Чи зможе перерости проста прогулянка у побачення?

Коли Венздей повернулася в кімнату, то перевертень одразу підбігла до неї ледь не впавши на нерівному паркеті.

—Венздей, про що ти розмовляла з Ксав’є?—Радісно ледь не закричала Енід.

—Тебе це не повинно турбувати,—відповіла чорно-біла дівчина.

—Ну Венздей.—Промуркотіла Енід.—Ми ж з тобою подруги, скажи, будь ласка. Бо я вмру від цікавості.

—Інтересно було б подивитися на твою смерть.

—Ну Венздей.

Діалог дівчат завершився, кожна зайнялася своїми справами. Венздей як зазвичай продовжила писати свій роман, а Енід вже хотіла лягати спати, але на її ліжку сидів Річ, який явно хотів щось сказати.

*ШЕПІТОМ*

—Річ? Я так сумувала за тобою! Де ти і Венсдей пропадали ці майже два дні?

—Вибач. якщо. я. тобі. скажу. то. Венздей. відрубає. мені. палець.—Мовою жестів відповіла рука.

—Ладно… Скажи тоді, про що вона розмовляла з Ксав’є? Ти ж там був і все чув.

—Тихіше. ти. Венздей. і. Ксав’є. домовилися. зустрітися. опівночі. в. суботу. і. піти. на. просту. прогулянку. Тільки. язик. за. зубами. бо. нам. тоді. не. жити.

—Проста прогулянка? Ми повинні зробити з цього побачення! Дякую, Річ, ти найкращий!—Відказала Енід і почала думати над планом побачення для її подруги. До суботи було ще три дні, і вона повинна встигнути все організувати.

В цей час у хлопців.

—Так куди ходив, друже?—Зацікавлено мовив Аякс.—Тільки не кажи, що шукав ту готку з косичками.—Байдуже докинув хлопець.

—Власне, я якраз її і шукав.—Відповів Ксав’є, майже не відчуваючи власних ніг від радості.

—Та ну, серйозно?—Зробивши глибокий вдих Аякс продовжив —Ну і як твої пошуки? Успіхи є?

—Ага. Я її знайшов і в суботу ми підемо гуляти.—Весело продовжував Ксав’є.

—Земля тобі пухом, брате. Я б на твоєму місці втік би як тільки міг, хоч я і не трус.

—Ха-ха, дуже смішно, приятель.—Саркастично мовив художник і ліг спати.

Наступного дня Енід побігла до її хлопця—Аякса, щоб той допоміг дівчині з її планом.

—Аяксе, привіт!—Поцілувавши у щіку парубка, мовила білявка.

—Привіт. Ти якась стурбована, щось сталося?—Занепокоїно відповів горгона.

—Та ні, все добре. Я до тебе чого прибігла… Тобі Ксав’є казав про прогулянку з Венздей?

—А, ти про це… Ну так, казав, але не довіряю я цій готці.

—Ну Аякс.—Сердито мовила Енід.—Називав би ти її так менше, й вона би менше косо дивилася на тебе.

—Ладно, вибач. Так що ти хотіла?

—Коротше, вони самі з місця не движутся, треба їм допомогти!—Зробивши невелику паузу продовжила дівчина.—Зробимо з цієї “простої” прогулянки побачення!

—Нащо? Я не хочу лізти у їхнє особисте життя, це порушення особистих кордонів—Буркнув Аякс.

—Аяксе, відмови не приймаються.

—Добре, блохаста.—Не зумівши встояти перед Енід сказав Аякс.—Так який план?

—Річ сказав, що вони зустрінуться біля воріт опівночі, тобто о дванадцятій ночі. Річ піде в рюкзаку Венздей, бо він завжди з нею. Скоріш за всього вони підуть до кладовища дивитися могили, як Венздей любить.—Від цих слів Аякса перетрусило.—Перед прогулянкою треба під наші двері покласти букет чорних троянд і написати записку, що це нібито від Ксав’є. А під ваші двері після прогулянки треба покласти набір нових фарб і пензликів, і написати, що це нібито від Венздей.

—Не думаю, що щось з цього вийде, мала, але спробувати можна.—Трішки шоковано сказав Аякс.

—Ура, дякую, любий.—Радісно заверещала Енід. Чмокнувши хлопця, дівчина побігла на заняття.

Після занять Енід знайшла ідеальні пензлики і фарби для Ксав’є, та замовила їх. Пізніше дівчина знайшла і троянди для Венздей, які також замовила на суботу.

Повернувшись до кімнати Венздей помітила, що Енід якась радісно-схвильована, але не придала цьому значення. Як тільки Венздей сіла писати роман у двері постукали. Це був Тайлер.

Хоч і з Тайлера зняли всі обвинувачення в убивствах, він все ще залишався огидним монстром.

—Чого тобі?—Сказала Венздей, коли Енід відчинила йому двері.

—Венздей, привіт. Давай підемо на прогулянку?—Зайшовши до кімнати, мовив Тайлер.—Не відштовхуй мене, це марна трата своїх сил.—Посміхаючись додав Тайлер.

—З гайдами і брехунами нікуди не ходжу.—Кинула дівчина і продовжила писати роман.

—Венздей, я знаю, що ти до мене не байдужа. Дай мені ще один шанс.

—Я вже все сказала, Тайлере. А тепер йди геть.

Енід, яка просто спостерігала за цим всим до цього моменту, встала з ліжка і випровадила молодшого Ґелпіна з кімнати.

—Дякую, подруга.—Сказала Венздей не відриваючись від написання свого роману.

—Нема за що.—Спокійно мовила Енід, хоча насправді її розривало від щастя, що Венздей нарешті назвала її подругою.