Частина 33: Моє сімнадцятиліття

– Що-о?! Мейлі, то у тебе в березні день народження?! Так скоро!? – сидячи за круглим столиком, схвильовано вигукнула Ніколь. Вона дуже зраділа цій новині.

Рей погойдувався із заплющеними очима на пластиковому стільчику зі спинкою, і слухав їхню розмову.

Несподівано, до них підійшла, як завжди елегантно одягнена, брюнетка.

– Я тут почула… – Саманта опустилася на вільний стілець поруч з Ніколь. – Це правда? Чому ти одразу не розказав про свій день народження!? Потрібно придумати як відсвяткувати його! У кого які ідеї щодо того, куди поїхати?

У Ніколь не було часу починати нову суперечку на кшталт: “а чому це ти тут сіла?”, тому що вона також задумалася над цим питанням, що навіть не відразу помітила ту, що підсіла.

– Хм-м, а як щодо піцерії!? – запропонувала Ніколь. – Я знаю один класний заклад! Там роблять суперську піцу, коктейлі та солодке!

– Пхах, піцерія? Чи не надто це банально і безглуздо? – з насмішкою запитала Саманта.

– У тебе є краща ідея!? – гніваючись, поглянула на неї Ніколь.

– Звісно. Сходити в ресторан, – незворушно запропонувала Саманта і глянула на юнака. – Мейлі, яку кухню ти полюбляєш? Китайську? Італійську? Мексиканську? О, чи може, європейську? Мені ось, французька кухня подобається.

Мейлі не розуміюче заморгав віями:

– Кухня? Навіщо мені чиясь кухня? У нас є своя.

Поруч із ним, Рей розплився у посмішці.

– Ясно все з тобою… – коротко мовила Саманта.

– Ти дурна чи як? Кому спаде на думку справляти день народження в ресторані!?- почала обурюватися Ніколь. – Це ж така нудьга! Ще й одягнутися потрібно подобающе і шуміти там не дозволять. Ми ж не на якийсь захід йдемо!

– Просто зізнайся, що тобі не по кишені сходити туди. – з глузуванням сказала брюнетка.

– Що!? Та я б запросто могла піти в ресторан! Якби там не було до смерті нудно!

– Хмф, звичайно. Мейлі, вирішуй сам з ким із нас ти хочеш піти. – звернулася до того Саманта.

– Я? Ну, навіть не знаю… – переводячи погляд з однієї на іншу, відповів Мейлі.

– Подумай гарненько, – з зарозумілою усмішкою поглядаючи на світловолосу, сказала Саманта. – Якщо ти підеш з Ніколь, то нічого, крім двох коктейлів, вона не зможе тобі запропонувати.

– Ах ти!.. Не рівняй мене на нуль! Думаєш, раз у тебе в кишені водяться грошенята татуся, то ти можеш ображати людей нижче себе за статусом!? – вона розлючено спохватилася з місця, дивлячись на іншу:

– Піднімися. Розпещеній егоїстці, як ти, не місце в нашому цирку. Ніколи не розуміла, чому тебе в нього впустили! Ти, як дочка директора школи. Тупа, але отримуєш всю славу і найкращі оцінки без будь-якого таланту.

– От мерзотниця… – прошипіла Саманта. – Натякаєш, що я користуюсь якимись привілеями, через те, що я дочка власника цирку?

– А хіба це не так? – скривилася Ніколь.

Саманта не відповіла, лише посміхнулася. Вона намагалася проігнорувати її, щоб не створювати нових сварок, але блондинка не вгамовувалася.

– Безсоромна ворона… навіть не заперечує, – Ніколь схопила її за коричневу кофтину і потягла з крісла на себе, поки та не піднялася. – Я, здається, попросила тебе встати з трону, міс всесвіт! Чи корона надто важка? Не дозволяє підвестися, так? Бідолаха, ну нічого. Я допоможу тобі зняти її, раз і назавжди.

Мейлі розхвилювався. Йому страшенно не хотілося, щоб дівчата знову почали битися через нього, ще й посеред їдальні. На щастя, вони тут довго спілкувалися і всі люди давно вже пішли до себе, але йому все одно не хотілося червоніти за них перед місіс Озборн.

“Ні хвилини спокою… Коли їм набридне гризтися?”

– Твій вихід, Мейлі. Вперед. Геройствуй. – несподівано озвався Рей, все так само спокійно погойдуючись.

Мейлі обурено глянув на нього. Було таке враження, ніби він потішається з того, що відбувається.

– Ви не збираєтесь допомогти мені їх розняти?

– Навіщо мені це? Я вже казав, що не граю в героя, як ти.

– Це не гра, а допомога. Якщо залишити все як є, вони нароблять дурниць.

– Влізеш, будеш крайнім. Тобі це потрібно? Ці чужі проблеми на голову?

– Вони мені не чужі! Як і вам! Допоможіть заспокоїти хоча б Саманту!

Рей лише байдуже посміхнувся.

“Це марна трата часу… він і не подумає допомогти з тим, що його ніяк не стосується” – гніваючись, подумав Мейлі і, вклавши руки в милиці, підвівся.

– Дівчата, годі вже! Інакше нас виженуть через вас!

Але ті й не думали припиняти сперечатися та зачіпати один одного, штовхаючись і тикаючи пальцями в обличчя.

Мейлі опустився назад на стільчик. Він не спав усю ніч і ледве тримався на ногах. Поруч із ним розплющив очі, Рей. Поглянувши на його безрадісне втомлене обличчя, він задоволено усміхнувся.

– Що таке? Вічні спроби втечі таки, втомили тебе? Пх, навіть герою як ти, потрібен відпочинок. – з цими словами він потягнув руку до столу, де лежали білі смартфони дівчат, і, поки ті сперечалися, став нахабно нишпорити в них.

– Яка мила заставка, – сказав він. – Це твої блохастики, правда?

Ніколь застигла на місці і перевела на того розгублений погляд.

– О, скільки років цій фотці? Ти тут з мамою та дядьком Джеймсом? Яка гарненька сімейка, – безтурботно розглядаючи екран блокування іншої, прокоментував Рей, продовживши:

– Ось тільки, ти псуєш усю фотографію. Хоч би посміхнулася, стоїш як на похоронах. Що з волоссям? Твоя мама забула розчесати тебе перед тим, як вас почнуть фотографувати? Та-ак, фото відстій. Поміняй краще шпалери на своїх повзучих гадів. Вони уж точно виглядатимуть краще, аніж ти.

– Віддай мій телефон! – в унісон крикнули дівчата і потяглися до нього. Але хлопець встиг ухилитися від їхніх рук і з усмішкою сховав телефони собі за спину, після чого наказав:

– Спершу вислухайте Мейлі. Тоді й подумаю, кому першому віддати телефон.

– Як ти посмів узяти чуже без дозволу!? Та ти як справжній циган! – гніваючись, Ніколь витягла через стіл руку, намагаючись схопити зухвальця, але той відсахнувся разом зі стільчиком від неї.

– Не називай мене циганом, ти так само живеш у будці на колесах як і я.

– Клятий крадій! Віддай, я сказала!

– Так… який пароль поставити? Цифровий чи графічний? Тобі який більше до вподоби? – запитав він її, гортаючи щось у смартфоні дівчини.

– Ні! Стій! Я все зрозуміла! Я вислухаю! Тільки не став ніяких паролів, прошу тебе! – заблагала Ніколь.

Тим часом, Саманта не поспішала вмовляти. Вона байдуже схрестила руки і з роздратуванням відповіла:

– Навряд чи мій тато зрадіє, коли дізнається, що ти поставив пароль на мій телефон.

Рей, з підступною усмішкою переходячи вже до її айфона, сказав:

– Цікаво, що в тебе у галереї? Може, ти фотографуєшся як і інші дівчата в білизні чи без неї? Я можу переслати кілька цікавих фото твоєму батькові. Нехай помилується своєю “правильною донечкою”.

Саманта витріщила очі і з тривогою витягла обидві руки через стіл, гнівно повторюючи:

– Не смій! Не смій! Віддай телефон! Віддай!

– Тш-ш, – приклавши вказівний палець до губ, прошипів парубок. – Мейлі, ти вже вибрав з ким із них підеш? Говори швидше, хай уже йдуть до себе. Від їхніх криків у мене голова розболілася…

Дівчата вирівнялися в очікуванні його відповіді. Мейлі був трохи приголомшений його способами “швидко і легко утихомирити їх”, тому не відразу зібрався з відповіддю.

– Мейлі, кажи давай, – Рей глянув на свій наручний годинник. – Нам уже давно час йти до себе, заварювати чай.

– Ах, я… хотів би піти з вами обома, – зізнався він. – Але, якщо чесно, мені буде некомфортно у ресторанах чи в будь-яких інших місцях розкоші. Я хотів би провести цей день просто і весело.

– Що? Але чому ти відмовляєшся!? – обурилася Саманта.

– Ура! – переможно вигукнула Ніколь. – Значить, у неділю о десятій збираємось біля циркового намету і їдемо до моєї улюбленої піцерії!

– Хмф, тобі ж нема на чому його підвезти, – перервала її тріумф Саманта. – Мейлі, подумай добре. Може, ти все-таки, поїдеш зі мною?

– У мене є краща ідея, – посміхнувся той. – Саманта, пішли з нами у піцерію? Впевнений, ми добре проведемо час! І пана Рея візьмемо…

“Інакше він мене навряд чи відпустить..”

Рей згідно кивнув:

– Я не проти піци.

– Що!? – невдоволено скривилися дівчата.

– Мейлі! Навіщо його брати з собою!? Він тільки заважатиме! Ти сам бачив його нестерпну поведінку! Ми й години за одним столом не просидимо! – почала свій протест Ніколь.

– Може й так… але я дуже хочу провести свій день народження разом з усіма вами, – Мейлі ніжно посміхнувся їм, вмовляючи:

– Прошу вас, ходімо до піцерії всі разом. Саманта зможе відвезти нас. Ніколь покаже де знаходиться заклад, а Рей… –  Мейлі подивився на того. – Простежить, щоб ніхто не сварився. Хоча, я щиро вірю, що ви зможете один день прикинутися друзями і не скандалити. Хоча б заради мене.

Усі троє глибоко замислились. Першою підняла руку Ніколь:

– Добре. Це твій день народження, Мейлі, і тобі вирішувати кого запрошувати і з ким святкувати. Я, звичайно, не в захваті, але, сподіваюся, я їх… перетерплю цей день.

– Дякую тобі, Ніколь, правда, – Мейлі перевів погляд на іншу. – Саманта?

Вона задумливо підняла на нього очі і після паузи зітхнула:

– Тільки заради тебе, Мейлі. Тому що ти мені теж зробив послугу.

“Послугу? Це вона про поїздку до Лондона? Але, насправді, це вона зробила мені тоді послугу та підвезла на автомобілі, а потім ще й купила подарунки..”

– Ах… дякую, – Мейлі повернув голову до хлопця, що спокійно сидів поруч. – Пане, ви…

– Я тебе не запрошував на свій день народження. – раптом нагадав йому Рей. – Навіть відмовився від святкування та подарунків, чому тоді ти просиш мене бути на твоєму дні народженні?

“Краще би мовчав. Ти мені не потрібен”. – подумки сердився він. Та все ж усміхнувся йому, відповідаючи:

– Я буду дуже радий вас бачити, але, якщо ви будете зайняті цього дня, то я все зрозумію…

– Ні. У неділю у мене ніяких справ не буде, – одразу ж відповів Рей. – Тому я поїду з тобою.

“Бодай би ти скис…😊”

– Яка радість… – кисло посміхнувся йому Мейлі.

– Якщо все вирішено, дозволь забрати свій телефон. – з ноткою гніву, попросила у хлопця Ніколь.

– Звичайно. Беріть. – Рей з усмішкою віддав власницям їхні телефони.

Ніколь із Самантою стали перевіряти їх на наявність паролів та історію відвідування сайтів. Тим часом Рей спокійно підвівся з місця і коротко кинув іншому:

– Ходімо.

Мейлі з сумом опустив очі на довгі милиці. Йому хотілося як найшвидше позбутися їх і знову вільно бігати, а ще краще – пробігтися босоніж по свіжій весняній траві. Але поки що про це він міг тільки мріяти. Юнак підвівся, спершись руками на стіл, і потягнувся рукою до милиць, але, як тільки він сперся на них, руки затремтіли і милиці випали з них. Мейлі повалився на підлогу, вловивши стривожений голос Ніколь:

– Мейлі! Як ти!? – дівчина спохватилася, але не встигла зробити і кроку як застигла на місці.

Рей нахилився і зібрав в одну руку милиці, потім, підняв на руки молодшого.

Той не чекав подібного і заволав:

– Що ви робите!? Відпустіть мене!

– Відпустити? – усміхнувся йому Рей.

Мейлі прикусив губу і опустив голову, відповівши:

– Н-ні, не треба…

Дівчата округлили очі. Мейлі глянув на них і тихо промовив:

– До зустрічі…

– До неділі, Мейлі… – попрощалася з ним Ніколь.

Саманта посміхнулася і сфотографувала їх на телефон, затім, сказала:

– Бувай.

Рей доніс його, як принцесу на руках до самого трейлера. Всю дорогу на них косилися артисти, що проходили повз. Через це Мейлі ховав своє обличчя за локонами волосся, сподіваючись, що таким чином його ніхто не зможе впізнати.

▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️

Минуло чотири дні. Ось і настав його сімнадцятий день народження. Особливих веселощів він не відчував. Адже вже як три роки в скорботі за мамою не святкував свої минулі дні народження. Він раптом зрозумів, чому тоді Рей так сильно сердився, відмовляючись запрошувати когось і святкувати свій день народження.

“Якби це було можливо, я б відмовився від усіх подарунків, аби лише на хвилину зустрітися з ними…” – пролунав до болю пригнічений голос хлопця тієї перед різдвяної ночі. Ці слова він тоді добре запам’ятав.

– Мейлі? Прокидайся. Вже десята година.

– Ум-ф… – він сонливо протер очі. Перед ним, опустившись навпочіпки, і спершись ліктями об край його ліжка, сидів Рей. Хлопець дивився на нього глибокими, як безодня моря, оніксовими очима, що так його раніше манили… Мейлі сам не розумів, від чого раптом задивився на нього, але схаменувся він лишень коли інший, посміхнувшись йому, тихо промовив:

– З днем народження. Як спалось?

Мейлі підвівся і стягнув з себе ковдру, відвертаючись від нього.

– Нормально. Дякую.

– Я приніс нам сніданок. Поснідай перед тим як їхати. Але сильно не наїдайся. – випроставшись, Рей постелив йому на коліна невеликий чистий рушничок, потім, підніс тацю з ще гарячим курячим бульйоном, від апетитного запаху якого Мейлі кілька разів гловтнув.

– Тебе погодувати? – Рей посміхнувся, показуючи йому сріблясту ложку.

– Іще чого! Я пошкодив ногу, а не руки! – він забрав у того ложку, схилився над мискою і почав неспішно зачерпувати і дмухати на супчик.

Рей продовжував з усмішкою спостерігати за ним, не відразу згадавши про свою порцію.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ох, ну нарешті. Чому ви так довго!? – невдоволено запитала світловолоса.

– Вибач, довелося повозитися з одягом, щоб одягнути якомога обережніше на ногу, – ніяково почухавши пальцем щоку, відповів їй Мейлі.

Несподівано білявка зробила до того крок і, вийнявши з-за спини пишний букет рожевих півоній, вручила імениннику прямо в руки, зі словами:

– З днем ​​народження, Мейлі! Вибач… Але я не знала, які квіти тобі подобаються, тому купила свої улюблені…

– О? Це нічого! Величезне дякую! – він негайно обійняв її з усією вдячністю. – Будь-які квіти дуже гарні, а ці… Ох, вони дуже приємно пахнуть. – Мейлі не міг відірвати ніс від півоній, але все ж таки, озирнувся, спитавши:

– А де це Саманта?

– Я тут, – з боку цирку до них підійшла вся в чорному, усміхнена дівчина. – Довелося відпроситися у тата щоб поїхати з вами. Він був не в захваті, але я змогла його переконати. Ходімо за мною. Ми поїдемо на другій машині, бо тато не дозволив нам кататися на його.

– Хм, це не дивно. Він ніколи не дозволяє їздити його машиною, – крокуючи разом з іншими за нею, буркнув Рей. – Ось тільки, коли ти катаєшся, він нічого проти не має.

– Тобі щось не подобається? Ти знаєш, до кого можеш піти і висловити свої претензії. – холодно відповіла тому Саманта.

– Охх, наш молодик образився, що все найкраще дістається не йому, а головній улюблениці директора? – з жалісним голоском промовила Ніколь.

– Мені начхати, яким автомобілем вона їздить. – кинувши на неї дратівливий погляд, відповів Рей.

– Та невже? Просто зізнайся, що ти заздриш їй. – поглядаючи на того, самовдоволено посміхнулася Ніколь.

– А ти ні? – з усмішкою глянув на неї парубок.

– І чому мені, блін, заздрити?

– Якби ти не заздрила, стала б щось красти у неї?

Ніколь зупинилася і в гніві витріщилась на нього. Здавалося, ще трохи, і вона влаштує справжній скандал.

– Машина під’їхала, – повернувшись до інших, повідомила Саманта. – Що таке? Ти вже передумала їхати, Ніколь? Якщо так, тоді ми поїдемо до ресторану, а не до піцерії.

– Ні. Я не передумала. Їдемо. – сердито стискаючи кулаки, відповіла Ніколь, і першою сіла в машину. За нею, акуратно посадив Мейлі, Рей, потім, сів і сам. Саманта ж сіла біля водія, спереду.

Вони їхали годину з чимось. Мейлі розглядав через переднє вікно старовинні вулиці та кіоски Оксфорда, де він гуляв колись разом з мамою.

– Ось тут – наліво! – несподівано вигукнула Ніколь.

– “Northway pizza”, серйозно? Що це за убогий заклад? І як його ще не закрили? – скептично промовила Саманта, коли їхня машина зупинилася біля маленької непримітної піцерії.

– Ото вже душніла… Це класний заклад! – Ніколь із обуренням штовхнула переднє сидіння на якому сиділа дівчина. – Коли спробуєш піцу, ти будеш іншої думки!

Вони вийшли з машини і попрямували всередину. Мейлі сподобалася тутешня обстановка: світла, тиха, з безліччю приємних запахів, що долинали з відкритої кухні.

– Ніколь! Рада тебе бачити! – до неї підійшла молода офіціантка з коротким світлим волоссям зібраним у хвіст.

– Рейчел! – зрадівши, Ніколь обняла її. – Я теж рада тебе бачити. Я замовляла столик, пам’ятаєш?

– Звісно. Твоє місце біля вікна завжди вільне, – офіціантка звернула увагу на інших і наблизившись ближче до подруги, тихо запитала:

– Це та дівчина з хлопцем про яких ти розповідала? Хто із ними?

– Ах, він уперше у нас. Це мій друг, і сьогоднішній іменник, – Мейлі.

Рейчел замовчала, оцінюючи нових клієнтів, після чого зашепотіла їй:

– Ніколь, чому ти не сказала мені, що племінник директора цирку такий гарний?.. Зрадниця. Я припудрила б носик до вашого приїзду.

– Та ну тебе! Давай поговоримо про це пізніше, гаразд?..

– Кхм, прошу, дозвольте взяти ваш верхній одяг, – доброзичливо посміхнувшись присутнім, Рейчел взяла у кожного їх куртки, затім, провела до їхнього столика. – Ось ваше меню. Я підійду пізніше щоб прийняти ваше замовлення.

Коли дівчина пішла, кидаючи дорогою погляди на хлопця в бордовому светрі, Рей відразу ж сів біля Мейлі, через що Ніколь нависла над ним, невдоволено схрещуючи руки:

– Чому ти постійно сидиш біля нього? Пересядь хоч раз до Саманти.

Рей, посміхнувшись, прикрив очі і, закинувши руки за голову, зручніше влаштовуючись на спинку м’якого диванчика, відповів:

– Не хочу. Я маю право сидіти біля свого партнера, скільки мені заманеться. Чому б тобі не сісти з нею? Ви ж раніше були найкращими подругами, яких і силою відчепити один від одного було неможливо.

– Так ви справді були подругами? – здивовано подивився на дівчат Мейлі, адже йому в це вірилось з трудом.

Інша ще більше насупилась, відповівши:

– Я не хочу про це згадувати.

– Ніколь, будь ласка, посидь із Самантою сьогодні. – попросив її Мейлі.

– До-обре, – невдоволено простягла та й присіла на один диван із нею. – Але лише сьогодні.

– Хіба я настільки огидна? – побачивши, що та відсунулася від неї, запитала Саманта. – Чому ти кривишся?

– Ще питаєш? Дуже. Я не хочу перебувати поруч з тобою жодної хвилини. – відвернувши від неї голову, відповіла Ніколь.

– Хмф, це взаємно. – фиркнула Саманта.

Мейлі подумки обурювався з цих їх сцен, поки поряд з ним Рей не простяг йому меню, питаючи:

– Що будеш?

Тут підключилася Ніколь. Починаючи пропонувати свої варіанти, вона нахилилася до того через стіл:

– Гномику! Давай замовимо ось цю велику піцу! Я її пробувала мільйон разів, хочу, щоб і ти спробував! До неї обов’язково замов салат “Цезар” і, якщо хочеш, візьми картоплю фрі. Із напоїв добре підійде холодний лимонад чи апельсиновий сік, а на десерт я вже заздалегідь замовила тобі торт!

– Як мило. Але нехай він сам вибере те, що хоче. – перебив її Рей.

– Хмф! Я просто запропонувала, – сівши назад на своє місце, пирхнула та. – Але, звичайно, ти можеш вибрати сам.

Мейлі розгублено пробігся очима по меню і, посміхнувшись, відповів їй:

– Я ще нічого з цього не коштував, тому, спробую те, що ти порадила.

– Готові замовляти? – запитала офіціантка, що підійшла до їхнього столу.

– Все як звичайно, Рейчел, але на чотирьох і з лимонадом.

– Зрозуміла, – вона записала все в блокнотик. – Ще що-небудь?

– Хм, хто хоче морозива? – запитала інших Ніколь.

– Зараз надто холодно, щоб їсти морозиво, – заперечила Саманта. – Хочеш, щоб ми всі потім кашляли?

– Морозиво!? – вигукнув Мейлі. – Я – “за!” Давно не їв морозива.

– Тоді й мені також. – сказав хлопець.

– Добре, тоді три порції морозива. – повернувшись до знайомої, попросила Ніколь.

– Добре. Зачекайте, будь ласка, кілька хвилин на замовлення. – посміхаючись хлопцеві, що відпочивав на дивані, попросила Рейчел і зникла за барною стійкою.

– Ви з нею дружите? – запитав у Ніколь, Мейлі.

– А, так, ми з нею разом були у дитячому будинку і дуже здружилися. Тепер, коли випадає можливість, хоча б щорічно зустрічаємося в Оксфорді.

– Напевно, ти сильно сумуєш за друзями, коли подорожуєш разом із цирком, правда? – зі смутком спитав Мейлі.

– Так, без друзів дуже нудно. Хоч ми й зідзвонюємося з нею та іншими дівчатами з притулку, але зустрітися наживо і погуляти разом, все ж таки, набагато краще. – з тугою зізналася Ніколь.

– Не сумуй, ви ще побачитеся. Вам варто наступного року зустрітися всім разом і весело погуляти.

– Знаєш, а ти правий. Я подумаю над цим.

– Ну а поки, гулятимемо вчотирьох, щоб тобі не було нудно! – заявив Мейлі.

Ніколь кинула на інших двох незадоволений погляд і насупилась:

– Краще вже з тобою, аніж з ними…

За півгодини, Рейчел принесла їхні замовлення. Мейлі здивовано розширив очі, дивлячись на велику круглу піцу з купою всяких добавок.

– Налітай! – потягнувшись за найбільшим шматком, вигукнула до всіх, Ніколь.