Частина 7

Кроулі йшов додому, і картав себе за те, що почав догоджати нерозсудливості Азірафаеля. Не треба було дозволяти юнакові приходити. Лорд Фелл ясно дав зрозуміти, що не терпітиме їхніх контактів поза заняттями, що робило задум його учня ще небезпечнішим. Занурений у ці думки, музикант не одразу помітив, як світло навколо нього різко зменшилося. Він ішов вузьким провулком, щоб скоротити шлях додому, але тепер вихід із нього хтось загороджував. Кроулі різко обернувся назад, але там також вже стояв незнайомець. Коли перший підійшов ближче, музикант упізнав його — це був Хастур, давній знайомий із притулку. Отже, ззаду його чатував Лігур. Кроулі згрупувався, не знаючи, чого очікувати.

— Кроулі, друже, — усміхнувся Хастур, роблячи затяжку самокрутки й видихаючи дим в обличчя музиканта. — Давно не бачилися. Тут чутка пройшла серед хлопців-безпритульників, що ти піднявся. Спочатку я не вірив. Як ти міг так легко це зробити, ще й отримати чимало грошей? Але тепер бачу, що нас не обдурили, — він з цікавістю оглянув дорогий фрак. — Та не жмись ти так. Ми ж друзі, та й чіпати тебе не станемо. Просто виручи товаришів, боржок притулковий закриєш заодно. Ти ж пам’ятаєш, як ти нас підставив? У мене на спині досі залишилися шрами від різок з того дня, а ти вийшов чистеньким. Давай я забуду про це, не безкоштовно, звісно. Згоден? — Хастур огидно посміхнувся, кидаючи недокурену сигарету в бік Кроулі.

Кроулі з викликом подивився на чоловіка перед ним.

— Кажи, що тобі треба. І не треба вважати, ніби моє призначення далося мені легко. Чи не тобі знати, як довго я тягався по учнях, намагаючись заробити, коли ти нічого не робив, щоб змінити своє становище.

Той лише розсміявся, тряхнувши немитим світлим волоссям і глянувши на Ліґура, який стояв позаду.

— А ходять чутки, що ти отримав усе дуже просто, що тобі допоміг один з учнів. Я думав, ти займаєшся музикою, а не підставляєш зад багатеньким дітлахам. Утім, яка різниця. Усе, що мені потрібно зараз, це сто фунтів. Це не так багато для придворного музиканта й учителя музики. Думаю, вони в тебе є. На цьому ми розійдемося.

Кроулі стиснув кулаки.

— Чуткам властиво спотворювати інформацію. І не приміряй на мене свої улюблені способи заробітку. Я не заробляю так багато, як тобі здається. Таких грошей у мене немає, особливо з собою, особливо настільки великої суми. Ось тобі пара пенсів на нормальні сигарети, але більшого й не проси.

Хастур зловісно посміхнувся, схопивши запропоновані гроші.

— Ми ще продовжимо нашу розмову. І ось тобі від мене подаруночок на прощання. Від старих друзів. Щоб ти не казав, що не заробляєш своїм гарненьким личком.

Він раптово ударив Кроулі в живіт, а коли той зігнувся від болю, заїхав йому ліктем в обличчя. Коли музикант відновив подих, у провулку вже нікого не було. Кульгаючи, він без подальших пригод дістався до свого дому й завалився на ліжко.

***

Ніч прийшла несподівано швидко, зануривши місто в напівтемряву. Ліхтарники запалювали ліхтарі, роблячи вулиці світлішими. Світло відбивалося від калюж, граючи на стінах дивними відблисками. Люди здебільшого вже були вдома, лише безпритульні, п’яниці й матроси висипали на вулиці в цей час, насолоджуючись нічним життям. В темряві відчувалася свобода і вседозволеність.

Азірафаель вкотре глянув у вікно й прислухався. У будинку панувала тиша. Скрипіння на горищі припинилося — служниці, які жили там, заснули. Юнак глибоко видихнув і поправив темний костюм. Той не виглядав дорогим, але якщо придивитися, нескладно було зрозуміти, що він належить аристократу. Це було не дуже добре. Район, де жив Кроулі, не був зразковим. І божевіллям було б йти дворянину вночі в осередок бандитів, але…

Тихо покинувши будинок і межі саду, Фелл глянув на небо, а потім, здолавши бісів страх, що пробирав до кісток, пішов у потрібний бік. Кеб довелося ловити подалі від маєтку. Він зробив це через кілька вулиць, видихаючи й стискаючи кулаки, щоб угамувати тремтіння. І як він може мріяти про звичайне життя, якщо зараз боїться навіть приїхати до Кроулі?

***

Коли вже геть потемнішало, Кроулі піднявся з ліжка й спробував оглянути свої ушкодження в невеликому дзеркалі. Під ребрами був синець, а на щелепі й щоці нило неабияке садно. Він намочив рушник і притиснув його до обличчя холодним мокрим краєм. Це не врятує зовнішній вигляд, але принаймні зменшить пухлину, а завтра він замаскує ушкодження пудрою, щоб їх не було так помітно.

Раптово під його вікнами загальмував кеб. Кроулі згадав, що сьогодні Азірафаель збирався до нього приїхати. Музикант малодушно сподівався, що в юнака не вистачить сміливості, і він залишиться в безпеці в маєтку. Кроулі швидко збіг униз сходами й вискочив на ґанок. Молодий чоловік, що вийшов із кеба, був одягнений у все чорне — не зовсім звично для його учня, але світлі кучері, що промайнули у світлі ліхтаря, не залишали сумнівів в особистості юнака.

Азірафаель дуже нервував. І може через це, коли він вийшов із кеба, йому здалося, що хтось спостерігає за ним із провулка. Спину пробив холодний піт, але в цю мить перед ним виник Кроулі. Той швидко втягнув Азірафаеля у квартиру й замкнув вхідні двері. Стало трохи легше та Азірафаель видихнув. Серце шалено билося, а руки ще трохи тремтіли від страху, але тут він почувався в безпеці.

— Доброї ночі, — видихнув він, знімаючи капелюх і розстібаючи камзол, під яким виднілася біла сорочка.

— Добраніч, дорогий мій, — відгукнувся Кроулі і в світлі лампи став помітний синець на його обличчі.

— Що… Що з вами сталося? Хто це зробив? — схвильований, Азірафаель підійшов ближче, щоб краще роздивитися садна.

— Це… гм, старі друзі зайшли привітатися. Їх дуже хвилює мій кар’єрний зліт. Я прошу вас бути обережним: вони ще не знають, що саме ви мені допомогли. І з усім тим мої товариші добре обізнані, що це зробив якийсь молодий аристократ, а ваше походження видно дуже добре. Я дуже радий вас тут бачити, — Кроулі ласкаво провів пальцями по щоці Азірафаеля, — але більше не приїжджайте.

В очах юнака ковзнув страх. Частково за себе, але переважно за Ентоні. Ці «друзі», напевно, злочинці, і вони могли зробити щось гірше. Проте ці думки зникли в мить, коли гарячі пальці торкнулися його щоки, змушуючи аристократа важко видихнути.

Музикант раптом спохватився:

— Ви п’єте каву? Чи, може, чаю? Не стійте на порозі, ходімо нагору.

— Чай… Так, це було б непогано, — зніяковіло посміхнувся Азірафаель, проходячи вглиб квартири. — Ентоні, я… я хочу бачитися з тобою, але не знаю, як це робити, щоб ніхто не дізнався. Або щоб ніхто з нас не постраждав через це. Мені хочеться бодай деякі ночі проводити з вами, — аристократ узяв руки Кроулі у свої й обережно торкнувся губами тильного боку долонь.

Кроулі у відповідь притягнув його до себе й торкнувся губами щоки, але потім відпустив і почав діставати посуд. Він поставив на плиту залізний чайник, а з кухонної шафки дістав кошик із бісквітами, поставивши його на стіл.

— Чайник закипить ще не скоро, тому сідайте поруч і розкажіть, як ви сюди дісталися. Якщо буде холодно, я можу принести плед, або, — Кроулі лукаво посміхнувся, — можете зігрітися в моїх обіймах. Ідіть же сюди.

Азірафаель опустився поруч із Кроулі, трохи червоніючи. Тепер, коли він тут, знову з’явилося сильне збентеження, схоже на те, що хлопець відчував на самому початку їхніх зустрічей. Азірафаель підсів ближче до Ентоні, намагаючись заспокоїти серце, що так шалено билося, наче хотіло вистрибнути геть.

— Я дістався без проблем. Кумедно, в такий час я бував на вулицях тільки після балу або якогось заходу, що влаштовували друзі батька.

Трохи усміхнувшись, Азірафаель поклав голову на плече Ентоні. Кроулі обійняв його за талію, ніжно притягуючи ближче й вдихаючи аромат його парфумів.

— Мені довелося ловити кеб не від самого будинку. Нічне місто — це картина, що водночас заворожує і лякає, а ще… — Фелл зупинився. Чи варто говорити, що він відчував на собі дивний погляд? Можливо, це була лише уява, просто здалося…

— Що ще? — Кроулі стрепенувся. Нехороші передчуття мучили його, і тепер вони, здається, отримали підтвердження. — Ви когось бачили?

— Я… Я не бачив нікого, але мені здавалося, що хтось дивився на мене з провулка. Може, я помиляюся, але в цьому районі в цей час часто ходять не дуже приємні особи. Можливо, мені варто знімати кімнату для наших зустрічей десь в іншому місці? У мене є обмежений доступ до грошей, я міг би це зробити.

— Щодо кімнати… — Кроулі трохи зам’явся. — Не хотілося вам казати, але мої «друзі» вважають, що моє призначення в палац пов’язане з… гм… деякими послугами сексуального характеру, які я нібито надаю. І не хотілося б давати їм привід сприймати ці домисли як правду.

Щоки Азірафаеля злегка почервоніли, і він сховав збентежений погляд, уткнувшись у плече музиканта, щоб той не бачив його обличчя.

— Ви ж не вважаєте, що я… що я влаштував вас, щоб купити й зробити своїм вчителем, а потім… використовувати для надання таких послуг?

Подібна думка викликала огиду до самого себе. Азірафаель точно знав, що не переслідував таких цілей. Можливо, в глибині душі він хотів пізнати тілесну насолоду з Ентоні, але тільки якщо музикант сам цього забажає.

— Що ви, все добре, я вірю вам, мій милий Азірафаелю, — Кроулі міцніше притиснув юнака до себе, торкаючись губами волосся. — Ваша палкість і емоційність не залишає мені сумнівів у тому, що ви говорите правду. Може, ви спробуєте знайти собі заняття в палаці? Я тепер часто там перебуваю, тож ми зможемо бачитися, а ще це допоможе вам постати перед батьком у потрібному світлі.

— Робота в палаці?.. — Азірафаель зкривився від думки, що доведеться більше часу проводити серед лицемірних дворян, особливо в компанії Габріеля. Батько обіцявся приставити його в допомогу саме до сина старих знайомих. Від цих перспектив ставало зле, але якщо це допоможе переконати батька, що син іде на шлях виправлення, то варто спробувати. — Я поговорю з ним на цю тему, — зітхнув Азірафаель, піднявши погляд на Кроулі.

Невірне світло вуличних ліхтарів відбивалося в блакитних очах Азірафаеля, а м’які губи притягували ще більше. Коли юнак підняв погляд, Кроулі не зміг більше опиратися й нахилився до нього, притискаючись губами.

Такий бажаний дотик до губ викликав зграю мурашок, що пробігли спиною. Тихий стогін вилетів із грудей юнака у цей момент. Азірафаель прикрив очі, відповідаючи на солодкий поцілунок. Хотілося або обійняти Кроулі, притиснувшись до нього, або досліджувати його тіло, торкаючись закритих одягом ділянок. Тож одна рука обережно обійняла музиканта за шию, запускаючи пальці в м’яке вогняне волосся, а друга почала свою подорож: плечі, груди, торс, спина, стегна. Перед спокусою було неможливо встояти, так приємно було торкатися, цілувати.

Смак губ Азірафаеля зводив Кроулі з розуму. Він цілував юнака і не міг від нього відірватися, а потім відчув чужі руки у своєму волоссі й на плечах. Він притиснувся ще тісніше, обіймаючи Азірафаеля, і повів руками по його спині вгору до голови, зариваючись у м’які кучері. Якоїсь миті молодий аристократ зачепив синець на його грудях. Тож Кроулі, щоб не відштовхнути несвідомо і не показувати неприємних відчуттів, перехопив його руки, повалюючи Азірафаеля і притискаючи його зап’ястя до канапки. Він почав цілувати його повіки, м’які щоки, залишав легкі поцілунки на носі, скронях. Цілував світлі кучері та вдихав їхній запах, потім знову торкнувся губ, і почав спускатися нижче по підборіддю до шиї.

Азірафаель почувався так, ніби він випив моря алкоголю. Губи Ентоні п’янили, викликаючи бажання сильніше вкривати їх поцілунками. У якийсь момент, вже бувши шалено червоним від того, що вони робили, він торкнувся язиком нижньої губи музиканта. Занадто добре. Він ще ніколи не почувався настільки щасливим. Тіло різко кинуло в жар, у штанах стало тісно, але Азірафаель, тихо стогнучи, продовжив торкатися руками чужого тіла, поки йому це дозволяли.

— Ентоні… — видихнув він, закусивши губу.

Тіло тремтіло, стало нестерпно спекотно. Аристократ відкинув голову, сильніше відкриваючи шию, приховану хусткою. Незнайомі почуття охоплювали, їм було складно опиратися. Та й чи потрібно було?

Кроулі ловив губами тихі стогони Азірафаеля, розстібаючи його сорочку і зминаючи шовкову шийну хустинку, проводячи долонями по кожній новій ділянці відкритої шкіри. Ім’я, що зірвалося з губ юнака, позбавляло його залишків глузду, але він не міг втиснути це піддатливе тіло в канапку та отримати ще більше. Щоразу, коли він намагався так зробити, починала саднити гематома під ребрами. Він відчував, як горів під ним юнак, і горів сам. Кроулі спробував трохи поглибити поцілунок, бо хотілося більшого. Дражнячись, він вилизував зсередини його нижню губу й торкався кінчиком язика зубів Азірафаеля, спонукаючи того привідкрити рота. Той покірно відкрив рот, впускаючи Кроулі і його язик теж піддався вперед, торкаючись чужих губ і піднебіння. З грудей Азірафаеля знову вирвався стогін, протяжний, майже благальний. Як хотілося торкнутися, обійняти, стягнути чорну сорочку. Занадто добре, і тому так незвично. Серце майже ламало ребра своїм божевільним ритмом. Але тоді б воно лягло до рук Кроулі, за яким так боліло. Пристрасть охоплювала його, спалювала. Збудження ставало болючим. Юнак стогнав, вигинався, торкався стегнами стегон Ентоні, подумки благаючи припинити ці хтиві тортури, що так складно витримувати недосвідченому аристократу. Вуха заклало від гучного, глухого стуку серця в грудях. Усі звуки долинали до нього ніби через товщу води. Але навіщо зараз йому щось чути? Кроулі нічого не говорив, лише ятрив його губи гарячими поцілунками. Він був неспроможний цьому опиратися, та й не хотів.

Кроулі глибоко цілував довірливо відкритий рот Азірафаеля, притискаючись стегнами до стегон, як раптово пролунав різкий свист. Одурманений доступом до м’якої шкіри свого коханця, він не відразу зрозумів, що відбувається. Лише за кілька секунд повного нерозуміння Кроулі здогадався, що це закипів чайник. Він поставив його, щоб заварити чай, про який вони з Азірафаелем успішно забули. На превелику силу він відірвався від юнака. Вставши з канапки, Кроулі поплентався знімати чайник з плити, щоб той перестав жахливо свистіти.

Юнак застогнав, потягнувшись за Кроулі, який відійшов від нього, ще не розуміючи, чому музикант залишає його. Лише за мить Азірафаель зміг зрозуміти, що сталося. Але зараз їм обом було явно не до чаю. Тіло горіло. Хотілося продовження, емоції, що переповнювали, не давали спокою і, навіть зовнішній вигляд, не відповідний аристократичному походженню, не турбував Азірафаеля. Але він мовчав, не знаючи, що сказати, як просити більшого, щоб не образити Ентоні.

Повернувшись від плити, Кроулі замилувався Азірафаелем, який розтріпаний напівлежав на його канапці. Якщо той був готовий продовжити, варто було перейти до спальні на нормальне ліжко, але Кроулі не поспішав пропонувати таке, щоб не налякати або відштовхнути юнака настільки конкретною пропозицією. Він підійшов до Азірафаеля і взяв його руки у свої, потягнувши на себе і примушуючи встати на ноги. Потім обійняв і доторкнувся губами до скроні, зашепотів на вухо:

— Гадаю, чаю ніхто з нас не хоче, тож чому б нам не продовжити в зручнішому місці.

Музиканту важливо було отримати згоду юнака, тому він не продовжив його цілувати більше, щоб тому було легше зосередитися. Покірно вставши на ноги, Азірафаель сперся на Ентоні та, глянувши в медові очі, упевнено кивнув.

Тоді Кроулі провів Азірафаеля до спальні, посадивши на ліжко з темними простирадлами й розташувавшись поруч. А потім зробив те, що так давно хотів: зняв з юнака білу сорочку і провів руками по м’якій гарячій шкірі, від стегон догори по торсу, і продовжив погладжувати, починаючи новий поцілунок. Закусивши губу, аристократ торкнувся пальцями Кроулі, відповідаючи на гарячий поцілунок. Тихий стогін пройшовся кімнатою.

Кроулі вело, і він, майже не зупиняючись на те, щоб вдихнути повітря, цілував юнака. Це було небезпечно, але йому так хотілося вибити з Азірафаеля стогін ще голосніший, бо його переривчасте дихання і тихі видихи вже давно звели його з розуму. Він відпустив язик юнака, і легко поклав того спиною на ліжко та почав із поцілунками спускатися по його торсу. Поцілував і лизнув за шию, втягнув до рота рожевий сосок, погравшись із ним язиком і опісля подув на нього. Поцілував внутрішню сторону ліктя, спускаючись із поцілунками до основи долоні, лизнув западинку пупка і залишив невагомий поцілунок під ребрами, намагаючись відшукати більше чутливих місць.

Як же важко було недосвідченому аристократу стримувати солодкі стогони, які раз у раз розривали тишу кімнати. Хотілося, щоб час зупинився, ця мить тривала вічність. Вони могли б насолоджуватися одне одним без страху, що швидко настане ранок, що він не встигне повернутися. Може сказати, що він був у будинку розпусти? Тільки чи повірить йому батько…

Але зараз для Фелла зараз існував лише Ентоні та його дотики. Часом юнак сильно вигинався, стогнав голосніше, перестаючи контролювати себе, коли Кроулі натикався на чергове чутливе місце. Аристократ стиснув сідниці музиканта, кусаючи губи.

Кроулі подобалося, як сміливішає Азірафаель, як дедалі впевненіше його цілує, відкидаючи своє звичайне збентеження. Ось він уже поклав свої гарячі долоні на його, Кроулі, сідниці, мнучи штани, і музикант, послухавшись, притиснувся тісніше до стегон юнака, відчуваючи його збудження. Хотілося доставити йому ще більше гострого задоволення, тому Кроулі почав акуратно розшнуровувати штани Азірафаеля, нібито ненароком торкаючись долонями там, де було найгарячіше, погладжуючи внутрішній бік стегон і поки що обтягнуті тканиною сідниці. Він легко терся своїми стегнами вздовж його, і ковзав угору й униз, притискаючись ще сильніше. Нарешті зав’язки піддалися, і Кроулі стягнув штани юнака вниз, знімаючи.

Азірафаель вже не міг терпіти, збудження ставало болючим, та ще й музикант дражнив його, торкаючись напруги долонею. Ох, все ж таки Кроулі був справжнім демоном. Аристократ покусав губи, щоб стримати стогони, але нічого не виходило.

— Ентоні, прошу… — благально стогнав Азірафаель, трохи розвівши ноги та дивлячись на Кроулі затуманеним від збудження поглядом.

Виблискуючи пекельним вогнем у медових зіницях, Кроулі повільно підніс до рота свою долоню і кілька разів провів по ній язиком, облизуючи. А потім поклав її, слизьку від слини, на член Азірафаеля, і провів нею від заснування до голівки, а потім почав водити все швидше. Втім, схоже, цього йому здалося замало, бо наступної миті, він опустився гарячим ротом на член юнака, беручи глибоко, так, щоб чутливий орган торкнувся його ребристого піднебіння.

— Боже мій, — тільки й зміг видихнути Азірафаель.

Він сильно вигнувся в спині, прикриваючи очі. Відчуття, що були непорівнянні ні з яким задоволенням, стиснули тіло в тугі лещата. Але далі… Далі аристократ із силою вчепився в простирадла, знову скрикуючи. Гарячий рот приємно огортав член. Кісточки на пальцях побіліли від напруги.

Кроулі бачив, як юнак, що стогне під ним, близький до розрядки, а тому став допомагати собі рукою, одночасно з цим рухаючи ротом, насаджуючись глибше. Аристократ голосно, занадто голосно, застогнав, коли його член здригнувся, вивергаючи сім’я. Коли Азірафаель вигнувся, дійшовши до фінішу, Кроулі відсторонився від стегон, і підповз догори, цілуючи й притримуючи Азірафаеля, поки той ловив зірки перед очима.

— Тобі було добре, любов моя? — пошепки запитав Кроулі, погладжуючи Азірафаеля по грудях, які часто здіймаються. — Азірафаель…

Хотілося відчути подібне знову. Тіло розслабилося, але пальці розтиснули простирадла далеко не одразу, а коли це сталося, юнак ще деякий час раз у раз згинав пальці, намагаючись повернути їм чутливість.

— Т… Так, — видихнув він, глянувши на Кроулі. — Вибач, для мене все це в новинку, — щоки швидко залилися фарбою. — Я… Я можу зробити для тебе що-небудь?

— Усе добре, я радий, що зміг доставити тобі задоволення, особливо якщо ти до цього ніколи не переживав його. — Кроулі поцілував юнака в пурпурову щоку, заспокоюючи. — Ти можеш пестити мене руками та поцілунками, більшого я й не смію бажати. — Він провів пальцем по лінії щелепи Азірафаеля, милуючись його розпатланим виглядом і посміхаючись.

Спочатку юнак як завжди зніяковів, але потім видихнув і влаштувався зручніше, сідаючи перед Кроулі. Спочатку був довгий поцілунок, під час якого він обережно торкався члена музиканта рукою. Потім губи спустилися нижче на шию. Але не врахувавши сили, Фелл залишив на ній мітку, яку, втім, приховає шийна хустка. Так він опустився до збудження Кроулі, густо червоніючи від збентеження. Хлопець почав цілувати внутрішню частину стегна, проводячи по ній язиком. Ведений якимось несвідомим знанням і бажанням, Азірафаель взявся пестити член язиком, обводячи голівку, стовбур. Далеко не відразу він узяв його в рот, але, зробивши це, аристократ засоромився. Його рухи не були такими впевненими, як у Ентоні.

Кроулі було дуже, дуже приємно, легкий укол болю від засосу навіть збудив його ще більше, але коли він побачив, як Азірафаель укотре почервонів, узявши його до рота, то м’яко відсторонив його голову, спонукаючи підняти погляд на себе.

— Якщо вам некомфортно, не робіть цього, милий мій. Не потрібно змушувати себе.

Кроулі посміхнувся. Йому просто подобалося, що м’який і теплий Азірафаель зараз у його ліжку, і навіть намагається поводитися самостійно, але примушувати його робити «послугу у відповідь» не хотілося, хай навіть це й було надзвичайно приємно.

Азірафаель похитав головою. Він, наче кіт, потерся об долоню Ентоні щокою, прикривши очі, перед тим, як залишити на ній поцілунок. Юнак поклав руку музиканта на своє волосся і, трохи посміхнувшись, повернувся до того, на чому зупинився. Йому просто потрібно було звикнути, а ще зрозуміти, як краще Кроулі, як йому більше подобався, тому він то прискорювався, то сповільнювався. Пробував брати глибше, але в цей момент підступала нудота, тому він невдовзі перестав намагатися впустити член у горло. Аристократ, прикривши очі, рухався і торкався язиком збудження Кроулі, не наважуючись дивитися на нього.

Дихання Кроулі збилося вкотре і більше не повернулося до нормального ритму. Він не стогнав, але дихав із величезними труднощами, зариваючись пальцями в кучері юнака, спрямовуючи його, і шалів від тієї вседозволеності, що давав йому Азірафаель. М’які губи і гарячий рот постійно змінювали ритм, і це зводило з розуму, змушувало дихати голосно і загнано, підводячи до краю. Вільною рукою Кроулі затиснув собі рот, закусивши ребро долоні, не дозволяючи собі видавати звуки, але переривчасте дихання приховати не міг. Від задоволення, що піднімається з глибини тіла, він вигинався вгору, заплющуючи очі, і сильніше стискав кучеряві пасма Азірафаеля у своїй руці.

У якийсь момент гаряче сім’я заповнило рот Азірафаеля. Він не очікував цього, але все ж проковтнув його, перш ніж закашлявся. Після аристократ ліг поруч з Ентоні, чмокнувши його в щоку. Його тепер хилило в сон. Він розумів, що спати не можна, йому ще потрібно повернутися додому, доки не настав світанок, доки його не схопили слуги, які можуть зайти в кімнату і не виявити там молодого пана. Батько буде розлючений, але в цей момент Азірафаеля це хвилювало найменше. Зараз був тільки Ентоні, що лежить поруч із ним.

— Тобі сподобалося, любий? — тихо поцікавився юнак, прикриваючи очі.

Кроулі лежав, дивлячись у стелю широко розплющеними, затуманеними очима, у куточках яких уже трохи збиралися сльози та тільки важко дихав, нічого не відповідаючи. Тоді Азірафаель тісніше притулився до Ентоні, обіймаючи його. Приємна млість огорнула його. Не хотілося нікуди йти, підніматися з ліжка, просто хотілося лежати й обіймати коханого. Занадто добре, тому так вабило, а ще в душі було відчуття свободи й безмірного щастя. Те, до чого так сильно прагнув молодий аристократ, виявилося настільки близько.

А Кроулі від пережитого оргазму навіть не зміг одразу зреагувати на поцілунок і запитання Азірафаеля. Чи то справа була в тривалій відсутності в нього партнерів, чи то — і скоріше за все — в тому, що він був саме зі своїм учнем, якого так довго бажав, і чия недосвідченість була скоріше плюсом, бо він не був скутий забобонами та всім іншим, що було пов’язано в їхній час із заняттями коханням.

— Нгк… Я… Так, ти був чудовий, любов моя.

Кроулі помовчав, збираючись із думками. Було складно.

— Ти можеш засинати, я розбуджу тебе до світанку, щоб ти міг безпечно дістатися до дому.

І він міцно обійняв юнака, цілуючи його за шию і в м’які звабливі губи.

— Я люблю тебе, — прошепотів Азірафаель, відповідаючи на поцілунок, а потім зручніше розташувався на подушці і заплющив очі, занурюючись у сон.