Частина 60: Смерть на порозі

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

В операційній не затихали перекрикування лікарів:

– 200 вольт!

– 1, 2, 3 … Розряд!

– Пульс 150 і росте! Тиск 80 на 40, падає!

– Ще раз. Готуйтеся. Розряд!

– Термінове переливання крові. Швидше!

– Він не може дихати, він задихається!

– Кисневу маску сюди!

– Готуйтеся! На рахунок три розряд. 1…!

Мейлі раптом згадав Новий рік… але… що ж він тоді забажав?

“3,
2,
1.
З новим роком!”

– Розряд!

“Точно… я побажав, щоб він любив мене..” – його остання думка перед остаточною втратою свідомості. Він заплющив очі і все, що бачив — це яскраве, сліпуче світло, і зелену галявину…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Мейлі! – Рей кричав до хрипоти, поки його силою не заштовхали в палату і не уклали.

– Заспокійся, Рей! – випалив Фредерік, допомагаючи іншим притиснути його руки до ліжка.

– Скажіть їм, щоб відпустили мене! Будь ласка! – злякано подивившись на чоловіка, за благав Рей.

Відпустивши його руки, містер Фредерік вирівнявся, і з тяжким поглядом звернувся до лікарів:

– Вколіть йому заспокоєне, і як якомога швидше.

– Щ-що… Ні! Не смійте! – Рей продовжив люто вириватися, намагаючись вихопити від лікарів хоч одну руку, але ті, міцно затиснули і застегли їх шкіряними ременями до лікарняного ліжка.

Рей багато разів майже добирався до світла, коли пробував самогубство. Але зараз, ще живим, він хотів померти як ніколи раніше. Адже для нього немає нічого гіршого, ніж відчути ще раз величезну втрату когось дуже близького серцю.

Рей перевів озлоблений погляд на Фредеріка та, розкривши рота, висунув язика. Містер Бреккем змінився в обличчі.

– Коліть його негайно!! – він кинувся до нього та за тис долоню між щелепою хлопця, не переймаючись тим, що інший вкусив її до крові.

На жаль, чи на щастя, лікарі ввели йому укол швидше, ніж він встиг вкусити себе за язик.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Спогади з 47 глави. 

– Аха-хах! Рей! Припини вже мене лоскотати!

– Поцілуй і я припиню!

– Пха-хах! Добре, добре! – Мейлі підвівся з ліжка і з ніжністю у погляді поцілував того в щічку.

– Ей! Чому тільки в щоку? – ображено глянув на нього Рей.

– Ти не казав цілувати у губи! – він висунув язика.

– Ну все… зараз залоскочу до смерті! – підступно посміхнувшись, Рей повалив його на ліжко і почав нещадно лоскотати.

– Стій! Аха-ха-ха! Почекай..! – Мейлі підвівся і витяг з-за спини свій телефон, видихнувши. – Фух.. я думав, що вже роздавив його.

– І що? – видав парубок, обійнявши його. – Якби поламав, я б новий купив.

– Уф! Не купуй нічого! – надувся Мейлі і сів на ліжку. – Ти ще повинен відвезти назад ту купу одягу, що без мого дозволу накупив!

– Пх, нічого я не повинен повертати, – простодушно відповів Рей і ліг поряд з ним. – Тобі ж сподобалися речі.

– Так, але…

– От і все.

Мейлі надув щоки і ліг, обіймаючи того.

– Не хочу, щоб ти їхав завтра до Бельгії…

– Я дуже скоро повернуся, сонце. Правда.

Помовчавши трохи, Мейлі взяв у руки свій смартфон, запропонувавши:

– А давай, ми зараз перевіримо відеозв’язок?

– Так хочеш випробувати камеру? – Рей усміхнувся і теж дістав з кишені свій смартфон. – Що ж, давай. Дзвони мені, як я й показував.

– Угум. – Мейлі піднявся з ліжка.

– Ти куди?

– На вулицю.

– Навіщо?

– Щоб можна було бачити та чути тебе з екрану без стороннього голосу.

– Хах, тоді йди, а я по сиджу тут.

– Гаразд! – він взувся і вийшов з вагончика, включаючи відеодзвінок.

– Ку-ку, – пролунав знайомий голос із телефону. Рей помахав йому рукою і посміхнувся.

– Як чути? Не перебиває?

– Ні! – з яскравою усмішкою відповів Мейлі, махаючи в телефон.

– Добре мене бачиш? Що я показую? – Рей відправив йому повітряний поцілунок і підморгнув.

Мейлі почервонів і відвернув екран. Не відповівши тому.

“Цей хлопець… такими темпами я не відпущу його завтра нікуди…”

– Мейлі, а-уу, – простягнув Рей і той знову підняв до обличчя смартфон.

– Ти мене не бачиш? – запитав інший.

– Ах, ні. Я тебе добре бачу! – з незручністю відповів йому Мейлі і ще ясніше посміхнувся. – А ти?

На іншій лінії не відповіли. Рей, не відриваючи задумливих очей від екрану, і милуючись своїм щастям, не почув його запитання.

– Рей? – він почав махати рукою, посміхаючись у камеру. – Рею, ти мене бачиш? Бачиш?

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Не бачу… – Рей розплющив очі. Уся палата розпливалася і сфокусувати зір вийшло не одразу.

– О, ти вже прокинувся. Добре по спав?

Парубок глянув у бік того, хто зайшов, і різко підірвася на ліжку.

– Мейлі! Де він!?

– Лежи краще… бо ще голова запаморочиться – нарікнув Фредерік, та витягнув з кишені два парні браслети, простягаючи їх йому.

Рей розгублено подивився на два символи “Інь і Ян” у того в руці. Тієї ж миті з його очей потекли гіркі сльози.

– Мейлі, він…

Побачивши його реакцію, чоловік поспішив заспокоїти:

– З Мейлі все гаразд. Виявилось, що поранення не глибоке. Кинджал не зачепив життєво важливий орган, але через велику втрату крові, втому і недоїдання серце несподівано зупинилося. Хоча лікарі таки змогли врівноважити тиск з третьої спроби.

Рей у німій радості дивився на чоловіка та витер сльози, полегшено і голосно видихнувши:

– Ох-х.. Господи Боже… Дякую тобі… Дякую.

Містер Бреккем узяв його руку і вклавши в неї браслети, сказав:

– Знаєш, хоч ти той ще негідник, але… сьогодні я й справді не впізнав тебе, – він усміхнувся йому. – Тебе шукали поліцейські через порушення дорожніх правил. Ти серйозно приїхав сюди сам?.. Сподіваюся, що по дорозі ти не переїхав збіговисько людей як Містер Мерседес*

( *відсилка на книгу Стівена Кінга “Містер Мерседес”, де безліч невинних людей переїжджає схиблений водій на Мерседесі-Бенц)

– Ні. Оминув.

– Джеймс явно розсердиться коли дізнається про все. Сподіваюся, поліцейські не заберуть в нього машину. Шкода буде.

Рей криво посміхнувся, відповівши:

– Не хвилюйтесь, не відберуть. Він так просто не віддасть. Та й звідки на вашу думку, я міг знати правила дорожнього руху в Канаді? Та й любі правила поведінки на дорозі я не знаю… – він на мить задумався. – Хм, впевнений, Саманта йому вже про все доповіла, тому … – він підвів очі на чоловіка:

– Я змушений попросити вас про послугу, містере Бреккем.

– Брехати Джеймсу я не збираюся. – негайно заявив той.

– Ні, що ви, я й не прошу, – опустивши погляд у долоню зі срібними браслетами, сказав Рей. – Я лише попрошу вас сказати, що мені зле, і переконати лікарів залишити мене в лікарні до тих пір, поки Мейлі не випишуть. Навіть якщо перебування тут буде платним.

– Хм, навіть не знаю.

– Я вас дуже прошу… будь ласка.

Містер Бреккем весело посміхнувся.

– Наш високопоставлений пан Рей так щиро просить, що мені навіть не зручно. – помітивши незадоволене обличчя хлопця, лікар ширше посміхнувся і додав:

– Що ж, не можу не допомогти.

– Коли… Він прокинеться? – з хвилюванням запитав у нього Рей.

– Хм, припускаю, що через годину, – відповів чоловік і попрямував до виходу з палати. – Відпочивай. І навіть не думай його турбувати раніше сказаного мною часу.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Через годину Рей подався шукати потрібну палату. Відчинивши перші двері, він одразу ж вгадав. У ній, під крапельницею, лежав юнак. Відвернувши голову, той дивився у вікно на досі невідоме йому місто.
Рей зробив кілька тихих кроків, але інший одразу почув їх, ось тільки ніяк не зреагував.

– Мейлі… – він підійшов до лікарняного ліжка і ставши на коліна, опустив голову тому на ноги. – Прости мене… – Рей чекав на відповідь пів години, але інший не відповідав. Нарешті, не витримавши болісного мовчання, Рей зізнався:

– Я не спав з Анжелікою і не люблю Саманту! Мейлі… я не мав вибору. Дядько змусив мене порвати з тобою і прикинутися парою з Анжелікою, інакше… він би вигнав тебе з цирку, а я… не хотів, щоб через мене ти повертався до вуличного життя я… не хотів тебе втрачати. – він через силу проковтнув комок в горлі, але стримати сліз не зміг, як би сильно не кусав губи. Він узяв його за руку та поцілував її, прошепотівши:

– Я кохаю тебе, Мейлі…

Після хвилинного мовчання хлопчик тихим голосом спитав:

– Чому ти не говориш потрібних слів в потрібний час? – він з тяжкістю зітхнув. – Якщо ти мені збрехав щойно, то бачить Бог, я…

– Ні! – притиснувши до грудей його руку скрикнув Рей. – Клянусь перед Богом, що все, що ти щойно почув, – чиста правда!

Мейлі, здається, посміхнувся, питаючи його:

– Але ж ти не віриш у Бога… То як можеш присягатися перед ним?

Рей опустив голову і посміхнувся, відповівши:

– Від сьогодні я знову повірив у нього. Тому що… він урятував тебе.

Нависло довге мовчання. Рей, погладжуючи його долоню, спитав:

– Ти… пробачиш мені в останнє?

Мейлі в задумі відповів:

– Я не знаю, що на нас ще чекає попереду…

– І я теж. Але ми пройдемо це рука об руку. Обіцяю.

– Я не впевнений, чи ти знову не станеш мені брехати через переляк…

– Ні, ніколи. Нехай покарає мене Бог, якщо я знову тобі збрешу. З цієї секунди, я говоритиму тільки правду.

– А як же почуття Саманти? Вона ж відчуває до тебе щось?

– Це не взаємно. Як би сильно вона на мене не розгнівалася, я відмовлю їй.

– А як же думка інших?

– Мені все одно! Мені важливо лише бути з тобою…

– Я можу померти навіть не доживши до повноліття.

Після цих слів Рей заціпенів і не відповів, лише притиснувся щокою до його долоні, проливаючи на білу ковдру прозорі сльози. І тільки після кількох хвилин він таки, відповів йому:

– Я буду з тобою до самого кінця і якщо захочеш, помру з тобою в один день, тільки… дай мені відповідь… чи є в мене хоч один, найменший шанс загладити всі образи і біль, що я тобі завдав…

– Тобі доведеться повернути мою довіру.

– Добре… я… правда, дуже тебе люблю, Мейлі.

Інший обернув до того голову і Рей помітив сльози, що з останніми променями сонця за вікном, блистіли мов роса, чіпляючи за живе.

– Ти нестерпний, Рей … – схлипнув Мейлі, стиснувши його долоню у своїй. – Чому ти не сказав цих слів раніше? Чому ти не сказав… Що любиш мене?

– Я такий дурень, Мейлі, – витираючи рукавом сльози мовив Рей. – Я ніяк не наважувався тобі це сказати… боявся покохати тебе, мені… правда не вистачає сміливості… я той ще боягуз, Мейлі… пробач… пробач, що тобі довелося все це терпіти.

– Хн! Ум-н.. об..німи мене вже… – через схлипування промовив він і Рей, тут ж мить обійняв його, але відразу по тому, відсторонився, нагадавши:

– У тебе поранення…

– Ах.. мені… все одно не боляче…

Рей усміхнувся йому, і витерши рукавом залишки його сліз, помітив:

– Тобі пасує бути з коротким волоссям…

Мейлі посміхнувся йому куточками губ.

– Я відріжу їй волосся у відповідь і примушу їх проковтнути. – несподівано заявив Рей, з серйозним обличчям дивлячись на нього.

– Не треба, – поспішно заперечити Мейлі, і взявши його долоню, притулив її до своєї щоки. – Будь ласка.

Зітхнувши, той відповів:

– Добре, її у будь-якому випадку вигнали з цирку після того інциденту. Саманта сама розповіла мені про те, що сталося і користуючись моментом, поставила себе на роль моєї партнерки.

– Тепер я… не буду твоїм…

– Я вмовлю дядька знову повернути тебе в партнери.

Мейлі обійняв його, відповівши:

– Що б не трапилося, не залишай мене.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Містер Бреккем підійшов до дверей і прислухався. Так нічого й не почувши, він тихенько постукав і прочинив двері.

– Тук-тук, Мейлі, як ти себе… – він замовк на півслові, побачивши юнаків, що мирно спали в обнімку. Чоловік підійшов до їхнього ліжка і з пів хвилини задумливо дивився на них, затім натяг на юнаків ковдру. Поглянувши на тумбочку поруч із ліжком, він усміхнувся, побачивши з’єднанні в один, – браслети “Інь і Ян”.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Чутки розповзлися дуже швидко. Спочатку було складно ігнорувати перешіптування та косі погляди у свій бік. І якщо Мейлі це ще міг терпіти, то Рей це терпіти не мав наміру і часто влазив із кимось у бійку та лайку.
Засуджуючих було більше ніж тих, хто був радий їхній парі. Але, через пів року, розмови у цирковому шатрі стихли і невідривних осудливих поглядів поменшало, або ж всі просто почали ігнорувати їхню пару.

Проте циркові артисти були не найбільшою проблемою для них… Містер Крайтон був дуже злий на свого племінника через зіпсовану тим, репутацію. До того ж він отримав купу штрафів від поліції, які скинув на небожа, через це парубок сидів по ночам за ноутбуком, щоб розплатитися з боргами.
Не рідко Рею доводилося терпіти побої від дядечка, але він щоразу тішився з того, що Мейлі бачив тільки ляпаси на його обличчі, а не десятки синців під светром.

Після того, як Рей тільки-но повернувся з лікарні, йому дісталося найбільше. Тоді він виходив з трейлера дядька пізньої ночі і на півдорозі до себе знепритомнів від побоїв. На щастя, його тоді підібрав Фредерік і допоміг прийти до тями та обробив рани на тілі, після чого вони перекинулися парою слів і Рей пішов.

Він навчився терпіти біль. Безневинні і такі приємні обійми Мейлі тепер для нього стали справжньою мукою. Рей, стиснувши зуби, приймав міцні обійми коханого, при тому, що побої та синці на ребрах, руках і животі зудили настільки, що кожен рух спричиняв гострий біль.
В ночі він намагався спати тільки на спині, але коли ненароком обертався на бік, зривався і починав шипіти і стогнати, хапаючись за боки і згинаючись калачиком. Але і це йому доводилося терпіти, щоб не розбудити серед ночі, Мейлі.
Тіло боліло, але серце тішилося, адже такою була його розплата за своє щастя. За своє сонце.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

( Наступив новий рік) Місяць: Квітень. 

Після старовинного Риму та Флоренції їхній цирк переїхав до Мадрида, але цього разу тітонька Рея не змогла прийти на виступ через своє хобі – скелелазіння.
Намети заново розкладали. Велика заміська територія стала знайомою для Мейлі. Він був тут лише вдруге, але вже знав цю місцевість як рідну і так само було з іншими країнами, де вони постійно зупинялися у визначених для їх цирку, місцевостях.

У повітрі винав квітковий аромат весни. Білі пелюстки розквітлої вишні кружляли навколо, надаючи легкої чарівної атмосфери.

“Ніби сніг, тільки… у квітні”.

Мейлі ходив навколо цирку, цікавлячись в інших, чи не потрібна їм допомога, тому що він з Реєм уже все в трейлері розклали по місцях. Деякі з радістю приймали його допомогу, і Мейлі поспішав розкласти кілька наметів та занести всі речі циркових артистів. Найскладнішою була допомога з розставленням кухонної техніки в наметі місіс Озборн. Вони пів дня возилися з мікрохвильовою піччю, посудом і плитою в їдальні. Незважаючи на свою втому, Мейлі, як тільки побачив блондинку, що йде з двома великими коробками, підбадьорився, готовий допомогти і їй.-

– Місіс Коулман! – він покликав її кілька раз, адже жінка поспішала кудись і не замічала його. Як тільки він підбіг і торкнувся її, вона обернулась.

– Добрий вечір місіс Роуз, як поживає містер Вінсент? Його виступ в Флоренції був просто неймовірний! Як йому вдалось підняти штангу вагою в 230 кг!?Надіюсь, він нічего собі не пошкодив.

Роуз довго дивилась на нього з насупленим лицем, вираз якого Мейлі зрозумів не зразу. Через деякий час, та відповіла:

– З ним усе в порядку. Він може з легкістю підняти й більше. – після цих слів вона відвернулась щоб піти, но Мейлі перегородив їй дорогу, поцікавившись:

– Дозвольте допомогти вам занести коробки до себе. Вони виглядають важкими.

– Ні. – сухо відмовила жінка, та обійшла того стороною.

– А? Місіс Коулман! – Мейлі повернувся до неї і знову квапливо наздогнав. – Не годиться жінкам носити такі тяжкості! Дозвольте я допоможу занести хоч одну короб-…

– Я ж сказала, ні! – обернувшись до того вигукнула Роуз, і тільки тоді Мейлі зрозумів яким був тоді її погляд. Так само як і зараз: злим, докірливим і ненавидящим. Вона дивилася на нього так, ніби він зробив щось жахливе.

Замовкнувши, Мейлі склав руки перед собою і опустивши очі, кивнув:

– Добре, я зрозумів.

Навіть не дослухавшись, Роуз пішла.

Вона була серед тієї сотні людей, що не схвалювали і не приймали того, що Мейлі та Рей були парою.
Якщо говорити напевно, то в її числі були і Джастін з Емілі, які не те, щоб зненавиділи його, але розмовляти з ним перестали. Декілька разів Мейлі підходив до них перед репетицією поговорити, але ті, під виглядом того, що їм потрібно вже йти тренуватися, поспішно розходилися хто куди.
Ще Домінік. Він часто кидав на них несхвальні погляди, правда, вони були спрямовані швидше на Рея, що тримав Мейлі за руку, ніж на нього самого. Домінік продовжував вітатися з Мейлі, і так само як і Кейсі, з радістю приймав у себе в гостях, але було видно в його на половину зелених очах якийсь смуток. Схоже, той сподівався, що передбачення виявляться неправдивими і вони не зійдуться, але все вийшло точно так, як і нагадав йому на картах фокусник.
З усіх хто був проти того, щоб вони зустрічалися, височіла Саманта, з якою Мейлі саме найбільше волів би не стикатися поглядами. З усіх своїх друзів він не хотів ставати ворогом саме для неї, і досі не розумів, чи вона справді так щиро любила Рея?
Але головне, що Ніколь не відвернулася від нього, хоч і злилася на рішення Мейлі залишитися з Реєм.
Були й ті, хто був “за” його вибір – така, як, зрозуміло, місіс Міллер, місіс Озборн, Фіона, містер Бреккем, Ванесса, і кілька інших артистів, що не бачили нічого поганого в їх парі і не поспішали роздмухувати з мухи слона та обговорювати кожен день їх за спинами.
Головний лікар якось сказав йому: “кожен сам вирішує як прожити своє життя”. Так. Мейлі не бачив життя без цього хлопця, що так несподівано увірвався в нього і зараз з усмішкою йшов на зустріч.

Побачивши його, Мейлі одразу ж повеселішав і кинувся на зустріч.

– Мейлі… – Рей занервував, коли помітив, що той до нього біжить. – Мейлі, не біжи! Стій! Не-..!

Той налетів і міцно обвив руками його талію, притискаючись половиною обличчя до нього.

– Рей!

– Мейлі… – парубок стиснув губи і тяжко видихнув, відсторонившись від того. – Куди ти пішов? Я просив тебе залишатися вдома.

– Я ходив допомогти іншим!

– Знову?.. Навіщо тобі інші, коли є я? І взагалі, тебе не дратує, що всі довкола нас обговорюють? Навіщо ти допомагаєш їм?

– На зло треба відповідати добром. – філософськи відповів Мейлі, піднявши палець.

– Пх-ха-хах! – Рей зареготав, прикриваючи рота долонею.

Мейлі невдоволено надувся.

– Що смішного? Коли прийде час вони зрозуміють, що говорили погано і вибачаться перед нами. А якщо ні, то я продовжу кожному допомагати, щоб їх їхнє сумління замучало!

– Пха-х, – Рей взяв того за руку і потягнув за собою у бік їхнього будинку. – Пішли вже. Банальщина. Замучити їхню совість надумав. Наче вона в них є.

Мейлі насупився крокуючи слідом за ним.

– У тебе її також немає.

– Є.

– О, правда? Чому ж я її не бачив два роки тому?

– Мейлі, не дошкуляй мені. Я вже казав тобі, що в мене тоді не було вибору. Дядько поставив на кон твоє життя тут.

– Краще б я пішов… – прошепотів Мейлі під ніс, проходячи за ним усередину трейлера. – Тоді тобі не довелося б мене дурити.

Рей із незадоволеним обличчям обернувся до нього.

– Я все одно не дозволив би тобі піти.

– Але чому!?

– Тому що тебе відіслали б на інший кінець світу, а мене, силою б змусили залишитися тут! Я не зміг би шукати тебе ще кілька років! Я б помер у цю ж мить!

Після хвилинного мовчання, Мейлі, через силу стримуючи сльози, прошепотів:

– Ти міг би втекти зі мною… але ж ти… навіть не розглядав такий варіант, правда?

Вловивши тремтіння в його голосі Рей глибоко видихнув і зачинивши за ним двері, відповів:

– Ти правий. Тоді я й справді егоїстично себе повів. Потрібно було обговорити все з тобою, але я побоявся. Розумієш, все не так просто, як тобі здається. Просто взяти і втекти з цирку без дозволу власника, складно, особливо мені, – після зітхання він продовжив:

– Моє життя тут… ні чим не відрізняється від життя тигра у клітці. Наважитись втекти не один, а з тобою на пару важче без продуманого плану, який… провалився.

Мейлі здивувався:

– Провалився?.. через мене?

– Ні, це я вигадав дурнуватий план.

– І що за план?

– Я хотів дочекатися весни… Твого повноліття, зізнатися тобі в усьому і тоді, коли перестануть стежити втекти за кордон. Безглуздий план, правда?

– Ще й який. Тому що ти не врахував дещо важливе. Того, чи захочу я втекти з тобою.

Минула хвилина, перш ніж Рей сказав:

– Як би там не було, навіть якби я тоді втік з тобою, дехто витратив би всі сили щоб повернути принаймні мене назад. І без сумніву, він би це зробив.

– Але ж…

– Мейлі, – перебив він того, не відривно дивлячись у вологі очі. – Насправді я дещо тобі не розповів, адже… самому від однієї думки про це хочеться гризти нігті. – побачивши як той уважно на нього дивиться в очікуванні продовження, Рей зізнався:

– Коли… мої батьки померли, мене не просто взяв під опіку дядько, він також усиновив мене.

Мейлі шоковано дивився на нього:

– Що?.. Але чому тоді всі кажуть, що ти його племінник?

Парубок зітхнув і з роздратуванням пояснив:

– Він про це промовчав. Навіть Саманта не в курсі всього, лише ми з ним. Дядько всиновив мене зовсім не для того, щоб хвалитися перед всіма, що в нього з’явився син. Чесно кажучи, він зовсім і не вважає мене рідним, для нього існує тільки Саманта. Лише на клаптику паперу я їм є, насправді він мене на дух не переносить, а всиновив мені ж на зло і на зло моєму батькові.

– Батькові?

– Це вже не важливо… – Рей відвернувся, але Мейлі схопив його за руку, вимагаючи:

– Важливо! Рей… Розкажи мені все, як є.