Частина 3

Як і планував Азірафаель, весь наступний тиждень він ховав свої руки під рукавичками. Батько навіть не звернув уваги на це, як і на те, що син став не так упевнено тримати столові прилади та письмове приладдя в руці.

Юнак стояв біля вікна, ховаючи руки в рукавичках за спиною, коли в день занять у кімнату увійшов Кроулі. Аристократ привітався, тепло усміхнувшись:

— Доброго дня, містере Кроулі.

Кроулі був у кращому настрої, ніж зазвичай. Можливо, це було пов’язано з негодою, що знову повернулася, чи з тим, що він знайшов чудові ноти нового мюзиклу. Або ж із тим, що сьогодні у нього був урок з Азірафаелем, хоча музикант не хотів собі в цьому зізнаватися.

— Вітаю, Азірафаель, — відповів Кроулі, піднімаючи куточок губ у посмішці. Потім, знизивши голос, запитав: — Як ваша рука? Я захопив вам кілька книжок з нотної грамоти, якщо сьогодні ви вже не зможете грати. Також я можу пограти вам, щоб ваш батько нічого не запідозрив.

Він сів на канапку біля вікна, виклавши поруч із собою дві пошарпані книжки.

— Не звертайте уваги на їхній зовнішній вигляд, усередині вони дуже змістовні.

Азірафаель сів поруч, злегка притримуючи поранену руку. Він все ще відчував провину перед учителем за те, що сталося. Надалі варто б було бути стриманіше, щоб уникнути подібних ситуацій. Інакше лорд Фелл точно помітить, що син замало грає.

— Усе добре, містере Кроулі. Рана затягується. Зовсім скоро я зможу вже грати, — пошепки відповів аристократ, глянувши на книжки. — Теорія потрібна не менше за практику, тому, як мені здається, ми зможемо заглибитися і в неї. Гадаю, мій батько теж розуміє, що вміння грати не обмежується сидінням за інструментом. Тож не хвилюйтеся з цього приводу. І я обов’язково ознайомлюся з цими книжками до наступних занять.

Після цих слів Азірафаель раптом стрепенувся, наче різко щось згадав. Він дістав обережно складену чорну хустинку з кишені свого камзола і простягнув її Кроулі, зніяковіло посміхнувшись.

— Мало не забув повернути вам це. Ще раз дуже дякую, містере Кроулі.

Кроулі простягнув руку за хусткою, і не розглядаючи, забрав її та поклав у кишеню. Азірафаель тим часом взяв одну з книжок і обережно відкрив її, намагаючись не пошкодити.

— Я надаю перевагу скоріше практиці, ніж теорії, — почав музикант, всміхаючись. — Моє викладання здебільшого спрямоване на те, щоб мої учні грали, а не намагалися розбиратися в інтервалах і септакордах.

— Навіщо чогось вчитися, якщо ти не знатимеш усіх тонкощів предмета? Я хочу мати повні знання, а не лише якусь частину, — зніяковіло усміхнувся Азірафаель.

В такому разі я дуже радий, що ви цікавитеся теорією. Схоже, ви взагалі любите читати, вірно?

— Ви абсолютно праві, містере Кроулі , – юнак впевнено підняв голову. — Я люблю читати, а ще збирати книжки. Одного дня я хочу відкрити книжкову крамницю, де я зможу давати уроки грамотності людям, які не можуть собі дозволити навчання. Мені хочеться якось їм допомогти.

Ця мрія плекалася в душі Азірафаеля вже довгий час, хоча мало хто знав про неї. Здебільшого так було через батька, що вважав все це юнацьким максималізмом і дурістю, яка не призведе до гарних наслідків. Лиш одна людина підтримувала Азірафаеля. Його мати. Вона була рада дізнатися, що син хоче робити добро, але коли її унесла хвороба, довелося сховати цю мрію глибоко в серці. Тож хлопець не забув власну мрію і вона продовжувала надихати його, наче в нього за спиною справді були крила, які так гаряче бажав обрізати батько.

Кроулі тільки усміхнувся на це і підсів ближче до Азірафаеля, перегорнувши книгу на першу сторінку. Він пояснював тонкощі нотної грамоти тихим, низьким голосом, дещо понижуючи тембр на деяких особливо важливих, на його думку, моментах. Його голос звучав низько й спокійно, але тепло тіла юнака поруч і аромат його парфумів часом змушували музиканта збитися з чергової фрази. Тоді він кілька секунд переводив подих, удаючи, що влаштовує перерву своєму горлу, а потім продовжував заняття. Жага Азірафаеля до музики та знань імпонувала Кроулі — він не просто так сказав, що здебільшого викладає практику. Той же Фелл-старший був не першим серед батьків, яким було достатньо, що їхня дитина просто вміє грати якусь кількість класичних мелодій, не заглиблюючись в предмет. Тож завзяття Азірафаеля до вивчення теорії радувало музиканта.

Насправді ж Азірафаелю було неймовірно важко сконцентруватися на занятті. Тихий шепіт Кроулі, тепло його тіла, аромат парфумів — усе це відволікало його, уносило думки в геть іншу течію. Юнак стиснув рукою канапку, на який сидів, намагаючись повернутися до реальності. Але вона забулася, коли він знов повернув голову до Кроулі. Здавалося, його обличчя було так близько, очі зачаровували, а губи… Губи музиканта здавалися єдиним джерелом води в пустелі, і бажання їх торкнутися і спробувати на смак було нестерпно сильним. Азірафаель дивився на Кроулі, наче зачарований, нездатний відвести погляд і його обличчя заливало червоним.

В якийсь момент і Кроулі помітив, що його учень завмер і наче перестав дихати. Дивлячись у книгу і договорюючи речення, він хотів обернутися і глянути, що сталося з Азірафаелем, але раптом за вікном пролунав гучний тріск, ніби зламалась гілка дерева. Кроулі рефлекторно підскочив і обернувся до молодого аристократа різкіше, ніж збирався. Та він ніяк не очікував, що юнак опиниться так близько і що від різкого руху він випадково торкнеться губами м’якої щоки й кутика губ. Це було абсолютно неприпустимо і він миттєво відсахнувся від учня, впустивши книгу з колін.

Звук за вікном повернув і Азірафаеля з мрій у реальність, де такі стосунки були недопустимі, хоча й дуже бажані. Він вже хотів піднятися й розібратися, що там сталося, як раптом гарячі губи Кроулі торкнулися його щоки. Місце дотику одразу ж запалало, наче обпечене пекельним вогнем. Обличчя Фелла стало червоним, як стиглий помідор, а почуття змішалися в його душі: збентеження перепліталося з радістю і соромом.

— Боже, прошу вибачення, містере Кроулі, — зашепотів Азірафаель, ховаючи блакитні очі, в яких виразно виднівся якийсь гарячковий блиск. — Це… не повинно було статися. Пробачте мене. Я… Мені…

Слова застрягли в горлі. Не це він хотів сказати, але те, що він так бажав розповісти вчителю, було неприпустимим і неправильним. Фелл швидко глянув у вікно — просто садівники спиляли суху гілку старої яблуні.

Кроулі дивився, як червоніє і відвертається Азірафаель, і все ніяк не міг зібратися з думками. Потрібно було терміново повертати ситуацію в адекватну течію, поки він ще міг себе контролювати. Губи горіли від раптового дотику до м’якої шкіри, і йому хотілося ще раз відчути губами гладкість теплої щоки молодого аристократа.

— Ви… Я… Це мені варто просити вибачення, містере Фелл, — Кроулі відкашлявся і нахилився, щоб підняти книжку, що впала.

Коли він випростався, Азірафаель різко обернувся до вікна, і серце музиканта стиснулося. Він встав, стискаючи книжку в руках, і позадкував до рояля.

— Це моя вина в тому, що сталося, і я пропоную вам забути про цю випадковість. Якщо після цього випадку ви не побажаєте продовжити заняття, я… цей, я знайду вам іншого вчителя серед своїх знайомих, який буде навчати вас не гірше за мене.

Слова Кроулі боляче вразили Азірафаеля. Обернувшись, юнак різко піднявся з канапки, розминаючи здорову руку, яка тепер боліла від сильного стискання. Цілком можливо, що під рукавичкою досі видно побілілі кісточки. Як він не помітив, що пальці вже болісно поколюють?

— Містере Кроулі, я… я прошу, майже благаю вас, не йдіть, — хрипким голосом вимовив він, підходячи ближче до вчителя. Зараз Азірафаель вже не міг приховувати свої емоції за звичною маскою байдужості. Здавалося, ще трохи — і по щоках юнака побіжать сльози. Надто добре було поруч із Кроулі, так спокійно. Він давно не відчував цього. — Я не хочу, щоб мене вчив хтось інший, адже… вони не зрівняються з вами. А ще… я не зможу забути цей випадок, і ви не змусите мене це зробити, бо я… Я хотів цього.

І він відвів збентежений погляд на своє начищене взуття, дивуючись відчуттю полегшення після зізнання. Невидимий тягар спав із його плечей, перестаючи тягнути вниз.

— Не псуйте собі життя, милий Азірафаель, — Кроулі зробив крок назустріч, залишивши книгу на роялі. Потім узяв обличчя юнака у свої руки, побачивши, як на його очах з’являються сльози. — Не зв’язуйтеся з таким, як я, і нехай я залишуся у вашій пам’яті як гарний вчитель музики, але, прошу вас, не більше. На вас чекає блискуче майбутнє, яке я не маю права псувати.

Дотик теплих пальців музиканта дарував Азірафаелю заспокоєння, хоч юнак і був дуже збентежений.

— Але, дорогий мій містере Кроулі, ви ж розумієте, що і без вас моє життя буде зіпсоване. Мій батько зробить усе, щоб я забув про свої мрії і йшов тим шляхом, який він сам вважає правильним. Це прокляття аристократії — надії немає, мрії не може бути. Ти мусиш розбитися об скелі повсякденної рутини, об бажання своїх рідних, яким ти не можеш опиратися.

Кроулі все-таки не втримавшись, провів великим пальцем по щоці юнака, а потім опустив руки. Вдихнувши глибше, Кроулі відвернувся до рояля. Азірафаель відчував, як не хотілося, щоб учитель прибирав руки й ішов, адже останній раз він відчував себе настільки добре лише поруч із матір’ю. Та навіть здавалося, що зараз було ще краще. Але Кроулі відступив, змушуючи Азірафаеля, подібно до присмертного, тягнутися до того променя світла, яким став для нього музикант.

— Здається, колись ви цікавилися, чи пишу я музику. Давайте я вам зіграю що-небудь зі свого, щоб ви не так засмучувалися…

Крок. Другий. Азірафаель обережно, нерішуче обійняв композитора зі спини, прикриваючи очі.

— Зіграйте, прошу вас, — попросив Фелл, відходячи від Кроулі й повертаючись на канапку. Серце шалено билося, і він не міг його вгамувати.

Кроулі завмер, напружено застигнувши перед клавішами рояля. Обійми були несподіваними, але — та досить уже брехати самому собі — дуже приємними та бажаними. Як крізь воду музикант почув прохання зіграти, і опустив руки на клавіші, звільнивши з рояля перший акорд свого улюбленого мінорного вальсу.

Механічна пам’ять не підвела і цього разу, дозволяючи Кроулі майже бездумно грати один зі своїх творів. Думками ж він постійно повертався то до своїх таких неочікувано яскравих почуттів до Азірафаеля, то до того, що він не повинен псувати життя юному янголу. Що б там не стверджував молодий аристократ про те, що його життя буде зіпсоване і без нього, це все одно буде життя в достатку і без поневірянь. Він ніколи не голодуватиме і не шукатиме ночівлі у провулках, його руки не загрубіють від холодної води, а м’яка шкіра не буде вимазана пилом лондонських бруківок.

Тож як би не хотілося, але всі його спроби зблизитися варто було припиняти, починаючи з цього моменту. Важко зітхнувши, Кроулі повернувся в реальний світ, відзначаючи, що він уже дограє вальс. Швидкий погляд на годинник підказав, що він вже й так затримався довше, ніж зазвичай.

Він піднявся з-за рояля і поправив фрак, що збився.

— Мені вже час іти, містер Фелл.

З перших нот Азірафаель закохався в цю мелодію. Вона була такою красивою, щирою і не схожою на все те, що хлопець чув до цього. Чорт забирай, та Кроулі міг би давно стати знаменитим, працювати при дворі. Королю і королеві точно б сподобалася ця музика. Їм би захоплювалися, він не знав би більше бідності. Композитори при дворі не скаржаться на життя, навіть найбездарніші, написавши одну, максимум дві, посередні мелодії, отримують хороші гроші, граючи їх на балах.

У голові Азірафаеля почав зріти план. Найімовірніше, це може не сподобатися містеру Кроулі, але молодий аристократ надто хотів зробити щось хороше для нього. Просто так, від душі.

— Так… Вибачте, що затримав вас, містер Кроулі, і ще раз прошу вибачення за цей інцидент. Подібного не повториться, — брехати самому собі тепер, коли він уже зізнався, було нестерпно, але так буде краще. — Містере Кроулі, чи не могли б ви принести ноти до кількох ваших творів? Мені б хотілося… ознайомитися з ними.

Кроулі мало кому демонстрував свої твори, вважаючи це надто особистим, але Азірафаель усе ще виглядав засмученим. Музикант вирішив, що це невелика ціна, щоб підняти йому настрій, адже інші способи були йому недоступні.

— Добре, я принесу вам їх на наступне заняття. Ваше завзяття до музики мене радує. І я знову змушений просити вас про послугу провідника — коридори вашого особняка все ще намагаються мене заплутати.

— Звісно, — Азірафаель трохи посміхнувся, піднімаючись із канапки.

Вони знову йшли поруч, і юнак боровся з гострим бажанням узяти Кроулі під руку. Чому аристократам не дозволено любити когось, хто нижчий за них за класом? Навіть зараз Фелл був готовий покинути всі ці багатства і високе становище, аби тільки жити з музикантом, а не існувати за нав’язаними правилами та законами. Та чи зможе він це зробити, чи зможе він витримати нові умови? Це було складне питання, на яке Азірафаель ще не міг дати відповідь. Можливо, батько мав рацію, вважаючи, що його мрії та бажання викликані лише юнацьким запалом. Такі думки викликали смуток, адже в такому випадку він дійсно просто розбещений грошима та владою аристократ. І навіть спогади про чудовий вальс, зіграний Кроулі, що розливалися в душі приємним теплом, не могли підбадьорити його.

Коли вони дісталися воріт Азірафаель зовсім посумнів і засмучено прошепотів:

— Всього доброго, містере Кроулі, і… Якщо я нестерпний і схожий на звичайного аристократа, який вважає себе володарем всього у цьому світі, прошу, не мучте себе ні за які гроші.

— Усе гаразд, містере Фелл, — відповів Кроулі так само понизив голос. — Мені приємно перебувати у вашому товаристві. Ви молоді й імпульсивні, але це вас не псує. З часом ви навчитеся знаходити баланс і робити правильний вибір між серцем і розумом. Читайте ті книжки, що я вам залишив. І я сподіваюся, що за тиждень-два ви зможете знову безболісно грати, і ми повернемося до колишнього формату занять.

Музикант дозволив собі слабку посмішку.

— До побачення, містере Фелл. Не журіться, ви хороша людина.

Кроулі відвернувся і покрокував до виходу з саду. Фелл злегка посміхнувся композитору, проводжаючи його невеселим поглядом. Одна помилка і кілька слів так різко змінили їхні взаємини. Це пригнічувало, адже ще нещодавно все було добре. Азірафаель різко розгорнувся і покрокував в сад. Треба було розвіятися і спробувати відволіктися, перш ніж він повернеться до вивчення книг, залишених вчителем.