Частина 7: Суперечки

Повернувшись на голос, вони побачили пані Саманту, яка, схрестивши руки, дивилася на дівчину перед собою холодним поглядом.

– Якого біса ти все ще тут? – вона повторила запитання.

З хмурим обличчям, Ніколь піднялася з підлоги де сидів нічого не розуміючий Мейлі.

– Я не маю права тут сидіти по-твоєму? – з обуренням запитала білявка.

– Здається, я попросила всіх, окрім тих, що запізнилися, піти з арени.

– Хах, це ще не означає, що всі повинні тебе послухатися, – поклавши руку на пояс, Ніколь з роздратуванням дивилася на прибулу. – І взагалі, чого це ти тут розкомандувалась?

Піднявши підборіддя, Саманта зі зневагою глянула на неї, зухвало відповівши:

– Якщо ти не забула, Ніколь, я дочка власника цього цирку. Тому і вважаюсь тут пані.

Мейлі, відчувши щось не добре, стривожено підвівся з підлоги і глянув на Саманту.

– Пф-ф, – Ніколь видала смішок і прикрила ладонею рота. – Ти то? Ха! Ні, принцесо, ви щось плутаєте. – куточки губ сіроокої піднялися в злорадній усмішці, коли вона продовжила:

– Ким ти себе тут вважаєш? Господинею, так? А як же пані Керрі? Вирішила зайняти місце хворої матері? Гарна з тебе донька. Браво.

Ці слова сильно зацепили Саманту. Опустивши руки, вона витріщилася на неї злісним поглядом, процідивши крізь зуби:

– Не смій згадувати мою маму… – вона обвела її очима з ніг до голови, та хмикнула. – Хмф, хіба жалюгідна сирота, як ти, може в такому неналежному тоні говорити про мою матір?

Ніколь, стиснувши кулаки, зробила до неї крок, мов попереджаючи: ще хоч слово, і їй не жити.

Саманта задовільно усміхнулася, продовживши:

– Ти тут ніхто. Все, що в тебе є: одяг на тобі, будинок на колесах, навіть твої собаки, – вона поглядом вказала на пушистиків позаду дівчини. – Все це дав тобі мій батько. І якщо я захочу, то будь-якої миті заберу в тебе те, що ти так сильно любиш. – зробивши крок на своїх маленьких чорних каблучках, вона з гордим видом вимовила:

– Тобі ж краще слухатися мене, а не тявкати своїм дурним писком.

Ці слова стали останньою краплею терпіння для Ніколь. У сірих очах спалахнула злість. Простягнувши руку, вона вчепилася в темну кофтину Саманти. Наблизившись до неї в щільну, вона пригрозила:

– Закрий свою зміїну пельку… – вона дивилася прямо в очі суперниці. – Вирішила мені погрожувати? Ха… добре.

Мейлі сильно занервував і швидким кроком наблизився до дівчат, що вчепилися одна в одну, звернувшись:

– Ніколь… давай не будемо.

Дівчина відштовхнула Саманту від себе, та самовпевнено усміхнувшись їй, вигукнула:

– Іди, давай, йди! По жалійся своєму татусю. Адже, все, що ти можеш, це кидатися своїми дрібними погрозами і плакатися йому в плече. Хах, точнісінько як той мерзотник, хоча… Він хоча б може постояти за себе і дати відсіч кривднику, а не тільки ходити й нити, як ти, принцесо.

– Що ти щойно…

– Що чула! Ну ж бо! йди настукай на мене, я чекаю. – Ніколь, самовдоволено посміхаючись, взяла її довге пасмо волосся і закинувши тій його за спину, з глузуванням промовила:

– Безхребетна, плаксива, таткова донечка.

З розлюченим поглядом Саманта замахнулася на неї рукою. Мейлі відразу ж вліз між ними, закриваючи Ніколь собою, але та відштовхнула його від себе зі словами:

– Не лізь куди не просять! – Ніколь з викликом дивилася в очі іншої. – Ну давай! Покажи мені на що ти здатна.

Рука, що замахнулася, з силою полетіла в обличчя дівчини, але зупинилася. Так і не зачепивши її.

– Ох-ох, чого так розійшлася, сестричко? – Рей перехопив її руку і з незворушним виглядом погладив Саманту по голові, ніби люблячий брат сестру, та з глузуванням промовив:

– Тільки відійшов, а ви знову скандал вчинили. До речі, чому ти не пішла до себе?

– Пане Рей! – Мейлі опустив притиснуті до грудей кулачки і з радістю підбіг до нього. Він був дуже радий знову його бачити.

Вивільнивши свою руку від хватки Рея, Саманта відповіла:

– Я забула перевзутися. Коли повернулася, помітила, що крім вас двох тут ще хтось сидить.

Поглянувши на усміхненого хлопчину, Рей спитав у Саманти:

– Невже ти справді мала намір вдарити її?

– Ха! Їй би духу не вистачило мене вдарити! – Ніколь самовдоволено посміхнулася. – На відміну від тебе вона боягузка.

– Мені нічого не варто відірвати твій клятий язик прямо зараз! – Саманта зробила крок до неї, але Рей загородив їй шлях витягнутою рукою і хмикнув, кажучи:

– Хмф, у чомусь вона, таки, права, – схиливши голову на бік, він глянув на кузину. – Ти ніколи ні на кого не піднімала руки раніше. Якщо щось не так, ти йдеш до дядька Джеймса скаржитися. Здебільшого, на мене.

– Ха! Я ж казала! – Ніколь зловтішно зареготала в долоню. – Ти тільки й вмієш, що ябеднічати та плакатися іншим.

Обличчя Саманти спохмурніло. Вона крикнула на кузена:

– Закрий свого брудного рота! Думаєш, ти кращий за мене!? Ставиш себе вище за всіх тут! Так знай, що мій батько все одно обере мене директором цирку!

– Хах, перестань зривати гнів на мені, я просто сказав правду, – Рей кинув на неї холодний погляд. – Ти нічого не розумієш у цій сфері. Поки ти доглядала свою матінку, я вже виступав тут.

– Що-що!? Це я-то, не розумію!? До твоєї відомості, я щодня контролюю все в цьому цирку, поки ти байдикуєш цілими днями!

– Я добре знаю, що ти не хочеш керувати ним після батька. І правда. Навіщо він тобі здався? На тебе дідусь переписав цілих два готелі в Лондоні. То чому б тобі просто не віддати нещасний цирк мені і стати генеральним директором?

– Та що ти взагалі знаєш про мене та мої мрії! Жалюгідний нікчема!

Рей витріщив на неї очі.

– Як ти мене щойно…

– Пф-ф! – до їхньої суперечки підключилася Ніколь, з насмішкою вказавши на них пальцем. – Та нікого з вас не можна обирати головою цирку! Інакше, з першого ж дня під вашим керівництвом, він розвалиться, як картковий будиночок.

– Мовчала б, підкинуте батьками щеня, – Рей повернув до неї голову і зухвало посміхнувся. – Кому-кому, але не безглуздій дівці нас повчати. Ти то, до кінця днів працюватимеш на одного із нас. Змирись з цим, простолюдинко.

Ніколь з лютим поглядом вчепилася в комір його толстовки. Потягнувши Рея на себе, вона зашипіла:

– Дрібний гнойовий черв’як… Повтори ще раз те, що сказав, якщо насмілишся! – вона прокричала це йому прямо в обличчя, на що той продовжував непохитно всміхатися. Тоді вона продовжила:

– Ти, мабуть, уже й забув із якого лайна виліз? Та тебе й близько не було б у цьому цирку, якби не твій дядечко! Без нього ти ніхто. І ти це чудово знаєш!

Посмішка Рея моментально стерлася з лиця. Він вхопив її за зап’ястя якою вона тримала його за толстовку і з силою стиснув їй руку.

– Ах ти мала потворо…

– Ай! Пусти мене, псих!

– Досить!!!

Усі троє обернули голови до Мейлі, що затиснув вуха долонями, намагаючись заспокоїти напад паніки.

“Серце… б’ється безупинно…Страшно… неприємно”.

– Прошу, годі вже! – він підняв голову. Його руки почали трястись. – Чому ви так поводитеся!? Чому ви всі такі…такі… Жорстокі! – витираючи сльози долонями, він утік від них у гримерку.

– Гномику, стій! – Ніколь побігла вперед, але розуміючи, що того вже не наздогнати, зупинилася. Розвернувшись до двох за спиною, вона сердито викрикнула:

– Це все ваша провина!

– Пх, я то що зробив? Це ви двоє сварливих дівчиськ перші почали тут кричати один на одного. – з байдужістю вимовив Рей.

– Не відмазуйся, – з незворушним обличчям звернулася Саманта, прикривши очі. – Ти роздмухав цю сварку не гірше нас двох.

– Хтось збирається його наздоганяти!? – Ніколь явно переживала тут найбільше за хлопчину, що втік геть.

– Можете йти, – спокійно сказав їм Рей. – У мене з ним ще не закінчений номер. Я поверну його, можете не хвилюватись.

– Не забудьте забрати свої речі, коли йтимете. – Саманта, кинувши пронизливий погляд на Ніколь, неквапливо попрямувала до виходу з шатра.

– Гм, тільки погляньте на неї, – з кислим обличчям промовила світловолоса. – Прийшла вся така з себе прям, і пішла наче королева. Теж мені… – спрямувавши погляд на парубка, вона заявила:

– Ти ще відповіси мені за ті слова.

Рей, не дивлячись на неї, байдуже посміхнувся.

Відводячи за собою своїх втомлених чотирилапих друзів, що вже спали на ходу, вона ще раз викрикнула тому:

– Відповіси!

Парубок, ігноруючи її порожні погрози, попрямував слідом за партнером, що не так давно утік.

Мейлі сховався в куточку гримерної за вішалкою на коліщатках, яка була завішана яскравими жіночими вбраннями та костюмами. Обнімаючи свої коліна, він дивився в підлогу все ще вологими від сліз очима. Раптом, над ним нависла чиясь тінь. Піднявши заплакане обличчя, він побачив нікого іншого, як чорноокого брюнета:

– Чому ти раптово втік?

Мейлі шморгнув носом, нічого не відповівши.

Рей з хвилину спостерігав за надутим малим, доки йому не набридло. Тоді він опустився навпочіпки перед ним, копіюючи його позу: обхопив себе руками і уткнувся в коліна носом.

Глянувши на нього, Мейлі трохи посміхнувся куточками губ, відповівши:

– Я не хотів тікати, просто… – він міцніше обійняв свої коліна. – Не люблю сварки. У дитинстві тато з мамою часто кричали один на одного. Тато навіть замахувався і бив маму і… мене також.

– Чому це діялося? – поцікавився Рей.

– Батько часто випивав та грав у азартні ігри. Коли йому не вистачало грошей, він вимагав їх у мами, але вона не хотіла давати і тоді… – Мейлі замовк, ховаючи обличчя у зігнуті коліна. Рей теж мовчав, не відриваючи від нього очей. Після хвилинної тиші він підвівся, та простягнувши йому руку, сказав:

– Вставай. Якщо ти не забув, у нас ще два незакінчені номери залишилися.

Мейлі не відповів.

– Ти ж не думав, що до казки потрапив, м-м? Тут все не так просто, як здається. І якщо ти й надалі розпускатимеш тут свої соплі, то у твоєму жалюгідному житті нічого не зміниться.

Отримавши у відповідь ту саму тишу, Рей, не витримавши, сказав:

– Добре, давай так: я постараюсь більше не лаятися ні з ким і їм не дам знову зчепитися. Принаймні у твоїй присутності. Але ти перестанеш бути такою ганчіркою і будеш слухати в усьому мене, второпав?

Піднявши голову, Мейлі з надією в очах спитав:

– Обіцяєте?

– Так, звісно. – Рей потряс своєю протягнутою рукою, чекаючи, поки той візьметься за неї.

Глибоко зітхнувши і заспокоївши свої думки, Мейлі відповів:

– Тоді добре. – він ухопився за простягнуту руку.

Як тільки Рей допоміг йому піднятися з холодної плити, він одразу ж винувато опустив голову, не в змозі дивитись тому в очі. Але інший продовжував пронизувати його пильним поглядом, ніби намагаючись щось розгледіти на його затіненому обличчі.
Нахилившись, Рей простягнув до нього руку, і прибрав прилиплі до кутиків очей, мокрі від сліз, пасма волосся. Цей жест здався Мейлі дуже ніжним і тривога потроху відпускала його. Піднявши голову, Мейлі глянув на нього, та залився румянцем. Не знаючи куди себе подіти, він, соромлячись, промовив:

– Ходімо… Нам вже час йти на тренування. – швидким кроком він попрямував подалі від гримерки, залишаючи за спиною задумливого парубка, який дивився йому у слід.

Їхнє додаткове тренування пройшло швидко. На цей раз Мейлі вже ніхто не пристібав до колеса. Рей попросив його стояти рівно, опустивши руки, щоб добре бачити цілі влучення клинків.

За весь цей час, Мейлі не відводив від свого напарника замріяних очей. Тільки зрідка, він опускав вії – коли Рей у відповідь піднімав свій погляд на нього: зосереджений, пронизливий і такий холодний, як і леза його кинджалів.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Іноді Мейлі спостерігав за Реєм і з кожною хвилиною дізнавався про нього дедалі більше цікавого. По-перше: ноутбук, який знаходився на довгому столі, служив не тільки для того, щоб дивитися на ньому фільми. Виявляється, крім роботи у цирку, Рей мав роботу онлайн. Якось Мейлі застав його під час розмови з якимсь покупцем по відеодзвінку, і вловив їхню розмову: той чоловік замовляв квитки на майбутні вистави.

“Виявляється квитки можна купити по інтернеті і за довго до першого виступу… Я і не знав”.

Мейлі якось поцікавився, навіщо йому ця робота? Адже його дивувало, що він бере на себе справу, яку міг би передати комусь іншому. Тоді Рей відповів йому:

– Завдяки їй я почуваюся менш залежним від опікування дядька.

Мейлі порадувала ця відповідь, і він не став більше лізти у справи Рея. До того ж, напрочуд його напарнику подобалася ця робота. Він усміхався під час спілкування з покупцями і в його голосі не вловлювався звичний сарказм чи зневага. Замовлення той приймав електронно, або телефоном, але прізвища, прохання, і особисті дані покупців записував у великий блокнот на спіральці.

Іноді його телефон не замовкав від дзвінків кілька днів поспіль, через що Рей сидів до пізна за ноутбуком, а на ранок висипався, тим самим пропускаючи репетиції та ігноруючи стукіт Саманти у свої двері. Частиною зароблених завдяки своєму племіннику грошей, містер Крайтон щедро ділився з ним, тому хлопець ніколи не скаржився, до поки в кишені було достатньо для нього грошей.

Мейлі підмітив для себе, що Рей любить працювати, хоч іноді і здається, що той надто лінивий, проте, він зумів розгадати його хитрість: Рей не так лінувався, як не хотів слухатися наказів Саманти або дядечка, і зазвичай прикидався лінивим або ж відмовлявся, кажучи, що у нього є справи, хоч насправді справ ніяких не було. Згодом, смартфон парубка довго мовчав, і на пошту в ноутбуці більше не надходило жодних замовлень. Через це Рей не знаходив собі місця і почав часто репетирувати. Іноді один, пізно ввечері, коли нікого в наметі не було.

Але коли йому це набридло, він, все таки, змирився, і, придушивши спалахи гордості в грудях, ходив виконувати доручення Саманти або дядька, такі як: кудись з’їздити, щось купити, щось полагодити, допомогти з перестановкою меблів у трейлері або з перенесенням кліток зі зміями.

Мейлі намагався привернути його увагу і отримати похвалу, тому пропонував свою допомогу або йшов допомагати комусь замість нього. Він і сам не помітив як став підлаштовуватись під настрій Рея, адже зрозумів, що лише таким чином той найчастіше дивиться на нього, а не кудись перед собою відчуженим поглядом, а ще, починає ділитися успіхами та невдачами, відкривається йому хоч і мало, і… посміхається. Мейлі було дуже важливо підтримувати в ньому гарний настрій хоч і бувало, що Рея ні з того ні з чого наповняла надмірна роздратованість.

Чому йому було так необхідно частіше бачити посмішку Рея? Тому що з часом партнер його лякав… Мейлі ставало особливо страшно, коли він більше не вловлював світло і вогники в його чорних очах.

Рей міг перед сном сидіти нерухомо за обіднім столиком і довго дивитися через віконце в непроглядну темряву, мабуть, не для того, щоб щось там розглянути, а щоб зануритись в думки.
У такі моменти його очі найчастіше випромінювали холод і байдужість, і здавалися настільки темними, що Мейлі стримував себе, щоб не підійти і не зазирнути в них, щоб заспокоїти себе.

Йому було лячно від відчуття, що його немає поруч, у той час як хлопець знаходився в трейлері навпроти нього, але в думках десь дуже далеко… Щоб відволікти Рея від задумів, він кликав його по швидше лягати спати, або починав якусь гучну розповідь про своє життя до їхньої першої зустрічі.