Частина 4: Випадок у душовій

Так як сьогодні Мейлі ще не прокидався….

Він мирно спав з розкритим ротом бо дихати через закладений ніс не міг, як тут, йому впихнули мало не в глотку пальця, від чого він удушливо закашлявся, та підірвався на ліжку.
Розплющивши одне око, він помітив Рея, що схилився над ним.

– Пане… д-доброго ранку. – насуплено мовив Мейлі, протерши очі долонею.

– Скільки можна спати? – з незадоволеним обличчям фиркнув парубок, штовхнувши того в бік. – Піднімайся, ледарю.

Мейлі неохоче звісив ноги з ліжка і потягнувся, потім, нахмурено обвів очима кімнату, через що отримав зауваження:

– Що за незадоволений вираз обличчя? Хіба ти не радий прокинутись у теплі, а не на вулиці?

– Я був би ще більш радий якби ви не змушували покидати розігріту ковдру…

– Хах, співчуваю, але цирк не те місце, де можна просто відпочивати нічого не роблячи.

– Щось трапилося?

– Що трапилося? Хах, – посміхнувшись, Рей відповів:

– Вже шоста година ранку. Підйом, підйом.

“Яка-яка!? Шоста ранку!?”

Йому ще ніколи не доводилося так рано вставати. Хіба що… раніше його виганяли інші бродяги району, даючи стусан під зад, щоб він більше не приходив на їхнє місце ночівлі.

– Чому так рано?.. Говорили ж о дев’ятій прийти. – Мейлі глянув перед собою на стінку, на якій висів годинник, показуючи: 6:20.

– Правильно, скиглійка сказала о дев’ятій бути там. Але це означає, що о шостій треба прокинутися і привести себе в порядок, – оглянувши його, Рей усміхнувся, підмітивши:

– Але, напевно, такому цуценяті, як ти, не ясно, що означає: “привести себе до ладу”.

– Я знаю, мені говорила про це вчора Саманта. – Мейлі продовжував боротися із сонливістю.

– Хех, потім, о сьомій, треба піти зайняти чергу у столовці. Отримавши свою порцію знайти там місце, щоб поїсти. А якщо не знайдеться місця, йти їсти до себе.

Мейлі уважно слухав його розповідь про тутешні порядки… Він поступово починав усвідомлювати, що знаходиться в новому місці, і що тут є свої правила яким потрібно слідувати, інакше можна залишитися без сніданку.

– О восьмій: взявши змінний одяг та інші речі, піти в душові кабіни.
Ну а о дев’ятій, як і сказала чорна ворона, ми повинні вже бути на арені і репетирувати, а нам з тобою… – знову глянувши на того хлопець додав:

– Потрібно бути там найпершими, адже ти новачок у справі і з тобою ще треба повозитися, як з прилиплою жуйкою, – закінчивши, він подивився на свій наручний годинник. – Пів години до сьомої, треба поспішати. Через тебе я і сам спізнюся. Тоді ця ворона, не затикаючи свій дзьоб, кричатиме мені у вуха:

“Я ж говорила не проспи, говорила?!”

Рей пискляво передражнив голос Саманти. Від цього Мейлі стало смішно і він остаточно прокинувся. Ще раз переконавшись, що у кузенів в дійсності не дуже дружні стосунки, Мейлі швидким ривком встав і почав заправляти ліжко. Затім, забігав очима, шукаючи одяг. Нічого не помітивши, він глянув на Рея, який теж шукав щось у шафі.

– Дідько… де моя футболка? Хто рився в моєму одязі і розвішав все по вішалках!?

Згадавши вчорашній вечір, Мейлі нервово почухав щоку, відводячи очі.

Нарешті той знайшов, що хотів, і нагадавшись, промовив:

– А точно, пані зануда приходила годину тому і розбудила мене… – зробивши паузу, Рей вилаявся під ніс, шукаючи по кишенях телефон. – Щоб їй добре було… Вона принесла тобі якийсь там одяг і ще щось там, подивися на моєму ліжку. – він кивнув в сторону, почавши перебирати речі у своєму рюкзаку.

Мейлі підійшов до краю його ліжка і взяв складений для нього: змінний одяг, піжаму, рушники, гребінець, зубну пасту, щітку, та інші засоби гігієни. Раптом він помітив, що з-під ковдри стирчить край чорного смартфону. Витягнувши його, він вручив знахідку Рею, який вже встиг перевернути половину трейлера в його пошуках.

Вийшовши з дому, вони, насамперед, вирушили до їдальні.
Мейлі увійшов за хлопцем у великий сірий намет, в якому було багато людей: всі вони построїлися в стороні по лінійці, до дами в віконці.

Коли підійшла їхня черга, ця леді, побачивши Мейлі, лагідно посміхнулася йому, вітаючись:

– Ох, це ж новенький, про якого мені всі навкруги вуха продзижчали. Мейлі, так?

– Доброго ранку, так, вірно.

– Привіт сонечко. Мене звуть Вероніка Озборн. Я працюю тут кухаркою. Приходь частіше, якщо запізнишся – не біда, я відкладу тобі порцію. – вона подала йому тацю з вівсяною кашею і чаєм, не забувши погладити його як слід по маківці – як кота.

Отримавши їжу і щиро подякувавши їй, Мейлі почав шукати очима парубка, але його ніде не було видно. За столиками сиділи одні дорослі, що голосно сміючись, розповідали один одному байки, і швидко доїдали свій сніданок.

Несподівано по його спині побігли дрібні мурашки: ззаду хтось доторкнувся холодною долонею до його шиї. Злякано розвернувшись, він відскочив назад, мало не випустивши з рук тацю. Позаду нього стояв парубок із пакетом у руці:

– Чого такий смиканий? – з насмішкою запитав той.

– Я вас шукав, думав ви пішли і вирішив…

– Гм, я на тебе чекав. Зірка вчорашнього вечора. – він схилив голову на бік. – Ти ще довго збирався стояти там, затримуючи чергу?

– Вибачте…

– Гаразд, ходімо.

– Куди?

– Назад. Я не збираюся їсти разом із ними.

Мейлі не став допитуватися чому йому не подобалося їсти в їдальні. Він мовчки пішов за хлопцем назад до трейлера. Там, розігрівши їжу в мікрохвильовій печі, він, вперше за довгий час, нарешті зміг ситно і смачно поїсти.

Коли вони пішли в душові, перше враження новенького від цього місця було, м’яко кажучи, незабутнє… Зайшовши під величезний занавіс вони помітили, що багато хто вже встиг прийняти душ і сушив волосся, обгорнувши навколо стегон тонкі білі рушники.
Несподівано Мейлі зрозумів, що душова в цирку це не комфортні окремі кабінки, а великий загальний простір, практично просто неба, відгороджений від вулиці лише тонкою дерев’яною перегородкою.

У душовій стояли повністю голі чоловіки, що обливались прохолодним струменем води. Вони відчували себе цілком комфортно, не розпещені кочовим життям цирку. Чоловіча спільнота красувалася перед ним міцними спинами, або повними животами, вражаючим торсом та м’язами. Поруч із ними, не високий юнак відчував себе тендітною тростинкою. Помітивши Мейлі з Реєм деякі стали вітатися і махати їм руками.

Мейлі був як не в своїй тарілці… До щок прилила кров від усього цього видовища, він уже думав драпати звідси, зробивши крок назад. Але зупинився, відчувши опір: його схопили за комір, не даючи зійти з місця.

– Ти що, не митимешся? – з глузуванням спитав Рей, закидаючи рушник собі на плече. – Так все ж таки, я не помилився в тому, що цуценята, на кшталт тебе, не знають, що таке догляд за собою?

– Не в цьому справа! Я… соромлюся роздягатися! – почервонівши, випалив Мейлі, розуміючи, що не горить бажанням брати участь у таких групових процедурах.

– Хах, а що тут такого? Довкола всі однієї статі. До того ж, ти можеш просто прикрити нижню частину. – з глузуванням заявив парубок, відтягнувши пальцем гумку його штанців.

Мейлі почервонів ще дужче, і почав крутити головою, шукаючи вихід.

Поспостерігавши за ним, Рей пирснув зі сміху:

– Пф! Годі тобі. Ходімо, песику, я тебе гарненько по мию. Як не крути ми з тобою тепер партнери, які повинні допомагати один одному. Адже так? – він почав знімати з того верхній одяг.

– Я сам можу зняти! – тримаючись за свою футболку обома руками і червоніючи до кінчиків вух, Мейлі вирвався з його хватки, та рвону навтьоки, уперед, через довгий коридор з дерев’яним настилом.

– Стій, дурню! Куди ти!? – не встигнувши роздягнутися сам, Рей побіг за ним слідом. Він намагався наздогнати втікача, але той тільки прискорився, навіть не думаючи зупинятися, тільки й кидаючи на бігу:

– Я Сам, я сам!

Ці діти привернули до себе чимало уваги. Інші, помітивши їхню гру в наздоганялки, почали з них сміятися і підбадьорюючи, кричали в слід хлопчиськам:

– Вперед, вперед!

– Тримай його! Давай!

Мейлі зараз думав тільки про одне: він не роздягатиметься при всіх! Тільки не тут! Не при всьому цьому натовпі і спрямованих на нього – глузливих поглядах.

Поворот за поворотом, він біг не слухаючи крики позаду і не дивлячись в боки. У нього була одна мета — піти звідси, якнайдалі. На наступному повороті він, не помітивши маленького шматочка мила, залишеного на дерев’яній підлозі, наступив на нього ногою; підсковзнувшись він упав униз: прямо в круглу, паруючу чашу з теплою водою.
Пролунав гучний сплеск, а за ним  – вибуховий сміх та регіт оточуючих чоловіків. Ті, ляскали один одного по спинах, потішаючись над ним.

Не встигнувши в останній момент схопити втікача за руку, Рей підійшов і опустився навпочіпки перед міні-басейном. Підперши обличчя рукою, він став спостерігати за наскрізь мокрим хлоп’ям, що важко дихаючи і уривчасто кашляючи, невміло гріб руками, підпливаючи до бортику басейну.

Схопившись за дерев’яні дошки, Мейлі підтягнувся на них, намагаючись вибратися. Але його руки зрадливо затремтіли та зісковзнули вниз. Занурившись знову з головою, він наковтався води. Виринаючи, Мейлі з останніх сил ухопився за край басейну. Простягнувши руку до парубка перед ним, він перелякано промовив:

– Допоможи мені, кх… я не вмію плавати!

– Так тут не глибоко, – Рей, посміхаючись йому, розвів руками. – Дивись на все позитивніше, – ти, все таки, зміг помитися. – схопивши Мейлі за плече, він розвернув його до себе спиною і сів на край басейну, міцно затиснувши переляканого юнака між ногами.

– Що?.. Допоможіть мені вибратися..! Що ви робите?

– Менше сіпайся. – притримуючи його за плечі, Рей окинув поглядом натовп позаду себе:

– Гей! Бенедикте!

Товстенький дядечко років за сорок, що стояв світячи п’ятим місцем, обернувся на оклик. Наставивши руку до вуха, той жестом показав:

“Так, слухаю?”

– Кинь-но мені свій шампунь, хутчіж.

Показавши великий палець вгору, Бенедикт кинув хлопцю синю баночку.

Рей зловив її і міцно тримаючи тремтячого Мейлі, став напінювати йому волосся.

– Ну як цуценя? Не щипає оченята? – з насмішкою поцікавився він, нахилившись у перед, до того. – Твій господар добряче вимиє тебе. Щоб ти більше не смердів усіляким сміттям.

Раптом Рея хтось штовхнув у спину: втративши рівновагу, він впав у воду. Виринувши поруч із Мейлі, він витріщив очі на проклятого німого клоуна. Безсоромний мім зробив невинні оченята і жестом руки до рота зобразив: “Ой”.

По всій душовій піднялася нова хвиля сміху, та похвальних слів у бік старого, доброго, клоуна Бенедикта.

По чорних пасмах стікала вода. Темноокий хлопець, насупивши брови, спостерігав за натовпом, що сміявся з нього. Почувши сміх поряд із собою, він розлючено обернувся.
Мейлі сміявся від душі, примруживши одне око від піни, що капала з волосся.

– Думаєш це смішно? – з обличчям темніше дощової хмари, Рей стягнув із себе толстовку і став віджимати її від води.

Утихомиривши свій сміх, Мейлі помітив плаваючу поруч – баночку шампуню. Взявши її, він вилив трохи рідини собі в долоню. Поки другий сердито вичавлював свій одяг, він почав масажними рухами намилювати тому волосся.

– Пане, якщо щипатиме оченята, скажіть, добре? – мовив Мейлі з задоволеною посмішкою.

– Ау! М-м, пече… боляче! – замружившись прошипів Рей, протираючи мокрим рукавом очі.

– А? боляче?

– Так дуже…

– Не тріть! Дайте подивлюся. – Мейлі з хвилюванням схопив Рея за обличчя обома руками і спробував допомогти витерти піну, але той, тільки більше розтирав очі і сердито виривався.
Тоді він попросив у інших сухий рушник. Отримавши його з рук голого клоуна, Мейлі з кривою усмішкою подякував тому, і попросив накинути що-небудь на себе.

Тільки-но він обернувся до Рея, як той хлюпнув на нього водою, яка потрапила йому в очі. Моргаючи мокрими віями, Мейлі шоковано дивився на молодика, що сміявся над ним.

– Пх-х, вже пройшло, – задовільно посміхаючись, відповів Рей, з шампунем в руках і одразу ж наклав жменю ароматної жижі тому на голову. – Я ще не до мив тебе, пуделю кудлатий.

Мейлі посміхнувся, та став розтирати долонями хлопцеві сплутане волосся, на якому, як і раніше, була піна, говорячи:

– Ви теж ще не помилися, я допоможу вам, пане!

Атмосфера між ними змінилася, як за помахом чарівної палички. Сміючись, вони хлюпали один на одного водою, робили один одному кумедні ріжки з намиленого волосся і дуріли.
Ті, хто дивився на них зі сторони, могли тільки дивуватися тому, як вони зараз схожі на друзів, що близькі вже багато років.