Частина 27: Чорна смуга

– Рей! Що це ти робиш!? – місіс Міллер підбігла і вихопила зляканого юнака тому з рук. – Мейлі… Все добре? Як ти?

– Все в порядку… – він узяв жінку за руку, відчуваючи сильну слабкість у колінах.

– Годі вже ховатися від мене! – не вгамовувався Рей. – Якщо я сказав повертатися, значить, ти повернешся сьогодні ж!!

Від натовпу, що зібрався навколо них, доходили гучні перешіптування:

– Що відбувається?

– Не знаю… він ні з чого розлютився…

– Бідний хлопчик. Доводиться все це терпіти. Мені його шкода.

– Де юна пані? Може, покликати її?

– Ми, мабуть, сьогодні пропустимо тренування, – погладжуючи по плечу молодшого, повідомила всіх, Кейсі. – Мейлі, ходімо до мене.

– Що?.. хто вам давав дозвіл йти!? – Рей розсердився ще більше, і попрямував слідом за ними.

– Ти не в дусі для тренувань, Рей, – звернулася до того через плече жінка. – Коли заспокоїшся, тоді й поговоримо.

Під безліч поглядів, що дивились їм у слід, вони вийшли з шатра.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Що мені тепер робити?.. – лежачи на не великому дивані, пробурмотів Мейлі, притискаючи до лиця подушку. – Якщо… я не повернуся, він прийде сюди? Точно прийде. І тоді потурбує вас і Домініка.

– З чого ти взяв, що цей негідник нас по турбує!? – невдоволено скривився чоловік, сидячи за розкладним столиком. – Я його прожену та й усе!

– Любий, ну не починай хоч ти… – Кейсі подала тому на стіл тарілку з супом, хліб, і чашку зеленого чаю.

– А що ще залишається робити? – Домінік взяв за вушко чашку і, піднявши її в повітря, запитально подивився на дружину, після чого перевів погляд на хлопчину, що валявся на дивані. – Я ось і досі дивуюся, яким-таким чарівним чином тобі в голову вдарило закохатися в цього грубіяна!? Ти мені не поясниш, м-м? Мейлі?

– Ви ж самі говорили про пташку в клітці… і долю… – сухо відповів той.

– Так! Але я не казав тобі раніше вказаного часу зізнаватись у своїх почуттях! – розмахуючи руками в різні боки, вичитував того чоловік. – Усьому має бути свій час! Тим більше, якби я знав про кого тобі гадаю, то й зовсім нічого не радив би. І зараз я твердо можу сказати одне: негайно забудь про нього. Навіщо він тобі здався!?

– Домініку! – жінка з докором штовхнула його в плече. – Пий і їж вже нормально! Тільки ти тут у всьому винен!

– Я!? – підірвавшись з місця, здивувався той. – А чи не ти невгамовно просила мене погадати йому на кохання!? Тим паче, я не винен, що так карти випали! Скільки мені це ще повторювати!?

Місіс Міллер знову стукнула того по плечу і зітхнула:

– Гаразд, ми всі винні в тому, що втягнули тебе в це, Мейлі… Пробач нас.

– Ви не винні… навіть без вашого передбачення я зважився б йому зізнатися рано чи пізно. – притискаючи до обличчя подушку, промовив він.

– І все ж, ти зробив це зарано, – невдоволено пробурчав Домінік. – Але, гадаю, це і на краще. У вас і так нічого не склалося б.

– Якщо… у нас немає можливості бути разом, навіщо тоді Бог дозволив мені зустрітися з ним? – раптом запитався Мейлі.

– Ваша зустріч була випадковістю, – зневажливо відповів Домінік, попиваючи за столом свій чай. – Твоєю помилкою було закохуватися у нього.

– Годі вже! Чи не ти нагадав, що вони будуть разом і на них чекає щастя!? А тепер, вирішуєш тут їхні долі! Як ти так можеш!? – гніваючись, місіс Міллер знову почала штовхати чоловіка в плече, від чого той мало не подавився чаєм.

– Яка тепер різниця, поясни мені!? – відклавши чашку, випалив містер Міллер. – Він все одно попер проти своєї долі і змінив моє передбачення. Я навіть не впевнений, що воно було на всі сто відсотків правдивим! Та й тобі не все одно, розійдуться вони чи ні?

– Мені не все одно! Я переживаю за щастя своїх хлопчиків однаково!

Домінік фиркнув і, схрестивши руки на грудях, зневажливо промовив:

– Я тебе прошу… нагадай, скільки разів я казав тобі не зближуватися з тим негідником? Залиш ти його уже в спокої! Те, що ти зблизишся з ним, нічого в ньому не змінить! Рей давно вже прогнив! Його вже ніхто не змінить! Навіть ти!

– Не говори про нього так! – з силою вдаривши його по спині, обурилася Кейсі. – На відміну від тебе, я добре його знаю! У нього бувають пориви нестримної агресії, але вони не виникають просто так! Рей – не поганий хлопець, на нього, просто, погано впливають. Я впевнена, що йому зараз також не просто доводиться. Можливо, він сумує за тобою, Мейлі, тому так бурхливо зреагував сьогодні.

Лежачи на спині, він скинув з обличчя подушку і, піднявши праву руку, задумливо глянув на своє зап’ястя в синцях.

– Сумує? Щось мало в це віриться… адже він сказав, що нічого до мене не відчуває. Кейсі… невже я занадто багато прошу, бажаючи його кохання?

– Ти не просиш за багато, – відповів замість неї Домінік. – Просто ти просиш це не в тієї людини.

– Мейлі… якщо захотіти, можна підкорити серце будь-кого, – втішаючи молодшого, сказала Кейсі. – У твоєму випадку і старатися особо не треба. Ти вже улюбленець багатьох.

– Хах, навіть як би він був самим принцом Альбертом, цей зарозумілий розумник і не глянув би на нього, – з насмішкою мовив фокусник. – Мейлі, як ти можеш хотіти подібне від того, хто навіть не знає, що таке “кохання?”

– Коханий, досить судити інших! Він уже зустрічався і впевнена, розуміє всю відповідальність кохання. Рей… по ньому видно, що він все ще не готовий знову по любити когось усім серцем. Він така ж не впевнена у собі дитина, як і ти, Мейлі. – вона підійшла до пригніченого хлопчини і поправила чолку, що спадала тому на очі.

“Не готовий когось покохати? Але… чому?..”

Місіс Міллер задумливо дивилася на нього і після хвилинної паузи сказала:

– Мейлі, якби ми з самого початку все знали, то точно знайшли б спосіб як тобі допомогти. Але, знаєш, мені здається, що по весні все ще можна здійснити. Не потрібно гасити вогник у своєму сердечку. Йому просто потрібен час обдумати твої слова. Схоже, він уже звик до тебе, але не настільки, щоб впускати у своє серце. Тобі варто розкрити його справжні почуття до себе, тоді ти зрозумієш його. – важко зітхнувши, вона додала:

– Подумай гарненько, чи хочеш ти повернутися. Не все ж життя тобі ховатися від нього. Але, якщо ти й надалі будеш нещасний, перебуваючи поруч із ним, і якщо вже його ставлення до тебе ніяк не зміниться, то ти матимеш право піти, навіть із місця його партнера, якщо забажаєш.

– Ти з глузду з’їхала? – обурився Домінік. – Їм же краще буде негайно про все забути і йти різними шляхами! Мейлі ще занадто молодий для серйозних стосунків. Всі знають, що перше кохання довго не триває.

– Невже ти забув? Я, взагалі-то, теж являюсь твоєю першою любов’ю! – гнівно нагадала йому жінка. – Чи ти вже закохувався в когось до мене!?

– Ні! Звісно що ні! Ти в мене перша та найулюбленіша! Клянусь!

– Хмф, от і мовчи. У них теж може все скластися як і у нас з тобою!

– Не рівняй наші з тобою стосунки з їхнім юнацьким захопленням! Це дві різні речі. Мейлі, подумай, чи справді тобі потрібне кохання цього негідника? На мою думку, ти і без нього будеш щасливий.

– Домініку! Нехай він сам все вирішить, без твоїх порад, добре!?

– Гаразд, не гнівайся, люба… – чоловік прийнявся їсти свій охололий суп.

– Мейлі, тобі теж варто поїсти, і тоді вже вирішиш, що робити. Гаразд, мій милий? – усміхнувшись, вона погладила лежачого по щоці.

– Добре…

Після обіду він зібрався і з трудом натягнувши на обличчя посмішку, підійшов обійнятися з Кейсі та Домініком.

– Ти точно вирішив, що хочеш повернутись? – міцно обіймаючи його, з хвилюванням спитала жінка. – Якщо хочеш, можеш залишитися ще на якийсь час, поки він не заспокоїться.

“Ні. Я хочу дати нам ще один шанс…”

Закинувши на плече свою сумку з речами, він відповів:

– Дякую вам, але… Як то кажуть: “Ненавидь гріх, а не грішника.” Я повертаюся назад.

Містер і Місіс Міллер дивилися на нього з важкими поглядами.

– Не забувай мої слова! – обійнявши його, сказав чоловік. – Обміркуй добре, чи потрібно тобі все це. Я б радив тобі триматися від нього як найдалі, але, це твій вибір.

– Все буде добре… Дякую за все. Я буду сумувати без вас. – обіймаючи того у відповідь, відповів Мейлі.

– Не забувай заглядати на пиріжки з чаєм! – вщипнувши його за щічку, ласкаво мовила Кейсі.

– Не забуду, до побачення!

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Підійшовши до бежевого трейлера, він зупинився, задумливо дивлячись на ручку дверей. Потім, стиснувши руку в кулак, підніс її щоб постукати, але раптово двері самі відчинилися і хлопець, що виходив, натрапив на нього. Від зіткнення Мейлі втратив рівновагу і, похитнувшись на сходинці, полетів назад. Він заплющив очі, готуючись до зіткнення із землею, але раптом відчув, як його схопили за руку і підтягли на себе.

– Прийшов-таки?

Мейлі розплющив очі і в заціпенні глянув на абсолютно непроникний вираз хлопця, від якого йому відразу стало не по собі.

– А я вже хотів сам по тебе йти, – Рей опустив його руку і відступив назад, пропускаючи в середину. – Заходь.

Він проковтнув ком у горлі і мовчки зайшов у кімнату, одразу ж озираючись врізнобіч.

“Який безлад… чому він нічого не прибирає?” – роздивляючись купу сміття і розкиданий скрізь одяг, подумав Мейлі. Його думки перервало грубе запитання за спиною:

– Чому ти не повернувся раніше?

– Чому ви… так і не прийшли до мене? – із затримкою відповів він питанням на питання.

Мейлі міг заприсягтися, що парубок у нього за спиною невдоволено схрещує руки. Він відчував його гострий погляд на своїй потилиці.

– Я першим запитав.

– Як ви гадаєте, чи зміг би я й далі мирно спати під одним дахом з вами після вашої відмови? – стоячи на місці, він опустив голову, погладжуючи себе за лікоть. – Навряд чи вам хотілося б чути кожну ніч моє скиглення та бачити кисле обличчя, ще й терпіти ігнор. Хіба я не правий?

Настала напружена тиша. Мейлі зрозумів, що той йому все одно не відповість, тому відійшов, але інший, все ж таки, відповів:

– Через тебе у мене пропав увесь настрій, – Рей обійшов його стороною і подався діставати свій чайний сервіз. – Пояснюватись перед тобою я, звичайно ж, не збираюся.

Мейлі поринув у важкі думки, спостерігаючи за тим, як Рей заливає кип’ятком чайні листя. Він підійшов до свого ліжка, яке була складене в столик і зняв з плеча сумку, а потім, і верхній одяг. Раптом до нього звернулися:

– Тобі солодкий чи гіркий чай робити?

Мейлі ледь помітно посміхнувся, відповівши:

– Гіркий. Ви сьогодні мені теж весь настрій зіпсували. – він по прямував ховати свою куртку з іншими речами в шафу, відчуваючи, як Рей проводжає його злим поглядом.

Після чаювання та вечері зібралася ціла гора посуду. Брудних тарілок і чашок з не допитим чаєм і до його приходу було чимало, так зараз стало значно більше. Хлопець із байдужістю подався мити руки, кинувши йому коротке:

– Твоя черга прибирати.

Мейлі криво всміхнувся, кидаючи не схвальний погляд.

“І дурню стане ясно, що він просто хоче скинути все прибирання в трейлері на мене… Так не піде”.

– Молодий пане, але ж господар трейлера – ви, а значить, догляд і прибирання стоїть на вас.

– Які ми розумні, – долинув холодний тон із невеликої кімнатки. – Мабуть, за тиждень перебування в Кейсі, ти вже зовсім забув, що теж живеш тут і розділяєш наші обов’язки. – помивши руки Рей вийшов до нього, напряму спитавши:

– Як гадаєш, для чого я забрав тебе з вулиці? Щоб милуватися тобою? Пестити, як домашню тваринку?

Мейлі стиснув губи, і щоб не душити його злим поглядом, опустив очі в підлогу.

– Відповідай мені. Ти думав, що я  буду тебе опікати?

– Ні… Але я… Я…

“…я втомився бути для всіх рабом…”

– Ти тут, щоб слухатися мене. Но якщо ти не хочеш розділяти побутові зобов’язання, то живи на вулиці. Тобі ж не звикати до некомфортних умов, я правий?

Мейлі насупив брови, піднявши погляд на хлопця, що з пихою посміхався.

– Так ти будеш прибирати? – вказавши на безлад на столі, запитав Рей. – Чи хочеш спати під дверима? Думаю, я навіть картонку зможу тобі надибати.

“Я не хочу більше це вислуховувати”- він розвернувся до розкладного ліжка, сів, і почав взуватись.

– Ти куди зібрався?

– Я вибираю другий варіант. – з цими словами Мейлі подався відчиняти двері.

– Ти знущаєшся з мене!? – зі швидким кроком Рей наблизився до того, захлопнувши перед носом двері. – Надворі вже темно! Куди ти попрешся!?

– Я тільки пройдусь округою і подихаю свіжим повітрям… – дивлячись собі під ноги, незворушно відповів Мейлі.

Рей посміхнувся і з гордовитим тоном кинув:

– Хах, добре, йди гуляй, але знаєш, я не можу бути впевнений, що хтось із наших хлопців не захоче тебе викрасти чи зґвалтувати десь за підворіттям. Хоча, судячи з твоїх уподобань, ти й чинити опір особо то не будеш.

Мейлі округлив очі і різко обернувся.
Так його ще ніколи у житті не принижували. Він стиснув зуби, відчуваючи себе так, ніби обличчя зараз облили чимось слизьким, смердючим і страшенно гидким. Секунда, – і в повітря здійнялася рука, що відразу ж була перехоплена Реєм – професійна швидкість реакції метача ножів його ніколи не підводила.

– О-о, не думав, що в тебе вистачить сміливості підняти на мене руку, – пильно дивлячись тому в у вічі, сказав хлопець, стиснувши тонке зап’ястя. – Чого ти так розлютився? Це лише жарт, щоб налякати тебе.

– Хто вам давав право так жартувати над людьми?.. – у гніві прошипів Мейлі.

Рей стер з лиця усмішку і з холодним поглядом відповів:

– А хіба людям дають якісь права засуджувати чи глузувати з інших? Звичайно ж ні, але їм на це начхати, вони владні судити самі, чи продовжувати їм цькувати людину, чи залишити її у спокої.

Мейлі остовпів, відчуваючи, як по шкірі пробирається мороз від цього надмінного тону.

“Що з ним трапилося?.. Раніше він був більш відкритий, а зараз… ми ніби стали чужими один для одного за ці дні”.

– Навіть не думай знову збігати посеред ночі, як того разу! – Рей схопив його за комір, шарпнув на себе, потім з силою штовхнув спиною об двері. – Якщо я і відмовив тобі, це ще не означає, що ти можеш робити все, що тобі заманеться!

Мейлі в гніві спробував звільнитися від його хватки, але інший намертво вчепився руками йому у светр.

– Ти так і не зрозумів? Тут потрібно беззаперечно виконувати вказівки лише трьох людей. Перший – це мій дядечко. Друга: Саманта. Ну а третій… Я. Слухаєшся – лишаєшся. Від тебе одні проблеми – забираєшся геть! – він зі зневагою процідив:

– Невдячне щеня… забув вже, завдяки кому ти досі не помер десь біля підворітень міста від сильного морозу!? Під чиєю кришею ти зараз живеш, з чиїх рук ти їси, тобі все нагадати!? Я дивуюсь, як ти зумів вижити! Ти маєш бути вдячний у всьому мені! То чому я жодного разу не чув слів подяки? Відповідай мені, Мейлі! – від люті той ухопив його за горло.

Мейлі відчув як довгі пальці переплітаються у нього на шиї і щоразу здавлюють горло. Дихання збилося, тіло затряслося. Він ривками ковтав повітря, відчуваючи, як по щоках скочуються солоні сльози.

– Перестаньте… годі… – прохрипів Мейлі, схопившись руками за його зап’ястя.

Рей отямився тільки коли відчув як у його руки вп’ялися нігті молодшого. Оціпеніло дивлячись на його заплакане обличчя, він відсмикнув руки і відскочив від нього на два кроки назад. Під впливом шоку парубок обхопив себе руками і не ясно пробурмотів:

– Я не.. хотів…

Мейлі голосно відкашлявся, відчуваючи великий комок у горлі. Хоч дихати стало легше, тіло все ще тремтіло. У голові звучав його власний голос, який повторював лише одне: “Біжи”.

Він намацав лівою рукою ручку дверцят і штовхнув їх. Спотикаючись на сходинках, він вибіг на вулицю. Його не стали переслідувати, або кричати на всю горлянку повернутися, але він все ще відчував на собі пильний погляд хлопця.

На бігу він витирав сльози рукавом, але вони, як на зло, продовжували накопичуватися і стікати струмком з очей. Мейлі зупинився тільки коли зрозумів – далі бігти вже нікуди. Навколо цирку тягнувся густий ліс і єдина дорога, посеред якої він зараз стояв, вела не пойми куди. Може, він і дістався б за дві-три години до самого Оксфорда, але його охоплювало тремтінням від одного пригадування холодних дерев’яних лавочок у парку та неадекватних п’яниць, що кричали що ночі на весь район через не розділену пляшку випивки. Мейлі зволікав туди йти. Він був такий радий, що житиме в цирку своєї мрії і йти ось так, у нього не було бажання. Він сів на узбіччі дороги і підтис до себе коліна. Йому почало ввижатися, що з темряви до нього тягнуться чиїсь руки і хапають за волосся, руки, ноги, та тягнуть за собою, голосно сміючись. Щоб вгамувати приступ паніки він сховав обличчя в зігнуті ноги.

Раптом, почулися тихі кроки зі сторони довгої стежини. Коли ж він підняв погляд, то вловив момент як дихання на пів хвилини зупинилося. Він розширив очі і одразу ж підскочив на ноги, відступаючи назад.

– Мейлі, повернися, прошу тебе. Пробач, я не знаю, що на мене щойно найшло… – Рей, невеликими кроками, повільно наближався до хлопчини, що злякано відступав.

– Не підходьте! – зі сльозами на очах вигукнув Мейлі. – Залишіть мене у спокої! Ідіть! Або я закричу!

Рей, не відступаючи, підходив дедалі ближче. Мейлі насупився. Стиснувши кулаки, він кинув погляд у правий бік і побіг уздовж дорогою, сподіваючись відірватися. Коліна вже давно ослабли, сил на біг було дедалі менше і менше, але Мейлі, зчепивши зуби, продовжував бігти, не відстаючи ні на крок. Раптом по спині пройшлися мурашки. Він відчув, ніби його наздоганяють, але коли він на бігу обернув голову, то нікого не побачив.

“Відірвався..?” – він повернув голову вперед, маючи намір зупинитися, але натомість – шоковано витріщив очі.

“Що? Але як!?”

Перед ним, по серед дороги, стояв той самий парубок, одягнений у все чорне.

Мейлі не встиг вчасно пригальмувати. Вже за секунду він відчув, як натрапляє на Рея і той, обхопивши його руками, притискає до себе. Мейлі одразу ж почав вириватися тому з рук, але через сильну слабкість у тілі йому ніяк не вдавалося відштовхнути нав’язливого хлопця від себе.

– Опиратися марно, – байдужим тоном сказав Рей. – Припини тікати і послухай мене.

– Відпустіть мене! – він зі злістю почав вириватися з замкненого кільця його рук.

– Я зізнаюся, що це все моя провина! Більше такого не повториться… я не завдам тобі більше шкоди.

Мейлі відчував як задихається від надлишку сліз. Його груди стиснуло. Він із затримкою промовив:

– Що ви… чого ви від мене хочете? Навіщо переслідуєте? Хочете… щоб я став перед вами навколішки? Добре.

Колінки здригнулися. Останні сили покинули його. Він повалився на засніжені бетонні плити дороги і з покірним поглядом глянув тому у вічі.

Рей опустив руки і здивовано поглянув на нього:

– Що ти…

– Хіба не цього ви так хотіли!? – ковтаючи гірку образу, вигукнув він. – Думаєте, за весь цей час я не намагався якось вам віддячити? Але ж… Це ви постійно мене ігнорували, кажучи, що у вас є справи, що знайшлась робота, що треба відійти на годину-дві… Я не розумію… як вам ще догодити? Скажіть вже, що ви від мене хочете, і я зроблю це!

Хлопець мовчав і від цього Мейлі ще більше сходив з розуму. Він низько опустив голову, спершись долонями на холодний бетон.

– Якщо… Я ні на що не здатний і тільки плутаюсь у вас під ногами… Раз я правда… Тяжка ноша, тоді, чому б вам не знайти когось іншого на моє місце? Це ж не складно? Просто дозвольте мені повернутись туди, звідки я прийшов! – раптом він помітив як все його тіло огорнуло неймовірним теплом.

Рей, опустившись на коліна, притис його мокру від сліз щоку до себе. Мейлі з болем на серці почав бити його по грудях, але, зрештою, кулачки покірно притиснулись до того. Руки хлопця ніжно заспокоювали, погладжуючи його розпатлане волосся. Він звернувся до нього так ніжно і м’яко, що Мейлі на мить здалося, що цей голос зовсім не його.

– Я не хочу, щоб ти йшов. Мейлі, я звик до тебе. Вибач мені, прошу. Просто залишся зі мною.

Юнак помітив як той притискається до нього, водночас наполегливо і ніжно. Обвиває його тіло руками і ховає обличчя в його маленьке плече.

Від сліз всі його щоки були липкими. Тремтячими руками він обійняв хлопця у відповідь і почув:

– Ти… прощаєш мене?

– Прощаю… – видихнув Мейлі. Почуття досі не згасли. Він дасть йому шанс і не один, тому що просто хоче вірити у краще.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ти довго ще? Ми запізнюємось.

– Вже біжу! Тільки заплету волосся!

– Відчуваю, нам дістанеться від Саманти… – з цими словами Рей по прямував до вбиральні, де перед дзеркалом, тримаючи зубами гумку, заплітався юнак.

– Дай сюди, – Рей вихопив йому з губ маленьку гумку, і швиденько зібрав його волосся, заплітаючи в невисокий хвіст.

Мейлі посміхнувся, розглядаючи у відображенні дзеркала старання хлопця. Здається, для нього було в новинку заплітати комусь волосся. Але він швидко впорався із зачіскою.

– Ось так. – він обвів його зі спини зосередженим поглядом і, несподівано, промовив лише два слова, від яких Мейлі посміхнувся:

– Занадто жіночний…

– Хіба це погано?

– Ні. Але й хорошого мало. Один погляд на тебе збиває мене з колії.

– Знаєте, мені здається, що ваш погляд зараз далеко не байдужої до мене людини.

Рей лише закотив очі, хмикнувши:

– Тобі лише здається. – він перевів погляд на маленьке дзеркало. Помітивши на його шиї кільце синців, він попрохав:

– Можеш одягнути щось із довгим коміром? Ти ж не хочеш, щоб через слід на шиї у нас з тобою з’явилися проблеми?

Мейлі торкнувся рукою свого горла.

“Вже три дні минуло. Просто забудь про це…” – опустивши очі, він тихо промовив:

– Добре. Я сховаю шию.

Рей схвально посміхнувся, потім, почав знову поправляти його зібране волосся.

– Чи не краще його відрізати? Менше мороки буде.

– Ні-ні, я не хочу його відрізати! – обернувшись до нього обличчям, поспіхом заперечив Мейлі.

– Ти хочеш відростити коси, як у Рапунцель? – із глузуванням спитав Рей. – Такими темпами, тебе буде не відрізнити від інших дівчат.

– Може, якщо я стану схожим на дівчинку, ви в мене закохаєтеся?

– Пха-хах, не втрачаєш надій? У такому разі, з сьогоднішнього дня можеш звикати до спідниць.

– Що? Я не збираюся одягати спідниці!

– Пхх, невже заради мене і спідницю не одягнеш? Ну, тоді тобі не вдасться спокусити мене. Можеш навіть не сподіватись. – покепкувавши, Рей вийшов, прямуючи одягати своє пальто, залишивши засоромленого малого і далі стояти перед дзеркалом.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Рей першим забіг у шатер, Мейлі ж наздоганяв його, але натрапив на Ніколь, що засяяла коли помітила його.

– Мейлі! Ти мій рятівник!

– А?

– Можеш сьогодні прийти до мене? Я займатимуся прибиранням але мені нікуди подіти своїх собак. Не міг би ти з ними годинку по гуляти? Дуже прошу!

– Ох, я буду радий допомогти.

– Домовились! А тепер біжи, доки міс душніла не помітила тебе! – блондинка підштовхнула його, і сама забігла у середину. Пробігшись між трибунами, вона залишилася непоміченою. А ось Мейлі, побачивши, що Саманта вже лається з Реєм, вирішив, що не може просто пройти повз і залишити того віддуватися.

– Яка причина запізнення? – суворим тоном запитала його міс Крайтон, коли він підійшов.

– Ах… пробач! Це я довго одягався та затримав нас! – схиливши голову, прозвітував перед нею Мейлі. – Обіцяю, завтра ми прийдемо вчасно!

– Ох-х, Мейлі-Мейлі, – схрестивши руки, зітхнула Саманта. – Ти пропустив підготовку минулого разу і хоч я знаю причину, та це мене зовсім не тішить. Ти дуже давно не займався і зовсім не готовий до весняного виступу… Прошу, приходь частіше і без серйозних ударів чи опіків.

– Уф! Як мені твоє скиглення вже набридло! – з роздратуванням викрикнув Рей. – Досить скиглити, міс зануда. Він не винен у тому, що не з’являвся, тобі ж доповіли про те, що сталося! Так якого біса ти його тут повчаєш!?

– Ти взагалі мовчав би! – зло зиркнула на нього кузина. – Я стільки скарг за тебе наслухалася! Чому ми з батьком повинні постійно червоніти через твої витівки перед іншими!? Коли ти навчишся тримати себе в руках і не створювати іншим проблем!?

– Досить, прошу вас… – втрутився Мейлі. – Давайте ми не чинитимемо сварок перед іншими артистами, добре? – він повернув голову до партнера, але помітив, що той уже попрямував до свого місця.

– Угх! Вічний головний біль з ним… – зчепивши зуби, процідила Саманта. – Мейлі, вибач за нього… Ти теж можеш йти.

– Все добре. Тоді я піду.