Частина 24: Схованки

Кілька наступних днів пройшли так швидко, що Мейлі й не помітив їх. Весь цей час він постійно перебував у важких роздумах і змінив ніч на день, адже вночі йому не вдавалося заснути, а вранці не хотілося вставати. Його мучило, що між ним із Реєм ніби пробігла чорна кішка. І, без сумніву, Мейлі вважав цією нещасною кішкою – Ванессу. Саму дівчину він не зустрічав і якось спитав про неї Ніколь, та дізнався, що та поїхала до своїх батьків святкувати Новий рік.

– Думаю, вона повернеться десь після Нового року. – заявила Ніколь.

“Сподіваюся, що вона взагалі сюди не повернеться” – насуплено подумав він.

За час відсутності головної перепони, Мейлі твердо вирішив, що виправить їхні стосунки з Реєм.

“Новий рік… Нові можливості”.

Снігу не було. Промені яскравого сонця сліпили очі. Мейлі замружився і не помітив, як зіткнувся з кимось.

– Обережніше, малечо, дивись, куди летиш!

Не знайомий йому чоловік ніс великий ящик, напханий різним вбранням. Його обличчя було складно розглянути, але коли вони зіткнулися, він помітив на його кепці знак білого голуба. Раптово із краю ящика випала срібляста маска. Мейлі, піднявши її, почав розглядати, після чого обвів поглядом округу, але чоловіка з величезним дерев’яним ящиком як слід пропав. Він сховав маску глибоко у кишеню свого в’язаного светра і почав ходити серед високих наметів та невеликих трейлерів, бігаючи очима в пошуках зниклого.

“Мені ж не здалося… Тут точно проходив чоловік! Може, він зайшов до одного з цих наметів?” – Мейлі підняв завісу одної з палаток і зазирнув у середину. Нікого, лише кілька величезних укритих тканиною кліток.

“Потрібно йти… А то ще не правильно зрозуміють чому я тут шнирюсь”- він розвернувся, готовий піти, як через темну тканину почувся тихий рик. Мейлі, як укопаний, застиг на місці.

“Матінко…тут є тигр!?” – він ривком розвернувся і приголомшено глянув на велику довгу клітку.

Звичайно йому не можна було туди лізти! Але ноги самі по крокували, а руки несвідомо підняли грубу тканину.

“Боже правий! Це ж справжній тигр! Тигр!”

Мейлі в стані потрясіння дивився на велику дику кішку. Її смугаста шерсть виглядала гладкою та блискучою. Видно її добре доглядають. Великі жовті очі дивилися на хлопчину, хижим поглядом спостерігаючи за кожним його рухом. В цих очах виднілась загроза. Кожному варто лише подивитися на них і вже ясно — це дикий звір, до нього краще не підходити. Мейлі з цікавості простяг руку, торкнувшись кінчиками пальців залізних ґрат, як раптом, тигр піднявся на лапи і з погрозою загарчав, показуючи непроханому гостеві низку довгих гострих іклів.

Мейлі з переляку відійшов на кілька кроків назад і спіткнувся, впавши на землю.

– А я то думаю, хто тут розшумівся. А це ти.

– А? Хто… Місіс Роуз! – розглянувши жінку в наполовину темному наметі, він підірвався на ноги. – Що ви тут робите?

– Те саме питання я хотіла поставити і тобі, котику. – Роуз невдоволено схрестила руки. – Чому ти в наметі моєї Руру?

– Що? Хто така Руру? – здивовано запитав Мейлі.

– Моя мила тигриця, хто ж іще! – місіс Коулман підійшла до клітки і без жодного натяку на страх, простягла руки крізь залізні прути, погладивши за мордочку свою дику кішечку.

– Так вона ваша… – спантеличено мовив юнак, дивлячись на спокійний вид тигриці.

– Звичайно моя! Я ж дресирувальниця тигрів! Ох, моя булочка, – чухаючи свою чотирилапу помічницю, жалібно простягла жіночка. – Налякав він тебе, так? Ти ж моя хороша. Не бійся, матуся поряд.

“Це хто кого налякав!?” – подумки обурився Мейлі.

– Кхем, перепрошую, що увійшов без просу. Я тут, шукав одного високого чоловіка в кепці, на якій був знак голуба. Він ніс величезний ящик з якого дещо випало… – Мейлі дістав невелику, сріблясту маску, показуючи її жінці:

– Ви нікого по дорозі не зустрічали?

Місіс Коулман все ще погладжуючи за шию тигрицю, задумливо схилила голову.

– Хм-м… Ах, так! Це, мабуть, кур’єр був. Сьогодні ж останній день перед Новим роком. У вечері ми зустрічатимемо його та влаштуємо бал-маскарад! Тож нам і привезли сьогодні вбрання.

– Маскарад..? Що це таке?

– Ох, ти ж новенький, забула, – Роуз лагідно посміхнулася, підійшовши до нього. – У нас прийнято на кожен Новий рік влаштовувати бальний вечір з масками та вишуканими вбраннями, як на Хелловін, але, без страшних костюмів та гриму.

– Ого, і скільки людей буде запрошено на це свято?

– Всі члени цирку, ясна ж річ! – радісно посміхнулася світловолоса дресирувальниця. – А для тебе це буде перший Новий рік з нами! Сподіваюся, Новорічний вечір тобі запам’ятається, пупсику! – вона зімкнула його руки з маскою, притуляючи їх тому до грудей. – Якщо знайшов, значить, тепер – це твоє. Примір, може, вона підійде тобі для сьогоднішнього вечора.

– Добре. Дякую вам, місіс Коулман.

– Нема за що мені дякувати. Головне… Не турбуй більше мою Руру. Добре?

– Так, і… Ще раз пробачте… – він вийшов надвір, задумливо крокуючи серед різнокольорових наметів, тримаючи маску у руках. Мейлі зупинився біля гори великих ящиків і почав розглядати їх, як тут, поряд з його обличчям пролетіло сріблясте довге лезо, з глухим “тук” уткнувшись у дерев’яну стінку з ящиків. Від шоку шкіра Мейлі заледеніла, а повітря комом застрягло у горлі. Він перевів переляканий погляд туди, звідки прилетів кинджал і подивився на усміхненого чорнявого хлопця.

– Чому нишпориш тут?

– Молодий пане?.. – здивувавшись, Мейлі обернувся обличчям до нього. – Що ви тут…? – не встиг він спитати, як уже з лівого боку його обличчя прилетів ще один кинджал.

– Я першим поставив питання. – холодно видав парубок.

Мейлі перебував у такому заціпенінні, що й рота відкрити не міг.

– Я бачив, як ти щойно виходив з чужого намету, – витягнувши з кишені джинсової куртки ще одне лезо, повідомив Рей. – Що ти там шукав?

– Я нічого не…

Секунда, – і гострий наконечник леза встромився в рукав його коричневого светра.

– Що ви..!? – слова застрягли у горлі, а серце мало не пішло в п’яти, коли вже другий рукав його правої руки прикували до поверхні ящиків.

“Він… він… Смерті моєї хоче!?” – з внутрішньою тривогою Мейлі смикнув рукою у спробі звільнитися, але міцно встромлене лезо не похитнулося.

– То що ти там рознюхував? – прокручуючи пальцем рукоять з круглим кільцем на кінці, запитав Рей, наближаючись до нього. – Ти щось намагався вкрасти?

– Я нічого не крав! – ображено вигукнув Мейлі.

– Тоді навіщо поліз туди без дозволу?

– Я…

– Що це? – Рей наблизився і вихопив маску тому з рук. – Ти це вкрав?

– Я ж сказав, що нічого не крав! Я її підібрав! Вона впала з коробки коли я зіткнувся з… – Мейлі замовк, адже хлопець підняв його підборіддя наконечником кинджала, і з посмішкою попередив:

– В очі дивись. Точно підібрав, чи надумав по лазити тут і вкрасти речі інших?

– Хто на здорову голову буде красти щось серед білого дня!? – сердито дивлячись йому в очі, спитав Мейлі.

– Ну, хто знає, – він вище підняв його підборіддя, не припиняючи гордовито посміхатися. – Може, ти один із таких людей, що роблять подібне в день, а не в ночі? Можливо, ти і до цирку крав щось.

“Він знущається з мене..!?”

Мейлі від гніву тупнув підошвою черевика по носку його взуття. Рей зашипів, ухопившись руками за свою ногу. Поки той корчив обличчя від болю, Мейлі з силою смикнув за рукоятку: клинок піддався. За лічені секунди він прицілився і кинув кинджал у бік супротивника! Лезо встромилося саме туди, куди й планував метальник, припечатавши кривдника спиною до вантажівки, що стояла позаду.

– Оу, непогане влучення. Навіть дуже… непогане… – обличчя Рея потемніло, коли він вийняв з края своєї джинсівки, кинджал. – Не дарма я навчив тебе грати в дартс. – Рей стиснув у руці клинок, вп’явшись сердитим поглядом у партнера. – Ти заплатиш мені за куртку.

Мейлі від переляку заплющив очі. Наступної секунди Рей з силою вдарив кулаком по ящику біля плеча напарника, від чого вся гора за його спиною сильно затряслася. Хлопець злісно дивився на нього, спершись руками в боки.

– Ти хочеш тут на всю ніч залишитися? Я можу тобі таке влаштувати! – з цими словами Рей розвернувся і відійшов від нього на кілька кроків, виймаючи з куртки кілька кинджалів. Мейлі нервово прикусив губу.

“Він збожеволів! Потрібно тікати, інакше він точно оставить мене тут на ніч!” – не довго думаючи, він ривком скинув із себе свій поношений светр, залишивши його висіти на кинджалі, – як на гачку, і кинувся на втечу. По дорозі він подумки зрадів, що не одягнув сьогодні куртки чи іншого нового одягу, що прикупила йому Саманта. Інакше у дорогому брендовому одязі було б купа дірок від лез цього не нормального!

– Хах, ну гаразд… – покрутивши двічі на середньому пальці кільце кинджала, прошепотів сам собі парубок. – Пограємо у схованки. Я йду шукати!

На зустріч втікачеві йшли люди, які готувалися до свята. Помітивши, як на них летить переляканий юнак, вони скрикнули:

– Обережніше! Дивись, куди біжиш!

– Ах! Не бігай тут! Бо поранишся!

– Вибачте! Перепрошую! Я не спеціально, чесно! – Мейлі пробіг повз циркових артистів, які несли великі ящики та святкові прикраси у вигляді Санта-Клауса в шатро цирку. Він давно вже не бігав, через що сильно запихався. Зробивши зупинку, щоб віддихатися, Мейлі обвів округу зосередженим поглядом.

“Фух…Я вже далеко відбіг від нього. Мабуть, відірвався. Може, змінити біг на кроки?” – як тільки він про це подумав, то одразу помітив нахмуреного високого молодика, що, не так далеко від нього, озирався на всі біч.

“Трясця!” – Мейлі зробив крок назад, але не помітив, що за ним був відкритий занавіс і повалився спиною в середину одного з наметів.

– Боже! Мейлі?.. Що ти тут робиш? – до нього підбігла злякана Саманта і допомогла  під вестися. – Не забився?

– Тс-с! Саманта… Можна я сховаюсь у тебе? – він, як ні в чому не бувало, піднявся на ноги і обтрусив з себе пилюку.

– Що? – та спантеличено заціпеніла. – Навіщо? Від кого ти-…

Почувши кроки, він схопив її за руки і коротко мовив:

– Не кажи, що я тут. – Мейлі сховався серед великих кліток, притиснувши до рота долоню.

– Саманта! Ти вдома? – хлопець заглянув умередину напів темного намету.

– Тут я. Чого тобі? – обернувшись на оклик, спитала чорнява.

– Ти не бачила, тут Мейлі не пробігав? Здається, я його десь тут бачив.

– Не маю уявлення про що ти торочиш. Йди звідси. Я збираюся приміряти сукню на вечірку.

Раптом із боку кліток щось упало.

– Що це? – Рей перевів погляд на звук.

– Ах, це, – посміхнулася Саманта. – Напевно, Ларрі знову з клітки виліз і влаштовує безлад.

Кузени перекинулися пильними поглядами.

Несподівано Рей зробив те, від чого серця Саманти з Мейлі, одночасно стислися та закалатали барабаном у грудях: він попрямував до стінки з тераріумами, за якою, якраз ховався переляканий мов кролик, юнак.

– Стій! Куди ти пошкандибав!?

Рей повернув до кузини голову, та розплився в посмішці.

– Чого так перелякалась? Я лише хочу подивитися на твоїх змій.

– Не можна. Від твого грізного покерфейсу вони впадуть в депресію та скинуть шкіру швидше потрібного часу.

Парубок повністю обернувся до неї з роздратуванням дивлячись вічі в вічі. Саманта самовдоволено при підняла кутик губ, невідривно спостерігаючи, щоб він не на думав зайти за металеву стінку.

– Хочеш договоритися? – з ноткою погрози видав Рей.

– На оборот – виговоритися тобі за все, що на боліло та турбує, но ти…

– Мені все рівно на твої проблеми.

– ….саме це я і намагалась до говорити. Тобі начхати на мене. Но, Рею, – вона вимовила так заспокійливо тихо та невимушено його ім’я, що парубок злегка розширив очі. – Мені аж ніяк не все одно на тебе.

Рей якийсь час мовчав, пронизуючи її уважним поглядом, а після, відступив:

– Хмф, тобі потрібно краще закривати свої клітки бо, раптом, твій удав захоче когось за душити до Нового року. – з глузуванням сказав він, не відриваючи від кузини усміхненого погляду.

– Ха-ха, – саркастично промовила Саманта, невдоволено витріщаючись на нього. – Іди вже. Чи мені перед тобою роздягатися?

– Пх-х, ніби це для тебе така вже проблема.

Саманта роздратовано тупнула ногою, зніяковівши:

– Забирайся! Або станеш новорічною стравою для Ларрі та Імператора!

– Налякала, – безпристрасно посміхнувся Рей. – Гаразд. Побачимося у вечері, зануда.

– Ото вже… – вона провела його гнівним поглядом, а потім, пішла у бік своїх тераріумів.

Мейлі, присівши навпочіпки, заплющив очі, намагаючись не дихати, затискаючи рот долонями. По його коліні тихо повзала маленька чорна змія, що разу висовуючи свій довгий язичок.

– О, Карлі. Ось ти де, – прибираючи змійку, що втекла з тераріуму, посміхнулася Саманта. – Я тебе обшукалася. Потрібно, все таки, закрити вас усіх, щоб ви не губилися.

– Фух… – Мейлі полегшено видихнув. – Я мало не знепритомнів зі страху! Вона впала звідкись згори! Через це я підскочив і мене мало не помітили!

– До речі… – ховаючи втікачку в один з тераріумів, промовила Саманта. – Чому ти ховався від Рея? Він знову щось накоїв?

– Ах, ні… не зовсім, – Мейлі насупився. – Проте, він кидав у мене кинджали! І хотів залишити на всю ніч на вулиці!

– Хах, це в його дусі. Сподіваюся, ти не постраждав?

– Ні…

– Не турбуйся, – прикривши очі, зі спокійним тоном промовила міс Крайтон. – Він ще жодного разу ні в кого не влучав. Маю визнати, він майстер своєї справи. Після паузи вона, раптом, вигукнула:

– Ох! Раз ти вже тут, пішли обговоримо, що тобі одягнути на сьогоднішній вечір!

– Що? Не треба… Я й сам можу підібрати собі одяг… – роблячи крок назад, усміхнувся Мейлі.

– Уф! Чому ти відмовляєшся? – Саманта образливо надула губки. – Ми ж друзі, Мейлі. Я навіть не пошкодувала витратити на твій одяг велику кількість грошей. А тепер, ти нічого з моїх подарунків не хочеш одягнути? Друзі так не поступають!

“Вона зараз… Маніпулює мною?..”

– Але ж я не просив тебе купувати…

– Я сильно розчарована, Мейлі. – холодним тоном промовила вона, дивлячись в сторону.

Не витримавши насупленого виду юної пані, він видавив з себе:

– Гаразд… Добре, давай підберемо одяг який тобі подобається…

Саманта розвернулася до нього і з самовдоволеною усмішкою потягла за руку до своєї кімнати.

Вибрався юнак тільки через годину довгих пояснень Саманти щодо поєднання вбрання, взуття, зачіски та прикрас для неповторного образу.

Виходячи зі зміїного намету, він глибоко зітхнув, озирнувся на всі боки, і лише тоді спокійно попрямував стежкою. Несподівано він почув швидкі кроки позаду і злякано обернувся.

– Гномику! Привіт!

– Ах, це ти, Ніколь… – нервово посміхнувся він тій.

– Так, а ти що, на когось іншого чекав? – здивувалася вона.

– Хах, та ні…

– Слухай! Ти ж знаєш, що сьогодні бал з приводу Нового року!?

– Авжеж, я знаю.

– Давай я тобі допоможу з зачіскою? – з іскрами в очах запропонувала Ніколь.

– Га?

– Я вправна у різних зачісках! Мене багато чого навчили у сиротинці. Ну як? Ти не проти?

– Ну, я не знаю…

– Ну будь ласочка, Мейлі! – з благанням у голосі вона притулилася до його плеча. – Я так давно нікого не заплітала! Гарантую, тобі сподобається! Будь ласка, можна? Можна? Дозволиш?

– Якщо ти так цього хочеш, тоді…

– Ура! Тоді о сьомій вечора я прийду до тебе! Чекай!

– Гаразд…

Вони попрощалися і Мейлі розвернувся, йдучи вздовж стежки, роздумаючи про себе:

“І навіщо робити мені зачіску? Я ж не дівчинка, щоб наді мною годинами мучилися, заплітаючи колоски… Ух, треба навчитися відмовляти дівчатам..”- поки він розмірковував над цим, за ним знову почулися чиїсь тихі кроки.

“Що на цей раз?.. Ніколь забула щось додати, чи це Саманта вкотре змінила свою думку щодо наряду на вечірку?” – він обернувся, але явно не очікував побачити того, хто був перед ним.

– Так і думав, що ти сховався у Саманти. – Рей усміхнувся йому і поки той стояв у ступорі, схопив і закинув на плече.

Коли Мейлі відійшов від заціпеніння, то почав розмахувати ногами, викрикуючи:

– А… Ааа!! Відпустіть!

– Не хочу. – Рей, не звертаючи уваги на його крики та дивні погляди оточуючих, попрямував до трейлера.

– Пане Рей! – занив він, звисаючи руками до низу. – Я справді нічого не крав! Навіщо мені взагалі це робити?

– Я знаю, що ти не крав.

– Що?..Чому тоді ви звинувачували мене у крадіжці? – обурився він. – І гналися за мною по всій окрузі цирку?

– Пх, просто вирішив пожартувати над тобой і палякати трошки. – з усмішкою відповів Рей. – Ти мене дуже розлютив. Я лише хотів тобі відплатити з повна. Бачив би ти себе зі сторони, коли тікав! Пха-ха! Я мало не луснув зі сміху!

– Що? Залякати, значить, мене вирішили!? – Мейлі невдоволено насупився. – Через вас тепер у моєму улюбленому светрі дірочки!

– Пха-ха-ха! Навряд чи цю тряпку можна було назвати нормальним одягом. Складалося враження, що ти його зняв з бездо… А може, так воно і є? – Рей знову розсміявся, а Мейлі червонів від приниження, але, несподівано, той припинив насмішки і серйозним тоном попередив:

– Більше не тікай ​​від мене.

Всю дорогу до трейлера молодший лупцював хлопця по плечах, намагаючись вирватися. Коли Рей зайшов, то одразу ж відпустив його. Мейлі впав на підлогу. Посадка була не з м’яких, але, незважаючи ні на що, він ривком вскочив на ноги і похмуро глянув на іншого, готуючись знову звинувачувати його в тому, що він мало не прирізав його, а потім ще й налякав своєю погонею! Але Рей, раптом, почав скидати свій одяг. Мейлі розгубився і поспішив відвернутися, забувши вже про все, що хотів сказати. Почервонівши, як помідор, він почав куйовдити пальцями кінчики волосся.

Рей, переодягнувшись, глянув на нього:

– Що таке? Ти ж не вперше бачиш мене без футболки.

– Не вперше, але…

“Щоразу як вперше! Досить мене спокушати!”

– Гей, – закинувши на своє плече білий рушник, гукнув він його. – Не хочеш зі мною в душ сходити? У цей час там не повинно бути народу. Тож, ми будемо наодинці.

“Будемо наодинці?.. Без сторонніх…” – Мейлі, все ще стоячи до нього спиною, почервонів як рак.

– Ні! Ідіть самі. Я після вас схожу…

– Ну, як знаєш. – Рей, взувшись, вийшов і, як тільки двері за ним зачинилися, Мейлі, схопившись за голову, вигукнув:

– Блін! Який ж я дурень! Чому я не пішов разом із ним!? Угх! – він роздратовано зітхнув. – Гаразд… Спокійно. Наступного разу піду. – повалившись на своє ліжко, він прикрив ліктем обличчя і поринув у думи

“З кожним днем… Стає все складніше тримати свої почуття в собі. Не знаю, скільки мені ще доведеться приховувати їх. Я вже роблю це з великим трудом. Боюся, одного дня я не витримаю і зірвусь… Може, буде краще зізнатися йому перед весною? Домінік сам казав, щоб я нарешті звільнив себе від цих важких кайданів і вибрався з клітки на волю…” – його думки перервав стукіт у… вікно? Він відвів очі зі стелі у віконце і мало не подавився слиною! Вскочивши, Мейлі перелякано витріщився на усміхнене дівоче обличчя. Ніколь притиснулась носом та губами у скло, нагадуючи цим порося та по стукувала пальцями по віконцю.

– Привітулі, гномику! – як тільки він відчинив двері, блондинка за бігла до нього з невеличким пакетом. – Я стукала у двері, но ніхто не відкрив, тож, я вирішила заглянути через вікно щоб упевнитися, що ти в дома.

– Ахах… Пробач, я задумався і не почув…

– То нічо. Я принесла деякі свої речі, щоб відразу переодягнутись, і гумки, подумавши, що в тебе, напевно, їх не знайдеться.

“Звичайно не знайдеться, я ж ніколи не заплітаюся”-  подумав Мейлі. Обдарувавши гостю доброзичливою усмішкою, він сказав:

– Проходь. Зробити тобі чайку?

– Ні-ні, не треба. Я вже напилася свого чаю вдома. Дякую. – Ніколь, насамперед, обвела очима їхню кімнату. – Треба ж, такий порядок був тільки при Беатрісі, зазвичай, тут у нього звалище і сморід.

“Годі вже згадувати її ім’я…” – подумки обурився Мейлі, намагаючись при цьому зберігати на обличчі ту ж добродушну усмішку.

Дівчина посунула комп’ютерне крісло на коліщатках, запрошуючи рукою сідати, що Мейлі й зробив.
Поки він смиренно сидів, Ніколь, неквапливо розчісувала його довгі локони, водночас гадаючи, як їх можна заплести. Несподівано до них постукали.

“Ох! Я зовсім забув, що мала прийти Саманта! Що ж тепер робити!?”

– Це “Буркотун ” уже повернувся?

– Н-ні… Насправді, мала прийти ще одна персона.

– І хто ж?

Подіватися нікуди. Він пішов відчиняти двері. Як тільки Саманта увійшла і зустрілася поглядом з іншою, її обличчя перекосилося:

– Що ця курка тут робить?

– Теж саме я хотіла запитати в тебе! Мейлі!? – гнівно глянула на нього Ніколь. – Як це розуміти? Ти ж обіцяв із цією відьмою більше не водитися!

– Ох, я таке обіцяв?..

– Саме так!

– Он..як…

– Зараз же вимітайся! – розгнівано вигукнула вона до іншої.

– Чого б це? Я була запрошена, тим більше, це трейлер мого двоюрідного брата! – почала злитися Саманта. – Єдина хто має піти – це ти!

– Хах! Я сюди перша прийшла, брехлива ти змія! Мейлі мене запросив зробити йому зачіску!

– Мейлі! Ми ж з тобою домовлялися і про вбрання і про зачіску! – брюнетка перевела на того ображений погляд. – Навіщо ти по кликав цю лярву!?

– Як ти мене щойно назвала!? От стерва! Тепер я точно всі патла тобі вирву! – Ніколь погрозливо попрямувала до неї витягнувши руку, но Мейлі перегородив їй дорогу, загороджуючи собою Саманту.

– Годі! Ви зараз перебуваєте не у себе вдома! Поводьтеся належним чином у гостях! – розгнівано випалив він. – Так, я домовився з вами обома, бо мені було складно відмовити комусь із вас! Але ви, як і раніше, можете розділити обов’язки і робити, що збиралися! А якщо ви з цим не згодні, тоді йдіть звідси! Я вас не тримаю!

Нависла тишина. Дівчата не переставали кидати одна на одну люті погляди, але запал свій зменшили і, здається, продовжувати сперечатися в його присутності більше не мали наміру. Але так йому лише здалося.

– Хмф! Вона могла б залишити тобі одяг і йти собі до себе! – першою відгукнулася Ніколь.

– Я нікуди не піду, поки сама цього не захочу! Ясно тобі!?

Після слів Саманти до них без стуку увійшов хлопець. Він здивовано поглянув на збіговисько у себе вдома і, пробігшись поглядом від однієї дівчини до іншої, сказав:

– Ого, і що ці дурепи тут роблять?

– Ти! – Ніколь сердито тицьнула пальцем на нього. – Навіщо ти сюди приповз!?

– Тебе у притулку головою кидали? Чи ти забула, що я тут живу?

– Що ти щойно..!

– Рею, виштовхни її на вулицю, – з холодом у голосі наказала Саманта. – Від її тявкання голова вже болить.

– Угум, біжу та спотикаюсь, – з байдужістю хмикнув хлопець. – Я тобі прислуга чи що? Сама її вижени, дуреписько! І взагалі, чому ви сюди приперлися!?

Мейлі прикрив обличчя долонею, подумки шкодуючи, що взагалі погодився на все це. Раптом до нього звернувся Рей, поки інші продовжували сперечатися між собою:

– Ти ж хотів купатися. Не йдеш?

“Боюсь, якщо вас усіх тут хоч на хвилину залишу, то в трейлері до мого приходу живого місця не залишиться…”

– Ні, не йду. Дівчатка, давайте вже готуватися, інакше я виберу одяг і заплету волосся самостійно. Без вас!

– Ні! – в унісон вигукнули ті.

– Ми самі все зробимо! – відізвалась Саманта.

– Але спочатку… – Ніколь перевела погляд на парубка. Той без будь-якої сором’язливості скинув з себе футболку та мав намір скидати вже штани, але Ніколь вдарила його по потилиці.

– Ауч! Курво, навіщо ти руки розпускаєш!? – розгнівано крикнув на неї Рей.

– Безсоромний йолоп! Ти перед усіма дівчатами ось так, роздягаєшся!?

– Так, а що? Я ж у себе вдома. – з байдужістю всміхнувся він їй.

– Бовдура кусок! Одягай свої майтки і йди скоріше! Не заважай нам одягати Мейлі.

– Сподіваюся, коли повернусь, вас тут вже не буде, інакше виштовхну силою. – процідив крізь зуби Рей.

– Досить бормотати! Одягайся! – невдоволено дивлячись на нього, сказала Ніколь, затім, окинула хлопця оцінюючим поглядом:

– Хмф, і що в тобі знайшли інші дівчата? Крім гарненького личка нічого привабливого більше не бачу!

Рей з насмішкою відповів:

– Так ти всього не бачила. До того ж, у тобі я, наприклад, теж нічого привабливого не бачу. Можливо, ти взагалі ще та дошка.

– Що!? – Ніколь почервоніла від злості. – Все у мене є! Ось тільки, перед таким як ти, жодна дівчина не захоче роздягнутися!

Мейлі, почувши їхню суперечку, невдоволено випалив:

– Жодна дівчина і не буде перед ним роздягатися! Тим більше у моїй присутності!

– Що? Мейлі, ти хоч зрозумів, що сказав? – Ніколь здивовано обернулась до того, а хлопець, що сидів на ліжку, ледь стримував долонею свій сміх.

Мейлі й сам тільки зрозумів, що ляпнув і почав розмахувати перед ними руками, ніяково пояснюючи:

– Ну, тобто, я мав на увазі… що ні ти, ні Саманта не повинні перед нами роздягатися! Адже, ем-м…

– Мейлі, сідай, швидше! – Ніколь квапливо підштовхнула того до крісла. – У нас мало часу! А ще нічого не готове!

– Так, так, – підтвердила інша. – Святкування от-от розпочнеться, а ще ні ти, ні ми, не готові.

Дівчата стали метушитися навколо молодшого і сперечатися, що йому більше підходить. Тим часом, Рей уже перевдягнувся і, накинувши на себе пальто, підійшов до крісла де сидів юнак, та вручив йому сріблясту маску.

– Що? Ви її зберегли!? – здивувався Мейлі, одержуючи свою знахідку назад до рук.

– Звісно. Якщо вона не крадена, значить, придатна. – з усмішкою підтвердив парубок.

Мейлі з вдячністю посміхнувся йому. Вони дивилися один одному в очі, поки Ніколь силою не відпихнула хлопця, вимагаючи, щоб той йшов геть. Коли Рей вийшов, Саманта з Ніколь стали сперечатися:

– Йому не личить ця зачіска, розплітай давай.

– Відчепися! Я сама вирішу, що йому личитиме! – Ніколь задумливо перебирала між пальцями його довгі локони. – Мейлі, а як щодо…трохи підстригти…

– Ні! – він миттєво ухопився руками за голову. – Я не хочу нічого підстригати!

Саманта з Ніколь переглянулися, тоді, перша, запитала його:

– Мейлі, чому ти боїшся стригти волосся?

– Я… Це тому, що воно в пам’ять про матір. Вона любила довжину мого волосся.

– Твоя мама, вона…

– Померла від серцевої недостатності.

Дівчата замовкли. Але за хвилину, Ніколь порушила мовчанку:

– Але, Мейлі! У тебе новий період в житті! Не живи минулим! Міняйся на користь собі! Ти ж не будеш до кінця життя ходити з довгим волоссям? А якщо воно відросте тобі до пояса, ти все одно продовжиш так ходити?

Її слова мали сенс, але йому все ще було важко поміняти щось у собі.

– Гномику… Давай так, я обіцяю не підстригати волосся надто коротко, тільки поправлю кінці. Згода?

– Добре… – він, врешті, опустив руки з волосся. – Я згоден.

Ніколь почала підстригати кучеряві кінчики волосся. Мейлі з кожним клацанням ножиць відчував, ніби разом із волоссям спадає половина вантажу з серця.

Нарешті, кінчики стали ідеально рівненькими, але довжина волосся лише трохи зменшивалась, залишаючись як і раніше — по плечі. Обидві дівчата зупинилися на одному варіанті зачіски для нього: розпущене волосся із заплетеним в обідок з лівого боку великим “Колоском”.

– Ось. Приміряй скоріш! Я трохи підправила низ і перешила ґудзики, але стиль майже не змінився. – Саманта вручила йому біле вбрання, та підштовхнула у бік, де нещодавно перевдягався Рей.

– Га? Але чому саме… Білий колір?

– А ти не чув? У нас сьогодні дрес-код: у всіх на вибір один із трьох кольорів: червоний, чорний та білий. Так було заведено, тому що вони є символами цирку. А оскільки ти у нас ніжний, як лілія, я і підготувала все білосніжне.

– Ах, тепер зрозуміло!

Коли Мейлі перевдягся та зробив крок до них, дівчата від здивування застигли на ньому поглядами, а потім, по діставали свої телефони, почавши його фотографувати з усіх боків.

– Боже мій! Мейлі, ти гарніший за мене! Підійди-но, я хочу сфоткатися з тобою! – потягнувши його за руку попросила Ніколь.

– Досить! Ти зіпсуєш вбрання якщо так притискатимешся до нього! – невдоволенно пробурчала Саманта.

– Аф! Стулися вже. Я зроблю лише одну фоточку. Мейлі, посміхнись у камеру і скажи: “сиир!” –  піднявши свій телефон перед ними, промовила Ніколь.

“У камеру? А де тут камера-то?..”

Мейлі посміхнувся, дивлячись на екран білого смартфона. Після чого вони обернулися до Саманти, що вже роздяглася до пояса, готуючись одягати свою сукню.

– Ти!.. – почервонівши, випалила Ніколь. – Ви з тим мерзотником ні чим не відрізняєтеся! Ні сорому, ні совісті!

– А що тут такого? Нехай Мейлі звикає до жіночої білизни. Це ж не зашкодить йому, чи не так? – безтурботно посміхнулася Саманта, натягуючи чорну довгу сукню.

Поки Ніколь пропалювала її грізним поглядом, Мейлі, не звертаючи жодної уваги на Саманту, пішов у вбиральню, щоб розглянути себе у дзеркалі.

Перед ним стояв уже не той потворний Мейлі зі сплутаним волоссям і в пошарпаному одязі, як при першій їхній зустрічі з Реєм. Зараз на нього дивилася зовсім інша людина. У його зелених очах горіла досі прихована рішучість підкорити серце свого партнера. Хоч тонкі пальці і дрібно тремтіли від хвилювання, коли торкалися світлого волосся, але, в глибині душі він хотів, щоб саме сьогодні його зізнання зійшло з вуст. Тому що йому більше немає чого бажати цієї новорічної ночі, крім як взаємності коханої всім серцем людини. Він торкнувся правого зап’ястя, на якому звисав чорний символ “Інь” і з твердою думкою зітхнув:

“Я впораюся і все буде добре”.

Коли він, піднімаючи довгий шлейф вбрання вийшов до інших, то помітив, що юні артистки вже переодяглися і зараз – хто докручував своє довге волосся, а хто намагався акуратно до фарбувати свої вії.

– О, підійди-но до мене. Я і тобі підкручу трохи волосся, так воно буде виглядати більш пишнішим. – покликала того Ніколь.

Мейлі почав розмахувати руками, усміхаючись, але інша вже підтягла його за руку, не залишаючи право на вибір.

– Мейлі, заплющ очі. Я нанесу трішки пудри на твоє личко. – піднявши йому підборіддя, Саманта почала пудрити щоки, поки той не став голосно чхати.

– Достатньо!.. Ви й так мені дуже допомогли. Не потрібно на мене витрачати більше свій час. – сказав він, намагаючись вирватися з рук дівчат.

– Ох, най буде тобі. Ми ж друзі. – усміхнувшись, Ніколь прибрала плойку і понишпорила у своїй сумочці, вийнявши з неї довгу шпильку, кінець якої красувався білою квіткою лілії.

– Яка краса… – розглядаючи блискучу прикрасу, захопливо промовив Мейлі.

– Гарне, агеж? Сьогодні воно прикрашатиме твоє волосся, гномику. – Ніколь зачепила шпильку у верхні локони коси Мейлі.

– Ох, дякую… Вам обом.