Частина 5

Бал у палаці короля і королеви був грандіозною подією, де алкоголь лився рікою, а столи ломилися від страв. Окрім танців, для аристократів були відведені кімнати для гри в карти й розмов, де музика не заважала спілкуванню. Сад також був відкритий для прогулянок, де деякі відчайдушні пари могли ховатися за пишними кущами, віддаючись поцілункам. Але що й там казати — особливо нахабні гості могли влаштовувати пристрасні утіхи в якийсь з гостьових кімнат або, ще гірше, в темних куточках замку.

До палацу під’їжджали екіпажі, з яких линула публіка, увібрана з нагоди свята. Азірафаель, який спочатку не хотів покидати свій притулок, зрештою згадав обіцянку, дану Кроулі, і все ж погодився піти. Разом із батьком, який не припиняв читати йому моралі, він прибув до замку. Шкіра юнака майже зливалася з білим фраком, а бляклий погляд видавав, що в його житті сталося щось важливе, хоча на обличчі не було й сліду емоцій.

— Гей, Азірафаель, — почулося збоку.

— Вітаю, Габріель, — безпристрасно відповів молодий Фелл, пригубивши червоного вина і вдивляючись у натовп.

Бесіда була поверховою і ні про що. Габріель був сином одного з кращих друзів батька, тож багато часу в дитинстві та юності вони провели разом. Азірафаель ніколи не любив Гейба через його звичку задиратися до нього та принижувати інших. Приятель з дитинства давно вже вимахав у височенного юнака, але досі чогось вважав, що вони найкращі друзі, як і їхні батьки, тож при кожній нагоді намагався спілкуватися з Азірафаелем. І сьогодні, як і завжди, Гейб підначував приятеля, намагаючись викликати у нього якусь цікаву реакцію. Та Азірафаель був надто пригнічений, щоб щось на це відповідати, тож невдовзі Габріель пішов, залишивши його на самоті.

Гості ще не зайняли кімнати для карткових ігор і бесід, очікуючи на королівську родину, що невдовзі мала прибути. Лише після привітання короля і королеви розпочнеться свято. Хтось піде танцювати чи пригощатися, деякі міністри, можливо, обговорюватимуть справи з Його Величністю, якщо він, звісно, не вирішить відкласти всі справи, влаштовуючи собі відпочинок, щоб насолодитися святом.

Кроулі прибув на свято за кілька годин до початку балу — ще до опівдня він взяв ноти кількох своїх вальсів і вирушив в кебі до палацу. Він постарався одягнутися настільки пристойно, наскільки дозволяв його скромний гардероб, але не зрадив свою любов до чорного. Усередині його зустрів граф Тірхоф, пояснив порядок виступів і побажав приємно провести вечір на балу. Увесь час до початку свого виступу Кроулі залишалося тинятися залом, тримаючись ближче до стін, щоб його скромний на фоні іншого вбрання камзол не привертав зайвої уваги.

Пройшло вже достатньо часу і нарешті почали прибувати перші гості. Випадково Кроулі почув у натовпі знайоме ім’я і поспішив туди. Він побачив Азірафаеля здалеку — той виглядав надзвичайно гарно, хоча бліде обличчя і погляд, позбавлений блиску, видали глибокий смуток, що видалося музиканту дуже незвичним. Азірафаель розмовляв із високим темноволосим юнаком, точніше, юнак говорив, а його співрозмовник лише байдуже оглядав залу. Кроулі не хотів переривати їхню бесіду, але коли високий юнак пішов, він вирішив підійти та привітатися.

— Азірафаель, добрий вечір. Як ви почуваєтесь? Мені передали, що ви захворіли, і я хвилювався.

Азірафаель ледь помітно посміхнувся, відпивши вина і відставивши порожній келих на стіл із закусками. Коли посеред натовпу пролунав знайомий голос, в очах юнака на мить спалахнула іскра, яка тут же потухла від спогадів про фатальну помилку, через яку він мало не втратив свого вчителя. Отець був би зовсім не в захваті від того, що йому довелося б знову шукати викладача для недбалого сина.

— Добрий вечір, містере Кроулі. Я… я в порядку, просто трохи застудився, — бліді щоки торкнув легкий рум’янець. Азірафаель завжди погано вмів брехати, бо його збентеження тут же видавало його. — Вибачте, що довелося скасувати заняття, але мені не хотілося, щоб ви теж захворіли, до того ж перед таким важливим заходом.

— Радий, що зараз ви почуваєтеся краще, — музикант нервово посміхнувся. — Що ж до заходу… Якщо ви хочете послухати мою гру, через годину я виконуватиму вальс у головній залі.

Кроулі згадав, як скучив за усмішкою юнака, і тому ніяк не міг завершити розмову, щоб піти.

— Я хвилююся і навіть не знаю, чого більше хочу: зіграти добре чи погано, от вже дивно, — він коротко засміявся. — Я радий, що зустрів вас тут, містере Фелл.

— Містере Кроулі, — голос Азірафаеля став несподівано доволі схвильованим і водночас суворим, за що він тут же почав картати себе, адже так він ще більше нагадував власного батька. — Ви зіграєте добре. Ви просто не можете зіграти погано. Ваші руки не підведуть вас. Можливо, з якихось інших причин, яких я не можу знати, але я певний, що ви зіграєте краще за всіх, і ваш вальс покорить серця короля і королеви.

Молодий Фелл сором’язливо посміхнувся і підійшов ближче до вчителя, вдивляючись в очі, що так йому полюбилися.

— Най щастить, містере Кроулі.

Проковтнувши клубок у горлі й відчуваючи легкий сум від своїх думок, Азірафаель відійшов від музиканта і, обійшовши його, вийшов на балкон, щоб подихати свіжим повітрям. У залі ставало душно від натовпу.

Кроулі провів його поглядом, здивований несподіваною суворістю в голосі юнака. Хоча саме вона допомогла йому зосередитися і взяти себе в руки. Він в будь-якому випадку повинен був зіграти якнайкраще, незалежно від того, як королівське подружжя оцінить його музику. А чи гарна оцінка буде, чи погана — це вже не його турбота і будь-який результат його б влаштував. Він почав пробиратися крізь натовп до танцювальної зали, де вже зовсім скоро мав розпочатися його виступ. Звісно, музикантів не оголошували, і людям, що танцювали, було байдуже, хто грає. Та Кроулі відчував, наче на нього направлені сотні поглядів. Видихнувши, він почав грати перший вальс із двох, які мав виконати цього вечора.

Азірафаель повернувся до зали саме в той момент, коли Кроулі почав грати. Король і королева вже були тут, сидячи на тронах на постаменті, а поруч з ними стояв граф фон Тірхоф. Певно, він не міг дочекатися реакції правителів. Можливо, королівське подружжя навіть поговорить із музикантом, якщо їх зворушить його гра. Це було б чудово. Азірафаель був би дуже радий за музиканта, а поки він блукав по залі, час від часу розмовляючи із гостями, які його знали. Щоправда, йому зовсім не хотілося спілкуватися ні з ким: суспільство було для нього обтяжливим. Лише музика гріла душу, розірвану на шматочки через недавні події. Залишалося лише сподівався, що більше нічого не станеться і що батько, наприклад, не влаштує прилюдний скандал через дрібницю.

Кроулі дограв перший вальс і повернувся на стільці, даючи собі невеликий перепочинок. В його поле зору потрапив Азірафаель, і він уже було хотів йому посміхнутися, як раптом помітив у натовпі направлений на нього погляд лорда Фелла, який стояв дещо осторонь. Чоловік виглядав невдоволеним, і коли побачив, що музикант теж дивиться на нього, насупився ще більше й почав рухатися у бік піднесення, на якому грали музиканти. Серце Кроулі стислося від нехорошого передчуття, і він поспіхом відвернувся до рояля, одразу почавши грати другий вальс.

Азірафаель, почувши, що почався наступний вальс, усміхнувся і кинув погляд у бік Ентоні, але серце похололо, коли зовсім поруч з музикантами він побачив батька. Той виглядав розлюченим, і юнак швидким кроком перетнув натовп, щоб обережно торкнутися чужого передпліччя, привертаючи увагу лорда Фелла до себе. Погляд юнака був спокійним, але за цією маскою ховався справжній страх. Не за себе, за Кроулі.

— Батьку… Батьку, ти хотів сьогодні щось обговорити зі мною, — відвівши чоловіка вбік, Азірафаель намагався не видавати свого занепокоєння. — Ти казав, що це важливо.

Артур Фелл кинув на сина неприязний погляд. Вічно він втручається у справи, які його не стосуються. Утім, була одна новина, яку лорд хотів донести до сина.

— Я казав, що у твоєму віці вже час замислюватися про одруження. Твоя недбалість не дозволяє мені довірити тобі самостійний вибір супутниці життя, тому я особисто знайшов прийнятну кандидатуру, тільки, на біду, вони дещо затримуються. Втім, до кінця балу вони напевно приїдуть, і ти маєш справити позитивне, чуєш, вкрай позитивне враження на майбутню наречену. А якщо буде вільна одна з музичних віталень, ти зіграєш їй щось із того, що вивчив, репетируючи з музикантом, якого я найняв.

Ніби згадавши щось, Артур Фелл знову подивився на сцену, але там уже грав духовий оркестр.

— Тож жодних витівок, зрозуміло? І навіть не думай як завжди тікати до королівської бібліотеки.

Азірафаель відчув, як його надії на спокійний вечір руйнуються з кожним словом батька. Через усі переживання він навіть забув, що саме це був той запланований захід, де його мали познайомити з майбутньою нареченою.

— Звісно, батьку, — спокійно відповів хлопець. Королівський бал — не місце для суперечок чи сварок, та й сенсу в них не було. Батько б і так не змінив своєї думки про нього, про його мрії, навіть попри всі скандали та спроби довести свою правоту. — Я постараюся.

Після цих слів лорд Фелл кивнув і рушив в інший бік від сцени. Щойно він зник з поля зору, юнак поспішив на балкон, захопивши келих вина. Руки нестерпно тряслися — чи то від страху, чи то від хвилювання. Як же хотілося втекти, хоча б на кілька годин сховатися в бібліотеці, де можна було забутися. Але залишалося лише міцно вчепитися в кам’яні поруччя, намагаючись заспокоїтися і втихомирити емоції. Кляті правила, кляті аристократи. Він мріяв про свободу, справжню свободу, а не золоту клітку.

Трохи заспокоївшись, принаймні звівши злість на батька і дворянство до мінімуму, хлопець визирнув в сад, вид на який відкривався з балкона. Там прогулювалися численні парочки, тримаючись за руки. Юнак глянув на свої долоні. Вони вже не тремтіли, рана також не турбувала його, але всі твори, які він грав з містером Кроулі, вилетіли з голови, а знання, вичитані з книжок, загубилися серед емоцій. Що ж робити? Як бути? Вигадати щось нове? Але що, якщо батько буде поруч, або дівчина виявиться прихильницею виключно класики? Голова почала боліти від усіх цих гнітючих думок і він у відчаї вчепився у своє волосся.

***

Коли Кроулі дограв другий вальс то, кинувши погляд у зал, побачив, як старший і молодший Фелли розмовляють між собою. Музикант поспішив звільнити сцену групі виконавців із тромбонами та валторнами, а сам попрямував на балкон, захопивши келих із чимось питним. Його ніхто не зупинив, тож Кроулі вирішив, що свій вердикт він почує пізніше. Пити хотілося дуже сильно, але, оскільки під руку потрапило лише шампанське, довелося задовольнитися алкоголем. З самого ранку він майже нічого не їв через хвилювання, але сподівався, що один келих не сп’янить його занадто сильно. Сутінки вже огортали Лондон, і Кроулі стояв у тіні портьєри, насолоджуючись чистим, не заіржавленим повітрям, коли раптом хтось увійшов на балкон, порушивши його самотність. Світловолосий молодий чоловік із такою силою вчепився в поруччя, що Кроулі занепокоївся — чи не хоче той стрибнути. Музикант вийшов із тіні, щоб зрозуміти, що сталося, і раптом впізнав у юнакові Азірафаеля.

Та схоже, той був так захоплений своїми думками, що навіть не помітив сторонньої присутності. Азірафаель відвернувся від саду й опустився на м’яку софу, що стояла для тих, хто любив проводити час на свіжому повітрі. Юнак зробив ковток вина і зітхнув. Він не очікував, що батько так швидко знайде йому наречену; у глибині душі він сподівався, що ніхто не захоче мати поруч такого чоловіка, як він, і що в нього буде час покинути рідний дім для реалізації своєї мрії. Але плани розбилися об скелі жорстокої реальності.

Кроулі зробив пару кроків до нього, але шампанське раптом далося взнаки. Він не втримався і плюхнувся на софу, ледве не завалившись на юнака. Але майже одразу відсунувся і, дивлячись на Азірафаеля блискучими очима, запитав:

— Що так вас засмутило, мій юний анг… учень?

Фелл, чию мовчазну відстороненість раптово перервали, хотів було обуритися і вилаяти нахабу, але перед ним опинилися знайомі медові очі. Серце шалено забилося, а дихання почастішало. Азірафаель нервово повів плечем, відвівши погляд.

— Мій батько… Він знайшов мені наречену. Сьогодні я маю справити на неї гарне враження і зіграти їй. Але є багато причин, через які я… я не можу одружитися з нею. Стати для неї добрим чоловіком, справити те враження, на яке так сподівається батько і так далі, — видихнув аристократ, допиваючи вино і відчуваючи, як щоки запалали чи то від збентеження, чи то від алкоголю.

При згадці про наречену серце Кроулі наче впало в прірву. Проте хіба не він бажав Азірафаелю нормального, щасливого майбутнього? Та менш боляче від цих раціональних думок не ставало. Тільки з одним він міг допомогти своєму «ангелу» наостанок.

— Від вас хочуть, щоб ви зіграли? Давайте я допоможу і трохи потреную вас прямо зараз, — запропонував Кроулі, відчуваючи, що алкоголь натщесерце був не найкращою ідеєю, адже він знову почав хилитися на юнака. Проте, з того ж положення, музикант натхненно підкинув руку вгору. — У палаці є музичні вітальні, ходімо грати туди!

— Містере Кроулі… Я не хочу вас образити, але мені здається, щоб нічого не сталося, вам краще вирушити додому. У такому стані ви можете наламати дров, — м’яко й трохи зніяковіло усміхнувся Азірафаель. — Давайте, я проведу вас до кеба. Вам потрібно буде лише сказати мені адресу, щоб я передав її кучеру. Добре?

У його голосі пробивалася суворість, яку хлопець намагався приховати. Чорт забирай, не міг він так розмовляти з учителем. Це було неправильно.

Кроулі дивився в блакитні очі Азірафаеля і ледь помітно усміхався. Схоже, йому справді варто було поїхати, та й він не бажав зустрічатися з майбутньою нареченою свого учня. Остання думка трохи протверезила його, тож він сів рівніше й зніяковіло подивився на юнака.

— Мабуть, ви маєте рацію, я не дуже добре себе почуваю. Я живу на Лейн-стріт, 4. Я й так занадто зловживаю вашим товариством сьогодні, але дякую за турботу.

Азірафаель кивнув і, підвівшись, обережно взяв Кроулі під лікоть, повівши його геть. Хотілося багато чого сказати музиканту, розповісти про свої почуття, про те, як сильно болить за ним серце, але щось заважало це зробити. Ком став у горлі, не даючи вимовити жодного слова. Лише щоки палали дедалі сильніше від безсилля і певного сорому.

— Містере Кроулі, — голос графа Тірхофа наздогнав їх майже на виході. — Ви вже йдете? Король і королева високо оцінили вашу гру. Вони хотіли б поговорити з вами особисто завтра о другій годині дня, — сказав граф і пішов далі.

Азірафаель усміхнувся і ледь не почав вітати музиканта. Вони вийшли на вулицю, де юнак спіймав кеб, допоміг Кроулі сісти й назвав адресу кучеру.

— Добраніч, містере Кроулі. Не забудьте про зустріч, — м’яко посміхнувшись, хлопець зачинив двері й коротко наказав: — Рушай.

Він ще деякий час проводжав екіпаж поглядом, перш ніж повернутися на бал, щоб знайти батька і майбутню наречену, якщо вона вже прибула.

Лорд Фелл був розлючений, але намагався зберігати спокійний вираз обличчя. Бал добігав кінця, а майбутня наречена його сина так і не з’явилася, як і жоден з її родини. О’Брайти не були тими, хто б славився недотриманням домовленостей, але ця ситуація все одно дратувала. Ще кілька таких випадків — і йому доведеться шукати нову кандидатуру, бо невістка, яка буде настільки ж безладною, як і його син, йому не потрібна. І ось він, син, якого щойно згадав. Садив когось у кеб, що виглядало досить дивно.

— Дозволь поцікавитися, сину мій, кого це ти проводжав? Мені варто почати турбуватися про позашлюбних спадкоємців? — Артур поки що говорив тихо, але було видно, що до скандалу недалеко.

Слова батька викликали злість в Азірафаеля. Він стиснув руки в замок, намагаючись стримати емоції. Велика кількість гостей навколо не давала ані Артуру, ані Азірафаелю зірватися.

— Я проводжав містера Кроулі. Він дуже хвилювався перед виступом і під час нього. Це виснажило його, тому він почувався… не дуже добре. Я проводив його до кеба. Сумніваюся, що гості були б у захваті, якби він знепритомнів. Якщо, звісно, їм було б до цього діло, а не до алкоголю й розваг, — останні слова пролунали доволі їдко. Азірафаель, скривившись, оглядав натовп танцюристів і п’яничок.

— То я не помилився, впізнавши його за роялем! І як це йому вдалося отримати запрошення на бал? Безрідні музиканти на кшталт нього не грають на королівських балах, — Артур оглянув сина з голови до ніг. — І тобі не варто зайвий раз спілкуватися з такими бідняками. Можливо, він і хороший учитель музики — хоча я сумніваюся, що тебе можна чогось навчити, — але тобі не обов’язково продовжувати з ним контактувати поза уроками. Пам’ятай, що такі люди, як цей Ентоні Кроулі, не рівня нам.

Погляд Азірафаеля став гнівним.

— У містера Кроулі талант! Він грає краще за багатьох музикантів, що мають ці даремні титули. Він на балу тому, що я попросив графа фон Тірхофа оцінити його рівень, і граф запросив його на цей бал. Містер Кроулі може зробити чудову кар’єру завдяки своєму таланту!

Юнаку ставало дедалі складніше стримувати себе на людях. Кров кипіла, а кожне гидке слово, сказане на адресу вчителя, різало по серцю, як ножем.

— І чому це такі люди «не рівня нам»? Ти вважаєш, що це не люди взагалі? Але вони теж живуть, дихають, вони готують для тебе, миють тебе, шиють тобі одяг. Ти маєш бути вдячний їм за це. Ці «не рівня» кращі за всіх лицемірів з аристократії! Я сам можу вирішити, з ким мені спілкуватися. Ти не можеш забрати в мене і цей вибір, — Азірафаель розпалювався з кожним словом дедалі сильніше, важко дихаючи.

— Помиляєшся, дорогий спадкоємцю. Насамперед ти повинен шанувати інтереси нашої сім’ї, і якщо щось або хтось заважає це зробити, я подбаю про те, щоб це тобі більше не заважало. Знаючи тебе, я не стану припускати, що містер Кроулі став причиною твого бунтарства, бо ти й раніше вирізнявся своїми поглядами, що зовсім не личать аристократу. Але дозволь попередити: якщо ти не припиниш поводитися так, я знайду тобі іншого вчителя, якщо вже цей для тебе такий цінний. Нехай це обійдеться мені дорожче, але він принаймні не буде підбивати тебе на неналежну поведінку.

Побачивши, що Азірафаель збирається заперечити, Артур підняв руку, зупиняючи його.

— Я все сказав. Збирайся, ми скоро їдемо, твоя наречена не спромоглася з’явитися.

Погроза подіяла на Азірафаеля, наче відро холодної води, вилите на голову. Він прикусив язика, відчуваючи, як кожне слово застрягло в горлі. Сумнівів у тому, що батько говорить абсолютно серйозно, не було. Артур завжди дотримувався слова, особливо коли справа стосувалася таких висловлювань. Жорстоко, жорстоко ось так маніпулювати почуттями інших, але аристократи були майстрами в цьому.

— Ти знищив маму так само, — тихо, майже пошепки, вимовив Азірафаель, стискаючи кулаки.