Частина 47: Сюрприз для тебе

Як тільки Мейлі зайшов в трейлер, Рей застиг здивованим поглядом на ньому. Підійшовши ближче, він затиснув у руці його щоки і спитав:

– Це ще що таке?.. – парубок насупив брови, розглядаючи сліди від помади.

Мейлі зніяковіло відвів очі, не відповівши. Рей з кожною секундою став сердитися тільки сильніше, поки не випалив:

– Мейлі, звідки помада я питаю!? З ким ти цілувався!?

– Ні з ким, – спокійно відповів той. – Саманта з Ніколь дуріли між собою і втягнули мене у свої вибори помад.

Рей, почувши пояснення, зітхнув і заспокоївся.
Подивившись на нього Мейлі з глузуванням спитав:

– Ти заревнував?

– Ще чого. Просто неприємно стало.

Мейлі приобняв його за талію та прошепотів:

– Вибач, що тоді накричав на тебе.

Рей не очікував, що той почне вибачатися і негайно заперечив:

– Тобі нема за що просити вибачення. Це я дозволив собі зайвого. Ти мене пробачиш?

– Звичайно. – підвівши голову, він несподівано помітив, як Рей залип на ньому очима, тому, не міг не спитати:

– Щось не так?..

– Чим ти намазав свої губи?..

“А?.. А-а-а!”

– Це… Бальзам… Мені його Ніколь дала… – Мейлі засоромився, та став розтирати долонею губи.

– Не витирай! – вигукнув Рей, схопивши того за долоню. – Тобі так дуже гарно…

Інший зашарівся, посміхаючись.

– Знаєш, я тут придумав як зробити так, щоб тобі не було нудно, коли я поїду.

Мейлі незрозуміло подивився на нього.

– І як?

– Раз із Самантою ти вже був на шопінгу, тоді як щодо поїхати ще й зі мною?

– Це гарна думка, але… мені вже вистачає одягу. Я звик, що у мене в сумці завжди три пари речей. Та й увесь куплений Самантою одяг я ще не приміряв…

– Тоді давай поїдемо та купимо нове взуття? – запропонував Рей. – На носі літо. Тобі потрібне зручне взуття.

Мейлі, замислившись, кивнув:

– Ну добре. Але яким чином це допоможе мені не тужити за тобою?

– Побачиш, – усміхнувся йому хлопець, і потягнув за собою до кухонного куточка. – Ходімо, я зробив чай. На цей раз зелений.

– Він не гіркий?

– Він корисний.

– Тоді добре.

Наступного дня вони поїхали до одного з бутиків у центрі Брістоля. Мейлі до останнього сподівався, що це буде простий магазин взуття, але ні… Мабуть, любов кузенів до розкоші ні чим особо не відрізнялася…
При вході на них чекала галантна дівчина у темній уніформі з ініціалами бутіку. Сам великий бутік містив купу брендового одягу та взуття. Очі Мейлі відразу розбіглися.

– Раді вас знову бачити містере Крайтон. – посміхнулася консультантка. – Чим я можу вам допомогти?

– Ми шукаємо взуття по сезону на нього. – він кивнув у бік хлопчини, що розглядав різнобарвну стелю.

– Звичайно, – співробітниця бутіка підійшла до молодшого і  вказала рукою на стінку з полицями з різноманітним взуттям. – Прошу, ходімо зі мною шановний покупець.

Мейлі глянув на хлопця. Той посміхнувся і сказав:

– Я зараз підійду. Ти поки вибирай. Щось із одягу теж можеш підібрати.

– Ах, ні-ні, одяг мені не потрібен. – в ту ж мить заперечив Мейлі, і пішов за дівчиною вибирати взуття.

Дивлячись йому в слід, Рей сперся ліктем об стійку за якою стояла жіночка.

– Раніше я не бачила цього юнака з вами, Рей, – здивувалася вона. – Він ваш новий друг чи партнер?

– Він… моє перше кохання, – з усмішкою спостерігаючи за Мейлі, зізнався їй парубок. – Як ви, міс Скарлет? Чи не думали повернутися назад у цирк?

– Ні, пане. Я люблю свою роботу і помічниця у мене хороша, – відповіла жінка. – Циркове життя вже не для мене.

– Розумію.

– Ваш дядечко знає?

– Про що?

– Про ваше кохання.

– Ех… ще ні, – він тяжко зітхнув, спостерігаючи, як Мейлі відмовляється від майже всього, що пропонує консультантка. – Міс Скарлетт, можу я вас про дещо попросити?

– Так. Чим можу бути корисна? – виходячи з-за стійки, спитала та.

– Мені треба ненадовго відійти, можете прикрити мене так, щоб він не помітив моєї відсутності? – попрохав Рей. – Простежте, що його зацікавить з взуття та одягу. Якщо помітите, що йому щось сподобалося, відкладіть це і запакуйте. Потім за покупками прийде водій.

– Хм, цей юнак має приголомшливу фігуру. Для нього підійде приталений крій і щось світле чи різнокольорове. Залиште це для мене, пане. – Скарлет попрямувала до своєї юної помічниці і, прошепотівши їй щось на вухо, замінила її.

– Вже підібрали взуття?  – ненароком запитала жінка, підійшовши до юного клієнта.

– Ні, знаєте… – не відриваючи шокованого погляду від цінника, видав Мейлі. – Я думаю, що… ми заглянемо до вас іншим разом…

– Чому? Хіба юному покупцю в нас нічого не сподобалося? – захвилювалася міс Скарлет.

– Ах, ні-ні! Все дуже подобається! Але…

– Який у вас розмір ноги? Є бренд взуття який би вам сподобався?

– Тридцять дев’ятий… – Мейлі перевів погляд на стінку з взуттям. – Щодо брендів… все дуже гарно виглядає. Але, наприклад, у цьому взутті занадто багато деталей з блискітками. Вони можуть повипадати і туфлі виглядатимуть вже не так красиво.

– Ох, ви маєте рацію. – кивнула та.

– Ці під дощ не одягнеш —промокнуть, – він почав вказувати по черзі на взуття. – Ці дивно виглядають, це зараз така мода? Мій тато схожі лакові черевики носив. Ось тільки, за кілька днів подряпав.

– Ви праві. Це вже для дорослих, – Скарлет посміхнулася йому та зняла кілька пар взуття з верхніх полиць. – Погляньте на цю модель, це якраз ваш розмір. О, а ці з натуральної оленячої шкіри.

– Серйозно? – Мейлі став зацікавлено обмацувати взуття із чорної шкіри. – О, ні. Мені шкода тварин… я не став би таке носити. Тим більше, у них буде спекотно. А в цих я виглядатиму смішно, ну подивіться на їх колір, вони наполовину рожеві.

– Це кремовий колір…

– Все одно – ні.

Завідуюча бутіком глибоко зітхнула. Мабуть їй ще не доводилося мати справу з таким перебірливим покупцем. Вона почала розкладати запропоноване взуття назад по місцях, коли, несподівано, почула:

– Ось це – гарне взуття.

Жінка опустила на нього уважний погляд.
Мейлі спокійно розглядав дві пари легких світлих кросівок, але відразу ж поставив їх на місце, додавши:

– Гарне, але дороге.

Міс Скарлет розуміючи кивнула йому і, знявши вподобане ним взуття, запропонувала:

– Поміряєте їх? Я, як експерт, оціню чи до лиця вам.

– Добре. – Мейлі сів на м’який диван і, знявши своє взуття, приміряв нове. – Що скажете?

– У вас гарний смак, містере. Бренд “Jog Dog” один із найпопулярніших. Вам вони йдуть. Як відчуття? Чи є трохи вільного місця? Ніде не тисне?

Мейлі, росходжуючи перед великим дзеркалом і милуючись взуттям, посміхнувся до неї:

– Ні. Нозі досить зручно.

Скарлет задовільно посміхнулася, запропонувавши:

– Раз ви не будете сьогодні нічого купувати, можете просто подивитися. Ви ж уперше завітали до нас і, сподіваюся, не востаннє. І коли приїдете до нас знову, вже знатимете напевно, що купити.

“Навряд чи я загляну до вас знову з такими то цінами… я тепер боюся уявити, скільки ж насправді винен Саманті за одяг…” – з цими думками Мейлі взув назад своє старе взуття і поставив все на місце, подавшись розглядати брендовий одяг.

– Як у вас справи, пані керуюча? – запитала дівчина, що підійшла. – Вам вдалося переконати гостя щось приміряти?

– Ось ці, – вона вказала пальцем на три пари взуття на полиці. – Для двох моделей знайди тридцять дев’ятий розмір і упакуй все красиво, Челсі.

– Зрозуміло, пані. – помічниця поспішила запакувати вказане.

Завідувачка попрямувала у слід за хлопчиною, зосереджено спостерігаючи за кожним поглядом, кинутим ним у бік якогось одягу.

– Те, що ви зараз розглядаєте, якраз у піку моди цього сезону, – доповіла вона. – Тканина з натурального матеріалу: все дихає та не створює дискомфорту. Бачите цей зелено-червоний ярлик на плечах? Це фірмовий знак бренду.

– Хоч я й не знаюся на нинішній моді, але цей костюмчик і справді цікавий. – промовив Мейлі, розглядаючи світло-коричневий набір: шорти, футболку, і такого ж кольору капелюх.

– Хм, а як вам цей бренд, “Molo?” Він також дуже популярний у багатьох країнах. – показуючи білу футболку з яскравим розфарбуванням, запропонувала Скарлет.

– Тут все гарне, – посміхнувся Мейлі. – Вибір у вашому бутіку і справді великий.

Керівниця схилила голову, чемно подякувавши:

– Дякую, мій юний пане. О, погляньте на цей відомий британський бренд “Marks & Spencer”. Ця колекція відрізняється великим вибором кольорів. О, вам точно підійдуть ці класичні вільні штани! Наші відвідувачі їх майже усі розкупили.

Мейлі кинув зацікавлений погляд на низку яскравих футболок:

– Ця… як ви сказали? Колекція? Дуже красива. Раніше я такого не бачив. У виробника і справді талант до підбору кольорів.

“Це правда модно? Складається враження, що дизайнер просто розбризкав на футболки яскраву фарбу”.

– Може, юний покупець любить джинсовий одяг? Ви чули про джинси карго? Їх зараз носять усі знаменитості.

– Мені таке не цікаво.

– Тоді я б могла підібрати вам одяг по стилю “unisex”.

– Ні, дякую.

– Хм, а як щодо цих? Рух, щоправда, трохи сковує, але дуже стильно і оригінально виглядають.

– Порвані джинси?.. навряд чи мені таке личитеме.

– Якщо не примірете, не дізнаєтесь.

– Міс Скарлет абсолютно права. – сказав парубок, що підійшов до тих. – Іди приміряй щось із цього.

– Що? Ні-ні, не треба… – Мейлі почав було відмовлятися, але Рей уже потягнув його переодягатися, зі словами:

– Не впирайся. Скарлет, підберіть щось на нього.

– Звичайно! – жінка в мить повеселішала та поспішила зняти кілька видів одежі і понесла все в примірочну, розвішуючи на гачки.

– Я ж сказав, що мені не потрібний одяг… – проходячи за чорну шторку, ображено пробурмотів Мейлі.

– Ти всього лише поміряєш, – знизав плечима Рей. – Я дуже хочу помилуватися тобою.

– Обов’язково милуватися мною в одязі за 5 тисяч фунтів? – надувши щоки, запитав Мейлі. – Ти хоч уявляєш, скільки бідняків можна було б прогодувати за ці гроші?

– О, повір, знаю. Проте мене зараз хвилюєш тільки ти, – Рей з хитрістю посміхнувся і, поправивши йому комір футболки, відповів:

– Но, все ж, я можу і без одягу тобою милуватися…

– …гаразд я приміряю весь цей одяг! Тільки вийди! – штовхаючи того в спину, випалив Мейлі, затім, поспішно засмикнув за ним шторку і глянув на себе у велике дзеркало примірочної. Щоки помітно почервоніли, а погляд був розгублений.

“Тримай себе в руках… він пожартував!.. Лише пожартував.”

Мейлі зітхнув і почав приміряти одяг. Достатньо намилувавшись собою перед дзеркалом, він заправив волосся на бік і зніяковіло опустивши вії, вийшов з примірочної.
Рей, сидячи за журнальним столиком, одразу ж оглянув його.

– Ну як? – склавши перед собою руки, запитав він. – Чи не надто яскравий колір?

– Не погано, – мовив Рей, не відводячи від того очей. – Поміряй наступну колекцію.

Мейлі кивнув йому, ховаючись за шторкою. Переодягнувшись в інший костюм, він знову вийшов до нього і покрутився:

– Подобається?

Рей схилив голову, посміхнувшись:

– Якщо ти про себе, то так.

– Я не про… угх… гаразд… – ховаючи почервоніле обличчя за локонами волосся, Мейлі поспішив приміряти інший одяг.

Парубок з усмішкою опустив очі на столик і взяв один з акуратно по складених журналів, але, варто було Мейлі вийти до нього, як він у німому захваті розкрив рота, розглядаючи того з ніг до голови.

– Нормально виглядаю?

– Чудово, – відповів Рей, задумливо дивлячись на нього. – А-ну, покрутись.

Мейлі слухняно покрутився довкола себе.

– Тобі самому як? Комфортно?

– Угум. Тобі справді подобається?

– Так. Особливо твої колінка.

– Що?.. – цієї ж миті щоки Мейлі спалахнули рум’янцем. Він опустив голову, глянувши на свої ноги і зніяковіло прикрив їх руками. – Я про одяг взагалі-то!

– По фігурі ідеально лягло. – захоплено промовив Рей. Підвівшись з місця, він підійшов і заправив футболку тому у шорти, після чого поклав руки йому на стегна.

– Я сам можу заправитися! – випалив Мейлі, прибираючи його руки, і ховаючись за чорну шторку.

Рей, спершись об стінку примірочної кабінки, став чекати доки той не переодягнеться. Коли Мейлі вийшов, то відразу ж потрапив під пильний погляд.

– Щось не так?.. – запитав він у хлопця, що відверто витріщався.

– Ні, нічого… просто… це виглядає дуже… привабливо. – уривчасто промовив той.

Простеживши за його поглядом, Мейлі опустив очі на свої порвані джинси і відразу ж нервово забігав на всі боки очима. Не знаючи куди себе діти від нахлинувшого сорому, він зробив крок назад – у кабінку, але застиг, помітивши, що Рей зайшов за ним.

Засунувши за собою шторку, Рей притис його до дзеркала і, опустивши голову, вдихнув запах його шиї.
Мейлі вчепився руками тому в плечі, намагаючись відсунути хлопця, але той, притулившись до нього, перехопив руки, не даючи цього зробити. Рей переплів їхні пальці воєдино і міцно стиснув долоні разом.
Мейлі ковтнув, заціпеніло вдивляючись у його очі, намагаючись вгамувати потік думок, від яких голова була готова вибухнути в цю ж секунду. Він зробив вдих, готуючись запитати, що той робить, але парубок полонив його вуста своїми, перехопивши повітря.

Рей наполегливо впивався в губи, обіймаючи навколо талії і притискаючи до себе, іншу ж руку безцеремонно просунув у розірвану тканину його джинсів. Через кілька секунд, Рей відсторонився від нього, закриваючи долонею свої губи. По підборідді потекло трохи крові. Він підняв на іншого розгублений погляд. Мейлі і сам виглядав переляканим до смерті. Він схопив його за обличчя схвильовано випаливши:

– Сильно болить!? Прости мене! Я не хотів! Правда, не хотів, я…

– Все нормально, – прибираючи того руки, спокійно відповів Рей. – Вибач, що злякав. Сам не поранився? – він підняв молодшого за підборіддя, оглядаючи його губи, але одразу ж прибрав руку коли помітив сльози, що покотилися по його щоках.

Мейлі підібгав губи і почав терти очі, схлипуючи:

– Хмн!.. у-ум… пробач мені… ти так раптово… я сам не зрозумів як вкусив тебе…

– Мейлі… – Рей з розгубленістю вхопив за долоні. – Не плач, це лише подряпина. Мені вже зовсім не болить.

– Ти обманюєш… – заперечив він. – Я ж бачу, тобі боляче. Це я винен…

Рей посміхнувся, невідривно дивлячись як той плаче. Він провів пальцем по ранці на губі і торкнувся ним вуст іншого, розмазуючи свіжу кров по ніжним губами. Рей поцілував його, ласкаво та заспокійливо. Це подіяло на іншого як ліки на рану. Мейлі заплющив очі і відчув п’янкий, гірко-солоний присмак крові. Піддавшись вперед, він обвив руками тому шию, відповідаючи на поцілунок. Тепер він здавався йому не солодким як перший, а гірким. Але йому сподобалося, навіть дуже.

– Кхм, вибачте. Ви вже все приміряли?

Несподіваний голос міс Скарлет привів Мейлі до тями. Він і забув де вони зараз знаходяться…

Рей, відсторонившись, відповів:

– Він вже все приміряв. Секундочку.

Мейлі, почервонівши, відвернувся до дзеркала. Спостерігаючи за ним Рей посміхнувся і, відсунувши шторку, вийшов першим.

Побачивши його жінка посміхнулася, але її посмішка зійшла з обличчя, коли вона опустила очі на його губи:

– Ох… все… добре підійшло?

– Так, звичайно.

Мейлі вийшов із примірочної і відразу ж попрямував до виходу. Рей поспішив зупинити його біля дверей, питаючи:

– Щось не так?

– Я хочу додому. – насупившись відповів він, не підводячи очей.

Рей зітхнув і подивившись на дівчину за стійкою, сповістив:

– Ми, мабуть, уже підемо.

– Юному клієнту не сподобалось у нас? – запитала жінка, що підійшла.

– Що? Ні! Звичайно, сподобалося! – в ту ж мить посміхнувся їй молодший. – І речі у вас чудові! Але, думаю, ми приїдемо до вас наступного разу…

Челсі, яка спостерігала за Реєм, раптом запитала:

– Пане, що у вас із губою?

– А, це, – Рей торкнувся губ, з усмішкою підглядаючи на напарника, що ховав очі. – Звичка кусати губи. Ненароком захопився, от і прокусив.

– Як же так? Може, дати вам пластир?

– Обійдусь. До побачення. – виходячи за Мейлі, він кинув на останок Скарлет знак: “телефонної трубки”, показуючи великий палець і мізинець. Після м’якого кивка керуючої, він попрамував до машини.

Приїхавши назад, вони зайшли в трейлер і повечеряли. Після тривалих переглядок Мейлі запитав:

– Чому ти посміхаєшся?

– Пам’ятаєш, я казав, що знаю як зменшити твою тугу за мною? – нагадав йому Рей.

– Так, але я так і не зрозумів, яким чином ти…

– У мене є сюрприз для тебе. – перебив він того.

– Сюрприз? Коли ти встиг?

– Поки ти дивився одяг я вийшов не надовго.

Мейлі здивовано поплескав віями, запитавши:

– І що за сюрприз?

– Заплющ очі і дізнаєшся.

Він послухався: заплющив очі і відчув, як до його рук підсунули якусь коробочку.

– Тепер відкривай.

Варто було розкрити повіки, як юнак відразу здивовано втупився на те, що лежало біля рук.

Рей відкрив йому білу коробочку з усмішкою спостерігаючи за його реакцією:

– Подобається колір? Якщо не вгадав, то можу поміняти на-…

– Я не прийму його. – перебив Мейлі, відсунувши від себе пакунок.

– Чому ні?

– Тому що це дорогий подарунок.

– І що з того?

– Я почуватимуся в боргу…

– Пф-ф, – прикриваючи рукою усмішку, Рей підвівся з-за столу і нахилився до нього, обіймаючи. – Мейлі, я навіть не пам’ятаю, коли в останнє комусь щось дарував, хоча ні, згадав. На Різдво я купив тобі подарунок. Пам’ятаєш, який?

– Васабі… – посміхнувся він.

– Правильно. Тоді ти не відчував себе у боргу, а це означає-…

– Але ж це зовсім інше! Тоді було Різдво, а тепер це подарунок без причини! До того ж, хто рівняє упаковку васабі з айфоном?

– Мейлі, я подарував його не без причини, – Рей, притулившись щокою до його обличчя, пояснив:

– Завдяки цьому подарунку навіть на відстані ми зможемо тримати зв’язок та бачити один одного.

– Бачити один одного!? – Мейлі ривком повернув до нього голову. – І як?

– Завдяки відео дзвінку. Секунду, – він дістав з коробки біленький смартфон, увімкнув і став налаштовувати його. Через дві хвилини він простяг його іншому, зі словами:

– Ось, тримай. Я записав свій номер телефону, він у контактах. Бачиш цю програму? – хлопець вказав на екран пальцем і Мейлі прочитав назву:

– “Instavar”?

– Саме так. По ньому ми бачитимемо один одного.

– Як?

Рей тихо зітхнув і потягнув його за руку до себе на ліжко.

– Зараз все покажу.

Мейлі ліг на живіт, з цікавістю заглядаючи в смартфон і слухаючи пояснення Рея:

– Дивись, я вже створив тобі сторінку. Якщо захочеш, поміняєш собі нікнейм у налаштунках пізніше. Ось моя сторінка. Тримай, напиши мені щось, щоб я був у тебе в повідомленнях.

Коли Мейлі взяв з його рук телефон, то виною опустив погляд на клавіатуру.

– Ти писати не вмієш? – з глузуванням запитав його Рей.

– Ні! Я вмію! Просто… – опустивши смартфон на ліжко, він зітхнув. – Я ніколи раніше не друкував на телефоні…

– Саме час навчитися. Ну ж бо, пиши.

Мейлі знову опустив очі на екран, і не поспішаючи, почав друкувати.

– Тепер натисни на “відправити”.

– Відправив…

Телефон Рея завібрував. Він глянув у нього, і, посміхнувшись, прочитав повідомлення:

– “Привіт”.

Мейлі від незручності – відвів погляд. Тоді Рей за три секунди написав йому відповідь і відправив. Зі звуком “блиньк”, надійшло повідомлення.

– “Привіт сонце”.

Кілька секунд Мейлі тупився в екран смартфона, поки його щоки не почали червоніти. Він вскочив на ліжку, дивлячись на іншого:

– С-сонце?!

– Ага, – з усмішкою кивнув парубок, схиливши голову на бочок. – Щось не так?

– Ні… нічого… – ховаючи обличчя за волоссям, сказав він.

– О, треба перевірити зв’язок, – Рей підсунув до нього телефон, що впав на ліжко. – Подзвони мені.

Переставши ховати обличчя, Мейлі сів і набрав перший записаний номер. Рей відразу підняв до нього екраном свій телефон і потягнув пальцем угору по екрану – піднімаючи трубку. Мейлі приклав смартфон до вуха і почув один і той самий голос хлопця:

– Добре мене чуєш, сонце?

– Добре чую… а ти?

– І я тебе. Підпиши мене самостійно, добре?

– Гаразд. А як?

– Як захочеш. – він підморгнув, закінчивши розмову.

– А ти як мене підпишеш? По імені?

– Не-а, дивися, – Рей почав заповнювати порожнє поле з ім’ям, закінчивши, показав йому. – “Моє сонце.”

Мейлі відчув як закалатало у грудях. Почервонівши до самих кінчиків вух, він відклав телефон.

– Я… потім напишу.

– Добре. То тобі сподобався подарунок?

– Угум. Дуже. Спасибі тобі.

– Я радий. – Рей підсунувся до нього щоб поцілувати, але той, відсунувшись, занепокоєно запитав:

– А як же губа?..

– Вже не болить. – Рей прибрав його волосся за спину, і не відриваючи очей, наблизився і поцілував у губи, повільно опускаючи на ліжко – під себе.