Частина 41: Я любив його

Теперішній час.

На листок у руках впала солона крапелька. Мейлі заціпеніло дивився на цей малюнок, поки хлопець перед ним не повторив своє недавнє запитання:

– Ти ж згадав, так? Чому ти тоді не прийшов? Куди ти подівся!?

Інший підняв на нього повні сліз очі і з хрипотою відповів:

– Я… тоді нам з мамою довелося виїхати з Лондона…

– Прям наступного дня!? – Рей криво посміхнувся. – Кого ти обманюєш!? Скажи мені справжню причину, Мейлі! – парубок схопив його за плечі, через що той здригнувся.

Відчеплюючи від себе його руки, Мейлі пихнув у руки Рею малюнок, і голосно викрикнув:

– Я не брешу! Нас із мамою тоді розшукував мій батько! Їй довелося забрати мене з собою в Оксфорд!

– Чому ти не міг почекати до вечора і сказати, що їдеш!? – не вгамовувався Рей. – Я… що вечора чекав на тебе в парку Лондона! А ти весь цей час знаходився в Оксфорді!? Як ти міг забути про мене і свою обіцянку!?

– Вибачте… моя мама обіцяла, що ми незабаром повернемося назад… – витираючи сльози, почав пояснювати Мейлі. – Але ми так і не повернулися, а через кілька років вона померла від серцевої недостатності. – він із соромом зізнався:

– Я… Частенько падав або ж мене били, до того ж, – по голові. Минуло… стільки… Років. Я міг забути про нашу зустріч у дитинстві.

“Ні. Я навіть хотів забути своє дитинство…”

Рей затих. Мейлі відчував на собі його важкий погляд і думав, що той, швидше за все, сильно гнівався на нього, але насправді хлопець гнівався на себе, бо не додумався шукати його в парках інших міст, хоч у нього часто виникала така можливість. У перервах між переїздами він гуляв лондонським парком і проходив повз відділок свого батька. Він шукав його. Не забував. І знайшов лише через… одинадцять років…

– Я… вибачте. Мені потрібно трохи пройтися. – юнак глянув на нього, бачачи, що той нічого не має проти, він розвернувся і вийшов з вагончика.

Рей сховав обличчя в долоні, і важко видихнув, потім, підійшов, підняв маленьку шторку і глянув через віконце на хлопчину, що погойдувався на гойдалці.

– Чому… так колить у грудях?.. – він з хвилину спостерігав за ним, після чого взяв телефон і зателефонував комусь. За кілька гудків на іншій лінії підняли трубку. Рей спитав:

– Алло? Можете прийти до мене зараз? Ні, все гаразд. Це стосується Мейлі. Добре.

За десять хвилин у двері його трейлера постукали. Він упустив всередину стурбовану жінку, яка прямо з порога кинула:

– Щось трапилося з Мейлі!?

– З ним все гаразд. Проходьте. – Рей відійшов і сів за розкладний столик. До нього приєдналася і Кейсі, яка зовсім не розуміла, що трапилося. Через деякий час, Рей, все ж, вийшов зі своїх думок і повідомив її:

– Я знайшов того хлопчика, якого зустрів перед смертю моїх батьків.

– Що!? Того самого, що ти шукав!? Але як? Ти навіть його імені не знав.

– Мейлі. То був Мейлі.

Жінка недовірливо нахмурила брови.

– Мейлі?.. Ти нічого не плутаєш? Минуло стільки років, ти і обличчя його пригадати не був взмозі. Як ти можеш бути певен, що це був саме Мейлі?

– Він впізнав малюнок! – вигукнув Рей. – Я показав йому ту квітку, що колись мені намалював хлопчик біля відділку!

– Так… тихенько… – вона нахилилася і заспокійливо погладила того по плечу. – Що ж, це ж чудово! Ти знайшов його! Я дуже рада цьому.

Рей закопався пальцями у своє волосся, з роздратуванням вигукуючи:

– Що хорошого!? Що в цьому хорошого!?

– Хіба це погано? – запитала вона. – Ти знайшов свого давнього друга — це ж чудово!

– Він… – Рей зробив паузу. – Він, здається, був моїм першим коханням у дитинстві…

Місіс Міллер округлила очі. Що-що, але таке вона явно не очікувала почути. Жінка кілька секунд сиділа з відкритим ротом і не розуміла, що їй на це відповісти.

Запанувала тиша, в якій не було чути навіть дихання.

Зібравшись нарешті з думками, Кейсі запитала:

– Знаєш, чому Мейлі зізнався тоді тобі?

Рей мовчки знизав плечима.

– Домінік йому погадав на кохання коли ти пішов. Тоді ми з ним і не підозрювали, що гадаємо на тебе.

– Хах, що? Заждіть-но… ви гадали йому? – Рей приголомшено подивився на помічницю. – То це через ваші дурні пророцтва він мені зізнався!?

– Рей! Послухай. Пророцтва тут ні до чого! – вигукнула та. – Він і до цього був закоханий у тебе! Карти лише підтвердили це! Мейлі не казав нам про тебе жодного слова! Я випадково сфотографувала те, як він намагався поцілувати тебе під час вальсу на Новий рік, і лише тоді все зрозуміла.

Рей знову замовк і місіс Міллер міцно вхопила того за зімкнуті долоні, і з усмішкою вигукнула:

– Любий мій, це ж чудово! Він любить тебе. Ти любив його. Якщо ви почнете зустрічатись, то у вас обов’язково все вийде! І тоді передбачення Домініка збудеться!

– Хах… як же складно. Він навряд чи досі мене любить, – з кислою усмішкою прошепотів під ніс парубок. – Я стільки поганого йому зробив… він тепер точно мене ненавидить, ще й хоче спекатися як найшвидше.

– Рей, любий, ти ще можеш повернути його довіру до себе. Я вірю в тебе. – вона ласкаво погладила по долоні.

– Кейсі, я заплутався в кінець… допоможіть мені розібратися в… – Рей замовк, так і не домовивши.

Дивлячись на задумливого парубка місіс Міллер важко зітхнула, запитавши:

– У чому тобі допомогти розібратися, милий мій?

Рей не відразу зважився сказати, проте, через кілька секунд, відповів:

– У своїх почуттях до нього.

Кейсі підбадьорилася і з впевненим видом сказала:

– Добре! Тоді я буду твоїм психологом сьогодні!

Рей з глузуванням нагадав:

– Але ж ви не знаєтесь на людях.

Його помічниця невдоволено насупила брови, обурившись:

– Тоді йди до Фредеріка! Він точно тобі допоможе, як-не-як, він же лікар.

Рей змінився в лиці і в мить заперечив:

– Ні! Тільки не він! Я швидше піду до гадюк Саманти, вони й то краще мене зрозуміють!

Кейсі самовдоволено посміхнулася і зручніше влаштовуючись за обіднім столом, вимовила:

– Тоді наш сеанс розпочинається. Рей, знаєш, я давно підозрюю, що ти маєш розлад особистості.

– Ви натякаєте, що я надто агресивний?

– Ох! Не прийми за образу, Рею! – заметушилася Кейсі. – Я лише хотіла сказати…

– Ви маєте рацію.

Вони обоє замовкли. Кейсі втішило те, що він хоча б не заперечує очевидне, хоч і видно, що йому неприємно це усвідомлювати. Вона промовила:

– Ти занадто імпульсивний у діях і словах, та не здатний керувати негативними емоціями та почуттями. Також, у тебе не стабільний настрій… Тобі важко взяти контроль над гнівом і ти просто його виплескуєш на когось. Але я впевнена, краще тобі від цього не стає і гадаю, ти не бажаєш більше піддаватися емоціям.

– Це так… але я нічого не можу з собою вдіяти…

– Якби ти більше спілкувався зі мною і прислухався з самого початку до моїх порад, а не ігнорував проблеми, я б тобі допомогла. Рей, спробуй знайти спосіб контролювати свої емоції.

Той насупився, вигукнувши:

– Але мене багато що дратує! Критика, косі погляди, чужа думка, поведінка! До того ж… мене знову почали переслідувати кошмари… я мало сплю. Від сили 3 години.

– Намагайся вгамувати гнів. Дихай рівномірно, – порадила Кейсі. – Пий перед сном заспокійливий чай, що допоможе очистити думки і вгамувати тривогу з напругою. Якщо потрібно, то я знайду трави для такого чаю. Подумай перед сном про щось хороше, або про те, скільки шкоди ти завдаси людині, якщо зірвешся на неї зараз.

– Ух… Я вас зрозумів. Я буду намагатися. Правда.

– Ну а ще мені здається, що в тебе до Мейлі виник – синдром Аделі. – раптом заявила помічниця, від чого інший розгубився.

– Це ще що таке?.. Я, що, хворий ним? – його розсмішив власний жарт. – Хах.

– Синдром Аделі, Рей, – з серйозним обличчям пояснила та. – Це… прив’язаність до своєї другої половинки. Я б навіть наважилася сказати — залежність, схожа на наркотичну. – побачивши, як той здивувався, місіс Міллер зітхнула:

– Ти настільки загнав себе в депресію через поганий досвід у минулих відносинах, що почуваєшся покинутим, непотрібним і спустошеним. Тому, коли поруч появилася людина, яка потягнулася до тебе, ти, спершу, його відштовхував не бажаючи і думати про близькі стосунки, а коли зрозумів, що зможеш заповнити ним свою порожнечу всередині, – прив’язався настільки, що вліз у його життя безповоротно і наробив діл. Ти взяв контроль, не побоюючись тим, що існує межа між вами. Твоя хвороблива пристрасть і потяг до нього — неправильно. Мейлі охопив страх від твоїх раптових змін. – вона з хвилину або більше, спостерігала як Рей, занурившись у свої думки, і повісивши голову, шкрябає нігтем ніготь на пальцях.

Після тривалої тиші, місіс Міллер дала ще одну пораду:

– Спробуй проявити до Мейлі не різкі, залежні емоції, а вселяти довіру до себе м’яко і поетапно, нікуди не поспішаючи. Ти повинен ставитися до нього ніжніше.

– Ніжніше?.. Як до дівчини чи що?

– Ні… Чому ти відразу рівняєш його до дівчини?

– А як мені ще з ним поводитись? Я ж тільки з дівчатами і зустрічаюсь.

– Не поводься з ним як з подружкою, чуєш!?

– Агх, в стосунках і правда мусить бути це “повинен?” Чому я не можу поводитись так, як хочу?

– Тому що ти контролюєш його, но не свої емоції. – почала нарікання Кейсі. Нахмурившись мов хмара перед бурею, та вказала на нього пальцем:

– Цим ти нічого не досягнеш. Зроби його нарешті кимось. Почни піклуватися про нього. Не кривди, а оберігай. І бійся самого себе.

Рей задумався над її словами мовчки дивлячись в підлогу, а тоді, піднявши, подивився на очі Кейсі які промовляли: “Відкрийся. Ти це зможеш.”

– Я зроблю, як ви кажите. Я намагатимусь змінити своє ставлення до нього.

– Ах! – вона в мить вскочила до іншого. – Це мій хлопчик! Так тримати! – жінка прочистила горло тихо кашлянувши, після чого змінила тему, нагадавши тому:

– Що ж, ти просив, щоб я допомогла тобі розібратися в почуттях до Мейлі, тому, мабуть, почнемо. Рею, я попрошу тебе дещо уявити і відповідати мені чітко, не тримаючи нічого в собі, добре?

Рей коротко кивнув їй.

Місіс Міллер, уважно спостерігаючи за ним, запитала:

– Можеш уявити, що ви з Мейлі разом гуляєте містом? Смакуєте їжу в ресторані чи просто проводите весело час?

– Так.

– Добре. Тепер уяви, що він гуляє, їсть і веселиться з кимось іншим. – вона зосередилася на його реакції.

Обличчя Рея миттєво спохмурніло. Він схрестив руки і пирхнув:

– Хмф, та хай гуляє з ким хоче.

– Рею…

– Що?

– Я ж бачу, що ти незадоволений. Кажи правду.

– Мені все одно.

– Рею!

– Гаразд! Я був би проти! Тому що мені не подобається, коли він проводить час не зі мною!

Кейсі посміхнулася і продовжила:

– Добре. Тепер буде складніше. Я прошу тебе відповідати правдиво і щиро.

Той пробурчав:

– Начебто я з вами не щирий.

– Звичайно ж, ні. – в раз відповіла та і бачачи, що він починає сердитись, заговорила:

– Гаразд, гаразд, давай продовжимо.

Парубок стримав свій гнів і тоді місіс Міллер вимовила лише одне слово від якого він повністю заціпенів.

– Поцілунок.

– Що?..

– Ти можеш уявити, як цілуєш його?

Рей розгубився і відповів, але не одразу:

– Н-не думаю…

– Тоді уяви, що його поцілує хтось інший.

– Навіщо мені це уявляти!?

– Просто уяви.

Побачивши, як той скривив обличчя, вона додала:

– Уяви, що ви більше не живете під одним дахом. Не розмовляєте, не обідаєте разом, не тренуєтеся. Його погляд тепер націлений на іншу людину. Він зізнається йому, посміхається йому. Обіймає. Вони живуть разом і одного разу цілуються.

– Досить!! – Рей у гніві підкочив зі стільця і ​​змахнув рукою. – Припиніть це казати! Він не піде від мене!

– Чому ти так певен, Рею? Він не давав тобі ніяких обіцянок і може зустрічатися з будь-ким. Хіба ти не можеш уявити його з іншою людиною?

– Ні! Досить запитань… я, я втомився. Ідіть.

Місіс Міллер, розглядаючи його роздратований і схвильований вигляд, була дуже задоволена собою. Вона мовчки підвелася зі стільця і ​​попрямувала до дверей. Але, перш ніж піти, сказала через плече:

– Подумай, чи готовий ти відпустити його тепер, після того, як нарешті знайшов. Як на мене, якщо ти не триматимешся за нього, то незабаром його заберуть у тебе з-під носа.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Усі наступні дні пройшли у підготовці до нового виступу. Мейлі віддалився від Рея і став більше приділяти уваги Саманті з Ніколь. Завдяки цьому йому вдалося трохи зблизити їх. Він нарешті зрозумів, яким чином це треба було зробити: він сам був цим козирем у рукаві. Обидві дівчини товаришували з ним, а значить – це можна було використовувати, щоб вони знаходилися постійно в одній компанії і таким чином зближалися та більше спілкувалися між собою.

– Сьогодні такі смачні млинці! – уплітаючи за обидві щоки, пробелькотіла Ніколь.

– Якби ще замість чаю було капучино, тоді взагалі райська насолода. – усміхнулася їй Саманта.

– О! Пішли запитаємо, чи має місіс Озборн якусь каву! Гномику, будеш капучино?

– Добре. – кивнув той.

Артистки піднялися з-за столу і попрямували до жіночки у віконці.

– Вероніка! – покликала ту, Ніколь. – У вас є капучино?

– Ох, є, але лишилося тільки дві кружечки, дівчатка. – куховарка простягла їм два маленькі кухлі капучино.

Ті переглянулись. Ніколь взяла їх і звернулася до Саманти:

– Пропоную так: ми вип’ємо з Мейлі дві кружки, а ти наступного разу.

– Що? Ти не вважаєш це не чесним!? – обурилася дівчина. – Ідея з капучино – була моя! Може це тобі наступного разу по пити!?

– Чого розкричалася? У тебе вдома, по-любому, є свій капучино, у нас з Мейлі – немає. – зауважила Ніколь. – Ти можеш хоч раз поступитися іншим?

– Дівчата… ви обидві можете взяти собі капучино, – намагаючись згладити обстановку, відповів десь за ними, Мейлі. – Я вже напився чаю.

– Хмф! У мене є ідея ще краща! – Саманта підійшла і схопила його за лікоть, потягнувши до себе так, що той мало не впав зі стільця. – Ми з Мейлі йдемо до мене пити каву. А така жаднюга, як ти, може пити своє капучино на одинці!

– Стоп, що!? – Ніколь поставила на перший-ліпший стіл чашки, і потяглася до іншої руки друга, міцно вхопивши того. – Ні, зайка, це я забираю його до свого трейлера пити разом цей капучино!

“Що ж… напевно, здружити їх, завдяки дружбі зі мною було не найкращою ідеєю…” – подумав Мейлі, знову відчуваючи себе канатом для перетягування. Подруги, не припиняючи, сперечалися одна з одною на всю їдальню. Нарешті Мейлі не витримав і вигукнув:

– Давайте зробимо так! Ми з Ніколь підемо до тебе в гості на каву. Добре, Саманта?

– Га?!! Чому я маю запрошувати її до себе!? – в мить обурилася та.

– Будь ласка, тільки заради мене. – з щенячими очима попросив її Мейлі. Він уже наперед знав, що Саманта не зможе йому відмовити.

– Ох, гаразд. Але тільки тому, що ти просиш. – та попрямувала до виходу з намету. Слідом за нею попрямував і він з Ніколь.

Сонце сьогодні гріло як ніколи раніше. Мейлі підставив обличчя під його тепле проміння, як раптом, відчув на собі уважний погляд. Він обвів очима округу, та помітив перед їдальнею, під великим деревом хлопця. З його губ стирчала паличка, здається… чупа-чупса. Мейлі помітив, що той дивиться виключно на нього. Від цього погляду, що так і пожирав душу, йому стало не по собі. Він відчув себе кроликом, що потрапив під пильний погляд голодного вовка. Він поспішно відвів очі.

– Мейлі, ти йдеш? – звернулася до нього Ніколь, що стояла попереду.

– Я вас наздожену… – посміхнувшись, він махнув їм рукою. – Ідіть поки що без мене. Я швиденько!

Дівчина знизала плечима і пішла слідом за Самантою до її намету.
Мейлі зітхнув і повільно підійшов до Рея.

– Що ви тут робите? – усміхнувшись, він сів поруч, спираючись спиною об кору дерева.

– Мені здавалося, ти мене уникаєш.

– Я? Що ви. Просто захотілося більше часу проводити у компанії дівчат.

Але його погляд говорив протилежне: “Звичайно я тебе уникаю, і ти чудово знаєш чому.”

– Бачу, ти добре проводиш із ними час.

Цей сарказм був добре знайомий Мейлі. Він зрозумів, що після подібних слів той почне або обурюватися на рахунок того, чому це він, раптом, почав дружити з цими курками, або гніватися і кричати. Але, на його подив, нічого з цього не сталося. Після своїх слів, Рей заплющив очі і спокійно сидів, відпочиваючи в тіні дерева.
Мейлі ж гадав: відповісти йому чи краще просто промовчати, як той, неочікувано, заявив:

– Краще тобі не дружити із Самантою. Її захоплення воістину дивні. Боюся, щоб вона тобі не нашкодила.

Мейлі пропустив між вух його попередження, подумавши, що той просто намагається змусити його з нею не дружити. Він підвівся на ноги і попрямував геть, кинувши наостанок:

– Приємного вам відпочинку.

– Мені знову сняться кошмари.

Мейлі зупинився.

– Я не зізнавався… но, відколи ти став жити зі мною, погані сни покинули мене.

Інший кисло посміхнувся, не обертаючись до нього.

“Не ведися, він просто шукає до себе уваги”.

– Мені треба йти на каву до Саманти.

– Ти ж не любиш міцне і гірке. – Рей підвівся, обійшов і став перед ним, з усмішкою дивлячись як партнер опускає очі. Потім, вийняв з рота чупа-чупс і попросив:

– Відкрий рот і скажи “а-а-а”.

– Що? Навіщо?

– Побачиш. Ну ж бо, повторюй за мною. – Рей роззявив рота. – А-а-а.

– Ось так? А-а-а. – він повторив за ним, а вже за секунду розгублено округлив очі, коли інший запихнув йому свій чупа-чупс.

– Саме так. – з усмішкою відповів хлопець. Нахилившись, він прикрив юнаку рота, і став переплітати між пальцями кінчики його волосся.

Мейлі спантеличено закліпав віями. Його щоки зарум’янилися, як тут, перед його очима появився листочок, який Рей витяг з сплутаного волосся. Мейлі зніяковіло опустив очі і, вийнявши з рота чупа-чупс, віддав його тому, після чого мовчки втік до намету Саманти. Рей з усмішкою поклав льодяник назад до рота, дивлячись у слід втікачу.

“Спокійно… спокійно! Він лише хотів посміятися над твоєю реакцією – не більше! Забудь про це! Просто забудь!” – подумки заспокоював він себе, але серце продовжувало битися, як уперше, коли він глянув у його очі.

– Мейлі? Що з тобою? Тобі жарко? – Саманта стурбувалася, коли побачила його у вході. – Ти весь червоний.

– Все гаразд… можна мені замість кави просто води? – з задишкою попросив він, проходячи всередину.

– Звичайно. – Саманта відійшла в іншу частину намету, звідки в потрясінні вибігла блондинка.

– Гномику, гномику! Ти це бачив!? – Ніколь схопила його за руки ведучи за собою в кімнату Саманти. – У неї є орхідеї! І її кімната не чорна! Не чорна! Уявляєш!?

– Так, знаю… і що тут такого? – здивувався він.

– Ти не розумієш!? – та взяла першу орхідею, що попалася в очі, і ткнула йому нею в обличчя. – Ця відьма любить квіти та білі тони! Я думала, вона тільки чорний любить!

– Не тільки чорний, – незворушно відповіла брюнетка, що ввійшла до них, простягаючи другу склянку води. – Ще мені подобається бордовий, фіолетовий та синій.

– Ні, ні. А як же інші кольори? – Ніколь поставила горщик з орхідеєю на місце і попрямувала відкривати шафу дівчини, але сильно здивувалася, побачивши, що вона була забита зовсім не одягом, а купою горщиків з квітами.

Мейлі підійшов і з цікавістю глянув за спину подруги.

“Ого, виявляється, не тільки Кейсі захоплюється доглядом за рослинами…”

Ніколь у німому шоці взяла в руки великий горщик з маленькими рожевими квіточками, що нагадували дзвіночки і вигукнула:

– Вай, як це мило!

– Гей! Чому ти лізеш до чужих речей!? – Саманта підбігла до неї і, вихопивши з рук горщик, поклала назад.

– Ось чому в тебе завжди якісь секрети!? – обурилася Ніколь. – Чому, коли ми були подругами, ти не розповідала мені, що любиш кві..!? – дівчина несподівано замовкла і розчервонілась, коли до неї впритул підійшла Саманта і зосереджено зазирнула в очі.

– Хм, зіниці не розширилися, – вона взяла іншу за руку. – І висипу немає. Ти ж не чіпала її листя?

– Її… Листя? – з непорозумінням повторила Ніколь.

Саманта з глузуванням запитала:

– Невже ти ніколи не бачила Беладонни?

Інша приголомшено розширила очі:

– Це була… Беладонна!?

– Ага, – незворушно кивнула та, повертаючи голову до хлопчини, який схилився щоб понюхати квіти схожі на лілії, тільки червоні. – Раджу тобі цього не робити. Якщо не хочеш потім ходити із запаленням шкіри.

Мейлі миттю відсахнувся, повертаючи голову до Саманти. Та вказала на один із горщиків з невеликим кущиком квітів, відповівши:

– Ці милі рожеві квіточки звуться Олеандром, – вона повернула голову до Ніколь. – Незважаючи на свою красу – це дуже отруйна рослина. Отруйне у ньому все: квітка, корінь, сік, листя. Він викликає серйозні проблеми у діяльності серця, погіршення в нервовій системі, діарею, рвоту та мігрень.

Ніколь, дивлячись на невинні квіточки Олеандра, скривила обличчя. Тим часом Саманта продовжила:

– Цей квітучий кактус із білими квітами називається Трихоцереус. Так само, як і Олеандр, він повністю отруйний. О, а це моя улюблена Брунфельсія, – Саманта взяла горщик з маленькими фіолетовими квіточками, що спадали донизу і з посмішкою показала їх Мейлі, урочисто повідомляючи:

– Вона викликає зупинку дихання. Правда, дух захоплює?

Мейлі нервово всміхнувся їй, про всяк випадок тримаючи дистанцію між ними, і тихо промовив:

– Т-так… дуже… захоплююче…

Саманта поставила рослину до інших, і задумливо промовила:

– Хм, а від торкання до листя Клівії є загроза смерті. Ну, у кращому випадку можна знепритомніти. О! А ось про “Дурман” ви точно повинні були чути! – вона вказала на білі квіти і почала загинати пальці:

– Параліч, затруднення дихання, галюцинації, рвота, кома, смерть. Хм, а ви знали, що навіть гранат отруйний? Крім його плодів, звичайно. Ніколь, хочеш, подарую тобі Беладонну? Здається, вона тобі дуже сподобалася. Якщо не їстимеш її ягоди, то цілком можеш…

– Йди до біса! – вигукнула Ніколь, закриваючи її шафу з отруйними рослинами.

– Агов, я ще не розповіла про властивості отруйного плюща! – почала обурюватися Саманта, але інша вже побігла мити руки, на бігу вигукнувши Мейлі:

– Мені дуже шкода, що ти з нею товаришуєш!

Юнак кисло посміхнувся і хотів уже почухати щоку, але вчасно відсмикнув руку від обличчя, згадавши, що торкався одного з горщиків.

“Небезпечне у неї хобі, але дуже захоплююче.”

Як тільки Ніколь повернулася, то обійшла стороною велику темну шафу і з побоюванням відкрила наступну: білу. Варто було їй побачити купу брендового одягу як вона відразу ж з полегшенням зітхнула, і охнула:

– Вау!

Саманта зробила кілька кроків, щоб закрити іншу шафу, але дівчина вже дістала звідти кілька вішалок з одягом і, приклавши до неї, почала оцінювати.

– Дивись, як тобі личить ця бежева сукня! – вона зачинила дверцятко шафи, щоб та могла глянути в дзеркало на ньому. – А це! О, чи це! Ох, у тебе навіть є білі сорочки… чому ти з цього всього нічого не одягаєш?

Саманта відібрала у неї вішалки з сукнями і почала ховати все назад, але інша встигла вийняти ще дві вішалки і потягнути її за руку, приміряючи на ній ніжно рожеву сукню з бірюзово-блакитною накидкою.

– Божечко. Подивися, яка ти гарна, Саманта! Тільки глянь на себе! Тобі йде цей образ! – дивлячись на неї в дзеркало, з іскорками в очах, промовила Ніколь.

Саманта спрямувала погляд у дзеркало, на секунду її щоки порозовіли, але вона відразу ж опустила очі, відсторонюючи від себе одяг.

– Я схожа на пугало. – ховаючи все назад у шафу, надулася вона.

– Зовсім ні! – Ніколь розвернула її до себе обличчям і взяла за руки. – Ти дуже красива. Тебе не впізнати було.

Та зніяковіло відступила назад, звільняючи свої руки.

– Чому ти не хочеш нічого з цього носити? – запитала Ніколь.

– Тому що…

– Чому, “тому що?”

– Не скажу!

– Скажеш!

– Ні!

– Зізнавайся!

– Тому що ці речі для тебе, Ніколь!

Та заціпеніла, дивлячись на неї:

– Для мене? Але ж…

– Я купила цей одяг за день до нашої сварки! – сердито випалила Саманта. – Я хотіла наперед купити тобі подарунок на день народження! Ясно!? Але ми посварилися, і я… просто забула про цю купу одягу.

Ніколь не знала, що на це відповісти. Але було видно, що вона була зворушена.

– А через що ви посварилися? – ненароком запитав їх Мейлі.

Саманта пирхнула, поправивши його:

– Не через що, а через кого.

Обличчя Ніколь стало таким, ніби вона через силу з’їла половину лимона.

– Ми посварилися, бо я знайшла серед речей Ніколь свою золоту каблучку.

– Що? – юнак здивовано глянув на іншу.

– Я не крала ту каблучку! – крикнула Ніколь. – І ніколи не мала наміру цього робити!

– Тоді яким чином та появилася у тебе в рюкзачку!?

– Та не знаю я! Але я не крала! Не крала! Чому ти не хочеш мені вірити? Як тоді, так і зараз!

– Тому що я вірю лише в те, що бачу. І бачила я її в тебе! І лише тобі я її показувала!

– Я цього не робила!

– А хто тоді, Ніколь?

Настала пауза. Ніколь, згадуючи щось, відповіла:

– Рей. Коли ми з тобою сварилися через каблучку, я бачила як він стояв і либився! Ти могла десь залишити колечко і він просто-напросто його мені підкинув!

– Ніколь, що ти несеш? – невдоволено скривилася Саманта. – Навіщо йому красти це чортове колечко!?

– Щоб розсварити нас! – вигукнула та.

Мейлі задумався, затім, підійшов до них і взяв за руки:

– Все добре. Не сваріться. Ходімо зі мною, ми розпитаємо його самі.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Так. Це я зробив.

– Що!!? – в унісон викрикнули дівчата.

Рей лише усміхнувся їм і з байдужістю знизав плечима:

– І що мені за це буде?

– Я зараз тобі покажу, що тобі буде… – Ніколь схопила відпочиваючого на своєму ліжку хлопця, і потягла за футболку, змушуючи підвестися.

Від такого швидкого зізнання Мейлі і сам був шокований, але несподівана грубість подруги не дала йому надовго залишатися осторонь:

– Ніколь, заспокійся! Він же зізнався!

– Мені замало його клятого зізнання! Я хочу, щоб цей пес був покараний за те, що зробив з мене злодійку!

– А мені цікаво, чому ти вирішив на це піти. – запитала у нього Саманта.

Рей безпристрасно відповів:

– Мене нудило від вашої дружби: постійного щебетання та походеньок по магазинах. Ви мене тоді сильно дратували… ось я і вирішив розірвати вашу дружбу і підкласти каблучку у рюкзак Ніколь.

– Ах ти… – та, стиснула його футболку, злісно дивлячись у очі.

– Дай вгадаю, тебе мучила заздрість через те, що в мене була подруга, а в тебе нікого не було, так? – запитала Саманта.

Рей схилив голову на бік і зі злорадною посмішкою відповів:

– Може і так.

Мейлі здивувався. Хлопець зробив підлий вчинок по відношенню до своєї двоюрідної сестри та її найкращої подруги. Як би Мейлі комусь не заздрив, він не став би робити комусь на зло в такий спосіб. У пам’яті з’явилося засмучене обличчя Ванесси, від чого він знову відчув себе винним.

Рей кинув на нього уважний погляд і сказав:

– Але тепер у мене є ти, Мейлі.

– Що? – відходячи від роздумів, він глянув на парубка.

– З тобою я теж познав, що таке дружба та комфортне життя.

Дівчата, як змовившись, подивилися на свого друга. Мейлі в розгубленості застиг очима на усміхненому Рею, і не розумів, жартує він зараз над ним чи… йому й справді було приємно раніше дружити з ним?..

– Як його покараємо? – раптом запитала Ніколь.

– Поки не знаю, – мовила Саманта. – Може, розповімо про цей випадок усім і віддамо його в руки мого батька?

– Ні, я добре знаю, що за це йому нічого не буде. – заперечила Ніколь.

– Тоді, що ти пропонуєш?

Ніколь притягла хлопця до себе за комірець, і з усмішкою дивлячись в холодні очі, наказала:

– Роздягайся і пройдися територією цирка абсолютно голим. Подивимося, як на таку безсоромність відреагують інші.

– Що!?…ні! – Мейлі вліз між ними, відчеплюючи її руку від іншого. – Ніколь! Ти з глузду з’їхала!? Я розумію, що ти зараз злишся, але це вже занадто!

– А я не проти.

Всі як один, повернули голови до Рея.

– Що!? У вас із головою все в порядку!? – огризнувся Мейлі. – Ви думаєте, перш ніж кажете!?

– А що? – Рей нахабно посміхнувся йому в обличчя. – Переживаєш, щоб окрім тебе більше ніхто не побачив мою цінність?

Мейлі почервонів, чи то від гніву, чи то від сорому, а може від усього одразу. Він з пів хвилини вперто дивився тому в очі, після чого твердо промовив:

– Ви не роздягатиметеся. Адже цим ви осоромите не лише себе, а й свого партнера, а ви, – розвернувшись до дівчат, кинув він. – Придумайте інше покарання і більш розумне.

Ті виглядали вкрай незадоволеними розірваним планом помсти, але Мейлі мало це хвилювало. Бо, як би той не провинився, він не дозволить йому настільки ганьбитися перед усіма.

– Добре. Тоді ми з моєю подругою обговоримо це наодинці і коли вирішимо, повідомимо вас. – Ніколь взяла під руку дівчину. Саманта виглядала враженою і водночас щасливою.

Мейлі посміхнувся їм і м’яко кивнув, після чого дівчата пішли з трейлера.
Відчуваючи на спині пильний погляд, Мейлі несподівано запитав:

– Ви тоді й справді були настільки самотні?

(мається на увазі розмову Рея про те, що він заздрив дружбі інших. Мейлі подумав, що той заздрив, тому що був самотнім).

Рей, замість відповіді, повалився на своє ліжко. Коли Мейлі обернувся, той поплескав рукою поряд із собою.

Неохоче, но він сів на краю ліжка, тоді парубок потягнув його за руку, змусивши лягти поруч із ним. Мейлі сердито глянув на нього і хотів підвестися й піти, але передумав, коли зустрівся з ним очима.

Рей задумливо дивився на нього, після чого спитав:

– Вона згасла?

– Про що ви?

– Твоя любов до мене.

– Я перший поставив запитання, – він непохитно дивився йому у вічі. – Так відповідайте.

Рей з усмішкою підсунувся до нього ближче і коротко відповів:

– Так.

– Але чому? У вас же потім з’явилася Беатріс. Хіба з нею вам було самотньо?

Рей з важким зітханням перекинувся на спину і, заплющивши очі, чесно відповів:

– Тільки з тобою я відчув себе живим.

Мейлі мовчав. Тоді, Рей попросив:

– Тепер ти дай мені відповідь на запитання.

Він опустив очі, але Рей підняв його обличчя за підборіддя, вимагаючи:

– Не ховай очі. Відповідай.

Мейлі підібгав губи і кілька секунд збентежено дивився на того, після чого відповів:

– Не знаю.

Рей був незадоволений такою відповіддю:

– Тобто? Це означає, що ти більше нічого не відчуваєш до мене?

– Питання закінченні. – Мейлі сів, але його потягли за зап’ястя.

– Я мушу це знати! Адже, на мою думку, здається, що так і є!

– Навіщо вам це знати!? – Мейлі з силою струснув його руку. – Що зміниться, якщо я скажу “так або ні!?” Ви ж мене не любите! Вже забули, що ви тоді мені відповіли? – він притис руку до грудей, з болем виговорюючись:

– Ви тоді розтоптали мене цими словами! Ви намагалися задушити мене! Ви хотіли поексперементувати наді мною, та загнали і лишили у лісі! А я по-справжньому вірив… що ви коли-небудь зможете полюбити мене. – Мейлі проковтнув пекучий комок образи і підтис губи, щоб не заплакати, але одна сльозинка, таки, скотилася по його щоці:

– Вперше я відчув як це нестерпно – когось любити. Я не хотів вас більше бачити, але знову дав вам шанс… і досі звинувачую себе в цьому.

Рей опустив очі і тихо заблагав:

– Мейлі… не залишай мене. Не йди до іншого партнера. Я обіцяю, що-…

– Ні! – раптово випалив він, зі злості зіскочивши на підлогу. – Не хочу нічого чути! Ви не вмієте стримувати обіцянки! Так і не давайте мені їх!

Хлопець простягнув до того руку, але відразу ж опустив її. Грюкнули дверима. Мейлі втік надвір.

Рей у гніві зціпив зуби і жбурнув подушку в стіну.

– Дідько! Прокляття! Чому я не впізнав тебе раніше? Чому ти несподівано з’явився через стільки років!!?

Вперше його охопили настільки сильні докори совісті.
Раптом він дещо зрозумів, від чого на нього накинулась ненависть до самого себе – він усвідомлено зробив боляче найдорожчій йому людині, яка до останнього довіряла і вірила в його доброту.

▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️

Після прогулянки Мейлі повернувся до домівки на колесах, а там… Одразу як увійшов, він поглянув вправо, – на кухонний куточок, біля якого стояв Рей. Молодик непорушно, з відсутнім поглядом у засмучених очах, тупився на предмет у руці… Коли погляд опустився на кухонний, маленький довгий ніж, – серце Мейлі у мить стислося. Затримавши дихання, він ринувся на хлопця, та вдаривши по долоні, вибив тому ніж. Під скажений ритм серця, і колючу грудку у горлі, юнак викрикнув:

– Рей!! Не роби цього! Не роби, благаю! – він скрутив футболку у кулаки, настільки, що у іншого оголився живіт. Сльози виступили на очах. Мейлі розкрив рота аби знову накричати на нього, але тут… Помітив маленьке зелене яблучко у лівій руці Рей.

Дотик руки на загривку змусив знову поглянути на парубка, який… Посміхався йому, але аж ніяк не радісно.

– Ти… – Рей простягнув тому наполовину очищене яблуко. – …здається, хотів спробувати одненьке, коли яблуня дозріє. Але поки вона квітне, я подумав, що куплю нам тепличних.

Мейлі не знав що й сказати. Уткнувшись тому в груди, він заплакав.
Рей не став розпитувати, чому він так раптово увірвався і накинувся вибити йому ножа. Чому кричав. Чому плаче. Він все розумів. Обійнявши, Рей лиш тихо гладив по голові.
На запястку руки, що стискала яблуко, і в той самий час пригортала до обійм тендітне тіло, – виднілися криві, хаотичні шрами від порізів, проте не свіжі. Забуті. Недоторкані.