Частина 73: Ох вже ці татусі та мами
від КукушкаІзабель, без роздумів, випалила:
– Звісно ж ти!
– Ха… – Рей з усмішкою покачав головою, про щось роздумуючи.
Ізабель з Каєм спантеличено перезирнулися і одночасно повернули голови до Мейлі, що підходив з тарілкою супу.
– Татку! – Ізабель приголомшено по дивилася на нього. – Невже ти першим поцілував Рея?!!
Мейлі сторопів від такої заяви і мало не опустив з рук суп. Зло глянувши на чоловіка, що безтурботно посміхався йому, він вигукнув:
– Навіщо ти їм розповів!?
– А що тут такого?
Мейлі, опустивши на стіл тарілку, обурився:
– Ну давай! Розповідай їм про все, що тільки заманеться!
– О, Ізабель, ти знаєш, як ми називаємо один одного? – запитав її батько.
– Звичайно, сонцем та щастям.
Помітивши, як від цих слів її личко засяяло радістю, Кай і сам посміхнувся.
– Так і є. Але іноді я називаю його кошеням.
– Чому так?
Рей з хитрим блиском в очах посміхнувся.
– Коли ми з ним займає-… – він стиснув губи дугою, відчувши, як йому натиснули ногою на носок.
– Тому що я милий, як кіт. – відповів замість нього Мейлі і криво посміхнувся чоловікові, непомітно прибравши ногу з його. – Ходімо, допоможеш мені принести інші тарілки.
Рей, підвівшись зі столу, попрямував за ним, обіймаючи того дорогою за плечі.
– У тебе чудова сім’я, – спостерігаючи за дядечками, сказав Кай. – Я навіть заздрю тобі… З народження, першим моїм словом було “мама” і так досі. Я завжди таємно заздрив тим, хто має тата.
Ізабель посміхнулася, розкручуючи в руці ложку.
– До п’яти років я зверталася до них обох – тато. Через це вони часто не розуміли до кого саме я звертаюся. Пізніше, я почала ласкаво кликати Мейлі: татусем чи татком, а Рея кликати по імені, чи батьком. – вона відклала ложку і підняла на нього очі, промовивши:
– Я завжди знала хто моя мама, але не росла з нею і відвідувати її могла тільки коли мені дозволять обоє моїх батьків. Чесно зізнатися… Я навіть і не вважаю Саманту мамою, скоріше тітонькою. Ми з тобою різні і з різних сімей, але з такою ж проблемою: нас зневажають у школі. Ніколи не розуміла, кому яка справа чи є в когось батько чи мати, сирота він, чи з одностатевої сім’ї. Ці чортові люди… Владні думати, як їм завгодно. Бісить.
Кай вислухав її і з журливим поглядом взяв за руку, прошепотівши:
– Навіть якщо всі навколо будуть проти тебе, я завжди за тебе заступлюсь. Покладися на мене.
Ізабелла за дивилася в його усміхнені очі, і від чогось їй справді захотілося довіритися йому. Поверх її руки положили долоню і вона з радістю усвідомила, що їй приємно від доторку його гарячих рук.
– Руки зі столу. – з докором буркнув Рей.
Кай з Ізабель різко відсмикнули один від одного руки, наче обпеклися, і з винними усмішками спостерігали як той виставляють з підноса перед ними дві тарілки запашного курячого супу з плавленим сиром, і кошик з домашнім хлібом.
Ізабель не прогавила моменту посміятися:
– Схоже, у тебе все ще залишилися навички найкращого офіціанта Мадрида, тату.
Рей з колючим поглядом глянув на дочку і з кислою усмішкою мовчки опустився на стілець.
Мейлі підніс до столу запечену до золотистої скоринки з яблуками та грушами качку, вигукнувши до інших:
– Приємного всім апетиту!
– І вам теж!
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
Цього ж вечора, після вечері. Двоє поліцейських сидячи в машині чекали на когось, і коли ця людина з’явилася, в одного з них лукаво заблищали очі.
– О-о… А ось і головна хуліганка. – з підступною усмішкою простягнув Рей, спостерігаючи за кудрявою дівчинкою, що вийшла зі школи.
Поруч із ним, хлопець років тридцять, з хвилюванням вигукнув:
– Рей, не надумай її залякувати! Останнім часом багато батьків приходять до нас зі скаргами на тебе.
Рей зневажливо пирхнув:
– У наш час молодь стала надто полохлива. Варто мені тільки підійти до школяра, як він тікає до мами під спідницю.
Його напарник відповів:
– Це зовсім не дивно. Від тебе постійно віє злістю, б-р, навіть зараз відчуваю. Не дивуюсь, що тебе власна дочка у дитинстві боялася. У відділку тебе всі сьомою дорогою оминають. Тобі дуже пощастило мати друга як я. – раптом він з переляком відсунувся, помітивши, що його старший простягає до нього руку.
Рей з усмішкою схопив його за ніс, питаючи:
– Джастін, щось ти розпатякався. Не забувай, що ти помічник старшого за званням і не судач про мене. Чи може ти хочеш без роботи залишитися?
– Ай! Не тягни! Мені боляче взагалі-то! – він відчепив його руку і з обуренням випалив, показуючи на того пальцем:
– Вічно ти когось залякуєш! Зовсім не змінився з цирку! Ось розповім про все твоєму чоловікові! Подивимося, як ти тоді викрутишся!
– Пха-х, не раджу. Я знаю де ти живеш.
Джастін злякано витріщився на нього. Тим часом Рей з не винною посмішкою додав:
– І обов’язково приїду до вас із Емілі на чай. До речі, заведіть вже дитину, як-не-як, діти – це таке щастя… – із сарказмом закотивши очі, кинув Рей, після чого поплескав його по плечу, відчинив дверцята, та вийшов із машини.
Напарник з невдоволенням поглядаючи на нього, кинув:
– Не нароби дурниць, Крайтон.
– Це вже як вийде. – хмикнув він, і зачинив за собою двері.
Емма сиділа на лавці навпроти школи, з посмішкою друкуючи повідомлення подругам, як тут, над нею хтось навис, заступаючи світло вуличного ліхтаря. Рей з хвилину вивчав дівчину перед собою, після чого помітив:
– Як не подивлюся ти зовсім не схожа на свого батька. Ти точно дочка директора?
Емма здивувалася і, насупивши брови, запитала:
– Сер, ви хто такий?
– Ти ж позашлюбна дочка містера Фішера?
– Так. Звідки ви знаєте мого батька?
Рей схилив голову і з самовдоволеною усмішкою представився:
– Моє прізвище Крайтон. Я старший офіцер міської лондонської поліції Великобританії. – він торкнувся краєчка свого кашкета зі знаком золотого дубового листя з червоною короною зверху, віддаючи юній леді честь.
Почувши прізвище чоловіка Емма змінилася в обличчі і затремтіла як осиновий лист.
– Я добре знайомий з твоїм батьком та мамою.
– З мамою?..
– Так. Вона, якось приходила в поліцію із заявою про переслідування та стеження за нею, – Рей уважно спостерігав за заціпенілим обличчям дівчини. – Як добре, що її справа перейшла до моїх рук. Мені вдалося багато чого дізнатися. – він нахилився до неї, пошепки сказавши:
– Маю визнати, у неї гарний смак у виборі… молодих коханців.
Емма вкусила себе за губу і низько опустила голову, дивлячись у асфальт. Раптом вона підірвалася з місця і, схопивши свій рюкзак, намагалася втекти, от тільки її схопили за зап’ястя швидше, ніж вона зробила бодай крок.
– Ну от, знову від мене втікають. – роздратовано мовив офіцер, потягнувши її до себе за руку. – А я не люблю, коли від мене тікають…
Через його загрозливий погляд інша зажмурила очі і скрикнула:
– Не вбивайте!
Рей спантеличено глянув на неї, затім розсміявся:
– Пха-ха-ха! Не вже я схожий на вбивцю? Пх, не збираюся я тебе вбивати. Заспокойся, а то ще по думають, що я тебе згвалтували хочу. Присять-но. – він потягнув її назад до лавки але інша стала пручатися:
– Відпустіть!
– Сядь я сказав. – сердито прошипів він, через що інша миттю усілась. Рей вирівнявся і з байдужим виглядом поправив високий комір уніформи, після чого сказав:
– Упевнений, ти не хочеш, щоб твій батько дізнався про те, що твоя мама йому зраджує. – він опустив на неї погляд, заявивши:
– У тебе є два варіанти. Перший: ми з тобою йдемо до твого батька, або другий: ти сідаєш зі мною в машину і ми їдемо на милу бесіду.
Дівчина хотіла відповісти, але Рей негайно попередив:
– Раджу обрати друге. Адже, боюся, розмова з твоїм батьком видасться не з приємних і точно не з короткий. А розповісти у мене є багато чого, до того ж, із доказами.
Емма розгублено закліпала очима, потім, прикрила рота і стримано кивнула, кусаючи губу.
– Яка чемна дівчинка, – Рей з усмішкою схопив і потягнув її за руку, відводячи за собою. – От би ти була така слухняна і з іншими.
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
(у цій частині буде момент 18+!)
Ізабель, бурмочучи щось в подушку, вимкнула будильник на телефоні, потім, повільно присіла і потяглася руками до стелі.
– Мн-н! Угх… Ненавиджу школу. Сподіваюся, хоч сьогодні вона згорить… Уа-ва! – відкинувши ковдру, вона взула пухнасті червоні тапочки і сонливо протираючи долонею очі, спустилася сходами вниз, вмиватися.
– Доброго ранку Ізабелла. Як спалось?
– Неймовірно добре… Поки не довелося вставати з теплого ліжечка. – проходячи через вітальню, поскаржилася батькові та, на ходу одягаючи через голову, на білу сорочку, синій светр прикрашений з правого боку – на грудях, емблемою школи.
Рей, попиваючи за столом чай, посміхнувся:
– Розумію.
Застебнувши блискавку класичної, картатої сірої шкільної спідниці, Ізабель стала шукати щось по тумбочкам, поки не помітила як її батько розмахує рукою, в якій тримав синю краватку в смужку. Вона з усмішкою підійшла до нього.
– А кажеш, що я розкидаюсь речами в домі. – буркнув Рей.
– Я й забула, що в мене є твої звички.
Він поманив її пальцем, і Ізабель слухняно нахилилася до нього, дозволивши зав’язати на шиї краватку.
– Надалі не розкидай свої речі, розтяпа. – заправивши їй волосся, сказав Рей.
Вона поцілувала його в щоку, хмикнувши:
– Хто б говорив…
– Добрий ранок, янголятко! – витерши руки кухонним рушником, Мейлі обійняв донечку, що зайшла до нього в кухню.
– І тобі доброго, татусю! – Ізабель міцно пригорнулася до того, обіймаючи.
– Я приготував тобі вівсянку! Ти будеш з медом чи полуничним варенням?
– Ти приготував… вівсянку? – Ізабель поцілувала його в щоку після чого вказала на наручний годинник. – Боже мій! Ти бачиш, котра година? Я можу запізнитись на урок!
– Ще ціла годину до уроку, – озвався за ними Рей і, після гнівних поглядів доньки у свій бік, ширше посміхнувся. – Невже ти не голодна? Твій татусь так старався. З’їж трошхи.
Ізабелла, невдоволено дивлячись на того, сказала:
– Ми домовлялися з Каєм перекусити перед заняттями. Не хотілося б прийти ситою і просто сидіти.
Рей, прикривши очі, посміхнувся:
– Хитрунка.
– Раз ви обіцяли зустрітися тоді біжи. – погладивши дочку по плечу відповів Мейлі. – Побачимося ввечері.
– До вечора! Люблю вас! – вона схопила з тарілки із фруктами зелене яблуко і поспішила до коридору, а тоді, закинувши рюкзак на плече, вибігла з будинку.
– Вона навмисно не хоче їсти… – опустивши очі в каструлю з підгорілою кашею, прошепотів Мейлі.
– У підлітків зараз і часу, щоб поїсти нема. – Рей підвівся заносячи за собою чашку. Помивши її і сховавши у верхні полиці, він сказав:
– Не сумуй моє сонце інакше і в мене пропаде настрій, – він ласкаво провів долонею по його щоці. – А ти знаєш, що від мого похмурого вигляду всі злочинці лякатимуться. Тільки не хватало щоб ті накладали на себе руки.
Мейлі закинув тому за шию руки і посміхнувся. Милуючись ясними, як весна, очима, Рей запропонував:
– Підняти тобі настрій?
– Підніми. – Мейлі потягнувся на носочках щоб поцілувати його, але раптом, підлога під ногами зникла. Інший посадив його біля плити – на стільницю і миттю розв’язав та стягнув фартух. Рей жадібно припав до його губ, ненаситно цілуючи і посмоктуючи їх, між тим, швидко розстібаючи тому ґудзики на сорочці. Мейлі відсторонився, стурбовано нагадавши:
– Нам же на роботу скоро…
– Так ми швиденько. – з усмішкою відповів Рей, знімаючи йому сорочку.
Мейлі заплющив очі, насолоджуючись сотнями поцілунків, що посипались на вилиці, шию, плечі та груди. Але відразу розплющив очі, відчувши, як його піднімають за сідниці і стягують штани. Злякавшись від того, що під руками більше немає опори, Мейлі, змахнув рукою і зачепив набір ножів, що стояли поруч, які з гуркотом впали на підлогу, а вслід за ними кілька ложок і склянок. Рей ширше розсунув йому ноги, влаштовуючись і розстібаючи ремінь.
– Ах! Зачекай… не поспішай так! Умх.. Стривай… – Мейлі розкидав все, що тільки було під рукою, мало не зачепивши каструлю з кашею.
– Хаа… Ти ж сам попросив зробити все швидко. – облизуючи тому шию прошепотів Рей.
– Я не… Нх! Не треба там… Агх… лоскітно!
– Лоскітно кажеш? – він з усмішкою прибрав язик з рожевих намистин сосків і дістав з внутрішньої кишені піджака презерватив.
Мейлі, важко дихаючи, відчував, як його з головою охоплює збудження. Він заклав йому за плечі руки і почав дряпати їх нігтями. Як тільки коханий перестав одягати презерватив, вони злилися в пристрасному поцілунку тісно притискаючись один до одного оголеними тілами. Віддихавшись від ще одного французького поцілунку, Мейлі з усмішкою дивлячись йому в очі, сказав:
– Знаєш, чим я особливий?
– І чим же?
– Я не відчуваю болю чи дискомфорту, лише задоволення та ласки.
Рей з осудженням усміхнувся тому і опустивши його на підлогу, повернув до себе задом та притиснув до стільниці. Стискаючи йому сідницю, він попередив:
– Тримайся руками за кухонну поверхню поки я не закінчу, інакше я тебе відшмагаю.
Мейлі, грайливо кусаючи себе за губи, м’яко прошепотів:
– Як скаже мій пане… Ах! М-м… не так… різко Рей! Мхн! Нха…
▪️▫️▪️▫️▪️▫️
– Боже… ну і де ж він? – Ізабель перерила весь рюкзак, але так і не знайшла пиналу. – Невже забула?.. Бодай його. – вона попрямувала назад до будинку, по дорозі копаючи камінчики. Піднявшись на кілька сходинок, вона простягла руку до ручки дверей, але відразу застигла, прислухаючись. Як тільки вона вловила протяжний стогін у мить почервоніла і від смикнула як від вогню руку.
– Знову вони цим займаються поки мене немає вдома… – насупившись, пробурмотіла Ізабелла, спускаючись зі сходинок. Вона підняла очі до вікна, що було високо над її головою і повозилася трохи, перш ніж витягла з кишені куртки смартфон.
– Я відразу ж видалю фото… тільки одним оком… – увімкнувши камеру, вона піднесла руки вгору до вікна, але буквально за п’ять секунд її гукнули через що телефон випав з рук.
– Ізабель, що ти робиш?
– Щоб тебе..! – зашипіла з переляку дівчина і тут же спохмурніла, побачивши брата. – Якого біса ти тут робиш!?
– За тобою прийшов, – незворушно посміхнувся він і сховав руки в кишені пальта, підходячи до неї. – Що ти знімала?
– Блін… через тебе в мене пішла тріщина на екрані… – розглядаючи свій смартфон, пронила Ізабель. – Уф, кляті шторки в квіточку. Говорила ж таткові не вішати ці відстійні товсті штори… Через них на фото нічого не видно…
– Що не видно? Покажи і мені. – Кай хотів вихопити у неї телефон, але дівчина негайно сховала його назад у кишеню.
– Ще чого! – вона побігла вздовж стежки і вже за секунду змішалася з натовпом.
– Ізабель! Не губися! Вийди до мене! – Кай почав бігати очима на всі боки і проштовхуватися між людьми, шукаючи втікачку.
Ізабель, не зменшуючи швидкості, бігла вперед, поки раптом не натрапила на когось, мало не зламавши собі носа.
– Уф! Перепрошую, я не…
– Белла!
Почувши знайомий голос дівчина підвела голову і здивувалася, побачивши свою тітоньку з повідцем.
– Місіс Ніколь? – її відразу ж міцно обійняли як м’яку іграшку – мало не задушивши.
– Любов моя! – вигукнула Ніколь у бік магазинчиків одягу. – Твоя дочка тут!
– Ізабель!? – Саманта вибігла до них і кинувши в руки дружини кілька великих пакетів, міцно обняла доню та поцілувала то в одну, то в іншу щоку. – Ти до школи? Чому Рей не відвіз тебе!? Я зараз же йому подзвоню!
– Не треба дзвонити! – вихопивши у неї з рук смартфон, випалила дівчина і відразу ж винувато посміхнулася:
– Він зранку був дуже зайнятий… Напевно, вже на роботі. Не варто його турбувати через дрібниці. Мені недалеко йти залишилося.
– Ізабелла! – до неї підбіг Кай і переводячи дух, подивився на інших. – Фух… Мамо? Що ви тут робите?
– О, то ви разом йшли! – вигукнула Ніколь і обняла сина ззаду тим самим злякавши його. – А я-то думаю, куди ти так рано йдеш!
– Матусь… ну правда. Тут люди, не обіймай мене так. – прибираючи від себе її руки, усміхнувся Кай.
– О! Подивися кого я собі купила! – Ніколь передала пакети Саманти – Каю і підняла на ручки маленьку собаку породи – Йоркширський тер’єр, після чого вклала малечу йому в руки. Кай опустив очі на бідне звірятко одягнене в рожевий комбінезон і невдоволено сказав:
– Ще одна собака?..
– Так! Це – Лялечка. Вдома ми з тобою навчимо її танцям! – усміхнулася блондинка.
Помітивши як малютка вся тремтить, Кай розстебнув своє пальто і сховав песика в нього, після чого зітхнувши, відповів:
– Як скажеш, мамуль…
– Поки ви двоє тут, ми маємо кудись сходити! – зраділа Ніколь, потріпавши волосся синові. Подивившись на дружину, вона з посмішкою простягла:
– Заай, ти думаєш про те, що і я?
Саманта бадьоро усміхнулася їй:
– Так!
Вони в унісон вигукнули:
– До піцерії!
– На шопінг!
Переглянувшись між собою, жінки насупилися. Ніколь, тицяючи в неї пальцем, обурилася:
– Ти тільки з шопінгу! Дітям треба поїсти чогось гарячого. На дворі ж холодрига!
– Ні, Ніколь! Я хочу зводити свою дочку в бутік, щоб вона приміряла вибрану мною туніку та кардиган!
Помітивши, як дивно на нього поглядує Ізабелла, Кай з незручності забігав очима по матерях і сказав:
– Мамуль, мам, припиніть сперечатися, або ми підемо!
– Не йдіть! – Ніколь схопилася за його руки, а Саманта за Ізабеллу, наче й справді злякавшись, що ті втечуть.
– Твоя взяла… – звернулася до дружини Ніколь, смиренно опустивши голову. – Добре. Ходімо. Купиш їй те, що хотіла і ми ще повинні встигнути поснідати десь разом!
Ізабель з хвилюванням подивилася на наручний годинник і звернулася:
– Мені не потрібний новий одяг. У мене шафа вдома нею і так забита… – вона замовкла, помітивши як її мати взяла її за зап’ястя, розглядаючи годинник.
– Дуже гарний. Хто подарував? Рей?
– А? Ні. Це Мейлі купив на моє чотирнадцятиріччя…
– Хм, – прибравши руку, Саманта усміхнулася їй. – Я куплю тобі набагато кращий. Обіцяй його завжди носити.
– Але в мене вже… – не встигла вона домовити, як обидві жінки, взявши її під руки, повели до одного з лондонських бутіків. Як тільки вони зайшли і ті стали розглядати для неї одяг, Кай підійшов до неї і прямо сказав:
– Змирись і просто потерпи, поки вони тобі щось не виберуть. У дитинстві я зазвичай тікав від них, як тільки помічав, що вони заводять мене в магазин одягу.
– Пх! – Ізабель не втрималася, щоб не засміятися в долоню, яку відразу перехопила тітонька і потягла її за собою.
– Швидше! Приміряй ці черевики! Попереду зима. Потрібно наперед тобі щось купити!
– Але в мене вже є черевики…
– Ось! – Саманта вручила їй у руки темно-синю туніку, яку одразу ж висмикнула їй з рук дружина.
– Ні!! – викрикнула на весь бутік Ніколь, злякавши бідних консультанток, що одразу передумали до них підходити. – Не одягай свою дочку у похмурі кольори! Вона молода та ніжна як квіти монголії. Їй потрібно підібрати колір, що підходитиме до обличчя а не затьмарюватиме його!
Ізабель у розгубленості спостерігала як жінки почали сперечатися між собою, в ту мить як Кай був спокійним, наче бачив їх концерти не раз та привик.
– Зараз таке в моді! Їй йдуть темні тони як і мені! На мою думку, їй буде личити!
– Брехня! Нехай приміряє цей бежевий кардиган! Він підходить до блідості її обличчя і надає стриманості та витонченості!
– Маячня! Я її мати! І краще знаю, що їй личить!
– Нехай приміряє все.
Жінки та Ізабель повернули голови до хлопця, який сидів за журнальним столиком. Той, погладжуючи довгошерстну собаку під своїм пальто, повторив:
– Ми не підемо поки Ізабель не приміряє і темний і світлий одяг. А я вже скажу, що їй личить. Іде?
– Чудово синку! – радісно вигукнула Ніколь, після чого вони з Самантою з головою закидали Ізабеллу різним одягом і буквально заштовхали у примірочну.
– Боже правий… Схоже татко не збрехав, коли розповідав про любов мами з тіткою до шопінгу… – Ізабель важко зітхнула і почала одягати светр із купи іншого одягу. Як тільки вона вийшла, одразу потрапила під три оцінювальні погляди.
– Жах! – крикнула на всю Ніколь і підбігла знімати з неї чорний светр. – Я ж просила не одягати її як на похорон, Саманта!
Ізабелла почервоніла і схопилася за в’язаний одяг – як потопаючий за соломинку, вигукуючи тітоньці:
– П-перестаньте! Ми ж тут не самі!
Ніколь тільки зараз це зрозуміла, і з суворим поглядом повернула голову до сина, вигукнувши:
– Відвернися!
Хлопець послухався її відвертаючись у півоберта на дивані. З Ізабель почали скидати за великий на неї светр. Саме тоді Кай, обернувши трохи голову, підглянув за ними.
Ізабель із червоними від сорому щоками стояла на місці, прикриваючи обома руками ніжно-рожевий бюстгальтер, доки Ніколь не натягнула на неї одне з вибраних худі.
– Подобається?
– Т-так… Дякую.
Поруч почувся гавкіт собаки. Кай поспішно відвернув голову і впихнув Лялечку у своє пальто, зніяковіло прикриваючи рота рукою. Ніколь невдоволено зиркнула на сина, доки до неї не підійшла дружина.
– Хм… – простягнула Саманта, скептично розглядаючи обраний Ніколь одяг. – Я не хочу щоб Ізабель ходила в одних лише толстовках як Рей. Тим більше, шкода ховати таку фігуру.
– Ти права, – погодилася з нею Ніколь, теж розглядаючи дівчину. – Як не подивися, а фігура у неї пречудова…
Саманта самовдоволено посміхнулася:
– Не дивно. Вона ж моя дочка.
Кай з похмурим обличчям спостерігав, як Саманта погладжує Ізабель по волоссю, і коли та знову поцілувала її в щоку, він підвівся з дивана і натягнув посмішку, підходячи до сестри з матерями. Кай вийняв з-під пальта собачку і пихнув її в руки Саманти. Та скривилася, ніби їй дали кажана і витягла руки з собакою перед собою. Кай підійшов і закинув за плече Ізабелли руку, потім тісно притис її боком до себе і, глянувши на маму, раптом запитав:
– Кого з нас ти любиш більше? – Кай помітив як мама кинула короткий погляд на Ізабель, після чого розгублено подивилася на кохану. Ніколь так само спантеличено дивилася на неї, а потім, сердито дорікнула сина:
– Кай, не став матір у незручне становище! Так не можна! Ви рівні!
– Так.
Вони повернули голови до Саманти. З усмішкою дивлячись на дітей, та додала:
– Я люблю вас однаково. Ви ж мені рідні. У вас тече одна кров.
Ніколь з Каєм невдоволено насупилась. Перша хотіла заперечити її слова, але Кай, несподівано, вигукнув:
– Прекрасно! – він відпустив з обіймів Ізабеллу і підійшов, обійнявши матерів. – Давайте візьмемо решту обраного вами одягу додому? А після школи я приведу Ізабель погостювати до нас, щоб вона приміряла і відклала, що не підійде.
– Чудова ідея, синку! – Ніколь міцно обійняла його після чого забрала з рук коханої Лялечку і поспішила разом із Самантою складати одяг, що залишився.
Ізабель схвильовано сказала їм у слід:
– Але після школи у мене справи…
Кай з хитрою посмішкою підійшов і обвив руку за її талію, прошепотівши біля вуха:
– У тебе не вийде відмовитися міс Крайтон… адже сьогодні день народження нашої з тобою матері.
Ізабелла тільки зараз згадала сьогоднішню дату: 17 вересня… Вона смиренно зітхнула:
– Гаразд… я прийду.
Кай з ніжністю обійняв її, нагадавши:
– І приведи батьків. Не забудь.
Як тільки Ізабель вийшла на вулицю, відразу ж вдихнула на повні груди прохолодного осіннього повітря і звернулася до інших:
– Я поспішаю. Точніше… Ми поспішаємо. – вона кивнула Каю.
Той кивнув їй і обернувся ще раз обіймаючи по черзі матерів.
– Побачимося вдома.
– А як же сніданок разом? – у розпачі спитала Ніколь.
– Ми не хочемо їсти! – одночасно вигукнули хлопець із дівчиною та з усмішкою переглянулися між собою.
– Дякую вам, правда. Але ми поспішаємо, – посміхнулася Ізабель. – У вечері ще побачимось, обіцяю.
Дивлячись на свою дочку, Саманта відповіла:
– Добре. До зустрічі рідна. – вона підійшла і міцно обняла її, закопавшись носом у шовковисте волосся, після чого посміхнулася і шепнула їй на вушко:
– Я з Реєм теж користувалися надто різкими духами…
Ізабелла здивовано застигла, спостерігаючи як її мати повільно відсторонюється і, підморгнувши їй, з усмішкою бере за руку Ніколь і йде. Вона не знала скільки хвилин у такому стані витріщалася їй у спину, але явно не мало, поки перед нею не встав її брат. Загороджуючи собою її погляд, він із глузуванням сказав:
– Ходімо вже. Мамина донечка.
Ізабелла всю дорогу штовхала того в плече і пихтіла. Перед входом до школи вони зустріли Емму. Та, побачивши їх, зблідла як труп і в паніці забігла до школи. Кай з Ізабеллою переглянулись і голосно засміялися.
– Аха-ха-ха!!
– Пф! І що це з нею? – хихикаючи в долоню запитала Ізабель.
Кай, зобразивши нерозуміння, сказав:
– Без поняття. Може, ти її налякала?
Вона зло глянула на нього:
– Натякаєш, що я схожа на відьму?
Кай, не втримавшись, пирснув зі сміху:
– Пха-ха! Якщо й так, то ти найкрасивіша відьма на світі!
Ізабель стала бити його по грудях і спині, поки хлопець не перехопив її руку і не притиснув до себе, заявляючи:
– Ти станеш моєю дівчиною Ізабелла… Ось побачиш.
Він правий. Ізабель, якось, дасть йому шанс і сама не помітить як закохається. Але їхні батьки, а особливо Рей із Самантою, будуть проти їх стосунків.
Їхня любов стане неприйнятною, не правильною і не підвладною розуму, але, у кого з їхніх батьків вона такою не була? І взагалі, інцест – це справа сімейна.
0 Коментарів