Час подорожі

                      

Сонячний ранок. Чутно, як щебечуть пташки за вікном. Техьон відчинив віконце і відчув свіже повітря. Саме цей ранок прекрасний і спокійний, на диво, немає ніякої метушні. Разом із природою прокидається й хлопець, протираючи очі він йде на кухню, робити собі ароматну та смачну каву, поглядаючи на красу за вікном.

Через деякий час він повертається у свою кімнату, присівши на своє м’якеньке ліжко почав роздумувати , що він покладе у валізу.

Розклавши по купкам одяг та інше, він дістав з верхівки шафи чорну валізу та почав все складати. Поки він все компакненько складав, йому зателефонував Чонгук.

 

– О, я якраз про тебе думав, — Техьон й надалі пакував вілізу, тримаючи телефон плечем, — зібрав речі? – поцікавився Кім.

– Так, в мене їх небагато, а ще, я все ж таки домовився з тіткою, – Чонгук видохнув, немов скинув з себе тягар, так як для нього залишити молодшого брата та сестру складно, — вона посидить цей місяць з малечою, поки я буду в таборі.

– Це добре, що уладив проблему. До речі , ти як ставишся до цієї подорожі? А то в мене якесь передчуття погане, щодо цього всього.

– Йой, та не хвилюйся ти. Цей місяць пройде швидко, та й ти відразу зі всіма законектишся, – Чонгук підморгунув, ніби Техьон стояв навпроти, – ще потім жалітися будеш, що час так швидко пройшов.

– А раптом я їм не сподобаюсь? Тоді, взагалі, який сенс туди їхати… – сівши назад на ліжко, Кім підігнув колінка.

– Не гадай на перед, ти з людьми ладиш на всі сто. А сенс туди їхати є, це емоції та гарно проведений час.

– Та я знаю, але сумніваюсь.

 

Техьон така людина, яка все добре робить і знає це, але все одно він завжди не впевнений в своїх діях.

 

– А ти не сумнівайся, будь впевненим, – Чонгук підпер телефон плечем, – ладно, я побіг, ще треба до складати речі.

– Удачки тобі!

 

Закінчивши розмову Техьон пішов на кухню, аби поснідати. Насипавши шоколадні пластівці, він залив їх молоком, присівши за стіл почав їсти.

 

– Це ж треба ще й перекус в дорогу взяти, ммм… піду у магазин та куплю” – подумав Кім.

 

Поїв, помив посуд, одягнувся, взяв гроші та пішов за перекусом.

Уже в супермаркеті він взяв корзинку та почав набирати різні смаколики, від печива до різноманітних цукерок. Із напоїв обрав воду без газу та сік. Закінчивши з вибіром Техьон пішов на касу розраховуватися за покупки.

Вдома він взяв сумку, з якою піде у салон автобуса, склав туди їжу та все необхідне, яке потрібне поруч (телефон, планшет, павербанк, наушники і тд). А у валізу свої речі, взуття та різні дрібнички.

Поки у Техьона був час до виходу він його коротав переглядаючи стрічку Instagram. Поглянув на годинник, Кім почав збиратись. Одягнув вільну футболку та джинси, взяв на всяк випадок кофту, якщо змерзне.

Замовив таксі. Взяв валізу та сумку, направився до виходу із квартири. Поки він взував кросівки, попрощався з рідними, отримавши у відповідь суху фразу  “бувай, хорошої дороги”, нічого дивного, Техьон до такого звик.

Таксі довезло його до станції де стояв їхній автобус, він поклав свої речі та почав очікувати Чонгука. Через декілька хвилин на горизонті з’явився Чон, Техьон підбіжав до нього з обіймами.

 

– Чонгук! – Кім викрикнув та підбіг до Чона. – Я так радий тебе бачити.

– Я теж, – Чонгук усміхнувся та обняв у відповідь, – ти все такий же миленький.

– Ходімо у автобус, я нам місця зайняв, собі обрав біля вікна.

– Супер, дякую. Уже не переживаєш? – Чонгук засміявся та похлопав Техьона по плечу.

– Ай, я хвилювався поки був вдома. Але, зараз ми разом, їдемо у автобусі зі смаколиками, які ми будемо куштувати, тому мої переживання миттю пропали. До речі, де всі інші?

– Нуу, Чімін та Юнгі казали, що скоро будуть, а вот про інших без поняття.

– Дивно, – Техьон скривився, – я думав, ми будемо одні із тих, хто запізнився.

– Та ладно, під’єднаються, не переживай. Йди ліпше сідай на своє місце, а я піду поставлю валізи у багажник автобуса, – Чон кивнув у сторону бусіка, у якому усі вони поїдуть до табору.

 

Техьон застрибав від щастя та побіг до свого місця.

Через деякий час всі інші вожаті підійшли до мікробусіка та усілись на місця.

Всередині почався гул. Усі почали голосно говорити.

 

Сам мікроавтобус був невеликий, навпроти входу біля вікон було три ряди з місцями, на першому ряді сиділо двоє Чонгук та Техьон, ззаду них Юнгі та Чімін, а в самому кінці Хосок, Джин, та дівчина, котру ніхто не знав.

Кім вирішив познайомитись, повернувшись в кінець, він вигукнув.

 

– Ей, привіт! Ми всі не знайомі з тобою, тож, я Техьон, а тебе як?.

– Я Рубі, приєдналась до вас в останню мить. – коротко відповіла дівчина.

– Скільки тобі років? – поцікавився Гук, – молодо виглядаєш.

– 22.

– Стоп! Тобто, ти наша нуна?… Нам усім 20. – Техьон здивовано усівся назад на своє місце.

– Ха ха, виходить так, але дозволяю вам називати себе просто Рубі або Ру, без цих всіх “нун”, не звикла до такого.

– Домовились.

 

Всі інші теж представились. Хосок та Джин, з якими сиділа дівчина, почали розмову про різні дрібниці.

                                                                ***

За вікном були сутінки. По салону автобуса розвіявся аромат доща, який тільки но почав краплинами падати на землю. Водій включив двірники, які створювали монотонний звук. Через це, Техьона та інших хилило у сон. Тим часом, Чонгук помітив це та дбайливо подав подушечку та покривало Техьону.

 

– Тримай, я тобі їх взяв, аби зручніше було.

– Тю, як мило, дякую, – Кім посміхнувся.

– Ти, взагалі, як? – поцікавився Чон.

– Добре, але, щось у сон хилить, напевно трішки подрімаю.

– Ага, лягай, я тебе вкрию.

 

Чонгук турботливо вкрив Кіма.

‘’Який він все-таки милий, коли спить’’, – подумав Чон та відволікся, почавши дивитись фільм.

 

Дощ не стихав. Чонгуку подобалась така атмосфера. Ніхто не заважає. Тихо, спокійно. Чутно краплини дощу. Сам він сидить в навушниках, та поглядаючи деколи у вікно, дивиться свій фільм на планшеті.

 

Залишається приблизно пів години до прибуття. Потрібно потихеньку будити Техьона, котрий солодко спав упираючись у вікно.

 

– Ей, соню, прокидайся, – Чонгук почав легенько трусити Кіма, щоб тот прокинувся.

– Я скучив.. – сонно промовив Те.

– Що?

– Мамо..

 

В цю саму мить Кім прокидається.

 

– А, що? Чонгук? – Техьон протер око та глянув на Чона, якого скоро прорве на сміх.

– Ні, твоя мама. – і тут Гук почав сміятись.

– Взагалі не смішно, я бачив сон, який ти, до речі, зіпсував, – Те закотив очі та відвернувся до віконця.

– Дай вгадаю, там була мама? Вона, хоча б допомагала тобі коли ти збирався?

– Ха, це не про неї, забила вона на мене хер, як і зазвичай. – Кім саркастично відповів, й надалі дивлячись у вікно.

 

Як би він міг, заплакав прямісінько тут, у автобусі, але він не звик показувати емоції перед людьми. Навіть такими близькими, як Гук.

 

– Зроби теж саме, що і вона.

– Не можу, вона ж моя мама, а я її син, котрий хотів любові та уваги… – У Те засльозились очі.

 

Чонгук без слів обняв Кіма, промовляючи “тшш”.

Далі вони їхали в тиші, чекаючи прибуття до табору…