Чеширський кіт

Червоно-золотиста вітальня Гриффіндора порожня дуже рідко. Кожен може вибрати для себе і своїх друзів зручний, заставлений м’якими меблями куточок, де можна  обговорити важливі події, підготуватися до зайняття або просто попліткувати. У цей пізній вечір Герміона з нетерпінням чекала моменту, коли усі розійдуться по кімнатах і вона зможе нарешті усамітнитися з найближчою для неї істотою – патронусом. Герміона намагалася згадати момент, коли усі її подруги відійшли на другий план і одні плітки змінили інші. Уся школа стояла на вухах, дізнавшись, що у Грейнджер тілесний патронус, і лише одна людина була посвячена в таємницю, що Гаррі, саме це ім’я вибрав собі хлопець, розмовляє, мислить і розсудливо міркує. Ще, що важливо, юна чарівниця не сумнівалася у вірності патронуса, йому, на відміну від балакучих однокурсниць, можна було довірити свої таємниці. І зараз їй хотілося поділитися з ним сокровенним, почути думку Гаррі і отримати пораду.

***

– Візлі не підходить тобі, – не кривлячи душею, висловився зітканий зі срібного пилу хлопець.

Сидячи на своєму улюбленому місці, камінній полиці, він вказівним пальцем поправив окуляри на переніссі і подивився в очі дівчини. Хлопцеві абсолютно не заважали підручники гриффіндорців, які безладно нагромаджувалися поруч, і вогонь, що палахкотів під його звисаючими донизу ногами.

– Герміона, – Гаррі подався вперед, спершись ліктями на коліна, – ви різні! Протилежності, може, й притягуються, але дивитися вони повинні в одному напрямку, створювати для життя ті умови, які влаштовують обох. А судячи з твоїх розповідей про Рона, у майбутньому нічого, окрім роздратування і розчарування, ви одне одному не принесете. У вас із Візлі немає нічого спільного! Ну, крім факультету.

Зауваження патронуса вийшло влучним, тому дуже образливим. Герміона набрала побільше повітря, от тільки на противагу словам Гаррі не змогла нічого заперечити, тільки нервово совалася, сидячи на пухнастому бежевому килимі перед каміном.

– О! І твоєї симпатичної рудоволосої подружки, – усміхнувся патронус. – Красива й зухвала! – він не відривав погляду від обличчя господині, з трепетом куштуючи на смак усі її емоції та почуття.

– Гаррі! – обурилася Герміона. Щось вкололо всередині грудей в словах безтілесного хлопця. Хіба він сміє так відкрито захоплюватися іншою дівчиною? Неприязнь по відношенню до подруги, наче перехожий, що випадково зачепив плечем, вдарила грифіндорку в саме серце.

– Зачекай-но! – блискучий блідо-блакитний дим шлейфом потягнувся за хлопцем, який зістрибнув із камінної полиці. Гаррі в одну мить перемістився до дівчини, присів навпочіпки і, завмерши за кілька сантиметрів від її обличчя, підозріло примружився. – Це що за емоція?! Грейнджер, ти ревнуєш? – на його обличчі розквітла задоволена усмішка, що надавала йому особливого світіння.

Герміона задихнулася від обурення. Вона вчепилася пальцями в килим. Щоки чомусь запекло, ніби в них пихнули жаром. Дівчина спробувала зосередитися на очах патронуса, але не витримала пронизливого, спраглого відповіді, погляду. Вона справді ревнувала його, від цього почувалася нерозумно, адже ніхто не закохується в того, кого любити протиприродно. Жар повільно обпалив усе тіло. Герміона не встигла розкрити рота, щоб збрехати, як Гаррі присунувся ще ближче до неї, торкаючись прозорими губами кінчика носа.

-Не хвилюйся, Герміона, я тільки твій, – ласкаво посміхнувся він, помічаючи, як червоніють щоки його пані, – ти ж знаєш!

– Згинь, Гаррі! – вона відвернула обличчя, відчуваючи тепло на кінчику носа. – Я люблю Рона!

– Як накажете, моя прекрасна пані! – награно підкоряючись, відповів хлопець. Посмішка зникла так само швидко, як і його радісні емоції. – Повторюй частіше собі ці слова! Навіювання – сильна річ, – віджартувався патронус і, втративши обриси, перетворився на клубок іскристого пилу.

Останнє, що вона бачила, підморгування хлопця і широку лукаву посмішку. Герміона вкотре придушила усмішку, бачачи, як поступово в сутінках розчиняється її патронус.

“Він немов чеширський кіт. І коли-небудь зведе мене з розуму. Я надто звикла до цього нахаби, – фиркнула дівчина. – Якби він був людиною, впевнена, багато дівчат вважали б його привабливим”.

Герміоні лестило, що саме їй дістався такий патронус. Гаррі з’являвся на її поклик не тільки коли був потрібен захист, він якимось чином знав, що саме треба сказати або зробити, щоб заспокоїти або підтримати, і тільки від нього вона не могла приховати своїх емоцій і переживань. Та й просто базікати з ним було цікаво: на диво, він дуже багато знав про школу, магію і маґлів, але звідки хлопець це знав, пояснити не міг або не хотів.

“Я сама прагну до спілкування з ним”, голос всередині прошепотів знущанням. – «Він занадто близький до мене, як для Патронуса. Він як наркотик, який кожен раз, я хочу ще більше і частіше! “ – Це ти? – вигукнула Герміона, не в змозі повірити, що сама вона так думає. Щось знову змусило її щоки почервоніли, а її серце, щоб пришвидшити його стук у передчутті чогось прекрасного.

– Як ти дізналася? – приємно прохрипів голос з-за спини.
Герміона обернулася. На вході до вітальні Гріфіндора стояв Рон — хлопець, якого вона зовсім недавно ревнувала до своєї подруги і заздрила, бачачи  розпухлі від поцілунків губи Лаванди. Вона пройглася поглядом по високому хлопцю: Візлі тримав широкою долонею вирох зім’ятих сувоїв.

-Рон, – усміхнулася дівчина, – це неможливо пояснити, просто…

-Передчуття? -поцікавився Візлі і, підійшовши до неї, важко опустився поряд.

– Так, – збрехала Грейнджер. Вона чекала, що їй відповість патронус. Вона похитала головою, розуміючи, що Гаррі ніколи не з’явиться перед нею за його бажанням. Її охопило збентеження, але, бачачи, як Рон розвертає перед нею сувої, відчула перчинку на пфднебінні.

«Рон потребує мене, але не так, як Лаванду».

– Це можеш тільки ти, Герміоно! Я вірю тільки в тебе і твою допомогу,- він побійняв дівчину за плечі і притулився чолом до її скроні.
Відчувши приплив енергії, вона шепнула, ніби кажучи своєму скептично налаштованому патронусу: «Ось бачиш!», але відразу подумала про те, що відповів би Гаррі: «Він потребує тільки їжі!».

-Я потрібна тобі, Роне! -сказала вголос дівчина, подумки сперечаючись сама з собою і переконуючи себе у своїх ілюзіях.

– Ага! – буркнув він, підсуваючи ближче сувої. – Я не зрозумію, як виконати це завдання, – у кімнаті пролунало чиєсь гучне незадоволене цокання язиком. – Що?! – він одразу ж здивовано подивився на подругу, подумавши, що це вона так обурюється. – Якщо не хочеш допомагати… – він улистливо подивився їй в очі.

– Усе нормально, Роне! Я буду тобі допомагати! – усміхнувшись, голосно відповіла Герміона, зрозумівши, що Гаррі все ще тут і готовий відмовити її від необдуманого вчинку.

Ледь розчувши невдоволене фиркання патронуса, вона відчула внутрішню порожнечу, зрозумівши, що Гаррі зник остаточно. Вона роздратовано схопила сувій і спробувала зосередитися на допомозі Рону. Незабаром їй принесло задоволення знаходження поруч Візлі, але воно було якимось дивним, неправильним, ніби замість збитих вершків їй підсунули гірчичний соус. Щойно із завданням було покінчено, Рон розсипався в подяках і чмокнув Герміону в скроню.

– Охохо! Я не вчасно? – продзвенів дзвіночок голосу молодшої Візлі. Вона склала руки на грудях і усміхнулася, бачачи, як брат і подруга підхоплюються з місця. Несподівано зачепившись поглядом за сувої, вона вмить почервоніла, очі перетворилися на вузькі щілинки. – Я ненавиджу тебе, Роне! Ти жахливий ледар і підлабузник!

– Не вчи вченого! – обурився Рон і, ще раз обдарувавши Грейнджер подяками, ретирувався з вітальні, поки сестра не кинулася на нього з кулаками. Джинні, отримуючи задоволення, встигла наостанок штовхнути його плечем.

– Герміона! – тепер її обурені карі очі впивалися в подругу, – як ти можеш йому таке дозволяти?! Рон – мій брат, але він тобі не підходить!

– Так, Гаррі теж так сказав… – видихнула Герміона, не відриваючи погляду від дверей, за якими сховався рудоволосий хлопець.

– Га-аррі, – промурликала його ім’я дівчина. – Хочеш побачити свого красеня-патронуса наживо? – закусивши губу, зашепотіла Джині. Озирнувшись навколо, вона поспіхом підійшла до Грейнджер, обхопивши її плечі руками. – А? – її очі заблищали, губи красиво вигнулися в усмішці.

“Гаррі і щодо Джіні має рацію. Гарна й зухвала!” Вона ласкаво дивилася на грифіндорку, подумки захоплюючись її сміливістю.

– Ти знаєш, як це зробити? Але навіщо тобі мій патронус?

– Ага! – упевнений погляд не змушував у ній засумніватися. – Скажи “так!”, і я відкрию тобі секрет, моя дорога всезнайко.

Герміона насупилася, її зачепило, що Джінні може знати щось більше, ніж вона.

– Гермі, у тебе унікальний патронус! А що якщо він зачарований або на нього накладено закляття?

– Патронуси не прокляті, Джинні, – зробила влучне зауваження Грейнджер.

– У-у-у! – вона з напускною образою опустила плечі. – Давай спробуємо, – вона з’єднала долоні в благальному жесті. – Ну хочеш, можемо спочатку поекспериментувати на моєму коні?

Пропозиція Візлі була занадто привабливою. Їй знадобилося всього кілька хвилин, щоб обміркувати своє рішення, і подруга терпляче чекала. Спогади перенесли її на кілька днів назад, у той вечір, нещодавно проведений із Гаррі,

– Експекто патронум! – вона прикрила очі й змахнула паличкою, відчуваючи, як тіло покривається приємною ейфорією, уже відчуваючи, що Гаррі тут.

Тисячі іскор зіткалися у високого стрункого хлопця. Прискіпливий, уважний погляд був спрямований кудись у простір. Дівчата задивилися на незвичайного патронуса, на його мужні риси обличчя, добре складене тіло, подумавши, що готовність захищати просочила все його тіло й розум. Джинні голосно зітхнула.

– Ну пощастило ж!

– По вашими обличчями я можу зрозуміти, що привабливий за людськими мірками, – патронус став перед дівчатами, дозволяючи себе вкотре гарненько роздивитися.

– До біса гарний, Гаррі, – проспівла його ім’я Джінні, – ти б користувався великою популярністю серед дівчат! Твій погляд… у мене мурашки по шкірі!

Джіні відкрито захоплювалася зовнішністю хлопця, а Герміону вражало, з якою гідністю він тримався і не намагався хизуватися перед ними. Почуття власництва нахабно зашепотіло: “Мій! Він тільки мій, Джінні!”, і це знову повернуло щокам непроханий рум’янець.

– Слухай, а ти хочеш стати людиною? – без прелюдій випалила Візлі.

Він трохи нахилив голову, роздумуючи про пропозицію, і за мить зайняв улюблене місце на камінній полиці. Дивлячись на дівчат зверху вниз, спитав:

– Герміоно, а ти хочеш побачити мене людиною?

Серце зайшлося в шаленому танці. Вона намагалася приховати своє справжнє бажання, задумавшись про наслідки, що робитиме, якщо все ж таки погодиться на авантюру Джіні? Де вона його ховатиме і що стане з Гаррі потім, після того, як магія перетворення закінчиться.