Частина 64.Флешбек 3: Зависть — страшна річ

Минуле.

Кажуть, коли народжується друга дитина перша більше не викликає великого інтересу та уваги. Але це було не у випадку їхніх батьків.
Першим народився – Крістофер Крайтон і відразу став улюбленим сином в їх сім’ї. Здоровий життєрадісний та старанний маминий помічник, улюбленець вчителів і звичайно, справжня гордість їхнього батька.

Крістофер не бачив свого життя без спорту. Найбільш за все він любив ганяти футбольного м’яча та перемагати у турнірах. Також, через високий зріст його кликали на баскетбол, регбі, або пограти в поло на конях.
Його батько любив грати в гольф і ясна річ, втягнув у своє хобі і старшого сина. Загалом, куди б не просив піти батько, Крістофер на все погоджувався.

Їхній будинок був переповнений чисельними медалями, кубками та грамотами. З народженням Джеймса у їхній сім’ї нічого не змінилося. Крістофера продовжували любити більше через що Джеймс обзавівся заздрістю до брата. Крім різниці у два роки та кольору волосся, брати багато чим відрізнялися один від одного. Навіть дуже.

Джеймс ненавидів спорт. Він не бачив у цьому нічого цікавого, навпаки, йому здавалося це нудьгою смертною – ганяти м’яча. Батьки щодня намагалися умовити його вибрати собі якесь захоплення.

– Ти отримуватимеш такі ж великі та блискучі кубки, як і твій старший брат. – казала йому мама.

На що Джеймс з байдужістю та зарозумілістю відповідав:

– Мені вони не потрібні. Краще гроші давали б замість фальшивого золота.

Горе у сім’ї – так його прозвав батько. Він не бачив у ньому гідного майбутнього.

Старшокласником Крістофер часто забирав молодшого зі школи, коли мати з батьком не мали на це часу через готельний бізнес.
Одного дня, по дорозі додому, він підняв серйозну розмову щодо їхніх майбутніх професій.

– Я хочу стати поліцейським. – з усмішкою заявив Крістофер, дивлячись на обрій заходу сонця.

Джеймс простодушно запитав:

– І що в цій професії такого особливого?

Крістофер у німому здивуванні витріщився на брата, і з відкритим захопленням почав пояснювати:

– Ти чого? Це ж так круто! Бути почесним поліцейським та рятувати людей! Вламуватись і за арештовувати небезпечних злочинців! І носити справжню зброю!

– Зброя – це погано, – з незадоволеною міною дорікнув молодший. – Чим ти відрізнятимешся від злочинців з ним?

– Ну, на зброю я матиму право і користуватимуся нею виключно з правильною метою. Я ніколи нікого не вб’ю.

Джеймс зловтішно розтягнув губи у посмішці, запитавши:

– А якщо таки вб’єш? Тебе ж виженуть тоді з роботи? Або ти сам же потрапиш до в’язниці. Мама з татом тоді дуже розчаруються в тоб… Ай! Пусти, пусти!! – Джеймс почав штовхати брата і прибирати його руку від свого вуха.

– Попроси вибачення, – стримано попросив Крістофер. – Інакше залишишся без вух.

– Ай-яй! Кріс! Так не можна! – заволав інший. – Це ж насильство над дитиною! Я все розповім таткові!

– Та будь ласка, – старший з байдужістю штовхнув його в спину, вперед. – Мені однаково нічого не буде від батька.

Джеймс насупився, невдоволено поглядаючи на усміхненого йому брата. Несподівано Крістофер поцікавився у нього:

– А ким ти хочеш стати коли виростеш?

Джеймс підбадьорився і повеселішав, ніби тільки й чекав, поки той його запитає. Його очі за мерехтіли, він обернувся до нього і із захопленням випалив:

– У мене буде власний цирк! Я стану найвідомішою людиною у всьому при всьому світі! І найматиму тисячі людей та зароблятиму море грошей. А також, робити те, що захочу! Хочеш і тебе найму? Я подарую тобі найкраще та гідне місце артиста у своєму цирку! Якщо захочеш, можемо разом ним керувати!

Крістофер встав на місці, дивлячись на хлопчика, що від захоплення і радості стиснув до грудей кулачки, з великим нетерпінням чекаючи відповіді брата.

Через пів хвилини Крістофер вибухнув гучним сміхом і схопився за свій живіт, через паузи, сказав:

– Пха-ха-ха! Що… що за дурна мрія, Джеймсе? Батько явно таке не схвалить. Пх! Аха-хах! Ти нічого краще придумати не зміг? Мене? В цирк? Я по твоєму, схожий на клоуна, що слухатиметься твоїх наказів і бігатиме по арені ляскаючи в долоні?

Обличчя Джеймса спохмуріло. Стиснувши кулаки, він прошипів:

– Мені не потрібен дозвіл цього старого пердуна…

Старший в ту ж мить перестав сміятися і сердито глянув на нього.

– Ти… в якому це ти тоні говориш про батька? Тобі не соромно таке казати?

– Чого б це мені було соромно!? – у гніві закричав він. – Я терпіти не можу батька… і не збираюся слухатись і підкорятися його вказівкам як ти, Кріс!

Від цих слів інший змінився в обличчі і витяг до того руку. Джеймс замружився, чекаючи, що брат ударить його або знову смикне за вухо, проте, замість цього, він відчув як той м’яко поклав йому на маківку руку і скуйовдив каштанове волосся.

– Пх, власний цирк він захотів. Що ж, удачі, братику. – з цими словами старший прибрав долоню і поспішаючи, попрямував вперед.

Джеймс насупився і повернувши до того голову, просичав:

– Прийде час і ти будеш виступати у моєму цирку, Крайтон.

Минули роки. Батько з матір’ю таки змусили молодшого вступити на професію яку він ненавидів найбільше – на юриста.

– От дякую!! – кричав на весь будинок до матері з батьком Джеймс. – Все життя мріяв виправдовувати людей за їхні мерзенні вчинки!

Однак, з першого ж року навчання юриспруденції, Джеймс змінив свою думку і став старанніше вчитися, але ніяк не через інтерес до своєї спеціальності а через перше кохання.
Грейс Вітман була відмінницею і безперечно, наймилішою і чарующою з першого ж погляду дівчиною в університеті.

Джеймс почав завойовувати її всіма можливими способами. Кожен Божий день дівчина отримувала від нього квіти, ще не встигнувши зайти до університету. Від дорогих подарунків вона ввічливо відмовлялася і терпіти не могла надмірної настирливості та стеження до самого додому від того. На жаль, та не бачила в ньому когось більшого за друга, чого її прихильник ніяк не міг зрозуміти.

Згодом увага з боку її однокурсника збільшилась та більше походила на одержимість. Грейс почала викидати його подарунки прямо перед лекцією у відчинене вікно. Одного разу, перед кабінетом професора, Джеймс застосував силу і вчепився в зап’ястя дівчини, вимагаючи її взаємності. Звичайно, це не було не помічено. Знайомі почали відтягувати розлюченого хлопця від своєї одногрупниці. Останнє, що вигукнув у гніві Грейс, Джеймс, перед тим, як його відвели до директора, було:

– Ти пожалкуєш…

Але вона ніколи не шкодувала про свій вибір.

Крістофер навчався в тому ж університеті, але за поліцейською спеціальністю та кількома поверхами вище.
Їхня зустріч була випадковою і вельми незручною. Крістофер поспішав виконати прохання свого викладача і квапливо спускався сходами вниз із купою документів. Він не помітив, як натрапив на дівчину. Його папери посипалися з рук і змішалися з її.

– Ох, бодай тобі!.. пробач! Я тебе справді не помітив! – він присів навпочіпки і почав допомагати їй збирати папери. Їхні погляди зустрілися і він просто не зміг відірватися від краси її шоколадних очей. Грейс усміхнулася йому, простягаючи його папери:

– Дякую. Не хвилюйся через це.

Крістофер прийшов до тями і поспіхом став на ноги, з незручністю запитавши:

– Ти не поранилася?.. Я можу відвести тебе в медпункт, якщо щось болить.

– Ні, ні! Зі мною усе добре! Чесно! – вона опустила очі на наручний годинник і поспіхом помчала на гору. – До зустрічі!

– Ах… до зустрічі… – Крістофер усміхнувся, дивлячись у слід брюнетці, як раптом дещо згадав. – …я навіть не спитав як її звуть…

Наступного дня, після чергових нудних занять, Джеймс, зібравши підручники до рюкзака, прямував до виходу. Спустившись з піднесених – немов трибун, місць, він підходив до перших рядів і ненароком вловив розмову двох брюнеток:

– Ну, Керрі! Будь ласка, розкажи вже хто тобі там подобається! – не вгамовувалася Грейс штовхаючи подругу в плече.

Інша непохитно мотала головою і посміхалася:

– Це поки що секрет… ах, Грейс, ти б його бачила! Він немов ангел, що спустився з небес! Ми з ним ще й родичі! Наші батьки партнери у сфері готельного бізнесу і добре дружать, їм буде дуже вигідно одружити нас, тому я неодмінно стану його дружиною!

– Що? Родичі? Ти серйозно? – Грейс була під великим враженням і обняла найкращу подругу. – Чур, я буду твоєю дружкою! І хрещеною! Влаштуємо тобі найкрасивіше весілля на світі! Ти будеш найщасливішою нареченою на всій землі!

Керрі з вдячністю обняла її у відповідь і сказала:

– Якщо у мене народиться дочка, я назву її в твою честь!

– Що?.. – Грейс відсторонилася і з невдоволенням заперечила:

– Навіть і не думай! Назви її дуже красиво, щоб ім’я було гармонічне з її зовнішністю.

Подруга м’яко кивнула:

– Добре.

Грейс усміхнулася і з ніжністю відповіла:

– Чомусь я впевнена, що вона буде такою ж красунею, як і ти, Керрі.

Джеймс, проходячи повз тих, посміхнувся і сказав сам собі:

– Буде дуже цікаво, якщо наш татко таки надумає звести Керрі з Крісом. – він вже збирався виходити з аудиторії, як раптом до їхнього класу увірвався його брат. Джеймс спантеличено витріщився на того. Крістофер, віддихавшись, зупинив чоловіка, що саме хотів йти. Заблокувавши собою двері, Крістофер запитав у того:

– Це юридичний, правильно?

– Хлопче, що ви тут робите?.. це не ваш клас! – випалив до того викладач. – І так. Це факультет по юридичному праву. Заняття закінчились. Дозвольте я вже пройду!

Крістофер ніяково кивнув і заклавши руки за спину, відійшов убік, пропускаючи педагога. Побачивши за чоловіком знайому дівчину, Крістофер підбадьорився і сказав:

– Привіт. Я тебе шукав.

Грейс підійшла до нього і вказавши на себе пальцем, запитала:

– Мене? Навіщо?

– Віддати дещо, – з цими словами він витягнув з-за спини руку з кількома паперами. – Я знайшов їх серед моїх документів. Ти… піаністка?

Очі студентки ніяково забігали на всі боки. Хлопець загородив собою вихід і багато одногрупників чекали, поки той їх пропустить.

– Т-так… дякую, що зберіг ноти, – Грейс опустила очі і прийняла папери. – Вони… Правда дуже важливі.

– Дрібниці, – він м’яко посміхнувся і сховав руку за спину. – Але ти теж маєш дещо віддати.

Грейс нерозуміюче заплескала очима.

– І що ж?.. У мене не було твоїх докуме… – вона не домовила. Перед її обличчям у мить з’явився розкішний букет червоних, як кров, троянд. Крістофер з яскравою усмішкою та блиском у темних очах, відповів:

– Моє серце.

Студенти навколо тих стали перешіптуватися і плескати в долоні, з глузуванням вигукуючи:

– Ого-о! Та це ж освідчення в коханні!

Дівчина залилася рум’янцем, і прийнявши квіти, з лисячою посмішкою сказала тому:

– Вибач. Але я його не віддам. Адже воно вже належить мені.

– Ось як? – той з прикрістю зітхнув і взяв її за руку. – У такому разі нам доведеться стати парою, адже я не зможу жити не перебуваючи поруч зі своїм серцем.

– Оу-у-у! – простягли однокурсники і голосніше заляскали в долоні. – Скажи – “так!” Скажи – “так!”

Грейс, не відриваючи від нього очей, сказала:

– Як скажете, містер Незнайомець.

Прозвучали схвальні вихваляння з боку її одногрупників, але раптом з натовпу вибігла дівчина і в гніві кинулась до неї.

– Як ти посміла… ненавиджу тебе! Ти більше мені не подруга! – з цими словами Керрі відштовхнула Грейс вбік і вибігла з кабінету.

Всі радісні поплескування і розмови миттю стихли.

Їхнє кохання зіпсувало життя одночасно двом людям.

– Керрі… – Грейс здивовано дивилася в спину подруги, що спускалася сходами.

Слідом за нею попрямував і Джеймс. Проходячи між ними двома, він глянув у вічі старшого брата і з холодом у голосі, сказав:

– Бажаю вам подальшого не щастя, голубки…

Сварки між братами стали звичною справою…

– Та як ти посмів!? Я перший закохався у неї!! Ти не можеш забрати у мене Ґрейс!!

– Яка різниця хто перший закохався, якщо вона любить саме мене!

Містер Крайтон, дізнавшись про те, що його сини не поділили дівчину, переповнився глибоким обуренням і сильною мігренью, через нескінченні крики синів. Чоловік мав у планах одружити свого старшого сина на племінниці, але дізнавшись про те, що в нього вже з’явилася обраниця, зрештою змирився з цим. Однак для молодшого він не залишив жодного вибору. Його мати з батьком, задля своєї користі силою змусили його одружитися з не коханою, а брат, заплющив на це очі і з закінченням університету переїхав до власного будинку.
Джеймс, провчившись чотири роки, одружився у 25 і в тому ж віці заснував свій власний цирк.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Чи згоден ти, Джеймс Крайтон, взяти Керрі Фріман в законні дружини, щоб бути з нею в багатстві та бідності, у здоров’ї та у хворобі. Любити і оберігати, доки смерть не розлучить вас?

Джеймс кинув погляд на матір і батька. Роберт Крайтон з суворим обличчям та порожнім поглядом сидів серед гостей, спостерігаючи за церемонією. Коли той кивнув синові, Джеймс знову подивився на пониклу наречену в прекрасній, білосніжній сукні-рибці, що так добре лягла на витончену постать. Він розумів, що не робить її найщасливішою жінкою у світі, а бере, практично в рабство цим фіктивним шлюбом. Йому було її шкода, але одержимий грошима батько цієї дівчини в будь-якому разі планував віддати дочку за Крайтона, щоб об’єднати спільний готельний бізнес і покращити стан та прибутки, а до благополуччя доньки тому не було справи. Джеймс опустив очі, не в змозі дивитися на сумний вираз дружини, та відповів священникові перед ними:

– Згоден.

Керрі вкусила нижню губу, дивлячись лише в одну точку – підлогу храму. До неї звернулися:

– Чи згодна ти, Керрі Фріман, взяти Джеймса Крайтона в законні чоловіки, щоб бути з ним у багатстві та бідності, у здоров’ї та у хворобі. Любити і оберігати, доки смерть не розлучить вас?

Керрі стиснула в спітнілих руках букет з білих орхідей і з останніх сил намагалася не заплакати, весь час кусаючи губи. Вона розімкнула їх і тихо відповіла:

– Згодна…

– Владою даною мені, я оголошую вас чоловіком і…

Несподівано весь храм наповнився гірким плачем. З тремтячих рук Керрі впали орхідеї. Вона вхопилася за свою грудну клітку неначе ось-ось задихнеться. Джеймс, дивлячись на дружину, що плакала через несправедливість, усміхався, а потім, зробив крок і міцно обійняв її. Втішно погладжуючи Керрі по оголених плечах, він повернув голову до гостей, і жартома промовив:

– Бідолашна, не змогла стримати сліз щастя. Ну-ну, не плач люба моя, не плач. Я теж неймовірно щасливий.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Керрі дивилася на своє відображення у дзеркалі косметичного столика. Вигляд у неї був пригнічений і безрадісний. Не такою вона чекала себе бачити у здавалося, найщасливіший день свого життя. Ось уже настала її перша шлюбна ніч. Вона опустила руки на коліна намагаючись вгамувати тремтіння в них, але даремно. Хвилювання і страху було ніяк не уникнути скільки заспокійливого не пий. Вона перемістилася на ліжко, сподіваючись на те, що хоч там зможе розслабитися, але двері дорогого номера відчинилися і в кімнату зайшов її вже чоловік у білому, готельному халаті.
Керрі кинула на нього полохливий погляд і різко присіла на ліжку.

Джеймс схилив голову, а тоді зробив кілька кроків у її бік. Керрі напружилася і заплющила очі, але, несподівано для неї, той обійшов ліжко і підійшов до міні-бару. Керрі в заціпенінні перевала до того погляд, спостерігаючи, як він виймає з маленького холодильничка – пляшку з віскі та текілу. Взявши, що хотів, Джеймс попрямував до дверей, але тут зупинився і глянувши через плече на спантеличену дружину, усміхнувся, кинувши образливе:

– Я не хочу тебе.

З грюком дверей Керрі опустила голову і затулила обличчя руками. Тихі ридання наповнили самотню кімнату. Не цих слів вона хотіла почути від коханого. Та й не за цього чоловіка вона хотіла виходити заміж. Вона бачила в Джеймсі свого батька, що до смерті любив владу і гроші. Звісно, вона і так нічого не очікувала від життя, знаючи, що вийде за одного з Крайтонів, але її батько все твердив їй, що вона обов’язково вийде за старшого з синів Роберта Крайтона. І вона у це вірила. Ні, вона знала! Знала, що красень Крістофер стане її чоловіком та й той мав явну симпатію до неї. Він завжди був дружелюбний і погоджувався на будь-які її забаганки: чи то сходити в кіно чи допомогти з навчанням. Вони разом ходили до однієї школи. Вона завжди була в ролі його групи підтримки на турнірах та тренуваннях, навіть полюбила футбол заради нього. Чому ж… Чому вона тепер така нещасна?

Раптом на тумбочці засвітився телефон. Керрі опустила з заплаканого обличчя липкі долоні і глянула на яскравий екран, що світився в напів темряві, і взяла його в руки. Але краще б вона не дивилася, адже від прочитаного їй стало лише гірше.

“Вітаю з днем весіллям мила Керрі. Сподіваюся, ти будеш щаслива. Твоя вірна подруга – Грейс”.

Керрі підірвалася з ліжка з широко розплющеними очима витріщаючись в екран на це привітання.

– Щаслива?.. – прошепотіла вона, стиснувши в руці смартфон. – Ти… бажаєш мені щастя? Ти споганила мені життя!

Смартфон полетів у косметичний столик – розбивши повністю дзеркало на ньому. Керрі схопилася руками за голову та закричала на все горло:

– Щаслива!? Щаслива!? Щаслива!? Аха-ха-ха-ха! – вона покрутилася навколо себе сміючись через сльози. – Аха-ха, так. Так! Щаслива… може… Ти і щаслива, Грейс моя вірна подруга… Ти ж дуже щаслива?.. – Керрі кинулася до вікна: відчинивши його, вона вигукнула в нічну вулицю Лондона:

– Ти щаслива там?!! Ти маєш бути щасливою! Грейс… Ти ж живеш моїм життям, як ти можеш бути не щасливою!? – ноги Керрі здригнулися і вона опустилася на підлогу. Дивлячись собі під руки, Керрі прошепотіла:

– Ти така щаслива… а я… ні… – вона схлипнула і з гіркою посмішкою затулила долонями обличчя. – Я зовсім не буду щаслива, Грейс, навіть якщо в мене і є прізвище – Крайтон, як і в тебе… ми не можемо бути однаково щасливі… – вона мовчки піднялася і лягла на двоспальне ліжко. Відчувши втому, Керрі заплющила очі і прошепотіла, обіймаючи подушку:

– Сподіваюся, твоє щасливе життя обірветься, Грейс Крайтон…

Тільки-но Керрі почала засинати, як несподівано, до кімнати увірвався її чоловік. Джеймс був п’яний в стільку. Ноги його ледве тримали. Опустивши затуманений погляд на дружину, він підійшов до ліжка і опустився над нею, наполегливо цілуючи у груди і шию. Керрі шокувало подібне. Вона з переляку стала пхати того в груди і бити по плечах, вигукуючи:

– Джеймсе, що ти робиш!? Не чіпай мене!

– Замовкни і виконуй свій обов’язок… – пробурчав він, перехопивши її руки, і притискаючи зап’ястя до ліжка. З усмішкою дивлячись на залякані очі, він прошепотів:

– Як добре… що ви з нею похожі…

З куточків очей Керрі новою хвилею потекли сльози. Вона почала крутити головою намагаючись уникнути його рваних поцілунків.

– Не хочу!.. не чіпай! Прибери руки!..

Скільки б разів вона не благала, Джеймс і слухати її не хотів. Затуливши їй долонею рота, чоловік піднявся і почав поспішно розв’язувати пояс свого халата, влаштовуючись між її ніг.
Керрі стискала йому руку, намагаючись прибрати її зі свого рота і в розпачі плакала, адже це все, – що вона зараз могла робити з власної волі, але зрештою, вона просто здалася.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Керрі мовчки, бездушним поглядом спостерігала за тим, як немовля на її руках, якому немає і трьох місяців, намагається впихнути смачний кулачок у ротик, але не виходить.

Коли після складних пологів після яких вона ніч і день пробула у відключці з кисневою маскою на обличчі, цю крихітку принесли та вклали їй у руки, вона не відчула жодної радості материнства про які деякі зі старих друзів їй казали. Як і в день весілля, так і зараз її заставляють приймати те, чого вона не хотіла. Вона міркувала над тим, щоб просто оставити малечу у роддомі. Однаково вона не відчувала любові чи відповідальності за те, що породила. Однак, совість не дозволяла просто залишити її без матері і з батьком, який думає лише про себе.

– Вона просила назвати тебе гармонійно з твоєю зовнішністю… Но я навіть не можу розпізнати на кого ти більше схожа. – вона ще раз розглянула малечу і зупинилась очима на її пухкеньких губах, а тоді і помітила делікатний носик. Чомусь у думках спливли слова:

“Вона буде така ж красуня, як і ти”.

Керрі кисло всміхнулась і їй здалося, що донька повторила за нею і посміхнулась, чи, може, вона поринула у безтурботний, чарівний сон? Ця її дія якимсь чином змусила її матір повірити, що вона – тільки її донька. Вона і є вона тільки набагато молодша версія. Та, що точно не знищить своє життя через хлопця.

– Саманта. – Керрі не просто дала їй ім’я, вона, наче віддала їй титул. Звеличала перед уявним натовпом народу, який, у її уяві, смиренно схилив голови.

Неочікувано у двох кімнатну квартиру увійшли, через це вся її уява луснула, мов мильна бульбашка. Но від чогось її серце сповнилось радістю. Саме зараз вона усвідомила: “У мене є донька!”

– Джеймс! – гукнула вона, від чого її чоловік у коридорі різко підвів голову. Не тільки він здивувався її викрику, но і дівчинка на руках прокинулася від гарного сну і за плакала. Керрі з посмішкою зробила крок до чоловіка, що зайшов у вітальню та повідомила:

– Я назвала її – Самантою! Гарно, правда? – її посмішка опустилася коли інший, ігноруючи, пройшов повз неї наче коло стіни. Керрі опустила сумні очі на дитину, як тут, Джеймс повернувся з соскою завдяки якій малеча заспокоїлась.

– Саманта? Прекрасне ім’я. – Крайтон опустив голову та поцілував крихітку у м’якеньку щічку.

Керрі застигла, не відриваючи від нього очей, навіть не помітила, як той забрав їй з рук Саманту. Коли вони зустрілися очима, Джеймс посміхнувся їй, і вона, не зрозуміла чому, також посміхнулася. Але її радість тривала доти, поки вона не вловила слова чоловіка до дочки:

– Моя маленька королева. Нехай ти не будеш панувати над світом но, над людьми ти будеш мати владу. Я навчу тебе усьому.

Керрі мовчки спостерігала як Джеймс, з донею на руках, віддаляються від неї у глиб вітальні, а тоді, зникають з поля зору. Саме тоді вона усвідомила, що повинна відібрати з рук чоловіка найдорожче – єдину дитину. Не дати взяти контроль.

▫️▪️▫️▪️▫️▪️

Два роки потому. 19 вересня. Житловий район Лондона.

– Крайтон! Де ти знову був!? – почувши, що хтось зайшов у будинок, Керрі пішла в коридор і з осудом подивилася на чоловіка, що знімав пальто.

Не дивлячись на дружину, Джеймс відповів:

– В цирку.

– Знову твій цирк!? – розгнівалась жінка. – Ти хоч пам’ятаєш, що маєш сім’ю!? Чи ти тільки про свій цирк і дбаєш!?

Джеймс, скинувши взуття, підійшов до неї і з усмішкою закинув її пасмо волосся за спину.

– У мене є тільки одна сім’я, люба, – дивлячись у гнівне обличчя дружини, сказав він. – І це – циркова. Не ти.

Керрі схопила і потягла його за чорну краватку, прошипівши крізь зуби:

– У нашої доньки, взагалі-то сьогодні день народження.

– Знову? Воно ж не давно було.

– Воно було рік назад, йолопе! Не будь повним кретином і йди привітай її. Саманта весь день чекала, коли ти повернешся додому.

Джеймс з холодом в очах прибрав її руку і заправив краватку.

– Тримай руки при собі, якщо вони тобі ще потрібні. – відштовхнувши дружину в бік, він зайшов у кухню і підійшов до дівчинки, що опустила голову над свічками святкового торта.

– З днем ​​народження, люба моя. – він ласкаво поцілував доню в щічку.

Саманта повеселішала і з радістю обняла його навколо пояса.

– Тату, ти прийшов! Ти купив мені подарунок?

Чоловік опустився на стілець навпроти і з усмішкою відповів:

– Вже так пізно. Я не встиг купити тобі подарунок, люба, але завтра ми з тобою поїдемо в одне дуже гарне місце, де тебе привітають із днем ​​народження справжні клоуни.

В очах дівчинки заблищали вогники від свічок святкового торта, коли вона випалила:

– Ти повезеш мене у свій цирк, тату!?

– Звичайно. Тобі там обов’язково сподобається.

– Я зможу там залишитися на весь день?

Чоловік подався вперед і взяв дочку за ручки, сказавши:

– Настане час, і весь мій цирк стане твоїм.

Саманта у захваті вигукнула:

– Весь цирк буде моїм!?

Джеймс посміхнувся, не зводячи з радісних оченят доньки лагідного погляду.

– Твоїм. Я обіцяю, що все, що я побудую та зможу розвинути передам тобі одній. Поки в тебе є я, тобі не треба буде турбуватися про своє майбутнє, адже я підноситиму до твоїх ніг все золото світу доти, доки моя маленька принцеса не стане зовсім дорослою і не вийде заміж за гідного чоловіка.

– Ух ти! – помітивши маму, Саманта покликала:

– Мама, мама! В мене буде власний цирк! Я виступатиму там! А потім стану управляючою!

Керрі скривила обличчя, процідивши:

– Ні.

– Що?

– Не смій втягувати мою дочку у свій мерзенний цирк, Джеймсе!

Чоловік із усмішкою схилив голову на бік.

– А хто мені заборонить, ти?

Керрі стукнула рукою по столу поруч із ним, злякавши доньку. Схилившись до чоловіка, що сидів за столом, Керрі заявила:

– Ти зробиш із неї артистку тільки через мій труп. У майбутньому вона керуватиме одним із наших сімейних готелів у Лондоні а не твоїм нікчемним цирком, і поки я жива, ти не посмієш користуватися Самантою на благо свого безглуздого та убогого бізнесу. Ти мене зрозумів?

Простодушна посмішка на обличчі Джеймса стерлася. Він підвівся з місця і схопивши дружину за горло, різко припечатав до стіни.

– Я не питав твоєї думки, Керрі. Я стану виховувати її як сам того хочу.

– Т-ти… – стиснувши його зап’ястя, прошипіла вона. Раптом у неї почався напад астми. Керрі почала задихатися і рваними ковтками хапати губами повітря як викинута на берег риба. Джеймс скривився, з жалем дивлячись на дружину.

– Що? Знову не можеш дихати? – він відпустив і схилився до неї, хмикнувши на вухо. – Як би я хотів щоб ти нарешті задихнулася. Але, на жаль, не хочу щоб Саманта потім плакала. – він запхав руку в її легкий халат і намацавши інгалятор, дав їй у руки. Після двох вдихів Керрі полегшало і вона сказала:

– Якщо ще раз піднімеш на мене руку, я втечу від тебе з Самантою!

Джеймс лише хмикнув на її погрозу:

– Ха, втечеш? Ти? Від мене? Керрі… – він нахилився, прибираючи її довге пасмо за плече. – Ти мені не потрібна, але я тебе з могили дістану, щоб відібрати Саманту. – дивлячись як вона кривить губу, чоловік знову посміхнувся, сказавши:

– Схоже, ти не брехала, що в тебе пішло погіршення з астмою. Тобі варто піти лягти до лікарні. Про гроші за лікування можеш не хвилюватись. Я знаю хорошого лікаря, він точно тобі допоможе. І кидай уже курити по три пачки на день. Ти даєш поганий приклад моїй доньці.

Керрі до скрипоти стиснула зуби, перепитавши:

– Твоїй… доньці?

– А чиєї ж іще?

Жінка через плівку сліз на очах усміхнулася, з викликом дивлячись тому у вічі, і мовила:

– У ґвалтівників не може бути дітей.

Було видно, як Джеймс напружив плечі і його очі стали ще темнішими від внутрішньої агресії. Він глянув на дочку за столом і, схопивши жінку за руку, затяг у коридор. Після ж, прошипів до неї:

– Не показуй із себе благородну матір. Ми з тобою знаємо, що Саманта не бажана нам обом.

– Навіть якщо я і не планувала її… Вона все ж таки моя донька, Джеймс. І я нікому не дозволю її відібрати у мене.

– Думаєш, я гірший за тебе? Я готовий убити людину аби вона жила в достатку і не плакала.

– Ти нестерпний батько, Джеймсе. Таким ніхто й ніколи б не пишався. Обіцяй мені, що Саманта ніколи не дізнається, що ти вбивця. Інакше я зітру тебе зі свого життя і втечу з донькою.

Крайтон зробив крок і затис її рукою до стінки позаду, пильно вдивлячись в очі, в яких читалася рішучість.

– Якби не Саманта я вигнав би тебе зі свого будинку або навіть убив. Але раз ми з тобою стали батьками то повинні терпіти все, заради дочки. Але Керрі, якщо ти ще раз заговориш про втечу, я поб’ю тебе до крові. Зрозуміла?

По щоці його дружини скотилися дві сльозинки. Вона через ком в горлі ковтнула і мовчки повернула голову у бік кухні.

Саманта весь цей час сиділа мовчки і дивилася на свічки, слухаючи їх сварки. Коли ті ще голосніше продовжили кричати один на одного, дівчинка, зітхнувши, задула свічки на торті, загадавши бажання:

– Хочу… братика…

Від слів дочки обличчя Керрі перекосилося. Вони з Джеймсом переглянулися і той хмикнув з усмішкою заявивши дружині:

– Я не хочу більше дітей.