Частина 21: Твоє повноліття

Коли вони рушили з місця, Мейлі весь зіщулився. Йому було настільки не по собі їздити в подібній дорогій машині, що й руку було страшно підняти, щоб випадково не зачепити білий шкіряний салон. Він перевів погляд на дівчину, їх розділяв між собою міні-бар з купою кнопочок, на який вона сперлася ліктем і з закинутою ногою на ногу гортала щось у телефоні, почуваючи себе при цьому абсолютно комфортно і звично. Несподівано її смартфон у руці задзвенів. Прийнявши виклик, вона через паузу промовила:

– Слухаю. Ні, я зараз не вдома. Яка тобі різниця? Речі хочу при купити. Так, мало. Дивись не лусни там зі заздрощів. Сам подзвони йому. Все, я кидаю.

– Хто це був? – поцікавився Мейлі.

– А ти як думаєш? – з роздратуванням у голосі сказала Саманта. – Наш іменинник, хто ж іще. Постійно огризається мені.

– Саманта ти… Не забула про своє недавнє рішення?

Вона глибоко зітхнула і відкинувши своє довге пасмо волосся з плеча на спину, вже більш врівноваженим голосом відповіла:

– Я пам’ятаю, просто… Подібні розмови стали звичкою. Ми завжди з дратівливістю спілкуємось між собою. Вибач за це.

– Нічого страшного, – Мейлі безтурботно посміхався до неї. – Але, вам варто почати більш дружніше спілкуватися один з одним.

– Я намагатимуся налагодити стосунки… Але навіть не знаю, яким чином я це зроблю.

– Коли ще випаде такий шанс, якщо не сьогодні? Упевнений, ти зможеш поміняти його думку про себе і споріднитися з ним!

– Я дуже на це сподіваюся. Дякую тобі, Мейлі, – вона повернула до того голову і з легкою усмішкою накрила його долоню своєю. – Без тебе я ніколи не наважилася б піти на цей крок. Я багатьом тобі завдячую, правда.

– Ах! Я нічого такого не зробив! Не варто мені дякувати. – він ніяково посміхнувся і поклав руку поверх її.

Вони з хвилину посміхалися один одному, після чого Саманта, раптом, спитала:

– І який подарунок ти хочеш йому підібрати?

– А, це… Я думав над парними браслетами…

Помітивши не порозуміння на обличчі юної пані, він негайно додав:

– Це на знак партнерства і дружби!

– Ось як… І давно ви стали друзями?

– Ну, нещодавно. Щоправда, я не впевнений, чи йому потрібен такий друг, як я…

Дивлячись на його засмучене  личко, Саманта промовила:

– Знаєш, я рада, що ти з’явився в нашому цирку. Не знаю чому, але поряд з тобою мені хочеться більше посміхатися та забувати про погане. На місці Рея я була би тільки рада стати твоїм другом. Якщо ти мені це дозволиш.

Мейлі збентежився і з сяючими очима випалив:

– Я теж буду радий, якщо ти станеш моєю подругою! – нахилившись, він обійняв її з усією душею і ніжністю та несподівано відчув, як та сховала обличчя у його плече і з тихим зітханням, міцно обняла у відповідь.

Розглядаючи краєвиди за вікном, він раптом, усвідомив: вони їдуть у зовсім іншому напрямку від центру Оксфорда.

– А, Саманта..?

– Так?

– Ми, здається, не в тому напрямку їдемо.

– Ми вірно їдемо, не хвилюйся.

– Але ми вже поза Оксфордом…

– Правильно, ми ж їдемо до Лондона.

– Що!? Але хіба ми не збиралися поїхати до центру міста скупитись!?

– Збиралися, але ти ж не питав у яке саме місто ми поїдемо. – вона посміхнулася і ця лисяча усмішка до болю знайомо виглядала для Мейлі. Та й сама Саманта за зовнішністю та характером нагадувала йому Рея. Здавалося, що вони насправді близнюки, а не двоюрідні брат з сестрою і народилися зовсім не від різних матерів.

– Але навіщо їхати до самого Лондона!?

– Мейлі, ми, начебто, домовилися.

Від цього крижаного тону по його руці мимоволі побігли мурашки. Після короткої паузи, вона з зосередженим на ньому поглядом, продовжила:

– Ми їдемо за покупками, – це так. Але не лише за подарунками для цього не вдячного хама, а спершу у бутіки, за новим одягом для мене та тебе. Тепер зрозуміло?

Юнак у подиві розкрив рота:

“Що?! Навіщо їй витрачати на мене свої гроші!? Ще й не де-небудь, а в бутіках Лондона!”

– А-ха, Саманта… Ти така добра, – з дискомфортом промовив він. – Але мені не потрібний новий одяг, мені і в старому непогано, та й походеньки по магазинах займуть багато часу, ми можемо не встигнути приїхати до повернення Рея і тоді сюрприз може не…

– Навіть не думай тепер відмовлятися, – з холодом нарікнула невдоволена Саманта. – Ти їдеш зі мною по бутіках. І я сама оберу тобі одяг на сьогоднішнє свято. Все зрозуміло?

“Як же важко відмовити дівчині…” – з цією думкою Мейлі кивнув Саманті, змирившись з її забаганкою.

Лондон. Прекрасний та строгий. Своїм виглядом він нагадує – високопоставленого джентельмена найзнатнішого походження. Кожен мріє хоч раз побувати у столиці всієї Англії, а от він прожив тут три роки. Він так довго не був серед цих людних вулиць, що й забув, як це – гуляти по них. Ще зовсім малюком, у три рочки, його водили за руку по його вулицях батьки. Такі моменти він згадував з болем та тугою. От якби повернутися в ті дні. Хоч би на секунду знову побачити радісну і таку щасливу мамину посмішку та закоханий погляд тата, спрямований безпосередньо на неї. Мама тоді була у розквіті своєї молодості і легкі рум’яна завжди були присутні на її обличчі коли поряд знаходився коханий.

“Вулиці пахнуть корицею… Як і одинадцять років тому…” – Мейлі задумливо дивився на величний Біг Бен, поки його не схопила за руку дівчина, що виходила з машини. Та взяла його під ручку — як найкращу подружку, і радісно вигукнула:

– Вперед, на шопінг!

Вони пройшли, що найменше, сім дорогих бутиків і в кожному Саманті щось подобалося, а щось зовсім не подобалося, через що Мейлі довелося йти з нею ще по трьох модних закладах, і переміряти все, що та сунула до рук. Він захоплювався її почуттям смаку та розумінням моди. Речі та взуття, які вона підбирала, йому дуже подобалися. Принаймні це були речі не рожевого кольору…

– Ех-х… Таке страхіття ставити на вітрину…Верх не смаку та убогості! – Саманта не соромилася говорити подібні слова посеред найкращого з найкращих бутіків Лондона, привертаючи до себе увагу покупців та продавщиць. Нехай ті думають, що юна леді перед ними не така проста, як здається. І розуміння в моді у неї є.

– Міс, ви будете щось купувати? – ввічливо спитала одна з консультанток.

– Ясне діло, що ні. Я розчарувалась у вашій продукції. Мейлі, йдемо в інший бутік. – з високо піднятою головою, вона вийшла на галасливу вулицю. За нею з кількома пакетами в обох руках вибіг стривожений хлопчина.

– Саманта! Почекай на мене… – наздоганяючи її, гукнув Мейлі. – У нас уже достатньо речей. Давай підемо вже до машини… Прошу тебе.

– Ох-х, ну, добре, – зупинившись, зітхнула юна пані і невдоволено схрестила руки. – Все одно я не впевнена, що знайду щось варте моєї уваги.

Поки вони прямували до автомобіля, Мейлі по цікавився у неї:

– Хіба у тебе не повинно бути подружки для прогулянок по магазинах?

– Вона й була.

– І чому ви зараз не гуляєте?

– Тому що ми з Ніколь у сильній сварці. – після цих слів Саманта більше нічого не сказала. Мейлі помітив на її обличчі сліди смутку та образи.

“Так вони… Були найкращими подругами?”

– І яка кішка між вами пробігла?

– Ніяка. Ніколь, просто, сильно розчарувала мене. – певний час між ними двома нависала мовчанка, доки Саманта не промовила ледь чутно:

– Навіть у сварці я не перестаю про неї думати…

Коли вони підійшли до чорного “Rolls Royce”, Саманта передала пакети водієві і вказала на велику будівлю за спиною Мейлі:

– Я замовила тут наручний годинник для Рея. Поки забиратиму, може, приглянеш собі якусь парну прикрасу? Тоді скажеш мені, домовилися?

– Добре! Дякую! – він пожвавішав, і, взявши подругу за руку, зайшов у ювелірний. Мейлі ходив по всьому магазину, розглядаючи під поверхнею скла сліпучі прикраси на будь-який вид та смак. Все тут було дуже красивим і привабливим для очей. Але лише одна парна коштовність привернула його увагу.

– Саманта, можна тебе?

Дівчина, що розглядала золоті сережки, обернулася на оклик і з легким постукуванням невисокого каблучка, попрямувала до нього:

– Ти вже обрав?

– Так, я візьму ось ці.

Простеживши за вказівкою його пальця, Саманта здивувалася:

– Ти впевнений? Вони не особливо то вирізняються красою і ціна така собі. Навряд чи розпещеному дурню таке сподобається. Може, вибереш щось симпатичніше?

– Ні, я впевнений, що йому сподобається.

– Ну, добре, якщо ти впевнений у своєму виборі… Мем! Запакуйте в подарункову коробочку цей виріб і по рахуйте разом із годинником, будь ласка.

– Добре, міс Крайтон. – жінка слухняно кивнула їй і почала діставати вказану прикрасу.

– Це точно срібло? – з недовірою запитала Саманта.

– Абсолютно точно, – продавщиця простягла їй маленький паперовий пакет. – Нехай довго носиться. Будемо раді бачити вас знову. Щасливого Різдва!

Коли вони вийшли з ювелірної крамниці, Мейлі потягнув її за рукав, та звернувся:

– Мені треба ще дещо купити… Почекаєш мене в машині?

– По що саме ти хочеш сходити?

– За чорним шоколадом.

– Хм, добре, – Саманта кивнула, дістала з сумочки банківську картку і простягла йому. – Біжи, я зачекаю.

– Мені так ніяково… – по чухуючи пальцем свою щоку, Мейлі прийняв її. – Я обіцяю відплатити тобі за доброту.

– Дрібниці, – махнула та рукою і посміхнулася. – Ми ж друзі.

Назад приїхали вони якраз вчасно. Був обідній час і всі циркові мешканці, що не поїхали святкувати до своїх родин і друзів, метушилися, розсідаючись навколо довгого дубового столу, покритого білою скатертиною з вишитими на краях – золотистою ниткою, візерунками. Святковий стіл уже був на критий. Головним його атрибутом була запечена з яблуками та прянощами, індичка. Крім неї було повно різної їжі, наприклад: ” Свинки в ковдрі ” – саме так усі називали загорнуті в бекон апетитні сосиски з журавлинним соусом та овочами гриль. З десертів були: акуратно розкладені, усміхнені пряникові чоловічки, пиріжки, сухофрукти і, звичайно, солодкий різдвяний пудинг.

Деякі з радісними посмішками розливали іншим коктейль “Snowball”, який більше був схожий на холодний лимонад, проте був із вмістом міцного лікеру. Парочка людей відмовилася від коктейлю і серед таких Мейлі помітив місіс Роуз із Вінсентом, що піднесли свої келихи для ігристого шампанського.

Рея за столом ще не було, через що Мейлі почав трохи нервувати, кидаючи схвильовані погляди в сторону брюнетки, що сиділа у чорній вишуканій сукні яка прикривала шию і руки.

Несподівано всі гучні розмови стихли, і Мейлі повернув голову до входу шатра, куди і всі інші спрямували погляди.

“Рей! Він повернувся! А з ним і… Містер Джеймс!” – він неймовірно зрадів, спостерігаючи за чоловіком і хлопцем, які говорили між собою. Обидва вони були в суворих чорних костюмах і Мейлі помітив, як парубок із незадоволеним обличчям застібає на манжеті, що виглядав з-під рукава піджака, золоті запонки. Після чого чоловік підштовхнув того в спину і він попрямував до столу. Коли Рей, неохоче підсів біля Саманти, Мейлі радісно посміхнувся йому. Але погляд похмурого молодика був спрямований зовсім в інший бік – туди, куди підійшов високий стрункий чоловік.            Директор обвів усіх присутніх шанобливим поглядом темно-карих очей і з привабливою, стриманою посмішкою, урочисто вимовив:

– Дякую кожному, хто сидить зараз під цим куполом за те, що залишилися на цей казковий свят вечір Різдва зі мною у цирку “Анархія.” Хах, як то кажуть: “Де зустрінеш рік, там і проведеш”. Адже так?

Почулися хвалебні смішки та оплески. Після цього містер Крайтон, зробивши сумний вираз обличчя, промовив:

– Як шкода… Що з настанням цього року моя дорога дружина все так же само не зможе святкувати з усіма через проблеми зі здоров’ям.

Мейлі помітив як разом із цими словами обличчя Саманти перекосилося. Вона, стиснувши губи, опустила очі. Після цього власник цирку зімкнув руки і підніс їх до грудей у ​​вигляді молитви:

– Але… Я дуже радий, що маю таку велику родину, як ви. Нехай буде благословенна наша сьогоднішня трапеза. Давайте складемо наші руки в почесній молитві і по молимося за здоров’я моєї коханої дружини, а також, подякуємо Богові за це світле свято та їжу перед нами.

Всі слухняно склали разом свої долоні, спершись ліктями на край столу і, прикривши свої очі, шепотіли молитву, включаючи самого Мейлі. Але тут пролунав уже грубуватий та суворий голос чоловіка, що стояв на початку довгого столу:

– Ти не хочеш помолитися разом з рештою, Рей?

Мейлі, розплющивши очі, глянув на хлопця, що сидів праворуч від руки містера Крайтона, відразу після Саманти. Той з байдужим обличчям сперся рукою на щоку і з нудьгою розглядав складену з серветки троянду, крутячи її пальцями. Після питання він без вагань відповів:

– Ні, не хочу.

Мейлі вловив обурені перешіптування жінок, що сиділи біля нього:

– Знову це невиховане хлопчисько псує атмосферу свята…

– Чому тут дивуватися? Він що року намагається привернути до себе увагу своїми витівками.

– Ох, скільки проблем через нього отримує наш містер Крайтон. Приміром, на минуле Різдво він не зрозумій через що розлютився і пішов під час застілля, не попрощавшись.

– Так-так, було таке.

Містер Джеймс продовжував свердлити небожа грізним поглядом, но після, зітхнув, і натягнувши доброзичливу усмішку, звернувся до всіх:

– Що ж… Давайте приступимо до святкового столу. Всім приємного апетиту та з Різдвом!

– Щасливого Різдва!

Стуки келихів були чутні звідусіль. Відразу після них прозвучали голосисті вибухи хлопавок. Циркові артисти з гучним сміхом ловили вміст: смачні Різдвяні крекери з паперовими коронами, які одразу ж були одягнені на голови кожного.

Мейлі був у захваті від святкування. У його хвилястому волоссі сяяли блискітки і різнокольорові папірці з хлопавки. Він одягнув на голову яскраву паперову корону і раптом почув знайомий голос трохи далі від себе:

– Ну і фокуси… Я краще можу! – Домінік підвівся з місця і зняв свій довгий капелюх перед усіма. З нього в мить вилетіла парочка голубів і купа паперових сніжинок, що посипалися на голови та одяг оточуючих.

– Браво! – заплескала в долоні Кейсі, що сиділа праворуч від руки коханого. Потім, вона теж підвелася і клацнула пальцями, після чого в її руці з’явився великий льодяник у формі білої сніжинки. Вона нахилилася і передала частування через стіл безрадісному молодикові. Той взяв його але відразу відклав у бік, явно не зацікавлений солодким.

Саманта кілька хвилин дивилася на нього, після чого повернула голову до свого батька, який тим часом розмовляв з містером Фредеріком, що сидів ліворуч від нього. Вони з усмішками щось захоплено обговорювали і посміюючись з цього, попивали вже котрий келих шампанського.

– Батьку, ви забули привітати Рея з днем ​​народження. – торкнувшись його руки, звернулася Саманта.

– Кого привітати? З чим? – він повернувся до дочки, явно не розуміючи чого саме вона від нього хоче. Але потім, здається, пригадав щось і з урочистим виглядом підвівся з крісла, взяв свій келих і голосно промовив:

– Хвилинку уваги, леді та джентельмени! Я такий не уважний, зовсім забув привітати нашого сьогоднішнього іменинника! Рей, піднімися, будь ласка.

Хлопець з відстороненим видом підвівся з місця і взяв свій келих у руку, подивившись на усміхненого йому дядечка.

– Усі сьогоднішні привітання направлені виключно тобі, зокрема й моє, – він підняв свій келих. – З днем народження, рідний! Нумо! Підніміть всі свої келихи за мого талановитого племінника! З шіснадцятиліттям тебе, Рею!

– Тату… – зашепотіла поруч із ним Саманта, ніяково споглядаючи на потемніле обличчя кузена. – З повноліттям, взагалі-то… Рей молодший за мене на три місяці… Отже, сьогодні йому так само виповнюється вісімнадцять, а не шістнадцять.

– Що? Правда? – Джеймс голосно розсміявся перед усіма. – Ха-ха-х! Ох ці діти! Так швидко зростають! Від цієї мороки з контрактами я вже втратив почуття часу. Вибачте за це. Кхм, що ж, це ж треба! Мій небіж став повнолітнім! Вітаю тебе, Рей. Всього тобі найкращого. За тебе… – він зробив невеликий ковток зі свого келиха, пильно дивлячись на хлопця перед собою. Потім, відклавши повний келих, відповів:

– Вибачай, мені не можна багато пити. Сьогодні ще купа не підписаних паперів залишилося.

– Нічого страшного, – Рей з байдужістю знизав плечима, затім, лукаво всміхнувся тому. – За те, мені від тепер можна. Тож, я вип’ю за своє щастя замість вас. – з цими словами він закинув келих і залпом випив усе шампанське в ньому. Проте цього виявилось мало, він також відібрав не до питий бокал дядька і так само спустошив і його.

Всі присутні по розкривали роти, приголомшено дивлячись на нього. Вони відійшли від цього стану лише тоді, коли в повній тиші почули чиїсь оплески. Багато хто повернув голови від одного кінця столу до іншого, де, підвівшись зі свого крісла, за плескав у долоні Мейлі, і з яскравою усмішкою підняв свою склянку з різдвяним напоєм.

– За ваше щастя! З днем ​​народження, пане Рей! – після свого привітання, Мейлі підняв склянку і почав по кілька ковтків випивати вміст: лимонний лікер. Коли він до пив все до останньої краплі, то скривився:

– Ухх, гіркий якийсь…

– Пха-ха! – Рей потішно засміявся. І лише тоді Саманта, місіс Кейсі та інші, послідували за Мейлі, і підняли свої коктейлі або келихи і почали вигукувати побажання Рею:

– За ваше здоров’я!

– З днем народження!

– Вітаємо вас!

– З повноліттям!!

– Бажаю вам щастя, удачі та безмежного кохання!

Мейлі перевів погляд на усміхнену йому, Саманту, яка як і всі, піднялася з місця зі своїм келихом, та повернулася до іменинника:

– З днем ​​народження, Рею. Сподіваюся, ти будеш щасливим. Чи дозволиш обійняти тебе?

Пробираючи її крижаним поглядом, Рей, все ж, стримано кивнув.

Саманта спершу здивувалася. Не вірячи, що той справді погодився. Но після, припала до нього всім тілом, закидаючи за шию руки і притискаючи до себе.

– Гей! Я передумав! Не души мене! – хлопець зробив крок назад, відчеплюючи прилипле дівчисько. Та інша й не думала відпускати і лише тихо зашепотіла йому на вухо:

– Спасибі тобі…

Після цих слів світло прожекторів несподівано згасло. У напівтемряві шатра раптом, за іскрилися маленькі святкові свічечки.

Мейлі помітив здивоване обличчя Рея, якого все ще обвивала руками радісна Саманта. Місіс Міллер, поки інші обсипали вітаннями іменинника, встигла збігати за своїм тортом і принести його до Різдвяного столу.

– Ну ж бо, мій любий! – поставивши частування перед Реєм, радісно вигукнула вона. – Загадай бажання і задмухай свічки!

Рей підняв погляд з торта і окинув ним усіх присутніх. Поглянувши на Мейлі, він посміхнувся. Той, помітивши його посмішку, ніяково відвів очі. Саме в цей момент хлопець задув свічки. Яскраві прожектори знову засвітилися. Пролунали радісні вигуки та ляскання хлопавок. Після чого всі почали їсти та випивати.

– Що загадав? – ненароком по цікавилася Саманта, коли Рей присів за стіл.

– Так я тобі й сказав.

– Хмф, ну й гаразд, – фиркнувши, вона штовхнула того в плече. – До речі, я тобі подарунок купила.

– О, правда? І що ти мені подаруєш? Одну зі своїх куплених суконь?

– Ха-ха, дуже смішно. – з сарказмом хмикнула та, і дістала зі своєї сумочки невелику коробочку з чорним бантом, вручивши її тому.

Рей по крутив подарунок у руці, потім, без жодного інтересу, розкрив.

– Пф, знову годинник? Нічого нового не вигадала? – роздивляючись срібний виріб він видав смішок. – Твій минулий подарований годинник так і лежить у мене в тумбочці і цей буде.

Дівчина потемніла в обличчі і сердито скрикнула:

– Невдячний! Ти міг би просто подякувати мені! Я витратила купу часу на пошуки в інтернеті! А ти…!

– Рей, попроси пробачення в Саманти, – з холодом у голосі відізвався його дядечко. – Вона ж намагалася тобі догодити. Годинник і справді чудовий. Просто прийми його і не верти носом, будь ласка.

– Хмф, якщо вам так подобається, то забирайте його собі. – він простягнув коробку з годинником до дядечка.

– Ні, дякую. У мене і так ціла колекція, – стримано відмовився Джеймс. – Хіба ти не знаєш? Подаровані речі не можна віддавати.

Рей перевів погляд від нього на людей за столом:

– У кого немає годинника? Можу віддати безкоштовно.

– Рей!! – обурено вигукнула на весь шатер, Саманта, підірвавшись з мягкого крісла.

– Рей, сховай подарунок, будь ласкавим, – з наростаючим гнівом попередив містер Крайтон. – Не випробовуй мого терпіння.

– Ем-м, вибачте, – Мейлі підвівся і одразу відчув на собі всі погляди присутніх. – Я… теж хотів подарувати вам подарунок, пане Рею.