Частина 46: Не їдь від мене

– Зачекайте! – вигукнув він подругам, що зайшли в намет.

– Мейлі? Заходь. Навіщо ти біг? – запрошуючи його всередину, запитала Саманта.

– Ах… я хотів… – переводячи дух, промовив він.

– За тобою що, вовки гналися? – підходячи до нього, всміхнулася Ніколь.

– Ніколь… – зайшовши в намет, звернувся до неї Мейлі. – Що сталося? Яким чином Рей тебе образив?

Дівчина спохмурніла, відповівши:

– Нічого такого… просто розлютив мене однією своєю дією.

– Мейлі, ми вже вигадали для нього покарання. – звернулася до нього Саманта.

– Правда? І яке ж?

– Мій батько за два тижні поїде до друга в Бельгію, – посміхнулася вона. – Я попрошу його взяти з собою Рея.

Мейлі подивився то на одну, то на іншу.

– Але… чим це вам догодить?

– Три тижні без його нахабного обличчя! – з радістю вигукнула Ніколь. – Що може бути краще!?

– Три… тижні? – тихо повторив він.

– Так! Та й ти нарешті відпочинеш від цього негідника!

Мейлі явно був не радий цьому. Дівчата навіть не розуміли, що своїм покаранням роблять гірше йому ж…

– Але… як же виступи?

– Батько поїде одразу після гастролей по всій Англії, – пояснила Саманта. – Ще приблизно шість міст і ми вирушимо до Парижа. А там уже чекатимемо на приїзд тата і готуватимемося до великого шоу.

– Нарешті я не побачу цього мерзотника, – не могла на тішитися Ніколь. – Він, як кістка в горлі – ніяк не можна позбутися! Але на цей раз ми це зробимо!

– І пробіжимося по бутіках Парижа! – нетерпляче стиснула кулачки Саманта.

– Так! Я нарешті вигуляю своїх пуделів по Парижу! – зраділа разом з нею Ніколь.

– А я одягнуся під французький стиль!

Ніколь зі Самантою взялися за руки захоплено розповідаючи один одному плани на подальшу поїздку.

Поки вони були зайняті своєю балаканиною, Мейлі в задумі вийшов на вулицю і подивився в самий кінець стежки, де стояв їхній бежевий трейлер.

“Цілих… три тижні? Це ж майже весь травень! Що я… буду без нього робити весь цей час? Потрібно розповісти йому. Він точно щось придумає!”

Не довго думаючи, Мейлі побіг додому. Як тільки він відчинив двері, так одразу відклав на стіл папери і повалився на хлопця, що лежав у ліжку. Рей від переляку розплющив очі і розкинув руки в боки. Не встиг той і пискнути, як Мейлі схопив його за обличчя і почав просити:

– Вони хочуть, щоб ти поїхав до Бельгії! Не погоджуйся! Чуєш!? Не їдь нікуди! Відмовся якось у містера Джеймса! Збреши, що тобі погано! Придумай щось, але не їдь! Прошу тебе, Рею, не їдь від мене!

– Стій-стій, давай спершу ти заспокоїшся, – розгублений Рей прибирав його руки з лиця. – Яка ще Бельгія? Про що ти? Хто “вони?”

Мейлі сів на край його ліжка і, опустивши очі, пояснив:

– Саманта з Ніколь… вони вирішили відправити тебе разом із містером Крайтоном до Бельгії на три тижні…

– Це вони так вирішили мене провчити за інцидент у класі?

– Ні. Це покарання за підклад…

– Пф-ф, ось це вони придумали, – посміхнувся він, присівши на ліжку. – Я вже думав, Ніколь, таки, змусить мене пройтися голяком по цирку.

– Рей, це не смішно! – обурився Мейлі. – Що я робитиму, якщо ти поїдеш? Я не хочу… не хочу тут залишатися один…

– Але ж ти будеш з дівчатами, – без сліду суму нагадав Рей. – Повеселіться без мене деякий час, а потім я приїду і наші виступи відновляться. Чого ти так переживаєш?

– Не у виступах справа! – ображено вигукнув Мейлі. – І не в дівчатах! А в нас з тобою! – після невеликого мовчання та покусування губ, він додав:

– Ти не розумієш, чи що? Ти поїдеш не на якихось три дні! Це три тижні! А раптом, ви затримаєтеся на цілий місяць у гостях? Ти подумав, що я тоді робитиму!?

– Мейлі… це ж не назавжди, – погладжуючи його по волоссю, сказав він. – Це лише невелика мандрівка. Я повернуся. Обіцяю.

– Ні! Піди та відмовся! – розтираючи очі долонею, попрохав Мейлі. – Скажи, що не можеш! Чи не хочеш! Тебе ж не примушуватимуть!

Рей, опустивши очі, сказав:

– Якщо Саманта вже про це його попросила, боюся, тут відмовки мені вже не допоможуть. А якщо до всього вона розповість про те, як я поводився в школі, то дядечко точно змусить мене поїхати.

– Що?.. – Мейлі, стискаючи кулаки, опустився обличчям.

Рей обійняв його і продовжував усміхатися, але по погляді було видно, що він теж не радий цьому від’їзду.

– Я піду і спробую переконати Саманту нічого не говорити! – він раптово зірвався з місця, але його тут же схопили за руку.

– Так не хочеш щоб я їхав? – запитав Рей, зосереджено дивлячись йому у очі.

– Не хочу…

– Пх-х…

– Що смішного?

– Ні… нічого, – зітхнув той. – Просто, зовсім недавно ти був готовий втекти від мене, а тепер просиш, щоб я нікуди не їхав.

Мейлі з гіркотою посміхнувся, сідаючи назад на край ліжка. Рей, прибираючи розпущене волосся тому за спину, запитав:

– Скільки у мене ще часу?

– Ще шість виступів залишилося…

– Ось бачиш? Час ще є, нічого заздалегідь плакати.

– Ти правда повернешся до мене?

– Правда повернуся.

Мейлі вдивлявся в його обличчя, запам’ятовуючи кожну дрібницю, ніби боячись, що вже завтра все забуде. Вони міцно обійнялися. Рей весь час заспокоював його тихим шепотінням на вухо і м’якими поцілунками в куточки очей. Мейлі уткнувся носом йому в плече і постійно думав тільки про одне: як йому того не вистачатиме.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ви запізнилися… – сказала Кейсі, побачивши тих, що тільки-но прийшли.

– Знаю. Ми не могли заснути до першої години ночі, тому й запізнилися. – позіхаючи, пояснил їй Рей.

– Виглядаєте й справді втомленими, – зітхнула їх напарниця. – Мейлі, щось сталося? На тобі обличчя немає. Може, тобі варто повернутись і виспатися?

– Ні-ні, зі мною все гаразд, – поспішив усміхнутися він їй. – Можемо розпочинати…

– О ні, сюди йде пані зануда, – дивлячись в сторону, на кузину, що наближається, повідомив Рей. – Мейлі, ховаємось?

Той лишень посміхнувся, дивлячись у той же бік, що й він.

– Знову проспав без толковий лінивець? – схрестивши руки на грудях, суворо запитала у кузена Саманта. – Якщо це ще раз повториться, попрошу батька залишити тебе в Бельгії, щоб ти пішки добирався назад до Парижа, зрозуміло?

– Як страшно, – усміхнувся парубок. – Не просплю я більше. Тільки відчепись вже. Ти заважаєш нашій підготовці.

– Залишаєтеся на п’ятнадцять хвилин довше. Зрозуміло?

– Так, так. Як скажеш.

Саманта перевела погляд на іншого і запитала:

– Мейлі, куди ти вчора так несподівано втік від нас?

Мейлі розхвилювався і, відводячи очі, на ходу відповів перше, що спало на думку:

– Ам… ну… мені… цей во… закортіло в туалет… ось я і…

– Пф! – Рей, закриваючи рота долонею, задихався від сміху.

Мейлі лише по його насмішливих очах зміг прочитати: “непогана відмазка, хвалю”. І відвернувся, ображено насупившись.

– Гаразд, ставте будильник наступного разу. Я вас дуже прошу. – з цими словами Саманта хотіла вже йти, але її зловив за рукав Мейлі:

– Вибач, що питаю, але ти… вже ходила до директора зі своїм проханням?

– Звичайно, – з усмішкою кивнула вона. – Як тільки ти зник я провела Ніколь до себе і пішла до трейлера батька. На щастя, він був удома.

– Ось як…

– Щось трапилося?

– Ні, все чудово… я піду мабуть. – відпустивши тканину її сукні, Мейлі попрямував до колеса. Саманта, знизавши плечима, пішла до інших.

– Милі мої… – дивлячись на пригнічений вид Мейлі і задумливого Рея, місіс Міллер занепокоєлась:

– Що вас так сильно турбує? Ви ж не посварилися?

– Ні. Просто моя сестричка вирішила відправити мене з дядечком на три тижні до Бельгії. – пояснив їй Рей, поліруючи свої кинджали.

– Оу, тому ти так сильно сумуєш, любий мій? – звернулася вона до молодшого, допомагаючи йому застібнутися на колесі.

– Я… не хочу, щоб він їхав. – кусаючи губи, зізнався він.

Вона лагідно посміхнулася йому, відповівши:

– Так буває. На початку нашого кохання нам із Домініком теж доводилося терпіти розставання. Мій батько не давав згоди і не хотів, щоб я з ним зустрічалася. Щиро кажучи, він просто боявся, що я залишу його одного, як і моя мама, і поїду жити у велике місто, а згодом зовсім забуду. – перевіряючи йому ремені на ногах і руках, вона зітхнула:

– Але Мейлі, справжнє кохання вміє чекати і терпіти розлуку. Таким чином, ви почнете ще більше цінувати час, проведений разом. І вже напевно знатимете, що ніяка відстань не вплине на вашу любов.

Мейлі задумливо дивився на неї, як раптом, жінка відійшла від нього і схопивши Рея за руку, притягла до колеса. Від несподіванки Рей округлив очі, мало не випустивши всі кинджали по дорозі. Вона підштовхнула його до такого ж здивованого хлопчика і міцно тримаючи за плечі, доповіла:

– Він іноді нехтує обіцянками, тож будь обережний. Наш пан Рей такий хитрунчик, що хоче, те й робить. Не дозволяй йому приймати легковажних рішень. Іноді й не зрозумієш, каже він правду чи ні, але якщо придивитися йому в очі, що не кожен робить, то можна з’ясувати, де правда, а де ні. – Кейсі потягла його за щіку, від чого парубок насупив брови і почав прибирати її руку з обличчя. – Ну ж бо, усміхнися як ти завжди це робиш, коли хочеш комусь збрехати. – дражнячи, попросила та.

– Перестаньте вже. Давайте тренуватися, інакше Саманта дасть нам додатковий час… – невдоволено пробурчав той.

– Тоді скажи чесно, ти повернешся до Мейлі?

Рей, глянувши на усміхненого партнера, твердо кивнув головою.

– Так.

– По обіцяй як слід.

– Обіцяю.

– Я не чую.

– Обіцяю я!

– Гучніше, будь ласка.

– Обіцяю, що повернуся до тебе!!!

Мейлі завмер на хвилину, помічаючи, як у їхній бік з цікавістю поглядають інші артисти. Він опустив очі і ніяково відповів:

– Добре… я вірю тобі.

Місіс Міллер задоволено посміхнулася, відпустивши хлопця. Той повернувся до свого столика і тоді їх асистентка оголосила перший раунд.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Що!? Любий, як ти додумався недоглянути за куркою!?

– Пробач, люба… я підняв градус зі 150 до 200, сподіваючись, що приготується швидше, але вона, здається, підгоріла…

– Ох, Боже… ти вимкнув духовку?

– Так… і вікна відчинив. – винувато кивнув їй Домінік.

– Горе ти моє… – Кейсі обернулася від чоловіка до Рея. – Зможеш розстебнути його сам? Мені треба терміново бігти додому…

– Звичайно, не хвилюйтеся. – спокійно кивнув він їм.

– Сподіваюся, все обійдеться! – вигукнув у слід парі Мейлі.

– Дякую, любий! – махнувши рукою, посміхнулася Кейсі, сходячи з арени за Домініком.

Пішла й решта. Їм же наказано було залишатися тут ще на п’ятнадцять хвилин, які вони проспали… Рей самостійно розкручував колесо і відразу відходив до свого місця, прицілюючись у місця влучення. Після того, як минуло вже вісім хвилин, Рей зняв пов’язку і підійшов до колеса, виймати по одному свої кинджали. Мейлі задумливо спостерігав за ним, але як тільки-но хлопець підняв на нього погляд, він відвернувся.

– Можеш вже не ховати очей, як це робив раніше. – посміхнувся Рей.

– Не знаю, чи зможу витримати розлуку… – тихо промовив Мейлі.

– Якщо багато думати про розлуку, складніше буде розлучатися. – хлопець  відійшов до свого столика і сховав кинджали в сумку.

– Якщо ти поїдеш… то я залишусь один у нашому трейлері, – промовив Мейлі. – І тренувань з тобою не буде і чогось смачного мені ніхто не приготує. Не буде з ким по говорити. Не будет кого обійняти і…

– Поцілувати? – закінчив замість нього Рей.

Мейлі запнувся, відчуваючи, як щоки зафарбовуються червоною фарбою.

Рей зробив крок, вступивши на маленький табурет, щоб бути в один зріст і розглянути очі іншого. Коли він надто близько нахилився до його губ, серце Мейлі стало шалено битися в грудях, погрожуючи вистрибнути в ту ж секунду.

– Мені теж тебе не вистачатиме. – з цими словами, Рей провів великим пальцем по його нижній губі, відтягуючи її вниз. Іншою рукою він розстебнув блискавку на його спортивній кофті та приобняв за талію.

Мейлі розгублено дивився в блискучі очі, що не віщували нічого доброго.

“Що… він задумав!?”

– Я сумуватиму по твоєму запаху… – прибираючи його волосся, Рей закопався носом у шию, вдихаючи її аромат. – Голосу, посмішці, очам, теплу та солодкому смаку твоїх губ.

Мейлі почервонів до неможливого, слухаючи його тихий шепіт біля вуха і вловлюючи лукаві іскорки в очах. Рей полонив його губи своїми і Мейлі відчув, як блукають тілом його руки: піднімають і прослизають під футболку.
Він смикнув рукою, але тут же згадав, що його руки та ноги досі пристебнуті ременями до колеса.

“Цей хитрий лис спеціально не звільнив мене!”

– Рей… х-хватить… – відвертаючись від його наполегливих поцілунків, прошепотів Мейлі. – Нас можуть помітити…

– М? І хто ж? Всі давно пішли обідати, – цілуючи його в кутики губ сказав він. – Не відвертайся від мене. Поглянь на мене, чуєш?

Мейлі, стискаючи губи, похитав головою.

– Давай припинимо…

– Так боїшся, щоб нас ніхто не побачив? – нахмурено запитав Рей і провів рукою вздовж по його животу. – Тоді, поцілуй мене разочок і я припиню.

“Що за шантажист…”

Мейлі повернув до нього голову і заплющив очі. Рей м’яко торкнувся його губ, але його поцілунок відразу став наполегливішим. Мейлі в ту ж мить відчув себе кроликом, що потрапив у лапи вовка… Стискаючи кулаки, він намагався відсторонитися або ухилитися від губ іншого, але хлопець, притримуючи його за підборіддя, не давав зробити жодного руху. Ось уж точно… попався. Руки Рея продовжували пробиратися під його футболку все далі і коли тіло Мейлі під гарячими руками свого партнера обм’якло, пролунав незнайомий голос:

– Тут хтось є?

Серце втекло в п’ятки. Він злякано глянув на парубка. Рей відсторонився, кинув погляд на вхід під трибунами і тут же, зіскочив зі стільця, спокійним тоном звернувшись:

– У нас ще тренування, місіс Френсіс. Зачекаєте трохи?

– Ох, звісно, ​​пане Рею, звісно. Прошу пробачення. Я зайду прибратися тут пізніше. – з цими словами жінка похилого віку в довгому бордовому халаті з відром води і шваброю в руці, поспішила вийти з шатра.

– Видихай, – звернувся він уже до партнера за спиною. – Це була наша циркова прибиральниця. Не варто хвилюватись, вона нічого не помітила.

Від нахлинувших емоцій у Мейлі підступили на очі сльози. Подивившись на усміхненого хлопця, він сердито випалив:

– Відстебни ремені! Я ж казав, що нас помітять! Чому ти не припинив!?

– Ніхто нас не помітив, Мейлі, – звільняючи ноги та руки напарника, спокійно сказав Рей. – Чому ти злишся? Що з того, якби помітили?

Мейлі відштовхнув його, заправляючи футболку і зіскочив зі стільчика, сердито запитавши:

– Якби нас помітили… ти б і далі продовжив?

– Мейлі, я лиш хотів…

– Що ти збирався зробити, Рей!?

Парубок відвів погляд і, після недовгого мовчання, промовив:

– Пробач.

Мейлі, кусаючи губи, пішов геть із шатру.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

У порожній їдальні пролунав дзвінкий сміх Саманти:

– Не може бути! Аха-хах! Ось це ти товстушкою стала!

– Та не погладшала я!

– А я казала, не їж свій фаст-фуд, тепер уже в джинси не влазиш! Пф-ф! – Саманта почала голосно реготати.

– Ой, все! – Ніколь ображено надулася, опустивши голову над своєю тарілкою. – І не їм я багато фаст-фуду…

– Угум, а сама то ховаєш гамбургери куди тільки можна, коли я до тебе в гості приходжу, – дівчина знову засміялася, але побачивши незадоволене обличчя подруги, припинила глузування і обійняла її. – Добре, вибач. Я можу підібрати тобі одяг, який ховатиме зайвий жирок.

– Ото вже дякую! Порадувала… – з сарказмом відповіла Ніколь, все ще хмурячись.

– Годі тобі. Я серйозно можу підібрати тобі інше плаття для виступу в Парижі  А ти можеш зробити мені натомість невеличку послугу? Я не можу вибрати яку помаду на класти перед своїм номером. – вона вийняла з сумочки три помади і, розкручуючи по одній, запитала:

– Як гадаєш, який колір мені більше підходить? Світло-персиковий, ягідний чи сливовий?

– Хм-м… я навіть не знаю…

– А що ти скажеш, Мейлі, – обертаючись до друга, що погладжував пальцями губу, запитала Саманта. – Який тобі колір більше подобається?

– Що?.. колір? Чого саме? – він з непорозумінням глянув на неї.

– Колір помади, – повторила вона. – Який тобі більше подобається?

– Я в цьому не розбираюся… – покусуючи нижню губу, зітхнув Мейлі. – Запитай краще у Ніколь.

Блондинка, невдоволено споглядаючи на те, як інший торкається своїх губ, запитала:

– Навіщо ти постійно лізеш пальцями до губ? Ще інфекцію занесеш. Чи, може, в тебе герпес і вони сверблять?

– Що? Ні-ні, нічого такого… – прибираючи руки від вуст, ніяково посміхнувся подрузі Мейлі.

“Але, мені здається, що вони стали більшими…” – він крутнув головою, позбавляючись цієї думки. – “Дурниці які. Я просто собі це на вигадував”.

Поки він роздумував над цим, знову торкаючись своїх губ, Ніколь несподівано простягла йому через столик якусь помаду.

– Візьми, це бальзам для губ. Нанеси його. Твоїм губам потрібне зволоження. І перестань їх кусати! Вони в тебе медом намазані, що ти їх постійно кусаєш і за чіпаєш? Не псуй свої губки. У мене вже починає серце за них боліти…

– Так, візьми бальзам, Мейлі, – кивнула йому Саманта. – Напевно, звичка кусати губи передалася тобі від цього грубіяна… дивись і інших звичок не наберись від нього, як от куріння.

– Ото вже точно! – видала Ніколь. – Якщо ти почнеш палити я того телепня на шматки порву…

Мейлі ніяково усміхнувся їм і прийняв бальзам.

– До речі, мені здається, що жоден із цих кольорів тобі не підходить, – звернулася Ніколь вже до подруги і почала ритися у своєму рюкзачку. – Ось! Нанеси краще цю помаду!

– Червону?

– Темно-червону. На мою думку, до твоїх карих очей підходять або насичені рожеві, або темно-червоні матові помади. – Ніколь відкрила свою помаду і нахилилася до неї, рівним шаром фарбуючи її губки.
Саманта, не відриваючи очей, спостерігала за нею.

– Уф… трошки за край зайшла… – Ніколь стала витирати пальчиком лінію помади, що відійшла від нижньої губи. – Ось, а ще можна додати блиск! Під світлом прожекторів твої губи дуже спокусливо блищатимуть! – вона дістала з рюкзачка кілька блисків для губ, потім, нанесла невеликий шар на нижню губу дівчини, розтерла мізинцем і, вказавши на себе, прицмокнула губами як рибка і потерла губи роблячи дугу, тоді, відкрила рота.

Саманта посміхнулася, і повторила точно так само.

– Вау! Ну просто богиня краси! – усміхнулася Ніколь, не відриваючи очей від її губ. – Червоний тобі справді личить. Хіба ні, Мейлі? – Ніколь повернула до того голову і відразу незадоволено насупилась, помітивши, що той і далі торкається пальцями своїх губ. – Гномик, а-уу. Припини вже м’яти губи! – прискіпливо промовила Ніколь. – Або я укушу тебе за пальці!

– Пробач-пробач… сам не знаю чому їх чіпаю… – з цими словами він знову торкнувся губи.

– Ну все, давай сюди пальці, – простягаючи до нього руку прошипіла дівчина. – Зараз я їх укорочу.

– Ні! Не треба! – прибираючи свою руку, нервово посміхнувся Мейлі. – Я більше не буду…

– Я стежу за тобою! – сівши на місце, вигукнула Ніколь.

Поруч із нею посміювалася в долоню Саманта. Зиркнувши на неї, Ніколь сердито гаркнула:

– І ти туди ж! Не торкайся руками губ! Або вся помада залишиться на твоїх долонях!

– Якби ти купила помаду по дорожче, то вона не залишала б відбитків навіть на келиху. – багатозначно промовила Саманта.

– І що? За те, кого б ти не поцілувала, на ньому залишиться червоний слід помади. Погодься, це краще ніж жодного сліду і зовсім не було. Заодно й помітиш собі когось. – посміхнулася їй подруга.

Саманта задумалась, після чого схопила її за підборіддя і цмокнула у щічку.

– Гей! Ну, що ти наробила? Тепер як відтерти? – обурилася Ніколь, шукаючи вологі серветки.

– А на мою думку тобі йде слід від помади. – клацаючи її на свій смартфон, зауважила брюнетка.

– Уф! Не фоткай мене! – закриваючи долонею їй камеру, занила вона. – Іди краще Мейлі поцілуй-но!

Саманта перевела погляд на іншого:

– Мейлі, хочеш, поцілую тебе?

– Мене!? Не треба мене цілувати! – він почав схвильовано розмахувати руками.

– Ну хоч разочок? Хоч би в руку? Адже ти такий милий. – Саманта з хитрою посмішкою піднялася і підійшла до нього та перш ніж інший встиг заперечити, цмокнула в щічку.

– Ти ж казала в руку! – надувся Мейлі.

– Ох, промазала. З ким не буває. – підморгнула йому дівчина.

– Я теж хочу! – до них підбігла Ніколь. Вона швидко нанесла собі на губи рожеву помаду і вп’ялася ними в іншу щоку хлопчини.

– Досить! – підірвавшись з місця, скрикнув Мейлі, згоряючи від сорому.

– Тільки подивися, як він зарум’янився. Хочеш і в губи поцілую?

– Не треба Ніколь! – вигукнув Мейлі.

– А мене? – Саманта зробила до неї крок підставляючи свою щоку для поцілунку.

Ніколь з усмішкою цмокнула її в куточки губ. Приголомшена Саманта вирячилась на неї:

– Я ж просила в щоку…

– Промахнулася. З ким не буває. – посміхнулася їй та, після чого залилася потішним сміхом, змусивши її почервоніти.

Мейлі, розтираючи по щоках помаду, сказав:

– Мені вже час йти дівчата…