Частина 4

Повернутись у тихий маєток Поттерів було добре. Варто було Ремусові ступити надвір, як він відчув знайоме тепло дома. Чи це було тепло обіймів пані Поттер та Помфрі? Відразу після в Ремуса врізалася Лілі, змахнувши пишним рудим волоссям перед очима. Тільки зараз він зрозумів, як сумував за цим. Сумував по дому та сім’ї.

 

Пан Поттер вирішив одразу не навантажувати Ремуса роботою, дав час трохи відпочити від столичного життя та набратись сили. Ремус наполягав, що готовий приступити вже зараз, але Поттер тільки весело хитав головою і посміхався: «Ще встигнеш напрацюватись, синку».

 

Тому Ремусу довелося знайти собі заняття, щоб відволіктися. Він допомагав у стайні, у саду чи на кухні. У проміжках між справами сидів у бібліотеці за книгами, проводив час із Джеймсом, Лілі та Пітером.

 

Лілі швидко помітила, що з Ремусом щось не так. Щось змінилося в ньому, ледь вловиме, майже непомітне. Запитала, чи не тому, що Ремус так і не розповів ні Джеймсу, ні його батькові, що хоче пов’язати своє життя з архітектурою. Той знизав плечима і кивнув головою. Це була правда, просто не найбільша її частина.

 

Зітхнувши, Лілі лише докірливо подивилася на нього, але нічого не сказала. Мабуть, їй набридло стукати в голову Ремуса.

 

Ремус, як і раніше, малював. Свої сміливі мрії про те, щоб стати архітектором, він змусив себе забути. Вони більше не мали значення, адже їм не судилося збутися. Тепер він малював для себе, бо це допомагало відволіктися. Його записник поповнювався і поповнювався і незабаром закінчився. Довелося завести новий. У старий він намагався не заглядати, щоб ненароком не потрапити на сторінки, де було зображено його очі. Він не потребував зайвих нагадувань.

 

Минуло вже кілька тижнів, але тяжкість у серці Ремуса нікуди не поділася. Він усіма силами намагався не думати про Сіріуса, але в нього просто не виходило. Ледве Ремус пізно вечорами вирушав спати, як у думках виникало розпатлане смоляне волосся, зухвала усмішка і найкрасивіші очі кольору осінньої бурі. Ці образи на внутрішній стороні повік стали настільки звичними, що з кожним разом серце стискалося все менше і менше, на що він вже не звертав уваги.

 

Його життя тривало у відносному спокої до одного ранку. Під час сніданку Джеймсу принесли листа. Він відкрив і швидко переглянув вміст. На його обличчі розквітла посмішка. З урочистим виглядом він підняв очі, обвів поглядом батьків і Ремуса і сказав:

 

— Завтра до нас прибуде гість. Мій давній друг Сіріус Блек!

 

—  Сіріус? Той, з яким ти дружив у гімназії? — підняла брови пані Поттер.

 

— Так, матінко. Він самий, — кивнув Джеймс. — У Києві я дізнався, що він повернувся із Франції. От і вирішив написати йому, відправив запрошення погостювати в нас. І він із радістю погодився побути у нас тиждень!

 

Для Ремуса це стало несподіванкою. Він чудово знав, що Джеймс планував запросити Блека, але все ж таки сподівався, що цього не станеться. Тепер же він квапливо розмірковував, що йому робити і як поводитись, коли прибуде Сіріус. Чи вдасться уникати його весь тиждень? Маєток Поттерів був великим, але навряд чи Джеймс не дістанеться до нього, куди б він не втік — у комору, в сад чи біля озера.

 

Що подумає Сіріус, коли Джеймс представить йому Ремуса? Як поведеться? Вдасть, що вони не знайомі? Скаже, що він радий зустрічі та люб’язно посміхнеться? Все-таки Сиріусу з легкістю дається акторська майстерність. Ремус, мабуть, хотів би саме такого результату. Він старанно прагнув позбутися дурних надій, тому, тільки-но почувши новину від Джеймса, відразу ж почав налаштовувати себе на те, що з Сіріусом вони почнуть знайомство «з чистого аркуша». Це буде натягнуто, формально, дуже ніяково і до божевільного дивно.

 

На відміну від Ремуса для інших такий швидкий приїзд Сіріуса виявився сюрпризом. Тому пані Поттер негайно наказала готувати гостю кімнату та влаштувала у будинку генеральне прибирання. На кухні теж заметушилися: почали готувати всілякі страви до завтрашнього обіду.

 

За одну годину перебування у дворі Ремус почув безліч перешіптувань служниць і селянок. Усі обговорювали нового гостя Поттерів.

 

— Сіріус Блек ще не приїхав, а довкола нього вже розходяться плітки, — закотив очі Джеймс.

 

День пройшов у метушні та приготуванні. Увечері Ремус без сил ліг у своє ліжко, з нервовим передчуттям чекаючи завтрашнього дня.

 

Вранці Ремус зайнявся своєю повсякденною рутиною. Переконавшись, що ні в саду, ні на кухні нарешті нікому з Поттерів не потрібна його допомога, він подався до бібліотеки. Зайняв своє улюблене місце у кутку біля відчиненого вікна. Легкий вітерець обдував обличчя і колихав кучері, що падали на чоло. Із захопленням Ремус поринув у англійський роман. Через деякий час він почув шум. Вікно виходило на фасад будинку та відкривало погляд на ворота та переднє подвір’я. У маєток в’їхала карета. Та сама карета, що одного разу відвезла Ремуса до Сіріуса.

 

Коні голосно заржали і зупинилися перед будинком, де вже стояв Джеймс. З карети вийшов Сіріус.

 

Ремус похвалив себе за те, що від вигляду Сіріуса лише почастішало подих, а серце пропустило глухий удар. Навіть ніякого потемніння в очах та втрати пульсу.

 

Звичайно ж, Сіріус виглядав чудово. Волосся майоріло на вітрі, костюм ідеально обрамляв фігуру, на губах сліпуча посмішка.

 

Боже, я сумував за тобою. Думка промайнула в голові Ремуса, і він поспішив її відкинути. Ні, такий настрій нічого доброго не принесе.

 

Сіріус і Джеймс міцно обійнялися. Ремус і не підозрював, що вони такі близькі. Їхні обійми справді виглядали, як зустріч старих друзів після довгої розлуки. Зі свого місця Ремус міг чути їхні голоси.

 

Він відкинувся назад, ховаючись за шторою, щоб ненароком не привернути увагу.

 

— Радий бачити тебе, друже! Сподіваюся, ти приїхав повним енергії та з гарним настроєм? – Джеймс закинув руку Сіріусу на плече і енергійно струснув його.

 

— Скоріше, з розбитим серцем, — Ремус помітив, як усмішка Сіріуса здригнулася. І в самого на душі заскребли кішки.

 

— Та що ти? Хто ця безсердечна дама, що посміла так вчинити з тобою?

 

— Ти все одно її не знаєш, —  Сіріус відмахнувся і знову начепив радісну посмішку. —  Краще нагодуй мене, Джеймсе. Я дуже голодний.

 

Зі сміхом вони попрямували до хати. А Ремус так і залишився на місці за столом у бібліотеці. Поттери, мабуть, чекають на Джеймса і Сіріуса у вітальні. Потім вони покажуть Сіріусу його спальню або навіть одразу вирушать до їдальні. Три кімнати, біля яких Ремус намагатиметься не з’являтися найближчим часом. Джеймса буде захоплено спілкуванням із Сіріусом, його батьки теж — про Ремуса вони й не згадають.

 

Ремус поклав закладку в книгу, взяв її і вирішив вийти в садок через другий поверх — а там і до озера недалеко. Може, йому пощастить, і хоч би сьогодні він не зустрінеться із Сіріусом.

 

Удача рідко була прихильна до Ремуса, він повинен був це знати. Як тільки він зачинив двері бібліотеки, перед ним з’явився дворецький Герман.

 

— Пане Поттер-молодший шукав вас, Ремусе. Він хоче, щоб ви приєдналися до нього, пана і пані Поттер, а також їхнього гостя за обідом. Через десять хвилин.

 

Отримавши від Ремуса кивок, дворецький пішов. Ремус мав лише десять хвилин, щоб підготуватися до зустрічі з новим гостем і взяти себе в руки, натягнути маску.

 

Зробивши глибокий вдих-видих, Ремус повільним кроком попрямував до їдальні. Коли він відчинив двері і ввійшов усередину, за столом вже сиділи сімейство Поттерів і, звичайно ж, Сіріус. Старші Поттери на його появу відреагували м’якими посмішками, а Джеймс простяг руку і вигукнув:

 

— Ремус! Дозволь мені представити тебе моєму гостю, Сіріусу Блеку. Сіріус, це Ремус Люпин, мій брат.

 

Зібравши все самовладання, яке в нього було, Ремус простягнув для привітання руку Сіріусу через стіл і, нарешті, наважився підняти погляд на його обличчя з тремтячою посмішкою.

 

Сіріус завмер, а його очі ковзали по обличчю Ремуса, ніби намагалися розвіяти міраж. Ремус спостерігав, як він трохи хмурить брови, а пазл у його голові складається в усвідомленні того, що відбувається. Здавалося, минула вічність, перш ніж Сіріус відповів на рукостискання з легкою посмішкою без натяку на радість.

 

Дотик його руки пронизав Ремуса. Йому відчайдушно захотілося, щоб вони опинилися вдвох посеред безлюдної пустелі, в лісі, на вершині гори — байдуже де, аби подалі від людських очей. Щоб притягнути ближче, закопатись у це м’яке волосся, відчути його запах, смак, відчути рух його тіла під своїми долонями.

 

Сіріус міцніше стиснув його руку і струсив їх зчепленими долонями.

 

— Приємно познайомитись, Ремусе. Джеймс дуже добре відгукувався про вас, — Сіріус нарешті відпустив його руку і сів за стіл, займаючи місце поряд із Джеймсом, навпроти Ремуса. Сірі очі зустрілися з янтарними.

 

— Я розповідав Сіріусу про те, що ти щойно закінчив школу секретарської справи у Києві. І закінчив блискуче! — радісно вимовив Джеймс.

 

— Ремус завжди мав талант до навчання, — пані Поттер м’яко торкнулася руки Ремуса і підбадьорливо посміхнулася йому.

 

— Так, бібліотека перетворилася на його другу спальню, — сказав пан Поттер.

 

— Це чудово. Вчення — наш провідник у житті, — Сіріус кивнув, його погляд так само був прикутий до Ремуса.

 

Залишок обіду пройшов за безглуздими розмовами. Ремус намагався дивитися куди завгодно, тільки не прямо перед собою, щоб не натрапити на сірі очі. Він намагався сміятися з жартів Джеймса, навіть якщо іноді вони виходили не такими вже й смішними. Намагався відповідати пану Поттеру, кивати і посміхатися пані Поттер.

 

Сіріус поводився легко і невимушено. Якби Ремус не помічав тіні печалі у його очах, то повірив би йому. Занадто гучний смішок, губи, які він нервово облизував і покусував, пальці, котрі весь час щось тримали і перебирали. Дрібні деталі, які будь-який інший не помітив чи не надав значення. Але Ремус помічав кожну з них.

 

Наприкінці обіду Сіріус подякував Поттерові за чудовий прийом та обід і попросив проводити його в гостьову спальню. Він утомився в дорозі і хотів би відпочити.

 

Тепер Ремус невідривно дивився на нього, намагаючись упіймати його погляд, але Сіріус проігнорував його і пішов за Джеймсом, лише кивнувши на прощання.

 

Це буде важкий тиждень.

 

***

 

Перед заходом сонця Ремус вирушив у сад, прихопивши з собою блокнот і олівець. Він відійшов у глибину і зайняв своє улюблене місце біля дерева на схилі. Тут стояла стара лава, яку Ремус колись сам сколотив зі старих дощок. Звідси відкривався чудовий краєвид на озеро та ліс. І найголовніше, тут ніколи нікого не було.

 

Ремус відкрив блокнот, озброївся олівцем і дав волю уяві. На папері почали з’являтися невеликі будинки з низькими огорожами, дерева, струмок. І за кілька хвилин уже був готовий малюнок села. Ремус так захопився своїм заняттям, що не одразу почув кроки. Нарешті, відчувши чиюсь присутність, він підняв голову, очікуючи побачити Лілі чи Пітера. Але не Сіріуса. Той стояв у халаті, накинутому поверх піжами, руки схрещені на грудях чи то від холоду, чи то від роздратування.

 

— Сіріус? Що ти тут робиш?

 

Він знизав плечима, підійшов ближче і сів поруч з Ремусом на лаву, від чого та небезпечно заскрипіла.

 

— Побачив у вікно, як ти йдеш у садок. Недовго думаючи, пішов слідом.

 

Сіріус не дивився на Ремуса, його задумливий погляд був прикутий до озера. Вони сиділи в повній тиші. Ремус нервово скреб край дерев’яної лави, не знаючи, що сказати, і теж спостерігав за брижами на водній гладі. За хвилину Сіріус знову заговорив.

 

— Знаєш, після того, як ти пішов того ранку, я відчував таке спустошення… Весь день ходив із натягнутою усмішкою, щоб ні Реґулус, ні батьки не ставили запитань. Наче моє серце не вирвали і не розтоптали. А вночі розплакався так, як ніколи раніше.

 

Ремус відчув хворобливий укол у грудях і часто заморгав, щоб і самому не спустити сльозу. Він не міг винести думки, що зробив так боляче Сіріусу.

 

— Наступного дня я прийшов до Академії, сподіваючись побачити тебе і поговорити. Але ж ти так і не з’явився. Я розлютився і вирішив більше не відвідувати заняття. Сім’я була дуже зла на мене. Потім я спробував написати тобі листа, але окрім жалюгідного благання зустрітися не зміг придумати нічого більш гідного, тож я спалив його. Довелося прийняти, що то кінець. Весь цей час я боязко переконував себе, що так буде краще і для тебе, і для мене. Прогнав усі думки про тебе кудись подалі і махнув у гості до старого друга. Думав, відволіктися. А тут ти. Ти посміявся з цього жарту долі? Я дуже.

 

Сіріус посміхнувся, але в його голосі Ремус не почув веселощів.

 

— Ти так чинив опір тому, щоб я зустрівся з твоїм поміщиком, а виявилося, ти належиш родині мого найкращого друга. І в мені спалахнула надія. Я прийняв це як знак і твердо вирішив, що тебе більше не відпущу. І я просто не розумію, Ремусе. Чого ти боїшся? У чому сумніваєшся? Чому ти думаєш, що попросити вільну це погане рішення?

 

Сіріус повернувся до нього, розглядаючи профіль Ремуса у вичікуванні. Той не підводив голови.

 

— На це є сотня причин. По-перше, я не можу підвести Поттерів.

 

— Господи, за всієї поваги до тебе, ти справді думаєш, що без твоїх блискучих талантів секретаря пан Поттер не впорається? — вигукнув Сіріус. — Чи потрібна їм твоя жертовність? Адже ти можеш досягти успіху, ставши архітектором. І зможеш відплатити Поттерам не своїми стражданнями, а матеріально.

 

— Не можна просто захотіти і стати кимось, — тихо промовив Ремус. — Я не маю ні грошей, ні освіти для цього. А якщо я стану вільним, то не буде ще й домівки. Я не маю жодного уявлення, чим мені заробляти на існування, не кажучи вже про навчання.

 

—  Я замовлю тобі кілька картин.

 

— Що? — Ремус незрозуміло глянув на Сіріуса. Той лише знизав плечима і взяв блокнот Ремуса, перегортаючи сторінки. За кілька аркушів він зупинився на одному малюнку озера.

 

— Ось я хочу собі таку картину. Тільки велику та у кольорі. За скільки б ти намалював таку?

 

— Сіріусе, я не живописець. Це лише начерк, а я ніколи не малював фарбами.

 

— Мені все одно. Я хочу отримати картину від тебе. Щось мені підказує, що від моєї пропозиції забезпечувати тебе після отримання вільної ти відмовишся. Але ти можеш виконати роботу, за яку я заплачу тобі. Я замовлю тобі хоч сотню картин — мені не має значення, наскільки добре ти їх намалюєш. Все одно у живописі я повний нуль.

 

У відповідь Ремус видав нервовий смішок.

 

—  Ти глузуєш з мене.

 

—  Гаразд. Не хочеш пейзажі, тоді намалюй мене, мій портрет. Не хочеш портрет — моя кузина нещодавно шукала того, хто розпише нову церкву у її селі. Хочеш збудувати будинок? У мене є порожня ділянка землі, на якій можна звести садибу. Це все будуть твої замовлення, за виконання яких ти отримаєш гроші. І зможеш знайти вчителя чи вступити до Академії. У мене є невеликий будинок трохи далі за Київ, не дуже далеко від маєтку моєї кузини Андромеди, яка теж розірвала зв’язки з сім’єю. Я збирався там жити після відмови від спадщини. Тож дім для тебе теж буде — в обмін на виконання якоїсь роботи, — Сіріус замовк, розглядаючи обличчя Ремуса. Той виглядав задумливо і дивився кудись у далечінь. — Це не жалість і не благодійність, Ремусе. Я хочу допомогти тобі та пропоную можливі варіанти, які ти можеш прийняти без уразливості своєї гордості. Будь ласка, подумай про це.

 

Сіріус відвернувся і відкинувся на стовбур дерева позаду. Ремус мовчав. Він перетравлював щойно почуте. Можливо, працювати у Сіріуса не така вже й погана ідея. Він зможе заробити грошей на навчання, стати на ноги, накопичити досвід. Але чи означає пропозиція Сіріуса, що він не хоче Ремуса? Це була дружня пропозиція допомогти, яка ні до чого не зобов’язує? Чи Сіріус чекав від Ремуса ще чогось?

 

Раптом він відчув дотик до своєї руки. Правий мізинець Сіріуса трохи торкнувся його лівого, але по тілу одразу пробігло сильне тремтіння.

 

— І, до твоєї відомості, я все ще кохаю тебе, — рівно сказав Сіріус. — І що б ти не вирішив — залишитися у Поттерів чи прийняти мою пропозицію — це не зміниться. Ще я сумую за тобою. Я знаю, що ми були  одне в одного так мало часу. Але ці кілька тижнів були найщасливішими в моєму житті. Ти зробив їх такими, Рем.

 

Ремус відповів не одразу.

 

— Для мене теж.

 

Сіріус незрозуміло глянув на нього.

 

— Ці тижні були найщасливішими у моєму житті. Завдяки тобі. І я теж сумую. І кохаю тебе, дуже сильно, — Ремус глянув у обличчя Сіріусу і зіткнувся з сірим пронизливим поглядом.

 

Потім нахилився і поцілував Сіріуса. Ніжно та солодко. Як і слід після розлуки.

 

Розірвавши поцілунок, Сіріус присунувся до Ремуса і опустив голову йому на плече. Ремус одразу обійняв Сіріуса і сильніше притис до себе. Отак, здавалося, просто. Вони знову в обіймах один одного, насолоджуються вечірньою, вже майже нічною тишею саду та озера.

 

Вперше з повернення до Поттерів в Ремусі спалахнула його мрія. Слова Сіріуса знову розпалили її. Розбита надія стати архітектором і займатися мистецтвом уламками збиралася заново. І зараз Ремус із новими силами був готовий боротися за своє майбутнє.

 

— Я поговорю завтра з Джеймсом. Про вільну, — порушив мовчання Ремус. — Хочу, щоб він першим дізнався про це. І я думаю, що хочу розповісти йому про нас. Він знає, що в мене були секрети від нього у Києві. Я більше не хочу таємниць між нами. Але не турбуйся: я не уточню, що мова про тебе.

 

Сіріус підвів голову, щоб подивитися на Ремуса. Поцілував його в щоку і посміхнувся.

 

— Давай розповімо йому. Я довіряю Джеймсу. Хоч ми й не спілкувалися кілька років, але він, як і раніше, мій найкращий друг.

 

— Добре.

 

Невдовзі через холод їм довелося повернутися до будинку. У темному коридорі вони поділили ще один поцілунок. Потім Сіріус якомога тихіше і непомітніше попрямував до своєї спальні. Ремус теж повернувся до себе і провалився у сон.

 

***

 

Наступного ранку Ремус прокинувся з тим самим впевненим наміром. Пошуки Джеймса не зайняли багато часу: той сидів разом із Сіріусом на веранді. Перед ними на столі було накрито сніданок.

 

Ремус підійшов і кивнув обом.

 

—  Джеймсе, Сіріусе.

 

Останній непомітно підморгнув Ремус і посміхнувся.

 

— Доброго ранку, Ремусе, — привітно посміхнувся Джеймс і махнув рукою слузі, щоб той приніс ще один набір столових приладів. — Снідаєш з нами?

 

— Мені треба поговорити з тобою, Джеймсе, — рішуче промовив Ремус і сів навпроти. Він виглядав серйозним і спокійним, але відчував, як потіють долоні, і серце б’ється трохи швидше, ніж звичайно.

 

— Щось трапилося? Якщо хочеш, ми можемо поговорити наодинці. Сіріусе, не будеш проти? — Джеймс глянув на Сіріуса. Перш ніж той встиг відповісти, Ремус заперечливо похитав головою.

 

— Ні. Я можу говорити за Сіріуса. Ти знаєш, що я щось приховував від тебе у Києві. Часто йшов увечері, коли ти їхав. Так от, я потай відвідував Академію мистецтв. Ходив на заняття з образотворчого мистецтва та слухав лекції.

 

Ремус замовк, розглядаючи обличчя Джеймса. Той насупив брови, обмірковуючи почуте. Через кілька хвилин його обличчя осяяло розуміння, і він легенько стукнув себе по лобі.

 

— Ось чому ти так часто малював у своєму блокноті! А я думав, ти просто балувався цим, — Джеймс посміхнувся і скуйовдив собі волосся, посиливши і без того повний безлад на голові.

 

— Це моя пристрасть, Джеймсе. Я не можу бути секретарем твого батька.

 

— Чому ти одразу нічого не сказав? Я був такий сліпий до твоїх талантів, хоч і бачив твої малюнки — краєм ока, але все ж таки. Тобі варто було мені сказати, я б поговорив з батьком, — з докором вимовив Джеймс і похитав головою.

 

— Я боявся, — знизав плечима Ремус. — Боявся відмови, що пан розчарується в мені і ще багато чого. Але, мабуть, боявся даремно.

 

— То ти хочеш бути художником? — невпевнено промовив Джеймс, дивлячись на Ремус поверх окулярів.

 

— Архітектором, —  той поправив його.

 

— Це чудово, Ремус! —  Джеймс вигукнув і м’яко посміхнувся. — Сьогодні ж розкажеш батькам про це. Батько знайде тобі наставника, або вчителя, або когось такого роду.

 

— Дякую, Джеймсе, — збентежено, але з полегшенням і радістю посміхнувся Ремус. Він глянув на Сіріуса. Той весь цей час мовчки спостерігав за Джеймсом та Ремусом, а тепер з гордістю дивився на другого. — І є ще щось, що мені треба розповісти тобі.

 

— Нам треба, — поправив Сіріус. Вони обидва глянули на Джеймса. Той незрозуміло дивився на них у відповідь.

 

— Коли це ви встигли потоваришувати і змовитися?

 

— Ми вже були знайомі до мого приїзду, — відповів Сіріус. — Як ти знаєш, я також відвідував Академію мистецтв. Ми були в одному класі. І дуже зблизилися за цей час, — цими словами Сіріус узяв Ремуса за руку, демонстративно переплітаючи їхні пальці.

 

— Стривай. Хочете сказати, що ви… — Джеймс переводив погляд із одного на іншого. Складка між брів розпрямилася, очі набули форми блюдця.

 

— Разом, — закінчив Ремус і стиснув руку Сіріуса.

 

Джеймс відкрив рота, потім з плескітом закрив його долонею.

 

— Оце вже справді дивно дізнатися. Мій названий брат потай зустрічається з моїм старим шкільним другом, який теж мені як брат. А я так горів бажанням вас познайомити… Неймовірно! Цей світ до смішного тісний і непередбачуваний.

 

Джеймс посміхнувся, але, помітивши, в якій напрузі знаходяться Сіріус і Ремус, руки міцно стиснуті, брови насуплені, очі свердлять Джеймса, поспішив їх заспокоїти.

 

— Я не проти вашого зв’язку. Сіріусе, я знав про твій потяг до хлопців ще в школі. А ти, Ремусе… ну, я завжди чекав від тебе чогось незвичайного. Виходить, мав рацію. Загалом, я тільки радий, якщо ви щасливі!

 

Всі троє розсміялися, і напруга потихеньку почала спадати. Однак залишалося ще одне важливе питання.

 

— Джеймс? — покликав Ремус.

 

— М?

 

— Я хотів би попросити у пана Поттера вільну.

 

Джеймс здивовано глянув на нього. Але потім карі очі пом’якшилися з розумінням, і він по-братськи обійняв його.

 

— О, Ремус. Впевнений, що батько не буде проти. Батьки люблять тебе як рідного. Вони захочуть, щоб ти був щасливим.

 

— Я сказав йому те саме, — усміхнувся Сіріус і був втягнутий Джеймсом у загальні обійми.

 

***

 

Того дня Поттер-старший був зайнятий господарськими справами. Разом із керуючим Грюмом вони кілька годин складали, перевіряли та підписували документи в кабінеті, а потім вирушили до села з перевіркою. Тож пану Поттеру було не до Ремуса.

 

Натомість Ремус, Джеймс і Сіріус провели час разом з Лілі та Пітером. Ремус розповів їм про те, що у Києві він відвідував Академію мистецтв, а зараз хоче попросити вільну, щоби продовжити навчання архітектурній справі. Пітер трохи здивувався, але щиро підтримав його, запевняючи, що батько Джеймса неодмінно відпустить його, і Ремус зможе стати успішним архітектором. А Лілі привітала його з тим, що він нарешті набрався сміливості зізнатися, і виглядала дуже задоволеною.

 

— Стривай, ти знала про це? — Джеймс здивовано підняв брови, дивлячись на Лілі.

 

— Я бачила малюнки Ремуса дуже давно. І, звичайно, я знала про його бажання присвятити цьому життя, – та знизала плечима, вкотре дивуючись наївності Джеймса.

 

Частина історії про Сіріуса Ремус опустив, але варто було Лілі кілька разів подивитись на них, і вона, здається, здогадалася про все, підморгнувши й усміхнувшись до Ремуса. Потім Джеймс і Пітер умовили Ремуса показати блокнот із малюнками, в якому він малював останні місяці. У ньому не було нічого шедеврального і особливо прекрасного, лише начерки та ескізи. Але Джеймс все одно хвалив кожен його малюнок з обличчям професійного та досвідченого творця, над чим інші лише посміювалися.

 

Ближче до вечора Лілі та Пітер роз’їхалися додому. Джеймс, підморгнувши Ремусу і Сіріусу, кудись зник, залишивши їх одних. Цьому вони були тільки раді і тихенько піднялися в кімнату Сіріуса, яку Ремус покинув рано вранці.

 

Наступного дня у пана та пані Поттер не було термінових та важливих справ, тому Ремус вирішив, що сьогодні точно поговорить з ними. На умовляння Джеймса піти з ним, щоб підтримати, Ремус відмовився. Він мав зробити це сам.

 

— Пане Поттере, я б хотів поговорити з вами. Не приділіть мені кілька хвилин? — звернувся до них Ремус одразу після сніданку.

 

— Звісно, Ремус. Сподіваюся, нічого поганого не сталося? — спитала пані Поттер, переводячи погляд з Ремуса на Джеймса, а потім на Сіріуса.

 

Ремус похитав головою і запевнив, що все гаразд. Джеймс і Сіріус відкланялися і залишили їдальню, залишивши Ремуса і Поттерів наодинці.

 

На секунду Ремус зустрівся очима з Сіріусом, і той послав йому найбадьоріший і заспокійливіший погляд, сподіваючись, що це хоч краплю допоможе.

 

— Отже, Ремусе, що ти хотів обговорити з нами? — Пан Поттер склав руки на столі, нахилившись вперед увесь в увазі.

 

Ремус подивився на нього, а потім на пані Поттер. Вони виглядали цікавими, і водночас їхні очі випромінювали звичні Ремусові турботу і доброту. На видиху він випалив три слова:

 

— Я хочу вільну, — і затамував подих.

 

Він не підіймав погляду, воліючи розглядати скатертину на столі, поки не відчув сильну руку, що стискає його плече. Пан Поттер нахилився до нього з серйозним виразом обличчя, але, як і раніше, добрими очима.

 

— Це не просто скороминуща забаганка, так, Ремус? Ти добре обдумав це?

 

— Так. Я довго думав про це, — Ремус кивнув. Як не дивно, він більше не відчував хвилювання чи страху. — І я певен у своєму бажанні. Я знаю, що винен перед вами, і хочу вибачитись. Ви витратили сили та гроші на моє навчання секретарській справі, але я не можу цим займатися. Обіцяю, щойно я зароблю, я відшкодую вам витрачену суму.

 

— Ти вже знаєш, чим займатимешся? Як заробляти на життя? — спитала пані Поттер стурбованим тоном.

 

— Я хочу стати архітектором, — впевнено сказав він.

 

— Але ж спочатку тобі треба здобути освіту. Чому ти не сказав нам раніше? Я б не відправив тебе навчатися секретарській справі, знаючи, що ти хочеш займатися зовсім іншим.

 

— Я не наважувався, — Ремус знову опустив голову, цього разу з почуттям сорому. — Я боявся, що ви розчаруєтеся в мені, і я був зовсім не впевнений у собі та своїх можливостях. Ви могли б подумати, що це невдячна і безглузда забаганка з мого боку. Тепер же я впевнений у собі та своїх силах.

 

— Що тебе спонукало розповісти нам це зараз? — пані Поттер пересіла ближче до Ремуса і накрила його руку.

 

Ремус не знав, що відповісти. Він не мав заготовленої відповіді на це запитання. Але пані Поттер раптово позбавила його необхідності відповідати.

 

— Це через Сіріуса, чи не так?

 

Ремус скинув голову і з розплющеними від подиву очима глянув на неї. Та похитала головою і по-доброму посміхнулася.

 

— Я бачила вас учора ввечері. Ви трималися за руку і йшли до його кімнати. Виглядали такими щасливими! Не знаю, почалося це тільки зараз із його приїздом, чи ви зустрічалися раніше, але таке сильне почуття між вами важко не помітити.

 

Ремус почервонів і стиснув її руку, підписуючись під цими словами.

 

— Ремусе, адже ти знаєш, що, отримавши вільну, більше не зможеш жити тут. Тобі доведеться самому заробляти на життя. А щоб стати архітектором, потрібна освіта, — сказав пан Поттер.

 

— Я знаю. Сіріус запропонував мені працювати в нього. Я малюватиму картини, будуватиму будинки, а він платитиме мені. І я можу жити в нього. За цей час я зароблю на навчання.

 

Поттер-старший відкинувся на спинку стільця і, барабанячи пальцями по підлокітнику, задумливо глянув на свою дружину. Пані Поттер тримала Ремуса за руку. Впіймавши погляд чоловіка, вона невпевнено посміхнулася. Декілька хвилин у кімнаті стояла тиша, потім пан Поттер знову нахилився вперед і з усією серйозністю глянув на Ремуса.

 

— Мені зрозуміло твоє бажання здобути вільну, Ремусе, і я його поважаю. Але я не можу його виконати, поки ти не впевнений, що ти зможеш прогодувати себе сам. Сіріус, безумовно, підтримає тебе матеріально, але вільна буде позбавлена сенсу, якщо не покажеш власних результатів. Тому я пропоную тобі вчинити так. Вирушай разом із Сіріусом. Почни працювати та самостійно здобуй освіту. Як тільки ти знайдеш перше замовлення на роботу архітектора, я одразу випишу тобі вільну. У разі чого ти завжди зможеш повернутися до нас, і я допоможу тобі, але з вільною тоді доведеться почекати.

 

Ремус ні краплі не засмутився, почувши пропозицію пана Поттера. Він був шалено вдячний йому, адже той мав рацію: Ремус повинен спочатку довести собі і Поттерам, що він чогось вартий. Такою є ціна свободи.

 

Ремус з радістю кивнув, і його тут же притягли до теплих обіймів пані Поттер, а рука пана Поттера підбадьорливо водила по спині.

 

***

 

Цього ж вечора Сіріус і Ремус затишно влаштувалися на вузькому ліжку Ремуса в його кімнаті, обговорюючи те, що сталося.

 

Після розмови з Поттерами Ремус відразу знайшов Сіріуса і розповів йому все. Судячи з його щасливого вигляду, Блек був втішений таким результатом не менше Ремуса. Він впевнено підтримав його і запевнив, що в того все вийде.

 

Зараз вони лежали обійнявшись, обмінюючись ніжними поцілунками, і насолоджувалися тишею й один одним.

 

— Отже, яким буде твоє перше замовлення? Що я маю намалювати? — запитав Ремус, заглядаючи в сірі очі.

 

— Я думаю, ти маєш намалювати мій портрет розміром у натуральну величину. Я поставлю його на найвидніше місце, щоб кожен міг споглядати мій прекрасний вигляд, навіть коли я постарію і не буду таким привабливим, — Сіріус посміхнувся, блиснувши очима.

 

— Твоє самолюбство не знає меж, так?

 

— Цілком вірно, — з усмішкою Сіріус поцілував м’яке волосся Ремуса біля скроні. — А потім я хочу, щоб ти намалював себе.

 

— Себе?

 

— Угу. Тільки дуже маленький портрет. Щоб я міг покласти його в кишеню і завжди носити із собою. І коли я буду не поруч, то все одно зможу тебе бачити. Очі, волосся, губи, вії, ніс, ластовиння — все це я завжди носитиму з собою, поряд із серцем. Я лише сподіваюся, що ти намалюєш себе саме так, як я тебе бачу. Досконалим, — останнє слово Сіріус прошепотів Ремус на вухо, розтягуючи голосні. Ремус почервонів ще більше і від збентеження сховав обличчя на плечі Сіріуса.

 

— Замовчи, Сіріусе. Попереджаю, це обійдеться тобі в копійчину.

 

— Гаразд, — він засміявся і спробував повернути зоровий контакт, але Ремус лише сильніше уткнувся носом у шию Сіріуса, вдихаючи його запах. — Як наступну картину, я хочу пейзаж того озера. Можливо, у кольорах вечірніх сутінків. Я думаю, вона добре впишеться до нашої спальні.

 

— До нашої спальні? — Зрештою, Сіріус знову побачив обличчя Ремуса.

 

— Ну… так, — Сіріус відповів невпевненим тоном, уникаючи погляду проникливих бурштинових очей. — Я подумав, що з огляду на наші стосунки дивно буде спати в різних кімнатах. Але якщо тобі це незручно, то, звичайно, ти матимеш окрему спальню.

 

— Ні ні. Я просто… — Ремус простяг руку до щоки Сіріуса, погладжуючи її. — Я ще не звик до думки, що скоро ми житимемо разом.

 

— Тоді звикай скоріше, бо ми їдемо вже у вівторок, — з упевненістю Сіріус поцілував його. — Ти ж радий?

 

— До безумства. Тільки… Ти впевнений, що хочеш відмовитись від спадщини?

 

— Впевнений, як ніколи. Батько у будь-якому разі бачив спадкоємцем Реґулуса, а не мене. Вже отримані частини майна від численних родичів, що померли, цілком забезпечують мене. До того ж мій дядько вирішив зайнятися власною справою і запропонував партнерство мені та Андромеді — так би мовити, зреченим графам Блек, — Сіріус знову посміхнувся до Ремуса. — Не хвилюйся за мене. Головне, що ти здійсниш свою мрію.

 

Ремус хихикнув і подивився на Сіріуса.

 

— Мрія має бути нездійсненною, пам’ятаєш? Я швидше на шляху до здійснення життєвої мети.

 

— Ось як? — Сіріус підняв брову і з цікавістю нахилив голову. — Тоді про що ти мрієш?

 

— Не знаю, можливо, про щось грандіозне. Наприклад, звести власне місто, несхоже ні на яке інше у світі. Зі своїм шармом і витонченістю, водночас у моєму стилі і зовсім від нього відмінним, — сказав Ремус мрійливим тоном, прикривши очі. — А про що ти мрієш? Здається, тоді я так і не спитав тебе.

 

На це Сіріус лише ширше посміхнувся й нахилився до Ремуса, тож їхні чола зіткнулися.

 

— Ти моя мрія, Ремусе, і я вже зробив неймовірне: виконав її, — прошепотів Сіріус у напіввідкриті губи Ремуса і накрив їх своїми в довгому поцілунку.