Частина 63: Правду не приховати

Саманта увірвалася всередину їхнього трейлера. Приголомшений хлопець глянув на неї наче побачив привида. Вигляд у дівчини був ще те чудо… Завжди доглянуте блискуче волосся зараз було у вузликах і не зрозумій від чого липким, ще й зі слідами крему. Туш на очах потекла. Погляд, який завжди був холодним і рішучим, зараз був переляканий і розсіяний.

– Якого біса ти сюди прийшла!? Де Мейлі? – парубок схопив її за руку, намагаючись вигнати з трейлера.

– Рей… я… я не знала. Я в цьому не брала участі, правда. – вона перехопила його руки і жалібно занила.

– Що ти несеш?.. – Рей вихопив від неї руки і в гніві випалив:

– Куди ти потягнула Мейлі!? Це ж ти попросила дядька затримати мене в себе!? Звісно ж ти! Інакше, з якої радості він би став мене викликати і нічого до ладу не говорити!?

– Рей… послухай мене… мій батько, він…

– Стули пельку! – випалив той і схопив її за комір темної сукні. – Де Мейлі? Не дай Бог з його голови хоч волосинка впаде і я тебе…

– Я тут.

Рей перевів погляд до входу, де стояв хлопчина із вже висохлими слідами сліз на щоках. Рей відштовхнув Саманту убік і з полегшенням видихнув, підійшовши до того.

– Мейлі… Боже мій… Я думав з тобою щось трапилося. Куди ти ходив? Це… пляма від чаю у тебе на футболці?

Мейлі перевів погляд на схвильовану дівчину, що з блідим обличчям дивилася на нього.

– Мене… покликала на чай Саманта і ми поговорили до душам. Рей… тобі варто її вислухати. Схоже, вона хоче розповісти щось важливе.

Рей з недовірливим поглядом подивився на кузину, і кивнув:

– Говори, що хотіла.

Саманта, заплющивши очі, впала перед тим на коліна.

– Пробач…

Помітивши, як та змінилася в обличчі, Мейлі стурбувався. Він опустився на підлогу, та почав ляскати її по щоках, але дівчина бездушно витріщалася в паркет, наче лялька.

– Саманта? Агов, тобі погано?

– Боже… від неї одні проблеми, – невдоволено споглядаючи на них, схрестив руки хлопець. – Залиш її. Вона знову включила актрису.

– Рей! Їй справді погано! Принеси води та заспокійливе! – Мейлі почав намацувати пульс на її руці. – У неї впав тиск!

– Що?..

– Швидше, Рей!

Тільки тоді той зрушив з місця, шукаючи аптечку.

– Саманта… – Мейлі погладив її по плечах.

– Не кажи… – майже чутно прошепотіла Саманта. – Не кажи йому…

Він, з тяжкістю дивлячись на неї, відповів:

– Не хвилюйся. Не скажу…

– Треба було… – тихо промовила вона, не моргаючим поглядом втупившись собі в руки. – Треба було мені… випити той чай…

Рей, присівши біля них навпочіпки, підняв голову кузини за підборіддя і клацнувши кілька разів перед її очима пальцями, попросив:

– Дивись на мене. Якщо добре мене чуєш кивни раз. Добре?

Та повільно кивнула йому і знову почала плакати.

– Рей… я дочка вбивці…

– Я знаю. – з байдужістю відповів він і впихнув їй у руки склянку з водою. – Відкрий рот. Я дам пігулку.

– Що? – Саманта у відчаї стиснула губи, похитавши головою. – Коли ти…

– Твій батько вбив мало не сотню своїх же, старих друзів, тому що ті чимось йому не догодили, – Рей посміхнувся їй. – Дивно, що ти про це нічого не знаєш.

Мейлі глянув на нього, з не малим здивуванням запитуючи:

– Рею, звідки ти знаєш, що він їх убив?

Той замовк, наче води в рот набрав. Мейлі ж переповнився страхом.

– Тільки не кажи мені…

– Так. Я бачив на власні очі всі ці трупи.

Мейлі прикрив рота долонею, ніби його ось-ось знудить.

– І-і… ти весь цей час мовчав про це?

– Це не те, про що так просто розкажеш…

– Але й не те, про що можна просто промовчати! Чому ти не звернувся до поліції? Чи… Джеймс і тебе залякав?..

– Мейлі! – той обернувся до нього обличчям. – Не має значення, залякав він мене чи ні! Бачити трупи ще не найстрашніше! Набагато страшніше стати ним! Розумієш, до чого я хилю?

Мейлі жахнувся власної думки і мовчки опустив очі.

Саманта взяла Рея за руку, та зізналася:

– Послухай мене, насправді… я дізналася сьогодні те, що не мала і це не те, про що ти мені зараз говориш. Мій батько… він… насправді він… Той, хто вбив твоїх рідних, Рей.

Мейлі, що обіймав її за плечі, відчув, як від її слів попустилося його серце.

– Саманта… про що це ти говориш? – він приголомшено дивився їй в обличчя. – Твій батько не міг…

– Міг, Мейлі, міг! – вигукнула Саманта. – Я підняла телефон батька поки його не було вдома і там… якийсь чоловік сказав, що він спланував вбивство! Я розпитала про все батька і він зізнався у скоєному.

Мейлі в заціпенінні перевів погляд на Рея. На тому не було обличчя. Несподівано Рей схопив Саманту за комір і смикнув на себе, прошипівши:

– Ти думаєш… з цим можна жартувати?

Саманта болісно вкусила себе за губу і відчайдушно похитала головою, відповівши:

– Я присягаюся, це… правда.

Рей відпихнув її і зі злістю, що розросталась, процідив крізь стисненні зуби:

– Я вб’ю його…

– Рей… – Мейлі досі не міг прийти до тями від почутого так само, як і підібрати потрібні слова.

– Ні! Не йди до нього! – Саманта підхопилася на ноги, але похитнулася і впала тому в руки.
Коли вона підвела голову і зазирнула в холодні очі кузена, то до болю стиснувши кулаки, сказала:

– Він не знає, що я тобі розповіла. Батько шантажував мене, щоб я мовчала, але… я не змогла б дивитися тобі в очі після цього.

Рей хотів відштовхнути її від себе, але Саманта міцно притулилася до нього всім тілом, вигукнувши:

– Можеш мене ненавидіти скільки душі завгодно! Але я не дам тобі померти від рук мого батька! Послухай мене хоч раз у житті і не роби дурниць!

– Відчепись від мене! – він у гніві став прибирати її руки. – Єдиний хто сьогодні помре – це твій батько, Саманта!

– У мене є план, як витягнути з нього правду! І ти потрібен мені для цього!

– Я не збираюся грати у твої ігри! Може, ти взагалі хочеш мене підставити! Тобі ж не можна довіряти!

– Довірся тільки цього разу! Я обіцяю, що мій батько потрапить до в’язниці і ні ти, ні Мейлі, не помруть!

Рей замовк, опустивши руки.

– Якщо ти ось так, необдумано вломишся до нього, то він тебе по простору вб’є… – з гіркими сльозами мовила вона. – Я не хочу тебе втратити, і Мейлі теж… Впевнена, ти теж цього не хочеш. Тому… Просто послухай мене і хоч раз, зроби так, як я тебе прошу.

Мейлі підвівся з підлоги і зробивши до них кілька кроків, узяв їхні руки, а потім, зімкнувши їх разом, накрив поверх своїми долонями, попросивши:

– Рей, вислухай Саманту і зроби, що вона попросить заради мене.

Той спохмурнів:

– Але…

– Я піду з вами. – закінчив Мейлі, але Саманта поспіхом заперечила:

– Ні, Мейлі! Тобі туди не можна йти!

– Але я..!

– Вона має рацію, – кивнув Рей і опустивши їх руки, міцно обійняв його. – Ти залишишся тут, поки все не закінчиться.

Мейлі розгнівано відштовхнув його від себе.

– Що ти таке кажеш, Рей! Ми ж обіцяли бути один з одним до кінця! Я тебе не залишу!

– Мейлі! Послухай, ти багато разів рятував мені життя, але цього разу тобі небезпечно в це втручатися!

– Мені все одно! Я не дозволю тобі переступити поріг цього будинку!

– Мейлі! Мені треба піти без тебе!

– Ні, Рей! Ми підемо разом!!

Розуміючи, що він так просто іншого не відпустить, Саманта вирішила піти на крайнощі і не помітно відійшла до відкритої аптечки.

Рей схопив його за руки і з переляком в очах сказав:

– Мейлі, він може нашкодити тобі, якщо ти підеш зі мною…

– Рей… – стримуючи до останнього сльози, прошепотів Мейлі. – Як ти ще не зрозумів? Ти і є моє болюче місце.

Парубок здивовано поглянув на нього.

– Якщо тебе вдарять… у рази болючіше буде мені. – несподівано він замовк, опустивши голову. Рей розхвилювався і хотів був його обійняти, але той, несподівано, підняв голову і зі сльозами на очах спитав:

– Ті синці на твоєму животі… Це ж він зробив?

Рей миттю опустив очі, відповівши:

– Ні. Не він.

Мейлі гірко посміхнувся.

“Значить, все таки, він…”

Рей погладив його по спині, і лагідно промовив:

– Радість моя, ти надто важливий для мене. Навіть не так. Ти – саме найголовніше в моєму житті. Ти моя слабкість. Ти – моє все і якщо ти потрапиш йому в руки то це буде кінцем для мене. Більше за все я боюся втратити тебе.

Мейлі, підібгавши губи, вперто не поступався:

– Я… не пробачу собі, якщо містер Крайтон знову тобі щось заподіє…

– Все буде добре. Я повернуся цілим і не ушкодженим.

– Ні! Не намагайся мене вмовити залишитися і, склавши руки, сидіти і чекати поки ви не повернетеся! Я піду, і зачекаю на вулиці!

– Мейлі… послухай мене, – Рей зосереджено подивився йому в вічі. – Я зараз тебе відправлю до Ніколь і ти посидиш там і зачекаєш на нас.

– Я втечу.

– Мейлі!

– Рей!

– Не примушуй мене тебе замикати! Ти залишишся тут!

– Ні! Я піду з тобою! – він міцно притиснувся до хлопця, не бажаючи того відпускати.

До них підійшла Саманта і, поки інший його обіймав, передала Рею до рук щось зі словами:

– Вибору немає.

Обмацавши вологу хустинку, Рей відразу ж зрозумів що це. Він важко зітхнув, і обнявши юнака міцніше, прошепотів:

– Я так сильно тебе кохаю. Але не можу дозволити тобі влізти у цю справу. Мейлі… коли ти прокинешся, то будеш сильно злий на мене, але пізніше, ти мене пробачиш. Я знаю, що пробачиш.

– Що?.. Рей я тобі не дозволю! – вигукнув Мейлі і хотів було відсторонитися, але хлопець не відпускав його, обхопивши мертвою хваткою. Мейлі охопила паніка. Він почав вириватися з його рук, вигукуючи:

– Ні! Не йди! Візьми мене з… Мф?!

Рей, міцно притискаючи його до себе, накрив його ніс та губи хусткою з ефіром. Мейлі вп’явся нігтями в його руки, відчайдушно вириваючись, але йому відразу ж закружляло в голові та все розмилось в очах. За кілька секунд він опустився йому на руки всім тілом.

Прибравши хустинку, Рей з відчаєм у погляді підняв того на руки і обережно поклав на своє ліжко. З пів хвилини він гладив його по волоссю, потім, м’яко поцілував у губи і випростався, прошепотівши:

– Спи, мій ангел.

Весь час Саманта спостерігала за ними, і раптом, недбало промовила:

– Маю зізнатися, ви гарна пара. Може, влаштуємо якось трійничок?

Рей обернувся до неї, і з потемнілим обличчям відповів:

– Ще раз так пожартуєш, і я вирву тобі язик.

– Я не жартувала, а запропонувала. Може ти…

– Саманта…

– …я зрозуміла, не гнівайся.

Коли Рей взяв кілька кинджалів і сховав їх собі у спортивну кофту, вони з Самантою пішли до її намету, складати план.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ум-н… – Мейлі згодом прокинувся. Йому знадобилося ще трохи часу, щоб сфокусуватися на оточенні та згадати, що трапилося. Як тільки він усе пригадав, одразу зліз із ліжка і крикнув:

– Рей!

Але у вагоні стояла мертва тиша. Несподівано все перед очима розпливлося від запаморочення. Він встиг спертися об стінку, перш ніж упав би.

– Чорт би тебе забрав… – як тільки голова перестала паморочитися, Мейлі кинувся до дверей. Він смикнув кілька разів за ручку і у подиві поглянув на дверний замок. Вбудованого маленького ключика в ньому більше не було. Його закрили тут із середини.

Мейлі вкусив себе за губу і прошипів:

– Ото вже… замкнути мене тут вирішили?.. – він обернувся і схопив перше, що потрапило до рук. – Вам так просто мене не позбутися!

Об залізний замок ударили стільцем, але останній поламався.

– Чорт, чорт, чорт! – залаявся Мейлі і викинув розламаний на частини стілець убік.

Ніжка від стільчика відламалася і відлетіла за довгий стіл, ударившись із гучним “бринь” в щось велике.

Він повернувся на звук. З незрозумілої причини його погляд прикувався до цієї залізної скриньки. Він зробив кілька кроків і сів під стіл до маленького сейфа.

“Що він у ньому ховає?..”

Помітивши кодовий замок, він невдоволено насупився:

– Чотирьох значний код? Рей… ми ж домовилися без секретів… – він став підбирати потрібний код і тільки через пів години він зможе відкрити його, ось тільки, від побаченого його тіло знову охопить крижаним холодом.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Сподіваюся, ти все запам’ятав із мого плану і не підведеш мене. – Саманта першою вийшла з намету за нею і Рей:

– Твій план не дуже надійний. Дядько не дурень, і може одразу нас запідозрити.

– Все в порядку. Я зателефонувала до Фредеріка та особистих водіїв. Вони скажуть те, що мають. Я переживаю більше за тебе.

– Не хвилюйся. Я сам про себе подбаю.

Саманта зупинилася і повернулася до нього, запитавши:

– Що буде після того, як мій батько потрапить до в’язниці?

Рей мовчки посміхнувся і обійшов її стороною підходячи до великого трейлера, а вже потім, відповів:

– Після, буде нормальне життя.

Почувши стукіт у двері, Джеймс, спокійно відповів:

– Заходьте.

Саманта увійшла всередину і зробила кілька кроків до батька.

Містер Крайтон посміхнувся їй, розпитуючи:

– Як пройшла твоя місія? Ти додала потрібну дозу?

– Звичайно. З ним уже покінчено.

Ширше посміхнувшись, він витяг з кишені телефон і набрав перший номер.

– Старий, як ти? Пацієнти сьогодні є? Чому? Ну, не засмучуйся ще з’являться. Так, тут така річ…

Поки батько був зайнятий розмовою, Саманта непомітно відійшла вбік, під виглядом того, що розглядає інтер’єр, сама ж підклала під одну зі старовинних ваз свій телефон, та так щоб з неї під правильним кутом виглядала маленька, чорна камера.
Дівчина відійшла до довгої тумбочки і підклала за стопку книг ще один смартфон, але її відволік раптовий відгук батька, через що телефон Рея впав їй з рук за тумбочку.

– Саманта!

– Т-так?.. – намагаючись заспокоїти свої натягнуті нерви, вона обернулася до нього обличчям.

– Я ж просив не чіпати мої речі без дозволу.

– Я лише дивилася.

– Щось упало за тумбочку. Дістань, будь ласка, і подай мені.

Саманта напружилася і чоловік це помітив. Підвівшись із місця, він обійшов свій стіл і повільно підійшов до доньки. Забравши пасмо її волосся за плечі, він, м’яким голосом, сказав:

– Не хвилюйся, ти все зробила правильно. Я так пишаюся тим, що ти моя дочка і багатьом завдячую тобі, мила. Я люблю тебе.

Саманта дивилася в підлогу і погладжувала свої долоні, намагаючись вгамувати тремтіння по всьому тілу.

– Я теж вас люблю.

Джеймс посміхнувся і відійшов убік, відповівши:

– Вибач, що підняв голос через дурницю. Я сам дістану те, що впало. Не турбуйся.

Саманта вкусила себе за губу і різко розвернувшись, схопила того за руку.

– Тату… я мушу зізнатися вам…

У двері постукали. Джеймс вирівнявся і поправивши піджак, сказав:

– Заходьте.

Саманта опустила руку. Вона знала, хто зараз увійде.

Рей, згідно з планом, мав зараз зайти і почати кричати і злитися на них:

– Де Мейлі? Де ви його сховали!?

Вистава трьох акторів розпочалась.

Саманта кинула притворно тривожний погляд на батька. Той з абсолютним спокоєм і нерозумінням запитав:

– Про що ти? Хіба він не в тебе?

– Досить брехати мені… – Рей зробив до них кілька кроків і в гніві вказав на кузину пальцем. – Це Саманта попросила вас мене відволікти щоб сховати його? Зізнавайтеся!

– Я нічого не робила! – рішуче видала дівчина. – Він, мабуть, пішов до Ніколь або ще до когось там.

Стиснувши кулаки, Рей з ненавистю процідив:

– Його там немає… ніде немає…

– Я не причетна до його зникнення, – з холодною байдужістю відповіла Саманта, піднявши підборіддя. – Мало хто в цирку міг заховати його, чому ти звалюєш провину тільки на мене?

– А хто, крім тебе, нахабної брехливої дівки міг це ще зробити? – Рей простягнув до неї руку, у спробі схопити за волосся, але містер Крайтон вдарив його по руці, а тоді, витягнув з пояса пістолет і направив на нього, зі словами:

– Досить цих порожніх балачок. Як ти смієш її в чомусь звинувачувати? Якщо Саманта сказала, що не знає де він, значить так воно і є і якщо ти зараз не покинеш мій трейлер, то я…

Двері раптово відчинилися. Всередину забіг розгніваний Мейлі, що спрямував пістолет у бік чоловіка і з гнівним поглядом, твердо наказав:

– Опустіть зброю містере Крайтон.

Той, проте, на загрозу і бровою не повів і ні краплі не здивувався.

– О, гляньте, він живий, здоровий, а ти хвилювався, Рей.

Рей у розгубленості дивився на хлопчину, тоді як Саманта, виглядала так, ніби готова в цю ж секунду віддати Богові душу… Вона затремтіла всім тілом, коли поруч з нею схилився батько і з усмішкою прошепотів їй на вухо:

– Невже ти думала, що мої люди не розкажуть мені про те, що ти мені брешеш?

– Мейлі… Іди звідси! – Рей кинувся до нього і не дивлячись на те, що юнак став пручатися, він намагався вивести того з трейлера любим способом, але було запізно. Двері гримнули —зачинившись. Хтось із середини замкнув їх на ключ, а з середини замкова щілина була порожня.

Мейлі відчув як із зачиненими дверима йому перехопило подих. Відчуття страху та паніки охопило всіх трьох. Атмосфера в наполовину темному приміщенні стала напруженою від нестерпної спраги крові, що доходила від чоловіка. Той з самовдоволеною усмішкою не зводив очей з Рея. Мейлі на мить здалося, що перед ним оскалився сам диявол, від погляду якого, здається, що здригалася сама душа.

Містер Крайтон, піднявши на того ствол пістолета, запитав:

– Рей… То ти знаєш?

Парубок повернув голову від Мейлі до того. Погляд його випромінював холод і спрагу помсти, серце – безодню ненависті, а губи тремтіли, так і намагаючись обсипати того прокльонами. Кинувши короткий погляд на перелякану кузину за спиною у дядька, Рей заявив:

– Тепер ти сама за себе.

Як тільки чоловік помітив, що той запустив руку під кофту, миттю схопив дочку за плечі і впав з нею за свій робочий стіл.

Саманта зі страху скрикнула:

– Рей, ні!!

Але було пізно. У дубовий стіл, паркет і стіни, були встромлені гострі леза. Рей схопив приголомшено застиглого хлопчину за руку і сховав собі за спину, твердим голосом вказуючи:

– Що б не трапилося, слухайся мене і не висовуйся. Зрозумів? – помітивши короткий кивок, Рей глибоко видихнув і вийняв п’ять кинджалів. Він розставив їх по одному між пальців уважно спостерігаючи за довгим столом. На жаль, це були останні кинжали, що він мав.

З-за краю столу з’явилася рука, готова натиснути на курок, але не встиг інший вистрілити, як поруч з його рукою прилетіло лезо і встромилося в рукав його піджака. Чоловік під столом вилаявся і відсмикнув руку, разом з тим порвавши рукав. Помітивши на долоні невелику царапинку він скривив носа.

– Мабуть чудово мати дочку, що цікавиться отрутами рослин чи не так, дядечку? – хмикнув Рей. – Ось тільки, те, що ви дозволяли Саманті захоплюватися подібним зіграло проти вас же самого в поганий жарт.

Крайтон розширив очі та розгнівано поглянув на дочку.

– Саманта… Ти з ним… Отруїли кинджал?

Та опустила погляд.

– На деякий час вас паралізує. – Рей мав намір підійти щоб перевірити дядька на наявність ключів, но раптово відскочив у бік. Пуля пролетіла повз.

– Хах, браво, но мені відняло лише одну руку, а лівою я теж не погано стріляю.- почулося з-за столу. – І багато їх ще в тебе? Як тільки твої кинджали закінчаться я відправлю тебе до батьків. Гадаю, вони на тебе вже зачекалися.

– Впевнений, вони мене ще почекають, а ось вас я примушу побачитися зі своєю коханою дружиною. Хочаб на тому світі зможете приділити їй достатньо уваги.

Раптом після його слів пролунали постріли. Можливо, хтось з-над двору і почув їх, но значення все одно би не надав. Рей смикнув Мейлі за руку і вчасно сховався з ним за велике ліжко. Він кинув ще кілька кинджалів і тоді все затихло.

– Чорт забирай… Мейлі, чому ти тут? Я ж казав тобі лишитися! – стиснувши його зап’ястя, роздратовано процідив хлопець.

– А я казав, що не залишу тебе і все одно втечу! – він відібрав від нього свою руку в гніві дивлячись у вічі.

– Не думав, що ти в мене такий хоробрий, – зітхнув Рей, опустивши погляд. – І страшенно необачний.

– Є в кого повчитися, – з глузуванням відповів Мейлі, але його обличчя відразу ж стало серйозним. – Як ти посмів залишити мене?.. як тільки це безумство закінчиться я тобі це пригадаю.

Рей усміхнувся йому і м’яко кивнув:

– Я з нетерпінням чекатиму твого покарання.

Мейлі мимоволі опустив очі і почервонів, саме в цей момент Рей помітив, що хтось підвівся з-за столу. Він кинув два останні кинджали до того, як почув дівочий голос:

– Це я! Аргх!!

Серце Мейлі похололо від цього зойку. Він визирнув слідом за хлопцем і з жахом заціпенів. По стіні стікала кров. Саманту прибило до неї кинджалом. Один, на щастя, пролетів мимо і встромився в тканину чорної сукні, але інший… наскрізь встромився в праву долоню дівчини. Обличчя Саманти скривилося від пекучого болю. Почувся приглушений смішок. Вона опустила погляд і здивовано подивилася на батька.

– Хах, як швидко сходить кара за непослух, скажи, мила? – зловтішно посміхнувся він їй.

Саманта з презирством подивилася на нього і зчепивши зуби, витягла з руки кинджал та жбурнула його у бік батька. Той з усмішкою підняв клинок, що прилетів поруч із ногою і сховавши його собі в кишеню, зітхнув:

– Метання кинджалів не твоє, донечко.

Саманта, стискаючи кровотечу долоню, раптом впала на коліна. Вкусивши себе за губу, вона пригадала, що в кинджалі була отрута і безрезультатно намагалася оволодіти не рухомим тілом, но ні один пальчик не піддався. Тоді вона голосно скрикнула:

– Агх!!.. Трясця, як же боляче! Моє тіло… Н-не рухається! Рей! Як ти посмів поцілити в мене!? Ти..!

– Кожен сам за себе сестричко, – байдуже знизав той плечима. – Ти сама винна в тому, що вийшла з укриття.

– Тепер розумієш, в яку людину ти закохалася, люба? – Джеймс підняв з-за столу руку і коли в його долоню нічого не прилетіло, він із задоволеною міною піднявся на ноги. – Що таке, Рей? Твоя вистава вже закінчилася?

– Прокляття… Все ж мені не вистачило духу поцілити йому у горлянку…

Мейлі з переляком глянув на нього.

– То ти справді мав намір… Вбити дядька?

– Ти думав, я жартую? – кутики губ Рея розтягнулись у знайомій йому, – підступній посмішці. Рей заплющив очі, розмірковуючи над подальшими діями, тим часом хлопчина поряд з ним несподівано підвівся і вискочив на відкриту зону.

Рей злякано повернув до нього голову, вигукнувши:

– Мейлі! Повернися негайно!

– Здавайтеся містере Крайтон! – вигукнув він і підняв тремтячими руками дуло пістолета. Раптом під шкіру прослизнув липкий страх, коли в його бік містер Крайтон у відповідь направив свій довгоствольний пістолет.
Чоловік незворушно посміхався до нього і мовчав. Але Мейлі виразно бачив як лукаво поблискували його чорні очі, по яких можна було ясно зрозуміти одне: він прагне його смерті.

Несподівано Джеймс жалібно промовив:

– Твоє життя одна мука, ти так не вважаєш?

Мейлі затиснув губи.

– Кажуть, емоційний біль у рази гірший за фізичний, адже його не так то просто залікувати, тому мені щиро тебе шкода. – він розплився в усмішці, від чого його слова звучали не переконливо. – Цікаво, чи ти доживеш до тридцяти? – Джеймс потішно хмикнув:

– Швидше за все, ти помреш скоріше, ніж мені стукне шістдесят… на твоєму місці я б одразу помер чим так жити, адже життя куди більша мука, аніж смерть.

За ліжком Рей стиснув кулаки і тремтячим голосом процідив:

– Мейлі… повернися… зараз же.

– Стріляй, Мейлі. Або це я зроблю. – містер Крайтон прицілився.

Мейлі ковтнув, і заплющивши очі, натиснув на курок, але пострілу не послідувало. Серце в страху стиснулося. Руки затремтіли. У горлі все пересохло. Перед очима раптово стали проноситися кадри життя.

Він спантеличено розширив очі дивлячись на усміхнене обличчя чоловіка перед собою, і прошепотів:

– Що за…

– Мейлі, лягай! – Рей миттєво вискочив з укриття, і притиснув того до себе. Почувся різкий постріл, як гуркіт грому, слідом за яким, викрик Саманти. Вони разом упали на підлогу. Мейлі повільно підвівся, звільняючись від міцних обіймів Рея і злякано подивився на свої руки.

“Кров?..”

– Рей! – він перевернув того на спину і здивувався ще більше, коли не помітив жодної подряпини на тілі, або обличчі іншого.

Рей розплющив очі і жахнувся, коли поглянув на його закривавлену футболку. Мейлі опустив очі туди, куди він дивився, і усе усвідомив. Рей не встиг прикрити його собою. Куля влучила йому в бік.

Раптом у роті відчувся ненависний гіркий присмак, і його вирвало кров’ю, що потекла струменем по підборідді, чорно-червоними краплями падаючи на щоку лежачого під ним, приголомшеного Рея.

“Я помру..?” – питання було очевидним, але йому не хотілося в це вірити.

Мейлі було абсолютно все одно, якби він помер від холоду чи голоду на вулиці, але зараз… Йому так хотілося жити. Жити як ніколи. Жити заради… Рея і лише його.