Глава 1

Дівчина швидко провела рукою по гладкій поверхні столу і голосну зітхнула. Нарешті ще один важкий день у ресторані був завершений. Вона сперлась спиной на барну стійку та тихо застогнала.

Після недавньої перемоги ніндзя над Харумі та Овелордом, жителі Ніндзяго ще не встигли отямитися, як і її працівники, через що Чен доводилося працювати за усіх. Скайлор потерла плече та опустила погляд на фоторамку, з якої на неї задоволено дивився майстер вогню. Його очі грайливо витріщалися прямо у об’єктив, а губи розтягнулися у невеликій усмішці. Дівчина ображено штовхнула рамку рукою. Він казав, що обов’язково навідається до неї, як тільки ніндзя розберуться з погромом у місті. Його поміч зараз була б в нагоді. Але невже Кай дотримуватиметься обіцянок?

Скайлор спустила резинку з волосся, щоб перев’язати розпатлані пасма, як раптом почула дзвін фурина над вхідними дверима. Швидко затягнувши хвіст, дівчина обернулася. Посеред ресторану стояв червоний ніндзя. Він глибоко дихав, наче багато пробіг до цього. Через втрату стихій ніндзя більше не могли використовувати драконів, тому пересувалися пішки. Спочатку Скайлор насупила брови, намагаючись усім виглядом показати, що ображена, але як тільки вона оглянула ніндзя, схвильовано підскочила ближче. Костюм майстра вогню нагадував їй одежу привидів, коли ті нападали на Ніндзяго – уся подерта, брудна, м’ята. Штани були обдерті на колінах, деінде забруднені кров’ю, навіть обпалені на краях. Сміт стягнув маску і капюшон з обличчя, доповнюючи свій і так недобрий вигляд ранами на обличчі та заплутаним волоссям.

— Привіт, Скайлі, вибач, я…

— Боже, Каю! — вона схопила його за щоки, покрутив його голову. — Що це?! Що з тобою?!

Кай занурив руку у волосся і трохи усміхнувся.

— Гей, не переймайся, персику. Я намагався знайти хвилинку, щоб заскочити до тебе, тому довелося пожертвувати зовнішнім виглядом.

— Що з тобою?! — вже трохи розлючено повторила Чен.

Вона знала, що ніндзя постійно боронять їх місто, але проти кого? Наразі нікого зі злодіїв не залишилось. Усі у Криптаріумі.

— Каю, ти весь у крові! Тобі погано? Тобі допомогти?

— Ні, не переймайся. — він все ще посміхався, поклавши одну руку собі на бік. — У нас було одне завдання від мера. Треба було розібратися з бунтом у Криптаріумі.

Скайлор потягнула його за руку до барної стійки, після чого заскочила за неї і почала шукати аптечку.

— Він навіть ласкаво запропонував нам скористатися його гелікоптером, щоб ми дісталися туди.

— Ну звісно. Чи він вважає, що ви навчилися літати?

Скайлор не могла приховати роздратованість у голосі. Після того, як мер відправив її коханого і друзів за грати, вона змінила свою думку щодо нього.

— Ми там довго пробули. — Кай сперся на стіл, трохи примруживши очі. Дивна слабкість захопила його тіло. — Потім… Потім ми повернулися додому і увесь час я тренувався – намагався повернути стихію. Ми з хлопцями думали, що треба розпочати все спочатку…

— Спочатку? — дівчина відкрила нижню шухляду і дістала бинт. — Зі Спінджицу? Так наче це не залежало від стихії.

Раптом вона почула різкий шум. Швидко підвівшись, вона зойкнула, побачив непритомного хлопця. Перестрибнувши через стіл, вона приклала руку до його шиї. Пульс був.

Дівчина легенько поплескала його по щоках, але ніякої реакції. Вона знервовано підхопилась і знов залізла до аптечки. Чен рідко бачила непритомних людей, оскільки більшість часу проводила у ресторані, а коли і траплялись такі випадки, завжди знаходився хтось, щоб повернути постраждалого до тями. Діставши спирт, вона присіла поруч з хлопцем і нервово поводила пляшкою перед його обличчям. Це подіяло. Через різкий запах, Кай почав кашляти, розплющивши повіки. Скайлор швидко прибрала спирт, побачивши як заблищали його очі.

— Боже, Скай. — невиразно промовив ніндзя, продовжуючи кашляти. — Що за катування?

— Ти мене налякав. — вона напружено роздивлялася пораненого хлопця. — Ти мене чуєш?

— Га?… Так, так.

Чен схопила його за щоки та поглянула у його мутні очі.

— Так, я зрозуміла. — Скайлор обережно схопила того за руку. — Можеш встати?

Сміт доволі швидко підвівся, та через кілька секунд знов похитнувся. Скайлор притримала його, мовчки дякуючи, що вища за нього. Спихнувши червоного ніндзя на диван, вона схопила телефон.

— Давай я викличу швидку?

— Ні, не треба. — хлопець невдоволено потер обличчя, намагаючись прийти до тями, але лише зачепив края поранень.

Дівчина знала його нелюбов до лікарень, але що робити.

— Ну не треба. — Кай поклав голову на бортик софи. — Якщо вони покладуть мене у лікарню, моїм тренуванням гаплик.

— Це єдине, що тебе турбує? — Скайлор роздратовано повела бровою. — Як можна бути таким…

Вона замовкла оглядаючи його з ніг до голови. Її суворий погляд став м’якшим. Вона не хотіла його сварити. Він виглядав дуже втомленим і нещасним. Дівчина зітхнула і набрала номер таксі. Серце неприємно стиснулось, коли вона прислухалася до гудків. Вона не любила говорити по телефону, але іншого варіанта не було.

Почувши голос оператора, вона швидко замовила машину. Але не до монастиря. Чен розуміла, якщо це були настанови Ллойда, то вони не дадуть йому нормально відпочити. Не міг же він сам довести себе до такого стану.

Скайлор присіла поруч і провела по волоссю червоного ніндзя.

— Не хвилюйся, милий. Зараз ти відпочинеш.

Кай щось незрозуміло промовив. Йому було зовсім погано. Скайлор знервовано притиснула губи до його тім’я, обережно погладжуючи того по волоссю.

На її щастя, таксі приїхало швидко. Ще й водій був ласкавим і допоміг довести майстра вогню до машини, а потім запропонував дотягти його до помешкання дівчини.

Як тільки водій пішов з дому, Скайлор швидко почала перев’язувати коханому рани, невдоволено оглядаючи його. Нарешті закінчивши, вона поставила чайник і сіла поруч. Провівши по руці хлопця, Скайлор відчула тепло і посміхнулася. Навіть без стихії, Кай був теплим. Вона обережно впала поруч, скинувши кросівки зі своїх ніг. Чен вже так давно хотіла полежати з ним. Без клопот на роботі, без нескінченних місій. Просто відпочити. Та гучний рінгтон з телефону хлопця зіпсував ідилію.

Дівчина схопила телефон та швидко відповіла.

— Ало? Хто це?

— Скайлор? — пролунав голос Ллойда, який одразу впізнала Чен.

— О, Ллойде.

Скайлор підвелася з ліжка і покрокувала на кухню. Вона була рада, що саме він зателефонував.

— А Кай сьогодні прийде у монастир? Він навіть не попередив, що піде.

— Ні, він сьогодні буде в мене. — дівчина насупила брови. — Не хочеш розповісти, що з ним сталося? Я його таким ще ніколи не бачила. Він у прямому сенсі звалився з ніг.

— З ним усе добре?

— Це я в тебе хотіла запитати.

— Послухай, я не знаю, що розповів тобі Кай, але я не знаю. Увесь час після перемоги, ми усі відбудовуємо місто, а я окремо від інших займався справами у мера щодо охорони. Також був у Сайруса разом із Зейном.

— Почекай, тобто ви не їздили до Криптаріума сьогодні?

— Вони були там без мене. На мені наразі стільки справ. — хлопець нервово зітхнув у динаміки.

Скайлор швидко пробігла очима по столу, намагаючись зібрати усю інформацію у купу.

— Ти не проводив тренування для них?

— Які тренування? Ми усі з ніг валимося. Ці тренування були б марні. Почекай. Вони ще й тренувалися?

— Я. Я не знаю. Кай казав, що вони намагаються повернути собі стихію. Тому він тренується. — дівчина насупилась.

— Я твоєму Каю руки б повідривав. Будь ласка, заспокой його. — втомлено протягнув Ллойд. — Я не знаю, що він собі придумав, але він себе вб’є, якщо ще й тренуватися буде. А я зараз зателефоную іншим і перепитаю за їхні тренування, якщо вони були.

— Так. Добре, Ллойде, вибач. Я гадала… — вона замовкла. — Я гадала, що це ти.

— Все добре, Скай. Дякую, що повідомила.

Ллойд попрощався і кинув слухавку, залишивши Скайлор обмірковувати почуте.

 

 

Ранком Кай розплющив очі. На його подив, він побачив світлі персикові стіни, біля яких стояли зелені рослини.

— Де я? — прошепотів він сам до себе.

Ніндзя відчув як ніжні руки прибрали пасма з його обличчя. Сміт здивовано повернув голову і побачив трохи заспане, але миле обличчя коханої.

— Це я, не хвилюйся. — дівчина посміхнулася.

Хлопець обернувся і обійняв дівчину за талію. Скайлор прикрила очі і сховала обличчя йому в перев’язане плече. Бажання сварити за безвідповідальність по відношенню до свого здоров’я тимчасово зникло. Кай притиснув Чен ближче і задоволено вдихнув приємний аромат її волосся. Руки Скайлор гладили хлопця по спині, уникаючи перев’язаних поранень. Вони мовчки лежали і дрімали, іноді змінюючи пози на більш зручні. Через годину, Скайлор розплющила повіки і неохоче встала з ліжка. Перевіривши температуру лоба Кая, вона зітхнула і пішла у ванну кімнату. Не дивлячись на нелегкий вчорашній день, вона відчувала себе добре. Після теплого душу, Скайлор попрямувала на кухню, де почала готувати. Цей процес був довгим, але дівчині навпаки це подобалося – поки нікуди не спішиш, все починає приносити задоволення.

Хлопець прокинувся від приємного аромату. Кай випростався та потер голову. Потилиця все ще боліла після вчорашнього падіння. Підвівшись на ноги, він став перед дзеркалом і неспішно роздивився себе. Верха кімоно не було, лише водолазка, під якою були помітні перемотані ділянки тіла. На обличчі і руках були сліди від йоду. Пальцем, він потягнув шкіру під очима, оцінюючи розмір синців від недосипу.

— Так собі маєш вигляд, чувак.

Кай ще декілька хвилин крутився біля дзеркала, поки не почув голос Скайлор.

— Каю, ти прокинувся?

Хлопець поспішив на кухню, намагаючись привести волосся та обличчя до ладу.

— Доброго ранку, Скайлі. — він посміхнувся. — Як смачно пахне!

— Доброго.

Дівчина схрестила руки на грудях, даючи зрозуміти, що розмова буде і буде неабияка. Сміт зітхнув і впав на стілець.

— Як ти себе почуваєш? — її турботливий тон збив напруження.

— Та я цілий, не хвилюйся, мила. Трішки голова болить, але все добре.

— Я рада це чути. — вона простягнула йому чашку. — Випий. Це горячий чай. Я чула, як ти кашляв усю ніч. І зараз дам тобі ліки.

Сміту не хотілося сперечатися. Дівчина була не в гуморі. Він покірно випив пігулки та запив їх чаєм, з цікавістю слідуючи за нею.

— Я хотіла поговорити з тобою. — вона сіла поруч.

— Слухай, я розумію, я обіцяв. Пробач, Скайлі. Я справді, як тільки мав вільну хвилину, заскочив до тебе. — почав нервово тараторити Кай, але дівчина зупинила його, притуливши палець йому до губ.

— Шшш, я зрозуміла. Я не хочу звинувачувати тебе. Я хотіла сказати інше. — вона замовкла, намагаючись чітко сформулювати думку. — Мене дуже непокоять твої тренування. Вчора телефонував Ллойд. Він був м’яко кажучи у шоці, коли дізнався про твоє прагнення до повернення своєї стихії.

— Ну звісно. — хлопець трохи відсахнувся і схрестив руки. — В мене є непоганий план, який ми допрацювали з Коулом і Джеем. Треба просто пройти той самий шлях. Я гадаю, це може допомогти.

— Я не кажу, що твоя ідея не спрацює, кицю. Але зараз вам неможна так сильно навантажувати себе. Ви відбудовуєте місто, ловити поганців і слідкуєте за Криптаріумом. Це дуже важко, розумієш?

— Ніндзя ніколи не було бути легко. — хмикнув майстер вогню, трохи кашляючи. — Чому ти відмовляєш мене?

— Що? Я б ніколи. — Скайлор поклала руки йому на щоки. — Навіщо тобі ця стихія зараз? Ти ж загробиш себе!

— Бо хто я без стихії? Я не червоний ніндзя. — хлопець стиснув губи. — Від мене ніякої користі. Як я взагалі можу залишатися ніндзя без мого вогню?

— Милий, але ж твої друзі також залишились без стихії. Ти ж не вважаєш їх непрацездатними.

— Ні. Не вважаю.

— А чому себе вважаєш?

Хлопець замовк. Він не знав, що сказати. Кай розумів, що Скайлор права, але він все одно почувся фігово.

Скайлор сіла ближче і обійняла Сміта. Червоний ніндзя поклав свої руки їй на талію і сховав обличчя у її шию, все ще намагаючись придумати відповідь.

— Мій хороший, ти потрібен твоїм друзям. Не важливо, зі стихією чи без. Вони люблять тебе не тому що ти червоний ніндзя. Вони люблять Кая. Кая, який все ще сильний і добрий, у якого досі є вогник в середині.

— Ти справді так вважаєш? — Сміт розслабив брови.

— Я впевнена, Каю. Вони люблять тебе, а не твою стихію, дурнику. — вона погладила рукою хлопця по пасмам волосся, посміхнувшись. — А я люблю Кая, який не навантажує себе тренуваннями до втрати свідомості.

Кай усміхнувся і підняв на дівчину погляд.

— Вибач.

— Не вибачайся.

Чен притиснула його до себе, поклавши свою голову на його. Кай трохи здригався, коли кашляв, але дівчина все одно не відпускала його.

— Напевно, я ніколи не думав, що мене люблять ні за що. Мені здавалося інакше.

— Можливо тобі про це не казали?

— Можливо.

— Тоді я скажу. Я люблю тебе, Каю, за те, що ти просто є. Без стихії чи з нею. Ти мій герой.

Кай стиснув дівчину ще сильніше, притуляючись. Скайлор поцілувала його у тім’я і трохи навалилась на нього, змусивши його лягти на диван. Кай задоволено обійняв її і прикрив повіки. Дівчина обережно гладила його по волоссю, іноді кидаючи погляд на годинник. Їй потрібно було встигнути до ресторану і вона дуже сподівалась, що піде туди не одна.