Частина 43: Віддаю тобі свою любов

З самого ранку, перед сніданком, Мейлі, незважаючи на прохання Рея не змінювати партнера, таки, наважився за порадою місіс Міллер розповісти про всі проблеми, які той йому завдав його дядькові, і таким чином попросити зміну партнера. Він безповоротно вирішив піти на це тому не відступить і не боятиметься, що Рей йому помститься. Нехай біситься, шукає когось іншого, але Мейлі зробить те, що давно хотів.
Він постукав у двері великого гарного трейлера, і почув тверде:

– Заходьте.

Зітхнувши, він відчинив двері і зайшов у середину. Директор цирку був надзвичайно здивований його побачити, і тут же розцвів своєю фірмовою привітною усмішкою, яка не сходила йому з лиця ще в першу їхню зустріч під грудневим снігом.

– Ах, це ж наша зірка. – Джеймс підвівся з-за робочого столу і підійшов поплескати хлопчину по плечу. – З якого приводу ти зазирнув до мене, Мейлі? Якщо тобі щось було потрібно, треба було попросити Саманту, або ж…

– Я тут через Рея.

Містер Крайтон прочитав все по його похмурому обличчю і зрозумів, що щось не так.

– Мій племінник тебе образив?

Мейлі опустив голову і тихо відповів:

– Можна й так би мовити… і я хотів би змінити партнера.

– Ну навіщо все ускладнювати через сварку. – з важкістю зітхнув той. – Я все швидко вирішу.

– Але він..!

– Ні слова більше. – легким помахом руки обірвав він того і схопивши зі столу ключі підштовхнув Мейлі до виходу. – Ходімо, знайдемо цього негідника і розберемося в усьому.

Вони ввійшли до столового намету. З їх появою всі радісні переговори артистів затихли та перейшли на шепіт та переглядки. Навіть місіс Озборн здивувалась приходу власника. Як-то кажуть, нічого не віщало лиха, як тут…

– Рей Крайтон. Підійди до мене. Потрібно обговорити дещо. – стримано покликав його Джеймс.

Рей стояв у черзі за сніданком і клював носом, але почувши раптовий оклик стрепенувся і озирнувся. Побачивши свого дядечка так ще й у не хорошому настрої, він одразу ж перелякався, але виду не подав. Засунувши руки в кишені, парубок підійшов до них і з незворушним обличчям поцікавився:

– Доброго ранку, дядечко. Ви щось хотіли? Чому просто не подзвонили мені? – коли він опустив очі на хлопчину, то розгубився. – Мейлі? Що трапилося?

– Це ти нам скажи, – нахмурено звернувся містер Крайтон, погладивши молодшого по плечу. – Що ти йому зробив, раз він прийшов до мене?

Рей округлив очі схилив голову, і, зобразивши нерозуміння, глянув на свого партнера.

– Мейлі… чому це ти потурбував дядечка? Ти міг на пряму поговорити зі мною. Я б вислухав і все вирішилось мирно.

“А як же…” – насуплено подумав він.

– Ходімо додому, Мейлі, – з посмішкою простяг руку Рей. – Дякую вам дядечку, але далі ми самі розберемося.

– Ви нікуди не підете, – заперечив Джеймс, і опустивши очі на юнака, попросив:

– Кажи, що Рей зробив не так, щоб я знав, як того покарати.

Парубок помітно занервував і схопив Мейлі за руку, але той прибрав її і, дивлячись йому в очі, сказав:

– Він вказував, що мені робити, насміхався з мене і шантажував. – Мейлі відчував, як на душі стає легше, і з задоволенням продовжив виливати душу:

– Рей контролював кожен мій крок, всіляко залякував і виганяв з трейлера. Я травмувався через нього і терпів чимало принижень! А також…

– То це навіть не весь список?

Мейлі замовк, подивившись на директора, що перервав його. Обличчя містера Крайтона потемніло як хмара.

– Що ж, я зрозумів тебе, Мейлі. – Джеймс поманив племінника пальцями до себе, вимагаючи:

– Зараз же вибачся перед своїм партнером, за всі збитки, що завдав.

Рей обурено стиснув кулаки, і витріщив очі, вигукнувши до напарника:

– Це непорозуміння! Мейлі! Я ж вибачився раніше перед тобою! І ти мені, якщо я не помиляюся, вибачив! Чого ти ще від мене хочеш!?

– Я тебе не пробачив!

– Але ти обіцяв, що не залишиш мене!

Мейлі відразу замовк, і, ховаючи очі в підлогу, подумав:

“Я… і справді не стримав обіцянку, але я не можу й далі бути поруч з тобою… бо боюся… що знову закохаюся…”

– Рей, попроси вибачення! – нарікнув того дядечко, втрачаючи терпіння. Но його небіж з сердитим поглядом відповів:

– Я не буду вибачатися.

Люди в столовій качали головами з осудженням і докором дивлячись на Рея.

Містер Крайтон, втративши самовладання, зробив до того крок і замахнувшись, вдарив по обличчю. На подив люди навколо них нітрохи не занепокоїлись або ж перелякались через поступок свого начальника, ніби такого роду “покарання” проходили не раз і справедливо. Деякі навіть усміхнулися, дивлячись як обличчя молодого пана скривилося від удару. Серед таких особливо виділявся усміхнений лікар із чашкою кави в руці, на обличчі якого так і читалося слово: “заслужено”.

Але Мейлі не помічав поглядів оточуючим, адже його приголомшений погляд був прикутий до Рея. Несподівано містер Крайтон притягнув племінника до себе за футболку і ще раз нагородив ляпасом, вигукнувши:

– Як тобі тільки язик повернувся образити свого па партнера!? Тобі мало того, що ніхто не хоче бути твоєю напарницею, то тепер ти хочеш і без партнера залишитися!? М? Відповідай! Ти хочеш залишитись без напарника!? Може мені поміняти вас місцями щоб Мейлі зміг відігратися на тобі під час наступного виступу за образи та мерзенні діяння!? – він відпихнув його і Рей, наштовхнувшись на стіл позаду себе – впав на підлогу.

Народ, що зібрався навколо того, не соромлячись, відкрито критикував юного пана. Хтось навіть лаяв і обурювався, що такому грубіяну не місце в цирку. Рей через силу терпів засудження, але Мейлі ясно бачив як той тремтить і прискорено дихає через ніс. Джеймс крикнув, щоб той піднявся і вибачився, но через ігнорування іншого, він розгнівався та попрямував до того, як раптом, Мейлі переговорив директору шлях, вигукнувши:

– Досить! Припиніть це! Хіба побиття на вашу думку, виправлять його!? Та хто взагалі має право бити дитину!?

– Але, Мейлі. – насупив брови Джеймс. – Як ще з цього негідника витягнути вибачення, якщо не силою?

– Я не просив витягувати з нього вибачення! Мені вони не потрібні! І від того, що ви його поб’єте у мене на очах, мені краще не стане!

Директор цирку затих і Мейлі, опустившись на одне коліно перед побитим хлопцем, спитав:

– Все гаразд?.. – він торкнувся долонею його обличчя, але той несподівано змахнув рукою і вдарив його по долоні, скочив на ноги та побіг до виходу.

– Рей!! Хто тобі давав дозвіл йти!? – вигукнув містер Крайтон у слід і вже мав намір наздогнати його, але Мейлі сказав:

– Все добре. Нехай іде. – стиснувши долоню в кулак, він глянув на чоловіка, і промовив:

– Гадаю… йти до вас було помилкою. Ваш підхід до Рея не вартий поваги. Вимушений попросити вас більше так не чинити і не лаяти його. Я сам із ним поговорю.

Містер Крайтон був розгніваний тим, що якийсь хлопчисько вказує, як йому чинити, но, все ж, він поблажливо посміхнувся:

– З ним завжди стільки проблем і мороки. Він далеко не подарунок, але ти вже постарайся з ним помиритися. Якщо що, звертайся до мене.

Мейлі похитав головою і під численні погляди інших мовчки пішов. Їх трейлер був замкнений з середини і Мейлі не став ламатися або стукати.
Він просидів на сходах весь день, вловлюючи з-за зачинених дверей звуки чогось, що розбивалось і розумів, що Рей випускав злість на всьому, що тільки потрапляло під руку. Мейлі весь час роздумував над тим, що вчинив неправильно і відчував себе винним, хоч і не знав, що містер Крайтон піде на настільки жорстоке покарання. Спочатку він думав, що зможе висловитися директорові і той без зайвих незручностей поставить його в пару з кимось іншим, і той так і повинен був вчинити, але чомусь вважав за краще просто покарати племінника. Зрозуміло, що це нічого не вирішило, а тільки все посилило. Мейлі так і не зміг поміняти партнера… А тепер ще й… почував себе винним, наче це він, власними руками побив того.

Він ковтнув свіже вечірнє повітря і прислухався. Тиша. Швидше за все, Рей, виплеснувши всю агресію, заснув. Мейлі підвівся і став на сходах. Порившись у кишені штанів, він дістав маленький дублікат ключа. Його вже на другий день проживання в цирку дала йому Саманта, щоб у випадку, якщо Рей буде відсутній з якихось причин, Мейлі зміг добратися в середину трейлера або ж зачинити його, якщо кудись йтиме. Він про цей ключик давно забув, але знав, що той у кишені саме цих, атласних штанів.
Він клацнув замком і якомога тихіше зайшов у середину. Рей не спав, а сидів зігнувшись навпіл на ліжку, підібравши під себе ногу. Коли той підняв опущену голову і глянув на нього з-під лоба, Мейлі увесь зіщулився, відчувши не хороше. Звичайно йому варто було піти переночувати в Кейсі з Домініком або Ніколь, в крайньому випадку навіть у Саманти і його прийняли б, но він не міг залишити іншого в такому стані і просто втекти, тому що той прийшов би в ще більший гнів на нього. Мейлі хотів вибачитись, і він це зробить.

– Навіщо ти прийшов? – голос у того звучав пригнічено і хрипко, з ноткою звичного роздратування.

– Я вчинив неправильно… – почав було він, але побачивши, як Рей, хитнувшись, підвівся з ліжка на ноги, затих.

– Сподіваюся, ти задоволений… – з опущеною головою, що виляла як у ляльки під час його кроків, сказав він. – Тому що я принижений і не те щоб у їдальні, я навіть на репетиції чи на вулиці не зможу з’явитися…

– Рею… пробач…

– Не вибачайся! – випалив той. – Ти зробив, що хотів! Тепер можеш забиратися!

– Щ-що?..

– Забирайся геть із мого трейлера!

Мейлі, насупившись, вигукнув:

– Я не піду! Мені справді шкода, що так сталося! Та якби я тільки знав, що директор стане тебе-..! – він замовк, точніше – його заткнули, кинувши в обличчя подушкою.

– Закрий рота! – вилаявся Рей, і, вхопивши якусь книжку з тумбочки, кинув у нього. – Іди до Кейсі! Та взагалі забирайся з цирку! Не хочу тебе бачити! Мене нудить від одного твого виду!

У Мейлі книжка так і не потрапила і не зважаючи на його крики, він не зрушив з місця. А Рей продовжував кричати щоб той йшов і шпурлявся речами, поки, раптом, не вхопив з підлоги порожню пляшку і кинув. Та потрапила іншому в плече, і хоч Мейлі не відчув болю, але злякався.

– А!

Тільки після цього вскрику Рей прийшов до тями і поспішив до того.

– Ти поранився!? Покажи мені!

– Зі мною все в порядку…

– Я не хотів… я не подумав…

– Як і я… – Мейлі зустрівся з ним очима. Запанувала тиша. Він спостерігав за кожною зміною на обличчі Рея: той перший опустив очі, стиснув губи, насупив брови, потім, розслабив їх. Його руки на плечах Мейлі зісковзнули, і взяли його долоні у свої. Тоді, він тихо промовив:

– Що ж, до певної міри я це заслужив…

– Не говори дурниць! Та хто взагалі заслуговує бути побитим!?

Інший мовчки відійшов та сів на ліжку, сказавши:

– Пробач, но тобі краще піти. Я хочу побути один.

Мейлі невдоволено видав:

– Може вже досить бути одному? Скільки ти ще будеш ховати все у собі?

– Стільки, скільки і ти приховував свої почуття від мене.

Мейлі зіщулився відводячи очі як дитина, що завинила перед батьками. Та через деякий час він поглянув на того і розвів руки, запрошуючи до обіймів.

– Я хочу побачити як ти ламаєш стіну між нами. Прямо зараз.

Рей не очікував подібної заяви. Вагаючись, він кусав губи тоді як Мейлі терпляче чекав.

“Давай… Здавайся”.

Секунди змінювались на хвилини. Цокання годинника віддавалося тремтінням у грудях. Мейлі чекав. А Рей, борючись з поривом кинутись до того — нарешті програв. Підхопившись з ліжка хлопець полонив його, обхопивши всього за раз в обіймах, та зашепотів біля вуха:

– Забудь все, що я тобі наговорив… Все забудь.

– І про твоє зізнання забути?

Рей відсторонився і глянув у сумні очі. Похитавши головою, він відповів:

– Ні. Про нього не забувай.

Мейлі посміхнувся куточками губ, опускаючи очі. Його потягли за собою до широкого ліжка. Мейлі не був проти коли Рей ліг з ним в обнімку і з задоволенням обіймав його у відповідь, але коли той навис  упираючись з боків від нього ліктями, він трохи напружився, і глибоко розгубився, коли Рей ковзнув пальцями тому у волосся, і пропускаючи їх через пальці, схилився, і сказав:

– Я хочу тебе поцілувати.

Коли його дихання вдарило йому в обличчя, він гостро відчув терпкий запах алкоголю. Його очі перейшли в бік – де валялася порожня пляшка, що нещодавно була в нього запущена. З її шийки капали на паркет – червоно-бурі краплі. Мейлі запитав себе в голос:

– Вино?.. Ти випив?

– Я не п’яний. – притискаючись до нього тілом і лагідно проводячи кінчиками пальців по щоці, заперечив хлопець.

Але Мейлі вловлював його прискорене серцебиття, і очі, що бігали, погляд яких був притуплений, а ще… вологу доріжку на щоках.

– Ти плакав, Рей?

– Ні.

“Ну ясна річ він не зізнається, навіть якщо все видно по його обличчю…”

– Хочу поцілувати тебе…

– Навіщо?

– Навіщо?.. – повторив Рей і безглуздо посміхнувся, з дитячою наївністю відповівши:

– Не знаю… Просто мені здається, що якщо я тебе поцілую, то мені полегшає і ти мене пробачиш…

“Так по дитячому…” – Мейлі посміхнувся йому і на хвилину Рей застиг на ньому поглядом ніби зачарований. Він опустив важку голову і поцілував його… правда промахнувся, і скоріше цьомкнув у щоку, а потім, так взагалі, засміявся, кажучи:

– Це так дивно! Аха-хах… Ти завжди мене дратував, а тепер…

– Дратував? – здивувався Мейлі. – Чим?

– Багатьом… – з усмішкою схиливши голову, відповів парубок. – Наприклад: своєю боязкістю, незграбністю, наївністю, скромністю, зайвою добротою, поступливістю, нерішучістю, дурістю, люб’язністю… Пхах! – він міг би продовжувати цей довгий список хоч до ранку, але Мейлі так смішно надув у гніві щоки, що здавалося, ось-ось лусне. Юнак вже думав відштовхнути того з себе, як тут, Рей, притискаючи його руки до ліжка, заявив:

– Але ти мені подобаєшся. Я не можу себе зрозуміти… Но коли після стількох років дізнався, що ти той самий хлопчик, то серце пом’якшилося і за пурхало ніби в ньому заселилися метелики… І я так хочу щоб ти сказав мені, що відчуваєш те саме коли я поруч… тоді я знав би, що не один я такий дивний… Хах. – він опустився на нього і обійняв.

Мейлі звернувся:

– Рей… ти…

– М-м?

– Ти дозволиш мені нести тягар твого болю?

– Болю?

– Так. Я зможу, правда. Я хочу розділити з тобою все погане, щоб тобі було легше йти далі.

– Ахаха… Ти що… Уявив себе Ісусом?.. Захотів… пх-ха… Нести чужі гріхи?

– Ні, не чужі, я лише хочу-…

– Не треба.

– Але Рей-..

– З тебе… – випустив той із паузою.

– ?

– …і твого болю вистачає.

Мейлі мовчки споглядав за ним з сумом та хвилюванням.

– Я більше… Не хочу звалювати на тебе свої образи та біль… Мені від цього… Не легше, Мейлі.

“Виходить… Як би я не намагався, все одно не зможу зробити йому легше? Так… Все так, адже я… роблю йому все болючіше…” – від своїх неспокійних думок його відволік приглушений голос Рея:

– Я потребую тебе… – після недовгого мовчання він видихнув, обпалюючи шию диханням, слово:

– Мій спокій…

Мейлі заливався фарбою і внутрішньо мучився від сумнівів, бо… сам не міг відповісти собі на запитання: чи розлюбив він Рея?
Він відчув як той тисне на нього вагою і поплескав хлопця по спині, здавлено звернувшись:

– Ти важкий… Рей? Ти чуєш? – Мейлі вловив тихе сопіння, після чого підвівся на ліжку і помітив, що той солодко спить, обійнявши його навколо пояса. Мейлі опустив руку йому на маківку і почав пестити в пальцях кінчики м’якого чорного волосся, а потім, прибрав руки Рея, вкрив того ковдрою і подався переодягатися.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Кілька днів по тому.

– Ти все більше віддаляєшся від мене.

Мейлі мовчки підняв очі на хлопця, що читав книгу, і опустивши голову, сказав:

– На мою думку, ми погано спрацьовуємося останнім часом.

– Ти й надалі думаєш уникати ролі мого партнера? – Рей закрив книгу і відклавши її підвівся з ліжка, підходячи до нього. З наростаючим гнівом він запитав:

– Коли ти вже припиниш чинити фокуси щоб мене позбутися? Невже тобі подобається завдавати мені одні незручності!?

Інший підняв голову і зазирнувши тому у вічі, спитав:

– Це і є твоє справжнє обличчя?

– Що?..

– Рей, хто ти? – несподівано запитав він. – Ти – той хлопець, що з безтурботною посмішкою запропонував мені три дні тому зустрічатися, чи ти – той гордовитий пан Рей, якого я зустрів той рік у парку? – Мейлі підвівся з ліжка і з викликом подивився на нього.

Рей хмикнув, відповівши:

– Що за безглузде запитання? Хіба ж ти забув, хто я? – він припідняв підборіддя. – Я твій партнер та єдиний племінник власника цього цирку – пан Рей.

– Зрозуміло. – він опустив голову, замислившись:

“Але я закохався в тебе аж ніяк не через становище чи звання твого партнера, а тому, що ти мені просто подобаєшся, як хлопець.”

– Рей, якщо я зараз відмовлюся з тобою зустрічатись, що ти зробиш? Виженеш мене з трейлера? Чи відвезеш назад до Оксфорду?

Той вхопив його за руку, з хвилюванням нагадуючи:

– Ти обіцяв, що не залишиш мене…

– Де було твоє зізнання раніше!? – з гіркотою вигукнув Мейлі, прибираючи від нього долоню. – Коли я зізнавався тобі в почуттях, ти… відмовив мені. То чому я маю погоджуватися на твою безглузду пропозицію!?

– Мейлі, – він узяв його за плечі і, намагаючись заспокоїти, погладжував по них. – Прошу, дай мені шанс виправитись. Я правда каюсь перед тобою…

– Шанс!? Який це буде за рахунком шанс!? – сердито вигукнув він. – Четвертий? Чи п’ятий? Чи давав ти мені хоч один шанс довести свої почуття, Рею?

Той, підібгавши губи, відповів:

– Ні.

Мейлі гірко посміхнувся йому:

– Скажи причину… по якій я маю сказати тобі “так”.

Несподівано, хлопець перед ним став навколішки. Не підводячи голови, Рей промовив:

– Може моя пропозиція і виглядала фальшиво, адже я жодного разу не зізнавався комусь раніше, але я відчував, що ці слова йшли від серця. Я жодного разу не дарував комусь квіти, не обіймав перед сном і не говорив, як сильно люблю. Та й що таке по-справжньому любити я толком не знаю, але я хочу пізнати кохання з тобою, я… готовий виправитися, тільки дай мені шанс. Я знаю, що вже запізно вибачатися, але… Пробач мені, Мейлі, будь ласка. Пробач.

Мейлі з силою стиснув кулаки і процідив крізь зуби:

– Встань…

– Мейлі, будь ласка…

– Встань, чорт забирай! – він потягнув його за руку, поки той не піднявся з колін.

– Злись на мене скільки влізе, можеш навіть ударити! – вигукнув Рей. – Але, прошу, перестань ненавидіти мене.

– Замовчи! Я ж казав тобі, що не ненавиджу тебе! Але прощати тебе в мене не має наміру!

Рей стиснув кулаки і мовчки опустив очі в підлогу. Мейлі не знав чому вже вірити, адже цей хлопець такий не постійний. Йому здавалося, що той й справді нічого не тлумачить в коханні, тому і розкидається порожніми словами як йому хочеться. Рей проник як та колючка глибоко під шкіру, і продовжує колоти прямісінько в серце. та Мейлі не знав як позбавитися його. Можливо, він навіть і не хотів нічого робити.

– Ти казав, що я можу не поспішати з відповіддю…

– Так.

– Але ти її чекатимеш?

– Скільки завгодно.

Мейлі відвернувся і вийшов з вагончика, залишивши того мучитися по одинці з докорами власної совісті.
Як тільки він вийшов надвір, так одразу, не стримуючи сліз, побіг на поляну. Йому не хотілося ні з ким говорити, нікого бачити чи чути чиїсь поради. Він мав у всьому розібратися сам.

Настав вечір. Рей неспокійно поглядував на настінний годинник: 20:47. Його досі немає. Він здогадувався, куди побіг Мейлі і, не довго думаючи, подався шукати його.
На лузі цокотіли коники, віяв нічний прохолодний вітерець, щось шаруділо і перебігало в траві. Рей не боявся темряви чи нічних мешканців. Краще вже вони, ніж джмелі.

– Мейлі! Мейлі, виходь. Я знаю, що ти десь тут. – він оглядався на всі боки і світив ліхтариком з телефону, лякаючи нічних звірят.
Несподівано ззаду щось заворушилось. Він повернувся на звук і побачив хлопчину, що ховався в густій ​​траві і листві. Рей зітхнув і підійшов до того:

– Мейлі, тобі не холодно?

Він не відповів, лише притиснув до себе зігнуті коліна. Рей скинув з себе спортивну кофту та накинув на його холодні плечі.

– Йдемо додому.

– Не хочу.

– Тоді я віднесу тебе.

– Не хочу.

Рей з роздратуванням усміхнувся і сів поряд із ним. Мовчання Мейлі тривало мало не вічність. Спостерігаючи за його надутими щоками, хлопець буркнув:

– Припиняй уже дутися.

– А ось і буду.

– Давай поговоримо. Мейлі, я не хотів…

– Ні. Я не хочу нічого чути.

Рей від роздратування почав рвати травинки і все, що тільки траплялося під руки. Минуло ще трохи часу. Хлопець, не витримавши нестерпного очікування, підвівся і нахилився, щоб узяти на руки іншого. Він пропихнув руку за його зігнуті коліна, а іншою, притримував за спину: Рей підняв того, як на весіллі наречену, і поніс через поляну, додому.

Мейлі став пручатися, але хлопцю до цього було байдуже.
Нарешті вони зайшли до свого теплого житла і Мейлі поставили на ноги. Він одразу обернувся до дверей, але Рей закрив їх перед носом.

– Завтра нам знову виходити на арену. Будь ласка, лягай спати. Вже майже опівніч.

Мейлі постояв трохи, невдоволено поглядаючи на зачинені двері, потім, подався перевдягатися в піжаму. Він скинув із себе кофту Рея. Ще на лузі він відчув, як від неї разить тютюновим димом і чимось м’ятним.

Коли він перевдягнувся і помив руки, Рей поставив йому на стіл миску супу. З невеликим нехотінням, але Мейлі, таки, поїв і, вмившись, ліг у ліжко.
Сон не йшов. Раніше він намагався не думати про хлопця і засинав куди швидше, але через зізнання на лузі його голова знову гуділа протиріччями:

“Відмов і ви залишитеся друзями. Може, дати йому останній шанс все виправити?”

Годинник цокав, але він так і не зімкнув очей. Минула година, ось уже друга, третя, четверта, п’ята. Мейлі розумів, що по просту не встане вранці, а якщо й так, то виглядатиме гірше за живого мерця.
Він крутився на ліжку, ніяк не знаходячи зручного місця і постійно поправляв подушку. Краєм ока він помітив, що інший підвівся і сів.

Рей потер очі, питаючи:

– Тобі теж не спиться?

Мейлі відвернувся до нього спиною, відповівши:

– Так.

– Пам’ятаєш, я розповідав, що робити, коли не можеш заснути?

– Рахувати зірки?

– Ходімо?

– Там холодно.

– Я візьму коцика.

Мейлі не дуже то хотів сидіти і рахувати зірки, але й лежати не хотілося.

– Добре… – він підвівся і накинув на себе светр по-тепліше, щоб не замерзнути.

Рей відчинив двері і вийшов надвір щось розглядаючи. Мейлі здивувався і взувшись, вийшов слідом. Простеживши за поглядом парубка, він подивився на дах їхнього трейлера і запитав:

– Ми будемо надворі рахувати зірки?

– На даху. – поправив його Рей і зайшов за їхній будинок на колесах.

Мейлі попрямував слідом, не до кінця розуміючи його задум. Парубок витяг руку до розкладної драбинки і розклав її, після чого ступив на маленькі сходинки, і заліз на гладку поверхню трейлера. Мейлі трохи повозився, помітивши, що той простяг йому руку.

– Ну ж бо, не бійся. Я триматиму тебе.

– Тільки не відпускай…

– Не відпущу.

Після його слів юнак зітхнув і, вхопившись однією рукою за сходи, витяг іншу, за яку його схопив Рей і підтяг на гору. Коли він усівся на поверхні трейлера, його руки почали тремтіти. Мейлі глянув униз. Висота на якій вони знаходилися, була набагато більшою, ніж здавалося знизу.

“Дарма я сюди поліз… треба було відмовитися. І чому він тільки мене сюди потягнув?”

– Хіба тут не краще видно зірки? – посміхнувся Рей, вкриваючи його коциком.

– А-ага… – Мейлі зараз було не до зірок. Він дивився на землю і лякався думки, що може впасти. Цікаво, скільки він тоді кісток переламає? І чи відбудеться одним місяцем у гіпсі?

– Мейлі, подивись на мене, – Рей повернув його обличчя до себе, зазираючи у вічі. – Не дивися вниз, гаразд?

Після того, як він кивнув, інший показав пальцем в небо:

– Дивись. Бачиш цей трикутник?

Мейлі підняв голову і став стежити як той з’єднує між собою точки зірок у лінії і, здається, став помічати, що він вимальовує.

– Так… бачу.

– Це сузір’я риби – твій знак зодіаку. – Рей опустив руку і глянув на зацікавлені очі іншого.

– Риби? – Мейлі схилив голову на бік, вдивляючись у зоряне небо. – Це не схоже на риб.

Парубок поряд засміявся і знову вказав на зірки:

– Пха-ха, придивляйся краще, тоді і помітиш подібність.

Дивлячись у небо, Мейлі запитав:

– А де тоді твій знак зодіаку?

Рей підсунувся до нього і вказав трохи вище від його сузір’я – на своє. Промальовуючи пальцем перевернутий трикутник, він спитав:

– Ось, це – козеріг. Бачиш?

Мейлі схилив голову на інший бік, спостерігаючи за вказуванням його пальця. Раптом він випалив:

– О! Я бачу ріжки! Як у бика!

– Пха-х, але сузір’я бика зовсім інше.

– Гм-м, дивно, але в тебе їх немає, – Мейлі примружився, намагаючись роздивитися щось на голові у іншого. – Зізнавайся, куди ти їх сховав?

– Знущаєшся? – Рей почав тягнути його за щоки. Поки інший не простогнав:

– Добре-добре! Нема в тебе ріжок, я помилився!

Коли його щічки зилишили у спокої, Мейлі став ображено дутися, тоді Рей задумливо глянув у небо і сказав:

– Я пам’ятаю, як ти казав в першу нашу зустріч, що мрієш стати сонцем чи зіркою.

Мейлі здивовано заплескав віями, після чого ніяково відвернув голову, відповівши:

– Мені тоді було п’ять. Мало яку нісенітницю я міг тобі сказати.

– Пф, але мені здалося це дуже милою мрією. – Рей відчув слабкий вітерець і повернувся, натягуючи на його плечі коцик.

Молодший глянув у його очі. Здавалося, вони нічим не відрізнялися від темряви цієї ночі. Такі ж чорні та непроглядні, но без жодної зірки та проблиску світла.
Несподівано, він почув слова від яких його серце почало битися частіше.

– Але Мейлі, тобі не треба бути сонцем, ти і так світишся яскравіше за нього, коли посміхаєшся, – сказав Рей і ласкаво погладив його по спині. – І полярною зіркою тобі нема чого бути, адже в твоїх очах ховається куди більше зірок, ніж на небі. І я… не хочу, щоб цей вогник у твоїх очах знову погас. – хлопець опустив голову і сказав:

– Пробач… ти так настраждався через мене… Я ненавидів усіх і кожного, а ти… просто любив мене. Я ігнорував твої почуття надто довго, не сприймаючи їх ні в що. Я лиш нещодавно це усвідомив. Знаю, що не заслуговую на твоє прощення і все ж, вибач. Ти не зобов’язаний відповідати мені на те зізнання і якщо ти підеш після наступного виступу, то я… не зупинятиму тебе. Ти тільки не тримай на мене образи, гаразд?

Він замовчав і Мейлі стало нестерпно боляче на серці. Було таке відчуття, що воно обливається кров’ю цієї ж секунди. Молодший стиснув кулаки і через ком у горлі, запитав:

– Ти… що ти таке кажеш? Ти більше не бажаєш бачити мене своїм партнером?

Рей почав кусати губи. Нависла тиша яка страшенно тиснула на Мейлі.

– Не мовчи… – стиснув він губи у відчаї. – Краще завдавай рани словами, но не вбивай мовчанням.

– Мейлі… Я боюся знову завдати шкоди. Тому… – від наступної відповіді хлопця інший на мить почув тріск розбитого скла:

– Я відпускаю тебе.

– Відпускаєш?.. як це… відпускаєш?

– Я був радий тебе знайти, але маю відпустити, поки не стало гірше.

Мейлі підібгав губи, відчуваючи, як на очі набігають сльози.

“Що зі мною? Я сам собі суперечу… я ж мушу радіти, адже давно хотів піти, від чого ж… так… нестерпно на серці… невже мені…боляче?”

– Я не хочу, щоб ти й надалі мучився через мої егоїстичні вчинки. Так що… – Рей замовк. Але після, продовжив:

– Просто забудь про ті слова на лузі і живи далі. Я не хочу обтяжувати тебе, не хочу змушувати залишатися, не хочу більше чекати на твою відповідь. Просто скажи те, що хотів мені сказати! Відповідай вже “ні” і я більше ніколи тебе не потур-…! – Рей замовк, так і не домовивши.

Мейлі не хотів більше нічого слухати. Він схопився руками за його толстовку, щосили потягнув на себе і полонив губи своїми.

Рей від несподіванки розширив очі. Не моргаючи, він дивився на замружмуреного хлопчину. Через кілька секунд той опустив стиснуту в кулачки толстовку, повільно відсторонився і подивився йому у очі.
Секунда, – і до Мейлі прийшло усвідомлення того, що він щойно зробив!

“Ах! Як я міг забути!? Можна цілувати людину тільки якщо і вона цього хоче і відчуває до тебе теж, що і ти!” – він розгубився і з заплітающимся у вузлик язиком, негайно пролепетів:

– Я..! Я тільки хотів… ти просто… ем-м… я хочу… нам час вже йти спати… – він відвернувся до драбинки, але його схопили за руку і потягли назад.

Мейлі у розгубленості повернув голову. Рей торкнувся рукою його обличчя і в одну мить наблизився надто близько і… Мейлі відчув гаряче дихання і солодкі губи, що покрили його. Він не зрозумів, як заплющив очі, насолоджуючись кожним дотиком рук іншого.

Припадаючи один до одного губами, серцями, розігрітими тілами, Мейлі відчув невагомість, ніби-то непритомніє, і злітає, як пушинка до таких м’яких-м’яких хмаринок. І розчиняється в них. Тане. Стаючи невловимим туманом. Мокрим, теплим літнім дощем. Першим бутоном, що розпустився, – оп’яняючи солодким ароматом. Стиглим ожиновим кущем у саду.
Як смачно, а як приємно було. Поцілунок тривав всього нічого, а здавалося, ніби Мейлі пережив усі дива світу за ці пів хвилини.
Поцілунок був настільки бажаним, тільки от…занадто коротким.

 Рей неквапливо відсторонився, вдивляючись у його очі. Мейлі не знав, що з ним. Він витав у хмарах. У цю хвилину, зі сходом сонця, у його голові прояснилася картинка: відкрита позолочена клітка і білий, мов сніг, – голуб, що одним помахом крил відлітає на зустріч до ранкового сонечка.

Рей посміхнувся і провів кінчиками пальців по його заціпенілому личку, запитавши:

– Це… можна прийняти як “так”, правда?

Мейлі, все ще затуманеним поглядом дивився у його очі і впевнено сказав лише одне слово, що назавжди змінило його життя з цієї секунди:

– Так.

Під ранок йому знову наснилося чорне море, в якому стояв молодик і пильно дивився у бік узбережжя – на нього. На цей раз Мейлі нічого не боявся і з власної волі зайшов по пояс в море. Зупинившись навпроти хлопця, він заглянув йому у вічі, а тоді, потяг за комір і поцілував.
Перед тим як заплющити очі, Мейлі помітив, що вода навколо них почала світлішати і змінювати колір від похмуро-чорного на світло-блакитний.