Частина 7

Балтимор дедалі ставав святковішим, люди на вулицях несли запаковані подарунки для своїх близьких або друзів. Ганнібал потребував докупити дещо, для безпосередньо різдвяної вечері. Вулицею він перестрів заклопотану Алану Блум, приятельку, котра допомагала в одужанні Ебіґейл у перші тижні її знаходження у психлікарні.

–Алано? -привітно звернувся Лектер до жінки.

–Привіт! -вона була щаслива побачити давнього приятеля. –Не очікувала тебе тут зустріти. Обираєш подарунки?

–Ні, потребую деякі спеції для страви. А ти, я бачу, вже цілковито скупилася. -Ганнібал говорив про пакунки у руках жінки. Декілька пакетів різних розмірів та прямокутна коробка у руках.

–Нарешті, мені є із ким розділити святкування. Як і тобі. -жінка була на сто відсотків упевнена, що на вечері Ганнібала буде присутній Вілл Ґрем та Ебіґейл.

–Щасливий за тебе! Хто він? -Лектеру було цікаво, із ким закрутила роман його приятелька.

–Вона. Скажімо, я була психіаторкою її брата. -жінка посміхнулася.

–Був би радий познайомитися із твоєю коханою. Заходьте якось на вечерю.

–Обов’язково! А як Вілл та Ебіґейл?

–Ми проводимо багато часу разом. Ебіґейл щаслива у Вілла, проживання із ним йде їй на користь. Але вона часто проводить час у мене. Якщо оцінювати її стан, можу сказати, що вона в порядку. А Вілла, як ти знаєш, я консультую на прохання Кроуфорда, але він став моїм другом.

–Упевнена вони обоє у надійних руках, під твоїм наглядом. Передавай Ебіґейл та Віллу привіт від мене!

Розпрощавшись із Аланою, Лектер попрямував по своїх справах. Він зайшов у невеличку крамницю, де, на його думку, можна було придбати найкращу Італійську продукцію. Ганнібал обрав потрібні йому суміші трав та сир, сорт якого чудово пасував би під вино.

***

Ґрем без вагань прийняв пропозицію відсвяткувати Різдво у будинку Лектера. Ебіґейл також була задоволена, коли дізналася, що Ганнібал запрошує їх. Віллу лише не давали спокою думки про те, що якийсь канібал, ймовірно, сьогодні буде їсти органи тих, хто лежали перед ним і чиї смерті він розслідував. “Така собі різдвяна вечеря.” -подумав він, тим часом оглядаючи свій гардероб. Ґрем не був певний, чи взагалі має право думати, а уж тимпаче підозрювати Лектера в усіх тих злочинах. Хоча стиль убивств та ця театральність, показовість якраз були у стилі Ганнібала. Дедалі більше здавалося, що збігав стає забагато, але це все ще не докази. Якби Вілл вирішив вказати ФБР на Лектера, як на Часапікського Різника, його б, мабуть, повважалі схибленим, а то й гірше. Лектер здавався людиною, високих моральних принципів, навіть занадто, то чи не вважав він, що має право вирішувати, хто гідний життя?

Вілл присів на ліжко, поряд з розкладеними речами, в голові роїлися думки, котрі заважали зробити простий вибір.

–Тобі допомогти? -поряд опинилась Ебіґейл, котру Вілл не одразу помітив.

–Було б чудово. -Ґрем продемонстрував костюми: сірий та чорний.

–Цей! -не вагаючись вказала дівчина на чорний.

–Гаразд. -він посміхнувся. –А ти вже зібрана?

–Так, не занадто? -Ебіґейл була одягнена у білу, атласну сорочку, поверх якої був піджак винного кольору, у ледь виразну клітинку, та ділові брюки. Волосся дівчинки було завите та ніжно спадало з плечей.

–Мені подобається. Почекай, у мене є дещо для тебе. -чоловік дістав з сумки невелику коробку. –Це на Різдво, але, сподіваюся, ти не будеш проти, якщо віддам зараз. Думаю, тобі дуже пасуватиме. -він відкрив пакунок, у якому лежала золотого кольору шпилька для волосся у вигляді метелика. –Acherontia, у цієї комахи є характерний малюнок на грудях, нагадує людський череп. Подумав, що тобі сподобається. -насправді Вілл інтуїтивно обрав, йому здалося, що в якійсь мірі ця комаха символічна.

–Така гарна. -Ебіґейл розглядала подарунок. –Дякую! -вона обійняла опікуна, будучи щиро задоволеною.

–Радий, що вгадав. -він обійняв дівчинку у відповідь.

Гопс заколола волосся новою прикрасою, золотий метелик і справді доповнював її образ. Ідеально.

Ґрем одягнув костюм, він виглядав незвично, зазвичай він був менш охайним. Чорний піджак та брюки сиділи добре, а біла рубашка була випрасувана та контрастувала із усім іншим.

–Вау.. -Ебіґейл не одразу знайшла слова аби зробити вдалий комплімент Віллу.

–Непогано? -запитав опікун. Волосся було, мабуть, за довгим, але кучері дуже пасували йому, гарно обромляючи обличчя.

–Тобі дуже личить. -щиро сказала дівчина.

–Дякую! -Ґрем посміхнувся, одягаючи окуляри, котрі також чудово доповнювали його образ. –Готова?

Ебіґейл рішуче кивнула. Вони разом вийшли з будинку, сідаючи у машину Вілла. Ґрем зазделегідь залишив більше води і їжі для собак, знаючи, що ймовірніше за все ночувати будуть у Ганнібала.

***

Грала класична музика, котру перебивав шкваркіт з пательні. Сам Лектер був зайнятим приготуванням холодцю, ця страва вважалася різдвяною, він був обізнаний у різних кухнях світу, особливо слов’янських країн. Ганнібал процеджував бульйон з людських останків, додаючи часник. Згодом він заллє рідину у форму, прикрашаючи рибками. У духовці вже запікалася індичка, Ганнібал вирішив приготувати і щось більш звичне для гостей. У якості закусок були різні паштети та різновиди ковбас власного виробництва, а також нарізані сири до вина.

За декілька годин, як усі страви були готові, пролунав дзвінок у двері. Ганнібал відчинив, привітавши гостей.

–Виглядаєте неперевершено! -Лектер був особливо вражений виглядом Вілла, як тому пасував класичний костюм! -Ебіґейл, чудова шпилька! -він одразу помітив метелика у волоссі дівчини.

–Дякую, це подарунок від Вілла. -вона посміхнулася, щаслива, що опікун помітив нову річ.

–А ти як завжди виглядаєш ідеально. -Ґрем розглядав костюм Ганнібала, котрий і справді був ідеально пошитий по фігурі, волосся вкладене назад, а кольорова краватка доповнювала стриманий образ, але не вибивалася з нього.

–Дякую, Вілле. -Ганнібал розглядав його із захватом, закарбовуючи в пам’яті цей образ. –Прошу до столу. -галантно запросив у вітальню Лектер.

Він не прикрашав будинок, як це робила більшість, все залишалося таким самим, окрім столу. На ньому стояли свічки, в елегантних підсвічниках, посеред столу, де зазвичай стояли квіти, зараз знаходився різдвяний вінок, але не такий, які продавали у магазинах, він був зі справжніх гілок, певно, зроблений спеціально під замовлення. Стіл був розсервований на трьох осіб. Ще гаряча індичка стояла поряд із тарілками закусок. Навіть на перший погляд було помітно впорядкованість, ніби ці блюда стояли саме на своїх місцях.

–Холодець. Традиційна українська страва на Різдво. -коли Ебіґейл та Вілл зайняли свої місця одне навпроти одного, Ганнібал подав до столу специфічну страву. Ебіґейл з цікавістю розглядала рибок у застиглому желе.

–Неперевершено. -Ґрем не міг стримати захвату, на що Ганнібал посміхнувся.

Вони смакували кожний шматочок, бажаючи спробувати усе представлене. Це було стилем Лектера.

Наближалася дванадцята година. Вони згадували хороші моменти року, намагаючись не зачіпляти болісні теми. Ебіґейл багато посміхалася, це було її перше Різдво без батьків, але вона почувалася вдома. Все було інакшим, але дівчинка давно зрозуміла, що як раніше вже не буде, вона не буде колишньою. Попри все вона рухалась далі, маючи підтримку зі сторони опікунів, котрі щиро бажали кращого для неї. Ебіґейл була певна, що ніколи не зможе пробачити батька, не усі заслуговують на прощення, але, щиро кажучи, вона була вдячна Віллу, що той вбив Гопса, тим самим урятувавши її життя. Ґрем і досі картав себе за те, що позбавив Ебіґейл батька, навіть не знаючи, що сам став кращим батьком для неї.

–Христос народився. –урочисто мовив Ганнібал, як тільки годинник пробив дванадцяту.

–Славімо його.

Вони продовжили святкову вечерю, здавалося, вночі при світлі свічок усе набувало загадкової атмосфери, у будинку Лектера, скоріше, містичності. За великими вікнами було видно сніг, котрий відблискував у світі ліхтарів.

Близько першої години, коли було вже скуштовано усе на столі, а пляшка вина давно випита, прийшов час завершувати вечерю. Ебіґейл подякувала Ганнібалу, їй дуже сподобалася кожна зі страв. Вона обійняла того, перш ніж піти у кімнату, виражаючи свою щиру вдячність.

–Ще вина? -запропонував Лектер Віллу, коли вони залишились наодинці.

–Із задоволенням.

Вони перемістились у вітальню, Вілл не поспішав сідати, злегка спаршись на стоявший клавесин. Ганнібал розлив вино, з щойно відкритої пляшки, пропонуючи бокал другу.

–Вечеря була чудовою. -Ґрем сказав це щиро. –Це блюдо.. холодець, з чого він або з кого?

Гра почалась.

Лектер не очікував цього питання, безперечно, його неодноразово запитували про сорт м’яса у стравах, на що він відповідав спокійно, іноді злегка іронічно описуючи здобич. Але формулювання Вілла було занадто прямолінійним, невже той зміг викрити його.

–Застиглий бульйон зі свинини. -зберігаючи маску спокою відповів Ганнібал.

Вілл згадав про відрізана ногу однієї з жертв, котра була приписана торговцеві органів. У того чоловіка, здається, не вистачало нирок, але нога занадто вибивалася із загальної картини, хоча у бюро це не повважали дивним, списуючи на те, що вбивця просто узяв трофей.

–Що ж, це і справді специфічна страва. -Вілл легковажно знизав плечима, не даючи знати про свої підозри. –Але мені сподобалась.

–Вип’ємо за це? -Лектер підняв бокал.

Ґрем не почувався у небезпеці, скоріше у безпеці. Поряд із Ганнібалом він відчував себе собою, в деякій мірі розкуто. В цю ніч він більше не хотів думати про те чим займається або не займається Лектер.

–Не хочу аби ця ніч закінчувалась. -Ґрем висловив думки вголос.

–Сонце завжди буде сходити, хочемо ми того, чи ні, і тоді ми зможемо залишити лише спогади, аби насолоджуватися їми у майбутньому.

–Це так. -їх очі зустрілися, вони, ніби, розглядали душі один одного через зіниці. –Не залишай мене сьогодні.