чому ти так рано залишив мене?

рік походив дуже швидко. холодна зима, сніг, мандаринки і тепле чай. Хан і Мінхо проводили цю зиму разом
– ей, може хвати вже- говорить Мінхо Хану, який кидає в нього сніжки. а Хан у відповідь просто посміхається свою яскравою посмішкою
– красиво- говорить Хан дивлячись на небо з зірками
– ага, такі яскраві, прям як ти Хані- говорить Мінхо, цілуючи Хана в щічку.
– Мінхо- Хана починає усміхатись і сором’язливо закривати лице
зима проходила так безтурботно і радісно. у хлопців ще ніколи так вона не проходила, це була особлива зима, не така я минулі
Мінхо сидів дома і тут йому дзвонить телефон. мама Хана? вона сказала приїхати в лікарню. Мінхо попросив Чана щоб він його завіс. Мінхо нервується, як ніколи
– Мінхо, Хан в палаті. можеш зайти- говорить мама Хана
– добре, дякую- Мінхо заходить в палату і бачить Хана у якого ледве б’ється серце- Хані як ти? скажи хоть щось- стривожено пошепки говорить Мінхо, беручи Хана за руки
– Мінхо..- пошепки сказав Хан і закрив очі, здавалось би, що він вже не відкриє їх. техніка почала піщати, серце вже майже не билось.. і потім раптом тиша..
Хан відкриває очі. він знаходиться в пустій палаті, нікого поряд немає. потім заходе лікар
– де Мінхо?- питає Хан в надіях, що він зараз зайде
– його немає.. він віддав вам своє серце. він став вашим донором
– що?- в Хана пересохло в горлі, в нього почали капати сльози. його мама і Чан його заспокоювали, тому що з новим серцем не можна сильно нервуватися. Хан не вірив що Мінхо залишив його. він не міг змиритись з тим що людина яку він так любив більше немає. десь через місяці він пішов на його кладовище
– вибач Мінхо, що не прийшов раніше. мені було боляче і я не міг. дякую тобі за все, за те що провів це рік зі мною, за те що на це новий рік ти подарував мені своє серце. дякую- говорить Хан в сльозах біля кладовища Мінхо
самий великий страх тепер у Хана дув це забути Мінхо. забути його голос, його теплі руки, то як він завжди вислуховував його. тепер його холодні руки нікому було гріти. він бував заходив в гості до Чана щоб згадати як вони проводили час разом
– Мінхо..
~Хані будь ласка випий таблетку. мене вже немає в живих
Хан випиває таблетку. і розуміє що це знову були глюки. він винить себе за те, що забрав життя Мінхо але Мінхо дав йому своє серце щоб він жив і радів, саме тому Хан хоче жити далі. саме Мінхо дав йому змогу жити. хоча Мінхо міг просто жити далі але без Хана, він розумів що він не зможе без ного, тому подарував йому своє серце
*чому ти залишив мене? чому час пройшов так швидко? скільки б нам не дали часу нам його все одно не вистачило*