Частина 26: Серце болить, но все в порядку

Мейлі відчув як у грудях обірвалася якась ниточка, відкривши на серці свіжу рану.

“Він…відмовив мені?..”

Його охопив розпач від нерозділених почуттів, потім – якесь гірке розуміння того, що його надії були надто безглузді й наївні.

– Тільки не розпускай зараз соплі, чуєш? – скривив обличчя хлопець. – Ми з тобою, як і раніше, залишаємося партнерами. Ось тільки, любові я до тебе не відчуваю. Ти мені не цікавий у цьому плані. Давай просто зробимо вигляд, що цієї розмови між нами ніколи не було, добре?

Мейлі завмер на ньому розгубленим поглядом.

Світло в зелених очах потьмяніло. Опустивши голову, він глянув на свої руки, подавленим голосом спитавши:

– Це все… через те, що я не дівчина?

Рей недбало кинув:

– Думай, як хочеш.

Юнак прикусив губу, відчуваючи, як сльози знову норовлять потекти з очей.

– Зрозуміло… Я, я все розумію. Вибачте це моя все лиш моя вина.

Парубок байдуже кивнув йому, підвівся з місця і подався до себе:

– Час пізній. Лягаєш уже. Якщо стане погано скажи мені. Я дам пігулку від тош…

Мейлі голосно схлипнув, розтираючи по обличчю сльози. Почувши ридання Рей обернувся і з роздратуванням подивився на того. Здавалося, він дивиться на дурне дівчисько перед собою.
Зразу по тому, Мейлі оволодів гнів і образа від того, наскільки інший байдуже і бездушно прийняв його повне любові зізнання. Він підірвався з ліжка, взув перше, що попалося на ноги, і з хрипотою в горлі крикнув:

– Прекрасно! От і живіть з Ванесою довго та щасливо, якщо вона вам більше подобається!

Перш ніж інший встиг йому щось відповісти, Мейлі негайно рванув до виходу. Він відчинив дверний замок та розпахнув двері, вибігаючи у непроглядну нічну темряву. Разом із вітром до його вух долинав сердитий голос:

– Стій! Куди ти!? Повернися негайно!

“Дурень! Який же я дурень! Я все зіпсував! Навіщо було зізнаватися йому в почуттях!? Я ж знав, що він до мене нічого не відчуває! Тепер я почуваю себе жалюгідним нікчемне!..”

Через занавісу мокрих сліз Мейлі не розбирав куди біжить, але йому більше за все не хотілося зараз зупинятися і озиратися назад. Коли він пробігав повз їдальню, то спіткнувся за щось і впав на живіт.

– Мейлі, милий!

Піднявши обличчя, він подивився на жінку в червоному платті, що йшла від циркового намету. Місіс Міллер притримувала чоловіка, що сперся на її плече, і з хвилюванням дивилася на молодшого. Махнувши вільною рукою, вона вигукнула:

– Куди ти так біг!?

– Місіс… Кейсі…

У цей момент із темного нічного неба посипався дощ зі снігом.

– Любий! Хутчіш вставай. Ходімо до мене. Розкажеш, що трапилося. – махнувши у бік свого трейлера, вона потягла п’яного чоловіка. Але тут щось пригадала і, обернувшись до нього, попросила:

– Бачиш коричневий черевик? Візьми його, будь ласка… Це Домінік згубив…

Мейлі підвівся, і опустивши голову під ноги, спантеличено заморгав віями. Так ось за що він спіткнувся… Піднявши шкіряний черевик, він попрямував під мокрим снігом до білого трейлера.

Місіс Міллер опустила чоловіка на їхнє ліжко, скинула з нього черевик і капелюх, що залишилися, а тоді, обернулася до промоклого юнака.

– Ох, сідай, любий. По чекай секундочку, я зараз.

Мейлі байдуже кивнув і опустився на невеликий диван. Жінка вкрила Домініка ковдрою і, витираючи його волосся рушником, із тривогою в голосі запитала:

– Мейлі… у тебе щось трапилося?

– Так. Мені відмовили.

– Що? Ти маєш на увазі… що та дівчина, в котру ти був закоханий, відмовила тобі?

Чоловік на двоспальному ліжку застогнав, повертаючись на інший бік. Кейсі кинула на нього злісний погляд і трохи понизила голос:

– Чому ти зізнався їй саме на Новий рік? За пророкуванням ж мала бути весна, хіба ні?

Мейлі схлипнув. З його очей потекли сльози. Ковтаючи гіркий присмак образи, він пронив:

– Хн! Мн-н… я не міг більше приховувати своїх почуттів! Домінік сам казав, що буде краще, якщо я зізнаюся в них! Хник!.. я наївно сподівався, що він також мене любить!.. але він відмовив мені… відмовив! Я йому не подобаюсь…

– Га? Що?… Почекай-почекай, ти щойно сказав “він?”. Ох, любий, не треба так плакати… – вона під сіла до нього та розгублено обняла, пригорнувши до грудей. – Все добре, не плач моє сонечко.

– Ун-нх… що мені тепер робити? Хіба… ми зможемо залишитись друзями?.. – він обхопив свої ноги, ховаючи в зігнуті коліна обличчя.

– Любий… у тебе кров на ліктях. Я принесу аптечку. – Кейсі поспішно попрямувала до кухонної тумбочки.

– Не треба нічого нести… мені не боляче. – кусаючи нижню губу, задумливо промовив він.

– Не вигадуй. У тебе всі руки в ранах і підборіддя посиніло, – жінка присіла поряд з ним і підняла його личко обробляючи забої. – Мейлі, ти… не розкажеш мені у кого ти був закоханий? Хто він?

Той зіщулився і відвертаючи обличчя нервово відповів:

– Це вже не важливо.

Місіс Міллер підвела на нього важкий погляд, після чого накрила йому маківку рушником та зняла зі своєї шиї невеликий фотоапарат. З легкою усмішкою на вустах вона пригорнулася до нього.

– Давай подивимося сьогоднішні фото з Свят вечора? Впевнена, у тебе одразу підніметься настрій!

Мейлі з тяжкістю зітхнув. Він почував себе жахливо. Його нудило і голова досі крутилась. Настрій був тільки на те, щоб піти на вулицю під дощ і залишитися там на всю ніч. Але він не зміг відмовити їй, бо розумів, що Кейсі просто хоче хоч якось підбадьорити його.

Вона щоразу натискала на маленьку кнопочку сірого фотоапарата, показуючи йому сфотографований святковий фуршет та гостей, з якими вони з Домініком сфотографувалися.

– О, а це фото з тобою, дівчатками та Реєм. Ви всі такі гарні тут, особливо ти, сонечко. – вона ласкаво поцілувала молодшого в щічку, і почала осушувати його волосся рушничком.

– Я зіпсував костюм Саманти… – тихо прошепотів він собі під ніс. – Тепер він брудний. Вона буде злитися…

– Ох, не переймайся. Вранці я можу випрати твоє вбрання, і зашию, що треба буде. – вона посміхнулася і заспокійливо погладила його по спині.

– Дякую, але мені незручно буде… не треба заради мене витрачати час на прання…

– О, не турбуйся про це. Мені не важко. Тільки не сумуй. Ти ж наше сонечко, – вона потягла його за щічки. – Усміхнися, ну ж бо!

Мейлі, не підводячи опущеної голови, посміхнувся їй.

– Ось так. – місіс Міллер продовжила перемикати і показувати йому веселі фото Роуз, що в розпалі вечірки обливала всіх шампанським, і Томаса, окутаного в яскравий святковий дощик немов ялинка. Вона перемкнула на наступне фото з повільного вальсу, і на одному з них вони обоє застигли поглядами.

Мейлі розширив очі і в тривозі простяг руку, щоб вихопити у жінки фотоапарат, вигукнувши:

– Видаліть цю фотографію!

Місіс Міллер різко відвернулася від нього спиною і приголомшено уткнулася носом в екран фотоаппарату, збільшуючи кадр з двома юнаками, що танцювали у центрі арени.

“Дідько, який сором! Ну чому вона вловила саме цей момент, коли я в п’яному маренні потягнувся поцілувати Рея!?”

– Не дивіться! Дайте сюди! – він потягнувся  і вихопив їй з рук фотокамеру злякано натискаючи на всі підряд кнопочки. – Чорт забирай! Як видалити фото? Що? Які ще копії!? Ні! Вилучити! Видаляйся, я сказав!

– Мейлі… так ти… закоханий у Рея?

Він відчув як серце з силою стиснулося від цих слів.
З силою прикусивши губу, він у відчаї випалив:

– Так! Так, я закохався у пана Рея! Але… це не взаємно. Я намагався, дуже намагався йому сподобатися, але тільки все псував цим старанням! Він тепер… зненавидить мене через моє зізнання? Я йому став неприємним? Рей… йому краще взяти на моє місце напарницю, бо я ні на що не здатен! Я все зіпсував! Все! Абсолютно все! – Мейлі почав терти свої опухлі від сліз очі, але як він не намагався, гарячі сльози не припиняли текти. Раптом його обхопили за плечі і міцно притиснули до грудей. Він відчув биття чужого серця і м’які поцілунки у свою маківку.

– Все добре, Мейлі… не плач. Все добре. Я поговорю з ним, чуєш? І розберуся чому він так вчинив. – заспокійливо погладжуючи його по голові, промовила Кейсі.

– Ні! Не треба! – Мейлі ривком вибрався з-під її рук і, протираючи долонями сльози, зі скочив на ноги. – Не треба через мене сваритися з ним! Він може роздратуватися ще більше, коли дізнається, що ви за моїм проханням прийшли до нього!

– Але я піду, бо сама так вирішила, а не тому що ти просиш. – з твердим поглядом промовила жінка, підводячись з м’якого дивана.

Він схвильовано замахав руками, відмовляючи її:

– Не треба! Не треба! Будь ласка, не…

– Все буде добре, – м’яко посміхнувшись, Кейсі підняла плед, що впав тому з плечей, і накинула, обгорнувши його ним знову. – Ти ж знаєш, ми добре з ним ладнаємо. Я єдина, кого він вислухає та послухається. Не хвилюйся. Я зроблю тобі чай з мелісою та м’ятою, добре? Може, ти хочеш мандаринок? – вона покрокувала включати чайник та приготувати все для трав’яного чаю.

Мейлі стискав на собі товстий плед і задумався, звернувшись:

– Я не можу зараз повернутися у трейлер…

Місіс Міллер, обернувшись до нього, посміхнулася, і підійшла з готовою чашкою ароматного чаю, простягаючи її зі словами:

– Це нічого. Я передам йому, що ти залишишся у мене.

– Велике вам дякую…

                    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Рей підвівся з ліжка і відчинив двері.

– О, це ви, Кейсі. Чому прийшли?

– Мені треба поговорити з тобою.

– Ви бачили котра година? Ідіть до себе, я не в настрої розмовляти зараз. – Рей прикрив двері, але жінка з силою штовхнула їх. – Гей! Я ж просив йти! Що вам взагалі потрібно о третій годині ночі!!?

Місіс Міллер, похмуро дивлячись на нього, запитала:

– Що з Мейлі?

Хлопець невдоволено схрестив руки на грудях.

– Про що ви? З ним усе добре.

– Справді? Але по його вигляді так не скажеш.

– Хах, так він у вас сидить?

– Рею… що між вами двома сталося?

– Давайте поговоримо про це завтра. Я сильно втомився після галасливого святкування. – він відчинив для неї двері, але його помічниця й не думала йти.

– Я чудово знаю, що завтра ти також не захочеш зі мною говорити, – стоячи на місці, сказала Кейсі. – Скажи, чому ти відмовив Мейлі?

– Тут нема про що говорити!!! – роздратовано вигукнув парубок, вказавши рукою на вихід. – Якщо я сказав, що не хочу розмовляти з вами, значить, так і є! Залишіть мій трейлер зараз же!

– А якщо я не бажаю йти?.. – вона підійшла і притулила до його щоки руку, з важкістю вдивляючись у очі.

У відповідь він свердлив її сердитим поглядом, але, за хвилину, тихо зітхнув і відійшов в сторону. Опустившись на край свого ліжка, він відповів:

– Особливих причин немає. Мені просто не потрібні зараз нові стосунки, тим більше з якимсь там хлопчиськом.

– Мейлі вже давно не “якийсь там хлопчисько”, – місіс Міллер в обуренні схрестила руки. – Він став частиною нашої родини. Рей… він став частиною тебе.

– Не треба мені зараз розповідати всю цю нісенітницю про нашу дружну велику циркову сім’ю і про обов’язок любити і оберігати кожного її члена, – насупивши брови, недбало промовив Рей. – Я зараз зовсім не хочу ні про що-…

Вона перебила його:

– Прошу, дай собі шанс знову по кохати когось. Це допоможе залікувати твої внутрішні рани. Чи є більша втіха для пораненого серця, ніж міцне кохання? Милий мій, я лише хочу, щоб ти, нарешті, став щасливим. Подумай над тим, що тобі зараз так потрібно.

Рей пропустив її слова повз вуха і нічого не відповів.

Через хвилину тиші, вона зі смутком по дивилась на нього і обернулась, прямуючи до дверей. Відчинивши їх, вона згадала дещо:

– Ах, точно. Мейлі залишиться в мене на кілька днів. Завтра я прийду по його речі. Рей… якщо захочеш з ним побачитися то приходь у будь який час. Вам є про що поговорити, без зайвих емоцій.

Рей з байдужістю підвівся і підійшов, щоб зачинити за нею двері.

– На добраніч.

– Добраніч, мій хороший…

                   ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Місіс Міллер, намагаючись бути якомога тихіше, пробралася в свій будинок на колесах і, побачивши закутаного пледом, мирно сплячого на дивані юнака, зі спокійною душею зітхнула:

– Мій чай, таки, подіяв. Він зміг заснути. Ах… який ж він чарівний, коли спить… – вона підійшла ближче і поклала руку йому на волосся. Задумливо перебираючи пасма між пальцями, вона, раптом, відволіклася і подивилася в бік чоловіка, що повалився у смачний храп, потім, підійшла до ліжка і сердито прошепотіла:

– Що ж мені робити з цим оленем, що розклався на все ліжко?.. Ох і отримаєш ти завтра на горіхи, любий мій.

                    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Пройшов тиждень. Зимові свята закінчилися. Ні гірлянд, ні новорічної ялинки вже ніде не було видно, і саме почуття свята кудись зникло. А чи було воно взагалі? Начебто так. Але, через думки про одну людину, Мейлі зовсім забув про святковий настрій. Цієї людини зараз не було поряд і вже у котрий день він так і не бачив його, навіть мигцем.

“Свята закінчилися, а значить, скоро почнуться тренування…” – від цієї думки йому стало зовсім не весело.

Може, складись все інакше, він був би дуже радий цьому. Адже сидіти без діла він не звик, а зараз не було навіть олівця та чистого аркуша під рукою, щоб себе хоч чимось зайняти. Проте, навіть якби все й знайшлось, він мало вірив, що почав би малювати…
Незважаючи ні на що, робота в нього все ж знайшлася, і він був дуже радий допомагати місіс та містеру Міллер з невеликими дорученнями чи прибиранням. Це краще, ніж знаходиться весь час у своїх думках і згадувати про новорічну ніч…

– Ах!

– Ой леле! Що трапилося!? – до нього під бігла занепокоєна Кейсі.

– Вибачте! Я… вона сама випала з рук… – Мейлі опустився, піднімаючи важку упаковку борошна, що розсипалося.

– Нічого страшного, любий. Залиш, я все приберу. – безтурботно посміхнувшись, вона допомогла йому сховати борошно, що залишилося, назад в кухонну тумбочку і відвернулася, дістаючи совок з віником.

– Я вам ще не набрид?… від мене мало якої користі, вибачте, – склавши перед собою руки, він зі сумом спостерігав як жінка  підмітала підлогу. – Я й справді як ходяче нещастя…

– Про що ти таке кажеш? Мейлі, сонце, ти ніяк нам не заважаєш і уж точно не набрид, – відклавши у бік віник, вона потягла його за щічку. – Навпаки – ти дуже нам допомагаєш. Домінік хвалить твою працьовитість! – вона радісно вигукнула:

– Тільки подумати! Ти сам навів лад у його наметі! Там був такий хаос! Я мало не під вернула ногу доки намагалася дістатися до Сніжка, щоб нагодувати його. Тобі не варто було брати на себе цю важку роботу. Ми досі у тебе в боргу, мій любий.

– Що ви, припініть. Я нічого не зробив, щоб ви були у мене в боргу, – схвильовано промовив він. – Це навіть не половина подяки за те, що ви прийняли мене…

– Не говори дурниць, любий, – місіс Міллер затиснула йому щічки своїми долонями. – З тобою наші сірі будні стали цікавішими! Знав би ти, як мені в радість вчити тебе випічці! Ти справжнє щастя, Мейлі.

Від цих слів він готовий був розплакатися. Сльози вже набігли на очі, але він обіцяв цій жінці, що більше не стане плакати. Тому він лише трохи посміхнувся куточками губ і вдячно обійняв її.

Погладжуючи русняве волосся, Кейсі, раптом, вимовила:

– Мені справді шкода, що він так і не наважився прийти до тебе… але вже завтра ви зможете зустрітись на нашому тренуванні. Я простежу, щоб все пройшло добре і ви по говорили. Головне – не хвилюйся, і пам’ятай: ти обіцяв більше не плакати, сонечко.

Мейлі з низько опущеною головою промовив:

– Гаразд. Я… постараюся з ним по говорити як ви і просили.

– От молодець! – вона схопила його за руки і потягла до дзеркала, що висіло навпроти вхідних дверей. – А тепер, давай я заплету тобі невеликий хвіст, щоб тобі не заважало волосся, коли ми займемося приготуванням твого улюбленого печива!

Наступного ранку вони встали раніше і вже наближалися до шатра цирку, як раптом, Мейлі спитав:

– Місіс Міллер…

– Так, мій милий?

– А де Домінік?

Вони замовкли. Після недовгої паузи жінка розгублено охнула:

– Я зовсім забула про нього! Він, напевно, все ще спить у трейлері! Боже правий, я його закрила там… – згоряючи зі сорому, вона підштовхнула Мейлі вперед і попросила:

– Іди поки без мене, я зараз повернуся! Тільки розбужу цього ведмедя!

– Гаразд. Не поспішайте, ще є час до початку – він кивнув і провів жінку тужливим поглядом. Після чого розвернувся і, підвівши голову, глянув на верхівку великого червоно-білого шатра, на якому висіла велична вивіска з назвою: “Цирк Анархія”.

Опустивши очі, він глибоко видихнув і зайшов за завісу.

Першим, кого він побачив, була чорнява дівчина в довгій темно-синій туніці, що бігала з боку в бік, щось записуючи у великий журнал. Здається, вона перевіряла наявність присутніх після тривалих святкових канікул.

Рей уже був на місці і зараз, стоячи в пів-оберта, виймав свої кинджали з поясної сумки, не помічаючи приходу партнера.
При погляді на нього, в грудях Мейлі щось боляче кольнуло. Його ноги ніби приросли до підлоги. Він не міг зробити ні кроку у його сторону. Обхопивши себе руками, він подумав:

“Як я дивитимусь йому в очі, не кажучи вже про те, щоб заговорити? Може… мені повернутися назад? Але Саманта точно буде злитися, якщо дізнається, що я прогуляв тренування… хоча, якщо я скажу, що мені стало погано, гадаю, вона мене, таки, відпустить”.

Він твердо вирішив піти і вже відвернувся, йдучи з арени, але не встиг і два кроки зробити, як його голосно гукнули:

– Гей, Ромео! Ти куди намилився?

Від цього до болю знайомого глузливого тону його груди стиснулись. Осад болю знову колихнувся. Він не повертався, але добре чув, як у його бік вже прямували чиїсь неквапливі кроки. І ось він підійшов і став перед ним, зверхньо дивлячись пронизливим поглядом. Мейлі відчував кожною клітинкою свого тіла, як від того надходило невдоволення, але, він і не думав піднімати на хлопця очі.

Після недовгого мовчання, Рей запитав:

– Ти почав заплітати волосся…чому?

Відповідь прозвучала не відразу. Мейлі зіщулився, після чого торкнувся пальцями пасма волосся, що вибилося з невисокого хвоста.

– Так… місіс Кейсі каже, що краще їх заплітати. – приглушеним голосом відповів він. Навіть не дивлячись на парубка, він знав, що той зараз посміхнувся.

Рей по спішив відмовити Мейлі від його витівки:

– Попереджаю: Саманта сьогодні не в дусі. Дядько поїхав у справах до Вотфорда і на неї впало куди більше обов’язків ніж зазвичай. До того ж, якщо ти вирішиш злиняти, ти підведеш не тільки мене з Кейсі, але й додаси клопоту чорній дурочці. Ти цього хочеш?

Мейлі стиснув рукави светра пальцями. Про це він не подумав. Що ж, якщо прийшов, то треба вже відпрацювати на совість. О першій годині дня він піде на обід, і тоді, Кейсі навчить його готувати шоколадні кекси, як і обіцяла. А весь день, що залишиться, він проведе так, як сам того забажає.

– Я не збирався тікати… просто хотів подивитися, чи не йде Кейсі, – Мейлі обійшов його стороною, прямуючи до місця тренування. – Вона трохи спізниться.

Рей пішов за ним слідом, запропонувавши:

– Ось як? Тоді давай я сам тебе пристебну?

– Не потрібно. Давайте просто по чекаємо її. – він зупинився, дивлячись на велике колесо.

– Ох, більш за все я не люблю когось чекати.

– Пане Рей. – тихо звернувся до нього Мейлі, не обертаючись.

– Що?

– У вас правда немає до мене почуттів? Може… Ви, все ж, розглянете свої уподобання?..

Нависла довга мовчанка. Мейлі нервово комкав свій светр, і відчуваючи погляд на своїй маківці, прикував очі у підлогу арени.

– Хах, ти думаєш, що за тиждень у мене могла змінитись думка? – хлопець схрестив руки, уважно спостерігаючи за ним. – Який ти самовпевнений.

– Вибачте за запитання… – Мейлі вкусив губу, міцніше стискаючи у кулаки свій синій светр.

Єдине, чого він зараз хотів — це провалитися під землю. Аби тільки не відчувати на собі цього колючого погляду. Від наступного зарозумілого тону його бажання зникнути або втекти кудись тільки посилилося.

– Щось ти засидівся у гостях… вже напевно і забув з ким ти маєш жити?

– Я просто…

– Коли додому повернешся? Чи ти думаєш, я взяв тебе в партнери, щоб ти по чужих трейлерах бігав і уникав мене тижнями?

Через його грубий тон у молодшого з’явилося відчуття, що, якби не людне місце, то той би схопив його зараз за светр і почав кричати з усієї сили, зриваючись на ньому. Але хлопець явно старанно стримував гнів.

Губи дрібно затремтіли. Він насилу змусив себе спокійно відповісти йому:

– Я повернуся завтра.

– Ні.

– Що? – Мейлі, врешті, підняв голову, в недорозумінні глянувши на нього.

– Ти повертаєшся сьогодні ж після обіду, ясно тобі? – з роздратуванням видав Рей. Не зводячи зосередженого погляду, він зробив до нього крок.

Мейлі, відчувши внутрішню тривогу, ступив назад, але зіткнувся спиною об тверду поверхню дошки. Стиснувши кулаки, він обурився:

– Але ж я сказав, що повернусь завтра! Чому вам так важливо, щоб я повернувся саме сьогодні!?

– Ти погано чуєш!? – Рей з силою стукнув кулаком по поверхні колеса, від чого воно завібрувало. Звук привернув увагу оточуючих, які почали кидати тривожні погляди у їхній бік.

Мейлі ковтнув, відчуваючи, як серце в страху опустилося в п’ятки. Але сам він продовжував дивитися в розгнівані очі хлопця.

– Ти думаєш, я в ігри з тобою гратиму!!? – Рей схопив його зап’ястя і сильно стиснув. – Хіба я схожий на терплячу людину!? Чому я повинен чекати доки ти надумаєшся нарешті прийти!? Ти вирішив весь січень просидіти у Кейсі!? Або чекаєш, поки я тебе за ручку приведу додому!?

– П-пустіть мене! – хрипло видавив з себе він, адже горло стиснуло від страху. Він хотів ще щось крикнути, але тільки заціпеніло стояв на місці.

“Залиште мене в спокої! Залиште, залиште!”

Інший потягнув його за руку, мабуть, бажаючи відійти в менш людне місце, але Мейлі став упиратися ногами, вперто не бажаючи нікуди йти за ним.