін

— що ти тут робиш ? Ти хіба не був покараний на два тижні

— так був але бабуся зжалилася над нами і відпустила на тиждень раніше — сказав Кім та всівся на лавку біля Яна .— а ти що не радий мене бачити ?

— чому, я просто трішки в шоці я налаштував себе на те що побачу тебе лише через два тижні . Чому ти не сказав вчора що тебе випускають гуляти ?

— це був сектер — Кім ще раз широко посміхнувся та поглянув у бік серверів.

— хьон — Чонін відклав книгу та підсунувся до Міна ближче

— а ?

— ти вмієш їздити на скейті

— ні

— хочеш навчу ?— запитав Єна та скочивши з лавки взяв свій скейт в руки

— та ні ти що

— ну давай , це ж не важко — він взяв Міна зі руку . Той неохоче встав з лавки та одразу ж постарався стати на скейт але його спроба була невдала . Він втратив рівновагу та майже впав але втримався на ногах.

— хахахах Міні акуратніше ,давай я тобі допоможу — він постягнув йому руку та допоміг нормально стати на скейт.

— давай відштовхуйся ногою — Синмін слухав усе що говорив йому Чонін все ще тримаючи його руку щоб не впасти

— Синмін~а ти ідеш — відпустивши руку хлопця сказав Єні все ще посміхаючись

— вау я іду — ніжний теплий вітерець дув в обличчя Міна роздуваючи його каштанове волося в різні сторони . Здавалося доки він їхав з горбка донизу весь світ зупинився і це було прекрасно . Та його спокій перевав крив Єні позаду нього

— Синмін обережно там дерево гальмуй

— Єні я не знаю як гальмувати!!— сказав він та врізався в дерево . Через хвилину до нього підбіг зхвильваний Чонін , та присів буля Кіма

— боже Синмін все добре ти не сильно вдарився ?

— та ні все нормально

— не все нормально рани потрібно обробити

— Єні це звичайні подряпини

Але той проігнорував слова Кіма та вже почав діставати з свого рюкзака невеличку аптечку

— аптечка ? Навіщо ти її носиш із собою

— спеціально для таких випадків — Чонін обробив подряпини на колінах перекісю та обережно приклеїв пластерь ніжно прогладивши його пальцями щоб краще причіпився . Синмін в той час уважно спостерігав за Яном обличчя якого було дуже зосереджене на оброблені ран . Вони все ще сиділи під деревом, надворі дув легенький теплий вітерець який іноді зривав трішки пожовклі від спеки листочки . Один з таких прилетів на голову Єні та заплутався у його світлому волоссі . Побачивши це Мін легко поміхнувся та забрав його з волося друга

— от і все — сказав Ян потираючи руки . Так Кім продовжував дивитись на нього не відводячи погляд — що ? У мене щось на обличчі? Чи у волосі — торкаючись руками обличчя а потім волосся запитував Чонін .

— ні , ні все нормально . Дякую Єні

— та за що ти дякуєш це ж через мене ти впав .

Хлопці сиділи один напроти одного та мовчки ніби розглядали одне одного . Легенький червневий теплий вітерець грався з волоссям обох хлопців розвиваючи його у різні сторони . Рука Чоніна все ще лежала на коліні Синміна, тиша між ними розбавлялась веселим галасом дітей що гралися на майданчику неподалік , співом птахів що жили на дереві під яким сиділи хлопці . Вони могли б так вічно сидіти та думаючи кожен про своє дивитись один на одного .

— I.N — почулося позаду блондина — о ти тут не один привіт Синмін — сказав Сону який нарешті згадав про те що прийшов у парк разом з другом

— привіт Сону — нарешті відвівши погляд він Чоніна сказав Кім

— Чооніііііінннн — протяжно сказав Сону привівши буля них — ти просто не уявляєш що сьогодні сталось . Ми ж з Сонхуном разом катались на скейтах і він запросив мене разом піти та пляж

— вдвох ?— запитав Чонін вставши з землі

— ні ти що , він сказав щось типу .

“— Ми з друзями на пляж збираємось хочеш з нами

— так звичайно

— ну тоді бери своїх друзів з собою великою компанією буде веселіше ”

— осьтак все і було

— ах я думаю він запропонував вам вдвох піт.

— ти що я б вже знепритомнів як би таке було. Підете зі мною — запитав Сону у хоопці які вже обоє повставали з землі

— давай я не проти . Синмін~а ти підеш?

— так чому б і ні . — сказав Кім поправивши каштанове волосся .