Частина 49: Зустрічай нас, місто любові!

– Мейлі! Їдьмо з нами до бутіків Парижа!

До нього в трейлер із шумом увірвалися несподівані гості… Ніколь почала тягнути його за руку, не даючи досмажити собі на обід яєчню.

– Що!? Стривай, Ніколь! Я не можу!

– Чому це? – надулася та.

– Емм… я зайнятий! – висмикнувши свою руку з її хватки, випалив він. – А ще мені погано сьогодні і…

– Пф, Мейлі, що за не умілі відмовки? – за подругою зайшла Саманта. З усмішкою та підійшла і приклала до його чола долоню. – На мою думку, ти добре себе почуваєш.

– Н-не правда, у мене болить горло! І ще голова. – ступивши назад від дівчини, мовив він.

– Як ти відчуваєш, що тобі болить..?

– Ем, просто самопочуття погане!

– Може, тоді провести тебе до Фредеріка, щоб упевнитися напевно? – Саманта підняла підборіддя, уважно спостерігаючи за його реакцією.

Мейлі, опустивши очі, невдоволено пробурчав:

– Гаразд… не хворий я! Але піти не можу!

– Чому це? – знову надулася Ніколь. – Ти хоч розумієш від чого відмовляєшся? Це ж Париж! Ми дуже хочемо щоб ти поїхав з нами! Будь ласочка!

– Я поїду, тільки якщо Саманта не буде мені більше купувати жодного одягу. – схрестивши руки, твердо заявив Мейлі.

– Добре, – спокійно кивнула брюнетка. – Тоді збирайся. Чекаю біля машини за десять хвилин.

Після цих слів навіть не дочекавшись його відповіді, Саманта з Ніколь пішли.

– Невгамовні… – зітхнувши, сказав сам до себе Мейлі, зачиняючи за ними двері, но раптом, почув запах горілого. Обернувшись, він побачив, що вся його яєчня підгоріла і зараз димиться.

– Арх! Трясця! То були останні яйця! – він кинувся до електричної плити, кілька разів натискаючи на кнопку “вимкнути” і прибрав з неї сковороду.

З сумом дивлячись на зіпсований обід, він викинув все у смітник і закинув сковорідку в мийку. Коли Мейлі зібрався мити посуд, то помітив на руці велику червону пляму і зітхнувши, направив опік під струмінь холодної води.

В думках винирнув спогад, коли він вперше обпікся гарячим чаєм і як сильно тоді злякався Рей, тримаючи в руках його долоні і підтримуючи їх під холодною водою.

“Він тоді всю дорогу не відпускав моїх рук з пакетиком льоду…” – з легкою посмішкою Мейлі вимкнув кран, і по прямував перевдягатися.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

“Повертайся якнайшвидше. Я сумую”.

Рей посміхнувся, відповідаючи на повідомлення. Чоловік, який сидів поряд з ним, раптом поцікавився:

– Знову твоє “сонце? ”

– Саме так.

– Ох вже ця підліткова закоханість…

– Що таке? Ви не задоволені тим, що ваш племінник закохався? – усміхнувся йому Рей.

– Пх-ха-ха! – Джеймс зареготав на весь салон автомобіля, тим самим, змусивши обличчя іншого на хмуритися. – Ну по-перше: син, а не племінник, а по-друге: закохався, кажеш? Я не впевнений, що в тебе з кимось можуть бути серйозні, а не знову не довготривалі стосунки. Посуди сам, ти ще недосвідчена дитина і нічого не тямиш в любовних справах.

Рей пирхнув, відклав телефон на коліна, а тоді запитав:

– Значить, ви більше за мене знаєте?

– Само собою. І якщо поділишся своїми секретами про нову обраницю, я дам кілька порад, – запропонував йому Джеймс. – Все ж таки, ти мені як рідний. На кого, як не на мене тобі розраховувати?

Хлопець з усмішкою прикрив очі і з неприхованою зарозумілістю відповів:

– Якби я комусь і довірив би свої секрети, то точно не вам.

– Не довіряєш?

– А повинен? Ви самі мені довіряєте?

Несподівано, після сказаних ним слів, містер Крайтон вийняв з внутрішньої кишені піджака свій пістолет. Рей напружився, кидаючи стурбований погляд на зброю у того в руках. Раптом, дядечко простяг йому пістолет зі словами:

– Тепер я довіряю його тобі. Користуйся з розумом.

– Заберіть. Він мені не потрібен. – похмуро заперечив Рей, обертаючись до вікна.

– Не приймеш подарунка за виконану роботу?

– Мені не потрібно нічого від вас. Я поїхав тільки тому, що мене змусила Саманта.

– Пха-хах, – засміявся Джеймс і вклав йому в руку пістолет. – Цьому красеню близько дванадцяти років. Він знак моєї довіри до тебе. Можеш не хвилюватися, він зареєстрований. – побачивши несхвальний погляд Рея, він насупив брови:

– Досить вже крутити носом. Тобі не потрібно ним навіть користуватися. Можеш просто сховати його у сейф. Хах, але я знаю, що ти завжди мріяв про власну зброю. Ти точнісінько як твій батько: любиш те, що заборонено. Шукаєш ризик і завжди його знаходиш.

Тільки після сказаного дядьком, Рей підніс пістолет до обличчя і провів пальцями по сірій металевій пластині ствола, після чого промовив:

– Цікава ви людина. Спочатку кажете, що я дитина, а потім, даєте в руки вогнепальну зброю високої якості.

Містер Крайтон лише посміхнувся, але його усмішка одразу ж стерлася з обличчя, коли інший направив на нього пістолет.

– Спасибі за подарунок. – Рей з посмішкою смикнув рукою. – Пуф! Аха-ха!

– Дуже смішно, – суворим тоном прошипів Джеймс. – Упевнений, ти помітив легкість, коли підняв його. Магазин усередині порожній.

Рей посміхнувся і прошепотів собі під ніс, відвертаючись до вікна:

– Старий зануда… каже, що довіряє… а патронів мені не дав…

– Що ти там бубониш? – зло зиркнув на нього чоловік. – Ненавиджу коли ти шепочешся у мене за спиною.

– Нічого. Просто не можу підібрати слів щоб віддячити вам, дядечку. – приклавши холодну зброю до щоки, промовив Рей. – Ум-м… Це так приємно, прям мурашки пішли. У вас теж, коли я наставив дуло вам в обличчя? – Рей знову засміявся, від чого його стали пронизувати невдоволеним поглядом.

Спостерігаючи за тим, як хлопець безтурботно крутить пальцем пістолет за спускове кільце, Джеймс поспішив попередити:

– Сподіваюся, ти ясно розумієш, що це не іграшка.

– Не хвилюйтесь я не використовуватиму його, – ховаючи пістолет у свій рюкзак і прикриваючи його зверху одягом, відповів Рей. – Як ви і казали, він буде припадати пилом в сейфі як тільки я повернуся додому.

– До речі, про дім. Вже минуло два тижні і так, як всі мої справи, пов’язані зі старими друзями, закінчилися, ми можемо повертатися до рідного цирку. – після цих слів чоловік наказав водієві тримати курс до Парижа.

Рей дуже зрадів цій новині. Хоч раніше він і помирав з нудьги у своєму трейлері, зараз йому сильно не терпілося якнайшвидше туди повернутися. Адже він знав, що тепер на нього там хтось чекає.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Мейлі обурився… але не тому, що йому доводилося ходити по п’ятах за дівчатами з одного бутіка в інший і так до нескінченності. Ні. Він був радий провітритися, але Саманта не дотримала слова і вони з Ніколь, таки, почали підбирати йому одяг.

– Якщо всі поїхали з порожніми руками, то всі приїдуть з повними пакетами в руках! – з ентузіазмом вигукнула Ніколь, пхаючи йому в руки брюки з підвищеною талією, кольору лаванди.

Мейлі втішало лише одне — це те, що Ніколь вирішила одягнути не лише його, а й Саманту. До того ж, за рахунок самої дівчини. Блондинка бігала за нею по всьому паризькому бутику з рожево-білою сукнею, вимагаючи, щоб та беззаперечно приміряла одяг не тільки темного кольору. З великим зусиллям, але їй вдалося вмовити Саманту приміряти і купити те, що вона попросила, але не за просто так. У відповідь Саманта змусила їх піти з нею в ресторан, а потім фоткатися біля ейфелевої вежі.

Надвечір Мейлі був вже надто виснажений, щоб подзвонити хлопцеві. Ледве перебираючи ногами, він кинув при вході кілька великих пакунків і поспіхом зробивши хоч якусь вечерю, одразу ліг спати.

На ранок він, як завжди, вмився та переодівся і заглядаючи дорогою в телефон, пішов до їдальні за сніданком.

“Чому він мені не відповідає?..”

Мейлі навіть не підозрював, що хлопець був уже на півдорозі до Парижа і готував йому несподіваний сюрприз.

Половину дня Мейлі просидів біля вентилятора.

“Ще тільки кінець травня, а вже так душно… що ж буде в розпал літа? ” – гадав він, попиваючи зі склянки холодний сік. Піднявши очі на годинник, він помітив, що вже година дня. Готувати нічого не хотілося, адже дихати в трейлері і так було нічим.

Освоюючись в “Instavar”, Мейлі додав у друзі своїх найкращих подруг і завдяки Саманті знайшов сторінку Рея.

“Тільки одна фотографія? І та на аватарці…” – подумки здивувався він, але тут же посміхнувся. – Що ж, коли він приїде, ми наробимо купу фоточок разом, як Ніколь із Самантою сьогодні.

Він тужливо глянув у вікно. Намети були давно розставлені. Їхня нова стоянка була оточена невеликими мальовничими паризькими будиночками, тільки ейфелевої вежі поряд не вистачало. Зараз був обідній час і всі мешканці цирку сиділи в їдальні чи на подвір’ї, розклавши столики і стільці або ж по трейлерах, як він. Мейлі глибоко зітхнув. Він знову опустив погляд на телефон, як раптом помітив, що до головного намету під’їжджає чорний довгий автомобіль.

Мейлі закліпав віями. У нього було відчуття, що це галюцинації через спеку і йому лише здається, але ні – з машини і справді вийшов високий парубок, що закинув собі на плече рюкзак. Рей обернувся до чоловіка, що вийшов за ним і вони перекинулися пару слів, після чого водій містера Крайтона і він сам, витягнули з багажника кілька валіз і попрямували до найбільшого у всій окрузі трейлера.

Зелені очі радісно заблищали. Мейлі вдивлявся у вікно все ще не вірячи побаченому, поки не підірвався з місця.

“Рей… він… він повернувся!”

Він по-швидкому взувся і з тремтячим від захвату серцем вискочив з трейлера, спотикаючись на ходу об сходинки.

Хлопець нахилився, щоб дістати щось із салону машини, як раптом почув як хтось його голосно гукає:

– Рей!! Ти нарешті приїхав!

Той озирнувся і побачив юнака, що біг до нього, з яскравою, як сьогоднішнє сонце, посмішкою, і блискучими на очах сльозами.

– Агов, обережно! А то ще впадеш! – вигукнув тому Рей, але інший, не слухаючись, щосили біг до намету біля якого той стояв. Поки, нарешті, не застрибнув йому на руки, як мавпочка, тим самим мало не збивши з ніг. Рей похитнувся, але зумів відновити рівновагу і вирівнявся, міцно обіймаючи Мейлі і тихо сміючись. Рюкзак сповз із плеча, впавши на землю, але зараз про це ніхто не турбувався.

Мейлі притискався до нього так, ніби він ось-ось поїде знову і вже назавжди.

– Задушиш же… – з глузуванням промовив Рей, погладжуючи меншого по розпущеному волоссю.

– Я дуже-дуже скучив! Ти нікуди більше не поїдеш!? – міцно обіймаючи того навколо шиї, забелькотів Мейлі. – Скажи, що більше нікуди не поїдеш від мене!

– Я більше не поїду, – підтримуючи його під попу, відповів з усмішкою парубок. – Як тобі сюрприз, м? Я повернувся на тиждень раніше.

– Треба було ще раніше приїхати! – заявив той, уткнувшись носом у його плече.

– Ахах, ну пробач, – Рей опустив його на землю. – Зате я маю ще один сюрприз для тебе.

Мейлі надувся і знову прилип до нього як банний лист. Обвиваючи навколо його талії руки, він пробуркотів:

– Головне, що ти приїхав! Більше мені жодних сюрпризів не потрібно!

– Ось як? Що ж тоді робити?.. – зробивши сумний вираз обличчя, Рей повернувся до відкритих дверцят машини і вийнявши з салону букет ромашок, запитав:

– Тоді що запропонуєш з ними робити? Подарувати комусь іншому?

Мейлі вражено дивився на величезний букет, обгорнутий красивими бежевими аркушами паперу з написом: “Bonjour à Paris”. Він розгублено заляпав віями і вказав на себе пальцем, запитавши:

– Це мені?

– Тобі, – усміхнувшись, кивнув Рей. – Пам’ятаєш, у першу нашу зустріч я пообіцяв, що подарую тобі справжні ромашки за малюнок?

Мейлі ще більше розгубився, не припиняючи плескати віями.

– Я ж дотримався слова, так? Ти приймеш їх, Мейлі?

Той ніяково кивнув і з усмішкою взяв букет, який довелося обхопити обома руками, адже ромашок у ньому було близько п’ятдесяти. З рум’янцем на щоках він уткнувся носом у квіти, прикрив очі і тихо відповів:

– Дякую…

Рей виглядав задоволеним. Він підняв рюкзак, що впав і закинувши його на плече, та взявши молодшого за руку, попрямував з ним до їхнього трейлера.

– Вони такі гарні, – Мейлі поклав букет на свій столик і поспішив знайти вазу і набрати в неї води. – Несподівано було отримати від тебе квіти, при тому, що сам ти їх не особо то любиш.

– Заради тебе я можу піти на поступки. – Рей закинув рюкзак на своє ліжко і обернувся до молодшого, що милувався квітами в невеликій вазі. Мейлі глянув на парубка, який, ніби чекаючи чогось, дивився на нього.

– А, ти, певно, голодний? Зробити тобі…

– Я думав, ти накинешся на мене з поцілунками як тільки ми зайдемо.

Мейлі зніяковіло опустив очі на ромашки, бурмочучи під ніс:

– Я не настільки сумував…

– О, правда? – Рей вийняв із кишені свій смартфон. – Мені прочитати всі твої двадцять шість повідомлень за один день?

– Добре, добре! Я справді зіскучився. – Мейлі підійшов і прибрав з його рук телефон. Відклавши його на ліжко, він міцно обійняв Рея, вдосталь насолоджуючись терпким запахом, що відчувався від його одягу.

– Я також сумував… – хлопець обняв його, но затім спустився долонями з його спинки до брюк та зажав в руках дві пружні булочки. – Не уявляєш наскільки…

– Так, я бачу… – Мейлі задовільно всміхнувся, закинувши тому за шию руки.

Рей підняв його за підборіддя і нахилившись, спершу поцілував у щоку, після чого жадібно вп’явся в губи.

– Мгх… – Мейлі стиснув у кулачки його футболку. Губи вже встигли відвикнути від поцілунків і сам він ще не вмів добре цілуватися, але намагався цілувати того у відповідь. Всі думки зупинилися. Увага була спрямована лиш до губ і фантастичних відчуттів від поцілунку.

Рей відсторонився лише на дві секунди для ковтка повітря, і знову зливався з ним у тривалому поцілунку, опускаючи руки з його талії дедалі нижче.

Пролунав стукіт у двері.

– Аргх, бодай його, – Рей, невдоволено глянувши на двері, відійшов щоб відкрити їх, і з порога пирхнув:

– Що треба?

Ніколь відштовхнула його убік та проходячи в середину,  кинула через плече:

– Ми не до тебе прийшли.

– Як поїздка? Сподобалася? – поцікавилася у кузена Саманта, проходячи слідом за подругою. – Я навіть встигла скучити за тобою.

– Та невже? – видавивши з себе кислу усмішку, сказав Рей. – Чи стала б ти мене відсилати до Бельгії з дядечком якби і справді хвилювалася за мене?

– Я сподіваюся, ти подумав над своєю поведінкою за цей час. – спитала вона.

Рей зробив здивований вираз обличчя з сарказмом перепитавши:

– А я мусив над нею подумати?

– Я тут згадала… що батько збирається полетіти до Праги цими днями…

– Гаразд, я пожартував. Звісно ж я все усвідомив і більше ніколи не робитиму вам з Ніколь підстави. – затараторив Рей, невинно посміхаючись їй.

Мейлі спантеличено заляпав очима, коли дівчата підійшли до нього і запропонували:

– Мейлі, давай з нами в Діснейленд!

– Я?.. ну, навіть не знаю…

– От же ж… – з глибоким невдоволенням зиркаючи на Рея, видала Ніколь. – Чорт, ти все ще живий…

Рей нахмурив брови.

– Що ти маєш на увазі?..

– Ну, знаєш, дорога далека… Я думала, тебе зіб’є якась вантажівка або ж ви потрапите в аварію посеред ночі…

– До речі я також думала ставити за тебе свічку якщо ти розсердиш батька по дорозі… – відгукнулася Саманта. – Він би легко міг тебе викинути з машини якби захотів.

Рей зітхнув з роздратуванням:

– Хаа… Ото вже пришелепкуваті дури.

– Як не як, а тебе не мало бути ще тиждень. Якого біса ти приїхав?

– Тобі на радість, білобриса. – посміхнувся той їй.

– Мерзенний черв’як… – Ніколь зробила кілька кроків у його бік, з роздратуванням дивлячись хлопцеві в очі. – Ти шукаєш собі проблем?

– А ти мені погрожуєш? – продовжуючи посміхатися їй, запитав Рей.

– Типу того. Якщо чесно, я хочу тобі вмастити прямо зараз.

– Ну то чого ти чекаєш?

– Ніколь, облиш його. – з ноткою гніву відгукнулася Саманта.

– Вибач, проте він сам напрошується. – Ніколь штовхнула того і хотіла було схопити Рея за комір, але тут втрутилися двоє позаду них: Саманта вчепилася в її руку, зупиняючи пориви агресії невгамовної подруги. Мейлі ж заступив собою хлопця, розправивши руки в сторони і насупившись, випалив:

– Я згоден піти з вами!

Вихопивши руку від хватки Саманти, Ніколь кивнула йому:

– Добре. Тоді…

– Але тільки разом із ним. – додав Мейлі.

Дівчата одночасно підняли очі на Рея і відразу перевели здивований погляд назад на Мейлі.

– Значить, ти хочеш..? – почала було Саманта, але її перервала подруга, що зикипіла від гніву:

– Він не поїде з нами!

– У такому разі мені шкода, – зітхнув Мейлі. – Але вам доведеться веселитися без мене.

– Ти хочеш сидіти вдома в таку гарну погоду через цього слимака!? – почала обурюватися Ніколь, тикаючи пальцем у хлопця за його спиною. – Мейлі, ти хоч розумієш від чого-…

– Я згодна з ним. – перебила її Саманта.

Ніколь із роздратуванням зиркнула на подругу, яка додала:

– Якщо ні Мейлі, ні Рей не поїдуть, то нам одним буде нудно, адже ми вже бували з тобою в Діснейленді, а вони ні.

– Ти не повинна через нас відмовлятися… – винувато звернувся до неї молодший.

– Яка різниця, були ви вже там чи ні? – знизав плечима Рей. – Ідіть у двох знову. Ми з Мейлі знайдемо чим зайнятися.

Від його слів, інший збентежено почухав свою щоку, ховаючи очі.

Ніколь горіла від злості, стискаючи кулаки. Саманта опустила на її плече руку, відповівши іншим:

– Ні. Без тебе та Мейлі я нікуди не піду. Ми ж друзі. Як я можу веселитись без вас?

Ніколь опустила голову і згодом заспокоїлася.

– Ти права. Я теж без тебе і Мейлі не поїду. Так вже й бути. Збирайтеся обоє. Зустрічаємося за двадцять хвилин біля намету Саманти.

Після цих слів дівчата зібралися йти, як раптом Ніколь різко зупинилася і подивившись на стіл з вазою, запитала:

– Чиї це квіти?

Мейлі розгубився:

– Що?.. квіти? А, ну, вони…

– Мої, – спокійно відповів Рей. – Хтось мені їх підклав, коли я приїхав.

– І хто ж?

– Тобі так цікаво? Я не знаю. Записки у них не було. Якщо хочеш, можеш розпитати дівчат у цирку. Я буду дуже вдячний.

Ніколь голосно пирхнула:

– Ось іще. Сам шукай свою чергову фанатку. – після цього вона пішла слідом за Самантою.

Мейлі з усмішкою повернувся до хлопця, питаючи його:

– Aimeriez-vous arp enter les rues de Paris, monsieur Ray? || переклад із франц. – Чи не хотіли б ви прогулятися вулицями Парижа, мсьє Рей?||