Частина 30: Поранена пташка більше не злетить

– Мейлі? Чому ти тут? – лікар, що сидів за столом, підвівся і підійшов до тих, що тільки-но увійшли.

– Це я привів його, сер, – відповів Томас. – Він біг кудись у сльозах… я подумав, що краще буде привести його до вас.

– Хм, судячи з твого домашнього вигляду, тебе знову випхали з трейлера? – Фредерік уважно оглянув його похмуре обличчя. – Ні, швидше за все це ти втік від цього негідника. Я правий?

Мейлі не відповідав і лікар продовжив його вивчати по обличчю, після чого глибоко зітхнув і сказав:

– Іноді, що ти Томас, що циркові, забуваєте, що я зовсім не психолог і душевні травми залікувати не в змозі… І все ж, Мейлі, мені цікаво дізнатися чому ти зараз виглядаєш настільки пригніченим. Чесно, тобі більше йде посмішка, аніж заплакане обличчя.

Томас виновато опустив очі і потер рукою собі шию.

– Сер… насправді я повинен вам в де чому зізнатися…

– І в чому ж? – переводячи погляд з хлопчини на помічника, спитав Фредерік.

– Мейлі, може, ти сам розповіси про своє рідкісне захворювання? – Томас погладив того по плечу.

Мейлі стиснув губи дугою і довго дивився в підлогу, не наважуючись одразу відповісти, але, через деякий час, таки, зізнався:

– У мене… вроджена нечутливість до болю.

Містер Бреккем здивовано розширив очі й глянув на свого асистента, який коротко кивнув йому.

– Не може такого бути… це ж велика рідкість… Мейлі, чому ти з самого початку не розповів мені?

Мейлі зіщулився. Його очі знову наповнилися гіркими сльозами.

– Я не хотів, щоб про це хтось знав! Щоб стали перевіряти чи це дійсно так! Я боявся, що через це мене ніколи не впустять на арену цирку!

– Мейлі… але ти міг серйозно покалічитися і ні про що не підозрюючи, продовжувати ходити так… – стурбувався Томас.

– І що з того!?

– Мейлі… твоя нерозсудливість може погубити тебе!

– Досить, – перебив їхню суперечку лікар. – Мейлі, йди за мною. Мені потрібно перевірити тебе на наявність зламаних кісток.

Мейлі неохоче пішов за чоловіком до кушетки. Його довго обстежували з голови до ніг. Містер Бреккем просив того зігнути лікті чи лягти і вирівняти ноги. Після огляду, він невтішно сповістив:

– Вивих плеча та перелом ліктьового відростка. Лягай на живіт. Я мушу вправити кістку.

Мейлі скривився, перевертаючись на кушетці.

– Не хвилюйся, ти нічого не відчуєш.

“Я це і так знаю…” – він мовчки заплющив очі.

Фредерік лише одним рухом руки вправив ліве плече.

Від хрускоту кісток Мейлі зчепив зуби. Звук був не з приємний.

– От і все. Але з ліктем доведеться повозитися куди довше, – занепокоєвся лікар. – І як ти додумався зламати праву руку і вивихнути собі плече?

– Я… якось упав у Новорічну ніч. Так, напевно, і пошкодив лікоть чи плече.

– Ех… будь-яка інша людина відразу ж відчула б біль у ліктьовому суглобі. Невже ти навіть не помічав, що твоя права рука погано згинається?

– Ні… – він сів на кушетці і склав руки.

Містер Бреккем з хвилину дивився на нього, потім з важкістю зітхнув:

– Тобі дуже не пощастило в цьому житті, Мейлі. – після цих слів головний лікар пішов за великим білим боксом. Він поставив його на кушетку і присунув довгу тумбочку ближче до юного пацієнта.

– Зігни лікоть і поклади руку сюди. Я накладу тобі лонгентну пов’язку.

Після того, як Мейлі поклав руку на поверхню дерев’яної тумбочки, Фредерік почав накладати йому гіпсову пов’язку по згину ліктя, від передпліччя до плеча. Поки він фіксував під руку молодшому титановий згин, то помітив звисаючий сріблястий ланцюжок на його зап’ясті.

– Прикрасу тобі доведеться зняти. Інакше вона буде заважати і колоти тебе, коли я накладу гіпс.

Мейлі опустив очі на браслет і з пригніченим поглядом попросив:

– Зніміть, будь ласка.

Коли містер Бреккем зняв браслет, Мейлі сховав його до кишені, намагаючись забути про прикрасу раз і назавжди. В голові крутилися недавні слова Рея, які тепер сильно змінили ставлення Мейлі до нього. Спостерігаючи за чоловіком, він тихо спитав:

– Містере Фредеріку… а ви… часом, не вмієте лікувати розбите серце?

– Боюсь, що ні.

– І у вас…немає ліків, щоб…. Розлюбити де кого навіки? Або ж… Хоча б приглушити почуття.

– Хотів би я таке вміти, але я не чарівник, а простий цирковий лікар. – чоловік закінчував із накладанням гіпсу і зараз поклав його руку на м’який фіксуючий бандаж. Він закинув пов’язку йому за голову, щоб було комфортніше підтримувати руку. Після виконаної роботи Фредерік заніс аптечний бокс назад на місце. Повернувшись до молодшого із записним зошитом, він заявив:

– Я записую тебе на чотири тижні до нашої палати.

– На скільки?..

Чоловік перевів на того колючий погляд. Поправивши свої великі окуляри на переніссі, він повторив:

– Чотири, можливо, п’ять тижнів, Мейлі.

– Значить… Я пролежу у вас до лютого?

– Мейлі, ти ж розумієш, що я не можу тебе відпустити до себе, – починаючи сердитися, пробурчав Фредерік. – Я боюся, що з твоїм рідкісним захворюванням ти зламаєш собі другу руку на пару! Сподіватися на цього безвідповідального негідника я не можу. Якщо ти повернешся до себе, то я не гарантую, що до весни ти знову собі щось не зламаєш!

– Сер! Чому ви кричите на нього!? – за білу занавіску забіг стурбований криком асистент.

– Кхм, пробач мені, Мейлі. Я просто не хочу щоб ти приймав необдумані рішення і наражав своє життя на небезпеку. – голос його в ту ж мить пом’якшав. – Краще залишайся. Нам з тобою доведеться ще багато чого обговорити.

Мейлі, не довго думаючи, відповів:

– Добре. Я залишаюся.

Усі наступні дні проходили у розмові з містером Бреккемом. Мейлі відчув внутрішнє полегшення після того, як зміг з кимось поділитися своїм секретом. Відразу наступного дня до Мейлі прийшла Саманта, дізнатися в чому справа, а за два дні прийшла і Ніколь. Містер Бреккем з самого початку порадив йому не приховувати більше від інших свою вроджену хворобу, тому він був змушений все пояснити, як дівчатам так і Кейсі з Домініком, які прийшли відвідати його.

За час перебування у медичній палаті йому пощастило завести нового друга. Руденький хлопчина на ім’я Джастін Гібсон, якого він не раз бачив раніше в цій палаті і на тренуваннях, з першого ж дня підійшов познайомитися з ним. Виявилося, той на рік старший за Мейлі і виступає в цирку акробатом на трапеціях і канатоходцем разом зі своєю сестрою та батьками. Завдяки йому Мейлі не сумував, цілими днями лежачи в ліжку, і з радістю ділився своїми розповідями про те, як потрапив у цирк.

– Вау! Ти вперше виступатимеш у нас!? – з блискучими очима спитав у нього Джастін. – Упевнений, тобі сподобається! Ці відчуття просто незабутні! Спочатку у тебе перехопить дух від кількості людей! Потім, ти відчуєш себе справжньою зіркою! Тільки не на небі, а під куполом! Ахаха!!- Джастін засміявся і Мейлі усміхнувся тому, уважно слухаючи настанови щодо першого виступу.

– Ах, до речі, зовсім забув спитати, – акробат повернув до нього голову і підсунувся ближче. – З ким ти у парі?

Відповісти на це питання для Мейлі стало важко. Рей не приходив уже п’ять днів. Від цього йому було і спокійно, і тривожно. Хоч він і не з’являвся, але точно вже дізнався де він знаходиться і злився з цього приводу. Але Мейлі не було до цього діла. Він міг потрапити сюди зовсім не з переломом, а з кровоточивою раною на руці через його егоїзм. Мейлі відвикав від нього, наскільки це йому вдавалося, але в душі він розумів, що вогонь його почуттів колихнувся, але так і не згас.

– Я в парі з молодшим паном.

Джастін замислився, після чого жваво випалив:

– Ах, так! Точно! Я ж вас бачив на тренуванні, але це було ще до Нового року, тому я і забув… Ахах. Не віриться, що ти в парі з цим букою. Щиро кажучи, з юним Крайтоном ніхто не хоче бути в парі.

– Чому це? Я бачив, що у нього багато прихильниць…

– Це правда, проте, через випадок з його колишньою дівчиною багато хто сторониться Рея.

“Ах, так він про… Випадок з Беатріс?”

– Торік його напарниця після п’ятого виступу втекла із цирку вночі, нічого не сказавши. Пам’ятаю, до цього всі їхні тренування проходили у сварці один з одним. Вона, здається, була значно старша за нього, але все одно не стерпіла настанов і докорів юного пана. – Джастін зітхнув, згадуючи всі ті дні:

– Панові Рею довелося несолодко, адже йому терміново потрібна була нова партнерка, но ніхто не погоджувався виручити його, окрім однієї дівчинки. Як там її звали?.. а-а, Беатріса, точно. Вона гарна була, постійно посміхалася і слухалася. Вони стали парою, ось тільки, восени розлучилися і Беатріс теж втекла від нього, не пам’ятаю через що, но, здається мені, він підняв на неї руку.

Мейлі перебував у своїх думках і не все з розказаного попадало йому у вуха. Але одне він уже чудово зрозумів і без слів — із цим хлопцем важко мати справу.
Якщо раніше він зумів якось з ним по товаришувати, то зараз він сам же розірвав їхню дружбу. Хто вони зараз один одному? Поки не ясно. Мейлі відчував себе покинутою іграшкою з якою було цікаво гратись, але любимою вона так і не стала. Через одну поламану руку або стерту посмішку, інтерес до неї відразу ж згасає. На заміну ж приходить нова.

– Мейлі? А-у-у!

– М? Що таке?

– Я все хотів спитати, – він вказав пальцем на нього. – Тобі не жарко в такому товстому светрі? Ще й з коміром до самого підборіддя…

– Ах… ахах, ні. – Мейлі занервував і натягнув комір зеленого светра на шию ще більше. – Я часто мерзну…

– Ось як… зрозуміло. – Гібсон усміхнувся, потім згадав про щось, і зіскочив з ліжка. – О! Ти не хочеш помалювати зі мною? У мене є чисті альбоми та різнокольорові олівці з фарбами!

– З радістю. – посміхнувся тому Мейлі.

Риженький хлопчина повернувся з купою всього в руках. Скинувши все на його ліжко, він подав йому альбом та олівці. Мейлі прийняв їх і зі світлою посмішкою запитав:

– Що малюватимемо?

– Давай… квіти?

– Квіти… які саме?

– А тобі які подобаються? – зацікавлено запитав той, не відриваючи від нього усміхнених очей.

– Мені… – Мейлі ніяково почухав собі щочку. – Взагалі-то ромашки подобаються.

– Вау! Мені також подобаються ромашки! – із променистою усмішкою випалив той. – Давай, хто краще намалює, загадує іншому бажання!

– Добре.

Вони почали малювати. Мейлі підклав альбом до зігнутих колін, адже так йому було найзручніше малювати коли поряд не було столу. Він впорався за дві хвилини і повернув свій альбом до друга.

– Як тобі?

Джастін підняв очі зі свого малюнка на нього, і в захваті вигукнув:

– Яка краса! Мейлі, та в тебе талант! Де ти так навчився малювати!?

– Ну я… мене мама навчила.

– Дивовижно… – роздивляючись намальоване ромашкове поле, простягнув юний акробат.

– Насправді коряво вийшло, – ніяково відвів очі Мейлі. – Я ж не вмію добре малювати лівою рукою…

– Та навіть так, це всеодно витвір мистецтва!

– Ти вже закінчив? – поцікавився Мейлі.

– Ех… я не так гарно намалював, як ти… ось. – він простягнув тому свій альбом.

Мейлі подивився на велику ромашку намальовану на весь аркуш паперу. Квітка була без стебла, лише пелюстки і жовта, як сонце, серединка. У нього з’явилося дивне відчуття дежавю, ніби він уже бачив десь схожий малюнок.

– Красиво. Мені подобається.

– П-правда подобається!?? Тоді я дарую цей малюнок тобі! – з легким рум’янцем на щоках схвильовано пролепотів Джастін.

– Ти справді хочеш подарувати його мені? Як несподівано. Спасибі…

– Ам-м, Мейлі, а що ти ще вмієш малювати?

– Все можу.

– А мене можеш намалювати?

– Ах, ну…

– Будь ласка!

– Гаразд… Я намалюю тебе. Але ти маєш сидіти рівно, не рухатися і не змінювати вираз обличчя. – Мейлі стало якось дивно на душі після своїх слів.

– Як скажеш! – Гібсон слухняно вмостився на його ліжку і зосереджено глянув на нього, посміхаючись.

Мейлі став неквапливо малювати того. Лівою рукою водити олівцем по листку було важче, але він намагався зробити контури обличчя чіткими наскільки це було можливо. Мейлі підводив очі й уважно вивчав обличчя юнака, що сидів навпроти нього і  одразу ж опускав погляд на свій малюнок.

“Щось не виходить?” – пролунав голос у його голові. Мейлі знову підняв очі, і здивовано подивився на іншого:

– Ти щось сказав?..

– М? Не-а. Я мовчав.

– Ясно…

“Що це було?.. мені вже вчувається чийсь голос.. ” – він закінчив і показав свою роботу. – Вийшло не дуже, правда?..

– Про що це ти? Мені дуже подобається! – із захватом відповів той, розглядаючи свій портрет. – Навчиш мене так само красиво малювати!?

– Ну… я навіть не знаю…

– Прошу! А натомість я виконаю будь-яке твоє бажання! Що би ти хотів!?

– Ну, добре. Умовив. Но взамін станеш мені найкращим другом?

– Так! – він міцно обійняв того, притулившись щокою до щоки.

Мейлі неочікував подібного, і скрикнув:

– Ох! Що ти робиш!?

– А, пробач, пробач. Це було надто близько? Тобі, напевно, стало некомфортно… – Джастін відсторонився і винувато глянув на нього. – Вибач! Просто, я так зрадів, що ти тепер мій друг. Ти б знав, як нудно було тут лежати два місяці… нема з ким навіть поговорити.

Мейлі розгублено посміхнувся.
І чого це він? Це ж просто невинні обійми. Якби не Джастін, він також сумував би тут.

– Ні, не вибачайся. Я просто здивувався… пробач. Я тебе злякав?

– Ні, зовсім ні.

– Це добре… давай я навчу тебе малювати дерева та пташок?

– Так! Давай!

                      ▪️▫️▪️▫️▪️

Тиждень перший, другий, третій, і ось він пролежав усі п’ять тижнів. Пішов другий місяць його перебування тут. Містер Бреккем з самого ранку розбудив його, щоб нарешті зняти гіпс. А по обіді до нього прийшли гості.

– З випискою, любий! – на всю палату пролунав радісний і лагідний голос Кейсі. За нею прийшов і Домінік, як завжди, у своєму довгому циліндричному капелюсі фокусника:

– Як здоров’я, малюче? Як себе почуваєш?

– Чудово. Я так за вами скучив! – Мейлі не втримався і кинувся їх обіймати, ледве стримуючи сльози, що набігли на очі.

– Ох, ми теж дуже скучили, мій милий! – місіс Міллер й сама готова була розплакатися. Вона опустилася навпочіпки і міцно притиснула його до грудей, цілуючи при цьому в щічку.

– Треба ж, – спантеличено промовив лікар. – На хвилину я вас не впізнав.

– Старий, як поживаєш? – посміхнувся Домінік і простягнув йому для вітання руку. – Чого б це? Твої страшні окуляри вже не допомагають?

– Пхах, ні, не тому, –  Фредерік безтурботно потис йому руку. – Бачити вас ось так, не в двох, а у трьох з дитиною дуже незвично. Ви дивитесь зараз як справжня сім’я.

Від цих слів посмішка Кейсі несподівано спала з лиця.

Помітивши це, Мейлі притулився до неї ще більше, і спитав:

– Щось не так?

Перед ними Фредерік складно і протяжно зітхнув:

– Мені дуже шкода, але… Мейлі, річ у тім, що… Кейсі не може мати дітей.

Мейлі шоковано подивився на того.
Домінік приєднався до їхніх обіймів, заспокоюючи жінку легкими поцілунками.

– Кейсі, можу я тебе і Домініка попросити про дещо важливе? –  Фредерік перевів погляд на Мейлі. – Ви можете приглянути поки що за ним? Щоб ще чогось не сталося.

– Ох, звичайно, звичайно, – Кейсі взяла молодшого за руку. – Як же ми будемо без нашого сонечка?

– Довіряю його вам. Сподіваюся, біда обійде тебе стороною, Мейлі. Ти став тендітним як скло. Будь ласка, бережи себе і стеж за кожним своїм кроком від тепер.

– Дякую вам за все, містере Бреккем.

– На здоров’я, Мейлі.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ох! Не обпікся, любий!? Покажи мені пальчики. – місіс Міллер стурбовано взяла його за руки.

– Ні, все добре. Просто хотів відкрити та подивитися на печиво. – винувато усміхнувся до неї Мейлі.

– Милий мій, треба ж рушник брати… – зітхнула жінка, відкривши духовку. – Вже готово. Можна діставати. Нехай остигає.

Мейлі спостерігав як та перекидає печиво у велику тарілку, і здивувався:

– Вони у формі сердечок?

– Ага, завтра ж день Святого Валентина, – посміхнулася вона. – Ти, напевно, забув про це, поки перебував у медпункті?

– Значить… завтра день закоханих… – Мейлі поринув у думки. – І кому стільки печива?

– О, я роздам їх завтра кожному, кого зустріну, а ще, Рею, – місіс Міллер задумливо подивилася на притихлого юнака. – Мейлі, не хочеш сам віднести йому печиво?

– Ні. – він відвернувся і ліг на диван, не бажаючи і слухати про нього.

Кейсі відставила тарілку, з сумом подивившись на молодшого.

– Сонце… чому ти гніваєшся на нього? Як я знаю, у твоїх пошкодженнях він не винен, хіба ні?

“Ви не знаєте всього…”

– Це так. Проте я обіжений на те, що він забув про мене на цілий місяць…

– Любий, він зовсім не забув про тебе. Тим більше… Я давно не бачила його на репетиціях… Здається мені, що він не з’являвся з якоїсь на то причини. Тобі варто знову дати про себе знати.

– Нехай просто забуде про мене і я зроблю те ж саме.

– Ех… я все ще сподіваюся, що у вас все буде добре…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Як рука?

Мейлі мовчки тупився у підлогу арени. Він гадки не мав як тепер спілкуватися з тим, хто місяць тому хотів поранити його руку заради свого інтересу. Як йому взагалі вистачає нахабства питати його зараз про це? Він обійшов парубка стороною, і підійшов до Кейсі, попросивши:

– Можете допомогти мені піднятись до колеса?

– Звичайно, любий, – жінка подала йому руку щоб той піднявся на обшитий червоною тканиною, табурет. Після, допомогла застебнутись.

Рей похмуро спостерігав за ними, потім, став на своє місце, готуючись до метання кинджалів.

Під кінець тренування серце Мейлі мало не утекло в п’яти, адже йому здалося, що хлопець прицілюється саме в нього. Але, на щастя, кинджал прилетів повз руку. Коли місіс Міллер  розстебнула ремінці, він поспішив як найшвидше піти з шатра. Але хлопець, таки, зумів наздогнати його на шляху до трейлера.

– Мейлі, стривай! Коли ти думаєш повертатись назад? Ти хочеш до самого виступу залишатися і тіснитися з Кейсі?

– Відчепіться! Яка вам різниця!? – Мейлі великими кроками прямував до себе, не бажаючи й дивитися на того.

– Ти правий. Вибач. Я не мав права розпитувати тебе про захворювання і хотіти від тебе неможливого, – не відстаючи від нього, примовляв на ходу Рей. – Я правда не знаю, що на мене тоді найшло. – він намагався зловити його за руку, але Мейлі лише збільшував кроки. Тоді Рей продовжив виправдовуватися:

– Тепер я все обдумав. Ти мав рацію, наше партнерство і твоє здоров’я значно важливіші за славу і визнання публіки. Вибач, що налякав і примушував тебе. Ти мене пробачиш? Мейлі? Мейлі, ну почекай! Давай просто, спокійно поговоримо…

Інший й не думав вислуховувати його виправдання і вперто йшов уперед, до поки не почув знайомий голос позаду.

– Рей!

Мейлі заціпеніло розвернувся. На хлопці повисла чорнява дівчина, що радісно вигукнула:

– З днем ​​Святого Валентина вас! Ви обдумали мою пропозицію? Нумо! Ходімо зі мною до ресторану мого батька! Він чудовий шеф-кухар! Можете навіть не платити! Тато знає про вас і сам казав, що хоче вас пригостити! Ви ж підете зі мною?

Коли вона помітила іншого, то невдоволено насупилась. Затім, з усмішкою притулилася до Рея, заклавши руки тому на плече.

– Ванессо, я вже казав, що сьогодні зайнятий. Давай наступного разу сходимо. – Рей опустив її руки з плеча.

– Все в порядку. Не витрачайте на мене свого часу в цей день, пане, – Мейлі, намагаючись сховати своє обурення, злегка посміхнувся їм. – Ідіть з Ванесою.

Він більше не міг виносити цієї картини. Стиснувши кулаки, Мейлі відвернувся і побіг до білого трейлера.

▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️

– О, ти прийшов, – чоловік, що читав за столом газету, помахав йому рукою. – Як тренування? Кейсі ще не-…

– Він йде на побачення з Ванесою! – обурено викрикнув йому з порога Мейлі. Він поспіхом скинув із себе взуття та повісив курточку при вході на гачок.

– Хто така Ванесса? – все ще читаючи газету, запитав Домінік.

– Нова вершниця на конях! – у гніві випалив він і повалився на диван.

– А, та чорнява американка? – спокійним тоном запитав Домінік. – Згадав, згадав. Хм-м, чув, ця дівчина справжня красуня, проте ходять чутки, що вона робила операцію на обличчя і-..

– Я ніколи його не пробачу, якщо він піде з нею на побачення! – уткнувшись обличчям у подушку, пробурмотів він.

– Мейлі, забудь про нього. Нехай робить що хоче і ти роби, що душі завгодно йому на зло.

– Наприклад?

– Хм, наприклад, почни вже зустрічатися з кимось нормальним.

– І з ким же на вашу думку я повинен… – не встиг він домовити, як у двері постукали. – Це Кейсі?

– Ні.