Чи знайде правду той, хто її шукає?

Ситуація в Racoon city змінила її та її життя назавжди. Ні, Клер з дитинства розуміла, яким тяжким може бути життя та небезпечним світ. Коли батьки померли й вони залишилися з Крісом разом, кожен день став як боротьба за життя. Брат заробляв на їх життя доволі непогано, все-таки тим, хто боровся з біозброєю платили немало. Проте Клер, бувши 19-річною дівчиною все одно намагалася потягнути та забезпечити себе самостійно. Поки брат був майже у вічних відрядженнях, сестра працювала не на одній роботі й все для того, щоб власноруч оплатити коледж.

– Моя велика завжди маленька сестра, — говорив Кріс зі сміхом. Він підтримував будь-яку ідею та бажання сестри й просто не міг злитися на неї, хоча часто бажав, щоб вона більше відпочивала.

– Подивимося, як ти сміятимешся, коли я назбираю собі на коледж самостійно, — відповідала вона склавши руки й насупившись. Проте це завжди не затягувалося надовго і вона програвала брату впадаючи в сміх, який переростав потім у звичні розмови.

Про іншу сторону життя Клер чула від брата. Він часто розповідав про небезпеку світу, де людина уявила себе богом та одночасно він намагався її вберегти. На жаль, від усього не вбережеш і ситуація в Racoon city стала саме тим знайомством з пеклом, яке вже давно було відомо Крісу. Напевно єдиним, що зміг зробити брат, так підготувати її до цього. Коли Кріс переїхав в Racoon city, разом з другом їх сім’ї Баррі Бертоном, щоб працювати в  S.T.A.R.S, Клер часто приїжджала до нього. За цей час брат вчив її користуватися зброєю, що було не менш цікаво за збирання мотоциклів. До речі, таку любов до механізмів вона отримала ще при навчанні в коледжі, на який все-таки змогла назбирати самостійно. Коли брат перестав виходити на зв’язок, днями, а потім тижнями, Клер без краплі страху кинулася на його пошуки, навіть не уявляючи, що її чекатиме. Не дивлячись на все, вона навіть досі завдавала собі питання чи була до такого готова, поки Кріс ненавидів себе за те, що наразив її на небезпеку та не зміг вберегти від цих знань.

Години, тижні, місяці, роки після цього інциденту і вона знайшла себе в допомозі іншим. Шеррі ще не раз називала її мамою, трохи шокуючи Клер. Але вона любила допомагати, вона хотіла робити все, щоб діти, що постраждали від наслідків біозброї отримали допомогу, лікування та психологічну допомогу. В інший час, Кріс бажав точно такого ж, проте допомагав більше як професійних військовий борець з біозброєю, аніж волонтер.

– Клер, дорогенька, допоможи мені, будь ласка. Дитина не хоче йти на контакт, а в тебе наче є досвід, — зверталася до неї старенька колега. Клер чомусь вдавалося порозумітися з дітьми набагато краще, ніж комусь з її колег і такі випадки часто потрапляли саме до її рук.

– Звичайно Касандра, хвилиночку, — відповідала Клер та відправлялася в дитячу кімнату, прихопивши з собою м’яку іграшку та деякі солодощі. В інші дні, вона їздила на конференції, щоб представити TerraSave перед майбутніми партнерами. Кріс пишався сестрою, часто згадував в розмовах, особливо з Вінтерсами, які стали теж друзями їх сім’ї й ще одною відповідальністю Кріса. У обох Редфілдів життя було насиченим, складним, проте мало свій власний сімейний комфорт.

Правда Клер, окрім праці в  TerraSave мала ще й власне, таємне від Кріса, хобі  — шукати правду і намагатися зрозуміти звідки та хто стоїть за усіма цими спалахами вірусів. На її думку, щось ховалося набагато за простою відповіддю “Це все компанія Umbrella” і вона шукала що саме. Кріс явно б не оцінив це, він завжди намагався її захистити від страшного світу.

-… проте Кріс, я вже бачила пекло, але не бачила правди, — мовила вона сама собі стоявши навпроти стіни, де власноруч була зібрана  карта з доказами, підозрами та зачіпками, що б могли привести її до правди. Тут було більше сотні фотографій вирізок з газет, слідчих доказів. Більшість це те, що вона бачила і знайшла в Racoon city. Усе поєднувалось червоними ниточками.

Двері раптово відчинилися. З незвично швидкою реакцією, на гостя був наведений канцелярський ножик, яким щойно вирізали черговий доказ. Життя навчило Клер швидко реагувати на все, що може бути небезпекою.

– Тихо сестричко, це я. Я тебе шукав і мені підказали де тебе можна знайти. А потім я побачив увімкнене світло і… що це? – почав Кріс, поки Клер зрозумівши хто до неї завітав, намагалася закрити спиною ту саму стіну. Виглядало зі сторони смішно, бо масштаби саморобної дошки доказів були явно більшими, ніж її спина. Суворий погляд брата, закочені очі сестри й вона відходить, розуміючи, що тепер її хобі не буде таємним.

– Нагадую, мені не 15 років… 

– Ти вже доросла і в праві все вирішувати самостійно, так, я пам’ятаю, — закінчив її слова Кріс з легкою посмішкою. – Клер, я знаю яка ти талановита та мудра, проте невже ти правда хочеш в це все влазити? – спитав він, напевно вже в сотий чи тисячний раз. Кріс не вперше вловлював не аби яку цікавість сестри щодо пошуку інформації.

– Кріс, вони не знають правди. Я допомагаю і бачу стільки постраждалих людей, а особливо дітей. Це не просто дві-три дитини, їх сотні й тисячі! Я кожен раз працюю з ними й знаєш що бачу? Страх, біль, не розуміння що це, а потім порожнечу, порожнечу яка утворилася через цю несправедливість і через те, що той хто це почав, досі не заплатив за все. А якщо правда нарешті зупинить ці спалахи вірусу і ми перестанемо стикатися з новими видами невідомої біозброї? 

– Клер, ми не зможемо врятувати всіх, — протягнув брат з внутрішнім болем, болем своїх власних втрат. – Я розумію тебе, я бачив те саме, бачу кожен день і ти це знаєш. 

– Але якщо я буду сидіти на місці, то врятованих буде менше, — вона втомлено плюхнулася на своє ліжко. Поряд вмостився брат та обійняв сестру.

– Вони б тобою дуже пишалися, — раптово промовив він.

– І тобою б теж, особливо мама, — відповіла Клер, згадуючи батьків. Вони навряд чи підтримали вибір сина служити та бути військовим, захисником людей від біозброї. Також навряд чи підтримали те, куди лізла Клер. Але Редфілди завжди йшли тими дорогами, які були ближче їм, не слухаючи навіть своїх. Така впертість приносила їм як багато програшів, так і помилок. Проте Редфілди завжди пишалися кожній перемозі, навіть якщо вчора протестували проти цієї ідеї.

– Я просто хочу тебе захистити. 

– Я знаю і в тебе виходить. 

– А як же, — саркастично промовив Кріс згадуючи той самий інцидент.

– Ну не треба, по-перше, я казала, що Racoon city це був виняток, по-друге, ти ж знаєш, що це всюди, а отже врятуватися означає не померти в цьому бою. 

– Це ти від кого набралася? Леона С. Кеннеді?

– Від тебе. 

– Я такого ніколи не казав. 

– Ага, ти себе просто зі сторони не бачив. І ще головне з сигаретою, такий поважний, — Клер почала пародіювати Кріса. Той же своєю чергою почав її лоскотати зі словами: – Неправда, і взагалі ти псуєш мою репутацію, сестричко, тому я тебе залоскочу.

– Ти граєш проти правил! — вигукнула вона сміючись і намагаючись вибратися з лоскоту брата. Його найтемнішого та найтаємнішого прийому боротьби з самого дитинства.

– Хто б казав, — відповів він і теж впав в сміхову лихоманку, в слід за сестрою.  Такими були вони, Редфілди. Ходити по канату між життям і виживанням або між смертю і життям — було звичною рутиною. Поки в цій кімнаті панував комфорт, то за межами цієї кімнати, завжди так поряд і одночасно дуже далеко панувала оселя зла. Другий дім для кожного з них, другий дім, який лиш чекає того самого свого часу, щоб показати себе, а потім зникнути та полишити своє коріння. А воно завжди дає свої плоди. Ніхто не знає чи є кінець цьому безумству, навіть історії життів усіх тих, для кого оселя зла стала другим домом.