Частина 8

Сон прийшов швидко. У ньому не було кошмарів, не було і якихось солодких видінь. Просто безмірний спокій та затишок, подібні до пухової ковдри. Азірафаель уткнувся в шию Кроулі, видихаючи на неї гаряче повітря.

Кроулі теж майже одразу заснув, утримуючи в обіймах юнака. Він не турбувався про те, чи прокинеться вчасно, бо вже багато років до цього прокидався до світанку. Часто йому було треба встигнути дійти на заняття до своїх учнів, які жили в різних частинах Лондона. І цього разу він так само як і завжди, різко розплющив очі, випливаючи зі сну, за деякий час до сходу сонця. Щось було не так, і музикант не одразу зрозумів, що. Але потім він зрозумів, що це Азірафаель обіймав його уві сні, притулившись усім тілом і закинувши на нього ногу, утруднюючи рухи. Кроулі м’яко поцілував юнака, і зашепотів:

— Прокидайтеся, мій дорогий, вам уже час, якщо ви хочете повернутися вчасно.

Відпускати його не хотілося, було так тепло і затишно лежати з Азірафаелем в одному ліжку, але він повинен був потурбуватися про безпечне повернення молодого аристократа додому.

Юнак же невдоволено застогнав уві сні, тісніше притискаючись до Кроулі. Тут було надто добре й тепло, але все ж прокидатися було потрібно. Азірафаель поморщився і розплющив очі, сонно дивлячись на Ентоні, ніби намагався щось зрозуміти. На це пішло кілька секунд, а потім аристократ густо почервонів. Від чогось до моменту пробудження, йому здавалося, що це все лише сон, прекрасний гарячий сон, але реальність мала такий самий вигляд. Азі сів на ліжку, потираючи очі.

— Дякую… — прошепотів він, натягуючи сорочку і штани.

І знову пальці не слухалися.

— Мені здалося, що це не насправді. Вибачте.

Кроулі, який уже теж почав одягатися, на фразу про сон обернувся, і посміхаючись, штовхнув Азірафаеля назад на ліжко, затискаючи його руки у своїх і міцно цілуючи.

— Ну як вам така реальність, краще? — Він спробував демонічно засміятися, але не вийшло.

Азірафаель видихнув і відповів на поцілунок, прикривши очі. Тілом пробігло приємне й бажане тремтіння. На мить юнак повернувся в нічні події. Тіло знову запалало від спогадів, які воно зберігало про дотики Кроулі. Йти не хотілося зовсім. Тут би він залишився на все життя. Поруч із коханим здавалося, що не було більше проблем, перешкод. Мрії здавалися досяжними.

— Не відпускав би вас зовсім, але не можу наражати вас на небезпеку, коханий мій, — наче відгукнувся на його думки Кроулі.

Він зліз з Азірафаеля і продовжив одягатися, тепер усміхаючись. Синяк на обличчі піджив, і вже був менш помітним, але все одно довелося скористатися тальковою пудрою.

— Я теж не бажаю залишати вашу оселю, — зітхнув Азірафаель, знову піднімаючись із ліжка, щоб закінчити одягання.

Його обличчя все ще світилося, на губах застигла усмішка. Він хіба що пісеньку під ніс не наспівував.

— Я випущу вас через задній хід і проведу до якоїсь із вулиць, де можна зловити кеб, бо тут вони не ходять, — зазначив музикант, накинувши на себе плащ з капюшоном, який приховував його обличчя. — Ви готові? Ходімо, поки не розвиднілося.

Юнак вийшов слідом за Кроулі, оглядаючи Лондон, занурений у напівтемряву. За годину чи дві знову робітники підуть на підприємства і вулиці оживуть. Для себе ж Азірафаель вирішив, що зупинить кеб за вулицю до будинку, а там уже недалеко до маєтку. Нічого не має статися. Трохи усміхнувшись, аристократ сильніше натягнув капелюх, трохи опускаючи голову, щоб теж приховати обличчя.

Відвівши юнака на потрібну вулицю, Кроулі ніжно стиснув його пальці на знак підтримки, а потім відступив у тінь провулка. Він залишався там, спостерігаючи, як Азірафаель ловить кеб і сідає в нього. Лише коли кеб рушив, Кроулі вирушив додому, щоб переодягти верхній одяг, захопити нотні аркуші та поїхати до палацу складати музику для майбутніх балів. Трохи подумавши, він вклав невеликий ніж у внутрішню кишеню. Важке дитинство навчило музиканта стояти за себе, але якщо нападники скористаються ефектом несподіванки, цей ніж може стати в пригоді. Чутки поширюються швидко, і якщо про його нову посаду вже знає Хастур, то варто очікувати швидкого візиту й інших «друзів» із притулку.

Оправивши фрак і замкнувши двері чорного ходу, Кроулі вирушив тією ж дорогою, що й раніше вів Азірафаеля, щоб зловити кеб до палацу. Там він самостійно дійшов до репетиційної музичної зали, дорогу до якої йому минулого разу пояснив граф Тірхоф. Тут було неймовірно приємно перебувати. Він на повні груди вдихнув запах нагрітого металу струнних і духових інструментів, теплого дерева скрипок і віолончелей. Потім попрямував до чудового рояля, що відливав у напівтемряві залу чорним лакованим блиском. Акуратно піднявши кришку, музикант обережно заграв. Спогади про вчорашню ніч дарували йому небувалий приплив натхнення, і тепер він зосереджено писав нову музику для майбутнього балу. Хоча Кроулі міг писати великі форми, найкраще йому вдавалося грати на фортепіано, тож наступну композицію він вирішив створити саме для цього інструмента, щоб не вдарити в бруд обличчям на майбутньому балу. Уже після цього він планував експериментувати з іншими інструментами, але поки що варто було зупинитися на тому, що виходило найкраще.

Граючи те, що вдалося написати, Кроулі зрозумів, що музика вийшла надто відвертою. Це були звуки, які хотілося виконувати лише для Азірафаеля, бо весь цей час музикант несвідомо згадував його. Що ж, йому потрібно було зібратися і переключитися на щось більш відповідне для широкої публіки. Можливо, прогулянка палацом допоможе йому в цьому.

***

Азірафаель тим часом вже доїхав і, розплатившись, поспішив додому. На вулицях поки що нікого не було, тож сусіди не могли донести його батькові, що його син повертається додому на світанку з посмішкою на обличчі та сяючими блакитними очима. Він досить швидко опинився у своїй кімнаті. Спати вже не хотілося, та й Алістер скоро прийде його будити. Азірафаель стягнув темний одяг і повернув його на місце, ніби нічого й не сталося. Він швидко прошмигнув під ковдру, прикривши очі й удаючи, що спить. Насправді ж він думав про те, що сказати батькові і як попроситися на якусь посаду в палац.

Через якийсь час у спальню Азірафаеля дійсно постукав і увійшов Алістер, як він завжди робив, щоб розбудити юнака. Цього ранку він також повідомив, що після сніданку з молодим господарем бажає поговорити його батько.

Азірафаель злякався. Він не показав цього, але внутрішня паніка була доволі сильною, бо варіантів, про що хоче поговорити з ним батько, було безліч. Це могло стосуватися як простої поведінки, так і глобальних питань, пов’язаних із майбутнім. От про це вже Азірафаель зараз думав мало, насолоджуючись сьогоденням. Але врешті навіть це не затьмарило його гарного настрою. Окрилений коханням, хлопець привів себе до ладу і спустився до сніданку.

Артур Фелл теж був у піднесеному настрої. О’Брайти відповіли йому, а юна міс, яку він пророкував собі в невістки, прихильно прийняла лист, зазначивши, що не проти провести час у компанії його сина. Міс Вайолетт О’Брайт не змогла з’явитися на балу через раптову недугу, яка звалила її в ліжко. Але вона писала, що бажає побачитися з юним паном Феллом наступного тижня, коли остаточно одужає. Дата зустрічі, яку обрала дівчина, припадала на час, коли в Азірафаеля проходили заняття музикою, тож містеру Кроулі варто буде повідомити, що одне із занять скасовується. Ну і синові також треба повідомити про це, а також про те, що його лист сподобався нареченій. Здавалося, він усе-таки почав мислити раціонально й поводитися належним чином для аристократа. Після сніданку Артур хотів бачити його, щоб повідомити про прогулянку з Вайолетт. І можливо, навіть похвалити за старання, яких той доклав, складаючи лист.

— Доброго ранку, батьку, — намагаючись не видавати свого вельми гарного настрою, привітався Азірафаель, заходячи до кабінету Артура. — Про що ти хотів поговорити? Почекай, дозволь я почну. Я довго розмірковував про це. Ти хотів, щоб я працював у палаці, в палаті лордів поруч із Габріелем. Мені здається, для більш вдалої роботи я повинен почати вже зараз. Поки я вивчу всі тонкощі, а Гейб мені все розповість і покаже. Як тобі ідея?

Артур приємно здивувався змінам у характері Азірафаеля. Нарешті його методи виховання принесли свої результати. Але все ж це було дуже нетипово для його сина, тому лорд Фелл не поспішав робити позитивні висновки. Хто знає, може, його бунтівний нащадок задумав якусь диверсію в палаці, а тому так туди рветься. Утім, продовжував він думати, в місці, де молоді аристократи опановують навички гарно і ні-про-що говорити на політичних зборах, нічого особливого його син не зможе втнути, та й аудиторія там відповідна.

— Мій старший брат, як тобі відомо, не має спадкоємців чоловічої статі, тому його титул перейде до тебе, як до наступного за правом успадкування. Ти справді будеш засідати в палаті після досягнення певного віку. Твоє завзяття похвальне, і я поговорю зі своїми знайомими, щоб вони знайшли тобі непильну й нескладну роботу. — Артур поплескав юнака по плечу, намагаючись надати погляду гордості за сина. — Також мене влаштував твій лист, і я відіслав його міс О’Брайт. Вона прийняла твоє запрошення провести час разом і готова зустрітися з тобою наступного тижня. Цього дня ти зазвичай займаєшся музикою, тож я повідомив містеру Кроулі, що заняття скасовується. Я приємно здивований тим, що ти нарешті виставив собі правильні пріоритети. Сподіваюся, ти більше не будеш мене розчаровувати.

Азірафаель продовжував посміхатися легкою посмішкою, але в душі почали скребти кішки. Брехати дівчині не хотілося, та й не вмів він це робити. Навіть зараз йому було до остраху неприємно від того, що він робить, але це був єдиний шанс бачити Ентоні десь, крім занять. А тут ще майбутня наречена, яку юнак ніколи не зможе полюбити, адже серце вже віддане іншому. Для себе Азірафаель вирішив, що потрібно буде продумати тактику поведінки, щоб наречена сама відмовилася, а далі в нього буде ще якийсь час, поки батько шукатиме нову. Дивний кругообіг, з якого він так хотів вийти, щоб зажити щасливо. Сьогодні вночі він знайшов те місце, ту людину, з якою його крила розправлялися, підносячи його в політ. Незабутнє і таке бажане почуття, яке не хотілося втрачати, як і не хотілося припиняти зустрічатися з Кроулі в його будинку. Але ризикувати, коли «друзі» музиканта вже погрожували йому, теж було безмірно нерозумно.

— Значить, так і буде, — трохи посміхнувся Азірафаель. — Я постараюся, батьку, дуже сильно постараюся.