Частина 6

Зранку Ганнібал прокинувся першим і мав змогу спостерігати за сплячим Віллом, що лежав поряд. Його кудряве волосся було злегка заплутане і спадало на обличчя. Лектер не втримався і поправив пасмо, що вибилось, аби бачити обличчя Вілла повністю. Лежати так було приємно, сонце вже пробивалося у кімнату, але не було яскравим. Собаки теж прокинулись і тепер махали хвостами очікуючи, що їх нагодують, чоловік вирішив взяти цей обов’язок на себе. Обережно встав, аби не тривожити сон Вілла та знайшов у холодильнику заздалегідь приготоване Ґремом м’ясо для зграї. Ганнібал виніс миску на ґанок, випускаючи собак на двір. Було сніжно, сонце відбивалося від застиглої води, змушуючи ніби блищати усе навколо. Лектер дав кожній собаці її порцію їжі. Він ніколи не тримав тварин, але йому імпонувала ця зграя, він знаходив милим те, що Вілл дбав про них.

–Доброго ранку.

–Доброго! -Лектер озирнувся на голос позаду нього. Перед ним стояв сонний Вілл. –Я розбудив тебе?

–Ні, я сам прокинувся. -Ґрем сів на східці, його оточили собаки, котрих він гладив, приділяючи увагу кожній.

–Як почуваєшся? -Ганнібал присів поряд.

–Я в порядку. І дякую, за те що допоміг.. -він зробив паузу, підбираючи підходяще слово, –оговтатись. Іноді мене ніби поглинає ця темрява.

–Ти не самотній, я буду стояти поруч із тобою, хай там що. -Лектер подивився на нього.

–Дякую. -Вілл нахилився в бік, поклавши свою голову на плече Лектера. Вони просиділи так декілька хвилин, насолоджуючись розрідженним ранковим повітрям, спостерігаючи як сонце підіймається все вище.

***

Ебіґейл прокинулась не надто пізно, але зазвичай по вихідних вона відсипалась по максимуму, хоча її графік не надто змінювався залежно від днів тижня, звичка спати довше по вихідних залишилася ще зі школи. Дівчинка умилася, почистили зуби та розчісала волосся. З кожним днем вона виглядала здоровішою та набиралася сил, свіже повітря та спокій, безперечно, йшли їй на користь. Почувалася вона також набагато краще, спочатку її опорою була психіаторка Алана Блум, а зараз ще й обидва опікуни.

Дівчина спустилася на кухню, де Ганнібал вже готував сніданок, а Вілл варив каву. Привітавшись, Ебіґейл сіла за стіл, позіхаючи та спостерігаючи за заняттями опікунів. Вона мимохіть помітила що Ганнібал у футболці Вілла, звісно, не спав би ж той у костюмі. Загалом Лектер ніби злегка відійшов від своєї ідеальності, хоча його рухи та манери все ще залишались елегантними, такий вигляд йому пасував.

–Як щодо ярмарку? -Ганнібал мав на увазі різдвяний ярмарок, котрий проходив щорічно.

–Я думав ти не дуже любиш такі заходи. Ніби не вписується у твій стиль. -з підозрою сказав Вілл.

–Чому ні? Хоча так, ти правий, я не часто обираю подібні місця, але подумав, що вам може сподобатись. -він поглянув на Ебіґейл.

–Я в захваті. -відповіла дівчинка.

–Чудово. Вілле, ти не проти? -Ганнібал перевів погляд на друга.

–Звісно не проти. -йому подобалася ідея провести день разом із Ебіґейл та Ганнібалом. Насправді, він рідко відвідував щось подібне, навіть Різдво, як правило, святкував усамітнено. Вілл задумався, що це свято він буде відзначати з Ебіґейл, а можливо і з Ганнібалом, якщо у того не буде інших планів.

Поснідавши та зібравшись, вони поїхали до Балтімора, в центрі якого були різдвяні торгівельні будиночки та різні прикраси, а також стояла різдвяна ялинка. Ебіґейл була націлена відшукати імбирне печиво, з усіх солодощів вона обожнювала саме його. Вони пройшлись по рядах, розглядаючи різні сувеніри, прикраси, солодощі, усе що було символами Різдва. Десь на фоні грала музика, не дивлячись на невеличкий сніг, погода була чудовою. Ебіґейл нарешті вполювала печиво і тепер йшла смакуючи й несучи у руках ще пакет солодощів, бо Вілл був готовий купити для дівчинки ледь не цілий магазинчик, бачачи як та радіє обраним смаколикам. Ганнібала зацікавив стенд з годинниками, явно ручної роботи, там були найрізноманітніші форми і матеріали. Лектер приділив особливу увагу тому, де циферблат був зміщений, ніби майстер ігнорував простір.

–Який цікавий. -прокоментував уголос чоловік.

–Авторська задумка? Я не дуже розумію, як по ньому можна визначити час.

–Можливо, це вказання на спотворення часу та його швидкоплинність, за рахунок близько й нелінійно розташованих цифр. -Ганнібал знизав плечима. –А можливо, майстер просто вирішив зробити не функціональну річ. Естетика заради естетики.

Ґрем посміхнувся, здатність Лектера шукати глибинний сенс у будь-чому – риса, котра подобалась Віллу.

Нагулявшись та купивши ще більше солодощів, котрими тепер Ганнібал вирішив пригостити Ебіґейл, побоюючись, що Вілл витратить усю зарплатню на імбирне печиво, вони розпрощавшись розійшлися. Лектер був у гарному гуморі, повертаючись додому, проводити багато часу із дівчинкою та Ґремом було добре.

Лектер розмірковував про різдвяну вечерю, для якої йому потрібно було поповнити запаси м’яса. Але цього разу він не збирався привертати увагу та виставляти жертву на показ. Розповідь Вілла про торговця органами була доречною, саме на діяння того невмілого лікаря він міг списати свої злочини.

***

Через декілька днів Вілл оглядав декілька тіл, котрі вже були доставлені у ФБР. На перший погляд усе було схожим, відсутність різних органів, але це не сходилось із версією продажу для пересадки.

–Кому потрібно пересаджувати селезінку? -питав Зеллер.

–Тут щось не те, один вбивця маскує свої злочини під злочини іншого вбивці. -коментував Ґрем, сидячи на столі й розмірковуючи щодо мотивів вбивць.

–То що він робить із органами, якщо не продає? -запитала Беверлі.

–Я вже казав Джеку, Різник їх їсть. А другий вбивця просто продає.

Експерти подивилися на Вілла як на схибленого, лише Кроуфорд сприймав слова того серйозно.

–Чекай, їсть? Як Гаррет Джейкоб Гопс? -продовжила Беверлі.

–Ні, Гопс вшановував кожну частину жертви, а Різник відноситься як до свиней, м’яса, не більше.

***

Ґрем зайшов до офісу психіатра, був час його “неофіційної години”, бо вони просто розмовляли.

–Вітаю. -Лектер усміхнувся, підводячись зі свого крісла, він був радий бачити друга.

–Привіт. -Вілл підійшов до крісла, ледь не падаючи у нього. Він відчував втому, він завжди відчував утому після перебування у ФБР. –Дідько, коли це вже скінчиться. -голову стискав біль, він був не в настрої.

–Я можу тобі чимось допомогти? -зтурбовано запитав Ганнібал, він не хотів порушувати простір Ґрема, тому очікував більш чітких вказівок.

–Я хочу аби ти був поряд. -Вілл видихнув, заплющуючи очі.

–Гаразд. -Лектер підійшов до друга, опускаючи руки на напружені плечі того. Він не сильно натискав на м’язи, котрі ставали піддатливими під рухами.

Ґрем був приємно вражений тим, наскільки швидко відступав біль, руки Ганнібала були теплими та охоплювали ділянки шиї, котра була найбільш напруженою. Хотілося залишитися у такому положенні вічність. Вілл остаточно розслабився, навіть не гніваючись через роботу, турботи покинули його.

–Вілле?

Ґрем розплющів очі, злегка дезорієнтований:

–Скільки я спав? -чоловік і не помітив як провалився у сон.

–Увесь сеанс. Сподіваюся, ти трішки відпочив. Як почуваєшся?

–Набагато краще. Дякую. -він і справді почувався краще, голова не боліла та сил було достатньо, аби продовжити день, точніше вечір.

Телефон у кармані Ґрема завібрував. Це дзвонив Кроуфорд, що терміново викликав Вілла, вони знайшли потенційного торгівця органами.

–Ти зі мною? -він запитав Лектера, це не здавалося дивним, вони неодноразово були разом на місцях злочину разом.

–Якщо ти не проти. Мені цікаво.

***

Вони прибули до місця, котре відслідкувала Беверлі. Озброєнні агенти наблизилися до карети швидкої допомоги. Вілл із Лектером залишились в стороні, спостерігаючи. Агенти спецназу відчинили двері швидкої, де саме в цей момент торговець органами проводив операцію.

–Руки в гору! Вийти з машини! -наказав озброєний Кроуфорд.

–Я не можу, він помре.

–Докторе Лектер! -Джек подумав, як добре, що Лектер, котрий мав хірургічний досвід був присутній сьогодні, кличучи психіатра.

Ганнібал разом із Віллом зірвались з місця, підбігаючи до машини. Лектер зайшов усередину, оглядаючи “пацієнта”.

–Він видаляв нирку, невдало. Я можу зупинити кровотечу. -відзвітував він.

–Дійте. -дав дозвіл Кроуфорд.

Лектер одягнув медичні перчатки та почав рятувати пацієнта. Торгівця органів затримали, як тільки той вийшов зі швидкої. Ґрем споглядав, як друг рятує людину. “Різник має хірургічні навички.” -промайнуло у голові. Лектер ніби прочитав його думки, поглянувши на пару секунд Віллові у вічі. Ґрем відігнав цю думку, навіщо Ганнібалу вбивати? “У різника не має чіткого мотиву, тому його так складно спіймати.” -дідько. Його думки перервав голос Джека:

–Вийшло?

–Вийшло. -Лектер закінчив, пацієнт був урятований, але, звісно, потребував належної медичної допомоги, котру йому нададуть.

***

Ганнібал повернувся додому. Рятувати людину було дивно, на його практиці він в рази більше забрав життів, хоча лише тих людей, котрі були не варті нічого, окрім як стати стравою. Він дедалі більше відкривався Віллу, як і той йому. Лектер розумів, що рано чи пізно, Вілл дійде висновку, хто усі ці роки був Часапікським Різником, кого так одержимо намагається впіймати Кроуфорд, використовуючи для цього Ґрема та усі можливі засоби. Лектер був певен, що ні Джек ні Вілл не відступлять. Чи прийме його Ґрем таким? Він здогадається, він завжди ловив вбивць, як тільки відтворить модель, усі ниточки приведуть до Ганнібала, той може водити за носа ФБР та усіх, хто коли-небудь намагалися його упіймати, але не Ґрема. Думки були важкими, Лектер розмірковував, як буде діяти Вілл. Чи буде вважати його небезпечним для Ебіґейл? Розповість Джеку? Чи зрадить його? Ганнібал хотів аби чоловік його прийняв, цілком і повністю, усі його сторони.

***

Ґрем повернувся у вовчу стежку. Ще з машини він помітив світло на кухні. Зайшовши у будинок, він побачив Ебіґейл, котра сиділа біля каміну із чашкою чаю в руках.

–Привіт! -Гопс привіталася. –Виглядаєш втомлено. Все нормально?

–Важкий день. -він насилу посміхнувся. –Не хвилюйся, я просто втомився. Ти ще не лягаєш?

–Доп’ю чай і в ліжко.

–Гаразд. Добраніч. -він попрямував у душ.

Думки роїлися у голові. Сьогодні він ніби так близько підібрався до серійного вбивці, але не міг викрити, на кого вказують усі факти. Часапіксікий різник мав доступ до матеріалів справи. Це хтось з бюро? Це може бути навіть Джек Кроуфорд, котрий так майстерно маскується, роблячи вигляд, що дужче за всіх намагається спіймати вбивцю. Хоча ці думки були лише теорією і жодних фактів не було. Ґрем вирішив не виснажувати себе ще більше цими думками, надавши перевагу тому, аби скоріше лягти спати.