Частина 72: Кай та Ізабель

♦ Людям, що терпіти не можуть інцест краще не читати. Присутній поцілунок. ♦

Декілька наступних днів Ізабель намагалася уникати деяких своїх однокласниць і ігнорувати їх, але ті й не думали залишати її у спокої. Ізабель не хотіла доходити до крайнощів і дзвонити батькові, тому всіляко намагалася оборонятися сама, але що вона могла проти трьох?
Одного дня вони її підловили у туалеті. Почавши чинити опір, Ізабель кинула в них свої духи, але ті пролетіли повз і розбили дзеркало. Злякавшись, що хтось прийде на шум, дівчата пішли, залишивши іншу сидіти на уламках скла.

Ізабель кусала губи, щоб не заплакати, але сльози зрадницьки полилися з очей, розтікаючись разом з тушшю по щоках. Вона зашипіла і опустила очі на свої руки, помітивши, що під шкіру пальців потрапили шматочки скла. Від болю вона ще дужче розплакалася і обхопила себе руками.
Ізабель просиділа так десять хвилин. Потім підвелася, вмилась і дістала з кладовки віник із совком, почавши спокійно підмітати підлогу. Після цього вона глянула на свої поранені коліна і з похмурим обличчям зітхнула:

– Ха-а… Дідько. Вони поплатяться за це. – вона вийшла з дамської кімнати прямуючи до медпункту, але з-за рогу вийшов знайомий блондин, що відразу її впізнав і кинувся на зустріч.

Ізабель відвернулася, намагаючись якомога швидше піти в клас, але хлопець схопив її за руку, і притягнув до себе.

– Куди ти зібралася у такому вигляді!? Хто насмілився з тобою таке зробити!?

Ізабель вихопила руку і незворушно відповіла:

– Ніхто. Я сама поранилася.

– Брехня! – випалив Кай і міцно обійняв її. – Припини мені брехати і розкажи правду! Це ж та паскуда зробила, так!?

Дівчина відступила назад, прибираючи його руки:

– Якщо й так, то що?

Кай замовк. В його очах виднілася злість і вина. Він м’яко погладив її по довгому волоссю, запропонувавши:

– Давай втечемо у двох з уроків? Тут неподалік є класна піцерія. Я пригощу тебе. Можеш і солодке замовити, тільки… Не гнівайся на мене і пробач.

Ізабель спантеличено глянула на нього, тихим голосом запитавши:

– За що ти вибачаєшся?..

– За те, що не допоміг тобі.

– Але… я ж… Я сама просила тебе не втручатися.

Кай із невдоволеним обличчям схрестив на грудях руки, відповівши:

– Якщо ти мене не слухаєшся, то і я не маю наміру. Я обіцяв своїй мамі захищати дівчат, а тебе насамперед. Прошу, не будь такою впертою і просто дозволь мені про тебе подбати!

Ізабель опустила голову і стала терти долонями очі, відчуваючи, як до них надходять сльози.

Кай усміхнувся і, притягнувши її за руку, лагідно обійняв, погладжуючи по спині.

– Все в порядку. Я з тобою.

Вони і в правду втекли з останніх уроків до піцерії. Кай сказав, що вона може вибрати все, що хоче, тому дівчина замовила всього по трохи, тим самим загнавши брата в незручне становище та змусивши перерахувати гроші в гаманці.
Він збігав поруч в аптеку, і поки стояв у черзі, довго над чимось роздумував. Зрештою, він дістав із кишені смартфон і знайшов потрібний номер.

– Алло? Доброго дня дядечку. Ви на роботі? Прекрасно. Ні-ні, просто… Тут таке трапилося… Ізабель вам не дзвонила? Правда? Її сьогодні ображали у школі однокласниці. Ні, не турбуйтесь, у неї немає серйозних травм, але побачивши, що вона плаче, я не витримав і забрав її з уроків до однієї з піцерій поблизу. Так, ми будемо тут.
Імена дівчат? Ну, головну кривдницю звати Емма ви про неї, напевно, чули. Інших – Дженні та Вінніан. А, і ще, можете не говорити Ізабеллі, що я вам дзвонив? Дякую. До зустрічі.

– Наступний, будь ласка.

Кай з посмішкою сховав айфон у кишеню штанів і зробив крок до жінки за віконцем.

– Добрий день. Декілька пластирів, мазь від забоїв, і охолоджуючий компрес на коліна.

▪️▫️▪️▫️▪️

Ізабель спостерігала як інший заклеює подряпини на її коліні, і прошепотіла:

– Спасибі тобі…

– Дрібниці.

– Ні, я не про це… Спасибі, що заступився за мене і вибач, що відштовхнула тоді.

Кай розгублено округлив очі. Він не очікував, що та почне вибачатися. Усміхнувшись, він підвівся і взяв її руки у свої, запитавши:

– Давай… Ще як-небудь зустрінемося?

– Ну, думаю, можна…

– Чудово! Давай завтра!?

Ізабелла ніяково всміхнулася, відповівши:

– Завтра мені потрібно в художню школу після уроків.

– Добре. Тоді після завтра?

– У мене уроки гри на піаніно.

– ….а у четвер?

– Танці. А у п’ятницю скрипка.

– Ну, а в суботу зможеш?

Ізабель відвела погляд, відповівши:

– Не-а, батько мене записав на уроки самооборони. Завтра – перший день. Тільки тс-с, – вона з усмішкою приклала вказівний палець до губ. – Моєму татусю ні слова і нікому з мам теж.

Кай з прикрістю зітхнув, кивнувши їй.

Спостерігаючи за ним, дівчина посміхнулася в долоню і сказала:

– Як щодо наступного понеділка? У мене цього дня нічого не намічається.

Кай пожвавішав. Не відпускаючи її долоні, він сів за столик і з радістю запитав:

– Обіцяєш?

Ізабель, дивлячись у зосереджені на ній, темні очі, ласкаво відповіла:

– Обіцяю, Кай.

– Прекрасно! Тоді, як щодо, в понеділок сходити зі мною до в’язниці?

Ізабель шоковано витріщила очі. Вона явно не очікувала, що той запросить її в…

– В тюрму?.. Ем, а навіщо ти хочеш туди піти?

– Моя мама… – він замовк, потім, подивившись на неї, відповів:

– Наша мама попросила, щоб я пішов провідати дідуся замість неї.

Ізабелла в гніві зиркнула на нього, ніби дика кішка на собаку, і негайно відмовилась:

– Ні. Я не піду з тобою.

– Але чому? – засмутився Кай. – Хіба тобі не цікаво побачити рідного дідуся? Я чув, що він захворів. Можливо, ми ніколи його більше не побачимо.

– Начхати. – холоднокровно кинула Ізабелла, дивлячись собі в долоні. – Я не хочу чути про нього, не те, що побачити.

– Чому ти така зла на нього? Він ж нічого тобі не зробив.

– Нічого не зробив!? – мало не задихнувшись від обурення та гніву, вигукнула вона. – Та від одного його імені: “Джеймс” очі мого татуся наповнюються страхом а тіло тремтить як від пориву грудневого вітру. А Рей настільки хмурить брови, що страшно що-небудь ще сказати! А наша мама? Хіба вона тобі не казала, скільки років була під контролем свого батька, а той нею користувався і маніпулював! Та що там казати, він і власну дружину довів до могили! І батьків мого батька! Ні. Не хочу я його бачити. Ніколи.

Кай мовчав якийсь час, розмішуючи чайною ложечкою вже холодний чай. А потім, відповів:

– Він змінився і дійсно шкодує про все, і… Мама розповіла, що він у сльозах просив її, щоб я прийшов.

– Так йди. А мені немає причин показуватись. Впевнена, він розлютиться, дізнавшись, що я дочка його дочки з племінником.

Хлопець голосно видихнув і, поглянувши на неї, сказав:

– Яка різниця, чия ти дочка? Ти настільки схожа на маму, що він швидше тебе з Самантою і сплутає.

Ізабель хмикнула, не погоджуючись із ним:

– Я схожа на свого батька. І лише на нього.

– О, це не так. Ти й сама бачиш, що ти дочка своєї матері. Від дядечка Рея тобі передався лише кепський характер.

– Що-що? Кепський характер, значить!? Та як тобі язик повернувся таке..!

– Хоча… за манерою мови ти справді нагадуєш мені маму. Ти дуже красива.

Ізабель пирхнула і, задерши підборіддя, запитала:

– І чим я гарна?

– Ем… ну… Багато чим.

– Скажи конкретніше.

Кай розгубився на хвилину, але, відразу по тому, твердо відповів:

– У тебе дуже гарні очі!.. І така світла усмішка, як у сонечка. Ти дуже чарівн… М?!

Ізабель вскочила з місця і закрила долонями тому рота, ніяковіло вигукнувши:

– Я зрозуміла! Перестань вже балакати!.. – краєм ока вона помітила, як у їхній бік поглядають люди і поспішила сісти на місце, зі соромом ховаючи обличчя за долонями. – Дякую за комплімент. Мені приємно.

Не зводячи з неї очей, він запитав:

– А що тобі подобається у мені?

– Нічого.

– Га!? – хлопець підхопився з місця і, вказавши на неї пальцем, обурено випалив:

– Не правда! Як я можу тобі не подобатися!? Хіба я не гарний!? – з останнім запитанням світловолосий хлопчина повернув голову до сусіднього столика, за яким сиділи дівчата.
Ті, почувши запитання, розгублено забігали очима і промовили:

– Ну, ти милий…

– Ха! Ось бачиш! Я милий і красивий. – Кай гордо підняв голову дивлячись на сестру, що прикрила долонею обличчя.

– Сядь вже дурню… Не ганьби мене.

Кай показушно пирхнув, опустившись на місце.

Ізабель глянула на нього і зі світлою усмішкою зізналася:

– Гаразд. Ти і справді привабливий.

Раптом хлопець перед нею знову підхопився з місця як ужалений, від чого Ізабель злякалася і здивовано по дивилася на нього не розуміючи, що вона сказала не так.

Кай опустив руки на стіл, нависаючи, і з серйозним поглядом запропонував:

– Давай зустрічатися.

– Якого… Ти з глузду з’їхав!? – Ізабель підірвалася зі стільця і, схопивши свій рюкзак з чорною курточкою, попрямувала до виходу.

– Стій! Куди ти!? – Кай залишив на столі гроші за обід і побіг за нею надвір.
Йому довелося проштовхуватися через натовпи людей, що проходили повз, щоб не втратити з поля зору чорну маківку дівчини. На мить він зіткнувся з кимось і, вибачаючись перед тим, більше не зміг знайти її серед натовпу перехожих.
Він засмутився і йшов просто прямо, потім, сів на лавку дивлячись на перехожих.

– Дурень… який же я дурень. Навіщо я це сказав? Не треба було зізнаватись… – він опустив обличчя в долоні і мовчки сидів, доки не помітив через дорогу знайомий силует.

Кай кинувся туди, вигукуючи:

– Ізабель! Ізабель, благаю тебе тільки не тікай, я… – він замовк, побачивши на кого дивиться дівчина.

Перед ними була жінка з маленькою дитиною на руках, мабуть, вони були бездомними.
Кай перевів погляд на Ізабеллу. Та зняла з плеча рюкзак і дістала звідти кілька цукерок і пончик з повидлом, що їй купив у піцерії Кай, і простягла все це жінці.

– Пригощайтеся, міс.

– Дякую вам… – вона прийняла частування.

Ізабель глянула на хлопчика у неї на руках і, посміхнувшись йому, запитала:

– Як тебе звати?

Той недовірливо поглянувши на неї, тихо відповів:

– Ейден…

– А мене Ізабелла, а це, – вона обернулася до брата, що стояв позаду неї. – Кай.

Хлопчик усміхнувся їй і простягнув руку, відповідаючи:

– Приємно познайомитися, міс…

– Ах, не треба формальностей, – вона в мить замахала руками. – Можна просто – Ізабель. – дівчина простягла йому руку, але її перехопив Кай.

– Ходімо вже. – з холодним тоном вимовив хлопець і потягнув її за руку.

Ізабель, гнівно насупившись, висмикнула від нього руку, після чого порилася в рюкзаку і, вийнявши рожевий гаманець, звернулась до жіночки:

– Сподіваюся, 200 фунтів вистачить на необхідні продукти?

– Ізабелла! Що ти коїш!? – Кай схопив її за зап’ястя, так, що вона зойкнула. – Навіщо ти роздаєш гроші незнайомим людям? А раптом вона алкоголічка і по просту все проп’є!

Жінка, почувши це, здивовано розширила очі, тихо промовивши:

– Що?.. Но я зовсім не…

– Мовчати! – у гніві вигукнув Кай, від чого хлопчик у її руках злякано притиснувся до грудей матері. – Я не дозволяв мене перебивати!

– Крайтон! – вигукнула зі злістю Ізабель і, схопивши його за темне пальто, подивилася в очі, процідивши:

– Це гроші мого батька і я можу витрачати їх на будь-що і на будь-кого. Я нічого не говорила, коли ти захотів витратити на мене свої гроші, так що будь ласка не вказуй мені що робити і не виводь мене з себе. Зрозумів?

Кай невдоволено скривив обличчя і, відчепивши її руку, відповів:

– Як тобі буде завгодно. – після цього він кудись відійшов.

Ізабель протяжно зітхнула та обернулася до інших винувато посміхнувшись:

– Вибачте його заради Бога, я сама не знаю з чого це він розлютився… Прошу, прийміть гроші. Вони вам потрібніші ніж мені.

Жінка не наважувалася брати, тому Ізабель вклала гроші їй у руку, а потім, з посмішкою погладила хлопчика по світлому волоссю і запитала:

– Ти вмієш малювати?

Ейден пожвавішав і закивав:

– Так. Я красиво малюю тварин!

– Ух ти, секундочку, – вона сіла перед ними навпочіпки і, діставши з рюкзака свій альбом і пинал, простягла все хлопчику, попросивши його:

– Намалюєш мені котика?

Очі у того заблищали, як зірочки. Він прийняв альбом і почав малювати сірим олівцем, потім розфарбовувати. Ізабель милувалася його стараннями, до поки їй не вручили малюнок милого маленького кошеняти.

– Це дуже гарно, Ейден! Тобі варто малювати для людей їхніх улюбленців і таким чином підробляти.

– Ви… Правда думаєте, що комусь сподобаються мої малюнки?

– Давай на “ти”. Якщо мені подобається твоя робота, то всім сподобається! – з ентузіазмом випалила дівчина. – Я дарую тобі цей альбом. Використовуй свій талант і хто знає, може, ти станеш художником і малюватимеш картини на замовлення як мій татко.

Ейден радісно кивнув їй:

– Дякую, Ізабель!

Після цього вона набрала свого батька і попросила того приїхати за вказаною адресою та забрати жінку з дитиною до свого відділку, доки їм не виділять безкоштовне житло, або не заберуть під опіку.
Дорогою назад вона помітила хлопця, який сидів на лавці. Ізабель проігнорувала його і пройшла повз, але її наздогнали і міцно схопили за руку.

– Ай! Відпусти! Мені боляче!

– Вибач… – Кай відпустив їй руку і з похмурим виглядом зам’явся.

– Ще раз мене так схопиш, і я за себе не ручаюся!

– Ізабель… я не хотів тоді кричати на них це випадково вирвалося. Мені просто не хотілося щоб тебе обдурили.

– Кай, я можу і сама про себе потурбуватися, тому… будь ласкавим, не лізь до мене більше.

– Що?.. Але ж я…

Дівчина відвернулась і спокійно пішла вздовж стежки парку. Але інший не збирався так просто її відпускати. Він наздогнав її, вигукнувши:

– Прости мене! Мені справді шкода!

– Якби тобі справді було шкода, ти б підійшов і вибачився перед ними. Але ж тобі все одно на інших.

– Це не правда! Мені не все одно на тебе! Тому що…

– Тому що я твоя сестра!? – перебила Ізабелла. – Це ти хотів сказати?

– Ні! – він знову схопив її за зап’ястя.

Дівчина зупинилася і, здійнявши руку, вліпила тому ляпаса, сердито прошипівши:

– Я ж попереджала… щоб ти більше не хапав мене за руку… Не смій торкатися мене.

– Я люблю тебе! – схопившись за почервонілу щоку, випалив Кай і наблизившись, раптово поцілував її в губи.

Очі Ізабелли у потрясінні округлилися від такого нахабства. Як тільки Кай відсторонився, вона знову замахнулася. Він прикрив очі, готовий знову відчути пекучий біль від удару, але рука дівчини так і не зачепила його обличчя.

Ізабель опустила долоню, але продовжила свердлити іншого зневажливо холодним поглядом.

Кай розплющив очі і з болем у погляді висловився:

– Я ніколи не вважав нас з тобою братом і сестрою. Ми з тобою надто різні, хоч і народилися з однієї утроби. Ти завжди була для мене подругою, а від недавна я почав закохуватися в тебе і нічого не можу з цим вдіяти. Моє серце вже належить тобі, Ізабелло Крайтон!

Та в заціпенінні дивилася на нього, але, схаменувшись, відразу опустила голову.

Кай лагідно торкнувся її обличчя, запитавши:

– Ти згодна зустрічатися зі мною?

– Ні. – без вагань мовила та.

Хлопець спантеличено завмер на місці, коли інша байдуже обійшла його стороною.
Кай зчепив зуби і ривком обернувся до неї. Він хотів вигукнути щось дівчині в спину, але замовк, побачивши, як поруч зупиняється машина з синіми мигалками.

– Ось ви де. Навіщо пішли з піцерії? Сідайте, підвезу додому.

Ізабель зупинилася і з насупленим видом підійшла і сіла до поліцейської машини батька. Кай, з задоволеною усмішкою на обличчі, сів до неї на заднє сидіння.

Машина поїхала вздовж автостради. Побачивши в дзеркалі, що його дочка надула щоки, як хом’ячок, Рей, пирснувши зі сміху, запитав:

– Пф! Що вже сталося, Ізабель?

– Нічого.

– Вона на мене дується. – відповів Кай, з посмішкою дивлячись як Ізабель відвертається від нього до вікна.

– Ось як? Не знаю що ти накоїв, але краще тобі одразу перепросити, бо вона в нас злопам’ятна.

– Батьку! – скрикнула Ізабель.

– Правда? – усміхнувся Кай.

– Тату! Ти ж знаєш, що я терпіти не можу, коли мене хтось обговорює!

Кай повернув до неї голову.

– Вибач, будь ласка. Не ображайся, добре?

Йому не відповіли. Запанувала довга тиша. Рей повернув ліворуч, і дістав у бардачку ключі від автоматичних воріт. Як тільки автомобіль заїхав і зупинився навпроти двоповерхового будинку, Рей, обернувшись до задніх сидінь, з докором у голосі промовив:

– Ізабель. У тебе попросили вибачення. Чому не відповідаєш?

Дівчина, відчинивши дверцята машини, вийшла, і сердито постукуючи черевичками на невисокому каблучці по тротуарній стежці, штовхнула ногою припаркований біля сходів будинку, світло-сірий “Мерседес”, випаливши:

– Не пробачу!!

Рей, дивлячись у слід дочки, зітхнув, та вийшов з машини, фикнувши під ніс:

– Своєю упертістю вона дуже нагадує мені його.

У двері постукали. Мейлі відклав ножа і, витерши руки кухонним рушничком, поспішив у коридор. При вході він глянув на себе у велике дзеркало і, поправивши волосся, відчинив двері.

– Мила!

– Я вдома. – Ізабель з усмішкою обняла його і почала знімати з себе куртку та взуття.

Як тільки Мейлі побачив хто за нею зайшов, то сильно здивувався, але через кілька секунд його обличчя засяяло доброзичливою усмішкою.

– Боже, Кай! Який приємний сюрприз! – Мейлі обернувся до чоловіка, що зайшов в дім, і штовхнувши його, прошепотів:

– Чому ти не попередив мене, що Кай прийде?

Рей, поцілувавши його в щоку, відповів:

– Вибач сонце, забув.

Мейлі сердито дивився на нього, поки його чоловік із добродушною усмішкою не сказав:

– Нарешті я в дома.

Мейлі припинив дутися і з усмішкою обернувся до Кая, запитавши:

– Ти не змерз? Я зроблю тобі чай. Скільки ложечок цукру покласти?

– А, ні, дякую, – Кай вдячно посміхнувся йому, вішаючи пальто. – Я п’ю лише каву.

Мейлі спантеличено дивився на нього:

– Каву…

– Ми не п’ємо кави. – з неприхованим не гостепреїмством відповіла йому Ізабель, проходячи у велику, світлу кухню. – Якщо не хочеш чай, є ще фруктовий сік або вода з-під крана, але я б радила тобі спробувати води з унітазу, вона збадьорить.

Кай з усмішкою подався за нею в кухню. Проходячи біля довгої білої стільниці з натурального каменю, він провів по її поверхні кінчиками пальців і, спершись на неї, попросив:

– Тоді, можна мені сік, міс Крайтон?

Ізабель дістала з верхньої тумбочки склянку, а з холодильника пляшку соку і з натягнутою усмішкою обернулася до того, наливаючи напій.

– Зможеш випити все залпом?

– Навіщо?

– Щоб тобі заболіло горло і ти більше не за говорив до мене. – вона підсунула до того склянку. – Пий і забирайся геть.

Кай поблажливо посміхнувся, відповівши:

– Як скажеш.

– Проходьте до вітальні! – підійшовши до них, попросив Мейлі. – Вечеря скоро буде готова.

Ізабель поспіхом підійшла до нього, вигукнувши:

– Татусю! Дозволь мені закінчити вечерю та подати на стіл замість тебе! – але її схопили за плече і, відвернувши від татка, заперечили:

– Ні, юна леді. Я закінчу вечерю. – заявив Рей, акуратно знімаючи з любого фартух.

– Але ж ти тільки з роботи! – нагадала дочка. – Дозволь мені! Ну будь ласка!

Рей кинув на неї докірливий погляд, від чого вона відразу замовкла, відвертаючись.

– Ти ж знаєш, Ізабель, що я не потерплю якщо ти станеш за плиту в моїй присутності. Ось, коли буде в тебе хло…

– Або дівчина. -перебив його Мейлі.

Рей відмахнувся рукою:

– Без різниці хто, але якщо буде! Тоді і господарюй як хочеш. Але кухня – мій маленький кабінет і твої білі ручки призначені не для приготування, а для сучка зі скрипкою та клавіш форте…

– І для пензлика. – знову обірвав його Мейлі.

– Так, так, – закивав головою Рей. – І для цього теж, але не для нарізки ножем та іншого кухонною діла.

– Я зрозуміла вас. Але якщо знадобиться допомога, навіть невелика, то покличте. – змирившись з настановою батька, Ізабель слухняно попрямувала до вітальні.

– Якщо вона хоче допомогти, ти маєш їй це дозволити. – з обуренням звернувся до чоловіка Мейлі. – Ти знову дозволяєш собі її балувати…

Рей, ніби й не слухаючи того, відсунув кухонний ящик і дістав звідти кілька пластирів, потім узяв його руку, підмітивши:

– Ти знову не помітив, як порізався… Я щоразу боюся, щоб Ізабель не злякалася, побачивши твої порізані пальці, Мейлі.

Той похмуро опустив голову, спостерігаючи як чоловік заклеює йому на кілька пальців пластирі.

– Вибач.

– У цьому немає твоєї провини. Зможеш розставити столові прибори.

Мейлі кивнув:

– Звичайно. – він допоміг йому зав’язати ззаду фартух і поцілував у щоку, після чого дістав столові прибори і подався розставляти на стіл.

Ізабель із холодним та байдужим виразом обличчя дивилася на усміхненого їй, за великим скляним столом, брата.

– Як справи у мами? – спитав підходячи до столу у юнака, Мейлі.

– У неї, як і у Ніколь, все гаразд, – усміхнувшись, відповів Кай. – Ми будемо вдячні, якщо ви з дядьком теж прийдете до нас на вечерю, припустимо… завтра. Якщо зможете. Ох, і Ізабеллу візьміть. Не забудьте.

Його сестра сердито зиркнула на нього.

– О, ми з радістю прийдемо. – відповів Мейлі, розклавши: миски, ложки, вилки і ножі, потім, погладивши його по плечу, пішов по вечерю.

Кай, спостерігаючи за мовчазною дівчиною, сказав:

– Ізабель…

– Рей!

Хлопець повернув голову у бік кухні, де Мейлі, з червоними щоками штовхав іншого в спину з кухні. Рей, посміхаючись, пішов і присів до дітей. Коли він звернувся до дочки, то в раз став серйозним:

– Значить… Ви двоє втекли з останніх уроків.

Дівчина, опустивши голову, мовчала. Кай відповів:

– Так. То була моя ідея. Я помітив, що їй не добре. Ось і забрав із собою.

Рей схилив голову на бік, невідривно дивлячись на племінника.

– І де ви були після школи?

Кай занервував, відповівши:

– Ну, спершу ми були у піцерії, потім вирішили прогулятись парком…

– Небезпечно гуляти парком у вечері. – він обвів обох суровим поглядом, потім зупинився їм на дочці:

– Ізабель, буть ласка, подзвони мені наступного разу коли вирішиш з кимось втекти з уроків, навіть якщо це Кай.

Дівчина, опустивши очі, сказала:

– Вибач, що не попередила заздалегідь.

Кай повернув голову і зняв зі спинки свого стільця білу сорочку, звернувшись до дядечка:

– Це, мабуть, ваше?..

Раптом Ізабель вскочила з місця і вихопила йому з рук сорочку, сердито вигукнувши:

– Тату! Чому твої речі знову розкидані по всьому будинку!?

– Нічого не розкидані, – обурився Рей, відбираючи з рук дочки сорочку. – Я її відклав щоб твій татусь виправ. – після цих слів він повернув голову до кухні і покликав:

– Татусю! Я нарешті знайшов свою улюблену сорочку з весілля!

– Ще раз так назвеш мене і я кину в тебе яблуком, Крайтон!

Рей, замовкнувши, повернув голову до дітей, що дивакувато дивилися на нього і, посміхнувшись їм, сказав:

– Насправді він мене любить, я знаю.

– І я його люблю. – помітивши, що на неї подивився Кай, Ізабель посміхнулася і опустила очі.

Рей фиркнув:

– Сперечатимешся зі мною хто його більше любить, міс Крайтон?

Та, піддавшись вперед, поклала руки на стіл, з викликом дивлячись на батька:

– А давай.

Кай здивовано перекидав погляд то на дівчину, то на дядечка. Рей, посміхнувшись доньці, теж нахилився до середини столу, запитавши:

– Його улюблений колір?

– Синій та зелений. – усміхнувшись, Ізабель запитала:

– Його улюблена дата?

Рей зітхнув:

– Твій день народження, – він кивнув у бік кухні. – Його улюблена їжа?

Ізабель замислилася:

– В основному це щось солодке, як наприклад: морозиво, торт чи цукерки.

Кай, слухаючи їх, спитав:

– А є їжа яку дядько Мейлі не любить?

– Немає. Він не вибагливий у їжі, – сказала Ізабель. – На відміну від тебе, тату.

Рей пирхнув закочуючи очі:

– Не вичитуй мене. Насправді ти не права. Йому не подобається кисле і гірке, як наприклад: темний шоколад, лимон, оливки, міцний чай, кислі сорти яблук, винограду, а ще помідори.

– Ах, точно. Я забула. Це не зараховується! – вигукнула Ізабель. – За те, ти не знаєш які ми з татком найбільше любимо цукерки, адже ти не їси солодкого!

– Пх, повір мені, знаю, – він підняв руку і почав загинати пальці, перераховуючи:

– “KitKat”, “Kinder”, “Cadbury”, “Twix”, – Рей глянув на хлопця. – Вони навіть дійшли до того, що почали їсти цукерки “Rococo”.

– А що це за цукерки?

– Не чув? Це зацукровані квіти.

– Вони дуже смачні! – вигукнула Ізабель, після чого подивилася на батька. – Про смаки не сперечаються, тату!

– Ха, як скажеш, принцеса, – Рей перевів погляд на племінника. – У “ці” дні вона зазвичай дуже багато їсть шоколаду. Адже саме від солодкого в неї ніби то піднімається настрій. – він повернув голову до кухні:

– Татусю, подивися у календарі чи не сьогодні в нашої принцеси менструальні дні. А то вона сама не своя. Уся на взводі.

– Що?!! У Ізабелли сьогодні місячні!? – долинуло з кухні.

– Тату! Заради Бога..! – зашипіла із почервонілим обличчям Ізабель, підскочивши з-за столу. – Я така, як завжди!

– Ні! – випалив з кухні Мейлі. – Я дивився, сьогодні 16, а не 25 число. У неї ще немає цих днів!

Рей самовдоволено посміхнувся дочці, що сердито витріщалася на нього. Ізабель, згоряючи від сорому, сіла на місце і опустила обличчя у долоні. Помітивши на собі глузливий погляд брата, вона підвела голову і почала прополювати того поглядом так, ніби хотіла стерти йому пам’ять.

– Тепер знатиму коли прикупити солоденького. – усміхнувся дядечку Кай.

Рей, посміхнувшись йому, сказав:

– Успіхів. – він повернув голову до надутої дочки, і раптом з хитрим поглядом примружив очі, та продовжив ставити запитання:

– Чи знаєш ти, хто з нас кого перший поцілував?