Четвертий розділ. Минуле в крові

Діана сиділа в темряві на задньому сидінні машини, її пальці нервово стукали по дверці, неначе це могло заглушити те, що вирувало всередині неї. Її погляд був спрямований у вікно, але вона не бачила нічого, окрім своєї боротьби. Сила, що завжди була частиною її, тепер здавалась чужою і некерованою. Немов гроза, що назбиралася в небі, вона готова була вирватися у будь-який момент. Їй було важко дихати — не від страху, а від того, що кожна клітина тіла кричала, що ще трохи, і вона зламається.  

“Чому я знову на цьому полюванні? Що я тут роблю? Що, якщо я втрачу контроль і знову завдам шкоди тим, кого люблю?” — думала вона, стискаючи руки в кулаки. Її внутрішній голос нагадував, що полювання — це її сутність, її спосіб бути частиною братів. Але тепер усе було інакше. Вона боялася, що її сили стануть загрозою, а не порятунком.  

На передньому сидінні Дін і Сем обговорювали останні зникнення, їх голоси наповнювали автомобіль: 

— Це не схоже на звичайного вампіра, — сказав Сем, гортаючи свої записи. — Забагато слідів, вони дуже хаотичні. Якщо це зграя, то чому так безладно? 

— Може, це взагалі не вампіри, — відповів Дін, міцно тримаючи кермо. Його голос звучав різко, але він намагався залишатися спокійним. — Чорт забирай, Сем, ми знайшли три тіла, і всі в різних місцях. Якщо це зграя, то вони діють не за правилами.  

Сем нахмурився, уважно перечитуючи звіти: 

— А якщо це щось інше? Щось, що працює поодинці, але змінює стратегію? Або… 

— Або нічого, — перебив його Дін. — Ми знайдемо його, Сем. Навіть якщо це зграя чи одинак. Ми вже таке проходили. 

 На задньому сидінні Діана затримала подих. Її сили відгукнулися на обговорення монстрів, немов намагаючись змусити її втрутитися. Вона витягнула пачку сигарет і запальничку з кишені куртки. Її руки трохи тремтіли, але вона швидко підпалила одну з сигарет і зробила глибокий вдих. Дим на мить заповнив її легені, ніби витісняючи хаос, що бушував усередині.  

— Ти серйозно? — Дін різко глянув на неї у дзеркало заднього виду. Його голос був незадоволеним, але тихим, щоб не вибухнути відразу. — Ми на полюванні, Діана. І ти вирішила закурити? 

— Знаю, — відповіла вона, не дивлячись на нього. Її голос був майже беземоційним, як захисна стіна, що вона намагалася зберегти. — Але це допомагає.  

Дін видихнув і повернувся до дороги, не знайшовши слів, щоб її зупинити. Він знав, що вона права — це був її спосіб заспокоїтися і впоратися зі своїм станом. Але від цього йому ставало ще тривожніше. Він бачив, як щось точить її зсередини, але не міг зрозуміти, як їй допомогти.  

Сем, який спостерігав за цією сценою, нарешті озвався: 

— Нам потрібен план. Не лише для монстрів, але і для… — він на мить глянув на Діану, але не закінчив.  

Діана помітила цей погляд. Вона зробила ще одну затяжку і видихнула дим через прочинене вікно. Її пальці більше не тремтіли, але їй було важко повернути думки у спокійне русло. 

— У вас є план, — вона тихо сказала, навіть не спробувавши поглянути на братів. — І вам не потрібен ще один головний біль у вигляді мене.  

Дін глянув на неї знову, цього разу більш м’яко. Його голос став майже братським, турботливим: 

— Головний біль? Ти про що? Ти тут не для того, щоб бути “зайвою”. Ти наша сестра, і якщо ми вплутаємося в щось серйозне, то вплутаємося разом.  

Діана кинула недопалок у баночку з водою, яку завжди тримала під рукою, і нарешті підняла погляд на братів. 

— Разом? Ви навіть не знаєте, що я можу зробити… Я боюся, що в один момент замість допомоги я нашкоджу вам. 

 Її слова зависли в повітрі, змусивши і Діна, і Сема замовкнути. Але вже за мить Діана, ніби вирішивши щось для себе, тихо сказала: 

— Можливо, я можу бути корисною іншим способом. 

 — Яким? — Сем глянув на неї насторожено. 

 — Я можу стати приманкою, — сказала вона, її голос звучав твердо, хоч усередині все стискалося від страху. — Якщо це вампір, то він піде за жертвою, правильно? Влаштуємо пастку. Ви прикриєте мене. 

 — Приманкою? — Дін вигукнув, різко загальмувавши машину на узбіччі. — Ти з глузду з’їхала? 

 — Дін, послухай, — перебила вона. — Це найкращий спосіб. Ви знайдете закинутий будинок, Сем буде мене страхувати, а ти тим часом знайдеш кров мертвяка, щоб знерухомити його. 

 Брати мовчали. Їхні обличчя свідчили про боротьбу між логікою і братською турботою. Сем перший порушив мовчання: 

— Це небезпечно, але може спрацювати… Якщо ми будемо поруч. 

 Дін мовчав, а потім голосно видихнув: 

— Добре. Але якщо щось піде не так, ти вибираєшся перша. Зрозуміла? 

 Діана кивнула, відчуваючи, як у її грудях піднімається нова хвиля рішучості. “Я зроблю це. Навіть якщо боюся. Для них.” 

 У темному, холодному приміщенні закинутого будинку вампір був прив’язаний до стільця міцними ланцюгами, просочений кров’ю мертвяка. Він виглядав виснаженим, але в його очах горів божевільний вогник. Дін і Сем стояли перед ним, кожен із братів тримав зброю наготові. Діана трималася осторонь, спостерігаючи з тіні. Її руки стиснуті в кулаки, а сила всередині була немов замкнена буря, готова вирватися. 

 — Де інші? – різко запитав Дін, нахиляючись ближче до вампіра. — Де дівчата, яких ти викрав два дні тому?  

 Вампір мовчав кілька секунд, його обличчя освітилося кривою посмішкою.  

— Ви навіть не уявляєте, як це було весело, — почав він із насолодою в голосі. — Вони кричали, благали… Одна навіть обіцяла продати душу, аби я її відпустив. 

 Діана вдихнула різкіше, але мовчала. Її пальці стислися ще міцніше, нігті вп’ялися в шкіру долонь. 

 — Говори, виродку! — гаркнув Дін, тримаючи мачете ближче до його обличчя. 

 Але вампір тільки засміявся, поглядаючи на Діану: 

 — А вона мовчазна. Що, боїшся зламатися? Боїшся, що я змушу тебе відчути те, що вони відчували? Одна з них була така слабка… але я її змінив. Зробив так, щоб вона осушила свою подругу. Це було просто чудово. 

 Діана відчула, як всередині неї все стискається. Сила, яку вона стримувала, почала пробиватися назовні, як тріщини в скелі під сильним тиском. Вона зробила крок назад, намагаючись взяти себе в руки, але вампір продовжував говорити: 

 — Вона плакала, але потім… потім її очі засяяли. Вона зрозуміла, як це прекрасно бути — монстром. І коли вона вбила подругу, я змусив її випити кров, перш ніж відпустив її на свободу. 

 — Замовкни! — закричав Дін, але Діана вже не чула його. 

 Сила вивергнулася назовні, мов вибух. Вона різко підняла руки, і братів відкинуло назад, ніби їх штовхнула невидима хвиля. Двері позаду хлопців зачинилися з гучним грюкотом, і замок сам собою клацнув. 

 — Діана! Що ти робиш?! — вигукнув Дін із-за дверей, але вона його ігнорувала. 

 Вона наблизилася до вампіра, її очі темніли, а сила, що вирувала в ній, стала невидимою хваткою, яка обхопила його нутрощі. Вампір захлинувся, його тіло зігнулося від болю, але замість криків він засміявся:  

 — Ти сильна… навіть дуже. Але що далі? Думаєш, це мене зупинить? 

 Діана вдихнула різкіше. Її сила тепер не лише стискала його органи — вона відчувала все, що він переживав. Кожну мить жаху, кожну насолоду, яку він отримував від мук своїх жертв. Його емоції — садистський тріумф, байдужість до страждань і відлуння їхніх криків — проривалися в її свідомість. 

 Але цього було мало. Її сила копнула глибше, і раптом вона побачила все, що він описував. Вона побачила молоду дівчину, яка стояла в крові своєї подруги, плачучи і тремтячи, як листок, а потім, під впливом вампіра, посміхнулася і вкусила її тіло. Інша сцена — інша жертва, прив’язана до стільця, волала про допомогу, поки він грався з нею, як кіт із мишею. 

 — Говори! – крикнула Діана, її голос змінився, став глибшим і більш зловісним. Вона стискала його серце, і вампір знову захлинувся. 

 — Ти ніколи не врятуєш їх! — прошипів він. — Вони вже мої… І ти будеш моєю теж… 

 Його слова були останньою краплею. Раптом Діана втратила себе в гніві. Вона вже не бачила кімнати, не чула криків братів із-за дверей. Вона тільки відчувала, як її сила стискає, розриває, підкорює. 

 — Діана! — кричав Сем. — Це не ти! Ти не можеш дозволити йому перемогти! 

 — Відпусти його, зараз же! — волав Дін. 

 Їхні голоси, спочатку далекі, нарешті прорвалися крізь туман у її свідомості. Вона опустила погляд на свої руки й побачила, що вони буквально знаходяться в грудях вампіра. Її пальці стискали його серце, а його губи тремтіли, вимовляючи слабке “прошу”. 

 Діана відступила, повільно витягуючи руки з його грудей. Її сила слабшала, залишаючи по собі порожнечу і біль. Двері відчинилися, і брати кинулися до неї. 

 — Діана, все добре, — сказав Сем, обережно беручи її за плечі. — Ти тут, із нами. 

 Вона мовчала, важко дихаючи, дивлячись на вампіра, який осів на стільці, майже без свідомості. 

 — Я побачила, де вона, — тихо прошепотіла вона. — Але… але більше я так не можу. 

 Дін подивився на неї з сумішшю тривоги та розуміння: 

 — Ти не повинна була цього робити одна. Ми тут, Діано. Разом ми впораємося. 

 Після того, як брати позбулися тіла вампіра, вони вирушили до місця, яке він назвав перед смертю. Це був старий склад на окраїні міста, занедбаний і темний. Ліхтарі кидали слабке світло на облуплені стіни, а навколо панувала мертва тиша. 

 Дін ішов першим, стискаючи в руці мачете, а Сем йшов позаду, тримаючи таке ж. Обидва були насторожені, напружені, готові до будь-якої несподіванки. Діана йшла між ними, її обличчя було блідим, а очі видавали тривогу. 

 — Як думаєш, ми встигнемо? — напружено прошепотів Сем. 

 — Не знаю, —відповів Дін, стискаючи рукоять мачете сильніше. — Але краще ми знайдемо їх живими. 

 Двері складу виявилися прочиненими. Вони повільно зайшли всередину, і запах крові одразу вдарив у ніс. Він був густий, насичений, майже нестерпний. 

 —Чорт, – видихнув Дін, зиркнувши на Діану. — Тримайся позаду. 

 Вона кивнула, намагаючись зберігати спокій. 

 У дальньому кінці приміщення вони знайшли старі двері, що вели до підвалу. Замок був зламаний. Дін обережно відчинив двері, і їм відкрилися вузькі сходи, що спускалися в темряву. 

 —Я піду першим, сказав Дін, і Сем мовчки кивнув, тримаючи мачете напоготові. 

 Сходами вони спустилися у просторий підвал. Ліхтарики висвітлили обшарпані стіни, вкриті пліснявою, і калюжі на бетонній підлозі. Але те, що вони побачили далі, змусило всіх завмерти. 

 У центрі підвалу лежали два тіла. 

 Одна з дівчат була зв’язана мотузками, її обличчя застигло в жаху, а на шиї були помітні сліди укусів. Друга дівчина була мертва, її тіло лежало поруч… без голови. На руках і обличчі була засохла кров, а навколо калюжа червоного. 

 — Чорт забирай… — прошепотів Дін, закриваючи рот рукою. 

 — Що це? – запитала Діана, її голос був майже беззвучним. 

 Сем повільно опустився на коліно, оглядаючи мертву дівчину без голови. Його погляд був серйозним. 

  Це була не його робота, — сказав він. — Вона втратила контроль… Обернувшись, вона вбила свою подругу з голоду. 

 — А він потім убив її, коли вона стала непотрібною, — похмуро додав Дін. 

 Діана зробила кілька невпевнених кроків уперед, поки не стала навпроти тіл. Її очі наповнилися сльозами, і вона відчула, як у горлі стискається від болю. 

 — Вони ще теплі. Ми запізнилися зовсім на трішки, — прошепотіла вона, відчуваючи, як її серце стискається. 

 — Це не твоя провина, Ді, — озвався Сем, дивлячись на неї. 

 — Але вони були тут… живі. Я могла… — вона зупинилася, відвертаючи голову, бо сльози вже почали текти по її щоках. 

 Дін наблизився до неї і поклав руку їй на плече. Його погляд був тверезим, але співчутливим. 

 — Ти зробила все, що могла, — сказав він. – А тепер давай зробимо те, що потрібно. Ми їх звідси заберемо. 

 Діана кивнула, витираючи сльози, але її погляд усе ще був наповнений болем. Вона востаннє глянула на дівчат і ледь чутно прошепотіла: 

 — Пробачте. 

 Їхні тіла стали мовчазними свідками того, що полювання не завжди приносить перемогу.