— Гора Халласан, також відома як Халла — найвища точка всієї Південної Кореї…

Се Бьок сідає серед фіолетових квітів. Назви вона не знає та й не цікавиться.

Прекрасна погода: було попередження про нестерпну спеку, через що ледь не довелося скасувати сьогоднішню поїздку, проте, зрештою, температура підіймалася не надто високо — тож ось вони тут.

Приємно.

Вона втомилася слухати нудного провідника. Він лякав її своєю байдужістю. Навіщо працювати там, де тобі не подобається? Особливо з урахуванням того, що ці екскурсії безкоштовні.

Се Бьок нахиляється до квітів і вдихає солодкий аромат.

Дивно, звісно. Це все. Дивний аромат, дивні квіти, дивний гід.

— Гей! Ти чого?

Поруч сідає кохана. Довге (воно завжди таким здавалося) волосся м’яко лягає на плечі, а його господиня, мила Чі Йон, щасливо всміхається.

Від одного погляду на неї губи Се Бьок мимоволі піднімаються і вона знову опускає погляд на квіти:
— Нічого.

— Я ж бачу. Могла б мені сказати. Може, разом посумуємо, — Чі Йон смикає плечима і зриває квітку, адже однаково їх тут ще… море.

А вона квіти любить… або ж тільки рвати їх.

Обережними пальцями крутить стеблинку і підносить квітку до себе. Теж вдихає. Двічі кліпає, брови її злегка смикаються, відкидає рослинку вбік: аромат і їй дивний.

А Се Бьок розуміє, що дивиться надто довго й надто уважно. Відверто — витріщається. Спокійно нахиляє голову:
— Сон безглуздий.

Чі Йон і так занадто часто притягує погляд, але зараз, коли за її спиною вже сідає сонце, вся ця картина має ще кращий вигляд.

Хочеться просто навіки залишитись тут і зараз.

Дівчина торкається долонями ніг Се Бьок і мовчки, м’яко тисне на них, аби повністю покласти на траву. Опускає голову на її стегна.

Стає ще гарнішою.

Підбирає і так зірвану квітку та підносить її до обличчя Се Бьок. Та лише ледь нахиляється до неї, коли Чі Йон навмисно піднімає рослинку ще вище, тому вже наступної миті ніс коханої опиняється між фіолетових пелюсток. Вона усувається і миттю тре його від пилку.

Чі Йон дзвінко сміється, а Се Бьок помічає, що готова ще нескінченну кількість разів ось так втикатися в квіти, аби тільки чути такий милий сміх.

— Ну то як? Що тобі снилося? — Чі Йон починає виривати по пелюстці, щось уважно шепочучи лише губами, а Се Бьок ледве стримує себе, аби не поцілувати її. І, все ж таки, хочеться розповісти.

— Та якась дурниця про гру на виживання для людей, яким потрібні гроші. І я в ній брала участь.

Переводить погляд на оченята Чі Йон і забуває, про що говорила. А та слухає — продовжує без поспіху виривати пелюстки та уважно дивиться на Се Бьок — весь її вигляд про це говорить.

— І ти перемогла тих невдах?

І чомусь стає соромно. Ні перед ким у світі не було так, як перед нею.

Вона мила.

— Ні, — відводить погляд і крутить головою, — байдуже.

— Ну й добре.

Чі Йон повертає всю свою увагу на останню пелюстку й хочеться продовжувати говорити — про все, що завгодно, аби лише кохана знову глянула на неї.

Остання пелюстка.

— Любить, — шепоче дівчина і викидає стебло. Знову дивиться на Се Бьок, після чого смикає плечима і відводить погляд. Екскурсовод уже далеко попереду, але Се Бьок тут. Вона, до речі, досі мовчить. Незабаром підтискає губи.

Говорити правду й справді жорстоко.

— Ти там теж була.

Темні очі Чі Йон миттєво наповнюються зацікавленістю. Вона піднімає брови та підсувається ближче.

— Треба було грати в марблс. Ми були в парі.

Тихий, добрий смішок: Чі Йон відводить погляд. Се Бьок не може стримати усмішки: кожна деталь у дівчині поряд прекрасна й хочеться забути безглуздий сон або хоча б не пам’ятати всіх фарб.

— Ти б виграла.

Чи варто продовжувати?

— Ми вирішили, що переможе той, хто кине кульку далі. Ти мені піддалася.

Чі Йон дивиться спокійно, ніби й так це знає. А Се Бьок уже мовчить. На її обличчі немає відвертого суму, та Чі Йон однаково розуміє її надто добре.

— Гей, мені теж сниться всіляке, і нічого, — вона підводиться і сідає на коліна коханої. Усміхається і цілує в ніс.

Стає ще тепліше, хоча в грудях досі щось неприємно поколює. Се Бьок у легкому розгубленні дивиться за спину дівчини.

— Він був у квітці.

Чі Йон дуже мило хихикає й усміхається. М’яко торкається щік і повертає її увагу на себе:
— Ну то й що? Ніс однаково твій.

Губи мимоволі піднімаються і Се Бьок поспішає опустити хоча б погляд.

Чі Йон цілує її в маківку настільки м’яко й спокійно, що мимоволі забувається все, хоча рідний голос і змушує відволіктися від поцілунку.

— То як? Чому сумуєш?

Се Бьок спідлоба дивиться на Чі Йон:
— Ти реально..?
«…не розумієш», та чомусь вимовити цього не вдалося.

Чі Йон із легкою, спокійною усмішкою відводить погляд. Кілька секунд думає, а потім легко всміхається й знову дивиться на Се Бьок. Трішки задивляється та згадує про ненадану відповідь.

— Так. Ну, сон наснився. І що?

Погляд самостійно опускається.

— Я так і в житті зробила б. А сни й мені дивні сняться – і нічого, нормально, — смикає плечима Чі Йон і мило всміхається. Се Бьок цього не бачить, та відчуває — і мимоволі всміхається сама. Емоція слабка, здається, майже сумна, та справжня.
Така подобається Чі Йон навіть більше.

Вона м’яко гладить великими пальцями щоки Се Бьок. Повільно нахиляється ближче, уже цим примусивши кохану повернути погляд на неї.

І цілує.

М’яко, спокійно: Се Бьок однаково її дівчина, а не чиясь іще, та й, здавалося, довіряти їй — це те, що Чі Йон уміє найкраще.

Усувається від сухих, та однаково милих губ і ніби стомлено всміхається.

— Мені колись снилося, — підводить погляд, — що я прийшла додому, а моя мама лежала мертвою на підлозі, поруч стояв так званий батько з ножем у руках.

«Мама» та «батько».
Відчутна різниця.

Чі Йон хитро, мигцем дивиться на Се Бьок, а та слухає — настільки уважно, що Чі Йон мимоволі всміхається.

— А потім… було нецікаво, та наступним був мій батько, а з ножем біля нього стояла вже я.

Чі Йон повертає увагу на Се Бьок і погляд помітно гуляє її обличчям. А та продовжує слухати, ніби насправді історія мала закінчитися не так.

— Навіть не знаю, що краще: власноруч убити батька, який до цього вбив твою маму, чи брати участь у грі, де заради грошей загинуло безліч людей, — вона хихикає і Се Бьок відразу піднімає погляд на неї.

Нехай посміється ще.

— То я до чого: хіба тобі не байдуже на дурні сни? Це як… вірити в якусь шалену вигадку та думати, що вона дійсно має якесь значення.

Се Бьок усміхається і ледве нахиляється. Руки обіймають талію Чі Йон і дівчина втикається носом їй у плече.

А кохана знову хихикає.

Тепло.
Адже їй так і казали: на Чеджудо буде тепло.

— Що ти робиш?

Се Бьок притискає її ближче і хитро посміхається:
— Витираю об тебе ніс.

— Гей! — сміється Чі Йон і заради жарту намагається відсторонитися, та згодом і сама міцно обіймає дівчину.

Се Бьок здається, що так вона б і просиділа все життя, та це саме життя, в особі Чі Йон, підкидає несподівані пропозиції:
— Гайда вип’ємо мохіто? Екскурсія однаково безкоштовна та й гід там розповідає ін-фу, яку можна в Інтернеті легко знайти.

Тепер хихикає Се Бьок, тихо і спокійно:
— Ми пили його перед екскурсією.

— Давно це було! Мабуть, тому ти й встигла цей сон переглянути? Дорогою сюди?

— Ми вирушили п’ятнадцять хвилин тому.

Обидві мовчать. Чі Йон міцніше обіймає Се Бьок і стомлено, та спокійно всміхається:
— Так… я забула.

Се Бьок не може стримати усмішки і притискає дівчину ближче. Чі Йон звучить сумно, проте Се Бьок добре знає її, тому й сама засмучуватися не поспішає.

— Візьмімо ще мохіто? Ми ж на відпочинку!

Тому й не поспішала.

І що залишається? Обдумати відповідь не вдається: Се Бьок обережно опускає з себе дівчину (втім, та й сама охоче зіскакує), піднімається з місця і бере кохану за руку. Стає і справді тепло.

Назавжди тут залишатися не хочеться.

Якщо з Чі Йон — то лише вперед.