Частина 66. Флешбек 4: Цирк, цирк, цирк

Минуле.

Пройшов ще один місяць подружнього життя Джеймса, якому стукнуло 28 років. І одного дня його ненависть до брата зросла ще дужче.
У двері його трейлера постукали.

– Заходьте.

– Джеймс… – Фредерік важко зітхнув увійшовши у середину.

– Щось трапилося? – здивувався той. – На тобі обличчя немає.

– Вілл Беррімор… втік із трьома великими сумками сьогодні вранці… Здається, він пограбував тебе.

Після цих слів Джеймс ривком кинувся до свого сейфа, відкривши його, він побачив лише порожнечу.

– Мерзотник… А я вважав його другом…

– Джеймсе… – містер Бреккем стурбовано глянув на колегу.

– Нічого страшного… – той гарячково ходив туди-сюди перед своїм столом, у гніві кусаючи губи. – Я знайду цього мерзотника рано чи…

– Джеймс! – випалив лікар і схопив того за плечі. – Забудь про цього зрадника! Хтось із цирку знайшов де зберігалися наркотики… Перед шатром уже стоїть поліція… Джеймсе, тобі доведеться зізнатися.

– Хах… Що? – Крайтон шоковано втупився на нього. – Ти жартуєш? Яка до біса поліція!? Хто насмілився!? Це ти мене здав!?

– Що? Ні! Я б ніколи не зрадив тебе! – Фредерік опустився на крісло і в розгубленості зітхнув. – Це правда був не я… Мені шкода.

– Шкода!? – Джеймс схопив його за комір і підняв з крісла в паніці вигукнувши:

– Негайно знайди спосіб допомогти мені втекти!! Збреши, що це твої наркотики! Або скинь все на когось іншого!

– Ти з глузду з’їхав!? – головний лікар грубо відштовхнув його від себе. – Ти маєш сам розібратися зі своїми проблемами!

– Фредеріку… друже… у мене ще маленька дочка… а в тебе нікого…

З вулиці пролунав гучномовець, голос з якого до болю був знайомий Джеймсу.

– Увага! Це поліція. Вас оточили. Крайтон, вийдіть, піднявши руки за голову. У нас орден на обшук у вашому цирку.

Містер Крайтон до болю стиснув зуби.

– Чому з усіх приїхав саме він?

– Хто це? – поцікавився Фредерік, підходячи до маленького віконця.

Інший мовчки підійшов до дзеркала. Поправивши піджак, він подивився на своє обличчя, яке перекосилося від гніву, після чого обернувся, відповівши:

– Мій старший брат.

Крістофер з незворушним видом відійшов від поліцейської машини, попрямувавши на зустріч чоловікові, що вийшов з трейлера.

– Брате… – зі світлою усмішкою звернувся до нього Джеймс і розправив руки для обіймів, але інший мовчки стояв на місці, з тягарем і гнівом дивлячись на нього. Джеймс опустив руки, але його натягнута посмішка так і не зійшла з обличчя.

– Яким вітром? Таки вирішив приєднатися до мого цирку? – із глузуванням спитав він. – Чи прийшов подивитися на виставу? Що ж, тоді тобі доведеться почекати до вечора. До речі, візьми із собою свого сина. Впевнений, йому буде цікаво подивитися на тигрів. Не хвилюйся, з вас я грошей не візьму, ми ж з тобою…

– Я розчарований, Джеймсе, – з байдужістю промовив Крістофер і схрестив руки, осудливо дивлячись на того. – Як і казав батько, ти – справжнє горе в сім’ї.

Посмішка здригнулася і вмить стерлася з лиця. Джеймс зняв маску добропорядного брата, що давила на його гордість, і з надмірною ненавистю глянув у такі самі, чорні очі. Втім, вони, – це єдине, що було в них спільного. Ці темно-карі очі, як знак прокляття, та їх носіями, без розбору були всі Крайтони. І не важливо, чи народився ти з цими очима, чи отримав лише прізвище після заміжжя. Ти однаково приречений на нелегку долю.

Їхню гру в злісні гляділки перервав поліцейським, що підійшов з прозорим пакетиком у руці, звернувшись до напарника:

– Експерти підтвердили – це наркотики. Схоже, привезені з самої Колумбії. Таких пакетів близько двохсот штук під ареною цирку.

– Дякую, Вільям… – не зводячи очей з незворушного обличчя брата, Крістофер дістав з пояса наручники і проголосив:

– Джеймсе Крайтоне, вас заарештовано за незаконне зберігання, перевезення та торгівлю наркотиками, – він одягнув і застебнув наручники на його зап’ястях. – Ви маєте право зберігати мовчання. Все сказане вами обов’язково буде використано проти вас у суді. Ви також маєте право на один дзвінок та на адвоката від держави.

– Кріс… Будь ласка… – тихо промовив той, зімкнувши в благанні руки. – Допоможи мені уникнути в’язниці, у мене ж трирічна дочка. У Керрі пішли ускладнення з астмою… у мене просто не було вибору, я не винний, що батьки відмовилися мені допомогти. Зрештою, ми ж не чужі один одному. Прикрий мене разок…

– Ти маєш дочку?.. – здивувався Крістофер.

Джеймс, посміхнувшись, закивав головою:

– Так. Керрі назвала її Самантою.

– Грейс буде рада, дізнавшись про це…

Несподівано з циркового шатру вибігла жінка з дівчинкою на руках і злякано підбігла до них.

– Що це ви робите!? – як тільки до неї обернувся обличчям поліцейський, вона в потрясенні промовила:

– К-Крістофере? Це ти?..

Той усміхнувся їй, і на знак привітання поправив рукою свій кашкет.

– Керрі. Ти так схудла з університету… – він помітив у неї на ручках крихітку і із захопленням підійшов, запитавши:

– Можна… Я потримаю її?

Керрі радісно посміхнулася, передаючи тому до рук дочку. Крістофер обійняв її і кілька хвилин милувався племінницею, наче найкрасивішою квіточкою. А Керрі дивилася на нього… про щось замріявшись.

– Я такий радий, що вона вся в тебе, Керрі – така ж неймовірна красуня. – промовив Крістофер, погладжуючи сонну племінницю по волоссю.

Дівчинка обвила руками дядечка за шию, обіймаючи. Керрі підійшла до нього, погладжуючи дочку по плечу.

– Пробач, вона втомилася стрибаючи на скакалці з клоуном.

– Зрозуміло… – чоловік притулився щокою до маківки малечі, та так не хотів її віддавати.

Керрі довго милувалася цьому, поки, раптом, інший не повідомив:

– У мене є син.

– Що?.. – виходячи зі своїх думок, спантеличено перепитала Керрі.

Крістофер з посмішкою повторив, дивлячись на неї:

– Нашого з Грейс сина звуть – Рей. Сподіваюся, у майбутньому наші діти товаришуватимуть.

– Он як… – опустивши очі, прошепотіла Керрі. – Я рада… за вас.

Джеймса дратувала зі сторони ця сцена. Він хотів втрутитися, але його несподівано впихнув у салон машини поліцейських на ім’я Вільям.

– Я везу його до поліцейського відділку.

– Добре. Я незабаром під’їду. – відповів напарнику Крістофер.

– Він… потрапить до в’язниці? – запитала Керрі.

– Так… Мені дуже шкода, але це необхідно.

Жінка без сліду обурення на обличчі посміхнулася йому, відповівши:

– Спасибі тобі. Тепер я… справді щаслива.

Крістофер незрозуміло подивився на неї. Тим часом Джеймс став вириватися з машини і кричати:

– Керрі! На глянь за моїм цирком! Я подзвоню тобі!

Його дружина з усмішкою спостерігала як того впихають назад у машину, та відповіла:

– Не турбуйся. Я про все подбаю. – Керрі самовдоволено посміхнулась та по махала вслід поліцейській машині з мигалками. Затім повернулася до Крістофера і притулилася, вхопивши його під руку, та спитала:

– Як щодо чаю в моєму тепер, трейлері?

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

П’ять років по тому.

Джеймс зупинився біля старого пошарпаного телефону. Набравши потрібний номер, він кинув уважний погляд на охоронця за ґратами і відвернувшись, зняв, та приклав трубку до вуха і пошепки запитав:

– Алло?.. знайшов будинок, адресу якого я тобі давав? Прекрасно. Так, зроби так, як я просив… жінку? – Джеймс зробив паузу і почав гризти ніготь на великому пальці, обмірковуючи щось, після паузи ж пошепки відповів:

– Задуши обох і підпали їхній будинок, підробивши нещасний випадок. А їхнього сина зіштовхни зі сходів, так, щоб той зламав шию. Ах, і ще дещо. Перед тим як вони випустять останній подих, перекажи цій солодкій парочці мої слова: “з любов’ю, від Джеймса”. – чоловік почав тихо реготати, але потім, без зупинки розсміявся на весь коридор. Охоронець, що стеріг його, відчинив грати і схопивши того за комір, повів за собою:

– Годі з тебе на сьогодні, клоуне.

Джеймс не відпускав трубку телефону доти, доки її провід не натягнувся настільки, що та сама випала з його руки. Джеймс, незважаючи на грубу поведінку над ним – усміхався, і доки його силою не закинули в камеру, наспівув пісеньку:

– Цирк, цирк, цирк… Це радість для всіх.
Цирк, цирк, цирк. Ти прийди. Повеселись…
Цирк, цирк, цирк. Ти не прийшов і я один.
Цирк, цирк, цирк. Чому на твоїх очах сльози? Скажи.
Цирк, цирк, цирк… Чому вщух твій сміх?
Цирк, цирк, цирк. Ти більше не прийдеш у мій цирк…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Рік по тому. Готель у Каліфорнії.

Дівчинка в персикового кольору кофтинці сидячи у батька на колінах смикала за жовті стрічки, що були зав’язані в два неакуратно зібрані хвостики і мовчки виляла ніжками, допитливо підглядаючи іншому під руку, поки її татусь підписував документи, пов’язані зі справами готельного бізнесу. Той весь час буркотів собі під ніс:

– Клята спадщина… і як це я не подумав, що зі смертю брата все перейде в мої руки? Хоча я не планував, що батьки потраплять в аварію, а Керрі серйозно захворіє… Ухг… – чоловік невдоволено поморщив обличчя, сердито постукуючи пальцем по столу. Нарешті, він не витримав і відсмикнувши руку доньки від уже розв’язаного бантика, гаркнув:

– Припини! Дівчинці не належить так поводитися!

– Я не люблю стрічки! – мало не розплакавшись, вигукнула Саманта.

– Ургх… – її батько розв’язав їй волосся. – Тепер задоволена? Можеш взагалі більше не заплітатися. Яка ж ти привереда. Прямо як і твоя мати.

– Тату… – зітхнула вона, слухняно вмостившись. – Мені нудно…

– Тоді навіщо ти до мене прийшла? – ставлячи підписи на документах, пробурмотів Джеймс. – Іди до своєї кімнати.

Міцно обійнявши плюшевого ведмедика в руках, Саманта ображено надула щічки, після чого запитала:

– Можна я допоможу тобі з роботою?

Джеймс насупив брови, нарікнувши:

– Звертайся до мене на “ви”, Саманта. Я ж твій батько, а не друг. Коли ти виростеш, тоді я дозволю тобі мені допомагати, а поки що, я не дозволяю.

Минула хвилина, коли дівчинка знову звернулася до нього:

– Тату. Ми поїмо до мами в лікарню?

Містер Крайтон, задумливо читаючи партнерські умови, видав:

– Угум. Звичайно. Завтра попрошу водія відвести тебе.

– А ти?.. – вона прикрила долонею рота, потім розкрила, поправившись:

– А ви… тату. Поїдете зі мною?

– Не можу. У мене повно роботи. Хіба не бачиш?

Ще через кілька секунд мовчання, Саманта звернулася:

– Тату… Можна я…

– Заради Бога, Саманта! – крикнув чоловік, від чого дочка на його колінах здригнулася.
Джеймс, потягнувши її за руку, опустив на підлогу і вказавши пальцем на двері, випалив:

– Негайно йди у свою кімнату! І більше не турбуй мене!

Обійнявши іграшку, Саманта опустила очі в підлогу та кивнула. Зачинивши за собою двері, дівчинка направилась до сусідньої кімнати. Не встигла вона дотягнутися до ручки, як з кімнати почувся гучний тріск, наче щось велике розбилося. Саманта поспішила зайти.

– Рей… можна мені з тобою по…грати? .. – від побаченого вона замовкла. Її улюблений горщик з орхідеями, що їй подарувала мама, був розбитий, а на підвіконні стояв – Рей. Хлопчик саме відкривав ручку великого вікна. Побачивши хто зайшов, він сердито насупив брови, і мовчки відчинив вікно.

– Рей… що ти… Злізь звідти! – іграшка впала з рук на підлогу. Саманта кинулася до двоюрідного брата. Схопивши його за футболку, вона, що є сили, потягла Рея на себе. Це спрацювало. Той упав і скрикнув від болю:

– Ай! Якого дідька, ти..!

Саманта піднялася на носочках і зачинила вікно, потім, залізла на підвіконня і загородила вікно, розставивши руки в боки.

– Навіщо ти туди поліз? Це ж четвертий поверх! Ти міг впасти!

– Не твоє діло! – Рей, потираючи поперек, став на ноги і в гніві вирячився на неї.

– Братику… – Саманта почала гірко плакати і розтирати долонями сльози. – Обіцяй мені, що більше так не зробиш… я… я сильно злякалася за тебе… не йди від мене… Я зроблю все, але не йди…

Рей посміхнувся, запитавши:

– Все, кажеш? У такому разі я хочу більше тебе не бачити. Зникни з очей.

Дівчинка мовчки опустила голову, відповівши:

– Добре… братику…

Хлопчик зробив до неї крок і зі злісним поглядом процідив:

– Хто ти взагалі така? Не пригадую, щоб у мене була сестра. Ще раз назвеш мене братом і наступного разу з цього вікна вилетиш ти. – Рей потягнув її за руки. – Злазь! І більше не смій мені заважати!

– Ні!! Не злізу! Я не дозволяю тобі! Не дозволяю! Не можна! – Саманта почала відштовхувати його руки і кричати на всю кімнату.

На ці крики прибіг Джеймс.

– Що у вас тут діється!? Рей! – помітивши племінника, він тут же підбіг і відчепив того від дочки. – Поясни мені, що ти зараз робиш!?

Рей з невинним виглядом подивився на того, відповівши:

– Саманта розбила вазу коли намагалася розглянути нічні пейзажі у вікні.

– Що?.. – дівчинка розширила очі, здивовано дивлячись на двоюрідного брата.

– Я просто намагався її зняти з підвіконня, – Рей безтурботно схилив голову на бік, дивлячись на дядька. – Але вона почала розмахувати руками і кричати.

– Ух… Господи, Боже мій… – Джеймс роздратовано помасажував пальцями перенісся. Після чого спустив доньку з підвіконня.

Дівчинка в заціпенінні дивилася в підлогу, слухаючи гнівні викрикування батька, які мали бути призначені зовсім не їй.

– Я дуже розчарований! Навіщо ти змушуєш свого батька так хвилюватись!? Я й без тебе зайнятий сьогодні! Ще одна така витівка і завтра ти не поїдеш ні до якої лікарні!

– Але тату! Я лише хотіла-..!

– Змовкни нарешті! І не перебивай старших!

Саманта прикусила губу, стримуючи сльози. Осторонь стояв Рей. Побачивши як той зловтішно посміхається, пильно спостерігаючи за нею, Саманта не витримала і розплакалася.

– Іди до моєї кімнати, – скомандував їй батько. – Стоятимеш біля мого столу в кутку. І щоб я більше не чув від тебе жодного слова у свій бік.

– Але тато… я не робила цього… Рей, він…

– Мовчати, я сказав! – Джеймс підійшов і підхопивши її за руку, повів до дверей. Але дещо згадав і повернув голову, сердито нарікнувши:

– Позбирай іграшки. Чому у вашій кімнаті такий безлад?

– Запитайте у Саманти, – знизав плечима Рей. – Це вона розкидала тут усе. Примусьте її прибрати.

– Приберись сам, – фиркнув чоловік. – Щоб до завтрашнього дня всі ваші речі були складені у валізи! Ми по їдемо до Голлівуду разом із цирком.

Рей невдоволено цокнув язиком, обурившись:

– Чому ви не дасте мені окрему кімнату? У вашому цирку всі сплять у власних трейлерах, то чому ж у нас їх немає?

Містер Крайтон з усмішкою заявив:

– Коли почнеш нормально виступати і не промахуватись у попаданнях, тоді й отримаєш окреме житло. Але, якщо й на далі ганьбитимеш мене перед публікою, отримаєш лише батогом по руках. Усвідомив?

Рей скривився. Містер Крайтон уже збирався йти, як тут, за його спиною сказали:

– Я хочу жити нормальним життям.

Джеймс хмикнув і не удостоївшись обернутися до племінника, запитав:

– Що на твою думку, нормальне життя?

– Ну точно не перебування в цирку.

– Хіба? А я так не вважаю. Для мене цирк – це можливість втекти від усіх турбот і робити те, що заманеться.

– Тоді чому ви забороняєте мені йти звідси і робити те, що хочеться?

– Хах, ти гадаєш, що коли підеш з цирку, то заживеш безтурботним життям? На тебе ніхто ніде не чекає. Без мене ти й кроку ступити не зможеш як тебе одразу заберуть у дитячий будинок. А там, повір, життя буде не краще, але якщо залишишся тут, і старатимешся, твоє життя стане казкою.

Запанувала довга мовчанка.

– Ах, так, ще дещо, – Джеймс повернув до нього голову. Його посмішка розплилася по всьому обличчю, коли він попередив:

– Якщо надумаєш втекти з цирку, я переламаю тобі ноги, Рею. Добраніч.

Той, з холодом дивлячись на нього, відповів:

– І вам, дядечку…

Крокуючи за батьком, Саманта повернула голову і ображено глянула на нього. Рей, помітивши на собі її погляд, що так і благав про допомогу, лише посміхнувся на це, і вийнявши з кишені піжамних штанів руку, помахав їй у слід, кажучи:

– Бувай, Саманто. Будь слухняною і тоді, дядько відпустить тебе по гратись зі мною.

Як тільки за ними зачинилися двері, добродушна посмішка спала з його лиця. Рей опустив очі на покинуте ведмежа. Піднявши його, він посміхнувся:

– Що ж, кажете, моє життя стане казкою? Так тому і бути. Потрібно постаратися, щоб нарешті отримати власне житло. Але спершу… – з цими словами він підійшов до вікна і тихенько відчинив його. – Потрібно прибрати іграшки.

Рей з усмішкою спостерігав як летить і тоне у нічній темряві кудлате ведмежа. Той упав прямо на автостраду: кілька машин переїхали його, відірвавши лапки та голову.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Рік по тому. Лос-Анджелес.

– Паршивець! – Джеймс замахнувся і вдарив племінника по обличчю. – Ти ні на що не здатний! Посміховисько!

– Нгх… – Рей затиснув почервонілу щоку долонею. Ще трохи і він ладен був розплакатися.

– Ти зганьбив прізвище свого дядечка на сьогоднішньому виступі! – Джеймс невгамовно кричав, розмахуючи руками. – Може, мені варто поставити тебе в пару з Бенедиктом? Мені здається, бути клоуном – твоє! Як вважаєш?

Рей опустив голову і мовчки кусав собі губи. Містера Крайтона почала охоплювати ще більша злість від його мовчання. Скрипучи зубами, він штовхнув того в плече, вимагаючи:

– Відповідай! Чого мовчиш!?

Рей похитнувся, мало не впавши, але відповідати іншому не мав наміру, намертво зчепивши зуби. Чоловік знову вдарив його в обличчя і цього разу сильніше. З носа Рея потекла кров, але він лише стиснув губи, продовжуючи мовчати. Джеймс став що сили штовхати його в плече, промовляючи:

– Яка ж ти ганчірка, Рею. Знав би, не забирав під опіку а відправив прямісінько до дитбудинку! – він схопив і потягнув його на себе за волосся. – Того дня я просто пошкодував тебе нещасного, але чи варто було? Від тебе ніякого толку. Який ж ти жалюгідний нікчема!

Помітивши на собі гнівний погляд небіжа, Крайтон з усмішкою запитав:

– Що таке? Хіба ти сам цього не розумієш?

– Кха?! – Рей з переляку розширив очі, схопившись обома руками за руку дядечка, який раптово стиснув йому горло.

– Кожен у цирку… – повільно здавлюючи тому шию, прошипів він. – Бачить у тобі лише жалість і сором.

Раптом хлопчик вп’явся нігтями йому в руки настільки, що інший скрикнув від болю, і відпустив його. Рей, що є сил, кинувся до дверей довгого трейлера, але, варто було йому кілька разів потягнути на себе ручку, як він зрозумів: двері замкнені зсередини.
Він вкусив нижню губу, в паніці продовжуючи смикати за ручку, мало не ламаючи її, як раптом, двері відчинилися.
На порозі стояла шокована Саманта, що дивилася на не мало шокованого кузена. Вона завмерла на місці, дивлячись як у того стікають по щоках сльози.

– Саманта… – прошепотів Рей, схопившись обома руками за її долоню.

Дівчинка, побачивши на його шиї синці, швидко оцінила ситуацію:

– У вас проходить виховний процес, тату?

Її батько невдоволено зсунув брови, дорікнувши:

– Ти прийшла не вчасно. Будь добра, зачини двері і прийди пізніше.

Саманта кивнула, і відсмикнувши руку від хватки двоюрідного брата, з простодушним обличчям відвернулася, і пішла, зачинивши за собою дверцята на ключ.

З тремтінням у руках, Рей продовжував дивитися у двері, поки позаду не пролунав суворий голос:

– Я відпущу тебе, але тільки з однієї умови: встань на коліна, і попроси пробачення.

Він повільно обернувся до дядька. На його обличчі все ще стікали сльози. Спершись спиною на двері, він через силу спитав:

– За що?..

Містер Крайтон посміхнувся, скоса дивлячись на того:

– За все, що зробив твій батько.

Рей стиснув кулаки, миттю вигукнувши:

– Ви це все заслужили!! Я не вибачатимусь!!!

– Хах, що ж тут по робиш… доведеться тебе перевиховати, – сказавши це, Джеймс відсунув шухлядку в столі і дістав звідти довгий шкіряний батіг. – Якби тільки… ти, як і Саманта, вдався в матір, можливо, тоді я тебе полюбив би. Наставляй руки, Рею.